Тринітарії та антитринітарії

Між будинками побачила (Настуня Лісовська – В.П.) несподівано християнську церкву оо. тринітаріїв, що займалися викупом невольників. Пізнала її по розірванім ланцюгу, що як символ прикріплений був над входом до церкви. З церковної брами виїздили якраз два монахи на ослах. Вона бачила раз у Львові тих «ослячих братів», як збирали датки під церквою. Навіть сама дала їм раз щось на полонених.

Осип Назарук. Роксоляна

«Доводимо усім підданим Корони Польської, що будь-хто, шляхтич чи міщанин, рільник чи купець, ремісник чи особа духовна – кожен, хто наважиться розповсюджувати реформаційні твори німецького богохульника і антихриста Мартіна Лютера, буде приречений на смерть, а майно його буде конфісковане і передане Католицькій Церкві !»

Таке жорстоке покарання усім прихильникам протестантського руху передбачав антиреформаційний едикт, виданий 1520 р. польським королем Сигізмундом Старим. Справді, ідеї Реформації стрімко поширювалися на схід, на землі Корони Польської і Великого князівства Литовського, здобували собі послідовників не лише серед німецької шляхти та міщан, але також серед польського та руського панства, католицького духовенства.

 

Польські королі відчували потребу в наступних едиктах 1534 і 1540 рр., виголошених на всю країну, проте вже 1543 р. шляхта наважилась частково відхилити їх на сеймі в Кракові, бо побачила в них обмеження своєї свободи. Практично, усі три едикти майже не виконувалися, тому ідеї Реформації впевнено крокували Східною Європою. Підґрунтя для сприйняття литовцями, поляками та українцями ідей Мартіна Лютера було закладено вченням Яна Гуса у Чехії на початку XV ст., у якому пролунали не лише відмова від земних благ та індульгенцій, але й містився заклик до боротьби проти домінування німців та Католицької Церкви.

 

Не забуваймо: у гуситських війнах, що спалахнули після страти видатного чеха, українці брали активну участь. Так упродовж кількох років підтримував гуситський рух загін українського князя Федора Острозького. Взагалі, протестантизм тоді стрімко перетинав географічні та ідейні кордони, легко відкидав догмати католицизму, а натомість народжував нові теологічні течії та добре вкорінився на українських землях.

 

Варто відзначити, що віротерпимість Речі Посполитої серед інших католицьких країн була доволі високою. Саме тут опиняються антитринітарії, визнані Католицькою Церквою найнебезпечнішими єретиками, адже вони заперечували триіпостасність Бога та учення про Ісуса Христа як Божого Сина. Натхненником антитринітаризму в XVI ст. вважається іспанський філософ Міґель Сервет (1509/1511-1553), що у своїх поглядах сповідував пантеїзм і навіть раціоналізм. Він поширював унітарне розуміння Бога, надавав перевагу Новому Завіту над Старим, переконував у потребі критичного прочитання Біблії. Основними працями Сервета вважаються «Про помилки троїчності» (1531) та «Відновлення християнства» (1553).

 

Його ідеї підхопили мислителі та митці в Іспанії, Італії, Франції, Швейцарії. Послідовниками Сервета згодом стають: іспанський художник Хуан де Вальдес, італійські гуманісти Павло Альціат, Валентин Гентілій, Себастіан Кастелліон, Бернардо Окіно, Лелій Социн та його племінник Фауст, Франциск Станкар. Цікаво, що не лише Католицька Церква переслідувала антитринітаріїв: до 1813 р. (!) у протестантській Англії діяв закон, що передбачав смертну кару для них. А 1553 р. Міґелю Сервету таки не вдалося втекти від інквізиції до Неаполя: Жан Кальвін, інший відомий засновник протестантизму, впізнав «брата» у Женеві, про що негайно доповів консисторії. Кара відома: Сервета спалено на повільному вогні.

 

Лише Польсько-Литовська держава гарантувала антитринітаріям (яких тут звали простіше: унітарії) релігійну свободу. 1579 р. до містечка Ракова, що недалеко від Мінська, прибув італієць Фаусто Соцціні (Фауст Социн), голова унітаріїв. Невдовзі було засновано  гімназію й академію, у яких навчалося близько тисячі студентів різних конфесій. Більше: усі социніанські спільноти запровадили школи у своїх селах та містечках, куди приймали дітей незалежно від конфесійної приналежності. Це неабияк піднесло авторитет социніан, стрімко зростали їхні громади. Зокрема, на Волині до социніан приєдналися такі українські шляхетні роди: Гойські, Чапличі, Сенюти, у Київському воєводстві – Горностаї, Немиричі…

Не слід плутати антитринітаріїв (унитаріїв) з тринітаріями, ченцями католицького ордену, заснованого ще наприкінці ХІІ ст. для викупу бранців-християн з мусульманської неволі. Перечитаймо рядки з «Роксоляни», відомої історичної повісті Осипа Назарука: «Настуня вже освоїлася з думкою про все, навіть про чорну смерть на Чорнім Шляху. Тим часом її Стефанові удалося в замішанню прилучитися до одної з козацьких ватаг. Незабаром добився він до Кам’янця, де його батько мав спільників. З одним з них пішов Стефан зараз до монастиря тринітаріїв, котрі займалися викупом з полону. Там якийсь польський монах з побожним виглядом заявив йому, що, коли прийме польську віру, одержить допомогу при викупі своєї судженої…»

 

Проте коли в Стамбулі на Авретбазарі Настуню Лісовську продали вдруге, до сераю (резиденції) «десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн», вона зрозуміла: «Ну, відси вже ніхто ніякими грішми не викупить мене. Навіть якби Стефан продав увесь свій маєток, то й сим тут не діб’ється нічого». Справді, саме тут проходила межа можливостей отців тринітаріїв, «ослячих братів», що «скрізь по східних торговицях невольників їхали обличчями обернені до хвостів ослячих, бо не уважали себе достойними їздити так, як їхав на ослі Спаситель світу, Цар над терпінням його. Скрізь ішли вони, сини ріжних народів, по наказам з далекого Риму, в покорі духа свого йшли – лагодити страшні терпіння невольників».

 

Якщо социніанські ідеї швидко здобували прихильників в українських колах, то лютеранство в Україні поширювалось головним чином у німецьких громадах. Проте ідеї Мартіна Лютера значно вплинули на суспільну свідомість українців. Михайло Грушевський писав, що вже у XVI ст. на Брацлавщині, Волині, Галичині, Київщині, Побужжі та Поділлі було відкрито перші лютеранські кірхи. Лютеранські пастори проповідували не лише польською, але й русинською мовою. Відповідно, у лютеранство радо переходила католицька шляхта українського походження.

 

Ідеї Лютера вплинули й на Станіслава Оріховського – видатного українського письменника і філософа. Народився він 1513 р. у родовому маєтку Оріхівці біля Перемишля, у 16-річному віці закінчив Краківський та Віденський університети, того ж 1529 р. познайомився з Мартіном Лютером та Філіппом Меланхтоном у Віттенберзі, вкрай захоплений їхнім вченням. Лютер помітив неабиякі здібності юнака, поселив у себе вдома й усіляко опікувався ним.

 

Станіслав Оріховський є автором ідеї «єдиного європейського дому» як об’єднання супроти загрози турецької навали. Мріяв він також і про освічену монархію, коли на троні сидітиме король-філософ, обраний усім народом. Його друзями були видатні художники Альбрехт Дюрер та Лукас Кранах старший. Усі твори цього видатного філософа виходили у Речі Посполитій за підписом «Orichovius Roxolanus» (Оріховський – русин). Зокрема, в трактаті «Законний громадянин» він підкреслював: «Я русин і цим пишаюся і охоче про це заявляю, пам’ятаючи про свій рід і руську кров, про місце, де народився і виріс».

 

Твори Оріховського торкалися актуальних проблем суспільства: оборони рідного краю, оптимізації державного устрою, методів керівництва. Він заклав підвалини теорії суспільної угоди, згідно з якою держава існує, коли громадяни поступаються частиною своєї свободи на користь суспільного добробуту. Філософ пропагував також теорію природного права, в якій доводив, що права громадян мають домінувати над повноваженнями державних осіб. Оріховський закликав до поєднання розуму (мудрості) та сили в суспільному житті та державній діяльності. Прикладом тут йому слугував Олександр Македонський, вихований філософом Аристотелем.

 

Відповідь на вічне питання про сенс людського існування Оріховський бачив у розважному, чесному й побожному житті на Землі. За найбільшу чесноту вважав самопізнання, що сприяє досягненню внутрішнього, духовного оновлення, морального вдосконалення: «Не сподівайся зробити щось, перш ніж одержиш очі розуму, освітлені божественним світлом, без якого, як вельми справедливо провіщається, ніщо не буває безпечним. А щоб воно осяяло твій розум, дбай, аби те світло передавалося непорушним».

 

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Використано матеріали циклу програм «Історія християнської Церкви» (Українське радіо).

 

Астаф’єв О. Станіслав Оріховський як гуманіст і реформатор : до 500-річчя від дня народження / О. Астаф’єв // Дивослово. – 2013. – № 12. – С. 38-40. – Бібліогр.: 17 назв.

Про Станіслава Оріховського (1513-1566) – оратора, публіциста, історика, філософа, що обстоював позиції ренесансного гуманізму та Реформації.

 

Дроздовський Д. Ренесансний вимір «humanus»: людина, мораль, держава (Нікколо Макіавеллі vs Станіслав Оріховський) / Д.Дроздовський // Дивослово. – 2013. – № 12. – С. 41-44. – Бібліогр.: 7 назв.

Державницькі погляди Станіслава Оріховського порівняно з ідеями італійського гуманіста Нікколо Макіавеллі. Підкреслено важливість світоглядної позиції Оріховського, що висував ідею природного права, вищого, на його думку, за людські закони.

 

Дятлов В. Від «Свободи» до «Порядку»: соціальні гасла і міфи Реформації ХVI ст. / В.Дятлов // Сіверянський літопис. – 2010. – № 6. – С. 72-86.

Назарук О. Роксоляна: Іст. повість / О.Назарук; іл. В.Куща. – К.: Школа, 2008. – 336 с.: іл. – Серія «Біб-ка шкіл. класики».

Підгірна Л. Омбре. Над темрявою і світлом : історично-авантюрний роман / Л.Підгірна. – К.: Видавнича група КМ-БУКС, 2018. – 352 с.

Книга-лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за 2017 р. Авторка вважає, що легендарна Роксолана, донька православного приходського священика Анастасія Лісовська, народилася в Чемерівцях (тепер: райцентр Хмельницької обл.).

Реформація: успіх Європи і шанс для України: колективна монографія за редакцією Романа М. Шеремети та Ольги Романенко / Р.М.Шеремета, О.Романенко, В.Л.Сміт та ін.; Університет менедж. Освіти. – К.: Самміт-Книга, 2017. – 256 с.: іл.

Розглянуто проблеми становлення й поширення Реформації у світі, запропоновано розгорнутий науковий аналіз сучасного стану реформаційних процесів в Україні.

Сервет (Servet или Servedo) Михаил / Ф.Брокгауз, И.Ефрон // Мировая история. Иллюстрированный биографический словарь: Современная версия. – М.: Эксмо, 2008. – С. 631.

 

Сервет (Servet) Мігель / Гол. ред., голова редколегії М.Бажан // Українська Радянська Енциклопедія. Т. 10. Вид. друге. Салют – Стоговіз. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1983. – С. 123-124.

Фаріон І. Станіслав Оріховський Роксолянин: мовно-етнічний портрет часу / І.Фаріон // Дивослово. – 2009. – № 7-8. – С. 52-56. – Бібліогр.: 14 назв.

Про мовно-етнічну свідомість непересічної особистості Нового часу, вкладену в тезу: gente Ruthenus, natione Polonus – «народу українського, держави польської», або «племені українського, нації польської».

Цельтис Конрад / Ф.Брокгауз, И.Ефрон // Мировая история. Иллюстрированный биографический словарь: Современная версия. – М.: Эксмо, 2008. – С. 786-787.