«Не знайшлося проводиря! Коли б хоч пів-Наполеона!»: до 195-річчя початку польського повстання проти російської корони (1830–1831)

 

«Дід задумався – здавалось, все минуле ожило перед його очима:

Ми повернули на свої позиції, – почав він знов, – ми не перемогли, поляки з своїх позицій не відступили, але й вони не перемогли. Та жодна армія не скористувалася з цієї ситуації. З нашого боку і офіцерство, і солдати виявили силу завзяття, ми переважали кількістю, за нами стояла стомільйонна Росія, здавалось, два дні – і ми розпудимо всю польську армію і ввесь чотири-мільйонний польський нарід. Так думала вся Росія, так думав був і фельд-маршал. Од’їжджаючи з Петербурга, Дибич похвалявся задушити Польщу за два тижні, навіть закликав знайомих до себе на млинці. Не напік! Він сам загубив всю справу. Не здобув перемоги під Гроховим…»

 

Отже, виразно простежуємо паралелі між сучасною російсько-українською війною та польським повстанням проти російської корони 1830–1831 рр. Тепер необхідні  пояснення. Дід: у часі оповідання – 27-річний ротмістр Віталій Лисенко, офіцер царської армії (в жилах якого грає козацька кров!), він же дідусь (по лінії матері) Людмили Старицької-Черняхівської (1868–1941), української письменниці й доньки Михайла Старицького (1839–1904); відповідно, батько Миколи Лисенка (1842–1912), українського композитора.

 

Наприкінці листопада 1929 р. онука Людмила перетворює цю дивовижну розповідь в романтичну історичну повість «Діамантовий перстень», в якій її дідусь, ротмістр Віталій Лисенко, отримує завдання схопити князя Стефана Порецького, ватажка інсургентів (повстанців). Проте офіцер царської армії дуже добре пам’ятає про своє козацьке походження…

 

Так, він вистежує схованку ватажка інсургентів. Згодом князя та його наречену, графиню Броніславу Ружмайло, заарештовано й кинуто до підземелля. Проте у дивовижний спосіб саме ротмістр Лисенко є головним організатором втечі Стефана й Броніслави, як і їхнього подальшого переходу кордону до Австрії… Ось рядки повісті, які зворушують мене найбільше:

 

«Стефан охопив лівою рукою стан Броніслави і простягнув мені правицю:

Пане ротмістр, – заговорив він, – я зневажив вас, я не повірив вам, бо й в думці не міг осягнути такої шляхетності, яку виявили ви… Даруйте мені… розпач… зневіра…

Він гаряче стиснув мою руку, я відповів гарячим стисканням.

Коли доля судила нам вибратись цей раз на волю, але коли й ні, пам’ятайте, пане ротмістр, що більшої вдячності, більшої пошани, яку я почуваю до вас, – людина почувати не може. І де б ми не були (він ніколи не відділяв її від себе) – думка про вас буде найкращою згадкою нашого життя. Друзі? – запитав він мене.

Навіки, – одказав я.

Ми стиснули гаряче руки.»

 

Усіх зацікавлених ознайомитися докладніше з унікальною історичною повістю Людмили Старицької-Черняхівської запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Старицька-Черняхівська Л. М. Діамантовий перстень : повість / Людмила Старицька-Черняхівська. – Київ : Знання, 2016. – 166 с. – (Скарби: молодіжна серія).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Для нього не існує ані чинів, ані підвищень, ані честолюбства...»: до 215-річчя від дня народження Василя Тарновського-старшого (1810–1866)

«Зело добру справу ви робите, коли допомагаєте мені працювати. Є в мене передчуття, що ми з Вами залишимо після себе гарну пам’ять». У такий чудернацький спосіб Пантелеймон Куліш висловлює свою подяку Василю Тарновському-старшому. За що? Тисячу карбованців сріблом отримує майбутній класик української літератури на видання своєї етнографічної збірки «Записки про Південну Русь».

 

Панько Куліш – неперевершений майстер прохати й залучати фінансову підтримку, відповідні фрагменти з його листів вражають у саме серце: «в мене лише одна пара одягу…». Купує хутір під Лубнами, знову скарга: жити доведеться в звичайній хаті-мазанці… Зустрічаємо і прямолінійні рядки: «висилайте гроші». Тому закономірно, що в 1857 р. коштом Тарновського-старшого побачить світ і перший український історичний роман-хроніка «Чорна рада».

 

Цілком протилежно у «грошових» питаннях поводиться Опанас Маркович, видатний етнограф. «Опанас Васильович займався в Качанівці здебільшого збиранням народних пісень і прислів’їв, а не статистикою, проводячи цілісінькі дні біля млина з помольцями», – читаємо у спогадах Тарновського-молодшого. Але ж тоді, у серпні 1854 р. Тарновський-старший запрошує Марковича «для статистичного опису».

 

Упродовж двох місяців родина Марковичів (з дружиною Марією, вона ж відома письменниця Марко Вовчок, та сином Богданом) перебуває в гостинного господаря Качанівки. Врешті-решт Маркович починає розуміти, що йому запропоновано не «службу», а непомітну фінансову допомогу, про що дружина напише так: «Опанас визнав, що йому, не маючи майже ніякої роботи, брати гроші задарма не годиться, а тому ми й поїхали в Київ».

 

«Нехай ліва рука твоя не знає, що робить права» (Матвія 6:3). Особисто мене надзвичайно вражає, як Василь Васильович живе й помирає у повній згоді з цим євангельським приписом. На жаль, доля відміряла цьому вкрай скромному меценату лише 56: вкрай напружена й виснажлива робота в Редакційній комісії з підготовки та подальшого впровадження земельної реформи 1861 р. (звільнення селян з кріпацтва) спричиняє передчасний смертельний «нервовий удар»…

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Василя Тарновського-старшого запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про Василя Тарновського-старшого

 

Берегова Н. Місцями пам’яті: 27 липня минуло 200 років від дня народження Василя Тарновського-старшого / Наталія Берегова // Наталія Берегова // Біла хата. – 2010. – 29 лип.

Помилково зазначено дату народження Тарновського-старшого, правильно: 26 червня (14 – за ст. ст.) 1810 р.

 

Донік О. М. Тарновські / О. М. Донік ; редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. // Енциклопедія історії України : У 10 т. Т. 10 : Т – Я. – Київ : Наук. думка. – 2013. – С. 35-36.

 

Панченко В. Качанівський ідальго / Володимир Панченко // Гарт. – 2009. – 21 серп. – С. 13.

 

Петренко Г. Меценат землі Чернігівської: до 200-річчя Василя Тарновського-старшого (1810–1866) / Григорій Петренко // Сіверщина. – 2010. – 10 черв. – С. 6.

 

Слабошпицький М. Ф. Українські меценати : нариси з історії укр. культури / М. Ф. Слабошпицький. – Київ : Ярославів Вал, 2001. – 327 с.

 

Товстоляк Н. Суспільно-політична діяльність Василя Васильовича Тарновського (старшого) у 30-40 роки ХІХ століття / Н. Товстоляк // Сіверянський літопис. – 2004. – № 1. – С. 47-53.

 

Товстоляк Н. «Практикуючий поміщик»: життя, громадська та наукова діяльність В. В. Тарновського-старшого наприкінці 40-х – у першій половині 50-х років ХІХ століття / Н. Товстоляк // Сіверянський літопис. – 2005. – № 2-3. – С. 43-49.

 

Туровська Л. Тарновські: три непересічні постаті української історії / Леся Туровська // Наука і суспільство. – 2024. – № 12. – С. 40-47.

 

Хорунжий Ю. М. Українські меценати: Доброчинність – наша риса / Ю. М. Хорунжий. – Київ : КМ Академія, 2001. – 137 с.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Наша українська Равенна»

 

Григорій Глібов, екстравагантний чернігівський дворянин (будь ласка, не плутати з Леонідом Глібовим, відомим байкарем і видавцем – вони навіть не родичі!), відвідує Париж. «Випадкова» зустріч, романтичні побачення… Проте заможному і поважному поміщику, предводителю повітового дворянства, стає все складніше «просувати» стосунки до законного шлюбу: «дама серця» потребує … замок!

 

І Григорій Миколайович, статський радник, закоханий у Середньовіччя, палкий прихильник лицарства, справді його споруджує, з вежами та баштами, з родовими гербами Глібових та Тарновських на фасаді під дахом. Саме так, адже дружиною Григорія Глібова стає Ольга Тарновська, що походить зі знатного козацького роду.

 

«А як же чарівна француженка?» – запитає уважний читач. Але ж це лише чудова легенда, шановний читачу, одна з багатьох про наше дивовижне місто! «А де ж тоді цей замок, чи зберігся він до нашого часу?» – цілком природно постає друге запитання. Про все це (і не тільки!) – в новій книжці Володимира Пилипенка, відомого екскурсовода, історика і педагога…

 

Липень 2025 р.: усіх зацікавлених ознайомитися з новою книгою Володимира Пилипенка запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Пилипенко В. Чернігів. Невигадані історії старовинного міста / Володимир Пилипенко. – Київ : Віхола, 2025. – 200 с. – (Життя). – 1300 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Нас усіх пам’ятають Соловки, Колима…»

 

Автостоп… Чарівне слово, що нагадує про прості правила словотвору в німецькій мові: авто + стоп. Для Олександра Волощука, відомого чернігівського мандрівника й талановитого письменника, це слово перетворилося на одну зі складових насиченого й неспокійного життя. Особисто для мене: унікальна можливість довідатися якомога більше про свого прадіда о. Ігнатія. Але все послідовно.

 

Майже 20 років тому, у 2006-му, Василь Чепурний, головний редактор газети «Сіверщина», на шпальтах свого видання оголосив про неймовірно цікавий та важливий проєкт, а саме про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», заплановану на 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Того ж літа я зустрівся з Олександром Волощуком, ініціатором та головним виконавцем проєкту. Згодом про позитивний результат пошуків Олександр напише в своїй першій книжці «Автостопом на край світу» (2008 р.), а мені з обласного архіву далекого Магадану надійде лист з додатковими відомостями про мого прадіда, Ігнатія Пічевського, православного священника (с. 71).

 

Важливо зазначити, що на момент арешту, в середині 1930-х рр., Ігнатій Миронович ще тільки співав у церковному хорі с. Жадове (Семенівського р-ну Чернігівщини), і вже це вважалося загрозливим для тодішньої влади. Священником у с. Козилівка (Корюківського р-ну Чернігівської обл.) він стане у 1950-х рр., після повернення з Колими, де упродовж 20 років видобуватиме золото. На відміну від Смока і Малюка, відчайдушних героїв Джека Лондона (збірка оповідань "Смок Беллю"), робитиме він це примусово…

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальну мандрівку самотужки (зрозуміло, автостопом, але віртуально), сторінками захопливої книги Олександра Волощука запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Волощук О. Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

  

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Смолоскип, що запалила вона в темну й глуху ніч галицького загумінку, кинув промінь животворної надії по всій українській землі» : до 170-річчя від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920)

 

«В Галичині на перший план виступає Н. Кобринська, що кладе собі метою розворушити наше жіноцтво, працює не тільки на полі белетристики, але робиться також публіцисткою і піонеркою жіночого руху у нас, організує жіноче товариство, агітує за подавання петицій в ціли розширення жіночої освіти і жіночих прав, нав’язує зносини з жінками інших національностей, з німками та чешками, одним словом, силкується втягти наше жіноцтво в сферу ідей і інтересів передового європейського жіноцтва».

 

Так Іван Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» (1901 р.) визначив суспільну роль Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці й громадської діячки. Важливо: формування цієї видатної особистості розпочинається в родині о. Івана Озаркевича, греко-католицького священника, посла до уряду та віце-маршалка Галичини. На судових засіданнях урядовець Озаркевич допомагає не лише простолюду, він виступає захисником М. Драгоманова, М. Павлика, О. Терлецького, І. Франка…

 

Показово: за вагомий внесок Озаркевичів у справу національного відродження їхню родину (у с. Белелуя Снятинського повіту та м. Болехів, Станіславівщина, тепер – Івано-Франківська обл.) сучасники зватимуть «руськими Афінами».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Наталії Кобринської запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Основні видання творів Наталії Кобринської

 

Кобринська Н. Liebesahnung (Передчуття любові) / Наталія Кобринська ; упоряд. Євген Плясецький ; передм. Галина Пагутяк // Таємна пригода : Антологія української еротичної прози межі ХІХ–ХХ ст. – Київ : Yakaboo Publishing, 2023. – С. 99-104. – (rевізія : перечитай класиків). – 2 тис. пр.

 

Кобринська Н. Душа : Психологічний ескіз. Хмарниця / Наталія Кобринська ; упорядкув. і передм. Юрія Винничука ; худож.-оформлювач О. М. Іванова // Антологія української готичної прози : у 2-х т. Т. 1. – Харків : Фоліо, 2014. – С. 486-509. – 1500 пр.

 

Про Наталію Кобринську

 

Зірка, що світить крізь століття : до 150-річчя від дня народження Н. І. Кобринської (1855–1920) / Авт.-уклад. О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. – № 2. – С. 99-104.

 

Кріль К. Наталія Кобринська в колі побратимів / Катерина Кріль // Дзвін. – 2022. – № 11-12. – С. 216-224 ; 2024. – № 5-6. – С. 232-246.

 

Лишак Г. Конференція, присвячена Наталії Кобринській / Галина Лишак // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 123-124.

Про виїзну всеукраїнську наукову конференцію «Йшла не тільки з духом часу, але й перед ним», проведену Інститутом Івана Франка НАН України 5 червня 2015 р. Урочисте відкриття та секційні засідання відбулися на малій батьківщині письменниці (м. Болехів Івано-Франківської обл.).

 

Швець А. «Найбільша жінка Галицької землі, яка завжди вміла «бути собою» (до 160-ліття від дня народження Наталії Кобринської) / Алла Швець // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 68-75.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Таким «неблагонадійним» особам, як Іван Петрович, була на той час тільки одна дорога – у земську статистику» : до 170-річчя від дня народження Івана Білоконського (1855, Чернігів –1910, Харків)

 

«Становище вчительки в суспільстві схоже на зайця, якого можна травити коли, де і як завгодно. Начальства у них стільки ж, скільки й у чоловіків, і більшість цього начальства претендує на право задавати розпекації. Заняття вчительок величезні, – говоримо про більшість, – це мучениці, а коли б вони не відволікалися дітками, яких навчають і люблять, то їх труд можна було б прирівняти хіба що з каторжною роботою».

 

Так зворушливо напише про умови побуту й праці сільської вчительки Іван Петрович Білоконський (1855–1910), відомий громадський і науковий діяч нашого краю. До 1874 р., початку своєї університетської освіти, Іван встигає попрацювати в сільських школах Чернігівської губ. Проте Білоконський ґрунтовно вивчає також стан народної освіти в імперії до селянської реформи 1861 р.

 

На його думку, цілком чуже «казенне навчання», здатне підготувати лише сільського писарчука або ж помічника землеміра, перетворює школу на грошову повинність, якої селяни прагнуть позбутися в будь-який спосіб. Важливо: сільська громада не має важелів впливу на шкільні справи. Відповідно, вчитель мусить витримати «…незручність у матеріальному відношенні: недостача жалування, бо вчителеві доводилося купувати все, починаючи від хліба до картоплі і, взагалі, різних овочів, не кажучи вже про взуття і одяг…».

 

Іван Білоконський приходить до висновку, що в другій чверті ХІХ ст. робота вчителя (перебуваємо в категорії «розумова праця») оцінюється найнижче: «Отримуючи мізерне жалування, цей сівач на народній ниві виконував масу нелегкого труда, який вимагав перш за все душевного спокою. А чи легко було мати такий спокій при постійному відчутті нужди. Тісно, сиро, холодно і не ситно».

 

Тільки тепер стає зрозумілим, чому в сільській школі викладає недоучка («кинув» своє навчання) або чиновник (втратив свою посаду), писар або навіть … солдат (звільнений з війська).

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Івана Білоконського запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про Івана Білоконського

 

Панченко В. Формування світогляду І. П. Білоконського (1855–1931) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2007. – № 3. – С. 24-28.

 

Панченко В. І. П. Білоконський: суспільно-політична діяльність (1864–1879 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2008. – № 3. – С. 142-152.

 

Панченко В. Іван Петрович Білоконський : біографія (1855–1931 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 70-80.

 

Панченко В. Погляди І. П. Білоконського на проблеми народної освіти / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2014. – № 1-3. – С. 177-183.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Я люблю волю, простір, далечінь!»

  

Як заблищить лиш сонце в небесах,

Як зашумить вітрець по деревах,

То в тілі кров моя аж закипить,

Іти у мандри все мене кортить.

Пластова пісня, слова: А. Бігун

 

Вервиці (православні, римо- та греко-католицькі, мусульманські, юдейські); автентичне вбрання народів Європи, Азії, Південної Америки; унікальні значки із гербами міст України та світу – все це можна тепер побачити у приватному музеї Олександра Волощука, відомого чернігівського мандрівника, письменника і журналіста.

 

Але приватними зібраннями сьогодні вже мало кого можна подивувати… «Родзинка» колекцій Волощука полягає в тому, що фактично кожен експонат привезений мандрівником до Чернігова особисто і має власну захопливу історію. І тут варто наголосити, що упродовж свого життя Олександр відвідав і вивчив понад 60 країн світу. Своїми враженнями залюбки ділиться з читачами – влітку 2024 р. побачила світ 13-та книга по-справжньому талановитого письменника.

 

Волощук ґрунтовно торкається зовсім не досліджених тем, наприклад, еміграція українців до Парагваю (Південна Америка) у 1930-х рр. Проте Олександр не просто змальовує події: вдумливий читач його творів відчуває потужні хвилі емпатії, автор співпереживає разом зі своїми героями. Особливо це відчувається в романі «Парагвайське щастя», на мою думку, найкращим у творчому доробку письменника.

 

Ось тепер треба зазначити, що приміщення музею (як і приватне помешкання мандрівника) – старовинний дерев’яний будинок по вул. Варзара, 12 (історичний район – Лісковиця), споруджений 175 років тому, у далекому 1850-му… У 1943–1954 рр. в ньому навіть проживав Олексій Фльоров (1866–1954), український мовознавець і педагог, перший директор Чернігівського учительського інституту (тепер Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка). Народився у Глухівському повіті (на той час – Чернігівської губернії). Зберіглося багато особистих речей родини науковця, відповідно, вони також представлені в експозиції, і це, власне, друга «родзинка» колекції Олександра!

 

Важливо: обов’язковим моментом відвідин музею є екскурсія Олександра Волощука. Саме тому телефонуємо і узгоджуємо час проведення : 097 254 4095 !

 

Фото: Олена Куннова, Олександр Волощук

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальні мандрівки самотужки (автостопом або віртуально), також прочитати захопливі книги Олександра Волощука запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про подорожі Сіверщиною, Україною та світом

 

Атлас «Знайомтесь. Україна»/ Ред. Н. О. Крижова, Л. М. Веклич. – Київ : ДНВП «Картографія», 2009. – 144 с. : іл.

У першій частині запропоновано дані для України в цілому: екологія, економіка, історія; у другій подано краєзнавчі матеріали для кожної області.  

 

Вечерський В. Замки та фортеці України : науково-популярне видання / Віктор Вечерський ; основна фотозйомка Сергія Тарасова. – Київ : Балтія-Друк, 2015. – 151 с. : іл.

Про найвиразніших свідків нашого драматичного минулого. Для Сіверщини обрано: Чернігівська фортеця та Спасо-Преображенський оборонний монастир (м. Новгород-Сіверський).

 

Світ навколо нас : Цікава географія / Упоряд. С. В. Тишковець. – Київ : Кобза, 2004. – 400 с. : іл.

Запропоновано захопливі розповіді про таке: загадки нашої планети, дива природи, смерчі на суші та на морі, незвичайні опади, гра світла, чудеса віддзеркалення, полярне сяйво, грім і блискавка, підземні дива, незвичайні рослини і тварини, «помилки» на географічних картах, робінзонада, рекорди в географії.

 

Скляренко В.М. Святі місця України / В. М. Скляренко. – Харків : Торсінг Плюс, 2009. – 95 с. : іл.

Про святині нашої країни: православні, римо- та греко-католицькі, мусульманські, юдейські. Запропоновано розповіді про святі місця Чернігівщини: Густинський, Єлецький Успенський та Троїцько-Іллінський монастирі; джерело преподобного Антонія Печерського; Спасо-Преображенський кафедральний собор.

 

Цуріка Л. Подорож стародавнім Києвом / Л. Цуріка. – Київ : АВІАЗ, 2012. – 104 с. : іл.

Про пам’ятники та пам’ятки Старого міста: Кафедральний Софіївський та Володимирський собори; Києво-Печерську Лавру, Михайлівський монастир…

 

Основні видання творів Олександра Волощука

 

Волощук О. Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Волощук О. М. Північна одісея / Олександр Волощук. – Чернігів : Чернігівські обереги, 2009. – 304 с. : іл.

Про експедицію «Сибір–Північ», здійснену автором у 2007 р. з метою: проходження 501-ї будови ГУЛАГу – «мертвої» залізниці Салехард-Надим-Ігарка; укладання списків чернігівців, репресованих на цих територіях; вивчення життя сучасних українців на Півночі; ознайомлення з культурою та побутом корінних північних народів – комі, мансі, ненців, хантів.  

 

Волощук О. М. Назустріч сонцю / Олександр Волощук. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2010. – 312 с. : іл.

Про 161-денну журналістсько-дослідницьку експедицію «Назустріч сонцю», здійснену автором у 2008 р. з метою: досягнення могили видатного данського мореплавця Вітуса Беринга (1681–1741) (Командорські острови, Тихий океан); дослідження залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та в Якутії; вивчення життя сучасних українців на Півночі.

 

Волощук О. М. Сорок чотири дні / Олександр Волощук ; передм. Сергія Шевченка. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2012. – 216 с.

Про кохання автора-автостопника – вперше і автобіографічно.

 

Волощук О. Парагвайське щастя : історичний роман / Олександр Волощук. – Мена : Домінант, 2021. – 216 с.

Про історію української діаспори в Парагваї (на прикладі збірного образу – родини Семенюків с. Лудин, що на кордоні волинських і холмських земель, на той час у складі Польщі): від переселення з України у 1937 р. й дотепер. Про наполегливе і складне формування власної України в Парагваї зі збереженням свого національного коріння.

 

Волощук О. Під сузір’ям Південного Хреста / Олександр Волощук ; худож. Валерія Андросович. – Чернігів : Десна Поліграф, 2024. – 216 с.

Захопливо про дивовижну мандрівку країнами Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія, Перу, Чилі), здійснену автором упродовж дев’яти місяців 2018 р. Окремий розділ присвячено проходженню автором 37-ї паралелі, складним шляхом героїв роману Жуля Верна «Діти капітана Гранта» (1864 р.).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів