27 серпня 2020 р.

"… світу білого не випив": до 130-річчя від дня народження Аркадія Казки



А нам ?.. Чи жде нас де краси країна ?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«Надії промінь я – не труп, не тінь,
А край краси і правди – Україна !»

          Аркадій Казка. Буря

Седнів. Дитинство

Аркадій Казка народився 23 (11-го за ст. стилем) вересня 1890 р. в містечку Седневі на Чернігівщині в багатодітній родині сільського шевця, що складалася ще з трьох синів і чотирьох доньок. Його батько Василь Кіндратович походив з козацького роду, мати звали Єфросинією Андріївною. У 1890-х рр. у Седневі мешкало ще багато Казок, отже, Аркадій виховувався не лише з рідними, але й з двоюрідними, можливо, троюрідними братами і сестрами. Але саме батьки мали визначальний вплив на його формування.

Василь Казка керував церковним хором і був закоханий у спів. Влітку 1904 р. «Черниговские губернские ведомости» відзначали концерти хору під орудою «невтомного регента» В.К.Казки. Батькові здібності до музики, хорового співу, слух і голос передалися сину.

Майбутній поет дуже любив батька. У одному з листів до В.Мисика він писав: «Зараз в моїй уяві повстала дорога для мене постать мого батька, який ніколи нічим себе не схибив і від цього його життя розтопилося в космосі, як чиста вранішня росина: кращого я ні собі, ні іншим не можу побажати».

В уяві Аркадія мати і спогади дитинства були неподільні. Ніжним почуттям синівської любові дихали його поетичні рядки: «Порічки, садок, нагідки – І дотик ласкавий твоєї руки» – це Аркадій залишив у Седневі ще підлітком. Але найбільше запам’яталось йому: «…мама (дивна істота: любов її як еманація радіоелемента – ніколи не вгасає, не втрачається !!), сестри, рідня, знайомі – вбогі, чесні, прості й мудрі люди…». Вірш «Лист» увібрав у себе сум усіх українських матерів тої доби:

Мать шістдесять років й похилений тин
Мать трьох аж синів, та з них ні один
Не кликне на спокій до себе тебе.

Чернігів. Навчання, одруження та віршування

У намірах батьків було надати освіту своїм дітям, тому Аркадія віддають до реальної школи у Чернігові. Це місто, після певних вагань, вже ж опиняється на другій позиції його системи цінностей: «Чернігів теж не менше (чи й більш ? – трошки менше) рідний». Седневу тут беззастережно надається перше місце: «Седнів мене заколисав: садами, парком, лугом, лісом (з грибами), курганами, хатами, дитинячими спогадами, людьми, що щиро, безпосередньо-щиро люблять мене, – повітрям, сонцем ласкавим, прекрасним зоряним небом (нема його у містах !), хвилями прозорими Снову, річними краєвидами, горовими, лісовими, польовими й луговими далечами…».

В Чернігові ж серед друзів Аркадія пріоритет здобуває Павло Тичина. Пізніше, в листі до В.Мисика А.Казка пригадав: «А літературу я люблю ще з того часу, як 12-літніми хлопчаками Павлусь Тичина і я співробітничали в хлопячому журналі в Чернігові в Тройці, коли иньші хористи платили по 2 грудки сахару за число».

Після Чернігівської реальної школи наступною сходинкою в навчанні юнака став Київський комерційний інститут, закінчити який Аркадієві не судилося через бідність: змушений був повертатися до Чернігова, шукати працю й допомагати родичам.

Українська революція надихнула А.Казку на унікальні можливості відродження нації: розвиток мови, літератури, розквіт культури. У 1946 р., на еміграції в Німеччині, проф. Оглоблин писав у мюнхенському часописі «Рідне слово»: «Гарячі дні революції в тихому, півсонному, але культурному Чернігові. Казка кидається у вир українського громадсько-політичного й мистецького життя. Він працює в Чернігівському Земстві, бере активну участь в українських революційних і культурно-освітніх організаціях. Артист-аматор, він виступає в українських концертах та виставах, організованих «Просвітою». Маляр, він, за дорученням Чернігівського Комітету охорони памяток старовини, малює історично-мистецькі памятники Чернігівщини. Він близько стояв до того рафінованого культурного українського оточення, яке обєднувалося в Чернігові навколо Вадима Львовича Модзалевського, генеалога, історика й мистецтвознавця».

Романтичність натури А.Казки на той бурхливий час була такою, що з метричної книги Воскресенської церкви Чернігова постає перед нами запис від 4 липня 1918 р., згідно з яким «козак м.Седнева, православний, одружувався першим шлюбом, 27 років». Дружина поета – «донька почесного громадянина м.Стародуба Чернігівської губернії Ганна Павлівна Цитович, православна, перший шлюб, 27 років».

Одруження, громадська діяльність лише сприяли творчому піднесенню молодого поета. У листі В.Модзалевському від 11 серпня 1918 р. він повідомляв: «За 1917 рік, особливо за осінь та за ту бурхливу зиму, назбиралась у мене якась величезна кількість поезій, так приблизно речей на 60, що складе томик у сотню сторінок. Між цього поезійного дріб’язку є дві речі трохи буйнішого розміру: одна з них поема «Риштування», а друга – це сонетів вінок «Аргонавти» чи «Вінок життя» – річ з 15 сонетів, яку я написав у червні сього року».

У 1918 р. А.Казка передає до друкарні збірочку своїх віршів «Перший вінок», яку так і не видано. Взагалі, поет завжди дуже сумував, що за життя не побачив надрукованою жодної зі своїх збірок. У листі до Павла Тичини від 10 листопада 1924 р. він делікатно запитує: «Та ось я б хотів запитать (хоч це безнадійна річ !): якось ти восени казав: «Пришли матерял, може, удасться видать книжку». Ось я й питаю, голубчику Павлусю: чи не можна б спробувать надіслать матеріал ? Напиши про це».

Невільні мандри Україною. Вчитель і поет

В.Міяковський зазначає: «Казка мріяв перебратися до Києва, як це зробили інші чернігівці: В.Модзалевський, М.Жук, Ю.Меженко, мріяв про університет, про якусь культурну роботу біля Модзалевського. Це був би рушійний момент в його біографії. Цього не сталося, життя пішло зигзагами і він пройшов життя непізнаний ніким».

Творчу спадщину А.Казки не поціновано належним чином, а його життєвий шлях і досі докладно не вивчено. Безконечні переїзди йому не перешкоджали:

Люблю я і любив завжди дорогу. Нею
Ладен, здається, йти навпроти сонця вічно.

         Проте в родині вже виховувалось двоє синів, які потребували й матеріальної підтримки, а їхній батько спромігся знайти роботу лише в сільській школі. Ось хронологія його невільних мандрів:

1919-1922
Учитель російської мови й літератури в семирічці с.Підгороднє (Катеринославщина)

1922-1925

Вихователь у Межигірському дитячому будинку; вчитель у с.Нові Петрівці; викладач українознавства в Межигірському художньо-керамічному технікумі (Київщина)

1925-1929
Вчитель 77 залізничної трудової школи (Одеса)

На Катеринославщині учнем А.Казки був дуже здібний школяр Василь Мисик, дружбу з яким молодий поет підтримував до кінця життя: останню листівку він написав 16 серпня 1929 р., за три тижні до свого арешту. У листах до колишнього учня А.Казка висловлювався вкрай відверто. Наприклад, більшість радянських письменників того часу наввипередки оспівували переваги соціалістичного міста, а Казка у 1928 р. повідомляв з чорноморської перлини, Одеси: «Здається за один день такого сонячного існування я сміливо б віддав і смердючі автомобілі, і прудкі – що більше униз літають – аероплани, і заковані в граніт, залізо і бетон міста з їхньою електрикою і з отими коробками-домами, набитими паскудними пиховитими вошами, що ссуть одна в одної сили і кров і прикривають це ріжними святими словами».

У мрійливого і ніжного лірика досить чітка громадянська позиція: «Найбільше-бо ненавидів, ненавиджу і ненавидітиму отой дух покори, отой новий дух фарисейства, до якого так старанно підганяють сучасну письменницьку молодь, як колись солдатів до муштри».
  
Одеса. Арешт і смерть

         9 вересня 1929 р. поета-вчителя заарештовано в Одесі. Його звинувачено у причетності до Спілки визволення України (СВУ). Тепер ми знаємо, що такої «контрреволюційної» організації насправді не існувало, українську творчу інтелігенцію судили за її минулу діяльність, теперішній стиль мислення, відмінний від офіційного.

У своїх розвідках В.Шкварчук наводить теми розмов, поширених у колах української інтелігенції Одеси: «вчителям платять мізер, в українізації суспільства багато липи, проводиться вона вкрай казенно, передусім для українізованих, справжніх українців у радянський апарат майже не пускають, література, мистецтво, музика і взагалі вся національна українська культура затиснута цензурою, нещасних селян грабують і душать податковим пресом, стати на захист своїх прав вони бояться, література про село бреше, українська сировина вивозиться за межі республіки, індустріалізація всіх робить старцями».

         Востаннє поета допитали 21 жовтня: показання його зовсім не відповідали ст. 54-11 КК УРСР «Участь у контрреволюційній організації, підготовка контрреволюційних злочинів». Вже за два дні, 23 жовтня, згідно з висновком судмедексперта, «в’язень повісився на рушнику». Насправді, за цими словами можна легко приховати навмисне вбивство. За 68 років, 27 листопада 1997 р., Аркадія Казку реабілітовано Чернігівською обласною прокуратурою.

         Як бачимо, жахливі радянські реалії підступно обірвали творчий політ Аркадія Казки – самобутнього поета, яскравого педагога, талант якого лишився не розкритим.


Рядки з віршів Аркадія Казки

Романтичне

Десна – мов шабля. Вал старезний.
Мазепи дім. Гармати в ряд,
Поринувши у сон давнезний,
Сумною вартою стоять.
Заснув Чернігів.


Тріолет

Життя – яка то гарна річ !
Життя – прекрасна таємниця,
Втіх, чистих радощів криниця…
Життя – яка то гарна річ…


Миколі Лисенкові

Вкраїнче, знай: ганебно спав твій край,
Докіль над ним не розітнувся спів
Двох геніїв, двох славних Кобзарів…
Тому в відновленім краю згадай:
Що Сонце України є Шевченко,
А Соловей її Весни – Лисéнко.


Васильки

Вмира троянд запашність, врода,
Лиш для васильків смерть – свобода:
Їх кріпне дух, мина їх час.
Мистецькі твори – ті ж васильки,
Лежать в землі хоч тисяч скільки,
А знайдуть – юні і сей час.


Довідатися більше про життя і творчість Аркадія Казки можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Рекомендована література

Казка А. Васильки: поезії / упоряд. та передм. С.Тельнюка. – Київ, 1989. – 264 с.

Казка і Седнівська осінь // Літературна Україна. – 2011. – 6 жовт. – С. 7.
Про пам'ятник видатному поетові Аркадію Казці, відкритий на його батьківщині – містечку Седневі на Сіверщині.

Крижанівський С. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки / С.Крижанівський // Сіверянський літопис. – 1996. – № 1. – С. 16-20; № 2-3. – С. 71-77; № 6. – С. 103.

Курас Г., Демченко Т. Маловідома публікація про Аркадія Казку (Передмова до статті В.Міяковського) / Г.Курас, Т.Демченко // Сіверянський літопис. – 2004. – № 5-6. – С.65-66. – Бібліогр.: 10 назв.

Лашкевич О. Аркадій Казка. Сторінка з історії новітньої української літератури / О.Лашкевич // Літературна Україна. – 2014. – 29 трав. – С. 15.
Розвідка з архіву діаспори: вперше надруковано 1946 р. у "Рідному слові" (Мюнхен, Німеччина).

Лисенко І. Казка Аркадій Васильович / І.Лисенко // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. – Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.Бажана, 1990. – Т. 2 : Д – К. – С. 372.

Міяковський В. Біля джерел неоклясики / В.Міяковський // Сіверянський літопис. – 2004. – № 5-6. – С.66-68.
Забуту тепер статтю про творчість Аркадія Казки вперше надруковано на шпальтах газети «Українська дійсність», що виходила в Берліні у 1940-1945 рр.

Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволення України»: невідомі документи і факти / В.Пристайко, Ю.Шаповал. – Київ, 1995. – С. 200-201.
Про обставини арешту і смерті Аркадія Казки: перша публікація протоколів допитів поета у справі СВУ.

Сапон В. Казка Седнівської осені / В.Сапон // Деснянська правда. – 2011. – 4 жовт. – С. 1.
Про 9-те Всеукраїнське літературно-мистецьке свято "Седнівська осінь".

Слобожаніна Н. Як із Аркадія Казки хотіли зробити Сказкіна / Н.Слобожаніна // Деснянська правда. – 2015. – 1 жовт. – С. 5.
Про поета, перекладача та педагога, що народився 23 вересня 1890 р. в містечку Седневі на Чернігівщині.

Студьонова Л. Аркадій Казка та інші / Л.Студьонова // Світ-інфо: Чернігівська обласна інформаційно-аналітична газета. – 2020. – 20 серп. – С. 14.
Про лист Аркадія Казки до Павла Тичини від 12 жовтня 1927 р., в якому він прохає майбутнього класика потурбуватись за свого друга, Михайла Куриленка, поета і журналіста.

Тельнюк С. Залюблений у нове життя / упоряд. та передм. С.Тельнюка // Казка А. Васильки: поезії. – Київ, 1989. – С. 7-25.
Головні віхи життєвого шляху Аркадія Казки.

«Українізація» 1920-1930-х років: передумови, здобутки, уроки. Колективна монографія / за ред. В.Смолія. – Київ, 2003. – С. 201.
Про трагічну постать Аркадія Казки, смерть якого відкрила «довгий список-мартиролог жертв сталінських репресій на Україні».

Шкварчук В. Винуватий, бо українець. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 / В.Шкварчук // Сіверщина. – 2004. – 16 січ. – С. 9-10.
Матеріали слідчої справи Одеського окрвідділу ДПУ, заведеної на Аркадія Казку 1929 р.

Шкварчук В. Непокора Аркадія Казки. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 / В.Шкварчук // Літературна Україна. – 2004. – 3 черв. – С. 7.
Матеріали слідчої справи Одеського окрвідділу ДПУ, заведеної на Аркадія Казку 1929 р.

Яновський О. Повернення Казки / О.Яновський // Гарт. – 2011. – 6 жовт. – С. 12.
Наведено сонет-акростих «Буря» Аркадія Казки. 

18 серпня 2020 р.

Володар Лівобережжя: до 400-річчя від дня народження гетьмана Івана Самойловича


         Іван Самойлович приходить у цей світ близько 1620 р. (ін. джерела: поч. 1630-х рр.) у містечку Ходорків на Житомирщині в родині православного священика. На Правобережжі неспокійно, тож батько Самуїл перевозить родину (має четверо синів) до містечка Красний Колядин поблизу Конотопа на Чернігівщині (тепер у складі Сумської обл.), де отримує парафію.

Майбутній гетьман України навчається у Києво-Могилянському колегіумі, система навчання в якому потребує докладнішої розмови.

У 1631 р. Петро Могила, майбутній митрополит та вихованець єзуїтів, запроваджує їхню освітню модель до Лаврської Братської школи, а вже з наступного, 1632 р., за цією системою навчатимуть у Києво-Могилянському колегіумі.

Єзуїти – католицький орден, що свого часу провадив активну місійну діяльність у Південній Америці та Південно-Східній Азії. Звідти – величезні кошти (конкурували навіть з королями !), що дозволяли займатися науками. Саме єзуїти відкривають лінію зміни дат, Австралію…

Освітня модель єзуїтів не знала фізичних покарань (вкрай революційно на той час !), лише моральні впливи: невдаха-учень міг опинитися на останній лаві або ж під віслючим ковпаком… Для заохочення надавалися почесні посади, як от консул чи диктатор, що передбачали також певні повноваження та переваги.

Існували дві паралельні групи: Greka i Romana, у кожного учня першої був опонент з другої, що виправляв його помилки й навпаки. За такої системи конкуренції відбувалося змагання між групами та учнями за кількість балів.

          Додамо, що свого часу у Львівському єзуїтському колегіумі навчається також майбутній гетьман Богдан Хмельницький. Ще один гетьман, Іван Мазепа, наступник Самойловича, теж є вихованцем єзуїтів.

         На відміну від братів Василя, Мартина і Тимофія, що стають священиками, Іван, завдяки шлюбу з Марією Голуб, донькою Івана Григоровича Голуба-Багатого, потрапляє до кола впливової лівобережної старшини. Карєрні «наслідки» не забарилися: сотник у Зіньківському полку – наказний полковник Прилуцького полку – писар, осавул, суддя Чернігівського полку…

         Січень 1668 р. Іван Самойлович – наказний чернігівський полковник.

         1669 р. Генеральний суддя лівобережної частини Українського гетьманату.

         17 червня 1672 р. Івана Самойловича обрано гетьманом Лівобережжя на старшинській раді в Козацькій Діброві поблизу Конотопа.

         Внутрішня політика Івана Самойловича – потужна й міцна (до авторитаризму) гетьманська влада. Усіма способами він чинить так, що лише кандидати зі знатних старшинських родин мають доступ до адміністрування в козацькій державі. Вже не скликаються генеральні військові ради: гетьман збирає лише раду старшин. Саме за Самойловича значкове військове товариство починає поступово перетворюватися на українське дворянство.

         «Володар малоросійського панства», «Зверхній владця і господар вітчизни», «удільний князь» – такими метафорами нагороджено гетьмана ще за життя. Самойлович мріє про монархічну лінію управління, започатковану Богданом Хмельницьким, тобто думає передати владу як спадок синам (Семену, Григорію, Якову). Не судилося: всіх чоловіків роду Самойловичів або страчено, або заслано  до Сибіру, де вони й загинули…

         Його старший син Семен, стародубський полковник і засновник містечка Семенівка (тепер у складі Новгород-Сіверського району Чернігівщини) помирає у 1685 р. (є думка істориків, що тут не обійшлося без «допомоги»); у 1687 р. Григорія, середульшого сина, четвертують у Севську (тепер це місто Брянської обл. РФ); самого Самойловича разом з Яковом, молодшим сином, без суду заслано до Сибіру. У 1890 р. гетьман помирає в Тобольську.


         Найголовніший результат правління Самойловича, на думку історика Івана Крипякевича, є утвердження державного устрою Українського гетьманату на період  наступних ста років. 1670-1680-ті рр. – це злагоджене й налагоджене господарство України, започаткування нових промислових галузей, міцний поштовх у торгівлі як на Заході, так і на Сході…

Дізнатися більше про Івана Самойловича запрошуємо у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Рекомендована література

Алмазов О. Гетьманські агенти як канал отримання гетьманом Лівобережної України І.Самойловичем відомостей про стан справ у Речі Посполитій / О.Алмазов        // Сіверянський літопис. – 2015. – № 3. – С. 3-10. – Бібліогр.: 39 назв.

Журавльов Д. Про злет і падіння Івана, «поповича-гетьмана» (І.Самойлович) / Д.Журавльов // Усі гетьмани України. – Київ: Гетьман, 2012. – С. 338-353. – 508 с.

Лаєвський А. Старшинський корпус Стародубського полку за доби гетьмана Івана Мазепи / А.Лаєвський // Сіверянський літопис. – 2015. – № 4. – С. 18-32. – Бібліогр.: 52 назв.

Лунін С. Іван Самойлович / С.Лунін. – Харків: ТОВ "Пет", 2013. – 128 с.


Мицик Ю. З нових документів до історії Сіверщини (друга половина XVII – XVIII ст.) (частина 4) / Ю.Мицик // Сіверянський літопис. – 2016. – № 5. – С. 67-89. – Бібліогр.: 5 назв.
Запропоновано документи гетьманів України (Павла Тетері, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Данила Апостола), генеральної старшини, полковників, керівників антипольського повстання...

Саєнко Н. Скарбниця гетьмана Івана Самойловича / Н.Саєнко // Світ-інфо: Чернігівська обласна інформаційно-аналітична газета. – 2020. – 20 лют. – С. 13.

Сушинський Б. Іван Самойлович, полковник чернігівський, генеральний суддя, гетьман України / Б.Сушинський; оформл. О.Чередниченка // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х т. Т. ІІ. Друге, доповнене видання. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 133-136. – 584 с.: іл.

Таїрова-Яковлева Т. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини: 2-е вид. / Т.Таїрова-Яковлева; пер. з рос. Т.Кришталовської. – Київ: ТОВ Видавництво «КЛІО», 2018. – 184 с.: іл.

Чорна С. З братами не воюють, або Чому російсько-українські війни – не регіональний конфлікт, а прояв цивілізаційного протистояння / С.Чорна // Голос України. – 2016. – 13 лип. – С. 14.
Продовження. Початок: "ГУ" за 18, 25 травня, 1, 8, 15 червня, 6 липня 2016 р. Про невдалу спробу гетьмана Петра Дорошенка укласти військово-політичний союз з Портою та російсько-українські війни 1674 та 1676 рр.

Чухліб Т. Іван Самойлович / Т.Чухліб; кер. авт. кол. В.Горобець // Історія України в особах: Козаччина. – Київ: Україна, 2013. – С. 161-170. – 304 с.: іл.

Чухліб Т. Політика І.Самойловича та І.Мазепи й роль Москви / О.Гуржій, Т.Чухліб // Гетьманська Україна: 1676 – 1764. – Київ: Арій, 2016. – С. 204-211. – 320 с.: іл. – Серія «Таємниці історії».

Чухліб Т. Хитромудрий політик (І.Самойлович, 1672-1687 рр.) / Т.Чухліб // Гетьмани України: війна, політика, кохання. – Київ: Арій, 2016. – С. 280-303. – 480 с.: іл..


14 серпня 2020 р.

Велич краси людського серця (до 215-річчя від дня народження Г.К.Андерсена)


Життя – це казка, написана пальцями Бога.

Г. К. Андерсен

Непомітно у часі глибокого карантину промайнув ювілей видатного казкаря, 2 квітня. У 1955 р. Костянтин Паустовський (1892-1968), російський письменник українського походження, згадує, як відбувається його перше знайомство з казками Г.К.Андерсена: новорічної ночі 1899-1900 рр., у семирічному віці.

Як влучно помічає Костянтин Георгійович у передмові до збірки Андерсена «Казки та історії»: «…у кожній дитячій казці міститься друга, яку повністю здатні зрозуміти лише дорослі». Моє особисте знайомство з «Калошами щастя» сталося у віці сім разів по сім. Тож спробуємо разом зрозуміти подвійний зміст повчальної казки…

Калоші щастя

В одному з будинків Копенгагена збирається поважне товариство. Радник юстиції, що в захваті від доби Середньовіччя, намагається переконати присутніх у тому, що правління короля Ганса (1455-1513) – найкращий час в історії людства… До банкетної зали заходять дві чарівні дами, неймовірно гарно вбрані. Насправді це феї: Щастя (точніше, камеристка її фрейліни) та Печалі.

Ось вони розповідають одна одній, як минув день у кожної. Камеристка фрейліни Щастя відзначає, що зробила кілька дрібних добрих справ, але в неї сьогодні День народження, тож лишається дещо: калоші щастя. Кожен, хто їх взує (пригадаймо цей давній звичай – завітали в гості, роззуваєтесь, а в помешканні чисто), тієї ж миті опиниться в тому місці й часі, де забажає.


Фея Печалі категорично заперечує: «Навпаки, це зробить людину найбільш нещасною у житті !» «Добре, побачимо !» – відповідає камеристка феї Щастя і ставить свої калоші щастя разом з іншими, звичайними біля входу в коридорі.

Незабаром їх взуває радник юстиції Кнап і опиняється в своєму улюбленому часі короля Ганса, що правив Данією з 1481 до 1513 р. Вулиці брудні, ліхтарі не горять, радник не знаходить звичного мосту… Старі, вбогі будинки: Кнап не вгадує жодного. Він не бачить візника…

Мови Кнапа не розуміють, а йому самому важко збагнути, що кажуть до нього. Нарешті він заходить до харчевні, намагається спілкуватися з господинею. Починає датською, потім переходить на німецьку… Тоді до Кнапа звертається бакалавр богослівя.

Співрозмовники швидко знаходять спільну тему: новітня література. Принагідно згадують імя Готфреда фон Гемена, першого датського книгодрукаря. Аж ось найпростіші висловлювання радника видаються бакалавру надзвичайно складними, сміливими й фантастичними. Наостанку Кнап і богослов не розуміють один одного.

«Де я ?» міркує радник. Тут надходить пропозиція пити мед і бременське пиво: Кнап приєднується. Та коли розуміє, що пяний, вирішує рачкувати до дверей. Це помічають інші гуляки, хтось хапає його за ноги: калоші сповзають, а чари зникають…

Радник бачить великий будинок, сам він лежить на тротуарі, а поруч спить нічний сторож… «Ось що наробила одна склянка пуншу», думає Кнап. І тут він благословив своє девятнадцяте століття, що, попри недоліки, було набагато краще за те, пятнадцяте, в якому він щойно перебував.


Далі мова про пригоди нічного сторожа, який перевтілюється спочатку в бідного лейтенанта, а потім його розчарована душа мандрує (окремо від тіла) до Місяця. В цей час мертве тіло потрапляє до моргу, де калоші взуває студент-медик, завдяки чому досліджує вершини і безодню людських сердець…

Нарешті нічний сторож відносить калоші до поліцейського відділку, де писар плутає їх зі своїми: стає спочатку поетом, а згодом пташкою – жайворонком. Далі калоші позичає сусід поліцейського писаря (винаймає кімнату поруч), студент-богослов, що мріє про далекі подорожі: Італія, Швейцарія…

Доволі швидко мандрівник переконується, як «заважає» тіло долати гірські перевали, витримувати надзвичайну спеку. Богослов бажає подорожувати … окремо від тіла, лише душею, щоб насолоджуватись вповні… Так студент опиняється у власній кімнаті й бачить себе самого … у труні.

Заходять дві феї, Щастя і Печалі. Камеристка фрейліни феї Щастя каже, що студент-богослов ще не виконав своєї життєвої програми, не опанував важливих навичок та знань, тож зарано його ховати… Тоді фея Печалі забирає калоші: тепер вони належатимуть їй.

Отже, важлива мораль казки Г.К.Андерсена: ніколи не варто нарікати на свій час чи становище. Нехай не все в цьому світі влаштовано згідно з нашими бажаннями чи мріями: слід бути вдячними Богу за все…

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Андерсен Г.К. Сказки и истории: в 2 т. Т. 1 / Г.К.Андерсен; пер. с дат. А.Ганзен, П.Карпа, И.Разумовской и С.Самостреловой, К.Телятникова, Ю.Яхниной; вступ. ст. К.Паустовского; сост. Л.Брауде; худож. Г.А.В.Траугот. – Челябинск: Юж.-Урал. кн. изд-во, 1993. – 576 с.: ил.

Андерсен Г.К. Снежная королева: сказки / Г.К.Андерсен; пер. с дат. А.Ганзен и А.Кобецкой; худож. С.Ким. – Белгород: Пилигрим, 1993. – 112 с.: ил.

Андерсен Х.К. Казки, розказані дітям / Х.К.Андерсен; пер. з дат.; передм. К.Паустовського; ред. Ю.Коновалов; худож. В.Межевчук. – Одеса: Маяк, 1993. – 400 с.
Текст рос. мовою.


Андерсен Х.К. Сказки и истории / Х.К.Андерсен; пер. з датск.; вступ. ст. К.Паустовского; ред. Г.Фролова; худож. М.Бирюков. – Москва: Правда, 1989. – 448 с., ил.

Бочкарьова О. Світ Андерсена. Створення скрапбуку / О.Бочкарьова // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 9. – С. 9-11. – Бібліогр.: 4 назви.
Інтегрований урок зарубіжної літератури, 5 кл.: створення альбому з фотографіями, фотоколажами, декорування його малюнками, афоризмами.

Братко В. Культурологічний підхід до вивчення літературної казки / В.Братко // Зарубіжна література в школах України. – 2013. – № 9. – С. 18-21. – Бібліогр.: 9 назв.
Урок зарубіжної літератури за казкою Г.К.Андерсена "Дикі лебеді".

Головко Л. Як людині стати творцем власного життя ? Компаративний аналіз казки Г.К.Андерсена "Соловей" та одноіменного оповідання Костянтини Малицької / Л.Головко // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 6. – С. 26-34.
Урок зарубіжної літератури.

Грёнбек Б. Ханс Кристиан Андерсен. Жизнь. Творчество. Личность / Б.Грёнбек, пер. с дат. М.Николаева, предисл. и коммент. Д.Александров. – Москва: Прогресс, 1979. – 240 с.

Залозна С. Диво, створене генієм / С.Залозна // Зарубіжна література в школах України. – 2013. – № 9. – С. 16-17.
Позакласний захід, присвячений життю та творчості Г.К.Андерсена.

Івашина Л. Данія / Л.Івашина // Позакласний час. – 2011. – № 4. – С. 31.
До Дня Європи, 5 кл.: запропоновано проєкт казкової віртуальної подорожі до Батьківщини видатного казкаря.

Каніболоцька О. Подорож казками Г.К.Андерсена / О.Каніболоцька // Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 7-8. – С. 75-77.
Урок-гра зарубіжної літератури у 5 кл.

Карпік М. Г.К.Андерсен. "Снігова королева" / М.Карпік // Всесвітня література в сучасній школі. – 2014. – № 2. – С. 19-28. – Бібліогр.: 5 назв.
Система уроків зарубіжної літератури з позакласного читання, 5 кл.

Кашуба Є. Мінливе щастя двох подружок. За казками Г.К.Андерсена "Ялинка" та О.Пчілки "Сосонка" / Є.Кашуба // Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 11. – С. 51-53.
Урок-аналіз зарубіжної та української літератури.

Кожукало Н. Сучасники М.В.Гоголь і Г.К.Андерсен: спільні сторінки в біографії класиків світової літератури / Н.Кожукало // Зарубіжна література в школах України. – 2019. – № 4. – С. 16-19.

         Костенко Л. Будуємо правовий дім для Дюймовочки / Л.Костенко // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 11. – С. 85-89.
Правова гра за казкою Г.К.Андерсена.

Мамзенко Н. Пригоди у Скандинавському королівстві / Н.Мамзенко   // Колосок. – 2019. – № 4. – С. 26-31.
Захопливо про Данію – чарівну та неймовірну батьківщину Г.К.Андерсена, казкову та щасливу країну, конституційну монархію, в якій королева виконує роль голови держави. Про походження універсального конструктора LEGO, технології бездротового звязку Bluetooth та філософії щастя hygge.

Моротская С. Призрак Гамлета / С.Моротская // Вокруг света. – 2015. – № 3. – С. 62-67.
Про датське місто Гельсінгер, у замку якого Шекспір "оселив" свого Гамлета. Про мешканців цього 590-річного міста, що шанують свого Андерсена і Хольгера Датського та уникають питань про Шекспіра і Гамлета.

Ніколенко О. У королівстві Андерсена / О.Ніколенко // Зарубіжна література в школах України. – 2019. – № 1. – С. 5-8.
Запропоновано біографію Г.К.Андерсена.

Х.К.Андерсен (Данія) / Х.К.Андерсен; уклад. С.Бодрова та ін.; ред. Л.Шведова; худож. Н.Музиченко та А.Музиченко // Зачарована принцеса : Казки зарубіжних письменників. – Дніпропетровськ: Райдуга, 1993. – С. 184-332. – 576 с.: іл. – Серія «У тридевятому царстві».
Текст рос. мовою.