30 січня 2019 р.

«Українські студії» Михайла Драгоманова



Дорога, котру ми радимо свідомим українцям, зовсім не нова. Вона ясно була показана ще в програмі Кирило-Мефодіївського товариства... Чим більш рішуче підуть українці по цій дорозі, тим скоріше й тим у більшій пропорції осягнуть своєї мети – вільність і автономію української людності.

       Михайло Драгоманов. Чудацькі думки про українську національну справу

         Михайло Драгоманов (1841–1895) – історик та етнограф, літератор і публіцист – в українській суспільній думці справедливо посідає друге місце після Тараса Шевченка. Соборну, єдину й вільну Україну Драгоманов бачив суспільством громадівського соціалізму, з широким волевиявленням інтересів громади й особистості. Зокрема, у своєму «Проекте оснований устава украинского общества «Вольный Союз» «Вільна Спілка» Драгоманов пропонував передати законодавчу владу Земському або Державному собору.

         Драгоманов був налаштований рішуче проти возвеличення історії українських козаків, як це бачимо у Володимира Антоновича. З другого боку, він заперечував підхід Пантелеймона Куліша, для якого козацтво часто поставало синонімом розбишацтва. Його мірою була золота середина: «зложити правдивий суд над усіма ваганнями цих всіх справ у нашій історії можна, тільки рівняючи її з історією других народів Європи. Тільки таким же способом можна сказати правдивий суд і почастно над нашим козацтвом, над його вартістю й хибами, над причинами його смерті… і над тим, що воно залишило по собі цінного в нашому народі, котре може ще дати свій плід, а що в ньому є такого, котре треба просто «здати в архів» і признати навіть шкідливим для поступу».

         Послідовний прихильник української самобутності та національного відродження, Драгоманов зазначав, що «національності я признаю, а тільки противлюсь націоналізмові, тобто примусу держатися звісних почуттів і думок (політичних і культурних) по тій причині, що вони національні або (частіше) вважаються за такі».

         Драгоманов рішуче відкидав «національство», яке, на його думку, «зовсім уже не таке мирне. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люди про москалів, поляків, жидів, і подумайте, що б сталося з тими сусідами нашими на Україні, коли б удалось нашим національникам взяти уряд на Україні в свої руки. Яке б вони їм «обукраїнення» приписали ! А поки що таке людиноненависне національство шкодить тим, що будить до нас ворожі спочуття й у наших сусідів, тоді як тепер навіть на війні, треба вменшувати ненависть проміж людьми хоч би так, як робить це всесвітнє товариство «Червоного хреста» на своїм полі. А найголовніше – наука, правда ніколи не пошкодить, а тільки поможе».

         Замислимося над тим, як широко розумів соборність Драгоманов: «сама по собі думка про національність ще не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядкування навіть державних справ. Треба пошукати чогось іншого, такого, що б стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти другої. Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям».
        
Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Голобородько Я. Інтелектуальні портали Михайла Драгоманова / Я.Голобородько // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 3-15.
Розглянуто аспекти трансформаційного мислення М.Драгоманова.

Денискіна Г. Функціонування потенційних слів у наукових працях Михайла Драгоманова / Г.Денискіна // Дивослово. – 2008. – № 3. – С. 33-35.
Виклад матеріалу здійснено за працею вченого-енциклопедиста «Чудацькі думки про українську національну справу».


Дзюба Т. «... І дослідач, і публіцист, і переводчик, і коректор, і редактор, і експедитор !» / Т.Дзюба // Сіверянський літопис. – 2008. – № 2. – С. 120-123. – Бібліогр.: 15 назв.
Про Женевські видання Михайла Драгоманова – з погляду суспільно-політичного та пресознавчого.

Дзюба Т. Знакова постать в українській культурі (штрихи до наукової біографії Михайла Драгоманова) / Т.Дзюба // Сіверянський літопис. – 2008. – № 3. – С. 157-166. – Бібліогр.: 41 назва.

Коляда І. «...виходив з педагогічного правила: починати до звісного щоб іти до незвісного...» : / І.Коляда, Д.Ніколайчук // Історія в школі. – 2015. – № 3-4. – С. 8-12.
Про методичні новації Михайла Драгоманова.

Коляда І. Михайло Драгоманов – апостол правди і науки / І. Коляда        // Історія в школі. – 2015. – № 9-10. – С. 1-6.
Запропоновано біографічний науково-популярний нарис до 150-річчя наукової діяльності М.Драгоманова та 180-річчя заснування Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.

Куца О. «Свідомий європеєць і не менш свідомий українець» / О.Куца        // Дивослово. – 2012. – № 8. – С. 40-45. – Бібліогр.: 13 назв.
Про Михайла Драгоманова.

Ліпницька І. Духовна спадкоємність: М.Драгоманов і С.Єфремов / І.Ліпницька // Дивослово. – 2008. – № 8. – С. 53-55.

Матвіїшин В. Родина Косачів-Драгоманових та європейське красне письменство / В.Матвіїшин // Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 5. – С. 15-21. – Бібліогр.: 31 назва.

Панченко В. «Тут у мене багато є роботи» / В.Панченко // День. – 2016. – 8-9 лип. – С. 20.
Про перебування Лесі Українки в родині Драгоманових у Болгарії (1894-1895 рр.).

Перший український політолог : до 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова, 18 вересня // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 8. – С. 16.

Третяченко Т. Портрети Михайла Драгоманова / Т.Третяченко // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 15-17. – Бібліогр.: 5 назв.
Про історію відомих фотопортретів М. Драгоманова.

«Чудацькі думки великого Українця» : до 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова // Урядовий курєр. – 2016. – 10 верес. – С. 11.


23 січня 2019 р.

Друге народження мого діда



Сяє дивний жовтий мак, синя хвиля грає,
Запорозький козак двічі не вмирає !

Степан Литвин. Запорозький козак двічі не вмирає

15 р. тому, 23 січня 2004-го, вдруге помер мій дід, Новомлинець Сава Пилипович. А вперше він зустрівся зі смертю 75 р. тому, 2 грудня 1943 р. Саме про це свідчить запис на с. 227 у 8-му томі «Книги памяті України»:

Новомлинец Савва Филиппович, 1925 г., с.Ольховка, украинец, рядовой. Проходил службу в 1343 сп 399 сд. Погиб 02.12.43 г. Похоронен д.Майское, Жлобинский р-н, Гомельская обл., в Беларуси.

Зрозуміло: запис помилковий. Дід не лише повернувся з війни живим: 1 січня 1946 р. він ще встиг одружитися з моєю бабусею Марією, у них народилося дві доньки… Неправильним є рік народження, треба: 1923. А Вільхівка ніколи не була селом, з часу заснування це хутір, якого, на жаль, вже не існує на адміністративних картах Чернігівщини та України…

Дід прожив довге й насичене працею життя: 80 р. Ніколи не розповідав мені про війну, скільки я його не прохав… У квітні 1952 р. завербувався на Далекий Схід: працював упродовж 5 р. у порту Находка (Владивосток – «сусідній» порт). На той час вербовка дозволяла врятуватися від колгоспу, але не від податків, які треба було сплачувати за дружину та батьків. 

У добу дротового радіо улюбленою програмою діда був «Театр перед мікрофоном». Безпомилково міг вгадати за голосом кожного артиста, а найкращими виставами Сава Пилипович вважав «Мартина Борулю» (за драмою Івана Карпенка-Карого) та «Кайдашеву сімю» (за повістю Івана Нечуя-Левицького).


Рекомендована література

Зацікавлених темою ІІ світової війни запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Від Рейхстагу до Іводзими. У полумї війни. Україна та українці у Другій світовій / Під заг. ред. Примаченко Я. – Харків: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2016. – 351 с. – Серія «Історія без цензури».

Власенко С. Органи влади на території військової зони України в період нацистської окупації: організація, підбір кадрів, функціонування (1941 – 1943 рр.) / С.Власенко // Сіверянський літопис. – 2015. – № 2. – С. 60-69. – Бібліогр.: 33 назви.

Еткіна І. Понорницький край Чернігівщини на початку німецької окупації (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка) / І.Еткіна // Сіверянський літопис. – 2013. – № 2. – С. 71-89.

Камяний господар : поліська легенда XХ ст. // Позакласний час. – 2012. –  № 1-2. – С. 50-51.
Про те, як під час окупації Камяний господар (порівняємо Господиню мідної гори Бажова) перешкодив видобутку та вивезенню до Німеччини коростишівських гранітів.

Книга памяти Украины. Черниговская область. 8 том. – Киев: Поисково-издательское агенство «Книга памяти Украины», 1997. – С. 227.

Коропатник М. Україна у двох війнах – з гітлерівською Німеччиною та путінською Росією: історичні паралелі / М.Коропатник // Сіверянський літопис. – 2015. – № 1. – С. 49-60. – Бібліогр.: 39 назв.

Рідковець Л. Память серця / Л.Рідковець // Деснянська правда. – 2017. – 4 трав. – С. 4.
Наведено спогади про те, як пережили роки окупації (1941-1943) мешканці села Хмільниця Чернігівського району.

Україна в другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Кн. 1. – К: Наукова думка, 2011. – 732 с.

Україна в другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Кн. 2. – К: Наукова думка, 2011. – 940 с.

Цвіліховський В. Селяни сито наїлися... у війну / В.Цвіліховський // Урядовий курєр. – 2016. – 26 серп. – С. 3.
Про життя українських селян за німецької окупації (на матеріалах спогадів та творів української літератури).

Ціна перемоги : до Дня визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, 6 листопада // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 9.

Про окупаційний режим у столиці України та співвідношення сил під час боїв за Київ.

18 січня 2019 р.

Злет і занепад української ідеї в Галичині: гурток «Руська трійця»



Вказуючи виразно єдність малоруського народу на Україні і в Галичині і признаючи свою цілковиту солідарність з тим новим рухом, котрий там розпочався враз із видавництвом збірників народних пісень та з виступленням літературним Квітки, Максимовича і Метлинського, («Русалка Дністрова» – В.П.) підносить другий протест – проти розполовинення одного народу між дві держави.

Іван Франко

У розвиток ідеї соборності вагомим є внесок «Руської трійці» – Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Якова Головацького (1814-1888), Івана Вагилевича (1811-1866) – гуртка студентів Львівської греко-католицької духовної семінарії (1833-1837). У 1834 р. у трьох семінаристів виник задум видання народної збірки «Зоря» на зразок «Малоросійських пісень» Михайла Максимовича (1827).

Через заборону Львівської консисторії збірка «Русалка Дністрова» (попередню назву було змінено) побачила світ у Пешті (тепер частина Будапешту, угорської столиці), де цензурний тиск був слабшим. На думку Івана Франка, ця невеличка малоруська книжечка не тільки своїм світським змістом, а й правописом встала проти літературно-церковного авторитету, гнітючого абсолютизму, за свободну всесловянську федерацію.


Михайло Павлик (1853-1915), відомий український письменник і громадський діяч, вважав, «що заходи «Руської трійці» се була перша в Галичині революція против загалу руського духовенства, особливо вищого, у которого й переклади з св. письма на мову мужицьку були ділом безбожним. То саме значили ті заходи й для польської шляхти та й полякуючого тоді цісарського правительства».

Неймовірно, проте після смерті М.Шашкевича саме його побратими зрадили українську національну ідею. У 1848 р. І.Вагилевич очолює львівський «Дневник руський» часопис полонізованих українців, покликаний до єднання поляків та українців як єдиного народу в складі Польщі. Після революції «весни народів» 1848 р. Я.Головацький, професор катедри руської (української) словесности у Львівському університеті, опиняється в таборі москвофілів.

         Показово, що в часі революції 1848 р. Я.Головацький ще лишається  символом українства, а його стаття «Становище русинів у Галичині» (1846), надрукована під псевдонімом Гаврило Русин, по-справжньому надихає: «Передусім бракує руському народові здібних керівників і проводирів, центру і органічного звязку окремих частин, а освіченим русинам – необхідної моральної сили, знання справи, любови до батьківщини і самопожертвування».

         Після революції «весни народів» запанувала контрреволюція, що, за висловом Івана Франка «зламала, зістарила нашу Русь, що з гарячих молодців та борців 1848 року зробила похилих дідів». Одним з індикаторів цієї зневіри може слугувати мова. Від 1851 р. Я.Головацький на катедрі української мови Львівського університету викладає … «язичієм», тобто переходить на суміш, що складається переважно з церковнословянської та староукраїнської мов.

         У 1866 р. Я.Головацький розпочинає збір пожертв «на поддержку русского дела в Галиции». Це спричинило його звільнення з університету, в якому він свого часу був і деканом, і ректором. Так втрачено унікальні можливості щодо розвитку української мови.

         За висловом Кирила Студинського, «Робота Головацького була нещастєм для галицької Руси. Серед його страшних промахів не лише розстрій між руською суспільностию в Галичині, не лише знеохочували ся і деморалізували ся люди, але й упадала руська справа, а галицька суспільність тратила права та привілеї, якими наділено її в 1848 і пізнійших роках».


Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Бернакевич Л. Роковини Маркіяна / Л.Бернакевич // Літературна Україна. – 2013. – 18 лип. – С. 1-2.
Про першого Подвижника нашого Відродження, його дотичність до Богдана Лепкого та Богдана Ігоря-Антонича.

Іваничук Р. Феномен «Руської Трійці» / Р.Іваничук // Літературна Україна. – 2011. –27 жовт. – С. 6-7.
Про унікальний подвиг «Руської Трійці», коли три юнаки – Іван Вагилевич, Яків Головацький, Маркіян Шашкевич – дали початок новій сторінці в історії України.

Ільницький М. Маркіян Шашкевич у поетичних текстах Івана Франка / М.Ільницький // Слово і час. – 2011. – № 10. – С. 60-64. – Бібліогр.: 3 назви.
Виявлено подібність характеристики одного з персонажів «Нового життя» з оцінкою М.Шашкевича в наукових статтях І.Франка.

Лобарчук О. «Я проклятий стражденник із серцем метушливим...» / О.Лобарчук // Урядовий курєр. – 2011. – 27 жовт. – С. 10.
Присвячено постаті Івана Вагилевича, галицького літератора та одного з перших дослідників історії української літератури, етнографа та співзасновника «Руської трійці».

Микитюк В. Галицький бандурист : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / В. Микитюк // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 60-64. – Бібліогр.: 12 назв.
Про великого романтика й будителя, літературо- й мовотворця, пастора і пастиря... Але передусім – поета.

Науменко К. Провісник незалежності Соборної України : до 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича / К.Науменко // Календар знаменних і памятних дат. – 2011. – № 4. – С. 83-92.

Павличко Д. Маркіян Шашкевич і сучасна Україна / Д.Павличко // Літературна Україна. – 2011. – 8 груд. – С. 6-7.
Про Шашкевича, що за рівнем свого політичного мислення дорівнював геніальному сучаснику Тарасу Шевченку.

Салига Т. «...Живий мотор, що прилучив Галичину до всеукраїнського руху...» : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / Т.Салига // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 57-59. – Бібліогр.: 18 назв.
У найзагальніших рисах окреслено портрет письменника.

Український пророк // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 10. – С. 35.
До 205-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича.

Фаріон І. Яків Головацький: «Відки такий наглий упадок ?» (І.Франко) : з нагоди 170-ліття заснування катедри руської словесності у Львівському університеті / І.Фаріон // Слово Просвіти. – 2018. – 29 листоп. – С. 12-13. – Бібліогр.: 17 назв.
Про еволюцію суспільно-політичних поглядів Якова Головацького (17.10.1814 – 13.05.1888), одного з членів легендарної Руської трійці (1837 р.), ровесника Тараса Шевченка: від служіння українській («руській») ідеї до агресивного москвофільства.

Шпак В. Будитель Галичини : до 200-річчя з дня народження / В.Шпак // Урядовий курєр. – 2011. – 5 листоп. – С. 19.
Про Маркіяна Семеновича Шашкевича (06.11.1811 – 07.06.1843), українського письменника і зачинателя нової української літератури в Галичині, священика УГКЦ і речника відродження західноукраїнських земель, очільника «Руської трійці» та ініціатора видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), поборника рівноправності української та польської мов.


Щоб народ не був німим : до 200-річчя від дня народження І.М.Вагилевича (1811–1866) // Календар знаменних і памятних дат. – 2011. – № 3. – С. 94-103.

15 січня 2019 р.

Розвиток ідеї соборності України учасниками Кирило-Мефодіївського братства



Знаймо добре, що ми в себе вдома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.) – важлива віха української історії. Добре відомі імена його організаторів: Микола Костомаров, викладач Київського університету Св. Володимира; Василь Білозерський, студент цього ж університету та Микола Гулак, чиновник канцелярії генерал-губернатора.  

Учасниками товариства були: Тарас Шевченко, поет і художник; Пантелеймон Куліш, письменник; Дмитро Пильчиков, вчитель; Микола Савич, поміщик, а також Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посада, Олександр Тулуб – усі студенти Київського університету Св. Володимира.

Важливою метою товариства (братства) проголошувалось обєднання всіх словян у федеративну республіку на засадах суверенності. Зокрема, братчики зазначали, що для вирішення цих питань «повинен існувати загальний Словянський собор з представників усіх племен… Оскільки словянські племена тепер додержуються різних віросповідань і мають упередженість одне до одного, братство буде дбати про знищення будь-якої племінної і релігійної ворожнечі між ними і поширювати ідеї про можливість примирення розходжень у християнських церквах…».

Визволення українського народу братчики бачили соборно, разом з усіма словянськими народами: «…Встане Україна зі своєї могили і знову озоветься до братів словян, і почують заклик її, і повстане Словянщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні селянина, ні холопа – ні у Великій Росії, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан (пращурів словенців – В.П.), ні в сербів, ні у болгар».

Ідеї цього християнського соціалізму братчиків чітко окреслено у їхній «Книзі буття українського народу» (або «Законі Божому»), що має форму біблійного оповідання. Кирило-мефодіївські братчики також читали лекції, поширювали прокламації, видавали навчальну, художню й публіцистичну літературу…


У відозвах «Брати українці !» та «Брати великороси і поляки !» пролунали заклики до всіх словян обєднатися у добровільний союз-федерацію, в якому кожен народ матиме свою державу-республіку, свій громадський устрій, мову, літературу. Пропонувалося також обміркувати, як боротися за словянський союз, загальну рівність, братерство і мир.

Проте офіційні кола тогочасної царської Росії розуміли соборність інакше.

Ось рядки з циркуляра міністра народної освіти графа Уварова щодо  заходів з «коригування» діяльності словянофілів та українофілів: «Святая Русь бедствовала и страдала одна, одна проливала кровь свою за престол и веру, одна подвигалась твёрдым и быстрым шагом на поприще гражданского своего развития, одна ополчалась против двадцати народов, вторгнувшихся в её пределы с огнём и мечом в руках».

Далі висловлено таке, про що кожен свідомий українець добре поінформований з сучасних ЗМІ: «Всё, что имеем мы на Руси, принадлежит нам одним, без участия других славянских народов, ныне простирающих к нам руки и молящих о покровительстве, не столько по внушению братской любви, как по расчётам мелкого и не всегда бескорыстного эгоизма».

Наказ царського міністра народної освіти окреслено доволі чітко: «Преподаватели, следуя видам и направлению правительства и научая вверенное им юношество тому или иному предмету, да поучают его и впредь по-русски мыслить и чувствовать: только этим способом будущие члены общества составят одну великую семью с одинаковыми мыслями, с одинаковою волею, с одинаковым чувством».

Українцям не слід забувати, що ось вже понад 170 років на цих засадах побудовано мовну політику Російської імперії, згодом Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.

Рекомендована література

Булгакова О. Кирило-Мефодіївське братство: 170 років від дня заснування / О.Булгакова // Історія України. – 2015. – № 20. – С. 3.
Про першу таємну політичну організацію на українських землях, провідну роль в якій грали історик Микола Костомаров, поет Тарас Шевченко, письменник Пантелеймон Куліш...

Гаврик В. Мрія Костомарова, якій судилося справдитися / В.Гаврик // Деснянська правда. – 2017. – 25 трав. – С. 1, 5.
Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Костомарова, що відбулося на місці майбутнього музею одного з натхненників Кирило-Мефодіївського братства, в Дідівцях, неподалік Прилук, на Чернігівщині.

Іщук Є. Український національний рух наприкінці 40 рр. ХІХ ст. / Є.Іщук // Все для вчителя. – 2011. –№ 4-5. – С. 45-50.
Урок-суд з історії України.

Калинчук А. Василь Білозерський і кирило-мефодіївці / А.Калинчук // Дивослово. – 2016. – № 5. – С. 49-52. – Бібліогр.: 18 назв.
Розглянуто участь Василя Білозерського в Кирило-Мефодіївському братстві, його арешт, проаналізовано документи та матеріали слідчої справи.

Коляда І. Методика організації та проведення уроку на тему: «Кирило-Мефодієвське братство» (Історія України, 9 кл.) / І.Коляда // Історія в школі. – 2012. – № 2. – С. 27-31.

Луняк Є. Кирило-Мефодієвське товариство: проблема дефініції / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2003. – № 4. – С. 97-100.

Луняк Є. Олексій Петров: історія одного доносу / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2004. – № 4. – С. 43-53.
Про студента Київського університету Св. Володимира Олексія Петрова, який в українській історії обрав собі ганебну роль зрадника Кирило-Мефодіївського товариства.

Орленко Л. Утворення Кирило-Мефодіївського братства / Л.Орленко // Все для вчителя. – 2014. –№ 1. – С. 101-105.
Запропоновано інтегрований урок з історії України.

Половець В. Василь Михайлович Білозерський (до 190-х роковин від дня народження) / В.Половець // Сіверянський літопис. – 2016. – № 4. – С. 196-202. – Бібліогр.: 14 назв.
Запропоновано розвідку про одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства.

Харчук Р. Українська історія в Кирило-Мефодіївському братстві / Р.Харчук // Дивослово. – 2015. – № 12. – С. 32-40.


Чадюк М. Вільне братерство словян: ілюзії та реалії (на прикладі реалізації ідей Кирило-Мефодієвського товариства) / М.Чадюк // День. – 2016. – 4-5 листоп. – С. 21.