16 жовтня 2018 р.

Корифей кобзарського мистецтва



За великими панами та здоровими головами
Нема де кобзареві прожити,
Жінку й діток кормити.
Та не так уже пани, як ті паненята.
Чого вони над ними тільки не виробляють...

    Іван Кучугура-Кучеренко, Гнат Хоткевич. Дума "Як на славній Україні", 1902 р.

         140 р. тому, 7 липня 1878-го, у слободі Мурафа Богодухівського повіту (тепер це Харківська обл.) побачив світ Іван Кучеренко, якому судилося стати одним з найвидатніших українських кобзарів. У три роки хлопчина втратив ліве око й пошкодив праве, тому все подальше життя пересувався лише з поводирем. Проте Іванко був обдарований неабияким музичним слухом та чудовим голосом, тому змалечку намагався заробити собі на прожиття виступами у церквах та на ярмарках.

         Талановитий юнак вчиться спочатку у кобзаря Бідила, згодом у Павла Гащенка, одного з кращих народних співців тодішньої Слобожанщини… Доволі швидко Іван перевершує своїх вчителів: у його репертуарі 5 дум, майже півтисячі українських народних пісень, складає також власні твори. Вже на самому початку своєї кобзарської діяльності Іван обирає собі подвійне прізвище: стає Кучугурою-Кучеренком.

         Інструменти в Івана теж «подвійні»: 18-річний юнак виступає з двома бандурами, першу налаштовано на мінорний лад, другу – на мажор. Якщо інші кобзарі під час переходу від сумної пісні до веселої були змушені витрачати багато часу на переналаштування інструмента, то Іван постає тут спражнім новатором.

         У 1900-х рр. Кучугура-Кучеренко мандрує містами й селами європейської частини тодішньої Російської імперії: Київ і Варшава, Москва й Петербург, Одеса й Харків, Катеринослав і Полтава… «Багато бід довелося зазнати Кучеренкові під час тяжких кобзарських мандрівок», – підкреслював у своєму рефераті про кобзаря М.І.Привалов, професор Петербурзького Археологічного інституту.

         «Якось його чуть не до смерті побили грабіжники ніби за те, що він збирає гроші з панів. Іншим разом він зірвався з містка, впав у річку і мало не втопився; одного разу, внаслідок того, що були поламані перила, з містка у воду впав тарантас, у якому він їхав. І ще був випадок: переходив залізничний місток, застрягла між рейок та шпал його нога, а в цей час зі свистом наближався поїзд. Ледве-ледве встиг Кучеренко визволити ногу».

         Поліція й місцева влада застосовувала свої методи щодо Івана: «Коли він грав на базарній площі в Харкові… урядник два рази вдарив ногою в його бандуру, порвав струни і відправив у дільницю». Та віртуозна гра, попри усі незгоди та переслідування, перетворює Кучугуру-Кучеренка на одного з найпопулярніших співців свого часу, а на афішах його прізвищу завжди передують захопливі слова: «славнозвісний», «славетний», знаменитий»…

         Климент Квітка, Філарет Колесса, Микола Сумцов – видатні етнографи й фольклористи, професори – усі вони давали найвищу оцінку майстерності Кучугури-Кучеренка. Іван не лише самотужки виконував думи та пісні, він був організатором концертів кобзарів, в яких брали участь і його рідні, особливо донька Леся.

Ось враження проф. Дмитра Яворницького, відомого історика і знавця кобзарського мистецтва, від його першої зустрічі з Кучугурою-Кучеренком, що відбулася на Катеринославському базарі навесні 1906 р.: «Мені він видався коштовним діамантом, що тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер… Я тоді сказав йому: «Вам треба трохи підучитися». Так завдяки клопотанню Яворницького, кобзар упродовж трьох місяців навчався в Опанаса Сластіона, видатного митця й досвідченого бандуриста.
        
         У 1908-1910 рр. Іван Кучугура-Кучеренко, за рекомендацією Гната Хоткевича, письменника і бандуриста, викладає гру на кобзі в музичній школі, заснованій Миколою Лисенком. У кобзаря 18 учнів, він часто виступає з концертами в Києві й наполегливо навчається сам: українознавство, всесвітня історія культури і мистецтва – ось що цікавить його найбільше.

Пізніше, після смерті кобзарів Пархоменка (1911 р.) та Кравченка (1917 р.), Гнат Хоткевич напише: «… на кобзарському небосхилі повним сяйвом сіяло невгасиме світло – Іван Кучеренко». Слід наголосити на тому, що кобзар був також неперевершеним декламатором і на своїх концертах блискуче читав байки свого улюбленого автора – Леоніда Глібова.

         Маловідомо: за доби Української Центральної Ради І.Кучугура-Кучеренко отримує звання національного артиста УНР. Справді, у тому часі він стає засновником тріо, у складі якого разом з артистом П.Цимбалом та декламатором К.Даниленком дає концерти у селах та містах України, сприяє організації понад двохсот (!) товариств «Просвіта»… Пізніше, на рідній Харківщині кобзар поширює правду про Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ).

         У 1920-х рр., на перших кроках радянської влади, Кучугура-Кучеренко намагається виконувати пісні «нового часу», і його зусилля помічені «керманичами» партії і народу: у 1925 р. кобзар стає народним артистом УРСР. Але вже на початку 1930-х ставлення до нього влади змінено на цілком протилежне: заборона концертів, вільного пересування; позбавлення звання народного артиста та пенсії.


         Подальші події розгорталися за звичним сценарієм. Початок 1937 р.: арешт за анонімним доносом; допити й катування. 8 листопада 1937 р.: розстріл на виконання вироку особливої «трійки»… Якщо все листування Кучугури-Кучеренка з найвидатнішими представниками української нації «старанно» знищене НКВС, то на його численних піснях (весільних, історичних, побутових, рекрутських, чумацьких) та духовних творах (кантатах, колядках, псалмах) сформувала свій репертуар уславлена кобзарська капела «Думка».

         Довідатися більше про постать одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст. можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

         Лавров Ф. Корифей кобзарського мистецтва / Ф.Лавров // Кобзарі : нариси з історії кобзарства України. – К.: Мистецтво, 1980. – С. 179-194.
         Доволі ґрунтовне дослідження життя та творчості Івана Кучугури-Кучеренка (до 1917 р.), в якому радянський період – суцільне «криве дзеркало». Зокрема, цілком свідомо зазначено, що рік смерті кобзаря – 1943-й (ніби у часі фашистської окупації).

Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.
Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Массовер Г. Останній кобзар / Г.Массовер // Календар знаменних і памятних дат. – 2018. – № 3. – С. 25-33.
До 140-річчя від дня народження Івана Йовича Кучугури-Кучеренка (07.07.1878–08.11.1937), одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст., грою якого захоплювалися Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Гнат Хоткевич, Дмитро Яворницький...

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.
Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

Черкаський Л. Кобза і бандура / Л.Черкаський // Українські народні музичні інструменти. – К.: Техніка, 2003. – С. 84-144. – Серія «Народні джерела».

Черкаський Л. Кобза. Бандура. Концертна бандура. Кобза ладкова / Л.Черкаський // Музичні інструменти українського народу. – К.: Балтія-Друк, 2007. – С. 12-19. – Укр., англ.


Немає коментарів:

Дописати коментар