28 вересня 2018 р.

«Має тісні контакти з Києвом, Львовом, Парижем…»



Знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сімї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш

24 січня 1868 р. у присілку Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер: у складі Баришівського району Київської обл.) у козацькій родині прийшов у цей світ Григорій (Грицько) Коваленко, якому долею судилося стати талановитим письменником і видавцем, істориком та етнографом, митцем і громадсько-політичним діячем…

Після закінчення Баришівської народної та Полтавської фельдшерської школи Грицько не лише вчителює, але й лікує селян у селах рідного Переяславського повіту. Саме тут починає збирати етнографічні матеріали, особлива увага – методам  народної медицини. Від 1890 р. Григорій вже працює фельдшером при клініці Московського університету та відвідує лекції як вільний слухач.

Талановитого юнака помічає Борис Грінченко, відомий письменник та громадський діяч, який і влаштовує Григорія до Чернігівської земської управи. Так Коваленко потрапляє до літературного і громадського чернігівського кола, в якому того часу перебували унікальні особистості: Микола Вороний, Леонід Глібов, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко…

Саме в Чернігові упродовж 1890-х рр. Григорій Коваленко малює справжню галерею портретів українських письменників: Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основяненка, Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка; пише свої вірші, поему, оповідання, наукові розвідки; спільно з Борисом Грінченком, Володимиром Самійленком та Михайлом Коцюбинським започатковує видання літературного альманаху «Хвиля за хвилею»…

Як довідуємось з листа Михайла Коцюбинського до Панаса Мирного, задум чернігівських письменників полягав у тому, щоб «видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти нових, ще не друкованих кращих письменників». Саме так і сталося: у новому виданні побачили світ твори Агатангела Кримського, Осипа Маковея, Івана Франка, Дніпрової Чайки …

У 1905 р. Григорій вже в Полтаві, де разом з Миколою Дмитрієвим та Панасом Мирним долучається до створення осередку «Просвіти». Працює співредактором місцевого часопису «Рідний край», а від 1909 р. до липня 1917 р. – помічником секретаря (незабаром – секретарем) Полтавської міської управи, стає активним дописувачем таких поважних наукових видань як «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Труди Полтавської вченої архівної комісії», у 1913-1914 рр. започатковує видання власного журналу «Вісник життя і знання»…

Наслідки не забарилися: негласний нагляд поліції. Ось промовисті рядки зі звітів жандармських агентів: «Коваленко має тісні контакти з Києвом – з Чикаленком, зі Львовом – з професором Грушевським, з Парижем – з емігрантами Винниченком та Жуком. У Полтаві контактує з місцевими українцями: Сіяльським, Павлом та Юрієм Панченками, Дробишем, Данковським, Данченком, Хоменком, Віктором Андрієвським та Мамаєнком».

У квітні 1917 р. Григорія Коваленка обирають головою Полтавського міського товариства «Просвіта», у революційний та постреволюційний час на посаді інструктора позашкільної освіти Полтавського повіту він стає по-справжньому «народним лектором»: ще 1929 р. побачило світ третє видання підручника «Анатомія і фізіологія людини», «Оповідання з української історії» витримують 5 видань, «Українська історія» – 6 !


Ще більше лишається у рукописах: роман «Дажбожі діти» (1919 р.), драма «Велика спадщина» (1920 р.), повість «Над Десною» (1936 р.), історичний роман «Юрко Соколенко» (1937 р.) … Важливо: Коваленко писав напрочуд доступною, зрозумілою мовою, в якій уважні читачі виразно відчували стиль Михайла Грушевського. Вже незабаром, у 1937 р. це «зазначали» також і слідчі НКВС…

У 1920-1930-х рр. Григорій Коваленко – викладач біології Полтавської фельдшерсько-акушерської школи (певний час її директор), член Полтавського наукового товариства при ВУАН (як історик та етнограф). У 1937 р. заарештовано майже всіх членів Товариства. Звинувачення, висунуте 69-річному (!) Коваленку, доволі стандартне: поширення націоналістичної літератури серед молоді, підготовка антирадянських виступів, організація контрреволюційної групи в Полтавському педінституті…

Декілька красномовних рядків зі слідчо-кримінальної справи: «Коваленко – український історик та письменник, у своїй викладацькій і літературній діяльності (історія України) постійно протягував націоналізм. Деякі його роботи заборонені для користування. При зустрічах він неодноразово наголошував, що радянська влада знищує українського селянина, що більшовики проводять великоросійську політику…» Згідно з постановою Особливої трійки УНКВС Полтавської обл. від 4-5 грудня 1937 р. Г.О.Коваленка засуджено до розстрілу, вирок виконано 15 грудня 1937 р.

Досі невідомим лишається місце поховання видатного українця. Але імя Григорія Коваленка живе в його творах: підручниках і наукових розвідках, оповіданнях і романах, малюнках і картинах. Малярська спадщина митця чекає на своїх шанувальників у музеях: Чернігівському літературно-меморіальному ім. Михайла Коцюбинського та Полтавському художньому, Інституті літератури НАН України.

         Довідатися більше про постать Григорія (Грицька) Коваленка можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

Коваленко Г. Українська історія : Оповідання з історії України від найдавніших до нових часів, з вступним словом про Всесвітню історію / Г.Коваленко. – Київ: Велес, 1993. – 176 с. – Історична серія «Наше минуле».


Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка / Т.Пустовіт // Слово Просвіти. – 2018. – 3-9 трав. – С. 6-7.
Про талановитого письменника й видавця, історика та етнографа, митця і громадсько-політичного діяча, що упродовж кількох років працював у Чернігівській земській управі та брав активну участь у літературному та громадському житті Чернігова.

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.

Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

25 вересня 2018 р.

"Природжений просвітитель та педагог"



Мені здається, що А.Крушельницький, мій Дідуньо, був природженим просвітителем та педагогом. Його натурі це, мабуть, найбільш відповідало, навіть більше аніж письменницька і публіцистична діяльність. «Читанки», які він укладав, зроблені з такою довершеністю, що до сьогодні захоплюють людей, які на цьому розуміються.

                                   Лариса Крушельницька, онука А.Крушельницького

         4 серпня 1878 р. у місті Ланьцут (тепер у складі Польщі) в родині урядовця податкової канцелярії народився Антін Крушельницький, якому судилося стати видатним українським письменником і журналістом, редактором і видавцем, педагогом і громадським діячем…

         Надзвичайно важливою подією в житті юнака слід вважати зустріч із І.Франком, що рекомендував А.Крушельницькому «випробовувати свій талант на живих подіях, на кричущих проблемах, що волають уваги…» У 1898-1899 рр. у «Літературно-науковому віснику» побачили світ перші твори Антона, а вже 19 січня 1900 р. він стає офіційним співробітником редакції «ЛНВ».

         Педагогічна діяльність А.Крушельницького тривала 25 р. (з перервами): він викладав у гімназіях Бережан, Відня, Городенки, Долини, Коломиї, Львова, Рогатина, Станіславова (тепер Івано-Франківськ)… Свої підручники, видання яких А.Крушельницький започатковує на початку ХХ ст., педагог активно наповнює зразковими творами українських письменників, зокрема, Тараса Шевченка: «Буквар», «Нашим найменшим», «Читаночка української дитини».

         Навесні 1919 р. А.Крушельницького призначено міністром освіти в уряді УНР. Показово: першим наказом було обовязкове впровадження українського правопису у всіх школах Галичини. Проте вже наприкінці 1919 р. велика родина міністра (дружина та пятеро дітей) змушена емігрувати до Відня.

         Семирічне вигнання в австрійській столиці – найбільш продуктивне у літературній творчості А.Крушельницького, тоді написано й видано повісті та романи про події в Україні 1918-1920 рр.: «Дужим помахом крил», «Змагання», «Перемога», «Хуртовина».


         1929 р., вже в Галичині, що перебувала тоді під польською владою, А.Крушельницький стає співзасновником видання «Нові шляхи». Часопис не лише поширював твори новітньої української та зарубіжної літератур, але й пропонував статті різноманітної тематики: історичної та філософської, економічної та соціологічної. На сторінках цього видання А.Крушельницький активно виступав проти польського панування на західноукраїнських землях, яке вважав окупацією рідного краю.

         Матеріали А.Крушельницького, спрямовані проти польської влади, ставали вкрай небезпечними для усієї родини, тому в липні 1934 р. він наважується на переїзд до столичного радянського Харкова. Живе в будинку письменників «Слово». Ось неповний перелік видатних мешканців цієї легендарної споруди: Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Валерян Підмогильний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Трублаїні, Наталія Ужвій, Микола Хвильовий…

         Проте вже восени того ж 1934 р., напередодні жовтневих «свят», розпочалося полювання на новоприбулих класових ворогів радянської влади: 6 листопада заарештовано А.Крушельницького, синів Івана й Тараса, за місяць увязнено синів Богдана й Остапа та доньку Володимиру. У постанові оперуповноваженого Бордона зазначалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

         Страшні тортури, шантаж долею дітей… Випробувані стандартні методи НКВС спичинилися до того, що А.Крушельницький підписує усі висунуті проти нього звинувачення, але це не рятує: наприкінці листопада 1934 р. синів Івана й Тараса розстріляно в підвалах Жовтневого палацу. У тому ж часі помирає від горя й дружина, Марія Слобода, відома драматична актриса й письменниця.

         28 березня 1935 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР розглянуто справу А.Крушельницького. Його, синів Богдана та Остапа, доньку Володимиру засуджено до десяти років табірних робіт на Соловках. Проте вже в жовтні 1937 р. виїзною «трійкою» НКВС справу переглянуто: батька родини разом з двома синами та донькою засуджено до розстрілу.


         Страчено Крушельницьких 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох. У ті дні там, за 15 км від робітничого селища Ведмежа Гора (тепер: Республіка Карелія РФ), було вбито величезну кількість цвіту української нації: Миколу Зерова, Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валеряна Підмогильного, Степана Рудницького…

         19 жовтня 1957 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР А.Крушельницького реабілітовано. Трагічна доля його великої родини, що прислужилася Україні багатьма діячами літератури й мистецтва, стала символом несамовитого винищення української еліти радянською сталінською владою.

         Довідатися більше про дивовижну постать А.Крушельницького можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

Крушельницький А. Той третій : Вибране / А.Крушельницький; упорядкув. і передм. Ю.Коваліва. – К.: ВЦ «Академія», 2016. – 320 с. – Серія “In crudo”.

Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Массовер Г. На захисті українського слова / Г.Массовер // Календар знаменних і памятних дат. – 2018. – № 3. – С. 74-90.
До 140-річчя від дня народження Антона Крушельницького (04.08.1878-03.11.1937) – видатного українського письменника, публіциста, педагога, журналіста, літературознавця, редактора, видавця та громадського діяча.

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.
Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

Той, хто завинив без вини // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 7. – С. 14-17.
До 140-річчя від дня народження Антона Володиславовича Крушельницького (1878-1937): українського письменника і видавця, критика і літературознавця, міністра освіти УНР (1919) та редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919-1922), … , жертви сталінського терору.

Черемшинська Р. Письменник, публіцист, педагог / Р.Черемшинська // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 7.

До 140-річчя від дня народження Антона Володиславовича Крушельницького (1878-1937): видатного українського письменника, публіциста, педагога, журналіста, літературознавця, редактора, видавця та громадського діяча.