«Бог створив нас як націю, яка живе в режимі боротьби»: до 75-річчя від дня народження Василя ШКЛЯРА (10.06.1951), українського письменника, автора історичних «романів-міфів», що в часи Януковича–Табачника відмовляється від Шевченківської премії

 

Талановита журналістка Тетяна Терен здійснює неймовірно захопливий проєкт «RECвізити», в рамках якого вона не прохає письменників про коментар ситуації в Україні чи анонс нової книжки. Навпаки, в цих інтерв’ю вона запитує своїх героїв про малу батьківщину й родину, вчителів і колег, складні години пошуків та неповторні хвилини народження текстів…

 

Думки Василя Шкляра (за проєктом «RECвізити»):

 

Я мовчазний чоловік, який уміє слухати. І в цьому моя сила.

 

Ще я переконаний, що всіляка метушня з’їдає час і саму людину. Ніхто ніде нікого не чекає настільки, щоб ми поспішали, збиваючи пальці на ногах.

 

Часто згадую складний період у моєму житті, коли через лептоспіроз я опинився в реанімації і лікар давав мені лише три-чотири відсотки на одужання. Тоді я й усвідомив, що коли тобі відведено щось зробити, Бог ще вділить на це часу.

 

Взагалі, аудиторію приваблює історична конкретика, їй подобається знаходити будинки й вулиці, згадані в тексті.

 

Цього географічного принципу дотримуюсь і в історичних романах. Описуючи зустріч Чорного Ворона з отаманом Гризлом біля містечка Мокра Калигірка, я мусив вказати конкретне місце – де саме вони зустрілися: біля якого лісу, яру?

 

І ось я написав, що вони зустрілися в Заячій Балці, а потім думаю: «Та ні, заєць – це символ страху, отаманам він не личить». І перейменував Заячу Балку на Лисячу, бо ж лис – мудрий і хитрий.

 

Але врешті-решт цим я теж не задовольнився: «Ледацюго, сідай і їдь у Калигірку, – сказав собі. – Подивися, які там місцеві назви!». Проїхавши двісті кілометрів, уже на під’їзді до Мокрої Калигірки, я раптом остовпів – побачив шляховий вказівник на… Лисячу Балку.

 

До написання історичних романів мене спонукала низка причин. Я родом з Холодного Яру, адже ця Територія Духу, як казав отаман Іван Лютий-Лютенко, простягалася від селища Лисянка на Черкащині до Чигирина.

 

Одного з моїх дідів називали «бандитом», але це слово в дитинстві здавалось мені романтичним і викликало в уяві образ українського Робіна Гуда. Згодом я дізнався, що насправді дід був не бандитом, а вчителем і старшиною армії УНР.

 

«Чорний Ворон» з’явився саме в той час, коли в суспільстві виник гострий запит на історичну тематику. На момент виходу «Чорного Ворона» в людей накипіло обурення окупаційною владою Януковича і виросло покоління, яке почало цікавитися своїм минулим.

 

Бог створив нас як націю, яка живе в режимі боротьби. Можемо тішити себе думкою, що, якщо нам випали такі випробування, то, виходить, Господь підготував для нас якусь особливу місію на Землі.

 

Я вважаю, що треба дуже добре знати свою історію й засвоювати її уроки, а в українців, на жаль, коротка пам’ять – навіть не те що у межах століть, а й кількох років. Силу треба черпати з минулого, бо майбутнє це всього-на-всього мрія.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Василя Шкляра, унікального українського письменника, перечитати його захопливі історичні романи, запрошуємо до читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Про творчість Василя Шкляра

 

Андрійченко Н. Архетипологія роману Василя Шкляра «Чорний Ворон» / Н. Андрійченко // Слово і Час. – 2013. – № 8. – С. 78-85.

 

Герасименко Н. Переможець Трощі / Н. Герасименко // Слово і Час. – 2019. – № 6. – С. 118-119.

Про роман «Троща».

 

Долженкова І. Останній романтик / І. Долженкова // Сучасність. – 2010. – № 3. – С. 186-193.

Про роман «Чорний Ворон».

 

Ковацька О. Тубільний міф як сховок від колоніальної реальності у «Ностальгії» В. Шкляра / О. Ковацька // Слово і Час. – 2015. – № 6. – С. 42-51.

 

Крим А. Бенкет шакалів / А. Крим // Київ. – 2011. – № 4-5. – С. 2-4.

Про роман «Чорний Ворон».

 

Крутивус З. «Чорний Ворон» («Залишенець») Василя Шкляра – коректна відповідь недругам України / З. Крутивус // Березіль. – 2011. – № 3-4. – С. 180-185.

 

Терен Т. Василь Шкляр (1951) / Тетяна Терен ; світлини Олександра Хоменка // Терен Т. RECвізити : Антологія письменницьких голосів. Книга 3. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – С. 260-285. – 1.5 тис. пр.

 

Штонь Г. Кураж вседозволености / Г. Штонь // Сучасність. – 2010. – № 3. – С. 194-203.

Про роман «Чорний Ворон».

 

Окремі видання творів Василя Шкляра

(повний перелік набагато ширший)

 

Заячий костел : роман / Василь Шкляр. – Харків : КСД, 2024. – 496 с. – 10 тис. пр.

 

Маруся : роман / Василь Шкляр. – Харків : КСД, 2015. – 320 с. – 10 тис. пр.

 

Треба спитати у Бога : новели, есеї, спогади / Василь Шкляр. – Харків : КСД, 2019. – 320 с. – 9 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

Відновлення і Життя, Світло і Перехід, Дім і Рід… Ось ці відвічні цінності можуть чудово ілюструвати українські ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ, відомі ще з часів Трипільської культури (п’ять тис. років тому)

 

Талановита майстриня (і письменниця) Олена Голубцова тепер викладає у приватній школі «МудрАнгелики» нашого міста. У 2023 р. пані Олена вимушено переїхала до Чернігова зі Сходу, де працювала в закладі культури «Бахмутський міський народний Дім».

 

В експозиції – 26 мотанок, кожна неповторна, неймовірно ретельно виконано усі елементи одягу, опрацьовано до найдрібніших деталей. Копітка робота над усією композицією тривала 9 місяців. Подальші плани: показати виставку в інших містах нашої країни.

 

Усіх зацікавлених ознайомитися з унікальною виставкою ляльок-мотанок запрошуємо до читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Експозиція працюватиме до 8 червня (вкл.)! Вхід вільний!

 

Тарасова О. Таємничий світ ляльки-мотанки / Ольга Тарасова. – Київ : Либідь, 2015. – 200 с. : іл.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«ЕМСЬКИЙ указ, зроджений з брутальної сили й жадоби поневолювати інші народи, має скріпити українців у їхній боротьбі за слушну справу»: до 150-річчя від дня підписання ЕМСЬКОГО указу (30.05.1876) – таємного розпорядження імператора Олександра ІІ про повну заборону українського письменства

 

Він приходить у цей світ 17 червня 1802 р. на Яготинщині в родині реєстрових козаків, що служили польському королю. Далі навчання в Московському університеті, участь у російсько-турецькій війні (1828–1829 рр.) та придушенні польського повстання (1830–1831 рр.).

 

Це Михайло Юзефович, колишній українофіл, постать, що вражає мене найбільше у всій історії довкола Емського указу. Зокрема, до таких українців В’ячеслав Липинський застосовує словосполучення «московське сміття» (може бути й освіченим).

 

Справді, у березні 1847 р. саме Юзефович видає учасників Кирило-Мефодіївського братства, завдяки йому царські жандарми отримують «Книгу буття українського народу», головний документ братчиків.

 

У 1872 р. відкривається Київська філія Російського Географічного Товариства, голова: Григорій Ґалаґан, виконавчий секретар: Павло Чубинський. Проте Михайло Юзефович, як один із співзасновників, теж має свої амбіції щодо керівних посад…

 

У свою чергу, Михайло Драгоманов, дядько Лесі Українки, видає статтю: «Література російська, великоруська, українська і галицька», в якій, зокрема, пропонує ідею культурного відокремлення України від Росії.

 

Таємний радник Михайло Юзефович бачить тут жахливу загрозу «українського сепаратизму», про що й доповідає імператору Олександру ІІ в аналітичній записці. Згодом цей колишній українофіл, а тепер вже член Надзвичайної урядової комісії, практично стає головним автором Емського указу (за назвою німецького курорту Емс, в якому того часу перебував російський імператор).

 

Документ складається з 11 пунктів.

Пунктами 6, 7, 8, наприклад, передбачено: вилучити з бібліотек усі українські книги та заборонити викладання українською мовою в школах. Також налагодити «культурний обмін»: викладачі з Великоросії їдуть працювати в Київській, Одеській та Харківських губерніях, відповідно, їхні колеги вирушають «на службу» до російських губерній.

 

Важливо пам’ятати, що Емський указ 1876 р. – послідовне й виважене продовження 400-літньої політики знищення української мови. Справді, початок закладено ще у 1626-му, коли за наказом Синоду усі українські церковні книги замінюють на московські. У наступному 1627-му, вже згідно з наказом царя Олексія Михайловича та патріарха Філарета, усі українські книги необхідно зібрати і спалити…

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Емський указ 1876 р., також поглибити свої знання з історії української мови, запрошуємо до читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Про Емський указ 1876 р.

 

Емський акт 1876 / За ред. І. В. Муромцева // Українська мова : Енциклопедія. – Київ : Майстер-клас, 2011. – С. 97. – 2 тис. пр.

 

Забужко О. Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу / Оксана Забужко. – Київ : Комора, 2021. – 91 с. – 3 тис. пр.

 

Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. Українство під царським гнітом (1654 – 1917) / Іван Ільєнко. – Київ : Ярославів Вал, 2004. – 288 с.

 

Ільєнко І. «Печать фальші, нещирості, фарисейства» : Емський указ / Іван Ільєнко // Літературна Україна. – 1996. – 10 жовт. – С. 6.

 

Кузьменко Ю. Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка : Навчальний посібник / Юрій Кузьменко. – Київ : Пульсари, 2003. – 124 с. – 1 тис. пр.

 

Лизанчук В. Нові оберти маховика русифікації / Василь Лизанчук // Дзвін. – 1994. – № 10. – С. 117-121.

 

Лизанчук В. Одвічна українофобія "русского міра": до 145-річчя Емського указу / Василь Лизанчук // Дзвін. – 2021. – № 8. – С. 143-155.

 

Марочко В. Емський указ крізь віки: колоніальна експансія Російської імперії / Василь Марочко // Слово Просвіти. – 2026. – 7-13 трав. – С. 4-5.

 

Панченко В. Емський луг / В. Панченко // Україна Incognita / за заг. ред. Лариси Івшиної. – Київ : Українська прес-група, 2005. – С. 203-207.

 

Русанівський В. М. Історія української літературної мови : Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. М. Русанівський. – Київ : АртЕк, 2002. – 424 с. – 2.5 тис. пр.

 

Сарбей В. Г. Емський акт 1876 / В. Г. Сарбей // Енциклопедія історії України : В. 5. т. 3 : Е – Й / Редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наукова думка, 2005. – С. 37. – 5 тис. пр.

 

Сніжна Н. Емський указ / Настя Сніжна // Пам’ять століть. – 2006. – № 2. – С. 144-145.

 

Франко З. Т. Емський акт 1876 / З. Т. Франко // Українська мова : Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський (співголова). – Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 172. – 5 тис. пр. 

 

Цвенгрош Г. Емський указ: протест з Галичини / Густав Цвенгрош // Дзвін. – 2005. – № 10. – С. 121-125.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського