11 серпня 2020 р.

Друга світова війна: перебіг і підсумки, уроки та історична правда (до 75-річчя закінчення)


Всі шукають і не знаходять причини, з якої почалась війна. Їхні пошуки марні. Причину цю вони не знайдуть. Війна почалась не з якоїсь однієї причини, війна почалась з усіх причин відразу.

Вудро Вільсон (1856 – 1924), 28-й Президент США, про початок І світової війни

Думку Вудро Вільсона щодо причин початку Першої світової війни, напевно, можна застосовувати й до Другої, що стала, власне, її логічним продовженням. На мій погляд, важливо інше: чи можливо взагалі на нашій планеті побудувати суспільство добра і злагоди без використання насильницьких технологій і структур (Голокост, НКВС) ?

Ален Безансон, сучасний французький історик (нар. 1932 р.) і дослідник тоталітарних систем, порівнює режим Гітлера зі Старим Заповітом, у свою чергу, режим Сталіна, на його думку, це пародія на християнський світ.

Обидва режими сповідували мілітаризм, виношували бажання захопити світ. Для Гітлера було важливо поширити межі життєвого простору Німеччини. Тут йому почали заважати євреї. Згідно зі Ст. Заповітом, Гітлер розглядав німців як євреїв, а євреїв – як хананеян чи моавитян, тобто ворогів Ізраїлю, яких треба знищити.

Щодо задуму оволодіти всім світом: цього у Гітлера ніколи не було. Безумовно, він бажав панувати над усією Європою, але Іспанія та Італія, наприклад, лишились би незалежними зі своїми колоніями в Африці. Далі, Британська імперія… Азія призначалась для Японської імперії. Тобто, Німеччина – одна з 3-х світових імперій.

Режим Сталіна, на думку Безансона, це пародія на гасло Ісуса не обмежуватися Ізраїлем, йти до меж усієї Землі. Бачимо, як знайомий заклик з Євангелія більшовики перетворюють на пародію: треба здійснити світову революцію ! І цього ніколи не приховують !

Справді, ще Карл Маркс, класик більшовицького вчення, стверджував, що революція переможе одночасно на всій планеті. Час пливе, а мрія не здійснюється, тоді Ленін уточнює: спочатку в одній країні. Як євангельська зернина, кинута в землю…

Мужність і співчуття



Урешті він підписав Шиндлерів папірець. Оскар узяв всі розписки, де було позначено, скільки він виграв в Амона, і повернув їх йому. «Тільки дівчинку мені бережи», – сказав Оскар, – доки пора буде нам переїжджати. На своїй кухні Гелена Гірш і не підозрювала, що карти її врятували.

Томас Кініллі. Список Шиндлера

Друга світова війна порушила підвалини європейської культури, варварство спалахнуло в самісінькому серці Європи. Цілком зрозуміло, що ідеологія нацизму відкинула усі моральні засади. Концтабори, створені нацистами, призначалися для знищення людей, і фатальний вирок було винесено саме єврейському народу, який у 1933-1945 рр. і пережив трагедію Голокосту. З 12 млн., знищених у нацистських концтаборах, євреї становили половину – 6 млн., усього ж через ці «фабрики смерті» пройшли 18 млн.

Ще у часі боротьби за владу, нацисти оголосили євреїв головною причиною зла, від якого потерпає усе людство. Расову ненависть, расову перевагу, расові привілеї було закладено Гітлером у підмурівок своєї партійної і державної політики. На вершині расової піраміди опинилася німецька раса як панівна. Далі йшли англо-сакси, визнані неповноцінними, ще нижче опинилися романські раси. В основі піраміди гітлерівці розташували словян, які, згідно з їхнім визначенням, були рабською расою.

Для євреїв на Землі місця вже не лишалося: нацисти проголосили себе захисниками людства від євреїв. Історія, за гітлеризмом, це історія боротьби рас, її закони полягають у пануванні вищих рас над нижчими, винищенні та зникненні нижчих рас. У 1935 р. Спілкою націонал-соціалістичних юристів запропоновано вилучити з німецького цивільного кодексу термін «людина» та замінити його іншим. На думку цих юристів, термін «людина» «викривлює відмінності між співвітчизником, громадянином імперії, іноземцем, євреєм…».

До початку війни на східному фронті у Гітлера вже існував докладний план фізичної ліквідації «нижчих народів»:

«Ми повинні перш за все витіснити і знищити слов’янські народи: росіян, українців, білорусів, поляків, чехів, словаків, болгар. Перед нами постає завдання зменшити чуже населення, а також методично сприяти зростанню чисельності германського населення. Природа жорстока і ми маємо право бути жорстокими. Ніхто не може заперечувати моє право знищувати мільйони людей нижчої раси, котрі розплоджуються, як комахи… Треба знищити 20 млн. чоловік…»

Згідно з таємним наказом Гітлера, виданим перед нападом на Радянський Союз, дозволялися будь-які розправи з населенням. Повністю винищити словян німці вирішили вже після війни. Проте щодо євреїв криваві наміри здійснювались відразу. Винищувалось все єврейське населення. Винятків не існувало: на страту виводили як старих, так і малечу. Дітей, які ще не ходили, паралізованих та дуже хворих несли або підвозили до місця страти.
        
Усі страти здійснювалися за єдиною таємною інструкцією. Нею визначались форма і глибина ями, пояснення для приречених, яким до останньої хвилини не повідомляли справжньої правди щодо їхньої долі. Перебування в гетто, сформованих гітлерівцями на окупованих районах Східної Європи, було короткотривалим. Справді, з цього місця збору приречених зручніше вести на страту, ліпше контролювати, відокремлювати здатних до спротиву від безпорадних дітей та немічних старих.
                 
Та навіть в цих безнадійних умовах приречені вели боротьбу, чинили спротив. Первинною формою протесту була ідейна боротьба. Нацистська влада позбавила євреїв, зачинених у гетто, усіх людських прав, прирівняла їх до тварин. Ідейним протестом проти цього зоологічного існування було культурне життя гетто: підпільні лекції, театральні вистави, школи для дітей, що помирали від голоду. Все це стверджувало право пригнічених та принижених залишатися людьми до останнього подиху.

Пригадую свій подив під час огляду гетто чеського концтабору Терезін (60 км від Праги), коли екскурсовод, юнак-чех, повідомив, що в ньому відбувалися вистави єврейського театру. Тиснява була неймовірна: триповерхові деревяні нари, а за яку сотню-другу метрів від гетто – крематорій. Проте найбільше мене вразив той факт, що офіцерів табору не просто відвідували чарівні дружини с милими дітьми (у музеї зберігаються відповідні фото): вони тут жили й розважалися, мали свої вистави й музичні вечори… На мій погляд, все, що їх тут оточувало, вони сприймали як ферму, в якій звичних тварин замінено на набагато нижчих за них людей…
        
Другим ступенем спротиву були численні форми саботажу нацистських розпоряджень, приховування кваліфікованими працівниками своєї спеціальності, корисної для окупантів, шкідництво на підприємствах (коли «несподівано» припиняли роботу верстати та обладнання). Тут варто зацитувати рядки із загальновідомого твору австралійського письменника Томаса Кініллі «Список Шиндлера»: «Одна з причин, через яку Брюннліц пережив усі ті перевірки, була неослабна хитрість кваліфікованих працівників Оскара. Над вимірювальними приладами печей попрацювали електрики. Стрілка лічильника показувала правильну температуру, коли насправді піч усередині була на сотні градусів холодніша».
        
Третім ступенем спротиву була озброєна боротьба: втеча до партизанів або повстання всередині самого гетто. Налічується сотні випадків повстань різної тривалості, від одноденної збройної сутички в Луцьку до найбільшого і найвеличнішого повстання у Варшавському гетто, що перетворилось у сорокаденне протистояння євреїв з танками, артилерією, піхотою та авіацією нацистів. Усі повстання закінчились загибеллю героїв, які знали про це заздалегідь. Трагічний фінал лише підкреслює усю величність їхньої боротьби.
        
         Важливо усвідомлювати, що початкові плани Гітлера щодо євреїв не були такими вкрай радикальними й жорстокими, як згодом. Про це пише, зокрема, вже згадуваний Томас Кініллі в перших розділах свого твору «Список Шиндлера». Усіх євреїв Європи планувалося переселити … на острів Мадагаскар (південно-східна Африка). На мій погляд, мовчазна згода й байдужість європейських народів щодо свого єврейського оточення великою мірою спричинилася до поглиблення трагедії Голокосту.
        
Варто зрозуміти, що відчуження, а подекуди й ненависть до євреїв на європейському континенті виростали упродовж століть. Прослідкувати це можна на прикладі художньої літератури, що часто є досить правдивим віддзеркаленням життя.
        
         Звернімося до роману «Айвенго» Вальтера Скотта. З перших сторінок бачимо, що послуг багатого торговця-єврея Ісаака з Йорка постійно потребують навіть короновані особи, проте англійці поводяться з ним аж занадто зверхньо й жорстко, сказати ближче: як з твариною. Його доньку, цілительку Ребекку засуджено до страти як чаклунку… Після визволення відважним лицарем Айвенго цю єврейську родину, батька й доньку, від еміграції не зупиняє навіть те, що король Англії, шляхетний Річард Левове Серце, пропонує їм своє заступництво. Справді, в Англії наприкінці ХІІ ст. євреї не почувалися у цілковитій безпеці.
        
Другим і вкрай негативним прикладом може слугувати злочинець-єврей Фейгін з роману Чарлза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Дія твору відбувається теж в Англії, переважно в Лондоні, проте вже в ХІХ ст. Старий Фейгін, головною справою життя якого було «навчання» та використання підлітків у злочинних намірах, врешті-решт скінчив своє життя на шибениці. Під час увязнення розлючений натовп ледь не вбиває старого єврея камінням.

         В українській літературі ХІХ ст. знаходимо також чимало прикладів представників єврейського народу як негативних персонажів. Пригадаймо промисловців, управителів, орендарів, лихварів та шинкарів з таких класичних творів (шкільної програми !): Тарас Шевченко «Гайдамаки», Іван Франко «Борислав сміється», Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря», Іван Карпенко-Карий «Хазяїн»…

Спробуйте знайти позитивного героя… Показовим є епізод, змальований в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного: Чіпка, головний герой, що опинився на краю прірви, і змушений розпродувати усе майно та збіжжя, відмовляється мати будь-яку справу з євреєм.

         На превеликий жаль, можу пригадати лише одного позитивного героя (героїню): єврейську дівчину Клару, що навчалася в школі невольниць з Настунею Лісовською, майбутньою дружиною Сулеймана. У своїй повісті «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого), завойовника і законодавця: Іст. повість з 16-го ст.», створеній між двома світовими війнами, Осип Назарук майстерно змальовує, як Клара щиро допомагає Настуні порадами й поясненнями… Подруги «випадково» зустрінуться вдруге в Єрусалимі:

         «Ще того дня приняла її султанка разом з великою депутацією євреїв, котрі просили полегші в доступі до свого Муру Плачу. Султанка зараз наказала не робити їм ніяких перешкод…». А вже Селім, син Роксолани, подарує євреям Мур Плачу (це історичний факт).

         Памятаймо про те, що Оскар Шиндлер, успішний німецький промисловець, мільйонер, запальний гравець, «справжній арієць» … та Праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни, був швидше винятком із загального правила мовчанки й байдужості. Справді, звернімося знову до «Списку Шиндлера»:


«Німецька преса поширила історії про подвиги Оскара за воєнних часів і про церемонії "Яд Вашему". Ці завжди хвалебні репортажі, втім, не допомагали йому жити. На вулицях Франкфурта на нього дивилися косо, кидали в нього каміння, якісь робітники сміялися з нього й казали, що його слід було спалити разом з євреями.

У 1963 р. він ударив кулаком робітника фабрики, який обізвав його жидолюбом, і той подав на нього в суд за напад. У місцевому суді, на найнижчому рівні судової системи Німеччини, Оскар вислухав від судді нотацію і був змушений заплатити за моральну шкоду.»

Є над чим замислитись усім нам у часі 75-річчя завершення ІІ світової війни.

Пораймос


         Дотепер у середовищі істориків ІІ-ї світової війни не вщухають суперечки: а чи був Пораймос і чи можна його порівнювати з Голокостом ? Термін Пораймос означає переслідування ромів нацистами (за аналогією з терміном для євреїв). Думки науковців розходяться, проте спільною позицією є те, що антиромська політика не містила в собі расово-ідеологічної складової, щодо циган у нацистів не існувало чіткого та єдиного плану винищення.
        
         Спроби розробки такого плану Інститутом расової гігієни у 1933-1942 рр. ускладнювались неоднорідністю циганського етносу, до підгруп якого належали, зокрема: балканські роми, калдерари, лаллері, ловари, сінті; а також застереженнями райхсфюрера СС Гіммлера, на думку якого окремі групи ромів є нащадками арійців, і їх варто зберегти для подальшого вивчення.

         Власне тому й не існувало письмового наказу щодо винищення ромів, як це було у випадку з євреями. Це, наприклад, підтверджує і запис допиту під час Нюрнберзького процесу колишнього командира айнзатцгрупи «D» Отто Олендорфа, стрижнем захисту якого було твердження про неухильне виконання «наказів фюрера».

Справді, якщо такий наказ існував для євреїв, то для циган Олендорф покликувався на свої знання загальноєвропейської історії, з яких випливало, що у роки війни роми вважалися небезпечними: шпигували на користь обох сторін, часто служили звязківцями. Підтвердження своїм думкам Олендорф знаходив, зокрема, у пєсах Шіллера про 30-літню війну в Європі (1618-1648 рр.).

         Плани Гіммлера щодо ромів остаточно сформувалися наприкінці 1943 р.: до осілих ромів та осіб змішаної ромської крові слід було ставитися так, як і до решти мешканців окупованої території, проте кочові роми й роми наполовину, як і євреї, спрямовувалися до концтаборів. Відповідний указ райхскомісара «Остланда» Г.Лозе датовано 15 листопада 1943 р.  

         Яким було практичне виконання цих приписів на теренах Сіверщини ? Наказ начальника поліції безпеки Чернігова, оприлюднений 10 липня 1942 р., передбачав для ромів «переселення на нові місця проживання». Під загрозою «суворої кари» у Чернігові зібралися роми з навколишніх містечок, сіл та хуторів. Усно їх поінформовано, що їхатимуть до Сербії, наказано взяти з собою гроші й коштовні речі. Нарешті, в серпні усіх ромів перевели до міської вязниці, звідки їх партіями щодня возили розстрілювати до Подусівського лісу. За різними джерелами, загальна кількість страчених наближалася до двох тисяч. У вересні 1942 р. знищення ромів тривало, лише тепер їх везли на розстріл до Павлівського лісу.


         Цікаво, що лише один дослідник – М.Бессонов – наважився вивчити питання позиції місцевого населення щодо переслідуваних ромів. Він пише, що «словянське населення надало ромській національній меншості підтримку, якої євреї не мали». Взагалі, він «не знайшов жодного випадку, коли місцеве населення надавало б допомогу карателям». Науковець вказує на три причини такої підтримки:

v  політична: роми не брали участі в політичному житті країни, тому не відповідали за репресії радянського режиму

v  економічна: кваліфіковані роми-ремісники та власники коней були залучені до селянського господарства, також досить часто ромські родини отримували в селах і на хуторах притулок на зиму

v  культурно-психологічна: ворожіння, пісні, танці, а з другого боку – порівняна бідність, викликали не лише певні симпатії українців до ромів, але й щире співчуття.

Улюбленець неба


Олександр Гнатович Молодчий прийшов у цей світ 27 червня 1920 р. у Луганську. Після закінчення семирічки хлопець вступає до місцевого аероклубу. Олександр захоплюється авіамодельним спортом, і незабаром п’ятнадцятирічний хлопчина посідає перше місце на всесоюзних змаганнях. Сашка нестримно тягне до неба, тож, попри юні літа, він доволі наполегливий: старші товариші вчать його літати на аеропланах: через рік хлопець опановує планер, ще за рік – літак У-2.


У 1937-му сімнадцятирічний Олександр вступає до Луганської військової школи пілотів ім. Пролетаріату Донбасу, яку успішно закінчує наступного року. Згодом Олександр освоїть новий швидкісний бомбардувальник СБ (льотчики називають їх «ластівками»). З серпня 1940 р. літає на бомбардувальниках далекосяжної дії ДБ-3, що мають декілька модифікацій (ДБ-3а, ДБ-3ф та ін.). Полк дислокується у місті Орел. Тут і приходить до молодшого лейтенанта звістка про початок війни.

22 червня 1941 р. лунає сигнал бойової тривоги, який спочатку всі сприймають як чергове тренування (у тому часі, через напружену ситуацію, проводиться багато навчальних тривог). Тому на запитання дружини: «Ти ж не довго?» – Олександр заспокійливо відповідає: «Готуй вареники з вишнями, я незабаром повернуся з товаришем». Однак прийти додому того вечора йому вже не судилося…

На другий день війни Олександр Молодчий прибуває до Воронежа, де формується полк особливого призначення. Пілотів навчають літати вночі, в складних метеорологічних умовах. Перед ними постає завдання: освоїти новий тип літака – Єр-2 (конструктор – В.Г. Єрмолаєв), що в зв’язку з початком війни взятий на озброєння до закінчення державних випробувань і має цілу низку недоліків та технічних недоробок. По-справжньому випробовувати літак доводиться самим пілотам, а усувати недоліки – механікам полку. Олександр Молодчий отримує новий Єр-2 і разом з екіпажем – штурманом та двома стрільцями – відпрацьовує техніку нічних та «сліпих» польотів.

У цьому полку він воює понад три роки (спочатку заступником, а потім – командиром ескадрильї). І вже 22 жовтня 1941-го за вдало виконані бойові операції отримує свою першу Зірку Героя (взагалі, Молодчий – єдиний в історії, хто одержав це звання на літаку Єр-2).


Перший бойовий виліт Олександра Молодчого призначено на 18 вересня 1941 р. Екіпажу наказано провести розвідку і знищити скупчення ворожих військ у районі міста Демянськ Новгородської обл. На перешкоді пілотам вкрай несприятлива погода. Молодчий спрямовує літак на ціль, штурман скидає бомби.

Проте вже за кілька хвилин у машину влучають відразу три зенітні снаряди. В кабіні вирує пожежа, німецький обстріл триває… Тут Олександр кладе літак на крило і стрімко втрачає висоту, чим остаточно переконує ворогів, що вони його збили. Зенітники бачать шлейф вогню і припиняють вогонь.

Молодчий вирівнює літак, набирає висоту і летить додому. Пожежу загасили, однак починає працювати з перебоями, а невдовзі і зовсім відмовляє правий двигун. На одному лівому моторі пілот тягне поранену машину до свого аеродрому. Так відбувається бойове хрещення Олександра Молодчого та його екіпажу. 

Серпень 1942 р. Ворог під стінами Сталінграда. Гітлер виголошує  самовпевнену заяву про чергову блискучу перемогу Третього рейху. Фюрер та його головний ідеолог Геббельс патетично обіцяють співвітчизникам, що віднині жодна радянська бомба не впаде на їхню столицю…

Ніч на 27 серпня 1942 р. Молодчий веде свою ескадрилью на Берлін. Командування визначило об’єкти для бомбардування: ставка Гітлера та військово-промисловий центр Берліна – танкобудівний та авіамоторний завод «Даймлер-Бенц», заводи «Сіменс», «Фокке-Вульф», «Хенкель», «Цеппелін», залізнична станція.

Впродовж кількох годин Молодчий долає грозовий фронт. Штурман Куликов володіє німецькою мовою: він прокладає курс за ворожими радіостанціями та радіопеленгаторами, а на підході до Берліна вдало налаштовує радіокомпас на одну з радіостанцій ворожої столиці. Це орієнтує літак у потрібному напрямку. Екіпаж Молодчого першим виходить до Берліна, але відразу ж опиняється під обстрілом ворожих зеніток.

Берлін оточений трьома лініями протиповітряної оборони ! У кожній – близько тисячі зенітних гармат, десятки радіолокаційних станцій, велика кількість прожекторних установок, аеростатні загородження, аеродроми нічних винищувачів… Молодчий виводить літак на ціль, бомби скинуто в самому центрі Берліна. Посилюється шквальний вогонь зеніток, зростає небезпека того, що літак буде збито: Молодчий поспішає доповісти про виконане завдання.

Він наказує штурманові передати радіограму відкритим текстом: «Москва. Кремль. Товаришу Сталіну. Знаходимось над Берліном. Завдання виконали». Повідомлення приймає радіостанція ім. Комінтерну. Приблизно в той же час зенітний вогонь над Берліном припиняється: Молодчого атакують ворожі винищувачі.

Проте льотчик виходить з повітряного бою неушкодженим, він відривається від переслідувачів і бере курс на схід. Через годину надходить радіограма-відповідь з Москви: «Вас зрозуміли. Дякуємо. Бажаємо щасливого повернення».

Спливають 10 годин складного і виснажливого польоту: Молодчий здійснює посадку на польовому аеродромі в районі міста Андреаполь Калінінської обл., дозаправка і повернення на базу в Підмосков’ї (відстань до Берліна – близько 1500 км). За кілька діб він здійснює ще один наліт на Берлін, вже за сприятливих погодних умов. Ці польоти продемонстрували мужність, відвагу та майстерність наших льотчиків, а головне – спростували міф про повне знищення радянської авіації, що його поширювала геббельсівська пропаганда.

У 1942-му в Берліні нацисти почуваються в цілковитій безпеці, тож спочатку не вірять, що їхню столицю бомбардують радянські льотчики. Згодом Геббельс виправдовувався: «Це була спецоперація військово-повітряних сил Великої Британії». Проте очільники англійського військового відомства одразу ж спростували слова фашистського ідеолога: «27 серпня британських літаків у небі над Берліном не було».

Гітлеру доводиться визнати очевидне і назвати українця Олександра Молодчого своїм особистим ворогом. Так спростовано міф про непереможність Третього рейху. Фактично саме цей день стає переломним у ІІ світовій війні. 31 грудня 1942 р. мужнього льотчика нагороджено другою Зіркою Героя.

«Несамовитим льотчиком» охрещує Олександра Молодчого Герман Герінг один із «божків» Третього рейху, хвалені винищувачі якого (в той час – грізні, суперсучасні літаки) абсолютно безпорадні у поєдинках зі, здавалося б, не надто прудким бомбардувальником українця. «Зачаклований він чи що ?!» –дивуються нацисти, коли літак Молодчого завдає прицільного бомбового удару, а потім вкотре благополучно виривається з-під пекельного обстрілу.

Йому дійсно неймовірно таланить. Він по-справжньому любить і відчуває небо. І воно прихильне до нього. Олександра Молодчого оминають кулі, після кожного польоту пілот повертається до своїх бойових побратимів живий та невразливий. За всю війну безстрашний льотчик не зазнає жодного поранення. Тому не дивно, що слова: «У небі – Молодчий !» викликають такий панічний жах у ворогів.

У вересні 1942 р. наші бомбардувальники завдають бомбових ударів по столицях союзників Німеччини – Угорщини та Румунії, чим у черговий раз підтверджують, що недосяжних тилів у ворога нема. У ніч з 4 на 5 вересня сотні бомб різного калібру скинуто на військові та промислові обєкти Будапешта, а з 13 на 14 вересня – Бухареста. Безпосередню участь у цих бомбардуваннях бере і Олександр Молодчий.

Влітку та восени 1943 р. в ході Курської битви та загального наступу радянських військ майор Молодчий здійснює регулярні вильоти на бомбардування скупчень військ та техніки противника на залізничних станціях Київ, Харків, Полтава, Кременчук, Бахмач… 10 вересня 1943 р. завдає удару по залізничному вузлу Ніжин.

Восени 1944-го Олександр Гнатович «квартирує» у селі Количівка Чернігівського району – там дислокується 2-й гвардійський Смоленсько-Будапештський авіаполк бомбардувальників далекої дії. Звідти майор Молодчий здійснює свої рейди на Кенігсберг, Тільзит, Данциг, Берлін…

«Мешканець села Калинівка, що на Донбасі, інвалід Громадянської війни, бджоляр Микола Іванович Клименко вніс на придбання літака для фронту 100 тис. крб. На ці кошти було куплено американський літак B25D(«Мітчел», екіпаж – 6 чол.), який назвали «Олег Кошовий» і передали, на прохання селянина, двічі Герою Олександру Молодчому, – показує унікальні фотографії онук Олександра Гнатовича, – на ньому дідусь літав останні півтора роки Великої Вітчизняної, збив шість винищувачів. Після війни він приїздив до Миколи Івановича на Донеччину, вони зустрічалися сімями, сиділи за накритими столами і співали українських пісень».

В фондах Третьяковської галереї зберігається картина Вяткіна «На Берлін !», де також зображений Олександр Молодчий. Його фотографії на листівках, які розкидають з радянських літаків над Москвою, Сталінградом, Ленінградом для підняття бойового духу співвітчизників. В роки війни у Москві розвішують плакати з портретом Молодчого і написом: «Воюй, як Олександр !».

За роки війни Олександр Молодчий налітав 600 тис. км (15 обертів навколо Землі по екватору). Командири авіаполку двічі подають клопотання до нагородження третьою Золотою Зіркою Героя, які з незрозумілих причин «призупинено» командуванням. За весь час служби (до 22 березня 1965 р.) Молодчий опановує 20 типів літаків різних модифікацій.


У травні 1946 р. 1-й гвардійський бомбардувальний авіаційний корпус переводять з Польщі (місто Білосток) до Чернігова. Молодчий живе у будинку напроти міської школи № 9, по вул. Червоноармійській (з 1980 р. – Східночеська). Коли в 1983 р. Олександр Гнатович стає почесним громадянином Чернігова, то з цієї нагоди садить іменне дерево, яке можна побачити у сквері за обласним академічним музично-драматичним театром ім. Тараса Шевченка. Вулиця Східночеська, де свого часу мешкав Герой, тепер носить його ім’я.

Право на память: від депортації до окупації

18 травня 1944-го вночі в будинок сильно постукали. Мама відчинила двері, увірвалися озброєні солдати… Прикладами почали виганяти нас надвір… Нічого не пояснили, і ми до самої станції Сімферополя думали, що везуть на розстріл… Всіх «забили» у вагони для худоби й закрили дошками… Не було ні води, ні туалету… Померлих закопували у поспіхом виритих ямах вздовж дороги під час стоянок, іноді – по кілька трупів в одній. Їхали зо 20 діб. Висадили нас на станції Хакулабад Наманганського району Узбекистану…

Наріман Бешевлі, 1932 р. народж. Спогади з архіву Меджлісу кримськотатарського народу

«В период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, вступая в сформированные немцами добровольческие татарские воинские части, боровшиеся против Красной армии», так постанова Держкомітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. пояснює причину депортації кримських татар з батьківщини.  

Справді, у 17-й армії Вермахту під командуванням Еріха фон Манштейна воювало 8684 кримських татар, тобто 1/25 від їхньої загальної чисельності (це приблизно 220 тис.). Але тут варто враховувати також і те, що майже 1.5 млн радянських громадян перейшли у той час на бік Вермахту, й частка росіян становила 2/3 ! Російська визвольна армія генерала Андрія Власова була найчисельнішою !

Необхідно відзначити, що Система депортувала й інші народи: наприкінці ІІ світової війни цього лиха зазнали балкарці, інгуші, калмики, карачаївці, ногайці, турки-месхетинці, чеченці… Є припущення, що Сталін планував наступ проти Туреччини, тому в такий спосіб намагався позбутися тюркських народів (потенційних ворогів) на своїй території. 

У травні 1944 р. 183 155 кримських татар вивезли з півострова у вагонах для худоби. Показово: депортували навіть дітей партизан та червоноармійців. Майже всі спецпереселенці (саме такий статус отримали тоді кримські татари) потрапили до Узбекистану, що дуже потребував робочих рук. У перші роки після депортації від виснажливої праці загинула майже половина кримських татар (46 %). Ось як згадує про це Лєніє Абібулаєва, 1938 р. народж. (спогади з архіву Меджлісу кримськотатарського народу):


«Привезли нас на станцію Голодний Степ Узбецької РСР… Ночували просто неба. Наступного дня всіх розмістили по бараках і хлівах, де не було ні вікон, ні дверей. Через 2 години почали виганяти на прополку бавовни… Наглядачі підганяли батогами. Почалися хвороби – малярія, тиф, дизентерія. Помирали сімями… Їли траву – лободу або конюшину. Від голоду і хвороб щодня помирали, особливо діти і старі».

У жовтні 1948 р. Сталін наказав: «Обязать райкомы партии повести решительную борьбу со всем татарским и не допускать употребления татарских слов и наименований». Так за час відсутності корінного етносу з карти півострова «зникло» близько 1400 (!) унікальних кримськотатарських назв. Проте не перейменували, наприклад, Бахчисарай («сад-палац»)…

Важливо памятати, що після смерті Сталіна депортовані народи почали поступово повертатися до рідних місць, за винятком кримських татар, німців та турків-месхетинців. Чому так ? Ось витяг з листа Петра Шелеста, першого секретаря ЦК КПУ до ЦК КПРС від 22 червня 1966 р.:

«За 22 года, которые прошли после выселения татар, места их прежнего проживания заселены. Трудящиеся Крыма достигли больших успехов в развитии экономики и культуры. Валовая продукция промышленности превышает уровень 1940 года более чем в пять раз. Возвращение татар к местам прежнего проживания и связанная с этим необходимость переселения из Крыма большого количества теперешнего населения повлекли бы большие убытки государственным интересам…».

Лише 14 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР ухвалено Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпечення їхніх прав». 45 років після депортації… Саме тоді почалося масове повернення кримських татар на батьківщину…

Ось минуло майже 7 десятиліть після депортаціїї… Переслідування корінного населення півострова поновилися ще до псевдореферендуму 2014 р. Напади на людей, що спілкувалися кримськотатарською, викрадення… Закатоване тіло Решата Аметова, учасника мирного мітингу біля парламенту Криму, що відбувся 3 березня 2014 р., знайшли лише за 2 тижні за 45 км від Сімферополя.

Показово: 18 травня, у День памяті жертв депортації, кримським татарам заборонено будь-які мітинги… Їхньому лідеру, Мустафі Джемілєву, не дозволяють приїхати до Криму… Закрито більшість кримськотатарських ЗМІ… Правозахисниця Олександра Матвійчук, координатор компанії LetMyPeopleGo, пояснює:


«Кримські татари організовано виступили проти окупації Криму. Це автоматично перетворило їх на персональних ворогів авторитарного російського режиму… Вони зіткнулися з цілим арсеналом переслідувань. Тут і насильницькі викрадення, і сфабриковані кримінальні справи, і закриття Меджлісу, і зупинка мовлення телеканалу ATR, і обшуки в медресе та мечетях. Можна говорити, що по суті відбувається прихована депортація. Окупаційна влада посилає чіткий сигнал кримським татарам: або виїжджаєте, або мовчіть».

І вони їдуть… Від початку окупації півострів покинуло понад 20 тис. кримських татар, що становить 1/15 від загальної чисельності. Це і є «прихована депортація», адже у переважної більшості в Криму в заручниках окупаційної влади лишаються родичі…

Про втрати

Радянські військовополонені. Тетяна Пастушенко, науковець Інституту історії України НАН України, стверджує, що після Голокосту – це одна з найбільших драм у часі ІІ світової війни. Тривалий час тема була закритою для вітчизняних дослідників.

Справді, «ретельне» знищення верхівки армії у 1930-х рр. вкрай послабило  керівництво збройними силами, як наслідок, нацисти часто створюють котли, захоплюють у полон. Найтрагічніше: після німецьких таборів радянські військовополонені, як «зрадники», мусіли відбути ще й «свої рідні».

Жінки – учасниці війни. Замислимось: у Радянському Союзі було мобілізовано 800 тис. жінок, з них 400 тис. потрапляє на передову (лікарки й санітарки, радистки й телеграфістки). Даних про їхню долю в часі війни майже нема (за винятком окремих, видатних осіб: героїнь). Більше: такої графи (жін.) не існує в статистичних звітах навіть після війни, у ветеранських організаціях.

Діти – учасники війни. Як таке сталося ? Звичайно, романтизм. Палке бажання помститися за загиблого батька, захистити маму та сестру. Далі: якщо голова родини перебуває в партизанському загоні, то дружині й дітям безпечніше бути з ним, аніж у рідному селі, де можуть видати "свої". У тилу діти організовано навчаються в ПТУ, а практичні заняття відбуваються на військових заводах. Щодо села, то в колгоспі вікових обмежень просто не існує, діти змалечку допомагають батькам.

Сатана переконує нас, що війна покликана захищати слабких, проте саме вони й потерпають у першу чергу. Характерною ознакою ІІ світової війни є найбільша кількість втрат цивільного (!) населення. Тобто, більше загинуло не солдат на фронті, а мирних мешканців вдома !

Отже, загальна кількість втрат України становить 5.5 млн. Це цивільних, не військових ! В Червоній армії загинуло 3 млн.

У дні 75-річчя закінчення Другої світової війни вшануємо також память про тих, хто загинув не на полі бою

Дізнатися більше про Другу світову війну запрошуємо у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Рекомендована література

Аширова З. Бекірова Г.: «Депортацію кримських татар можна порівняти зі знищенням Росією Кримського ханства» / З.Аширова // Урядовий курєр. – 2018. – 19 трав. – С. 4.

Бекірова Г. На боці вермахту воювали до півтора мільйона громадян СРСР. Дві третини з них – росіяни. Кримських татар депортували з батьківщини за три дні. Операція розпочалася 70 років тому – 18 травня 1944-го / Г.Бекірова // Країна. – 2014. – № 19. – С. 52-55.

Бельман С. Пам'яті загиблих сінті та рома / С.Бельман // Деснянська правда. – 2013. – 20 черв. – С. 5.
Про семінар "Геноцид європейських євреїв – історія та пам'ять", в якому автор, голова Чернігівської обласної єврейської громади, брав участь у квітні 2013 р. на запрошення Берлінського меморіального центру "Будинок Ванзейської конференції". Про меморіал знищеним нацистами в Європі сінті та рома (близько ½ млн. осіб), відкритий в Берліні 24 жовтня 2012 р. (50 м від рейхстагу).

Будник О. Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв: «Наша мета – створення платформи для повернення Криму на базі Будапештського меморандуму» / О.Будник // Урядовий курєр. – 2019. – 3 січ. – С. 3.

Голокост / Упоряд.: Л.Герасименко, Р.Пилявець // Друга світова війна в історичній памяті України. За матеріалами Українського інституту національної памяті. – Київ-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – С. 108-111.

Грабовський С. Тож коли і де розпочався Голокост ? / С.Грабовський // День. – 2016. – 30 верес. – С. 5.
Про ігнорування Ф.-В.Штайнмайєром, міністром закордонних справ ФРН, висновків дослідників із різних країн світу щодо початку Голокосту.

Диккенс Ч. Приключения Оливера Твиста : роман / Ч.Диккенс; пер. с англ. А.Кривцовой; коммент. Е.Ланна. – М.: Высш. шк., 1984. - 431 с.

Дзюба С. Знаєте, яким він чоловіком був ?! / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2014. – 8 трав. – С. 5.
Запропоновано маловідомі факти про Олександра Молодчого, видатного льотчика, який першим бомбардував Берлін 27 серпня 1942 р. Наведено спогади рідних та ветерана В.Устинова.

Дзюба С. Молодецька звитяга Олександра Молодчого / С.Дзюба // Військо України. – 2011. – № 7. – С. 38-41.
Закінч. Поч.: № 6, 2011 р.

Дзюба С. Олександр Молодчий і його срібні птахи / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2013. – 9 трав. – С. 6.
Розповідь онука та його дружини про найтрагічніші моменти долі свого видатного діда, почесного громадянина Чернігова, який першим із льотчиків бомбардував Берлін влітку 1942 р.

Дзюба С. Улюбленець неба / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2016. – 12 трав. – С. 5.
Наведено уривок з однойменної повісті про Олександра Молодчого, легендарного українського льотчика, двічі Героя Радянського Союзу, який 27 серпня 1942 р. першим бомбардував Берлін.

Дзюбенко-Мейс Н. Довга дорога додому. Кримські татари і українська політика / Н.Дзюбенко-Мейс // День. – 2014. – 16-17 трав. – С. 14.

Злочин, що не має терміну давності // Позакласний час. – 2018. – № 4. – С. 18-21 вкл.
До Дня боротьби за права кримськотатарського народу.

Капсамун І. План «Розпорошення», або Геноцид, що триває: 18 травня в Україні вшановують память жертв 74-ї річниці депортації кримськотатарського народу / І.Капсамун // День. – 2018. – 18-19 трав. – С. 4-5.

Кініллі Т. Список Шиндлера / Т.Кініллі; пер. з англ. Г.Яновської. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 432 с.

Козлюк С. Гоніння і вигнання / С.Козлюк // Український тиждень. – 2017. – № 11. – С. 18-19.
За інформацією Мустафи Джемілєва, від початку окупації Криму з півострова виїхало понад 20 тис. кримських татар.

Коханець Л. Мустафа Джемілєв: «Тривога не зникає – у повітрі передгроззя» / Л.Коханець // Голос України. – 2014. – 17 трав. – С. 12.
Розмова з діячем кримськотатарського національного руху, головою Меджлісу (1991-2013), правозахисником та дисидентом про депортацію та заборону окупаційної влади вшанувати 70-річчя цієї жахливої події.

Кукуста Т. Історико-філологічний вимір Голокосту / Т.Кукуста // Все для вчителя. – 2014. – № 1. – С. 86-88.
Сценарій інтегрованого уроку з новітньої історії з елементами проєктної діяльності.

Кулик Н. Очікуючи другого повернення / Н.Кулик // Освіта України. – 2017. – 22 трав. – С. 8-9.
Про історію депортації кримських татар, знищення їхніх духовних цінностей.

Лосєв І. Ключ від півострова / І.Лосєв // Український тиждень. – 2017. – № 11. – С. 20-22.
Висловлено думку про те, як автономія корінного народу Криму могла б сприяти вирішенню проблеми територіальної цілісності України.

Лосєв І. Крим: облога, блокада чи залучення / І.Лосєв // Український тиждень. – 2017. – № 19. – С. 22-23.

Лосєв І. Обмежувач суверенітету / І.Лосєв // Український тиждень. – 2017. – № 8. – С. 22-24.
Про те, як закладалося підґрунтя російської окупації Криму.

Мартыненко О. Человек № 174517. Свидетельство узника Освенцима / О.Мартыненко // Наука и религия. – 2010. – № 4. – С. 26-29.

Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні ? / П.Мирний; передм. О.Шевченко. – Київ: Школа, 2007. – 336 с. – Серія «Б-ка шкіл. класики».

Моісеєва Т. У перші роки після депортації було знищено половину кримських татар / Т.Моісеєва // Урядовий курєр. – 2015. – 21 листоп. – С. 1, 5.

Нахманович В. Голокост як наукова і світоглядна проблема. Погляд з України / О.Лисенко, Т.Вронська, Т.Першина та ін. // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси у двох книгах. Книга друга. – Київ: Наукова думка, 2011. – С. 802-863.

Николай Киселёв // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 15.
Про політичного керівника («політрука») партизанського загону «Месник», який понад місяць виводив за лінію фронту 270 євреїв: подолано понад 1.5 тис. км територією окупованої Білорусі та порятовано 218 осіб.

Обпалені навік // Освіта України. – 2017. – 27 лют. – С. 15.
Анотований список літератури до Міжнародного дня памяті жертв Голокосту.

Оскар Шиндлер // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 14.
Про найвідомішого Праведника світу, німецького промисловця, який порятував майже 1300 євреїв на своїх заводах у Польщі та Чехії.

Палатна О. Голокост. Сторінки трагедії / О.Палатна // Все для вчителя. – 2014. – № 1. – С. 106-107.
Методичні рекомендації до уроків з новітньої історії.

Перша депортація Криму // Урядовий курєр. – 2017. – 23 груд. – С. 7.
До 235-річчя виходу таємного рескрипту Катерини ІІ.

Подобєд О. Спокуса пропаганди / О.Подобєд // Історія України. – 2015. – № 15. – С. 1-5 вкл.
Про міжнародний відкритий семінар «Спокуса пропаганди і масові вбивства в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.», присвячений Голодомору, Голокосту та депортації кримських татар.

Поліщук В. Індуський святий із семінару Перетца : до 125-річчя академіка Олексія Баранникова / В.Поліщук // Літературна Україна. – 2015. – 16 квіт. – С. 10.
Про одного з основоположників радянської індології, перекладача російською мовою священної книги індуїзму – релігійно-філософського трактату "Рамачаритаманаса", святого індуської общини послідовників божества Вішну, а також першого в Україні й колишньому Радянському Союзі дослідника різних ділянок буття ромів, автора книги «Українські та південноросійські циганські діалекти», видрукованої українською в Ленінграді 1933 р.

Прокопенко М. «Боятися і мовчати кримські татари не готові» / М.Прокопенко, М.Тимченко // День. – 2017. – 27 жовт. – С. 18-19.
Запропоновано розмову з журналістом А.Наумлюком про сімї політвязнів та опір окупаційному режиму на анексованому півострові.

Рауль Валленберг // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 15.
Про першого секретаря шведського представництва в Будапешті (з липня 1944 р.), який порятував близько 100 тис. євреїв шляхом видачі їм шведських «захисних» паспортів.

Сеітбекіров А. За що ? / А.Сеітбекіров // Голос України. – 2014. – 17 трав. – С. 12-13.
Наведено спогади очевидця, вчителя історії, про депортацію кримських татар та подальше життя на чужині.

«Скорботна свічка памяті святої» // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 84-85.
Мітинг-реквієм до Міжнародного дня памяті жертв Голокосту, 27 січня.

Скотт В. Айвенго: Роман / В.Скотт; пер. І.Муращик. – Львів: Видавничий дім «Панорама», 2001. – 384 с.: іл. 9. – Серія «Класика».

Солімчук К. Голокост – лихо століття / К.Солімчук // Виховна робота в школі. – 2015. – № 12. – С. 39-42.
Запропоновано сценарій виховної години. 

Тяглий М. Окупаційна політика та доля ромів України : 1941-1944 рр. / М.Тяглий // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси у двох книгах. Книга друга. – Київ: Наукова думка, 2011. – С. 864-897. – Бібліогр.: 152 назви.
         Унікальне дослідження, що ґрунтується на численних архівних джерелах, зокрема, для кожної області України наведено докладні документальні відомості злочинних дій нацистської влади щодо ромів.

Українські вязні концтабору Маутгаузен: Свідчення тих, хто вижив / Упоряд. Т.Пастушенко, М.Шевченко та ін. – Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – 336 с., іл.

Франк А. Щоденник / А.Франк. – Київ: Сфера, 1999. – 279 с.
Щоденник Анни Франк, який ця єврейська дівчинка вела з 12 червня 1942 р. по 1 серпня 1944 р., коли зі своєю сімєю ховалась від гестапо (Амстердам, Нідерланди). Пятнадцятирічна Анна загинула в концтаборі Берґен-Бельзен на півночі Німеччини наприкінці лютого або на початку березня 1945 р. Вона та її сестра Маргот не дожили двох місяців до звільнення англійськими військами.

Холокост – трагедия Вселенной // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 13.
Про місця масового знищення євреїв у роки ІІ світової війни. Наведено оцінки кількості євреїв, страчених фашистами у країнах Європи.

Хто гасить свічу памяті ? Завтра минає 70 років від початку депортації кримських татар // Голос України. – 2014. – 17 трав. – С. 1.
Про перепони, які чинить окупаційна влада Криму: заборону мітингу памяті жертв депортації кримських татар та вїзду до Криму Мустафі Джемілєву.

Це страшне слово «Голокост» // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 81-83.
До Міжнародного дня памяті жертв Голокосту, 27 січня.

Чадюк М. Увага «від нас» / М.Чадюк // День. – 2018. – 18-19 трав. – С. 31.
Вперше в дитячій літературі відома письменниця Зірка Мензанюк порушує тему депортації кримськотатарського народу.

Чёрная книга. О злодейском повсеместном убийстве евреев немецко-фашистскими захватчиками во временно оккупированных районах Советского Союза и в лагерях Польши во время войны 1941-1945 гг. / Сост. под ред. В.Гроссмана, И.Эренбурга. – Київ: Оберіг, 1991. – ХХІІ, 560 с. – Библиогр.: с. ХХІІ.

Щербина О. Голокост в поезії Пауля Целана «Фуга смерті» / О.Щербина // Все для вчителя. – 2011. – № 13-14. – С. 20-21.
Сценарій уроку зарубіжної літератури.

Якименко М. Край не забуває синів Ізраїлю / М.Якименко // Голос України. – 2015. – 28 січ. – С. 5.
Про трагедію євреїв на Волині.

Яновська Л. Повернення до правди / Л.Яновська // Урядовий курєр. – 2014. – 24 трав. – С. 16.
Про перший художній фільм «Хайтарма» («Повернення»), створений на основі реальних подій і фактів депортації кримських татар 18 травня 1944 р. 

Немає коментарів:

Дописати коментар