19 жовтня 2018 р.

Схід і Захід знову разом: до Дня єдності Німеччини


You are leaving the american sector
Вы выезжаете из американского сектора
Vous sortez du secteur americain
Sie verlassen den amerikanischen Sektor
US ARMY
           
Дорожній знак на КПП Checkpoint Charlie (1961-1989)

         Checkpoint Charlie належить до кола моїх найулюбленіших куточків німецької столиці. У 1961-1989 рр. тут діяв прикордонний перехід між Східним та Західним Берліном (радянським та американським секторами), а від 1962 р. на знак протесту проти побудови Берлінського муру відкрито музей. Вперше потрапив сюди у червні 2001 р. з д-ром Альбрехтом, координатором нашого наукового проекту в ФРН, а упродовж наступних 2-х років відвідав це унікальне місце ще близько 5-ти разів.

         Після ІІ світової війни територія Німеччини зазнала поділу між країнами-переможцями. Те ж саме трапилось з колишньою столицею ІІІ рейху. Так «постали» ФРН (Федеративна Республіка Німеччини) та НДР (Німецька Демократична Республіка), Західний та Східний Берлін. Британія, Франція та США обєднали «свої» сектори німецької столиці, тому площа Західного Берліну утричі перевищувала площу Східного.

         Наприкінці 1940-х – початку 1960-х рр. спостерігається доволі масова втеча громадян соціалістичного сходу країни (НДР) до капіталістичного заходу (ФРН). Тоді Уряд НДР реалізує радикальне вирішення «проблеми» біженців у своїй столиці: 13-23 серпня 1961 р. 155-км огороджувальним муром Берлін поділено на дві частини… 


         Якщо на початку це були просто сітчаста огорожа й колючі дроти, то з часом до «системи» долучено такі складові: 4-м бетонні мури та протитанкові «їжаки», висотні пункти спостереження та освітлювальні установки, смуги смерті та снайперські позиції… Постало 7 КПП (контрольно-пропускних пунктів) з доволі суворим режимом переходу. Наприклад, від 1964-го лише пенсіонери НДР мали дозвіл раз на рік (!) відвідати ФРН.

         Унікальна експозиція музею Checkpoint Charlie, що упродовж 28 років (1961-1989) слугував КПП, демонструє неймовірні методи, засоби та пристрої, спрямовані на подолання Берлінського муру у східно-західному напрямку. Назву лише  найнесподіваніші та найцікавіші з них.

         Ось на третій, найвищій, полиці вагона розташувалися «пліч-о-пліч» два звичайні чемодани. Багаж не завжди перевіряється, тому… У правому боці одного та лівому другого майстерно вирізано отвори, фактично тепер за обємом це вже одна суцільна величезна валіза, що й дозволило кмітливому західному німцю сховати всередину свою тендітну східну наречену. Щасливі закохані успішно перетнули КПП…
        

         «Ізетта», автомашина часів НДР, вважалася настільки маленькою, що її спочатку не дуже й перевіряли східні прикордонники. Але цей найменший у світі автомобіль допоміг 14-м (!) громадянам НДР опинитися на омріяному Заході. Чергового втікача знайшли в його «криївці», коли він необережно поворухнувся під час паспортного контролю. Цікаво, що в Радянському Союзі виготовляли схожий транспортний засіб… для інвалідів. Поколінню 45+ легко пригадати це авто з ручним керуванням за характерним звуком від його мотоциклетного двигуна…

         Державний кордон між НДР та ФРН успішно перетинали як на повітряній кулі, так і по лінії електромереж під час жахливої негоди… Підсумок: упродовж 1961-1989 рр. майже півмільйона громадян, кожен у свій спосіб, опинилися на Заході, але лише  поблизу Берлінського муру внаслідок невдалих спроб загинуло понад 125 осіб. Варто зазначити, що жертв набагато більше, адже затриманих східних біженців не просто увязнювали, їх методично… опромінювали (!) Саме таке пояснення почув на початку 2000-х рр. від д-ра Альбрехта, який втратив у такий спосіб кількох своїх друзів та знайомих…

         Тепер повернімося до дат. Днем падіння Берлінського муру вважається 9 листопада 1989 р. Проте саме цього дня 1938 р. сталися єврейські погроми, спричинені нацистами. Тому за дату святкування обрано 3 жовтня – саме тоді 1990 р. відбулося фактичне обєднання двох ворожих частинок в одне ціле, постала єдина німецька держава…


         Довідатися більше про складний шлях німців до свого обєднання можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

До 68-ї річниці Великої Перемоги : репортаж про Берлінську стіну // Шкільна бібліотека. – 2013. – № 7-8. – С. 105-116.
13 серпня 1961 р. Уряд соціалістичної Німеччини 155-км огороджувальним муром розділив Берлін на дві міські половини та ізолював три західні сектори, щоб зупинити потік біженців зі своєї країни.

Дорош Є. Мур, що розділив світ навпіл / Є.Дорош // Пенсійний курєр. – 2016. – 12 серп. – С. 11.
До 55-річчя від початку спорудження Берлінського муру (13 серпня 1961 р.) – найвідомішого символу холодної війни.

Рештки Берлінської стіни знайшли на смітнику // Голос України. – 2016. – 13 серп. – С. 5.
Про фрагменти Берлінського муру, що використовуються як перегородки для розмежування сміття на заводі Alba.

Стасенко С. «Майдан нагадав мені Німеччину чверть століття тому» / С.Стасенко // Літературна Україна. – 2014. – 12 черв. – С. 14.
Розмова з Гердом Крамбером, бардом та поетом-дисидентом, «німецьким Висоцьким», який після падіння Берлінського муру виконував для Михайла Горбачова присвячену йому пісню про Дон Кіхота, а нещодавно виступав на київському Майдані.

Шпак В. Тюремна стіна між двома світами / В. Шпак // Урядовий курєр. – 2016. – 6 серп. – С. 10.
До 55-річчя початку спорудження Берлінського муру, 13 серпня 1961 р.


16 жовтня 2018 р.

Корифей кобзарського мистецтва



За великими панами та здоровими головами
Нема де кобзареві прожити,
Жінку й діток кормити.
Та не так уже пани, як ті паненята.
Чого вони над ними тільки не виробляють...

    Іван Кучугура-Кучеренко, Гнат Хоткевич. Дума "Як на славній Україні", 1902 р.

         140 р. тому, 7 липня 1878-го, у слободі Мурафа Богодухівського повіту (тепер це Харківська обл.) побачив світ Іван Кучеренко, якому судилося стати одним з найвидатніших українських кобзарів. У три роки хлопчина втратив ліве око й пошкодив праве, тому все подальше життя пересувався лише з поводирем. Проте Іванко був обдарований неабияким музичним слухом та чудовим голосом, тому змалечку намагався заробити собі на прожиття виступами у церквах та на ярмарках.

         Талановитий юнак вчиться спочатку у кобзаря Бідила, згодом у Павла Гащенка, одного з кращих народних співців тодішньої Слобожанщини… Доволі швидко Іван перевершує своїх вчителів: у його репертуарі 5 дум, майже півтисячі українських народних пісень, складає також власні твори. Вже на самому початку своєї кобзарської діяльності Іван обирає собі подвійне прізвище: стає Кучугурою-Кучеренком.

         Інструменти в Івана теж «подвійні»: 18-річний юнак виступає з двома бандурами, першу налаштовано на мінорний лад, другу – на мажор. Якщо інші кобзарі під час переходу від сумної пісні до веселої були змушені витрачати багато часу на переналаштування інструмента, то Іван постає тут спражнім новатором.

         У 1900-х рр. Кучугура-Кучеренко мандрує містами й селами європейської частини тодішньої Російської імперії: Київ і Варшава, Москва й Петербург, Одеса й Харків, Катеринослав і Полтава… «Багато бід довелося зазнати Кучеренкові під час тяжких кобзарських мандрівок», – підкреслював у своєму рефераті про кобзаря М.І.Привалов, професор Петербурзького Археологічного інституту.

         «Якось його чуть не до смерті побили грабіжники ніби за те, що він збирає гроші з панів. Іншим разом він зірвався з містка, впав у річку і мало не втопився; одного разу, внаслідок того, що були поламані перила, з містка у воду впав тарантас, у якому він їхав. І ще був випадок: переходив залізничний місток, застрягла між рейок та шпал його нога, а в цей час зі свистом наближався поїзд. Ледве-ледве встиг Кучеренко визволити ногу».

         Поліція й місцева влада застосовувала свої методи щодо Івана: «Коли він грав на базарній площі в Харкові… урядник два рази вдарив ногою в його бандуру, порвав струни і відправив у дільницю». Та віртуозна гра, попри усі незгоди та переслідування, перетворює Кучугуру-Кучеренка на одного з найпопулярніших співців свого часу, а на афішах його прізвищу завжди передують захопливі слова: «славнозвісний», «славетний», знаменитий»…

         Климент Квітка, Філарет Колесса, Микола Сумцов – видатні етнографи й фольклористи, професори – усі вони давали найвищу оцінку майстерності Кучугури-Кучеренка. Іван не лише самотужки виконував думи та пісні, він був організатором концертів кобзарів, в яких брали участь і його рідні, особливо донька Леся.

Ось враження проф. Дмитра Яворницького, відомого історика і знавця кобзарського мистецтва, від його першої зустрічі з Кучугурою-Кучеренком, що відбулася на Катеринославському базарі навесні 1906 р.: «Мені він видався коштовним діамантом, що тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер… Я тоді сказав йому: «Вам треба трохи підучитися». Так завдяки клопотанню Яворницького, кобзар упродовж трьох місяців навчався в Опанаса Сластіона, видатного митця й досвідченого бандуриста.
        
         У 1908-1910 рр. Іван Кучугура-Кучеренко, за рекомендацією Гната Хоткевича, письменника і бандуриста, викладає гру на кобзі в музичній школі, заснованій Миколою Лисенком. У кобзаря 18 учнів, він часто виступає з концертами в Києві й наполегливо навчається сам: українознавство, всесвітня історія культури і мистецтва – ось що цікавить його найбільше.

Пізніше, після смерті кобзарів Пархоменка (1911 р.) та Кравченка (1917 р.), Гнат Хоткевич напише: «… на кобзарському небосхилі повним сяйвом сіяло невгасиме світло – Іван Кучеренко». Слід наголосити на тому, що кобзар був також неперевершеним декламатором і на своїх концертах блискуче читав байки свого улюбленого автора – Леоніда Глібова.

         Маловідомо: за доби Української Центральної Ради І.Кучугура-Кучеренко отримує звання національного артиста УНР. Справді, у тому часі він стає засновником тріо, у складі якого разом з артистом П.Цимбалом та декламатором К.Даниленком дає концерти у селах та містах України, сприяє організації понад двохсот (!) товариств «Просвіта»… Пізніше, на рідній Харківщині кобзар поширює правду про Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ).

         У 1920-х рр., на перших кроках радянської влади, Кучугура-Кучеренко намагається виконувати пісні «нового часу», і його зусилля помічені «керманичами» партії і народу: у 1925 р. кобзар стає народним артистом УРСР. Але вже на початку 1930-х ставлення до нього влади змінено на цілком протилежне: заборона концертів, вільного пересування; позбавлення звання народного артиста та пенсії.


         Подальші події розгорталися за звичним сценарієм. Початок 1937 р.: арешт за анонімним доносом; допити й катування. 8 листопада 1937 р.: розстріл на виконання вироку особливої «трійки»… Якщо все листування Кучугури-Кучеренка з найвидатнішими представниками української нації «старанно» знищене НКВС, то на його численних піснях (весільних, історичних, побутових, рекрутських, чумацьких) та духовних творах (кантатах, колядках, псалмах) сформувала свій репертуар уславлена кобзарська капела «Думка».

         Довідатися більше про постать одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст. можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

         Лавров Ф. Корифей кобзарського мистецтва / Ф.Лавров // Кобзарі : нариси з історії кобзарства України. – К.: Мистецтво, 1980. – С. 179-194.
         Доволі ґрунтовне дослідження життя та творчості Івана Кучугури-Кучеренка (до 1917 р.), в якому радянський період – суцільне «криве дзеркало». Зокрема, цілком свідомо зазначено, що рік смерті кобзаря – 1943-й (ніби у часі фашистської окупації).

Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Массовер Г. Останній кобзар / Г.Массовер // Календар знаменних і памятних дат. – 2018. – № 3. – С. 25-33.
До 140-річчя від дня народження Івана Йовича Кучугури-Кучеренка (07.07.1878–08.11.1937), одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст., грою якого захоплювалися Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Гнат Хоткевич, Дмитро Яворницький...

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.
Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

Черкаський Л. Кобза і бандура / Л.Черкаський // Українські народні музичні інструменти. – К.: Техніка, 2003. – С. 84-144. – Серія «Народні джерела».

Черкаський Л. Кобза. Бандура. Концертна бандура. Кобза ладкова / Л.Черкаський // Музичні інструменти українського народу. – К.: Балтія-Друк, 2007. – С. 12-19. – Укр., англ.


28 вересня 2018 р.

«Має тісні контакти з Києвом, Львовом, Парижем…»



Знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сімї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш

24 січня 1868 р. у присілку Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер: у складі Баришівського району Київської обл.) у козацькій родині прийшов у цей світ Григорій (Грицько) Коваленко, якому долею судилося стати талановитим письменником і видавцем, істориком та етнографом, митцем і громадсько-політичним діячем…

Після закінчення Баришівської народної та Полтавської фельдшерської школи Грицько не лише вчителює, але й лікує селян у селах рідного Переяславського повіту. Саме тут починає збирати етнографічні матеріали, особлива увага – методам  народної медицини. Від 1890 р. Григорій вже працює фельдшером при клініці Московського університету та відвідує лекції як вільний слухач.

Талановитого юнака помічає Борис Грінченко, відомий письменник та громадський діяч, який і влаштовує Григорія до Чернігівської земської управи. Так Коваленко потрапляє до літературного і громадського чернігівського кола, в якому того часу перебували унікальні особистості: Микола Вороний, Леонід Глібов, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко…

Саме в Чернігові упродовж 1890-х рр. Григорій Коваленко малює справжню галерею портретів українських письменників: Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основяненка, Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка; пише свої вірші, поему, оповідання, наукові розвідки; спільно з Борисом Грінченком, Володимиром Самійленком та Михайлом Коцюбинським започатковує видання літературного альманаху «Хвиля за хвилею»…

Як довідуємось з листа Михайла Коцюбинського до Панаса Мирного, задум чернігівських письменників полягав у тому, щоб «видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти нових, ще не друкованих кращих письменників». Саме так і сталося: у новому виданні побачили світ твори Агатангела Кримського, Осипа Маковея, Івана Франка, Дніпрової Чайки …

У 1905 р. Григорій вже в Полтаві, де разом з Миколою Дмитрієвим та Панасом Мирним долучається до створення осередку «Просвіти». Працює співредактором місцевого часопису «Рідний край», а від 1909 р. до липня 1917 р. – помічником секретаря (незабаром – секретарем) Полтавської міської управи, стає активним дописувачем таких поважних наукових видань як «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Труди Полтавської вченої архівної комісії», у 1913-1914 рр. започатковує видання власного журналу «Вісник життя і знання»…

Наслідки не забарилися: негласний нагляд поліції. Ось промовисті рядки зі звітів жандармських агентів: «Коваленко має тісні контакти з Києвом – з Чикаленком, зі Львовом – з професором Грушевським, з Парижем – з емігрантами Винниченком та Жуком. У Полтаві контактує з місцевими українцями: Сіяльським, Павлом та Юрієм Панченками, Дробишем, Данковським, Данченком, Хоменком, Віктором Андрієвським та Мамаєнком».

У квітні 1917 р. Григорія Коваленка обирають головою Полтавського міського товариства «Просвіта», у революційний та постреволюційний час на посаді інструктора позашкільної освіти Полтавського повіту він стає по-справжньому «народним лектором»: ще 1929 р. побачило світ третє видання підручника «Анатомія і фізіологія людини», «Оповідання з української історії» витримують 5 видань, «Українська історія» – 6 !


Ще більше лишається у рукописах: роман «Дажбожі діти» (1919 р.), драма «Велика спадщина» (1920 р.), повість «Над Десною» (1936 р.), історичний роман «Юрко Соколенко» (1937 р.) … Важливо: Коваленко писав напрочуд доступною, зрозумілою мовою, в якій уважні читачі виразно відчували стиль Михайла Грушевського. Вже незабаром, у 1937 р. це «зазначали» також і слідчі НКВС…

У 1920-1930-х рр. Григорій Коваленко – викладач біології Полтавської фельдшерсько-акушерської школи (певний час її директор), член Полтавського наукового товариства при ВУАН (як історик та етнограф). У 1937 р. заарештовано майже всіх членів Товариства. Звинувачення, висунуте 69-річному (!) Коваленку, доволі стандартне: поширення націоналістичної літератури серед молоді, підготовка антирадянських виступів, організація контрреволюційної групи в Полтавському педінституті…

Декілька красномовних рядків зі слідчо-кримінальної справи: «Коваленко – український історик та письменник, у своїй викладацькій і літературній діяльності (історія України) постійно протягував націоналізм. Деякі його роботи заборонені для користування. При зустрічах він неодноразово наголошував, що радянська влада знищує українського селянина, що більшовики проводять великоросійську політику…» Згідно з постановою Особливої трійки УНКВС Полтавської обл. від 4-5 грудня 1937 р. Г.О.Коваленка засуджено до розстрілу, вирок виконано 15 грудня 1937 р.

Досі невідомим лишається місце поховання видатного українця. Але імя Григорія Коваленка живе в його творах: підручниках і наукових розвідках, оповіданнях і романах, малюнках і картинах. Малярська спадщина митця чекає на своїх шанувальників у музеях: Чернігівському літературно-меморіальному ім. Михайла Коцюбинського та Полтавському художньому, Інституті літератури НАН України.

         Довідатися більше про постать Григорія (Грицька) Коваленка можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

Коваленко Г. Українська історія : Оповідання з історії України від найдавніших до нових часів, з вступним словом про Всесвітню історію / Г.Коваленко. – Київ: Велес, 1993. – 176 с. – Історична серія «Наше минуле».


Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка / Т.Пустовіт // Слово Просвіти. – 2018. – 3-9 трав. – С. 6-7.
Про талановитого письменника й видавця, історика та етнографа, митця і громадсько-політичного діяча, що упродовж кількох років працював у Чернігівській земській управі та брав активну участь у літературному та громадському житті Чернігова.

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.

Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

25 вересня 2018 р.

"Природжений просвітитель та педагог"



Мені здається, що А.Крушельницький, мій Дідуньо, був природженим просвітителем та педагогом. Його натурі це, мабуть, найбільш відповідало, навіть більше аніж письменницька і публіцистична діяльність. «Читанки», які він укладав, зроблені з такою довершеністю, що до сьогодні захоплюють людей, які на цьому розуміються.

                                   Лариса Крушельницька, онука А.Крушельницького

         4 серпня 1878 р. у місті Ланьцут (тепер у складі Польщі) в родині урядовця податкової канцелярії народився Антін Крушельницький, якому судилося стати видатним українським письменником і журналістом, редактором і видавцем, педагогом і громадським діячем…

         Надзвичайно важливою подією в житті юнака слід вважати зустріч із І.Франком, що рекомендував А.Крушельницькому «випробовувати свій талант на живих подіях, на кричущих проблемах, що волають уваги…» У 1898-1899 рр. у «Літературно-науковому віснику» побачили світ перші твори Антона, а вже 19 січня 1900 р. він стає офіційним співробітником редакції «ЛНВ».

         Педагогічна діяльність А.Крушельницького тривала 25 р. (з перервами): він викладав у гімназіях Бережан, Відня, Городенки, Долини, Коломиї, Львова, Рогатина, Станіславова (тепер Івано-Франківськ)… Свої підручники, видання яких А.Крушельницький започатковує на початку ХХ ст., педагог активно наповнює зразковими творами українських письменників, зокрема, Тараса Шевченка: «Буквар», «Нашим найменшим», «Читаночка української дитини».

         Навесні 1919 р. А.Крушельницького призначено міністром освіти в уряді УНР. Показово: першим наказом було обовязкове впровадження українського правопису у всіх школах Галичини. Проте вже наприкінці 1919 р. велика родина міністра (дружина та пятеро дітей) змушена емігрувати до Відня.

         Семирічне вигнання в австрійській столиці – найбільш продуктивне у літературній творчості А.Крушельницького, тоді написано й видано повісті та романи про події в Україні 1918-1920 рр.: «Дужим помахом крил», «Змагання», «Перемога», «Хуртовина».


         1929 р., вже в Галичині, що перебувала тоді під польською владою, А.Крушельницький стає співзасновником видання «Нові шляхи». Часопис не лише поширював твори новітньої української та зарубіжної літератур, але й пропонував статті різноманітної тематики: історичної та філософської, економічної та соціологічної. На сторінках цього видання А.Крушельницький активно виступав проти польського панування на західноукраїнських землях, яке вважав окупацією рідного краю.

         Матеріали А.Крушельницького, спрямовані проти польської влади, ставали вкрай небезпечними для усієї родини, тому в липні 1934 р. він наважується на переїзд до столичного радянського Харкова. Живе в будинку письменників «Слово». Ось неповний перелік видатних мешканців цієї легендарної споруди: Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Валерян Підмогильний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Трублаїні, Наталія Ужвій, Микола Хвильовий…

         Проте вже восени того ж 1934 р., напередодні жовтневих «свят», розпочалося полювання на новоприбулих класових ворогів радянської влади: 6 листопада заарештовано А.Крушельницького, синів Івана й Тараса, за місяць увязнено синів Богдана й Остапа та доньку Володимиру. У постанові оперуповноваженого Бордона зазначалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

         Страшні тортури, шантаж долею дітей… Випробувані стандартні методи НКВС спичинилися до того, що А.Крушельницький підписує усі висунуті проти нього звинувачення, але це не рятує: наприкінці листопада 1934 р. синів Івана й Тараса розстріляно в підвалах Жовтневого палацу. У тому ж часі помирає від горя й дружина, Марія Слобода, відома драматична актриса й письменниця.

         28 березня 1935 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР розглянуто справу А.Крушельницького. Його, синів Богдана та Остапа, доньку Володимиру засуджено до десяти років табірних робіт на Соловках. Проте вже в жовтні 1937 р. виїзною «трійкою» НКВС справу переглянуто: батька родини разом з двома синами та донькою засуджено до розстрілу.


         Страчено Крушельницьких 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох. У ті дні там, за 15 км від робітничого селища Ведмежа Гора (тепер: Республіка Карелія РФ), було вбито величезну кількість цвіту української нації: Миколу Зерова, Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валеряна Підмогильного, Степана Рудницького…

         19 жовтня 1957 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР А.Крушельницького реабілітовано. Трагічна доля його великої родини, що прислужилася Україні багатьма діячами літератури й мистецтва, стала символом несамовитого винищення української еліти радянською сталінською владою.

         Довідатися більше про дивовижну постать А.Крушельницького можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

Крушельницький А. Той третій : Вибране / А.Крушельницький; упорядкув. і передм. Ю.Коваліва. – К.: ВЦ «Академія», 2016. – 320 с. – Серія “In crudo”.

Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Массовер Г. На захисті українського слова / Г.Массовер // Календар знаменних і памятних дат. – 2018. – № 3. – С. 74-90.
До 140-річчя від дня народження Антона Крушельницького (04.08.1878-03.11.1937) – видатного українського письменника, публіциста, педагога, журналіста, літературознавця, редактора, видавця та громадського діяча.

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.
Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

Той, хто завинив без вини // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 7. – С. 14-17.
До 140-річчя від дня народження Антона Володиславовича Крушельницького (1878-1937): українського письменника і видавця, критика і літературознавця, міністра освіти УНР (1919) та редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919-1922), … , жертви сталінського терору.

Черемшинська Р. Письменник, публіцист, педагог / Р.Черемшинська // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 7.

До 140-річчя від дня народження Антона Володиславовича Крушельницького (1878-1937): видатного українського письменника, публіциста, педагога, журналіста, літературознавця, редактора, видавця та громадського діяча.

6 серпня 2018 р.

Важкі метали: не викидати – переробити !



Подорож у тисячу миль починається з простого кроку.

Китайське прислівя

         Все, що людина створює для підтримки своєї життєдіяльності, наостанку стає відходами. Частина виноситься каналізаційними трубами; інша – пара, пил, гази – підіймається нагору, до атмосфери; решту, тверді побутові відходи (далі: ТПВ), просто викидають. У розрахунку на кожну людину обсяги ТПВ щорічно зростають на 3-5 % !

         Умовний склад ТПВ такий (у %):

органіка
28-45
картон, папір
20-30
скло
3-8
текстиль
4-7
пластмаса
1.5-5
метал чорний
1.5-4.5
дерево
1.5-4
взуття, гума, шкіра
1-4
каміння, фаянс
1-3
кістки
0.5-2
метал кольоровий
0.2-0.3
решта
1-3

         Найгостріший виклик існуванню сучасного міста – утилізація відходів. У країнах ЄС налагоджено переробку близько 30-50 % ТПВ, у США та Японії – 60-75 %, для України цей показник ще замалий – 3-5 %. До 2025 р. обсяг ТПВ зросте впятеро, вартість переробки та зберігання – втричі ! Утилізація відходів стає глобальною екологічною проблемою.

         Далі – фрагмент повідомлення Українського радіо:

«Затримані на Житомирщині вантажівки зі львівським сміттям поліція супроводжує до меж сусідніх областей та не дає викинути побутові відходи. Про це повідомили в прес-службі поліції Житомира. Аналогічні випадки несанкціонованого завезення львівського сміття фіксувалися в інших областях України. Львівська влада заперечує свою причетність. Вирішено також створити майданчики для перевантаження та брикетування сміття в місті».

Чому так ? Сміттєзвалища в Україні – 1500 кв км землі, а це 5 % території нашої Чернігівщини, або площа лише Ніжинського району ! 


         Звичайна батарейка АА, 1.5 В. Скільки їх щодня опиняється в кошиках для сміття (у найкращому варіанті) ! З таблиці бачимо, що «металева» частка ТПВ не перевищує 5 %. Але кожна така маленька легенька батарейка містить важкі метали, що своїм «перебуванням» на землі спроможні надовго отруїти 20 кв м ґрунту ! Ніби й невеличка площа… Але ж це життєвий простір для одного їжака або двох дерев !

         Ось чому 2 серпня 2018 р. Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва активно долучилася до безстрокової акції громадської організації «Еко місто Чернігів» зі збирання відпрацьованих батарейок… Не будьмо байдужими до екологічних викликів нашого часу !


         Поглибити свої знання з екології можна в читальній залі Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

Білявський Г. та ін. Основи екології: підручник / Г.Білявський, Р.Фурдуй, І.Костіков. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.

Васюкова Г. Екологія: підручник / Г.Васюкова, О.Ярошева. – К.: Кондор, 2009. – 524 с.

Добровольський В. Екологічні знання: навчальний посібник / В.Добровольський. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 299 с.

Запольський А. Основи екології: підручник. 3-тє вид., стер. / А.Запольський, А.Салюк; ред.: К.Ситник. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.: іл.

Кизима Р. Екологія: навчальний посібник / Р.Кизима. – Харків: Бурун Книга, 2010. – 304 с.


Сухарев С. та ін. Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / С.Сухарев, С.Чундак, О.Сухарева. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 394 с.