18 квітня 2018 р.

Найшанованіша жінка ХХ століття



В муці, в катарзі не просить,
Не плаче, не стогне !
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне !

Тарас Шевченко. Сон

         Сестра милосердя, що відома тепер усьому світові як свята Тереза з Колкати, народилася 27 серпня 1910 р. у місті Скопє, сучасній столиці Македонії, що тоді належало Оттоманській імперії. Правильна дата – 26 серпня, наступного ж дня дівчинку хрестили, тому згодом мати Тереза вважала саме цю дату днем свого народження. Її справжнє імя – Аґнес Ґондже (троянда, що розквітає), прізвище – Бояджіу.

Змалечку вона була доволі активною у житті своєї парафіяльної спільноти: співала в церковному хорі зі старшою сестрою Агатою, разом з усією сімєю щороку здійснювала паломництва до ікони Діви Марії (місто Будва, Чорногорія). Саме там дівчина вперше почула Божий голос, що кликав її, як досягне повноліття, до черничого життя.

         «Кожен день хтось обідав з нами, це були люди, у яких не було нічого», – так згадуватиме мати Тереза пізніше про своє дитинство. І все це після раптової загадкової смерті батька, активного діяча за приєднання міста Скопє до Албанії ! Мати повчала Аґнес: «Дочко, ніколи не бери шматка хліба, якщо не розділиш його з іншими…»

         У 1928 р. випускниця школи в Скопє потрапляє до ірландського католицького монастиря Ратфарнем, де сестри Лоретанської Божої Матері упродовж 6 тижнів готують Аґнес до місіонерської діяльності. А вже 1 грудня того ж року 18-річна послушниця пароплавом «Марча» вирушає до Індії. «Багато сімей живе на вулицях, біля стін будинків, на узбіччях доріг. Усі вони абсолютно голі. У кращому разі в дорослих повязка на стегнах», – такими були перші враження молодої послушниці у країні служіння.

         Аґнес викладає історію та географію у школі св. Анни в Калькутті (після 2001 р. місто офіційно зветься Колката, це ближче до правильної вимови на бенгалі). Чепурна, чудово устаткована школа для дівчат із забезпечених родин, що діє при монастирі лоретанських сестер. Завдяки спільній праці з сестрами індійського походження, Аґнес опановує хінді та бенгалі. 24 травня 1937 р. вона складає чернечі обіти та приймає імя Тереза на честь св. Терези з Лізьє, французької черниці ХІХ ст. Терезу призначають директором бенгальського відділення школи св. Анни. Майже 10 р. тривав її усамітнений спосіб життя в монастирі Лорето в поєднанні з працею в школі для дівчаток.

         10 вересня 1946 р. Тереза вирушає на щорічне Святе Говіння до Дарджилінгу. Саме там, в потязі до цього містечка в передгірї Гімалаїв, вона чує слова Божого Натхнення: «Йди та живи серед бідних, а Я буду з тобою». Згодом, вже в Колкаті, мати-управителька не погоджується з наміром Терези залишити монастир, вкрай вороже сприймають це й сестри. Тереза дуже страждає внаслідок такого ставлення: упродовж кількох днів вона перебуває на межі між життям та смертю.

         У часі хвороби перед Терезою постає Видіння. Ось вона на Небі перед св. Петром, який запитує в неї: «Нащо ти сюди прийшла ? Тут тобі нема чого робити. На Небі нема бідних. Про кого ти піклуватимешся ?» Згодом, коли це розуміє також і архієпископ Колкати, Тереза вже має дозвіл на служіння за межами монастиря і 16 серпня 1948 р. назавжди залишає свою тиху обитель.

         Тереза отримує індійське громадянство, упродовж трьох місяців навчається на курсах американських медичних сестер, згодом стає засновницею школи для бідних, в якій вчить мешканців міських нетрів найпростішим навичкам: доглядати за собою та читати. Зголошуються до активної допомоги три її колишні вихованки зі школи св. Анни.

         7 жовтня 1950 р. папа Пій ХІІ затверджує рішення про створення ордену Милосердя, але кошти на діяльність цього єдиного католицького ордену, заснованого у ХХ ст., Ватиканом не передбачено. Тереза зі своїми послідовницями – це переважно учениці її школи при лоретанському монастирі – наполегливо випробовує усі шляхи допомоги найбіднішим.

         1952 р. у передмісті Колкати мати Тереза відкриває перший будинок для помираючих, які згодом зватимуть хоспісами. На той час у неї вже 26 помічниць, а режим ордену стає суворішим навіть за спартанський: молитва о 4-й ранку, догляд за помираючими триває 16 годин на день, на їжу пропонуються лише овочі та рис, ліжко для нічного спочинку – це соломяний матрац на підлозі, а все особисте майно складається з однієї зміни одягу. Черниці ордену не лише надавали помираючим останній ковток води чи промовляли до них лагідне слово, вкрай важливо, що кожного ховали згідно із приписами його релігії (іслам, індуїзм чи буддизм). Не було й мови про те, щоб навертати цих знедолених у християнство.


         У середині 1950-х рр. поблизу міста Асансол мати Тереза засновує лепрозорій для допомоги хворим на проказу (лепру). З часу земного життя Ісуса Христа памятаємо, що прокажених не лише уникали, як тепер безхатьків, їх виганяли за межі міст, де ці нещасні були приречені на смерть. А от сестри ордену навіть навчили цих знедолених виготовляти сувеніри зі шкаралупи кокосових горіхів !

Якось один журналіст, що з величезним подивом спостерігав, як мати Тереза допомагає прокаженому, торкається його жахливих виразок, вражений вигукнув: «Я не зробив би цього й за мільйон доларів !». «За мільйон доларів і я б не зробила, лише з любовю» – такою була лаконічна відповідь. Мати Тереза часто повторювала: «Не так важливо, що ви робите в своєму житті. Головне – виконувати все це з любовю».

         Трішечки статистики: у 1956 р. в ордені працює 51 сестра, 1957 р. – 71, які навчають 1.5 тис. дітей у своїх школах та доглядають 48 тис. хворих у хоспісах та лікарнях. У 1963 р. нові пагони – засноване братство Милосердя на чолі з о.Андрієм, єзуїтом з Австралії. У 1964 р., після зустрічі з папою Павлом VI, що був вражений діяльністю ордену, Ватикан дозволив відкривати відділення у всьому світі. За стрімкою появою центрів ордену можна вивчати географію: Венесуела (1965 р.) та Італія (1968 р.), Австралія (1968 р.) та Англія (1970 р.), Танзанія (1968 р.) і Куба (1986 р.)…

         Цікаво: на тій зустрічі 1964 р. папа Павло VI подарував матері Терезі розкішний лімузин. Тоді на кошти від продажу машини орденом Милосердя засновано притулок для розумово неповноцінних. Подібні ситуації траплялися й надалі. Якось один з благодійників ордену спорудив для сестер справжнісінький палац: у євростилі з усіма вигодами, висловилися б ми тепер. Зрозуміло, що його очікувала така ж доля, як і лімузин…

         У 1971 р. мати Тереза отримує Ватиканську премію Миру ім. папи Йоанна ХХІІІ та американську нагороду «Добрий самарянин», наступного року – премію індійського уряду ім. Джавахарлала Неру за Міжнародну Згоду, а 17 жовтня 1979 р. стає лауреатом Нобелівської премії миру. Показово, що мати Тереза просто проігнорувала вимогу індійського уряду надати 80% отриманих коштів державі. Натомість на всі 800 тис. шведських крон споруджено нові притулки та лепрозорії.

         На новий жахливий виклик 1980-х рр. мати Тереза реагує доволі швидко: напередодні Різдва 1985 р. у Нью-Йорку було відкрито перший хоспіс для хворих на «чуму ХХ ст.» – СНІД. Світова слава жодним чином не торкається почуття величезного обовязку матері Терези, і вона особисто відкриває нові відділення та місії ордену Милосердя в багатьох країнах, відвідує зони військових конфліктів та катастроф: війна в Лівані, посуха в Ефіопії, землетрус у Ґватемалі, Чорнобильська катастрофа в колишньому Радянському Союзі…

         З перших кроків своєї діяльності мати Тереза рішуче відмовилася від будь-яких розмов про політику. Її справа – це надавати допомогу всім, хто цього потребує. Цікаво, що вона сама завжди приймала допомогу, яку пропонували їй. Спонсорами ордену Милосердя свого часу були і Діана, принцеса Уельська (1961-1997), і … Жан-Клод Дювальє (1951-2014), кривавий диктатор Гаїті.

         Показово, що численні прохання повернути брудні гроші зустрічали незмінну й чітку відмову матері Терези: «Гроші надано від щирого серця не мені, а моїй справі. Я не можу їх повернути». Такою світ запамятав видатну засновницю ордену Милосердя… Неймовірно, але й досі маловідомим лишається факт її ромського походження. З одного боку, мати Тереза започаткувала аскетичну черничу спільноту, в якій єдині особисті речі кожної сестри – то пара сарі, з другого – щорічний бюджет ордену сягає позначок у десятки мільярдів доларів.
  

Вислови матері Терези

Життя – це шанс. Скористайся ним.
Життя – це краса. Милуйся нею.
Життя – це мрія. Здійсни її.
Життя – це виклик. Прийми його.
Життя – це обовязок. Виконай його.
Життя – це гра. Стань гравцем.
Життя – це цінність. Цінуй її.
Життя – це скарб. Бережи його.
Життя – це любов. Насолоджуйся нею.
Життя – це таїна. Пізнай її.
Життя – це долина бід. Перейди її.
Життя – це пісня. Доспівай її.
Життя – це боротьба. Почни її.
Життя – це безодня невідомого. Не бійся, вступи в неї.
Життя – це успіх. Шукай цю мить.
Життя таке чудове – не втрать його.
Це твоє життя. Борони його.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Мать Тереза / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. С. 129-133.      

Мудрость Матери Терезы // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 153-154.

         Практические советы матери Терезы / Подг. текста Е.Яновской. – Минск: Литература, 1998. – 208 с.
         Наведено враження автора від перебування в будинку матері Терези, в лікарні та сирітському притулку ордену Милосердя (Колката, Індія). Запропоновано фрагменти бесід з мати Терезою та її поради.

Хрієнко М. Як Агнес Гонджа стала Матірю Терезою / М.Хрієнко // День. – 2012. – 3 серп. – С. 17, 19.
Про музей Памяті Матері Терези у Скопє.

Шенгер С. Бути сонечком для інших / С.Шенгер // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 25-28.

Сценарій заходу присвячено вихованню почуття взаємодопомоги, доброзичливості, довіри, дружби, симпатії. Наведено вислови Антуана де Сент-Екзюпері, матері Терези та Тараса Шевченка про добро.

12 квітня 2018 р.

Відомі постаті мандрівного народу



Я люблю волю, простір, далечінь,
Бо я бурлак з далеких поколінь,
В одному місці я не можу жить,
Іти у мандри все мене кортить.

Як заблищить лиш сонце в небесах,
Як зашумить вітрець по деревах,
То в тілі кров моя аж закипить,
Іти у мандри все мене кортить.

Пластунська пісня «Гори, гори»

Понад 18 р. тому, 12 березня 2000 р., на прощену неділю, папа Іоанн Павло ІІ просив вибачення у євреїв та циган, єретиків та жінок за всі помилки та насильства, до яких спричинилася Церква за дві тисячі років свого служіння. Євреї, єретики… Тут зрозуміло. Але як до цього списку потрапили цигани ?

Упродовж багатьох століть священики застосовували практику примусового хрещення ромів, на яку представники мандрівного народу часто радо погоджувалися. З мовчазної згоди Церкви на цілі століття стають звичними й циганські погроми. Правда ж полягає в тому, що християнські та мусульманські символи віри цигани часто носили разом, а хрестик чи напів-місяць показували на людях залежно від ситуації.

Неймовірно: цигани, що вийшли з Індостану в часі чергового завоювання арійцями, є найдавнішим народом Європи, їм близько 5 тис. років ! Справді, історія ромів починається з ІІІ тис. до Р.Х., тоді як для найближчих «конкурентів» – кельтів (також басків, їхніх нащадків) – це лише ІІ тис. до Р.Х. На теренах України роми співіснують з українцями ось вже близько 600 р., за даними статистики в нашій країні близько 50 тис. циган, зокрема, в Чернігові – 2.5 тис.

Уперше в житті побачив циган у шестирічному віці, на переправі через Десну під час весняної повені поблизу легендарного Новгорода-Сіверського. Пригадую, як мене тоді вкрай вразили ці незвичні й чимось романтичні постаті. Далі промайнули юнацькі роки з незабутніми образами ромів, яскраво змальованих класиками (Микола Гоголь, Осип Назарук, Олександр Пушкін, Михайло Старицький, Тарас Шевченко).

Маємо визнати, що упродовж тривалого часу співіснування в українському суспільстві створено певні стереотипи щодо мандрівного етносу: від романтичного (ХІХ ст.) до нейтрального, часто навіть негативного: злодій, жебрак, волоцюга, безхатько… (ХХ ст. – дотепер). Проте та ж сама невблаганна статистика стверджує, що в ХХІ ст. 76% українських ромів – це мешканці міст, а кочовий спосіб життя відходить у минуле.

Взагалі, в ромській мові існує навіть відповідне словосполучення: романи буди, тобто традиційна циганська робота. Для чоловіків це насамперед ковальство, менджування кіньми, торгівля. У ромів спостерігаємо особливе ставлення до металу, не лише до золота. Вагомим підтвердженням цього є розвинена циганська міфологія. Цікаво, що роми-ювеліри працюють більше зі сріблом, аніж із золотом. Найуспішніші з них торгують коштовностями у власних крамницях, ті, що опинилися на маргінесі життя – збирають металобрухт.

Коли в радянські часи існувала заборона баришувати кіньми, роми пересіли на залізного коня – автомобіль. Працювали на станціях технічного обслуговування, а в наш час цигани відкривають вже власні СТО. Особлива мова щодо злодіїв. Вкрасти для ромів – це крайня міра, швидше виняток. І якщо вже наважитися на це, тоді – коня, але не речі. Про наречену тут не йдеться, цей архаїчний звичай існує у нас, українців, також в угорців…

О. Юрій Сема, що упродовж двох років брав участь у євангелізації ромів Закарпаття й, відповідно, жив у Мукачівському таборі, зазначає, що в циган багато чому можна повчитися: великої пошани дітей до батьків та старших, волелюбності, гостинності й відкритості на слухання Божого слова. Звичайно, вражають і весільні традиції…

Нещодавно Європарламент затвердив створення Ромського Інституту культури і мистецтв при ЄС, в якому самі роми матимуть змогу поширювати світом свої надбання, як це здійснюють, наприклад, німці завдяки роботі Ґете-Інституту. В українській столиці працює радіостанція «Чірікло» («Пташка»), що існує не лише для ромів…

Назвемо лише декілька найвідоміших та найталановитіших представників цього дивовижного народу:


Мати Тереза (1910-1997) – католицька черниця й лауреат Нобелівської премії миру 1979 р.; засновниця ордену Милосердя, численні відділення та доми якого в понад 120 країнах світу допомагають помираючим, біженцям, хворим на проказу та СНІД…


Софія Ковалевська (1850-1891) перша жінка-професор математики в світі: професор Стокгольмського університету та член-кореспондент Петербурзької академії наук. Її математичні праці відзначено почесними преміями двох академій наук, а художній рівень літературні критики порівнюють з окремими творами таких класиків, як Іван Тургенєв та Лев Толстой. Художні здобутки перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, японською…  Прабабуся Софії була циганкою-ворожкою

Марія Шерифович (нар. 1984) – сербська співачка ромсько-турецького походження, переможниця Євробачення 2007 р.

Броніслава Вайс (1908-1987) польська поетеса.

Чарлі Чаплін (1889-1977) – видатний англійський та американський кіноактор та кінорежисер. До родоводу найкращого коміка за всю історію кіно залучено безліч міфів, проте в автобіографії Чаплін зазначав, що його бабуся була наполовину ромкою.

Йоганн Тролльман (1907-1944) німецький боксер ромського походження, чемпіон Німеччини 1933 р. в напівважкій вазі.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Використано матеріали програм «Історичні діалоги» та «Неофіт» (Радіо Марія).

Бахжа Л. Море цифр и пара крох любви / Л.Бахжа // Все для вчителя. – 2011. – № 1. – С. 112, обкл.
Про чотири аксіоми у житті Софії Ковалевскої (1850-1891) – сильної жінки та видатного математика.

         Дзюба С. «Ми  роми і водночас – щирі українці !» / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2015. – 23 квіт. – С. 5.
Про зустріч з лідерами ромської громади Чернігова, приурочену до Міжнародного дня ромів, 8 квітня.

Ковалевская Софья Васильевна / А.Бородин, А.Бугай // Выдающиеся математики: Биогр. слов.-справ. 2-е изд., перераб. и доп. – Киев: Рад. шк., 1987. С. 251-252.

Ковалевская Софья Васильевна / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. С. 151-159.        

Матвеев Н. Принцесса науки: Софья Ковалевская. Повесть о жизни / Н.Матвеев. – М.: Мол. гвардия,  1979. – 191 с.: ил.

Мать Тереза / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. С. 129-133.      

Мудрость Матери Терезы // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 153-154.

         Практические советы матери Терезы / Подг. текста Е.Яновской. – Минск: Литература, 1998. – 208 с.

Софья Васильевна Ковалевская / Сост. А.Савин // Энциклопедический словарь юного математика. 2-е изд., исправ. и доп. – М.: Педагогика, 1989. С. 108. 

Хрієнко М. Як Агнес Гонджа стала Матірю Терезою / М.Хрієнко // День. – 2012. – 3 серп. – С. 17, 19.
Про музей Памяті Матері Терези у Скопє.

Шенгер С. Бути сонечком для інших / С.Шенгер // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 25-28.

Сценарій заходу присвячено вихованню почуття взаємодопомоги, доброзичливості, довіри, дружби, симпатії. Наведено вислови Антуана де Сент-Екзюпері, Матері Терези та Тараса Шевченка про добро.

6 квітня 2018 р.

На гостину до поета Леоніда Горлача



Ах, ця дорога в гості до поета,
До цих старих чернігівських глибин !
Стоїть музична голуба планета
Отут, де обрій підпирає тин.
Леонід Горлач

Поетові шляхи розпочалися з містечка Ріпки на Чернігівщині (де він народився 4 квітня 1941 р.), а «коні крилаті Ніжина», які у вірші про Самокиша крешуть копитами та розганяють (розгинають) лабіринти доріг, певною мірою визначать його подальший напрямок у житті та творчості. Справжнє прізвище поета – Коваленко. А Горлач – поетичний псевдонім, який віднайти поетові було неважко, адже саме таке дівоче прізвище його матері. Це щоб читачі не плутали його з відомим свого часу літературним критиком Леонідом Коваленком.

Ніжинська вища школа, що явила світові цілу плеяду видатних літературних імен, відкрила всі можливості для творчого зростання і становлення молодого поета. Згодом Леонід Горлач напише: «Тільки з літами починаєш розуміти, що у світі не стільки й багато святинь, які ніколи не полишають твою душу, бо вони стали часткою твого життя. Такою святинею є для мене наш ніжинський вуз, під вічним крилом якого проминули мої чи не найкращі літа». Філологічними знаннями і життєвим досвідом ділилися зі студентами такі яскраві особистості, як Григорій Аврахов, Леся Коцюба, Дмитро Наливайко…

З Ніжина почалося для поета справжнє відкриття української України. Потім земні орбіти змережать далекі й найдальші обрії, прийдуть вірші про Двіну і Хатинь, юрмальські сосни і ульканський зимник. Але щораз поет повертатиметься туди, де «чорний жур переораних нив, збитих стерень розпластана вохра», де «розлилася широко Десна», де «пахощі незбираного меду хлюпнули за обрії гречки». Мотивом отчої землі перейнята уся творчість Горлача:

Десна – і все. І годі слів.
Десна сама за себе скаже,
Бусинки з клекоту буслів
На памяті своїй завяже.

А космічна краса у віршах поета сповнена атрибутики рідного краю:

Памороззю сяє Андромеда,
Та тепліше сяють зір свічки.
І здається, космос пахне медом,
Мов і там є бджоли і гречки.

Космос поезії Леоніда Горлача багатовимірний. Ліричну стихію позначено потужним епічним струменем. З-під пера письменника виходять: історична поема «Ніч у Вишгороді», романи у віршах «Словянський острів», «Чисте поле», «Мазепа». Добре відомі також його вірші для дітей, книги публіцистики, літературознавчі студії.

Гуситська революція

Король мечем ударив:
– Знов гусити ?
Хто смів огонь у Празі розпалить ?
Негайно кляте полум’я згасити,
а ні – то кровю неслухів залить !..

Леонід Горлач

У романі у віршах «Словянський острів» Горлач звернувся до славетних подій історії чеського народу – до гуситського руху, який у першій половині XV ст. струсонув усю Європу. Його резонанс і дія поширилися на весь континент, зокрема, й на східнослов’янський світ. Грандіозний народний рух містив такі взаємопов’язані моменти як національно-визвольний та антикатолицький, що закладав міцний підмурівок Реформації. У другій половині XIVна початку XV ст. в Чехії зросло засилля німецьких феодалів і патриціату в містах. Продовжувалась німецька феодальна агресія на словянській землі, що набувала форм «мирної» колонізації.

         Проте «Словянський острів» – це сучасна епічна поема, в якій не побачимо також і відмежування від героїчних часів минулого. Відчуваємо постійне прагнення автора наблизити і актуалізувати це минуле, перетворити його на предмет пристрасних роздумів і ліричного переживання. Ідею вже опрацьовано в українській літературі, вона прозвучала в поемі Шевченка «Єретик», присвяченій Яну Гусу. В ній Кобзар закликав до того,

…щоб усі славяне стали
Добрими братами
І синами правди сонця
І єретиками,
Отакими як Констанцький Єретик великий !

         Горлач застосовує цю шевченківську традицію до конкретного історичного матеріалу з участі східних словян у визвольній боротьбі чеського народу. 

         В основу сюжетної лінії поеми закладено змалювання походу Сигізмунда Корибута, князя новгород-сіверського, до Чехії. Пригадуємо, що Корибут походив з литовського князівського роду Ольгердовичів, проте відомий вчений-славіст Йосип Первольф визнавав його русичем за вихованням, мовою та культурою. Також  батько, князь Дмитро Корибут, мав руське ім’я. Вибір автором Сигізмунда Корибута як героя, що втілює ідею єдності слов’янських народів у боротьбі з наступом німецьких феодалів, цілком логічний:

– О вогне святий, ти мені не чужа чужаниця,
запалений тут, освітив мою праведну Русь, –
сказав Корибут. – Поєднали нас доля і криця.
Візьми ж і мене, я до чехів навік пригорнусь…

Хоча й Корибута в романі зображено з суттєвою часткою творчого домислу, мусимо визнати: поет має на це право, за умови, що цей домисел не розходиться із загальною історичною правдою.  

Вибрані рядки з творів Леоніда Горлача

Не говори мені, не говори.
Вже сонце волохате спить на сіні
І крізь прозорі сутінкові тіні
шумлять, шумлять чернігівські бори.

Шумлять чернігівські бори


Ох, Україно, за які гріхи
вготоване тобі тяжке прокляття ?
Тебе чужі розпорюють на шмаття,
свої ж для них вимощують шляхи.

Руїна, або Життя і трагедія Івана Мазепи

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Горлач Л. Гартуй меча для оборони слова. Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 138-140.

Горлач Л. Графський сад і осінній курник : вірш / Л.Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 5 лип. – С. 10.

Горлач Л. Дим графського саду : вірш / Л.Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 29 листоп. – С. 1.

Горлач Л. І повернулася Покрова… Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 3-9.

Горлач Л. Кому себе прожив ? Я в осені питаю... / Л.Горлач // Літературна Україна. – 2011. – 20 жовт. – С. 8.
Поезії: Смерть олігарха, Одеський подвиг, Даль, Місячна ніч, Спинилась мить.

Горлач Л. Ми у світі: Поезії. – К.: Молодь, 1984. – 120 с.

Горлач Л. Обрії душі : вибрана лірика / Л.Горлач. – К.: Щек, 2006. – 386 с.

Горлач Л. Озонова діра. Поема / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2007. – № 4. – С. 3-9.

Горлач Л. Орда / Л.Горлач // Літературна Україна. – 2016. – 27 жовт. – С. 10.
Патріотичний вірш.

Горлач. Л. Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 25-29.

Горлач. Л. Поезія / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2009. – № 4. – С. 3-10.

Горлач (Коваленко) Л. Світовид: Вірші та поеми. – К.: Молодь, 1980. – 112 с.

Горлач Л. Слід копита: Лірика проминулих років. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. – 136 с.

Горлач Л. Словянський острів : істор. роман / Л.Горлач; післямова Д.Наливайка. – К.: Рад. письменник, 1986. – 238 с.

Горлач Л. Українці : Поети про Україну. Леонід Горлач, Василь Симоненко, Микола Адаменко та ін. / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 13.

Горлач Л. У саду. Розділ з віршованого роману «Мамай» / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 4. – С. 19-26.

Горлач Л. У село Піски : добірка віршів поетів Чернігівщини, присвячених пам'яті П.Тичини / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 16.

Горлач Л. Через терни до зірок / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 171-175.
Нарис про проф. Дмитра Наливайка, наставника поета у Ніжинському державному педагогічному інституті ім. Миколи Гоголя.

Горлач Л. Човен невтоплий: Лірика. – К.: Укр. письменник, 2001. – 142 с.

Горлач Л. Шумлять чернігівські бори / Л.Горлач; уклала В.Солонікова; відп. за вип. П.Грищенко // «Замало пензля, а тим більш пера, щоб Придесення відтворить картини…» : Вірші. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – С. 75-76.

Горлач Л. Що записане в душі / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 3. – С. 179-180.
Рецензія на книгу О.Забарного «Стежина памяті моєї».

Горлач Л. Я двічі вмер, щоб нині втретє жити : вірші / Л.Горлач // Гарт. – 2011. – 7 квіт. – С. 12.

Маринчик С. Виразник національних ідей / С.Маринчик // Деснянська правда. – 2016. – 7 квіт. – С. 7.
Про Леоніда Горлача – видатного українського поета, відомого серіалами патріотичних романів у віршах: «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай».

Маринчик С. Роман у віршах про Мазепу : історичний роман у віршах «Руїна» Л.Горлача / С.Маринчик // Гарт. – 2005. – 3 лют. – С. 8.

Олійник О. «Я так давно у житі не лежав…» : 4 квітня виповнюється 65 років від дня народження Л.Горлача / О.Олійник // Сіверщина. – 2006. – 31 берез. – С. 9.

Палажченко В. Під знаком розбитого ярма / В.Палажченко // Літературний Чернігів. – 2013. – № 2. – С. 169-176.
Про ювілейну 50-ту книжку Леоніда Горлача, відомого поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Тютюнник Є. Лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач: «У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть» / Є.Тютюнник // Урядовий курєр. – 2014. – 14 черв. – С. 18.

Розмова з поетом, публіцистом, прозаїком, головним редактором газети «Отчий поріг».