10 червня 2018 р.

Винний, бо українець


А нам ?.. Чи жде нас де краси країна ?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«Надії промінь я – не труп, не тінь,
А край краси і правди – Україна !»

Аркадій Казка. Буря

Седнів. Дитинство

Аркадій Казка народився 23 (11-го за ст. стилем) вересня 1890 р. в містечку Седневі на Чернігівщині в багатодітній родині сільського шевця, що складалася ще з трьох синів і чотирьох доньок. Його батько Василь Кіндратович походив з козацького роду, мати звали Єфросинією Андріївною. У 1890-х рр. у Седневі мешкало ще багато Казок, отже, Аркадій виховувався не лише з рідними, але й з двоюрідними, можливо, троюрідними братами і сестрами. Але саме батьки мали визначальний вплив на його формування.

Василь Казка керував церковним хором і був закоханий у спів. Влітку 1904 р. «Черниговские губернские ведомости» відзначали концерти хору під орудою «невтомного регента» В.К.Казки. Батькові здібності до музики, хорового співу, слух і голос передалися сину. Майбутній поет дуже любив батька. У одному з листів до В.Мисика він писав: «Зараз в моїй уяві повстала дорога для мене постать мого батька, який ніколи нічим себе не схибив і від цього його життя розтопилося в космосі, як чиста вранішня росина: кращого я ні собі, ні іншим не можу побажати».

В уяві Аркадія мати і спогади дитинства були неподільні. Ніжним почуттям синівської любові дихали його поетичні рядки: «Порічки, садок, нагідки – І дотик ласкавий твоєї руки» – це Аркадій залишив у Седневі ще підлітком. Але найбільше запам’яталось йому: «…мама (дивна істота: любов її як еманація радіоелемента – ніколи не вгасає, не втрачається !!), сестри, рідня, знайомі – вбогі, чесні, прості й мудрі люди…». Вірш «Лист» увібрав у себе сум усіх українських матерів тої доби:

Мать шістдесять років й похилений тин
Мать трьох аж синів, та з них ні один
Не кликне на спокій до себе тебе.

Чернігів. Навчання, одруження та віршування

У намірах батьків було надати освіту своїм дітям, тому Аркадія віддають до реальної школи у Чернігові. Це місто, після певних вагань, вже ж опиняється на другій позиції його системи цінностей: «Чернігів теж не менше (чи й більш ? – трошки менше) рідний». Седневу тут беззастережно надається перше місце: «Седнів мене заколисав: садами, парком, лугом, лісом (з грибами), курганами, хатами, дитинячими спогадами, людьми, що щиро, безпосередньо-щиро люблять мене, – повітрям, сонцем ласкавим, прекрасним зоряним небом (нема його у містах !), хвилями прозорими Снову, річними краєвидами, горовими, лісовими, польовими й луговими далечами…».

В Чернігові ж серед друзів Аркадія пріоритет здобуває Павло Тичина. Пізніше, в листі до В.Мисика А.Казка пригадав: «А літературу я люблю ще з того часу, як 12-літніми хлопчаками Павлусь Тичина і я співробітничали в хлопячому журналі в Чернігові в Тройці, коли иньші хористи платили по 2 грудки сахару за число».

Після Чернігівської реальної школи наступною сходинкою в навчанні юнака став Київський комерційний інститут, закінчити який Аркадієві не судилося через бідність: змушений був повертатися до Чернігова, шукати працю й допомагати родичам.

Українська революція надихнула А.Казку на унікальні можливості відродження нації: розвиток мови, літератури, розквіт культури. У 1946 р., на еміграції в Німеччині, проф. Оглоблин писав у мюнхенському часописі «Рідне слово»: «Гарячі дні революції в тихому, півсонному, але культурному Чернігові. Казка кидається у вир українського громадсько-політичного й мистецького життя. Він працює в Чернігівському Земстві, бере активну участь в українських революційних і культурно-освітніх організаціях. Артист-аматор, він виступає в українських концертах та виставах, організованих «Просвітою». Маляр, він, за дорученням Чернігівського Комітету охорони памяток старовини, малює історично-мистецькі памятники Чернігівщини. Він близько стояв до того рафінованого культурного українського оточення, яке обєднувалося в Чернігові навколо Вадима Львовича Модзалевського, генеалога, історика й мистецтвознавця».

Романтичність натури А.Казки на той бурхливий час була такою, що з метричної книги Воскресенської церкви Чернігова постає перед нами запис від 4 липня 1918 р., згідно з яким «козак м.Седнева, православний, одружувався першим шлюбом, 27 років». Дружина поета – «донька почесного громадянина м.Стародуба Чернігівської губернії Ганна Павлівна Цитович, православна, перший шлюб, 27 років».

Одруження, громадська діяльність лише сприяли творчому піднесенню молодого поета. У листі В.Модзалевському від 11 серпня 1918 р. він повідомляв: «За 1917 рік, особливо за осінь та за ту бурхливу зиму, назбиралась у мене якась величезна кількість поезій, так приблизно речей на 60, що складе томик у сотню сторінок. Між цього поезійного дріб’язку є дві речі трохи буйнішого розміру: одна з них поема «Риштування», а друга – це сонетів вінок «Аргонавти» чи «Вінок життя» – річ з 15 сонетів, яку я написав у червні сього року».

У 1918 р. А.Казка передає до друкарні збірочку своїх віршів «Перший вінок», яку так і не видано. Взагалі, поет завжди дуже сумував, що за життя не побачив надрукованою жодної зі своїх збірок. У листі до Павла Тичини від 10 листопада 1924 р. він делікатно запитує: «Та ось я б хотів запитать (хоч це безнадійна річ !): якось ти восени казав: «Пришли матерял, може, удасться видать книжку». Ось я й питаю, голубчику Павлусю: чи не можна б спробувать надіслать матеріал ? Напиши про це».

Невільні мандри Україною. Вчитель і поет

В.Міяковський зазначає: «Казка мріяв перебратися до Києва, як це зробили інші чернігівці: В.Модзалевський, М.Жук, Ю.Меженко, мріяв про університет, про якусь культурну роботу біля Модзалевського. Це був би рушійний момент в його біографії. Цього не сталося, життя пішло зигзагами і він пройшов життя непізнаний ніким».

Творчу спадщину А.Казки не поціновано належним чином, а його життєвий шлях і досі докладно не вивчено. Безконечні переїзди йому не перешкоджали:

Люблю я і любив завжди дорогу. Нею
Ладен, здається, йти навпроти сонця вічно.

         Проте в родині вже виховувалось двоє синів, які потребували й матеріальної підтримки, а їхній батько спромігся знайти роботу лише в сільській школі. Ось хронологія його невільних мандрів:

1919-1922
Учитель російської мови й літератури в семирічці с.Підгороднє (Катеринославщина)

1922-1925

Вихователь у Межигірському дитячому будинку; вчитель у с.Нові Петрівці; викладач українознавства в Межигірському художньо-керамічному технікумі (Київщина)

1925-1929
Вчитель 77 залізничної трудової школи (Одеса)

На Катеринославщині учнем А.Казки був дуже здібний школяр Василь Мисик, дружбу з яким молодий поет підтримував до кінця життя: останню листівку він написав 16 серпня 1929 р., за три тижні до свого арешту. У листах до колишнього учня А.Казка висловлювався вкрай відверто. Наприклад, більшість радянських письменників того часу наввипередки оспівували переваги соціалістичного міста, а Казка у 1928 р. повідомляв з чорноморської перлини, Одеси: «Здається за один день такого сонячного існування я сміливо б віддав і смердючі автомобілі, і прудкі – що більше униз літають – аероплани, і заковані в граніт, залізо і бетон міста з їхньою електрикою і з отими коробками-домами, набитими паскудними пиховитими вошами, що ссуть одна в одної сили і кров і прикривають це ріжними святими словами».

У мрійливого і ніжного лірика досить чітка громадянська позиція: «Найбільше-бо ненавидів, ненавиджу і ненавидітиму отой дух покори, отой новий дух фарисейства, до якого так старанно підганяють сучасну письменницьку молодь, як колись солдатів до муштри».


Одеса. Арешт і смерть

         9 вересня 1929 р. поета-вчителя заарештовано в Одесі. Його звинувачено у причетності до Спілки визволення України (СВУ). Тепер ми знаємо, що такої «контрреволюційної» організації насправді не існувало, українську творчу інтелігенцію судили за її минулу діяльність, теперішній стиль мислення, відмінний від офіційного.

У своїх розвідках В.Шкварчук наводить теми розмов, поширених у колах української інтелігенції Одеси: «вчителям платять мізер, в українізації суспільства багато липи, проводиться вона вкрай казенно, передусім для українізованих, справжніх українців у радянський апарат майже не пускають, література, мистецтво, музика і взагалі вся національна українська культура затиснута цензурою, нещасних селян грабують і душать податковим пресом, стати на захист своїх прав вони бояться, література про село бреше, українська сировина вивозиться за межі республіки, індустріалізація всіх робить старцями».

         Востаннє поета допитали 21 жовтня: показання його зовсім не відповідали ст. 54-11 КК УРСР «Участь у контрреволюційній організації, підготовка контрреволюційних злочинів». Вже за два дні, 23 жовтня, згідно з висновком судмедексперта, «в’язень повісився на рушнику». Насправді, за цими словами можна легко приховати навмисне вбивство. За 68 років, 27 листопада 1997 р., Аркадія Казку реабілітовано Чернігівською обласною прокуратурою.

         Як бачимо, жахливі радянські реалії підступно обірвали творчий політ Аркадія Казки – самобутнього поета, яскравого педагога, талант якого лишився не розкритим.

Рядки з віршів Аркадія Казки


Романтичне

Десна – мов шабля. Вал старезний.
Мазепи дім. Гармати в ряд,
Поринувши у сон давнезний,
Сумною вартою стоять.
Заснув Чернігів.


Тріолет

Життя – яка то гарна річ !
Життя – прекрасна таємниця,
Втіх, чистих радощів криниця…
Життя – яка то гарна річ…


Миколі Лисенкові

Вкраїнче, знай: ганебно спав твій край,
Докіль над ним не розітнувся спів
Двох геніїв, двох славних Кобзарів…
Тому в відновленім краю згадай:
Що Сонце України є Шевченко,
А Соловей її Весни – Лисéнко.


Васильки

Вмира троянд запашність, врода,
Лиш для васильків смерть – свобода:
Їх кріпне дух, мина їх час.
Мистецькі твори – ті ж васильки,
Лежать в землі хоч тисяч скільки,
А знайдуть – юні і сей час.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Зленко Г. «...світу білого не випив» / Г.Зленко // Літературна Україна. – 2010. – 18 листоп. – С. 6.
Про життя і загибель поета Аркадія Казки.

Казка А. Васильки: поезії / упоряд. та передм. С.Тельнюка. – К., 1989. – 264 с.

Казка і Седнівська осінь // Літературна Україна. – 2011. – 6 жовт. – С. 7.
Про пам'ятник видатному поетові Аркадію Казці, відкритий на його батьківщині – містечку Седневі на Сіверщині.

Крижанівський С. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки / С.Крижанівський // Сіверянський літопис. – 1996. – № 1. – С. 16-20; № 2-3. – С. 71-77; № 6. – С. 103.

Курас Г., Демченко Т. Маловідома публікація про Аркадія Казку (Передмова до статті В.Міяковського) / Г.Курас, Т.Демченко // Сіверянський літопис. – 2004. – № 5-6. – С.65-66. – Бібліогр.: 10 назв.

Лашкевич О. Аркадій Казка. Сторінка з історії новітньої української літератури / О.Лашкевич // Літературна Україна. – 2014. – 29 трав. – С. 15.
Розвідка з архіву діаспори: вперше надруковано 1946 р. у "Рідному слові" (Мюнхен, Німеччина).

Лисенко І. Казка Аркадій Васильович / І.Лисенко // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.Бажана, 1990. – Т. 2 : Д – К. – С. 372.

Міяковський В. Біля джерел неоклясики / В.Міяковський // Сіверянський літопис. – 2004. – № 5-6. – С.66-68.
Забуту тепер статтю про творчість Аркадія Казки вперше надруковано на шпальтах газети «Українська дійсність», що виходила в Берліні у 1940-1945 рр.

Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволення України»: невідомі документи і факти / В.Пристайко, Ю.Шаповал. – К., 1995. – С. 200-201.
Про обставини арешту і смерті Аркадія Казки: перша публікація протоколів допитів поета у справі СВУ.

Сапон В. Казка Седнівської осені / В.Сапон // Деснянська правда. – 2011. – 4 жовт. – С. 1.
Про 9-те Всеукраїнське літературно-мистецьке свято "Седнівська осінь".

Слобожаніна Н. Як із Аркадія Казки хотіли зробити Сказкіна / Н.Слобожаніна // Деснянська правда. – 2015. – 1 жовт. – С. 5.
Про поета, перекладача та педагога, що народився 23 вересня 1890 р. в містечку Седневі на Чернігівщині.

Тельнюк С. Залюблений у нове життя / упоряд. та передм. С.Тельнюка // Казка А. Васильки: поезії. – К., 1989. – С. 7-25.
Головні віхи життєвого шляху Аркадія Казки.

«Українізація» 1920-1930-х років: передумови, здобутки, уроки. Колективна монографія / за ред. В.Смолія. – К., 2003. – С. 201.
Про трагічну постать Аркадія Казки, смерть якого відкрила «довгий список-мартиролог жертв сталінських репресій на Україні».

Шкварчук, В. Винуватий, бо українець. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 / В.Шкварчук // Сіверщина. – 2004. – 16 січ. – С. 9-10.
Матеріали слідчої справи Одеського окрвідділу ДПУ, заведеної на Аркадія Казку 1929 р.

Шкварчук В. Непокора Аркадія Казки. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 / В.Шкварчук // Літературна Україна. – 2004. – 3 черв. – С. 7.
Матеріали слідчої справи Одеського окрвідділу ДПУ, заведеної на Аркадія Казку 1929 р.

Яновський О. Повернення Казки / О.Яновський // Гарт. – 2011. – 6 жовт. – С. 12.

Наведено сонет-акростих «Буря» Аркадія Казки.

Немає коментарів:

Дописати коментар