У мене в грудях серце б’ється рівно…
Султане, цісарю, королю, царю !
Ваш гнів довіку не злякає,
І ваші милості мене не куплять.
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,
Про все байдуже Байді Запорожцю.
Пантелеймон Куліш. Байда, князь Вишневецький
Жорстока
страта
Таких
сановитих бранців, як князь Вишневецький та його товариш Пясецький, боярин
Томша призначив на подарунок султанові. Упродовж останніх п’яти
років землі Осяйної Порти дуже потерпали від нападів козацького ватажка. Тому
не лишалося жодних сумнівів щодо смертного вироку Вишневецькому та його
побратимові. Ось як змальовано цю страту польським хроністом Мартином Бєльським:
«Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіну біля
морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно,
а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки
турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру».
За цими скупими
рядками хроніста все ж спробуємо побачити, як було страчено славетного
козацького гетьмана. Страчувати на палі вважалося цілком прийнятним у
тогочасній східній Європі. Поляки засуджували на таку кару козаків, козаки – поляків.
Особливість страти на палі полягає в тому, що у людини, яку насаджували на
гострий кінець, вилазили внутрішні органи, проте вона могла ще протягнути кілька
годин. Таку страту вважали страшнішою за колесування, коли приреченому послідовно
виламували кістки, й за четвертування, коли ще живій жертві відрубували руки й
ноги. Також жахливішою за розп’яття на хресті, розповсюджену в Римській імперії за часів
зародження християнства. Як побачимо далі, смертні страждання Дмитра
Вишневецького перевершили всі змальовані тут.
Галата, що
відокремлена від столиці Османської імперії протокою Золотий Ріг, вважається північним
передмістям Стамбула. За часів Вишневецького між берегами Галати і Стамбула турки
натягали протокою довжелезні ланцюги задля захисту своєї столиці з моря. Сучасникам
Галата відома руїнами веж, що у XVI ст. входили до
системи захисних споруд столиці Осяйної Порти. Лихої слави зажила Галата також тим,
що тут досить часто відбувалися публічні страти.
Посол
Франції у Стамбулі 15 жовтня 1563 р. занотував: «Сьогодні або завтра вранці
привезуть сюди Дмитрашка з його товаришами». Що заховано за цими рядками
очевидця страти Вишневецького і Пясецького ? Місцем покарання слугувала
двоярусна шибениця. Блоком з верхньої її частини приречених підтягли якомога
вище, а потім кинули на гаки у нижній частині шибениці. Першим був Пясецький. Як
засвідчує нам хроніка Мартина Бєльського, він «падаючи, зачепився ребром за
гак, залився кров’ю і швидко помер, тому що повернувся головою вниз».
З князем Вишневецьким сталося
інакше. Пів час падіння він також зачепився за гак, проте був лише поранений. Це
стало початком його пекельних мук. Турки лише насолоджувались видовищем
страждань свого смертельного ворога, проте смерть не приходила до князя. І тут він
вирішує роздражнити чисельну когорту турецьких високопосадовців, яких зібрало
видовище страти «Дмитрашки». Потреби вигадувати щось нове у Вишневецького не
було – він просто страшенно лаяв пророка Магомета та й усю його мусульманську
віру.
Пригадаймо собі,
наскільки бурхливо у наш час реагують мусульмани на будь-які спроби художників
і журналістів некоректного зображення чи висловлювання щодо святинь ісламу. Винуватців
заочно засуджують на смерть, їх усіляко переслідують. Вишневецького ж оточували
найвпливовіші люди Осяйної Порти. Чи варто дивуватися наслідкам його глузування над ісламом ? Було
наказано розстріляти князя з луків. Так скінчив своє буремне життя перший
козацький гетьман України і невтомний борець проти Османської імперії і
Кримського ханства.
Великий
українець
Страдницька смерть Дмитра
Вишневецького розглядалася його сучасниками як символ нескореності
християнського духу. Невдовзі після смерті князя німець Йоган Зоммер присвятив
загибелі християнського лицаря свою елегію, написану латиною. Цілком ймовірно,
що автор, тодішній мешканець Сучави, зустрічався з Вишневецьким після його ув’язнення
Томшею, і був захоплений постаттю цього відчайдушного козака. Першою відомою
нам жалібною піснею про козака Байду вважається та, яку вже наприкінці 1560-х
рр. записав до свого збірника Матвій Пійонтек, відомий збирач народних пісень,
професор Краківської академії.
Не забуваймо, що саме у часі князя
Вишневецького промисел козаків-уходників розвинувся до окремого стану
тогочасного українського суспільства. Адміністративний устрій, військова
тактика козаків, закони і звичаї війська зазнали такого ґрунтовного
вдосконалення, що вже у 1570-х рр. король Стефан Баторій офіційно визнав
козаків окремим підрозділом війська Речі Посполитої, надав їм привілеї й
призначив платню. Найвагомішим аргументом для прийняття королівського рішення були
саме результати успішних походів князя Вишневецького.
Слід відзначити, що у 1570-1580-х
рр., вже за часів короля Стефана Баторія, українські козаки не припиняли своїх
походів до Османської імперії. Наприклад, походи запорожців 1574 р. і 1577-1578
рр. до Молдавії загрожували Осяйній Порті набагато більше, аніж напади Дмитра
Вишневецького. Проте, як свідчать записи турецьких архівів, жодна з цих загроз
не передбачала таких хвиль мобілізації турецьких збройних сил, як це сталось у
часи походів князя Вишневецького. Чим викликане занепокоєння Туреччини військовими
операціями князя Вишневецького під Азовом та в Молдавії ?
Справді, з боку князя це не були
звичайні заходи щодо захисту Сигізмунда Августа й Івана Грозного як своїх
сюзеренів. Володарі Осяйної Порти усвідомлювали, що незалежна козацька сила згодом
вимагатиме територій для розбудови власної держави. Усі військові потуги Дмитра
Вишневецького вказували на те, що на північних землях Османської імперії й
Кримського ханства князь будуватиме козацьку республіку. Якщо методи
дипломатичної гри та військових дій з Краковом та Москвою були ретельно розроблені й відпрацьовані, то
нова, досі малознана, потужна українська сила викликала у турецьких володарів
шалений спротив.
Важливо також пам’ятати, що
малиновий прапор зі срібним мальтійським хрестом, золотим півмісяцем і зіркою –
звичний для нас символ Запорозької Січі й козацтва, завдячує своїм походженням
саме Дмитру Вишневецькому. Під цим прапором, вибраним згодом за хоругву Війська
Запорозького, князь, як славетний лицар свого часу, йшов до бою. Упродовж
усього періоду існування Січі й Гетьманщини саме під малиновим стягом вирушали
запорожці в походи проти ворогів українського народу, здобували перемоги, міцно
стояли за православну віру. Символічно, що і в наш час серед знамен української
армії переважають кольори першого козацького гетьмана. З цих знамен великий
українець немов закликає нас до відчайдушного опору ворогам.
Рекомендована
література
Зазначені видання чекають на свого читача у
відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для
юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).
Аркас М. Князь Дмитро Вишневецький-Байда / М.Аркас // Історія України-Русі. 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк.,
1993. – С. 122-125.
Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Т. 7. Козацькі часи до р. 1625 /
М.Грушевський. – К.: Наук. думка, 1995. – 628 с. – Серія «Пам’ятки історичної
думки України».
Гуржій О., Чухліб Т. Князь Байда-Вишневецький – Великий воїн / О.Гуржій, Т.Чухліб // Історія
козацтва. Держава – військо – битви. – К.: Арій, 2012. – С. 10-13.
Журавльов Д. «Гетьман-кондотьєр», або Про Байду і «байдування» (Д.Вишневецький) /
Д.Журавльов // Усі гетьмани України. – К.: Гетьман, 2012. – С. 22-42.
Журавльов Д. Дмитро Байда-Вишневецький / Д.Журавльов; худож. А.Єрьоміна // Хто є хто в
українській історії. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – С. 66-70.
Куліш П. Байда, князь Вишневецький. Драма (1553-1564) / П.Куліш // Твори: В 2 т.
Т. 2. Поеми. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1994. – С. 265-372. – Серія
«Б-ка укр. літ-ри. Укр. нова літ-ра».
Лемерсьє-Келькеже Ш. Особисто знаний
для ворогів / Дмитро Вишневецький (Байда): Худож.-док. кн.: Для серед.
і ст. шк. віку. – К.: Веселка,
1995. – С. 56-67. – Серія «Гетьмани України».
Запропоновано новий, видобутий з османських архівів, матеріал і свіжий, європейський
погляд на українське козацтво, особливо на князя Дмитра Вишневецького.
Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук. – К.: Україна, 2003. –
192 с.: іл. – Серія «Українські державники».
Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук; передм. В.Смолій //
Володарі гетьманської булави. – К.: Варта, 1995. – С. 6-25.
Сушинський Б. Дмитро Вишневецький / Б.Сушинський // Козацькі вожді
України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст. Історичні
есе у 2-х томах. Том І. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 41-53.
Яворницький Д. Історія запорізьких козаків у 3-х т. Том ІІ /
Д.Яворницький; І.Сварник (пер. з рос.). – Львів: Світ, 1991. – 392 с.: іл. –
Бібліогр. в підряд. приміт.
Немає коментарів:
Дописати коментар