12 червня 2018 р.

Народник і розробник «чернігівської» земської статистики



Не дай спати ходячому,
Серцем замирати,
І гнилою колодою
По світу валятись,
А дай жити, серцем жити,
І людей любити…

Улюблена пісня Олександра Русова

         У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії запроваджено низку реформ, спрямованих на перехід до капіталістичного розвитку. Найголовнішими серед них були: селянська (1861 р.); земська, освітня, судова (1864 р.); міська (1870 р.) та військова (1874 р.). Земські установи, як органи місцевого самоврядування Російській імперії, що постали в часі царських реформ 60-70-х рр. ХІХ ст., були вкрай важливими для соціально-економічного, громадсько-політичного та культурного поступу суспільства.

Утворення земських установ в нашому краї сталося на першому засіданні Чернігівського губернського земського зібрання, що відкрилося 25 вересня 1865 р. в Чернігові у залі Дворянського зібрання у присутності 69 губернських гласних. Іван Петрункевич, як свідок урочистостей, згадував: «Учорашні рабовласники та раби, звільнені від кріпацтва, зібрались як рівні громадяни для вирішення місцевих господарчих та культурних задач».

Вже за два дні, 27 вересня, зібранням сформовано річний кошторис для роботи губернської управи: 2000 руб. складала зарплата голови, по 1500 руб. призначено кожному з шести членів управи, 4000 руб. надано канцелярії  управи та 1000 руб. – на додаткові потреби. Наступного дня, 28 вересня, обрано керівний орган губернського земства: головою управи став К.Є.Троцина (великий землевласник Ніжинського повіту), членами – П.П.Голіцин (полковник і князь), В.В.Тарновський (титулярний радник), І.О.Кобеляцький (колезький радник), К.І.Білозерський (губернський секретар), М.Н.Гужовський (козак) та О.П.Карпінський (лікар).

З цього часу губернська земська управа мала опікуватись освітою, медициною, продовольством та ветеринарією, утримувати дороги, покращувати рівень землеробства, промисловості й торгівлі, дбати не лише про добробут звичайного люду, але й не забувати про жебраків та решту знедолених.

         Управу розміщено в будинку, спорудженому 1814 р. для губернських установ – двоповерховій споруді з заокругленим кутом у центрі міста (перехрестя вулиць Шосейної та Богоявленської, тепер: пр. Миру та вул. Шевченка). А на поч. ХХ ст., у 1908-1910 рр., до південної частини приєднано неокласичну триповерхову будівлю.
        
Список видатних діячів Чернігівського земства досить вагомий: Леонід Глібов, Олександр Карпінський, Микола Костянтинович, Михайло Коцюбинський, Олександр Ліндфорс, Іван Петрункевич, Олександр Русов, Василь Савич. Далі побачимо, чому вкрай важливо долучити до нього й Петра Червінського.
        
Бюро і люди


         У 2-й пол. ХІХ ст. дані про господарський та суспільно-економічний стан губерній імперії були вкрай важливі для стягнення податків державою. З цією метою при земських управах створювали статистичні відділення. Ситуацію в Чернігівській губернії ускладнювали неврожайні роки і, відповідно, збільшені продовольчі потреби населення. У 1875 р. Чернігівська губернська земська управа обґрунтовує необхідність статистичних досліджень свого краю, і вже за рік, у лютому 1876 р., статистичне відділення розпочало свою діяльність з річним бюджетом 4200 руб.

         Спочатку відділення складалося з двох спеціалістів – П.П.Червінського та В.Є.Варзара. Василь Єгорович Варзар (1851-1940) – випускник Петербурзького технологічного інституту, на той час вже встиг видати науково-популярну книгу «Хитра механіка» (1874 р.), в якій спростував міфи про народницьку спрямованість імперської податкової системи. Роботі в статистичному відділенні він присвятив 15 років життя, а згодом, вже у Міністерстві торгівлі й промисловості, опікувався статистичними дослідженнями усієї промисловості Російської імперії. Саме В.Є.Варзара вважають засновником промислової статистики.

Уродженець Чернігова Петро Петрович Червінський (1849-1931) ще під час навчання у Петербурзькому інституті землеробства долучився до студентських заворушень, за що відбув пятирічне заслання (1870-1875 рр.). У ліберальних часописах відстоював думку про самостійність економічного поступу імперії, підґрунтям якого вважав общинний устрій тодішньої Росії. Праці у статистичному відділенні віддав 14 років: 1876-1890 рр. 

Найголовніше: саме П.П.Червінському ми завдячуємо тому особливому типу місцевих статистично-економічних досліджень, виконаних шляхом виїзду та збору даних безпосередньо на малих територіальних одиницях (межових або земських дачах). Надалі цей тип обрано за еталон земствами кількох губерній, а земськими статистами його запроваджено до практики як «територіальний» або «чернігівський».

Головою відділення призначено Миколу Олександровича Костянтиновича (1844-1889) – ліберала з педагогічною освітою, який пізніше, під час свого виступу в Чернігівському земському повітовому зібранні 1880 р., захищав «права місцевого наріччя при викладанні у школі». Як член губернської управи, М.О.Костянтинович просто не встигав брати участі в статистичних дослідженнях, тому 5 липня 1876 р. на посаду третього статистика затверджено О.Русова. Коли наступного, 1877 р., бюджет статистичного відділення збільшився до 8000 руб., то ще трьох працівників із середньою освітою призначено помічниками.

О.Русову імпонувала «можливість наблизитися до народу, досліджувати його економічне і водночас етнографічне життя. Крім того, вабила і земська служба, в тих часах найбільш незалежна, незасмічена адміністративним формалізмом і зверхнім гнетом», – так згадувала дружина Софія Русова в книзі спогадів «Життя українського ідеаліста кінця ХІХ віку Ол. Ол. Русова».

Вже перші роботи статистичного відділення викрили неабияке здирництво власників великих наділів землі, оренда якої коштувала селянинові половини врожаю. І перш ніж забирати з поля свою половину збіжжя, селянин мусив зібрати, зв’язати в снопи та довезти до клуні другу половину, призначену господареві землі. Додатково, від  селянина вимагались ще й відробітки на полі хазяїна. Тому матеріали статистичного відділення вкрай стурбували великих землевласників, які почали чинити опір його діяльності.

Статистики не стояли також осторонь громадсько-політичного життя Чернігова. Так, ім’я О.Русова бачимо у списку активної чернігівської інтелігенції, яка на своїх зборах 15 березня 1877 р. засновувала громадську бібліотеку (що виросла тепер до Чернігівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка). Згодом, у 1896-1898 рр. О.Русова обирають секретарем правління бібліотеки, а в 1899 р. – її головою.

За спогадами Іллі Шрага: «Час перебування його в уряді бібліотеки був часом найбільш напруженої праці, найбільшого розцвіту бібліотеки». Справді, О.Русов щиро допомагав: робив грошові внески, укладав бібліотечні каталоги, готував нарис історії бібліотеки до її 20-річчя, сприяв проведенню концертів та лекцій на підтримку бібліотеки.

«Взагалі статистичне бюро, – за книгою спогадів Софії Русової, – було тоді наче культурним центром: ініціатива у всіх громадських інтелектуально-мистецьких справах виходила від статистиків». Ці статистичні «відхилення» вкрай хвилювали губернську адміністрацію.

Між лібералами та консерваторами


Перебіг активної фази діяльності статистичного відділення при губернській управі виявився недовготривалим: упродовж двох засідань сесії губернського земського зібрання, 17 і 18 січня 1878 р., доцільність надання чергової суми в розмірі 8 тис. руб. для роботи відділення викликала гарячі суперечки. Породжувало їх, у свою чергу, протистояння між лібералами та консерваторами в Чернігівському земстві, в якому працівники статистичного відділення стали на бік демократичних, лівих сил.

До цього табору належали Костянтинович, Карпінський, Петрункевич, Шраг та ін. Їхня позиція полягала в тому, щоб не зменшувати обсягів того фінансування, що надавалося статистичному відділенню щороку на збір даних. Провладна ж сторона вважала, що статистики О.О.Русов та В.Є.Варзар, як політично неблагонадійні працівники відділення, під час експедицій до повітів не лише збирають статистичні дані, але й поширюють у повітах народницькі думки.

Як наслідок, перевагою у три голоси перемогла консервативна більшість: її 39 прихильників голосували проти надання 8 тис. руб. на проведення статистичних робіт. Бачимо, що зупинка роботи статистичного відділення в 1878 р. зовсім не враховувала його якісних показників, а лише віддзеркалювала ступінь напруги політичних суперечок всередині земського зібрання.

         Повчальним для нас у ХХІ ст. є те, що це рішення зовсім не зупинило статистичної діяльності в Чернігівській губернії: її досить плідно продовжили повітові земства. Справді, статистичним відділенням за два роки підготовлено й видрукувано два томи «Матеріалів для оцінки земельних угідь» з описами двох повітів, Чернігівського та Борзенського, і ці описи «заговорили» своєю мовою.

Так, у Борзенському земстві «побачили» 31.7 тис. десятин неоподаткованої землі, що дозволило безболісно зняти податкове навантаження на селянські господарства з 8% до 5%. Відповідно, з метою впорядкування податків, Ніжинське повітове земське зібрання 7 жовтня 1878 р. вирішило провести статистичний опис повіту. Збір даних доручено О.Русову, який вже в 1879 р., разом зі своїм помічником, відомим народником Л.О.Жебуньовим обстежив повіт повністю з усіма поселеннями та хуторами.

Цікаво, що коли для завершення робіт необхідно було опрацювати лише декілька об’єктів у Ніжині, 25 липня 1879 р. до земської управи надійшла телеграма з вимогою негайно припинити статистичний опис повіту. Це Чернігівський губернатор А.Л.Шостак діяв за розпорядженням Харківського генерал-губернатора І.Д.Святополка-Мирського.

Причина проста: доноси. Хоча О.Русов у своїх розмовах з селянами ніколи не торкався політики й не поширював народницьких думок, але його віртуозне оперування статистичними даними переконувало співрозмовників красномовніше за будь-яку ідеологію. І тільки наприкінці року, 3 грудня 1879 р. губернатором дозволено завершити статистичний опис Ніжина та видати матеріали, зібрані у повіті.

У травні 1880 р. працю О.Русова видано в Києві. Частину накладу отримали також великі книгарні. Показово, що за дослідження «Нежинский уезд. Статистико-экономическое описание с проектами оценки недвижимых имуществ уезда, таблицами и двумя картами», яке містило виважений науковий аналіз стану землеволодіння та землекористування в Ніжинському повіті, Російське Географічне товариство відзначило О.Русова золотою медаллю.

У Новозибківському повіті для опису запрошено В.Є.Варзара (з окладом у 1500 руб.), тобто повітові земства вже самотужки фінансували статистичну діяльність. Бачимо, що за три роки вимушеної перерви у роботі відділення вийшли з друку описи ще двох повітів, Ніжинського та Новозибківського.

Проте розвиток імперії вимагав неперервного потоку даних від губерній, тому в січні 1881 р. губернське земське зібрання постановило відновити роботу статистичного відділення у складі трьох працівників та трьох помічників з річним бюджетом 8000 руб. Завідувачем відділення затверджено П.П.Червінського. Ще 4 роки були потрібні  статистичному відділенню для завершення опису всіх 15 повітів губернії.

Останній, XV том «Матеріалів для оцінки земельних угідь» надруковано 1887 р. Вченим комітетом Міністерства державного майна Російської імперії також засвідчено важливість та ґрунтовність статистичних праць Чернігівського земства – П.П.Червінського відзначено премією та великою золотою медаллю графа П.Д.Кисельова.

Опис та оцінки промислових підприємств

Наприкінці 1883 р. Чернігівське губернське земське зібрання ухвалює «провести оцінку міст, промислових і фабричних закладів», а статистичному відділенню доручає виконання цієї постанови з виробленням відповідних описових програм.

До цієї роботи П.П.Червінський, завідувач статистичним відділенням, долучив А.А.Євреїнова і П.П.Гібермана, випускників Санкт-Петербурзького технологічного інституту, та М.В.Охременка (закінчив Московське технологічне училище). Додатково, до участі в описах заводів запрошено Л.Я.Ставровського, що вже мав досвід з оцінки міст, і Г.К.Карамана, технолога губернської земської управи.

         З серпня по грудень 1885 р. працівниками статистичного відділення виконано описи з оцінками виробничих площ і обладнання таких промислових підприємств Чернігівської губернії:

v  заводи: винокурні, воскових свічок, дьогтьові, костопальні (спалювання кісток для очищення цукру), крохмале-патокові, лісопильні, механічні, миловарні,  олійницькі, пивоварні, салотопні (салганові), свічкові, цегельні, цукрові, чавуноливарні, шкіряні;

v  фабрики: сірникові, суконні, тютюнові;

v  заклади: возові (стельмашні), воскоробні, клеєварні, коноплетіпальні, панчішні, рицинові (касторові), рогожані (виготовлення грубих полотняних тканин), скловарні, щетинні;

v  борошномельні вітряки.


Опис та оцінку виконано для 16 тис. 460 одиниць промисловості, проте з них 13 тис. 900 борошномельних вітряків (!) формально не можна зараховувати до фабричних чи промислових обєктів. З решти, 2560 промислових підприємств, було лише декілька по-справжньому великих цукрових заводів та суконних фабрик, робота на переважній більшості заводів та фабрик виконувалась не більше, ніж 4-ма працівниками. Зазначено також загальну оцінку вартості промислових підприємств, яка становила  понад 12 млн. руб. Як бачимо, статистичним відділенням досить докладно накреслено економічний стан промисловості Чернігівської губернії.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).


Дорошок Н. Діяльність земського статистичного відділення по опису та оцінках промислових підприємств Чернігівської губернії / Н.Дорошок // Сіверянський літопис. – 2011. – № 6. – С.103-107. – Бібліогр.: 7 назв.

Дорошок Н. Маловідомі сторінки з історії Чернігівського земства (кінець 70-х – початок 80-х рр. ХІХ ст.) / Н.Дорошок // Сіверянський літопис. – 2010. – № 1. – С. 50-53. – Бібліогр.: 17 назв.

Леп’явко С. Чернігів. Історія міста. Науково-популярне видання / С.Лепявко. – К.: Темпора, 2012. – 432 с., іл.

Рахно О. Голови Чернігівської губернської земської управи: Біобібліографічний довідник. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – 240 с.

Рахно О. Чернігівські земці (історико-біографічні нариси) / О.Рахно. Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. – 352 с.

Чернігівська губернська земська управа / За ред. А.В.Кудрицького // Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К.: УРЕ ім. М.П.Бажана, 1990. – С. 870. 

11 червня 2018 р.

«Сховайте, мамо, вишиванку…»




Мóлоді палкої пориви бурхливі,
думи, ідеали, мрії золоті,
шепоти-жадання зелені на ниві,
це – сміливо гордий виклик темноті.

Василь Чумак

Зірка цього самобутнього поета спалахнула так само раптово й яскраво, як і згасла: в неповних 19 його розстріляли денікінці в Києві. Звали його Василем Григоровичем Чумаком (з літературних псевдонімів: Вагр – абревіатура, Василь Григорович; Віче – теж абревіатура, Василь Чумак; Гімназист та ін.). Народився Василь у містечку Ічні на Чернігівщині в селянській родині на Різдво Христове, 7 січня 1901 р. (25 грудня 1900 р. за ст. ст.). За народним повірям – це недобрий знак, адже доля готувала Ісусу Христу нестерпні муки та страждання.

В історії українського письменства є доволі таких збігів: Василь Симоненко народився на другий день Різдвяних свят (8 січня), Василь Стус – на Різдво (7 січня)… Мати Стуса, Їлина Яківна, у передчутті трагічного майбуття своєї 4-ї дитини, вирішила перехитрити долю: записала в метрику інший день народження – 6 січня. Ця свята материнська неправда виявилася марною. В тоталітарній країні, де в пошані більше доноси, аніж вірші, поетам судилася одна страдницька дорога. Короткий шлях відміряла доля й Чумакові.

Дитинство Василя спливло у співочому закутку Чернігівщини (так називав Ічню Степан Васильченко, земляк поета). Шестирічним його прийнято до церковно-парафіяльної школи. З першого року хлопчик виявив неабияку обдарованість. Після початкової школи вчився в Ічнянському чотирикласному училищі (1910-1914 рр.) та Городнянській гімназії (1914-1918 рр.), де з класу в клас переходив з похвальними грамотами.

Дуже рано у нього прокинувся поетичний хист, можливо, через вроджену пісенну вдачу. «В нього був гарний тенор, і пісень він тих знав, як і всі ми, безліч. Здається, з піснею і вродився…», – згадувала сестра Уляна. Василь багато читає. Улюблені його автори: Тарас Шевченко й Микола Костомаров, Олександр Олесь та Микола Вороний, Микола Некрасов і Олексій Кольцов. Під впливом прочитаного «Василь почав писати вірші ще дуже малим, але не знав, що з ними робити, куди їх надсилати», – розповідали батьки…

Чотири гімназійні роки в тихій провінції не минули для юнака намарно. Він багато читає, є найактивнішим учасником гуртка «Любителей изящной словесности», пише російською та українською мовами. В.Л.Марігодов, директор гімназії та літературний наставник молоді, зауважив хлопцеві, що «писати двома мовами важко й недоцільно, краще обрати одну, бо в поета мусить бути великий запас слів». Радив він і Чумакові обрати собі одну якусь мову і докладно ознайомитись з нею: «Даль чи Грінченко ?» За якийсь час Чумак сказав, що Грінченко переміг, і він писатиме українською мовою.

Метеорне життя

Пробудіться, орли сизі,
Славні козаченьки,
Заверніть колишню славу
України-неньки.

Василь Чумак

Таємницю художньої трансформації Василя – перехід від російської поезії до української заховано не в поетичній, а в психологічній площині. Унікальною є мовна ситуація в зрусифікованому чернігівському краю, адже такого «зразкового» й «класичного» суржику, як на півночі Чернігівщини, ймовірно, ви ніде більше не почуєте. Пояснити це легко тривалими мовними впливами сусідів: Росії та Білорусі. На «фабриці чиновників», як називав Василь Городнянську гімназію, зневажалося все українське, рідна мова не викладалась… На такому ґрунті українська поезія Чумака постала як зовнішня форма великого внутрішнього самовизначення поета.

У вирі національно-визвольного руху Василь захоплено зустрічає Лютневу революцію:

Вставай, милий брате,
Бо сором нам спати:
Ми спали століття – доволі вже сон !

Політичні переконання Василя Чумака привели його до партії боротьбистів, однієї з найвпливовіших тоді політичних організацій на Україні. Чому поет на боротьбу з ворогами революції пішов не з більшовиками, а з комуністами-боротьбистами ? Його симпатії сформувались не випадково, адже боротьбисти уважно ставились до національного питання, виступали за визнання суверенних прав Української держави, мали широкі зв’язки з селянством та інтелігенцією. Партія боротьбистів була Чумаку близька ще й тим, що її фундатором і лідером був його чернігівський земляк, відомий поет Василь Еллан-Блакитний.   

Поет рвався з тихої провінції до Києва, до справжньої боротьби:

Сонце-злото, сміх і жемчуг
Я знижу в разки намиста,
Для забутих, для «найменших»
Понесу в велике місто.

У Києві Чумак заглибився в гущавину революційної та літературної діяльності: працює відповідальним секретарем тижневика «Мистецтво», в бюро пропаганди Всеукрліткому при Наркомосвіті, багато пише. Керує також майстернею, в якій підробляли паспорти та інші документи, необхідні для підпільників… Донос провокатора – арешт, Лук’янівська в’язниця, звільнення, знову підпілля… В ніч на 4 грудня 1919 р. Василя схоплено денікінцями і страчено через кілька годин після арешту…

Червоний заспів


Щось цілковито нове в українській поезії

Василь Еллан-Блакитний

Літературний спадок Василя Чумака є невеликим: «Заспів», це перша і єдина збірка, підготовлена до видання ще самим автором, а вийшла друком вже після смерті поета (1920 р.). Це власне книга, а не випадкова збірка. Молодий автор один з перших спробував створити в українській поезії книгу як художнє ціле з певним поступом в тематиці, з висхідною та спадною градацією настроїв, продуманою циклізацією. Цікаво, що надалі цей напрямок розвиватимуть Павло Тичина, Максим Рильський та Василь Симоненко…

«Заспів» складається з чотирьох циклів. Починається книга циклом поезій «З ранкових настроїв» з напрочуд ніжною лірикою молодого автора, що не соромиться щирих інтимних переживань. Це імпонувало настроям молоді і утверджувало Чумака як поета, сповненого енергії оновлення. Згодом окремі його рядки покладено на музику композиторами В.Верховинцем («Більше надії, брати !»), П.Козицьким («Червоний заспів»), М.Вериківським («Заклик»), а до «Пісні помсти» музику створено самим народом.

Цикл «Мрійновтома» – це не лише «келих востаннє» чи «білий жаль». Поет знаходить найзаповітніші слова, просить у природи найчарівніших барв і звуків, аби відтворити невпинну внутрішню боротьбу, зафіксувати на папері тривожні роздуми і пошуки:

Вимережить пісню – голубині крила,
щоб у ній блакитно далечінь замріла,
щоб у ній заграло шумовиння трав,
я слова таємні у степу збирав.

Наступний цикл «Осіннє» відкриває вірш «Волошки» (улюблена квітка поета). Справжня перлина, вірш-шедевр, що достойно може представляти українську лірику в антологіях світової поезії:

… а в стерні – волошки,
сині, синьозорі,
і такі дрібненькі –
слізки росяні.

Вірш напрочуд мелодійний, справляє враження дивної краси, гармонії зорових образів і звукосполучень.

Останній розділ – «Цикл соціального». У поезії «Офіра» молодий автор одним з перших відтворив образ революціонера, який офірує пролетаріату та революційному мистецтву «кожну краплю крові». В ньому бачимо й самого Чумака. Він приречений хворобою («Що? Сухоти? Ще хвилина. Дотліває день»), але думає не про цю страшну неминучість, а про красу завтрашнього дня.

Думки й рядки Василя Чумака

Що ж до життя «Просвіти» – то «процвітає» вона, сердешна, «процвітає» в ковичках. Газет нема. Голови фактично нема… Ажно писать не хочеться.

Лист від 16.11.1917 до М.Л.Балабаєвої, члена «Просвіти»


Чи не пора? (На увагу батькам городянських гімназій)

Маємо власну державу. Мусимо мати й власну школу, в якій би проводилось навчання рідній мові, вивчення рідної літератури. Це безперечний факт. Проти цього, здається, нема чого суперечити. А раз нема чого суперечити, треба зробити. Не так думають батьки городянських гімназій. В теорії вони погодились з українізацією. На практиці звели її на нуль…

Живемо в Українській державі. Навчаємося російської мови, російського письменства, історії, географії – все російської. Чому не німецької, французької, іспанської? Адже все одно ? Ні, не все одно: «столітні» зв’язки, столітні впливи, мовляв, і т.д. і т.д. Нічого не маємо проти культури, чия б вона не була: німецька, французька, іспанська, російська, арабська. Але… де ж наша ?

«Черниговская земская газета», 09(22).10.1918


Руху !.. Праці !.. Сонця !.. Сяйва !..
Більше руху, більше сил !
Більше віри, що не зайва
Наша праця між могил !


Дві душі: одна шукає бурі,
струн шалених на бандурі,
срібнодзвону, блискавок поезій,
братніх марсельєзів.

А друга… друга – блакитний спокій
вдалині, де степ широкий,
танки мрій тремтючих ніжних-ніжних,
в шатах білосніжних.


Спогади про Василя Чумака та родину

Рід Чумаків – співучий рід, веселий, гострий, любив гуляти. Тітка поета, Марта, була цікава, гостра на мову дівчина, в часи дівування повита фльором романтичності. Веселі, співучі парубки, цікава їхня сестра-дівчина – це і спричинилося до того, що коло їхнього двору, де помощена була лавочка, приваблювало молодь до цього двору, завівши тут щось подібне до постійних вечорниць. Обидва брати – батько поетів і дядько співали у церковному хорі, і я часто бачив їх на співках, які в моєму памятку залишились веселими, цікавими вечорницями, де баси на високій ноті гасили голосами лампу. В такому оточенні зріс молодий поет.

Степан Васильченко


Одного разу, коли Чумаки наймали людей на якусь роботу і Григорій Семенович (батько – В.П.) був незадоволений їхньою вправністю, то Анастасія Петрівна (мати – В.П.) відказала йому: «Зараз день як рік. Вона сьогодні у тебе працює, а завтра ще десь, треба на це силу мати».

У свій час я необачно не розпитала і не записала спогадів Анастасії Петрівни про громадянську війну, але запам’ятала, що найгірше враження на неї справила Червона армія – неотесана босячня. Я, комсомолка, сприйняла тоді цю характеристику як вияв «несознательности» моїх родичів і, звичайно, нікому про це не говорила.

Якось увечері – саме і Василь був вдома – почулись постріли у центрі. Всі перейшли із хати в пекарню, подалі від вулиці. Василь рвався побігти туди, звідки лунала стрілянина, але вся родина стала стіною – не пустили його. На другий день мама (Марія Григорівна Чумак-Гудименко, молодша сестра Василя – В.П.) була у своєї подруги Олі Завгородньої. З вікна їхньої хати вони побачили похорон убитого минулої ночі більшовика. На возі труна, закрита, на ній гілочка сосни – і сидить один Василь Чумак… «Ой, Василю, не зносить тобі голови», – сказала Олина мама, Настя Завгородня.

Повернувшись зі з’їзду партії більшовиків, що відбувся в Києві 28.05-04.06.1919 р. (дати встановлено за «Справочником делегата» з автографом Василя), Василь сказав Анастасії Петрівні: «Нас побили. Сховайте, мамо, цю вишиванку на самісіньке дно скрині, бо вона ще довго не буде потрібна».

Лариса Гудименко



Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Бондар Н. Чумак Василь / Н.Бондар; за ред. М.М.Конончука; упоряд. М.М.Конончук, Н.І.Бондар, Т.І.Конончук; вступ. ст. П.П.Кононенка; Худож. оформ. О.Д.Арламова // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 1. – К.: Твім інтер, 1998. – С. 260-262.

Гудименко Л. Родинне гніздо Василя Чумака / Л.Гудименко. – К.: Щек і Хорив, 2006. – 96 с.

Єрмоленко О. Чудові разки намиста: до 105-ї річниці Василя Чумака / О.Єрмоленко // Сіверщина. – 2006. – 20 січ. – С. 10.

Ільєнко І. Піднятий на злеті / упоряд., авт. передм. та прим. І.Ільєнко // Чумак В. Червоний заспів. К.: Дніпро, 1991. – С. 13-43.

Костенко Н. Українське віршування ХХ століття: Навч. посібник / Н.Костенко. – К.: Либідь, 1993. – 232 с.

Крижанівський С. Василь Чумак / С.Крижанівський; за ред. В.Г.Дончика // Історія української літератури. ХХ століття: У 2-х кн. Кн. 1: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1993. – С. 242-249.

Крижанівський С. Василь Чумак / С.Крижанівський; за ред. В.Г.Дончика // Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник. – К.: Либідь, 1998. – С. 130-133.

Кузьменко В. Василь Чумак / упоряд. В.Кузьменко // Ґроно нездоланих співців: Літ. портр. укр. письменників ХХ ст., твори яких увійшли до оновлених шкіл. прог.: Навч. посібник для вчителів та учнів ст. кл. серед. шк. – К.: Укр. письменник, 1997. – 285 с. – Бібліогр.: с. 281.

Марчак Т. Ідейно-естетичні особливості поетичного доробку Василя Чумака / Т.Марчак // Слово і час. – 2014. – № 1. – С. 34-41.

Неділько В. Василь Чумак / В.Неділько // Дніпрова хвиля: Хрестоматія творів, нововведених до шк. програм. 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Освіта, 1993. – С. 332-335.

Павличко В. Василь Чумак / В.Павличко; упоряд., авт. передм. та прим. І.О.Ільєнко // Чумак В. Червоний заспів.   К.: Дніпро, 1991. – С. 5-12.

Чумак В. Вірші / В.Чумак // Дніпрова хвиля: Хрестоматія творів, нововведених до шк. програм. 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Освіта, 1993. – С. 335-337.


Чумак В. Поезія / В.Чумак; за ред. М.М.Конончука; упоряд. М.М.Конончук, Н.І.Бондар, Т.І.Конончук; вступ. ст. П.П.Кононенка; худож. оформ. О.Д.Арламова // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 1. – К.: Твім інтер, 1998. – С. 263-267.