7 червня 2018 р.

Чисте золото правди



На холоднім Уралі
Туга давить на груди.
Рідні маряться далі,
Рідні маряться люди.
Відшукав горобину,
Задивився на неї,
Заспівав про калину
З України моєї…

Микола Адаменко

Микола Адаменко прийшов у цей світ 20 грудня 1931 р. у с. Загребеллі Сосницького р-ну Чернігівщини в селянській родині. Під час ІІ світової війни фашисти вивезли його батька до Чернігова, де розстріляли:

Мій батько не бачив, як я підростав
Під стомлений шерхіт пожовклих отав.
Не бачив ось цих сумовитих садів,
Бо я їх опісля, без нього садив.

Миколі разом з матірю і сестричкою вдалося врятуватися, але спогади про трагедію дитинства залишилися в його серці на все життя…

18 січня 1953 р., у день арешту, Адаменко вже здолав 2.5 роки університетського навчання. Попереду залишилося стільки ж студентського шляху. А потім ? Можливо, вчителювання. Або й щось інше. Все ж таки мріяв про літературну діяльність, варився в соку університетської літстудії…

«Доля, певно, добряче поміркувавши, якось натякнула емдебістам, що, мовляв, отой селюк репаний починає ставити під сумнів несхитні соціалістичні істини, підкинула їм (руками університетських стукачів) кілька десятків моїх, м’яко кажучи, не дуже лояльних віршів, шепнула (теж вустами тих же стукачів), що я вишукую щось там то у Винниченка, то у Грушевського – цього було досить служивим дядькам із Міністерства Державної Безпеки», – згадував письменник у передмові до роману «Закон – тайга».

Коли в країні змінився соціальний клімат, Микола Адаменко, відбувши в неволі 4 роки з 10, був нарешті звільнений. Уже в добу горбачовського потепління Сергій Павленко (редактор «Гарту») запропонував йому написати про тюремно-табірні пригоди. Зявилась автобіографічна книга «За законами тайги» (зі справжніми прізвищами працівників МДБ), яку цензор (головліт) передав «органам» Чернігова, а ті – до Києва. І вже хтось над повістю ретельно попрацював… Вилетіло ряд найгостріших місць…

Після того й виникла ідея: на біографічній основі створити художній твір. «Отож і зявився образ Дмитра Четвертака, який став дивитися на світ моїми очима і ступати моїми життєвими стежками», – продовжує автор у передмові до 1-ї частини. Так було написано роман «Закон – тайга»…



Добрий учитель

Потяглись до сонця віти,
Сіє музику дзвінок.
Починаймо, любі діти,
Мови рідної урок.

Микола Адаменко. Рідна мова

Вчительська дорога Миколи Адаменка була нетиповою. Розпочав вчителювати у 34 роки. Передували цьому 2.5-річні курси філфаку Київського університету, статус політв’язня (1953-65 рр.), потім звільненого політв’язня без реабілітації, реабілітація (1964 р.), поновлення навчання в університеті.

«Запорукою мого успішного становлення як учителя було те, що люди сприйняли мене як свого, і те, що я готовий був віддати всього себе тим милим для мене людям і передати їхнім дітям усе, що в мене було за душею», – згадує педагог. Ставився він до своєї роботи дуже серйозно, і не лише до викладання української мови та літератури (ті уроки учням російської школи стали раптом цікаві й бажані), а й до викладання музики та співів, які до того проходили абияк.

Усе це сприяло тому, що учні Адаменка, навіть на уроках співів, були сумлінними і дисциплінованими. Він прагнув уникати штампів, багато уваги надавав розвитку зв’язного мовлення, особливо колективному складанню казок, оповідань на різні теми, часто організовував екскурсії до лісу, після того, звичайно, проводилися письмові роботи, розповідав вихованцям багато різних цікавинок… Робив усе, щоб уроки не були нудними.

Водночас продовжував шліфувати власну методику викладання української мови та літератури. Розробив методику проведення уроків у музеї (на прикладі кімнати-музею Олександра Довженка), удосконалив методику написання колективних творів і мініатюр на граматичні теми у 4-6-х класах, використання елементів лялькової гри у 4-5-х класах. Для уроків і позаурочних заходів поет написав чимало віршів на граматичні теми:

Перед а, але, гляди,
кома ставиться завжди.
Ось або, слівце мале,
дуже схоже на але.
Тут не квапся, почекай,
коми згарячу не пхай.
Ось, наприклад, скажем так:
«Льон посієм або мак».
Льон – не мак, а мак – не льон.
Кому геть – такий закон.


         Щоб донести до учнів ідейний зміст поетичного твору, обов’язково читав його напамять. Навіть позапрограмні твори вчив напамять, не шкодував на це часу…

Рядки Миколи Адаменка

Мабуть, у рідну мову, діти,
Якоїсь музики налито –
Весняної, бродильної,
Живої, молодильної.
Колись її, шовковую,
Калічили підковами,
Вожді та генерали
Із неї лика драли.
Гули вітри зловіснії –
Вона ж врунилась піснею,
І думою крилатою
Ширяла понад хатою,
Над ворогом сміялася,
Нікому не скорялася.

У світі цім ніщо не вічне
(Щось початкове, щось останнє),
Голубим щастя синтетичне,
Вважаючи його за справжнє.

На струнах космічних граємо,
Предковічні розвіюєм чари ми,
І чим більше розуму здобуваємо,
Тим більше його втрачаємо.

Життя – це споконвічне
Поле бою,
То з ворогом воюєм,
То з собою.

Є серед нас крутомязі каліки,
Закохані в сльози без міри.
Від усіх хвороб найсильніші ліки –
Цілюща віра.

Бувають замисли у Бога
Нам незбагненні, мов дива:
Часом святкують перемогу
Ті, хто її не здобував.

На старість мудрість нам дарує
Кожна мить.
Чим більш мудрішаєш,
Тим менш душа болить.

Спогади про Миколу Адаменка

Отож з 5-го свого класу Авдіївської школи, коли я вперше опублікувався в районній газеті, я й знаю Миколу Петровича. Потім він листом «розгромив» мої недолугі писання, завдяки чому я й став сяким-таким журналістом, а не пішов штовхатися у письменники.

Як зараз пам’ятаю: в моєму оповіданні Микола Петрович виловив фальш: «Червінцями залилися щоки». І пояснив, що червінцями є гроші. Більше я не став ладнатися у письменницькі і так тісні ряди. Зате став поважати Слово.

Василь Чепурний, головний редактор газети «Сіверщина» (Чернігів)


Того дня ми дізналися, що Микола Петрович – наш класний керівник – уродженець сусіднього села, що закінчив нашу ж школу. І хоча тоді перший урок навчального року за вказівкою згори присвячувався політичній темі, учитель провів його так, що ми по-справжньому відчули себе дітьми України і кожен усвідомив свій високий обов’язок перед країною, перед школою, перед батьками і самим учителем.

З цього першого уроку ми полюбили Миколу Петровича і тому намагалися ретельно готуватися до кожного заняття, хоча він не любив ставити двійок. Новий учитель, якого ми невдовзі почали називати «нашим татом», навчав нас не лише свого предмета – він учив нас бути людьми.

Наталія Шевченко (Холодна), контролер автопарку (Київ)


Уроки Миколи Петровича були надзвичайно цікавими і ми йшли на них, як на свято. Він прагнув якнайширше познайомити нас із творчістю українських письменників, майстерно переказував ті твори, яких не було в бібліотеці, часто читав вірші напам’ять. Кожну тему пояснював так дохідливо, що вдома підручник можна було і не читати.

Успішність учнів оцінював за їхніми знаннями, а не за посадою батьків. Не було випадку, щоб він підвищив голос, зробив нетактовне зауваження. На його уроках була тиша і порядок. Це теж заслуга вчителя, Педагога з великої літери, як кажуть, від Бога.

Олександра Роздерій (Андрєєва), начальник архівного відділу райдержадміністрації (Сосниця)


Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Адаменко М. Байки / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2006. – № 2. – С. 192-197.

Адаменко М. В поезію ховаюсь, як у кокон / М.Адаменко // Гарт. – 2006. – 22 груд. – С. 18.

Адаменко М. Взаємопроникнення двох стихій. Спроба самоаналізу / М.Адаменко // Дивослово. – 2002. – № 12. – С. 57-58.

Адаменко М. Закон – тайга: новели, оповідання, роман (частина перша – «За етапом етап») / М.Адаменко; ред. С.Репях. – Чернігів: ДКПРВВ, 2001. – 214 с.

Адаменко М. Закон – тайга – роман, частина друга – «Рідна чужина», частина третя – «Ланцюг» / М.Адаменко; ред. С.Репях. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2003. – 240 с.

Адаменко М. Закон – тайга. Роман. Частина четверта / М.Адаменко. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. – 152 с.

Адаменко М. Запрагла душа любові / М.Адаменко // Гарт. – 2011. – 22 груд. – С. 12.
Наведено вірші: «Матері», «Слова» та «Смак правди і брехні...»

Адаменко М. Знак доби. Поема (зі скороченням) / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 23-35.

Адаменко М. Історична та передісторична основа повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна» / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 124-127.

Адаменко М. Коронація любові. Лірична поема / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2007. – № 3. – С. 48-53.

Адаменко М. Молитва. Вірші / М.Адаменко // Сіверщина. – 2006. – 15 груд. – С. 15.

Адаменко М. Новий спалах на літературному обрії / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 133-136. – Рец. на кн.: Крисанова, Тетяна. Графинюшка, роман. – Чернігів: КП «Чернігівські обереги», 2003. – 320 с. 

Адаменко М. Передмайданні та майданні мотиви / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2014. – № 2. – С. 3-10.
Запропоновано добірку патріотичних віршів.

Адаменко М. Плата за життя. Звичайна полеміка / М.Адаменко; ред.: С.Реп’ях та С.Дзюба // Чернігівський шлях: Антологія прози сьогоднішньої Чернігівщини. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2004. – 304 с.

Адаменко М. Повінь / М.Адаменко. – К.: Рад. письменник, 1986. – 106 с.

Адаменко М. Поезії / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 1993-1994. – № 1. – С. 3-10.

Адаменко М. Поезія / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 4. – С. 3-8.

Адаменко М. Прагнення неба: Поезії / М.Адаменко. – Чернігів, 1995. – 104 с.

Адаменко М. Прямий і зворотній зв’язок / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2009. – № 3. – С. 178-182.

Адаменко М. Скільки раз, Україно, в кривавім маєві… : Поети про Україну / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 14.

Адаменко М. У центрі кола. Катрени / М.Адаменко. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – 144 с.

Адаменко М. Я знаю: мова мамина свята... / М.Адаменко // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 14.
Наведено вірш про рідну мову.

Брик О. Епіцентр Миколи Адаменка / О.Брик // Деснянська правда. – 2015. – 19 берез. – С. 7.
Про життєвий і творчий шлях письменника, поета, громадського діяча з Сосниччини Чернігівської обл.

Магула В. Живе у Сосниці письменник / В. Магула // Сіверщина. – 1996. – 21 лют.

Мусієнко О. Такий він, Микола Адаменко / О.Мусієнко // Літературна Україна. – 1994. – 19 трав. – С. 8.

Мусієнко Р. Сяйво людини на тлі сяйва полярного / Р.Мусієнко // Деснянська правда. – 2011. – 20 груд. – С. 1.
Про складну долю Миколи Адаменка, талановитого автора глибоких історичних розвідок.

Осипчук Н. «У цьому світі я ще треба…» / Н.Осипчук // Демократична Україна. – 2006. – 27 січ. – С. 9.

Потапчук Н. «Книжки в палітурках зі шпалер» / Н.Потапчук // Сіверщина. – 2005. – 25 листоп. – С. 11.

Реп’ях С. Миколі Адаменкові – 60 / С.Репях // Літературна Україна. – 1992. – 28 січ.

Решодько Н. Кипить у ньому правди сила / Н.Решодько // Дивослово. – 2002. – № 12. – С. 55-57.

Сапон В. Микола Адаменко: «Поет – довірена особа Бога» / В.Сапон // Гарт. – 2011. – 22 груд. – С. 12.
Про Майстра слова, що не втрачає оптимізму.

Сапон В. Мужній, мудрий і ніжний: Миколі Адаменку – 75 / В.Сапон // Деснянська правда. – 2006. – 21 груд. – С. 8.

Сапон В. Неспалимість добра / В.Сапон // Деснянська правда. – 2013. – 18 квіт. – С. 6.
Про нову книгу Миколи Адаменка, присвячену Юрію Виноградському (1873- 1965), краєзнавцю, діалектологу, засновнику Сосницького краєзнавчого музею.

Сердюк П. Чернігівський вінок сонетів / П.Сердюк // Літературний Чернігів. – 1997. – № 10. – С. 3-8.

Фтомова І. Микола Адаменко – письменник із глибинки / І.Фтомова // Сіверщина. – 2011. – 22 груд. – С. 3.
Про краєзнавця і правозахисника, поета і прозаїка.

Фтомова І. Слово зупинятись не дає / І.Фтомова // Гарт. – 2014. – 27 лют. – С. 6.
Розмова з сосницьким письменником Миколою Адаменком.

Чепурний В. «Я член СПУ і козячий пастух»: До 75-річчя поета, просвітянина, вчителя і колишнього політв’язня Миколи Адаменка / В.Чепурний // Сіверщина. – 2006. – 15 груд. – С. 15.

Шевченко Н. Довженкова слава, наче пісня, іде в безсмертя літ ясних / Н.Шевченко // Все для вчителя. – 2011. – № 34-36. – С. 19-22.
Запропоновано сценарій уроку української літератури за творчістю Миколи Адаменка.

Немає коментарів:

Дописати коментар