«Двомовність гальмує поступ дитини в шкільній науці»: до 190-річчя від дня народження Олександра Потебні (22.09.1835, хутір Манів Роменського повіту Полтавської губернії – 11.12.1891, Харків)

 

«Знання двох мов у ранньому віці це не є опанування двох систем висловлювання і передавання одного й того самого кола думок, лише роздвоєння цього кола, що стає на заваді формуванню одноцільного світогляду та перешкоджає науковій абстракції».

 

Такою несподіваною є відповідь Олександра Потебні на актуальне дотепер питання: «Чи варто вчити дитину іноземної мови змалечку?». Видатний український мово- та літературознавець, філософ і фольклорист, прихильник психологічного напрямку у мовознавстві та знакова постать у світовій лінгвістиці, бачить у двомовності гальма на шляху до опанування дитиною шкільної програми.

 

Вчений наголошує: «Коли мова школи відмінна від мови родини, то варто очікувати, що школа й сімейне життя не набудуть гармонійних стосунків, але вестимуть боротьбу одне з одним. Дитина, що каже “du pain” (хлібця, фр. – В. П.) до батьків та гувернантки й (крадькома) «хлібця» до служниці, має два відмінні уявлення про хліб».

 

Потебня вважає, що постійне спілкування матері й дитини саме рідною мовою є найкращою підготовкою до дорослого життя. Видатний філолог порівнює «благородні» наміри батьків щодо опанування їхньою дитиною кількох іноземних мов з утопічними намаганнями навчити її грати на п’яти музичних інструментах одночасно. Різні мови – це і є різні інструменти…

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Олександра Потебні запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Література про Олександра Потебню

 

Вільчинський Ю. Олександр Потебня: думки про слово і національність / Юрій Вільчинський // Слово і Час. – 1992. - № 1. – С. 9-15.

 

Окраса слов’янської науки: до 170-річчя від дня народження О. О. Потебні / Автори-упоряд.: В. О. Кононенко (керівник), О. О. Грищенко та ін. // Знаменні дати : календар 2005 : щорічник. – Київ : Україна, 2005. – С. 156-160. – 238 с.

 

Потебня Олександр Опанасович / Ігор Шаров // Шаров І. Вчені України: 100 видатних імен. – Київ : АртЕк, 2006. – С. 325-329.

 

Потебня Олександр Опанасович / За ред. І. В. Муромцева // Українська мова : Енциклопедія. – Київ : Майстер-клас, 2011. – С. 305. – 400 с.

 

Пресняков О. П. Слово, думка, образ : Про філологічну спадщину О. О. Потебні / О. П. Пресняков. – Київ : Знання, 1974. – 48 с. – 42120 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю»: до 161-ї річниці від дня народження Михайла Коцюбинського (17.09.1864, Вінниця – 25.04.1913, Чернігів)

 

У фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського зберігається особиста бібліотека видатного класика української літератури – понад 1.5 тис. одиниць (1547 газет і журналів, альманахів та книг, літературних і нотних збірників).

 

Особисто мене дуже доторкають одиниці зберігання за номерами 658 та 659, березневий та квітневий випуски «Літературно-наукового вісника», що виходять у світ у Львові 115 р. тому, у 1910-му (видавець: Михайло Грушевський).

 

Важливо: у цих двох книжечках вперше друкується драматична поема Лесі Українки «У пущі», з численними позначками Михайла Коцюбинського, зокрема, варто навести такі рядки:

 

«Душа моя вже все перемогла

І вільна стала, наче сарна в горах».

 

У драмі видатної поетеси йдеться про трагедію талановитого скульптора Річарда Айрона у громаді пуритан у диких пущах Нового світу (перших американських колоній):

 

«Такі були мої питимі предки.

Мої всі кревні волі домагались,

Від короля, від церкви, парламенту,

А я – від них самих. Така вже кров».

 

Прототипом головного героя є Джон Мільтон (1608–1674) – англійський поет і прозаїк, політичний діяч та автор поеми «Втрачений рай».

 

Цікаво: приблизно в той самий час, коли Леся Українка працює над своєю драматичною поемою «У пущі», Михайло Коцюбинський пише дуже споріднену до неї новелу “Intermezzo” (порівняємо дату завершення: 09.09.1908).

 

Важлива відмінність. Якщо Річард Айрон, головний герой у Лесі Українки, наважується на добровільне вигнання:

 

«Мовчіть злиденне кодло!

Невігласи! Я сам іду від вас!»,

 

то ліричний герой у Михайла Коцюбинського (власне, це і є автор новели) обирає інший шлях:

 

«Прощайте, ниви. Котіть собі шум свій на позолочених сонцем хребтах. Може, комусь він здасться, так як мені. І ти, зозуле, з вершечка берези. Ти теж строїла струни моєї душі. Вони ослабли, пошарпані грубими пучками, а тепер натягаються знову. Чуєте? Ось вони бренькнули навіть… Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…»

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Михайла Коцюбинського запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Меморіальна бібліотека М. Коцюбинського : Короткий опис / Упоряд.: Н. М. Коцюбинська, О. І. Єрмоленко та ін. ; відповід. за вип. І. Ю. Коцюбинський. – Чернігів : Десна Поліграф, 2015. – 336 с. – 100 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

«Взаємний обмін населенням»: до Дня пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 рр.

 

У 1944–1945 рр. нацисти залишають Східну Європу, відповідно, ці території стають «зонами впливу» комуністичних режимів.

 

9 вересня 1944 рр. Уряди УРСР та Польської Народної Республіки укладають угоду про «взаємний обмін населенням». Результат: близько 700 тисяч українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини стають жертвами примусового виселення.

 

У 2018 р. Верховна Рада України постановляє:  вважати другу неділю вересня як офіційний день пам’яті про депортації українців у 1944–1951 рр.

 

У 1944–1946 рр. українців із Польщі  (Лемківщина, Надсяння, Південне Підляшшя та Холмщина) депортують до 17 областей в УРСР, переважно Тернопільської та сусідніх.

 

Офіційна позиція обох режимів: добровільний переїзд, який фактично стає виселенням з подальшою примусовою депортацією. На підтримку залучають місцевих польських селян, Військо Польське та підрозділи НКВС.

 

«Градієнти» методів впливу – від агітації та пропаганди до залякування й залучення військових. Так комуністична влада Польщі розв’язує «українське питання».

 

У 1947 р. польський режим здійснює акцію «Вісла», внаслідок якої 150 тис. українців опиняються у північних та північно-західних частинах Польщі.

 

Переселення й депортації у 1944–1951 рр. кардинально змінюють життя 750 тис. українців, що втрачають не лише рідну землю, але й житло (хати, будинки, господарчі споруди).

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про День пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 рр. запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

60 років Волинської трагедії : Матеріали форуму українських і польських експертів та журналістів «Події на Волині: як жити з цим тягарем?», м. Острог, 11-12 квітня 2003 р. – Київ, 2003.

 

Білавич-Кузич Л. І. Сибірська Голгофа Західної України у ХХ сторіччі / Любов Білавич-Кузич ; упоряд. та літ. ред. Галина Білавич. – Косів : Писаний Камінь, 2021. – 476 с.

Про жахливі репресії радянської влади у Західній Україні упродовж 1939 – на початку 1950-х рр.

 

Війна двох правд : Поляки та українці у кривавому ХХ столітті : Бібліотека «Історичної правди» / Уклад. й передм. Вахтанга Кіпіані. – Харків : Віват, 2019. – (Історія та політика). – 1.1 тис. пр.

 

В’ятрович В. М. За лаштунками «Волині–43» : Невідома польсько-українська війна / В. М. В’ятрович. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 304 с. – 10 тис. пр.

 

Депортації населення з українських земель : Операція «Вісла». Трагічні події на Волині / Авт.-упор. Євдокія Бабич, Валентина Патока ; авт. вступ. статті С. І. Білокінь // Репресії в Україні (1917–1990 рр.) : Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 299-306. – 1 тис. пр.

 

Кров українська, кров польська… : Трагедія Холмщини та Підляшшя в роках 1938–1948 у спогадах / Упоряд.: Мирослав Іваник. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2014. – 392 с. : іл. – (Бібліотека Закерзоння). – 500 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Жити хочу! Геть думи сумні!»: Гарольд і Мод, Леся Українка та Олена Пчілка

 

7 вересня 2025 р. вдруге дивився «Гарольд і Мод» – легендарну виставу, що не сходить зі сцени «Молодіжного театру» в Чернігові вже майже 20 років! Геннадій Касьянов, режисер-постановник, створює цю романтичну комедію за однойменною п’єсою «Harold and Maude» Коліна Гіґґінса (Colin Higgins, 1941–1988), яка у 1971 р. побачить світ окремим романом.

 

Гарольд Чейзен (Harold Chasen), якого на сцені «Молодіжки» неперевершено грає актор Сергій Тимощук, потерпає від надмірної опіки своєї матері. Відповідно, цілком «дорослий» син обирає «постановку» самогубств як доволі несподівану форму спротиву. Проте невпинне зростання кількості невдалих «актів» Гарольда поступово зменшує хвилювання місіс Чейзен.

 

Ще одним «захопленням» юнака є ретельне спостереження за процесом похорону (зовсім незнайомої йому людини). Несподівано під час одного з таких «споглядань» Гарольд знайомиться з Мод (Maude), 79-річною екоактивісткою та … крадійкою авто. У цій другій головній ролі насолоджуємось дивовижною грою Юлії Матросової, акторки «Молодіжного театру».

 

Ця зустріч обертає життя Гарольда догори дриґом: чарівна Мод знайомить юнака з неймовірно чудовим світом вишуканого мистецтва і краси, зокрема, вона вчить юнака танцювати, співати й грати на банджо… Отже, Гарольд закохався. У 80-й день народження Мод він готується запропонувати їй руку та серце, аж раптом довідується, що саме цього дня його кохана вирушає в далеку подорож (вирішує свідомо піти з життя)…

 

На мою думку, схожі приклади надмірного втручання матері у життя дорослої доньки зустрічаємо у класиків української літератури. Ось рядки з листа 22-річної Лесі Українки до своєї матері Косач О. П. (Олени Пчілки), датованого 15(27).12.1893 (Київ):

 

«Люба мамочко! Хоч ти іронізуєш над сим виразом в наших листах, але я скажу тобі, що пишу його завжді од щирого серця а не для лицемірства та облесливости. Ти маєш право вилаяти мене добре, коли я довго не пишу, але таких вразливих речей, яких ти понаписувала в своєму остатньому листі, я все таки не заслужила і не заслужу ніколи.

 

Справді ми виїхали в сей Київ на якусь муку для тебе. Я даю тобі слово чести, що як тілько се для тебе буде спокійніше, то я без жалю покину Київ по першому твоєму листу, – коли ти для нас життя не жалуєш, то невже б я мала пожалувати для тебе Київського життя? Не так уже тут мені дороги рожами устелені, щоб за для них я не вважала на те, що ти там день і ніч гинеш від турботи і журби».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених ознайомитися докладніше з унікальною епістолярною спадщиною Лесі Українки запрошуємо до відділів абонемента й читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Українка Л. Листи: 1876–1897 / Леся Українка ; упоряд. і автор прим. Валентина Прокіп (Савчук), к.ф.н. ; наук. ред. Лариса Мірошниченко, к.ф.н. ; автор передм. проф. Віра Агеєва, д.ф.н. – Київ : Комора, 2016. – 512 с. : іл. – (Persona). – 1.5 тис. пр.

 

Українка Л. Листи: 1898–1902 / Леся Українка ; упоряд. і автор прим. Валентина Прокіп (Савчук), к.ф.н. ; наук. ред. Лариса Мірошниченко, к.ф.н. – Київ : Комора, 2017. – 544 с. : іл. – (Persona).

 

Українка Л. Листи: 1903–1913 / Леся Українка ; упоряд. і автор прим. Валентина Прокіп (Савчук), к.ф.н. ; наук. ред. Лариса Мірошниченко, к.ф.н. – Київ : Комора, 2018. – 736 с. : іл. – (Persona).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«…зумів помістити в полотно видиме й незриме, реальність і містичні видіння…»: до 150-річчя від дня народження Олександра Мурашка (07.09.1875, Київ – 14.06.1919, Київ)

Малий Олександр Крачковський, якого згодом, вперше після Тараса Шевченка, назвуть геніальним українським художником, приходить у цей світ поза шлюбом.

 

Проте Марія Крачковська, його мати, виходить заміж вдруге: вітчим – Олександр Іванович Мурашко, різьбяр по дереву і власник іконостасної майстерні в Чернігові, дядько – Микола Іванович Мурашко (1844–1909), відомий художник і педагог, засновник Київської рисувальної школи М. Мурашка, з якої, зокрема, виходять такі видатні майстри як Микола Пимоненко (навчається у 1878–1882 рр., викладає у 1884–1900 рр.) та Казимир Малевич (роки навчання: 1895–1896).

 

Важливо: дитинство малого Сашка минає недалеко від містечка Борзна (Чернігівщина), тут до його свідомості глибоко «заходять» оповідання бабусі, звичайної селянки, про козацькі часи в Україні.

 

Микола Мурашко повідомляє брата Олександра про затверджений план значних робіт у Володимирському соборі, ось чому вітчим Сашка перевозить свою іконостасну майстерню до Києва, де отримує й виконує такі вагомі замовлення: ґрунтування стін собору, виготовлення церковних меблів та нижніх, дерев’яних, колон іконостаса (верхні, мармурові, робитимуть італійські майстри), позолотні роботи…

 

Унікальний момент життя: Сашко бачить, як поступово, день у день, постають дивовижні розписи Володимирського собору. На мою думку, згодом, саме юнацькі враження «худого, високого, патлатого й сором’язливого» парубка надихатимуть 34-річного Майстра на створення шедевру: картини «Благовіщення» (1909, 2 х 1.7 м, полотно, олія).

 

Сюжетною лінією картини є знаменна подія, яку християнський світ святкує щорічно 25 березня: архангел Гавриїл благовістить Діві Марії про народження Ісуса (Лук. 1:26-39).

 

Біля ніг Марії – скринька з різноманітним приладдям, як символ залишених турбот цього світу, Діва зовсім не дивиться на них, «скасовує» усі земні плани, радісно-тривожні очі спрямовано удалину: Марія готова повністю виконати Божу волю…

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать художника Олександра Мурашка запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Вишняков О. Видатний український художник Олександр Мурашко був підступно вбитий / О. Вишняков // Світ-інфо. – 2019. – 4 лип.

 

Жбанкова О. Б. Мурашко Олександр Олександрович / О. Б. Жбанкова ; редкол.: І. М. Дзюба (співголова) та ін. // Енциклопедія Сучасної України. Том 22 : Мр – На. – Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. – С. 168-169, 244. – 3.8 тис. пр.

 

Мурашко Олександр Олександрович / упоряд.: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького // Митці України : Енциклопедичний довідник. – Київ : Українська Енциклопедія ім. Миколи Бажана, 1992. – С. 413-414. – 30 тис. пр.

 

Наумова Н. Український художник Олександр Мурашко : до 150-річчя від дня народження / Надія Наумова // Слово Просвіти : всеукр. культуролог. тижневик. – 2025. – 6-12 берез. – С. 12-13.

 

Олександр Олександрович Мурашко. 1875–1919 : [альбом репродукцій] / упоряд. А. П. Шпаков ; худож. оформ. О. В. Снарського. – Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 17 с. + XXVI репрод. – 3.5 тис. пр.

 

Рожнятовська О. А. Віртуоз барв : до 125-річчя від дня народження О. О. Мурашка / Автори-укладачі: О. А. Рожнятовська, О. В. Булгак, О. Л. Заваліна та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат 2000. ІІІ квартал : Рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Національна парламентська бібліотека України, 2000. – С. 84-89.

 

Шаров І. Ф. Мурашко Олександр Олександрович / І. Ф. Шаров, А. В. Толстоухов // Шаров І. Ф. Художники України : 100 видатних імен. – Київ : АртЕк, 2007. – С. 253-261. – 5 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«…доводив про близьку можливість електризації цілої країни і навіть усього світу, використовуючи лише вітряну енергію»: до 165-річчя від дня народження Павла Чижевського (06.09.1860, Гадяч – 17.04.1925, Женева)

 

«Я звернувся до однієї з найкращих німецьких електричних фірм з проханням виготовити мені обрахунок для електричної станції-млина на три кінських сили, яка станція забезпечувала би (при умовинах наших вітряних сил) постійне освітлення не менш як 5 годин денно в 600 свічок (це може станути для 20 хат) і тимчасово по потребі й по стану вітру хоч слідуючих сільськогосподарських машин: молотілка дві сили, млиновий постав дві сили, лісопилка – дві сили й кілька дрібних машин (віялка, соломорізка, коренерізка і т. д.) меншої сили.

 

Фірма мені відповіла, що при сучасному стані акумуляторів це все є можливим, тільки прохала зробити деякі невеличкі зміни завдання. А коли б це сталося, воно б мало несчислимі економічні й культурні наслідки для нашої батьківщини».

 

Неймовірно, проте це рядки з листа 105-річної давнини (від 15 серпня 1920 р.), якого Павло Чижевський, голова української торговельно-фінансової місії УНР (Української Народної Республіки) у Женеві, пише до Олександра Вілінського, генерального консула УНР в Цюріху (та одного з важливих помічників Чижевського у виготовленні різноманітних технічних пристроїв).

 

На жаль, тяжка невиліковна хвороба (туберкульоз хребта) перешкодить здійсненню заповітної мрії Павла Чижевського – електрифікації усієї України.

 

Ще 27 березня 1919 р. він патентує свій винахід – вітряний двигун турбінної системи (свідоцтво Швейцарського уряду, число 83570, кляс 102 с), а 2 серпня 1920 р. укладає довіреність на Олександра Вілінського з правом на будівлю та експлуатацію свого винаходу «скрізь на просторі етнографичної України».

 

Особисто мене в тексті довіреності доторкає така пересторога: «Право те пан Вілінський може продати кому він знайде корисним і на умовинах, на яких пан Віленський (різне написання прізвища – так у тексті документа – В. П.) порозуміється з покупцями, стежучи тільки за тим, щоб цей останній, покупець, не належав до кол ворожих думці про існування суверенної Української держави»!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Павла Чижевського запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Литвин С. Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну / Сергій Литвин. – Київ : Смолоскип, 2018. – 680 с. – 1 тис. пр.

 

Піскун В. М. Павло Чижевський : на службі громади, з вірою в Україну / В. М. Піскун. – Київ : Кліо, 2024. – 160 с. – 1.5 тис. пр.

 

Українські дипломатичні представництва в Німеччині (1918–1922) : Документи і матеріали / Упоряд. В. М. Даниленко ; Н. В. Кривець. – Київ : Смолоскип, 2012. – 592 с. : іл. – 1 тис. пр.

 

Чижевський Павло Іванович / В. І. Милько ; редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. // Енциклопедія історії України : У 10 т. Т. 10 : Т – Я. – Київ : Наук. думка, 2013. – С. 549-550. – 5 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Особистий викладач музики англійської королеви»: до 290-річчя від дня народження Йоганна Крістіана Баха (1735–1782)

Bach… Струмок, струмочок, потічок: переклад цього коротенького німецького слова. Миттєво згадуєм Йоганна Себастіана Баха (1685–1750), найвидатнішого носія поширеного німецького прізвища, та його музичну родину.

 

Цікаво: з одинадцяти синів славетного Майстра талановитими композиторами вважаються лише чотири:

 Вільгельм Фрідеман Бах (1710–1784) – старший та улюблений син, найбільш обдарований та близький до батька за творчістю. На жаль, Фрідеман Бах не успадковує наполегливої працездатності Себастіана.

 

Фрідеман просто втрачає свій талант: він не зберігає старого, не долучається до нового, пізніше намагається «втопити» своє лихо у чарці… Помирає в Берліні як жебрак.

 

Карл Філіпп Емануель («берлінський» або «гамбурзький» Бах, 1714–1788) – повна протилежність старшому брату. Вважається солідним виразником «галантного» стилю в музиці (манірність, приємність, чутливість).

 

Важливо: чисельні клавірні твори Емануеля Баха прокладають музичний шлях таким солідним класикам як Людвіг ван Бетховен (1770–1827), Йозеф Гайдн (1732–1809), Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791).

 

Йоганн Крістоф Фрідріх («бюккебурзький» Бах, 1732–1795): у 18-річному віці (1750) – клавесиніст, згодом концертмейстер (1759–1795: до смерті) при дворі бюккебурзьких графів Шаумбург-Ліппе (тепер: земля Нижня Саксонія, ФРН).

 

Йоганн Крістіан («міланський» або «лондонський» Бах; 1735–1782) – це наймолодший з одинадцяти синів Себастіана (вісімнадцята дитина з народжених двадцяти!), у 19-річному віці (1754) потрапляє до Італії, де просто розтринькує свій дивовижний талант на модні «витребеньки».

 

У 1760 р. опиняється у Мілані при дворі князя Агостіно Літта, тут Крістіан для отримання почесної посади органіста у Міланському соборі просто переходить з лютеранства у католицизм.

 

У 1762 р. розпочинається лондонський період життя (вже до смерті). Важливо: саме творчість Крістіана Баха формує стиль Йозефа Гайдна та Вольфганга Амадея Моцарта.

 

Цікаво: у Лондоні 8-річний Моцарт упродовж майже шести місяців вивчає композицію у Крістіана Баха. Попри 20-річну відмінність у віці, обидва музиканти стають близькими друзями. Пізніше Моцарт, дуже скупий на добре слово про колег-музикантів, так згадуватиме про Крістіана Баха: «Я полюбив його всім серцем, і я глибоко вдячний йому».

 

У 1760-х рр. Лондон, відновлений після Великої пожежі (стається 100 р. тому), перетворюється на найбільше й найбагатше місто у світі.

 

Це знаходить своє віддзеркалення також у культурному житті. Не випадково: у Лондоні Крістіан Бах – модний композитор придворної італійської опери та особистий викладач музики англійської королеви!

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів