«Я пам’ятаю, як мій батько любив свого діда,
і як він, так само, як і
дід, любив Тростянець»:
до 220-річчя від дня народження Івана Скоропадського
Любий перехожий! Сад, у якому ти гуляєш, насаджено мною,
він слугував мені втіхою у моєму житті, якщо ти помітиш непорядок, який
призводить до його знищення, скажи про це господареві саду, ти зробиш добру
справу.
Напис-звернення на
могилі Івана Скоропадського над Великим ставом у дендрологічному парку
«Тростянець», 1887 р.
Скоропадські з XVIII ст. належать до славетних українських родів: згадаємо хоча
б двох гетьманів, Івана (1646–1722) та Павла (1873–1945), а ще ж були
генеральні старшини та громадські діячі, науковці й меценати… Чому тоді
особисто мене в унікальному роду Скоропадських найбільше зацікавила саме постать
Івана Михайловича (1805–1887)?
Таємницю розкриє Павло
Скоропадський, онук і останній гетьман України на сторінках своїх спогадів «Моє
дитинство на Україні» (цей період життя майбутнього гетьмана промайнув у
Тростянці): «У Івана Михайловича була одна пристрасть: це любов до природи. Живучи…
постійно в Тростянці й маючи великі статки, він створив Тростянецький парк,
який наприкінці його життя перетворився на велику пам’ятку України. Не кажучи вже про художній бік останнього,
що дивував усіх, кому доводилося його відвідати, парк цей за кількістю зібраних
у ньому рідкісних екземплярів дерев міг конкурувати з першокласними ботанічними
садами Європи».
Додамо, що дотепер
Тростянецький парк, створений упродовж невпинної 30-річної роботи (1834–1864)
працею самого господаря, вченого-садівника Карла Шлінглофа, талановитих
українських садівників з місцевих селян та величезної кількості помічників,
залишається найбільшим дендропарком в Україні та справжнім музеєм природи: 250
сортів декоративних квітів, 520 видів і форм дерев та чагарників, 1700 видів,
різновидів і форм у колекціях дерев і чагарників (арборетумі)!
Вражає: це ж який
авторитет треба було мати власнику семи тисяч десятин землі, щоб усю
Тростянецьку садибу контролювати лише одним охоронцем! Олена Отт-Скоропадська,
донька Павла Скоропадського (1919–2014), у своїх мемуарах «Остання з роду
Скоропадських» додає важливу деталь, що за такого простого і патріархального
життя її прадіда крадіжок чи безладу не було!
Павло Скоропадський, у
свою чергу, із величезною вдячністю пише про методи виховання Івана Михайловича,
коли онуки цього успішного землевласника мали самотужки обробити наданий їм
шмат землі, від посадки насіння до збору врожаю! Про ґрунтовність набутих
навичок свідчить той факт, що навіть через 30 років Павло Петрович прямо на
полі цілком впевнено доводив управителю свого родинного маєтку в Дунайцях
(Глухівського повіту Чернігівської губернії), як треба орати, щоб «плуг йшов
правильно».
Неймовірно: вже за
радянських часів до Тростянця зі столиці їдуть кінооператори з метою зняти
сюжет про поганого і жорстокого Івана Скоропадського, який дуже пригнічував своїх
селян. Розшукують садівника Іларіона Круподерю, пропонують вивчити відповідно
підготовлені речення. Під час репетиції Іларіон впевнено виголошує «правильний»
текст, коли ж справа доходить до «справжнього кіно», чесно зізнається:
«Іван Михайлович надумав
скомпонувати привабливу пейзажну картину, став добирати потрібне дерево.
Посадить, подивиться, воно не таке, викине його, садить нове. І так декілька
разів. Одного разу він десь поїхав, а мені трапилось таке деревце. Я його
посадив на потрібне місце. Коли хазяїн повернувся і побачив посадку, дуже
зрадів. Мене міцно обняв і так розцілував, як не цілувала моя рідна мати. Хіба
я можу про такого пана говорити погане?» Так у тогочасному сюжеті про
Тростянецький дендропарк документальних свідчень про жорстокість його
засновника до садівників і не було…
Рекомендована література
Усіх зацікавлених порушеною темою запрошуємо ознайомитися
із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної
бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:
AVE.
До
100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського / За загал. ред. Л. Івшиної. – Київ : Укр. прес-група, 2018. – 680 с.
Дончик І. Душа
залишилась в Тростянці, а серце в Качанівці… / І. Дончик // Місто. – 2007. – №
20. – С. 15.
Про відвідини одного з куточків земного раю:
Тростянецького дендропарку, справжнього музею природи площею 207 га.
Курдюк М.
Тростянець. Куди зникають кедрові сосни і пам’ятники? / М. Курдюк // Деснянська
правда. – 2013. – 28 листоп. – С. 6.
Про суцільну вирубку вікових кленів та дерев інших порід
у державному дендрологічному парку «Тростянець». Про тростянецький вандалізм: злочинне
знищення пам’ятника Тарасу
Шевченку, встановленому на території парку на відзнаку 150-річчя від дня
народження великого поета.
Пархоменко Л. «Хто
бажає справжнього кохання, приїздіть до нас у Тростянець…» / Л. Пархоменко //
Деснянська правда. – 2008. – 24 квіт. – С. 10.
Запропоновано захопливу подорож стежками дендрологічного
парку «Тростянець» НАН України, проведену гідом Тетяною Музиченко (Ічнянський
р-н Чернігівщини).
Путівник. Чернігівська область / редкол. : І. Курус (голова). – Київ : Богдана, 2009. –
308 с. : іл.
Рай для закоханих… у природу // Гарт. – 2004. – 23 верес. – С. 19.
Про Ічнянський Тростянець та його славнозвісний
дендрологічний заповідник державного значення.
Сім чудес Чернігівщини // Біла хата. – 2007. – 26 жовт. – С. 7.
Про «Тростянець» – дендрологічний заповідник АН України,
пам’ятку
садово-паркового мистецтва всеукраїнського значення.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського
вул. Княжа, 22, м. Чернігів
