22 грудня 2017 р.

«Найбільше любив Україну…»


На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Степан Галябарда. У райськім саду (Яворина)

         Вячеслав Чорновіл народився на Святвечір (24 грудня, за григоріанським календарем) 1937 р. у селі Єрки на Черкащині у вчительській родині. Символічно, що на цей самий Святвечір, лише за юліанським календарем, 6 січня 1938 р., порівняно недалеко (це близько 100 км) у селі Рахнівка на Вінничині в селянській родині прийшов у цей світ і майбутній побратим у боротьбі за Україну – Василь Стус.

Цікавою є етимологія прізвища Чорновіл (віл, що аж почорнів від праці), яка вказує на надійного помічника українського хлібороба чи чумака. Показово, що цього ж року було заарештовано Петра Чорновола, дядька Вячеслава, що так і загинув у таборах. Відповідно, батьки теж постійно змінювали місце проживання. 1955 р. Вячеслав із золотою медаллю закінчує Вільхівецьку середню школу (на батьківщині матері), а 1960 р. – факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (з відзнакою).

Дуже важливим кроком у формуванні молодого Вячеслава слід вважати практику, яку він проходив на Львівському телебаченні. Тут перед юнаком постала цілковито інша Україна, де з ефіру вільно лунали вірші Ліни Костенко, а оточення спілкувалося рідною мовою. Чорновіл розпочинає працю звичайним, та швидко стає старшим редактором програм для молоді на Львівському ТБ.

         У травні 1963 р. Вячеслав вже аспірант Київського педагогічного інституту, але через політичні погляди навчатися йому не дозволяють. Більше: не можна захистити вже підготовлену дисертацію про публіцистичну творчість та громадську діяльність Бориса Грінченка. Так скінчилася наукова дорога Чорновола, і розпочався тернистий шлях боротьби за Українську державу.

         8 серпня 1965 р. у селі Шешори на Івано-Франківщині Вячеслав виступив на відкритті памятника Кобзареві. Чорновіл так відверто говорив про національний дух та незалежну Україну, що працівники спецслужб вже намагалися затримати промовця, проте місцеві селяни, до болю зворушені почутим, допомогли Вячеславу втекти.

         4 вересня 1965 р. під час премєри стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна», Вячеслав Чорновіл, Василь Стус та Іван Дзюба висловили свій протест проти арештів української інтелігенції. Вячеслав висловлював і письмове незадоволення режимом – його відкриті листи до українського ЦК комсомолу та компартії спричинилися до обшуків та допитів. Зокрема, 30 вересня 1965 р. наукову бібліотеку Чорновола зменшено на 190 томів…

         Тут можна багато розповідати про подальший шлях боротьби Чорновола, але спробуймо поглянути на це питання з дещо іншого боку. Ми вже встигли запозичити популярну тепер у середовищі європейських істориків ідею моделювання історичних подій, навіть зявилося дослідження Дмитра Шурхала «Українська якбитологія. Нариси альтернативної історії».

Згадаймо, що 1 грудня 1991 р. відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. До виборчого бюлетеня на виборах Президента України увійшли шість кандидатів – В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук’яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл та І.Юхновський. Більшістю голосів (61.8%) Президентом України було обрано Леоніда Кравчука. Спробуймо зрозуміти, а що б відбулося з нами тоді, якби обранцем народу став Вячеслав Чорновіл ?

На мій погляд, виникло б протистояння між Вячеславом Чорноволом та Леонідом Кравчуком, що нагадувало б таку знайому боротьбу між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем. Цілком ймовірно, що тоді, на самому початку 1990-х рр., українці так само не уникли б і революції, можливо й не одної, ще й більш запеклої та кривавої… А от якими постали б наслідки ?

         І тут не можна не пригадати думок Альбера Камю, відомого французького романіста й філософа, лауреата Нобелівської премії з літератури 1957 р., який рішуче виступав проти будь-яких революцій, бо вони ворожі людині і її особистій свободі, вони зміцнюють владу держави над людиною, приводять до потворних диктатур: «Усі сучасні революції призвели лише до зміцнення Держави. 1789 р. привів за собою Наполеона, 1848 р. – Наполеона ІІІ, 1917-й – Сталіна, заворушення 1920-х рр. в Італії – Муссоліні, Веймарська республіка – Гітлера»…

         Тож не намагаймося прискорювати власну історію…



Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).
        
Кирей Р. "Я б знову обрав життя, яке прожив..." / Р.Кирей // Урядовий курєр. – 2017. – 27 січ. – С. 8.
2017-й на батьківщині Вячеслава Чорновола, Героя України та засновника Народного Руху, оголошено його роком.

Кузьмук А. 15 років без Вячеслава Чорновола / А.Кузьмук // Гарт. – 2014. – 27 берез. – С. 21.
Про видатного українського політика, який мав свій погляд на проблеми, що з особливою гостротою постали перед суспільством сьогодні.

Межва Л. "Української мови захотіли ? То в Канаду їдьте !" / Л.Межва // Країна. – 2015. –№ 37. – С. 47-50.
Про арешти дисидентів-"шістдесятників" у 1965 р.

Осипчук Н. Починали шістдесятники... / Н.Осипчук // Демократична Україна. – 2010. – 10 груд. – С. 22.
Про Рух опору в Україні: 1960-1990 рр.

Павлів І. Провісник духовної свободи. До недожитого 75-річчя Вячеслава Чорновола / І.Павлів // Дивослово. – 2012. – № 12. – С. 22-26. – Бібліогр.: 15 назв.
Запропоновано сценарій години памяті для старшокласників.

Савченко С. "Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!" : до 75-річчя від дня народження В.Чорновола (1937-1999) / С.Савченко (уклад.) // Календар знаменних і памятних дат. – 2012. – № 4. – С. 93-104.
Про літературного критика, публіциста, журналіста, політичного і громадського діяча, правозахистника, діяча Руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, Героя України (2000 р., посмертно), вязня мордовських таборів суворого режиму (1967-1969, 1972-1979, 1980-1988 рр.), одного з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки.

Тарнашинська Л. Антропологічні колізії художньої свідомості: жанрово-стильові актуалізації та модифікації у творчості українських шістдесятників / Л.Тарнашинська // Слово і час. – 2011. – № 5. – С. 3-15.

Тарнашинська Л. Екзистенціально-аксіологічна модель бути / здаватися як дихотомічне поле саморепрезентації шістдесятників / Л.Тарнашинська // Слово і час. – 2013. – № 3. – С. 34-49. – Бібліогр.: 51 назва.


Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво в "духовній ситуації" своєї доби : синергетичний вимір / Л.Тарнашинська // Слово і час. – 2012. – № 3. – С. 19-37.

Немає коментарів:

Дописати коментар