31 березня 2017 р.

Цирк поїхав, леви лишились



-       Відгадай, що в цирку найголовніше ?
Скибка почав гарячково розмірковувати. Йому так не хотілося сісти маком. Нарешті запитав:
-       Акробати ?
-       Оце так-так ! Я б на них і задарма не пішов !
-       Тоді я не знаю.
-       Тварини, он що ! Які номери найцікавіші ? Куди найважче потрапити ? Навіть у найпрестижніших цирках вистави з тваринами – найкращі !
-       Думаєш ?
-       Спитай-но лишень. І хто хоч скаже. Так от, уранці я знайшов двох тваринок.

Айзек Азімов. Юність (з розмови двох хлопчаків, Рудого та Скибки)

         Тижнів два тому у новинах Чернігівського обласного радіо «Сівер-центр» пролунало повідомлення ведучої Віри Лисиці: зі столичного цирку Kobzov, що перебував на гастролях у Прилуках, втекла левиця, яку згодом застрелили на приватному подвірї. Пізніше зясувалося, що дресирувальник не мав жодних засобів, щоб запобігти втечі тварини з розчиненої клітки: він просто штирхав її ногою ! Тож власник цирку звернувся до місцевої поліції, в якої також не знайшлося транквілізаторів, щоб приспати тварину. У свою чергу, поліцейські попрохали мисливців, які … вбили левицю. Цирк мандрував собі далі: незабаром вже виступав у Конотопі…

         Чомусь одразу пригадалися Довженкові рядки із «Зачарованої Десни»: «На другий день казали вже, що ненадовго пощастило тому левові звільнитися з клітки. Коли трапилось крушення поїзда під Бахмачем і клітка мандрівного звіринця поламалась, виплигнув він на волю, глянув навкруги і так йому, очевидно, стало погано, так остогидли глядачі, і укротителі, і все на світі, що він махнув на все та й подався на Десну знайти собі хоч трохи відпочинку. Тільки не пройшов він і тридцяти верстов, як догнали його, оточили з усіх боків і вбили, бо він був лев. Не міг же він ходити серед телят і коней…». Все це відбувалося понад століття тому, але майже в тій же місцевості.

         Якось під час гастролей української трупи в Грузії, лев напав на свого дресирувальника. Схожий випадок зафіксовано також у Львові, де цар звірів поранив свого «господаря». Перелякані на смерть діти… Справді, адже жодна здорова тварина зі своєї волі не стрибатиме у вогняне кільце й не сідатиме на велосипед. Батіг, гак, а тепер вже й електрошокер – ось що ховає від усміхнених дітлахів реверс циркової медалі. Найжахливішим є, напевно, випадок з африканською слонихою Тайх, що виступала в Індії понад 20 років. Проте одного дня їй урвався терпець, і вона вбила двох працівників свого цирку. У неї випустили 86 куль, від отриманих поранень слониха вмирала дві години. І все це знімали на відео… Який контраст зі слоном Кіуні з найвідомішого роману Жуля Верна, що так прислужився Філеасу Фоґґу та його супутникам у подоланні недобудованої ділянки залізниці в тій же Індії у далекому 1872-му !





         Досить відомим є вислів про те, що моральність суспільства оцінюється за його ставленням до тварин. Спробуймо простежити собі «історію» розваг людства, почнемо, наприклад, від боїв гладіаторів з левами у Давньому Римі і прийдемо до кориди в сучасній Іспанії… На хвилинку замислимось, чому біблійний цар Давид згрішив з Вірсавією ? Він відправив своїх воїнів на війну, а сам нудився в своєму  палаці: ліг на диван, сказали би ми тепер. Отож, Олександр Тодорчук, засновник громадської організації UAnimals, закликає усіх небайдужих піднятися зі свого мякого дивана та приєднатися до маршу «За цирки без тварин», що відбудеться в Києві у Міжнародний день цирку, 15 квітня.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми чекаємо також у відділах абонемента й читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Використано матеріали програми Тетяни Калініченко «Головред» (Радіо Марія) та повідомлення Віри Лисиці (Чернігівське обласне радіо «Сівер-центр»).

Азимов А. Молодость / А.Азимов; перевод Н.Щербиновской // В плену у Весты: Сб. науч.-фантаст. рассказов. Пер. с англ. – М.: МЦ «Акция», 1991. – С. 109-131.
В оповіданні відомого американського науковця і фантаста змальовано події, що могли б відбутися на Землі після ядерної війни. Двоє хлопчаків-мрійників, Рудий та Скибка, будь-що прагнуть виступати в цирку з двома знайденими «тваринками». Доволі швидко їхні батьки, Промисловець і Астроном, зясовують, що діти знайшли чужопланетян, Дослідника й Торговця, зореліт-розвідник яких зазнав катастрофи, а увесь екіпаж загинув…

Довженко О. Зачарована Десна. Кіноповість / О.Довженко, худож.-оформлювач А.Ленчик // Зачарована Десна: Кіноповісті, оповідання, щоденник. – Харків: Фоліо, 2006. – С. 149-200. – Серія «Українська л-ра».

Хемінгуей Е. Фієста (І сонце сходить) / Е.Хемінгуей; переклав з англ. М.Пінчевський // Фієста. По кому подзвін : Романи. – К.: Вища шк., 1984. – С. 3-151.

Наведено докладний опис кориди – бою з биками – національної іспанської розваги, великим прихильником якої був і сам автор. Для головних героїв твору, учасників І-ї світової війни, корида в Країні басків (Іспанія) постала також засобом подолання посттравматичного синдрому. 

27 березня 2017 р.

Український Вашингтон



Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом ?
А діждемось-таки колись.

Тарас Шевченко. Юродивий

Кожна політична нація має свого видатного керманича: для американців такою особою став Джордж Вашингтон, перший президент; для чехів – Томаш Масарик, також перший президент Чехословаччини; для українців такою постаттю є, поза сумнівом, Михайло Грушевський, голова Центральної Ради – першого українського парламенту. Продовжувати аналогії й називати його першим українським президентом, звичайно можна. Проте не забуваймо, що це буде швидше почесне звання.

Хто уважно читав видатний роман Ольги Кобилянської «Земля», дія якого відбувається на Буковині у другій половині ХІХ ст., напевно, звернув увагу на те, як побережник (лісовий сторож) Онуфрій Лопата, що 12 років служив у цісарському війську, «бував у Відні, Італії і Яссах», називає професором викладача гімназії. Так само було й у Галичині, взагалі, на українських землях, що входили тоді до складу Австро-Угорщини. Це був знак пошани з боку тогочасного суспільства до вчителів, що, на жаль, як бачимо в тій же «Землі», не завжди її виправдовували. 

Зі словом «президент» сталося точнісінько те ж саме: учні й послідовники Грушевського зі Львівського університету принесли це почесне звання до Києва. Формально, у Львівському університеті проф. Михайло Грушевський виховав 22-х істориків. Проте, сотні людей у Галичині «пройшли» через нього, а їхні постаті побачимо згодом у Наддніпрянській Україні як вчителів, громадівців, мазепинців, просвітян… Найголовніше полягає в тому, що невтомний автор багатотомної «Історії України-Руси» сам виявився активним її творцем, адже саме завдяки йому українці вперше відчули себе українцями. 

З діяльністю Грушевського свідомість малороса поверталася до своїх джерел, до українства. Взагалі, пророком нашої нації вважається Тарас Шевченко, але ж він висловив емоційні гасла, які втілив у життя саме Михайло Сергійович. Не забуваймо, наприклад, що Українська Академія Наук (УАН) постала з Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ), очільником якого був проф. Грушевський у Львові.

Встановлення чітких культурних та політичних меж з Росією – ця ідея належить також Михайлу Грушевському. Задля її втілення він доклав величезних зусиль. У чому тільки його не звинувачували і як не називали у той час, стверджували, що він продався католикам, полякам, німцям, просто забагато фантазує… Принагідно пригадаймо, що раніше, царські «спецслужби» вивезли його зі Львова до Москви з вироком: «сепаратист»…

Якщо порівнювати настрої в тогочасному Києві з ситуацією в сучасному Донецьку, то вони були дуже схожі. Показовий приклад: навіть Володимир Вернадський, всесвітньовідомий вчений, творець вчення про ноосферу, був політичним росіянином, що визнавав своє українське коріння, але не більше… Разом з усією інтелігенцією він був вихований на ідеї Російської держави, що має панувати на Євразійському просторі, повернутися до Константинополя, захопити протоки Босфор і Дарданелли…

Михайло Сергійович, як згадують його сучасники, працював за десятьох. До речі, саме він є автором першого загальноукраїнського правопису. Також його вважають засновником музейної справи в Україні. Так, були зібрання митрополита Андрея Шептицького у Львові, колекція Василя Тарновського в Чернігові… Проте музей НТШ мав експонати з усієї України, були в ньому і портрети Івана Мазепи, знахідки з Княжої гори часів Київської Русі, межигірський фаянс…

Найбільше звинувачення проти Грушевського полягає, мабуть, в тому, що він не втримав незалежності, зволікав з її проголошенням… Але його наміри були чіткими й прозорими: Центральна Рада – перехідний уряд, до моменту скликання Установчих Зборів, що повинні були підтвердити обраний курс на самостійність України. Тільки такий шлях гарантував міжнародне визнання і  підтримку. Так от, Установчі Збори планувалися на січень 1918 р. Тут можна наводити багато «аби», проте історія не визнає умовного способу…

Якщо порівнювати з сучасністю, то проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. вимагало ще Всеукраїнського референдуму 1 грудня того ж року. В часовому відрізку [24.08; 01.12] нас не визнала жодна країна, міжнародне співтовариство перебувало в очікуванні. Проте, як згадував перший президент України Леонід Кравчук, після позитивних результатів референдуму лише упродовж першого місяця Українську державу визнали понад 40 країн.




Рекомендована література

Зазначені видання очікують на зацікавлених читачів у читальній залі Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Використано матеріали циклу програм Тетяни Сергійчук «Первинний код» (Українське радіо).

Бурлака Г. Історична тематика в літературній творчості Михайла Грушевського / Г. Бурлака // Дивослово. – 2011. – № 12. – С. 51-54.

Бурлака Г. Літературна творчість Михайла Грушевського / Г.Бурлака // Дивослово. – 2009. – № 1. – С.48-54.

Бурлака Г. Роль О.Кониського в переїзді М.Грушевського до Львова / Г.Бурлака // Слово і час. – 2011. – № 11. – С. 80-83.

Гирич І. «Конструктор» модерної нації : до 150-річчя Михайла Грушевського / І.Гирич // Літературна Україна. – 2016. – 3 листоп. (№ 42). – С. 3.

Гринів О. Дехуторянізація чи деукраїнізація: історія за Табачником навиворіт? / О.Гринів // Літературна Україна. – 2016. – 13 жовт. (№ 39). – С. 7.
Про народницьку школу, започатковану в історичній науці Михайлом Грушевським.

Грушевський М. Остання кутя (Різдвяна мрія) / М.Грушевський // Дивослово. – 2009. – № 1. – С. 55-58.
Різдвяне оповідання Михайла Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) / автор-упорядник А.Хорошевський // Проект «Україна». Галерея національних героїв. – Харків: ТОВ «Бібколектор», 2012. – С. 22-32.

Журжа І. «Справа Грушевського» / І.Журжа // Голос України. – 2016. – 29 верес. (№ 185). – С. 20.
Про сфабриковану в 1930-х рр. радянськими карально-репресивними органами справу «Українського національного центру», ключовим фігурантом якої «призначили» видатного історика, громадського і політичного діяча.

Козловський І. 150-річчя Михайла Грушевського відзначають у Польщі / І.Козловський // Голос України. – 2016. – 28 верес. (№ 184). – С. 6.

Корольов Г. Ідея Чорноморської федерації у поглядах Михайла Грушевського / Г.Корольов // Український історичний журнал. – 2011. – № 6. – С. 68-79.

Мандзюк Д. «Працювати доведеться серед егоїстів, у краю вельми здеморалізованому, де інтрига і капості поза плечима – річ звичайна» / Д.Мандзюк // Країна. – 2016. – № 37. – С. 47-50.
Йдеться про викладацьку діяльність Михайла Грушевського.

Мацько Л. Українська мова, культура й освіта в діяльності Михайла Грушевського / Л.Мацько // Дивослово. – 2016. – № 12. – С. 32-38.

Нариси історії Української революції 1917 – 1921 років. У двох книгах. Книга перша / Ред. колегія: В.А.Смолій, Г.В.Боряк, В.Ф.Верстюк, С.В.Кульчицький та ін. – К.: Наук. думка, 2011. – 388 с. + VIII – Бібліогр.: 332 назви.

Пиріг Р. Батько нашої незалежності / Р.Пиріг // День. – 2016. – 30 верес. (№ 176-177). – С. 21.
Про помилки Михайла Грушевського як політика та його визначну роль в історії України як науковця.

Скрипник В. «Я любив Сестринівку незвичайно...» / В.Скрипник // Голос України. – 2016. – 29 верес. (№ 185). – С. 10.
Про Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Грушевський і Вінничина: до 150-річчя з дня народження», що відбулася 28 серп. 2016 р. у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Сміян Н. Завдяки йому Україна «з нічого стала державою» / Н.Сміян // Голос України. – 2016. – 29 верес. (№ 185). – С. 1, 10.
Про відтворення робочого кабінету Михайла Грушевського в Музеї української революції 1917-1921 рр.

Смолій В. Як навчити громадянина мислити : до 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського та 80-річчя Інституту історії України / В.Смолій, О.Ясь // Урядовий курєр. – 2016. – 4 листоп. (№ 207). – С. 6.

Солдатенко В. «Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним» (Михайло Сергійович Грушевський) / В.Солдатенко // Проект «Україна». 1917-1920 рр. Постаті. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – С. 12-33.

Тагліна Ю. Михайло Грушевський / Ю.Тагліна. – Київ: ТОВ «КЕТС», 2013. – 128 с.

Ткаченко І. Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907-1914 рр.) / І.Ткаченко // Український історичний журнал. – 2011. – № 6. – С. 55-67.

Чернецький Є. Грушевські  / Є.Чернецький // День. – 2013. – 8 листоп. (№ 204-205). – С. 14.

Шпак В. «...доконала його Москва» : до 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського, 29 вересня / В.Шпак // Урядовий курєр. – 2016. – 24 верес. (№ 180). – С. 8.


Яневський Д. Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського / Д.Яневський // Проект «Україна». Грушевський. Скоропадський. Петлюра. – Харків: Прапор, 2012. – С. 3-312.

22 березня 2017 р.

Велет козацького духу




У мене в грудях серце бється рівно…
Султане, цісарю, королю, царю !
Ваш гнів довіку не злякає,
І ваші милості мене не куплять.
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,
Про все байдуже Байді Запорожцю.

Пантелеймон Куліш. Байда, князь Вишневецький



Жорстока страта

        Таких сановитих бранців, як князь Вишневецький та його товариш Пясецький, боярин Томша призначив на подарунок султанові. Упродовж останніх пяти років землі Осяйної Порти дуже потерпали від нападів козацького ватажка. Тому не лишалося жодних сумнівів щодо смертного вироку Вишневецькому та його побратимові. Ось як змальовано цю страту польським хроністом Мартином Бєльським: «Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно, а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру».

         За цими скупими рядками хроніста все ж спробуємо побачити, як було страчено славетного козацького гетьмана. Страчувати на палі вважалося цілком прийнятним у тогочасній східній Європі. Поляки засуджували на таку кару козаків, козаки – поляків. Особливість страти на палі полягає в тому, що у людини, яку насаджували на гострий кінець, вилазили внутрішні органи, проте вона могла ще протягнути кілька годин. Таку страту вважали страшнішою за колесування, коли приреченому послідовно виламували кістки, й за четвертування, коли ще живій жертві відрубували руки й ноги. Також жахливішою за розпяття на хресті, розповсюджену в Римській імперії за часів зародження християнства. Як побачимо далі, смертні страждання Дмитра Вишневецького перевершили всі змальовані тут.

         Галата, що відокремлена від столиці Османської імперії протокою Золотий Ріг, вважається північним передмістям Стамбула. За часів Вишневецького між берегами Галати і Стамбула турки натягали протокою довжелезні ланцюги задля захисту своєї столиці з моря. Сучасникам Галата відома руїнами веж, що у XVI ст. входили до системи захисних споруд столиці Осяйної Порти. Лихої слави зажила Галата також тим, що тут досить часто відбувалися публічні страти.

         Посол Франції у Стамбулі 15 жовтня 1563 р. занотував: «Сьогодні або завтра вранці привезуть сюди Дмитрашка з його товаришами». Що заховано за цими рядками очевидця страти Вишневецького і Пясецького ? Місцем покарання слугувала двоярусна шибениця. Блоком з верхньої її частини приречених підтягли якомога вище, а потім кинули на гаки у нижній частині шибениці. Першим був Пясецький. Як засвідчує нам хроніка Мартина Бєльського, він «падаючи, зачепився ребром за гак, залився кровю і швидко помер, тому що повернувся головою вниз».

З князем Вишневецьким сталося інакше. Пів час падіння він також зачепився за гак, проте був лише поранений. Це стало початком його пекельних мук. Турки лише насолоджувались видовищем страждань свого смертельного ворога, проте смерть не приходила до князя. І тут він вирішує роздражнити чисельну когорту турецьких високопосадовців, яких зібрало видовище страти «Дмитрашки». Потреби вигадувати щось нове у Вишневецького не було – він просто страшенно лаяв пророка Магомета та й усю його мусульманську віру.

         Пригадаймо собі, наскільки бурхливо у наш час реагують мусульмани на будь-які спроби художників і журналістів некоректного зображення чи висловлювання щодо святинь ісламу. Винуватців заочно засуджують на смерть, їх усіляко переслідують. Вишневецького ж оточували найвпливовіші люди Осяйної Порти. Чи варто дивуватися  наслідкам його глузування над ісламом ? Було наказано розстріляти князя з луків. Так скінчив своє буремне життя перший козацький гетьман України і невтомний борець проти Османської імперії і Кримського ханства.
        
Великий українець

Страдницька смерть Дмитра Вишневецького розглядалася його сучасниками як символ нескореності християнського духу. Невдовзі після смерті князя німець Йоган Зоммер присвятив загибелі християнського лицаря свою елегію, написану латиною. Цілком ймовірно, що автор, тодішній мешканець Сучави, зустрічався з Вишневецьким після його увязнення Томшею, і був захоплений постаттю цього відчайдушного козака. Першою відомою нам жалібною піснею про козака Байду вважається та, яку вже наприкінці 1560-х рр. записав до свого збірника Матвій Пійонтек, відомий збирач народних пісень, професор Краківської академії.

Не забуваймо, що саме у часі князя Вишневецького промисел козаків-уходників розвинувся до окремого стану тогочасного українського суспільства. Адміністративний устрій, військова тактика козаків, закони і звичаї війська зазнали такого ґрунтовного вдосконалення, що вже у 1570-х рр. король Стефан Баторій офіційно визнав козаків окремим підрозділом війська Речі Посполитої, надав їм привілеї й призначив платню. Найвагомішим аргументом для прийняття королівського рішення були саме результати успішних походів князя Вишневецького.

Слід відзначити, що у 1570-1580-х рр., вже за часів короля Стефана Баторія, українські козаки не припиняли своїх походів до Османської імперії. Наприклад, походи запорожців 1574 р. і 1577-1578 рр. до Молдавії загрожували Осяйній Порті  набагато більше, аніж напади Дмитра Вишневецького. Проте, як свідчать записи турецьких архівів, жодна з цих загроз не передбачала таких хвиль мобілізації турецьких збройних сил, як це сталось у часи походів князя Вишневецького. Чим викликане занепокоєння Туреччини військовими операціями князя Вишневецького під Азовом та в Молдавії ?

Справді, з боку князя це не були звичайні заходи щодо захисту Сигізмунда Августа й Івана Грозного як своїх сюзеренів. Володарі Осяйної Порти усвідомлювали, що незалежна козацька сила згодом вимагатиме територій для розбудови власної держави. Усі військові потуги Дмитра Вишневецького вказували на те, що на північних землях Османської імперії й Кримського ханства князь будуватиме козацьку республіку. Якщо методи дипломатичної гри та військових дій з Краковом та Москвою були ретельно розроблені й відпрацьовані, то нова, досі малознана, потужна українська сила викликала у турецьких володарів шалений спротив.




Важливо також памятати, що малиновий прапор зі срібним мальтійським хрестом, золотим півмісяцем і зіркою – звичний для нас символ Запорозької Січі й козацтва, завдячує своїм походженням саме Дмитру Вишневецькому. Під цим прапором, вибраним згодом за хоругву Війська Запорозького, князь, як славетний лицар свого часу, йшов до бою. Упродовж усього періоду існування Січі й Гетьманщини саме під малиновим стягом вирушали запорожці в походи проти ворогів українського народу, здобували перемоги, міцно стояли за православну віру. Символічно, що і в наш час серед знамен української армії переважають кольори першого козацького гетьмана. З цих знамен великий українець немов закликає нас до відчайдушного опору ворогам.

Рекомендована література

         Зазначені видання чекають на свого читача у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Аркас М. Князь Дмитро Вишневецький-Байда / М.Аркас // Історія України-Русі. 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк., 1993. – С. 122-125.

Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Т. 7. Козацькі часи до р. 1625 / М.Грушевський. – К.: Наук. думка, 1995. – 628 с. – Серія «Пам’ятки історичної думки України».

Гуржій О., Чухліб Т. Князь Байда-Вишневецький – Великий воїн / О.Гуржій, Т.Чухліб // Історія козацтва. Держава – військо – битви. – К.: Арій, 2012. – С. 10-13.

Журавльов Д. «Гетьман-кондотьєр», або Про Байду і «байдування» (Д.Вишневецький) / Д.Журавльов // Усі гетьмани України. – К.: Гетьман, 2012. – С. 22-42.

Журавльов Д. Дмитро Байда-Вишневецький / Д.Журавльов; худож. А.Єрьоміна // Хто є хто в українській історії. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – С. 66-70.

Куліш П. Байда, князь Вишневецький. Драма (1553-1564) / П.Куліш // Твори: В 2 т. Т. 2. Поеми. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1994. – С. 265-372. – Серія «Б-ка укр. літ-ри. Укр. нова літ-ра».

Лемерсьє-Келькеже Ш. Особисто знаний для ворогів / Дмитро Вишневецький (Байда): Худож.-док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку. – К.: Веселка, 1995. – С. 56-67. – Серія «Гетьмани України».
Запропоновано новий, видобутий з османських архівів, матеріал і свіжий, європейський погляд на українське козацтво, особливо на князя Дмитра Вишневецького.

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук. – К.: Україна, 2003. – 192 с.: іл. – Серія «Українські державники».

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук; передм. В.Смолій // Володарі гетьманської булави. – К.: Варта, 1995. – С. 6-25.

Сушинський Б. Дмитро Вишневецький / Б.Сушинський // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х томах. Том І. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 41-53.

Яворницький Д. Історія запорізьких козаків у 3-х т. Том ІІ / Д.Яворницький; І.Сварник (пер. з рос.). – Львів: Світ, 1991. – 392 с.: іл. – Бібліогр. в підряд. приміт.

21 березня 2017 р.

Багатовекторна політика Дмитра Вишневецького




На службі у Івана Грозного

        У XVI ст. запеклу боротьбу з татарами провадили не лише прикордонні староства Великого князівства Литовського. Від Кримського ханства потерпали й землі Московської держави. Її володар, Іван IV Грозний від 1540-х рр. перебував у стані війні з татарами.

         Справді, Казанське ханство, як держава-побратим Кримського, у першій половині XVI ст. постійно воювала з Московським князівством. Відбулося близько сорока походів казанських ханів на московські землі, а саме до Владимира, Вятки, Костроми, Мурома, Галича, Вологди і Нижнього Новгорода. «Від Криму і від Казані до півземлі порожньо було», – такими були наслідки татарських набігів згідно зі спогадами самого Івана Грозного. Намарне намагався він відшукати мирних засобів щодо врегулювання конфлікту, отож врешті-решт змушений був вдатися до активних дій для усунення казанської загрози. У 1552 р. третій великий похід московського війська  було успішно завершено захопленням столиці Казанського ханства та його приєднанням до Московської держави.

         Сусідом нещодавно підкорених земель було Астраханське ханство, яке також виступало союзником кримського хана і спільно з ним утримувало пониззя Волги. Перший похід проти цього ханства здійснено 1554 р. У битві біля Чорного Острова московське військо вщент розбило головний ханський загін і взяло Астрахань без бою. Внаслідок другого походу 1556 р., Астраханське ханство було вже цілком підпорядковане Москві й припинило своє існування як незалежна держава, так само, як 4 роки до нього Казанське ханство.

Вступ Дмитра Вишневецького з козаками на царську службу історики датують  1556 р. У цей час не припинялося жорстке протистояння татар з Іваном Грозним. Отож посланців Дмитра Вишневецького щедро обдаровано небаченими милостями, князя й козаків негайно прийнято на царську службу. Варто зазначити, що подальші активні військові дії князя Вишневецького на пониззі Дніпра дуже наблизили розгром Кримського ханства. Не забуваймо тут, що Вишневецький бився у спілці з Іваном Грозним, який щойно підкорив Казанське й Астраханське ханства.

У Вишневецького були, якщо висловити це сучасною термінологією, багатовекторні наміри: він планує й надалі служити королю й одночасно не розривати угоди з Іваном Грозним. Проте незабаром хід історії змусить князя змінити ці плани: протистояння між Московською державою і Лівонським орденом, тобто конфлікт Москви з Великим князівством Литовським та Польщею, переросло у 25-річну Лівонську війну. Московське царство розпочало бойові дії 17 січня 1558 р. Упродовж весняно-осінньої кампанії 1558 р. царські війська захопили 20 фортець, зокрема, Ригу, Нарву, Тарту, … На території Прибалтики тривала давня суперечка між Литвою й Москвою про те, кому господарювати на півночі та сході Європи.

Гетьман Вишневецький постав перед вибором, здійснити який козацькому ватажкові «допоміг» … сам Іван Грозний. Ще у листопаді 1557 р. князь отримав у подарунок від царя досить великі маєтності колишнього удільного Бєлєвського князівства, що існувало неподалік від Тули. Неймовірно, проте цьому передувала висилка до Вологди колишнього бєлєвського князя. І хоча Іван Грозний був вкрай скупий, коли справа доходила до дарування державних земель, проте він чітко усвідомлював значення своєї спілки з Вишневецьким.



      Отож навесні 1558 р., на початку Лівонської війни, Іван Грозний наказує Вишневецькому вирушити до Криму. Метою цього походу було попередити ймовірний виступ кримського хана проти Москви на польсько-литовському боці. Таким чином, козаки Дмитра Вишневецького і не воювали на півночі ! А в новому 1559 р. цар спрямовує Вишневецького на потужну турецьку фортецю Азов.

Облога Азова

      Азов – військовий форпост Високої Порти у степах Причорноморя, важливий пункт стародавнього торговельного шляху, що пролягав до Астрахані й прямував далі до Туркестану. У XVI ст. мури цієї турецької фортеці були 30 м заввишки та 7 м завтовшки, рів – від 5 до 12 м. Південним захистом фортеці слугувала річка Дон, для решти сторін споруджено три лінії оборони. Перша – земляний вал, підсилений артилерійськими редутами, друга – зірчастий форт, третьою лінією оборони й цитаделлю була камяна фортеця з 10 вежами, з яких здійснювався артилерійський та мушкетний обстріл. В азовському гарнізоні перебувало 400 яничар та кілька сотен воїнів допоміжного війська.

     Усі ці укріплення не перешкодили намірам Дмитра Вишневецького вдертися до володінь непереможної Осяйної Порти з метою захоплення Азова. Записи турецьких архівів засвідчують, що відбити перший штурм міста допомогли ногайці й турецька ескадра, що складалася з 6 галер та кількох десятків менших суден. Варто зауважити, що Азов був відповідальним за продовольче забезпечення Стамбула, тобто регулярне надходження пшениці, проса, ячменю, олії та сухофруктів. Коли козаки відступилися  від фортеці, то вона, разом з суміжними землями Ногайської орди, що між Доном та Волгою, зазнала справжнього голоду.

         Якщо покладатися на записи турецьких архівів, відбулося три походи Дмитра Вишневецького на Азов. Перший датується весною 1559 р., другий – літом того ж року, третій відбувся у червні 1560 р. Азовський комендант оцінював кількість козацького війська у 80 тис. Цифра цілком може бути перебільшеною, проте інші оцінки вказують на те, що кількість армії Дмитра Вишневецького та його черкеських спільників в той час перевищувала 70 тис.

Показово, що до армії, на яку покладався захист Азову і Криму від «Дмитрашки», як прозвали турки князя, залучено сипахів, тобто елітну османську кавалерію. За військовим значенням їх уподібнювали до польських гусарів, блискавичного удару яких наприкінці бою часто було достатньо для перемоги. Посилити кримського хана повинні були й кількадесят гармат від султана.




      Проте коли у червні 1560 р. Дмитро Вишневецький здійснив третю спробу заволодіти Азовом, йому перешкодила турецька ескадра. Намір князя перепливти Таманську протоку, потрапити до Криму й атакувати Кафу також зазнав невдачі. Шпигуни кримського хана попередили турків, і їхня друга ескадра відбила напад. Вишневецький повернувся до України.

Розрив стосунків з царем

       Подальші походи Вишневецького на татар і турків могли накликати лихо на Московську державу й спричинитися до її війни з Польщею і Литвою. Не забуваймо, що велику силу війська Іван Грозний спрямував проти Лівонського ордену. Відповідно, він вже не міг на повну силу продовжувати війну з Кримським ханством, союзником Сигізмунда Августа. Отже, Дмитру Вишневецькому повідомили, що те, задля чого його власне й прикликали, вже не потрібно Івану Грозному. Служба у Московського царя втратила для князя свій сенс.

      Другою причиною охолодження стосунків князя Вишневецького й Івана Грозного була опричнина, виникнення якої більшість дослідників повязує з Лівонською війною. Спустошення Московської держави, викликані посухою і голодом, епідеміями чуми, кримськотатарськими набігами, польсько-литовськими рейдами й морською блокадою з боку Польщі та Швеції спонукали бояр виступити проти царя із запереченням подальшої боротьби за вихід до Балтики.

       У 1565 р. цар відповів на виступи бояр запровадженням опричнини. Уся країна складалася тепер з двох частин – «опричнини» і «земщини». До опричнини увійшли  особливі загони стрільців, вірні цареві бояри, до неї набрали також близько тисячі князів і дворян з Москви та інших міст. Утримувалась опричнина коштом 20 міст і 2 волостей. Оця сила була здатна на виконання будь-якого наказу Івана Грозного та придушення щонайменшого спротиву. Тисячі людей з усіх прошарків суспільства: бояри, духовні особи, міщани і простолюд були страчені за наказом тирана. Потрапити у немилість можна було за найдрібнішу провину. Офіційно опричнина веде свій відлік  від 1565 р., коли Дмитро Вишневецький вже відїхав до України, проте це не применшує небезпеки для князя.

      Ще 1560 р. Іван Грозний кидає до підземелля свого улюбленця – окольничого Олексія Адашева, а наступного 1561 р. туди потрапляють двоюрідний дядько тирана – князь Глинський та голова боярської думи Іван Бєльський. Дуже незалежний у своїх думках та вчинках Вишневецький чітко зрозумів ці сигнали і встиг повернутися на Батьківщину. З тогочасного листування Івана Грозного з кримським ханом відомо про суворе переслідування усіх причетних до погіршення стосунків цих двох володарів. Проте схопити, закатувати і скарати Дмитра Вишневецького цар вже не міг, лише під час чергового спалаху гніву пролунала його «вдячна» оцінка князеві: «Прийшов як собака, і пішов, як собака, а мені, царю, й державі моїй шкоди не заподіяв».

У боротьбі за молдавську корону

    Молдавське князівство, що виникло на південному сході Європи в середині XIV ст., бачило в своїй історії багато завойовників, ласих до її загарбання. Власне до Молдови було долучено також Бессарабію і Буковину. До утворення Молдавського князівства нею володіла Угорщина. Внаслідок повстання проти угорського панування під проводом воєводи Богдана, що розпочалося 1359 р., Молдавія здобула незалежність 1365 р. А вже від 1387 р. Молдавське князівство було перетворено на васала Польщі, що примушувало його брати участь в усіх військових операціях свого сюзерена.

Проте 1456 р. сюзеренітет над Молдавським князівством переходить до впливового турецького султана, що вимагав сплати данини. Це не перешкоджало Молдавії жити за власними законами, бути незалежною у стосунках з іноземними державами, обирати господаря, вживати молдавську мову в церковних службах та шкільній освіті. Обовязком Осяйної Порти був захист кордонів Молдавського князівства. Можливо, що саме цей фактор і був причиною досить тривалого перебування Молдавії під владою цього сюзерена – до 1711 р.

   У XV-XVII ст. сусіди, особливо козаки, неодноразово залучали Молдавське князівство до сфери своєї зовнішньої політики. Як побачимо далі, Дмитра Вишневецького це привело до турецького полону й жорстокої страти. Які ж причини  спонукали князя залишити Україну задля корони молдавського господаря ? Думки дослідників щодо подій під Сучавою влітку 1563 р. розходяться.

   Як стверджує більшість українських істориків, Дмитро Вишневецький просто відгукнувся на пропозицію молдавських бояр. На думку Олени Апанович, князь Вишневецький мав наміри вивести Молдавію з-під влади Осяйної Порти. Володимир Антонович вважав, що поновлення князівської влади над цією маленькою країною стало б певною компенсацією для Дмитра Вишневецького, який після розриву з Іваном Грозним втратив «московські» князівські регалії. А згідно з висновками Володимира Голобуцького, князь Вишневецький після повернення з царської служби обрав саме Молдавію для продовження боротьби проти Османської імперії. Цьому неабиякою мірою сприяло й розташування цього невеличкого князівства між Україною та Осяйною Портою.

        Любомир Винар, відомий український історик-емігрант, відзначав факт проживання великої кількості українців у тодішній Молдавії. Це дозволяло Дмитру Вишневецькому, якщо висловлюватися сучасною термінологією, утворити свою коаліцію для боротьби з Османською імперією. Л.Винар вважав Молдавію, як і Крим, «лицарською школою для українського козацтва». Вишневецький, вже як молдавський господар, незалежний від Османської імперії, був би цілком спроможний вберегти від татарських нападів Таврію, Брацлавщину, Поділля…

       Володарем у Молдавії був тоді боярин Стефан Томша: йому присягнуло військо й бояри. Проти виступали Габсбурги й Османська імперія. Їхнім висуванцем був Іоанн Гераклід, грецький найманець, який вже встиг взяти участь в багатьох військових конфліктах Європи. Гераклід був протестантом, що пізніше погіршило його стосунки з православними у Молдавії.

   Що відбувалося в Молдавії після приходу туди корпуса Дмитра Вишневецького ? Дуже швидко всі претенденти на молдавський трон заплуталися в павутинні інтриг Стефана Томші. Справді, Вишневецькому він обіцяв корону в обмін на підтримку проти Геракліда. В той же час боярин скаржився греку-найманцю на козаків князя, які нібито спричинилися до погромів і руйнувань його краю, через це пропонував спільно вийти на Вишневецького.

    Внаслідок інтриг за Стефана Томші виступило величезне військо, з яким він подужав і Геракліда, і Вишневецького. Як писав польський хроніст Мартин Бєльський, Стефан Томша домовився з князем зустрітися біля річки Серет, де молдавські бояри мали б присягнути Вишневецькому. Князь довірився зрадливому бояринові, тому й переправився через річку з невеликим загоном козаків. Напад Томші був таким несподіваним, що козаки не встигли організувати опір: Вишневецького було підступно захоплено в полон.

Рекомендована література

         Зазначені видання чекають на свого читача у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Аркас М. Князь Дмитро Вишневецький-Байда / М.Аркас // Історія України-Русі. 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк., 1993. – С. 122-125.

Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Т. 7. Козацькі часи до р. 1625 / М.Грушевський. – К.: Наук. думка, 1995. – 628 с. – Серія «Пам’ятки історичної думки України».

Гуржій О., Чухліб Т. Князь Байда-Вишневецький – Великий воїн / О.Гуржій, Т.Чухліб // Історія козацтва. Держава – військо – битви. – К.: Арій, 2012. – С. 10-13.

Журавльов Д. «Гетьман-кондотьєр», або Про Байду і «байдування» (Д.Вишневецький) / Д.Журавльов // Усі гетьмани України. – К.: Гетьман, 2012. – С. 22-42.

Журавльов Д. Дмитро Байда-Вишневецький / Д.Журавльов; худож. А.Єрьоміна // Хто є хто в українській історії. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – С. 66-70.

Куліш П. Байда, князь Вишневецький. Драма (1553-1564) / П.Куліш // Твори: В 2 т. Т. 2. Поеми. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1994. – С. 265-372. – Серія «Б-ка укр. літ-ри. Укр. нова літ-ра».

Лемерсьє-Келькеже Ш. Особисто знаний для ворогів / Дмитро Вишневецький (Байда): Худож.-док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку. – К.: Веселка, 1995. – С. 56-67. – Серія «Гетьмани України».
Запропоновано новий, видобутий з османських архівів, матеріал і свіжий, європейський погляд на українське козацтво, особливо на князя Дмитра Вишневецького.

Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський : Історичні романи / І.Нечуй-Левицький; упоряд., післям. та прим. Р.Міщук. – К.: Дніпро, 1991. – 511 с. – Серія «Б-ка укр. прози».

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук. – К.: Україна, 2003. – 192 с.: іл. – Серія «Українські державники».

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук; передм. В.Смолій // Володарі гетьманської булави. – К.: Варта, 1995. – С. 6-25.

Сушинський Б. Дмитро Вишневецький / Б.Сушинський // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х томах. Том І. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 41-53.


Яворницький Д. Історія запорізьких козаків у 3-х т. Том ІІ / Д.Яворницький; І.Сварник (пер. з рос.). – Львів: Світ, 1991. – 392 с.: іл. – Бібліогр. в підряд. приміт.