Іван Самойлович приходить у цей
світ близько 1620 р. (ін. джерела: поч. 1630-х рр.) у містечку Ходорків на
Житомирщині в родині православного священика. На Правобережжі неспокійно, тож
батько Самуїл перевозить родину (має четверо синів) до містечка Красний Колядин
поблизу Конотопа на Чернігівщині (тепер у складі Сумської обл.), де отримує
парафію.
Майбутній
гетьман України навчається у Києво-Могилянському колегіумі, система навчання в
якому потребує докладнішої розмови.
У 1631
р. Петро Могила, майбутній митрополит та вихованець єзуїтів, запроваджує їхню
освітню модель до Лаврської Братської школи, а вже з наступного, 1632 р., за
цією системою навчатимуть у Києво-Могилянському колегіумі.
Єзуїти
– католицький орден, що свого часу провадив активну місійну діяльність у
Південній Америці та Південно-Східній Азії. Звідти – величезні кошти
(конкурували навіть з королями !), що дозволяли займатися науками. Саме
єзуїти відкривають лінію зміни дат, Австралію…
Освітня
модель єзуїтів не знала фізичних покарань (вкрай революційно на той час !),
лише моральні впливи: невдаха-учень міг опинитися на останній лаві або ж під
віслючим ковпаком… Для заохочення надавалися почесні посади, як от консул чи
диктатор, що передбачали також певні повноваження та переваги.
Існували
дві паралельні групи: Greka i Romana, у кожного учня першої був
опонент з другої, що виправляв його помилки й навпаки. За такої системи
конкуренції відбувалося змагання між групами та учнями за кількість балів.
Додамо,
що свого часу у Львівському єзуїтському колегіумі навчається також майбутній
гетьман Богдан Хмельницький. Ще один гетьман, Іван Мазепа, наступник
Самойловича, теж є вихованцем єзуїтів.
На відміну від братів Василя, Мартина і
Тимофія, що стають священиками, Іван, завдяки шлюбу з Марією Голуб, донькою
Івана Григоровича Голуба-Багатого, потрапляє до кола впливової лівобережної
старшини. Кар’єрні «наслідки» не забарилися: сотник у Зіньківському
полку – наказний полковник Прилуцького полку – писар, осавул, суддя
Чернігівського полку…
Січень 1668 р. Іван Самойлович – наказний
чернігівський полковник.
1669 р. Генеральний суддя лівобережної
частини Українського гетьманату.
17 червня 1672 р. Івана Самойловича
обрано гетьманом Лівобережжя на старшинській раді в Козацькій Діброві поблизу
Конотопа.
Внутрішня політика Івана
Самойловича – потужна й міцна (до авторитаризму) гетьманська влада. Усіма
способами він чинить так, що лише кандидати зі знатних старшинських родин мають
доступ до адміністрування в козацькій державі. Вже не скликаються генеральні
військові ради: гетьман збирає лише раду старшин. Саме за Самойловича значкове
військове товариство починає поступово перетворюватися на українське
дворянство.
«Володар малоросійського панства»,
«Зверхній владця і господар вітчизни», «удільний князь» – такими метафорами
нагороджено гетьмана ще за життя. Самойлович мріє про монархічну лінію
управління, започатковану Богданом Хмельницьким, тобто думає передати владу як
спадок синам (Семену, Григорію, Якову). Не судилося: всіх чоловіків роду
Самойловичів або страчено, або заслано
до Сибіру, де вони й загинули…
Його старший син Семен, стародубський
полковник і засновник містечка Семенівка (тепер у складі Новгород-Сіверського
району Чернігівщини) помирає у 1685 р. (є думка істориків, що тут не обійшлося
без «допомоги»); у 1687 р. Григорія, середульшого сина, четвертують у Севську (тепер
це місто Брянської обл. РФ); самого Самойловича разом з Яковом, молодшим сином,
без суду заслано до Сибіру. У 1890 р. гетьман помирає в Тобольську.
Найголовніший результат правління
Самойловича, на думку історика Івана Крип’якевича,
є утвердження державного устрою Українського гетьманату на період наступних ста років. 1670-1680-ті рр. – це
злагоджене й налагоджене господарство України, започаткування нових промислових
галузей, міцний поштовх у торгівлі як на Заході, так і на Сході…
Дізнатися більше про Івана Самойловича запрошуємо у відділах читальної зали
та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63,
поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):
Рекомендована література
Алмазов
О. Гетьманські
агенти як канал отримання гетьманом Лівобережної України І.Самойловичем
відомостей про стан справ у Речі Посполитій / О.Алмазов // Сіверянський літопис. –
2015. – № 3. – С. 3-10. – Бібліогр.: 39 назв.
Журавльов Д. Про злет і падіння Івана,
«поповича-гетьмана» (І.Самойлович) / Д.Журавльов // Усі гетьмани України. –
Київ: Гетьман, 2012. – С. 338-353. – 508 с.
Лаєвський
А. Старшинський
корпус Стародубського полку за доби гетьмана Івана Мазепи / А.Лаєвський //
Сіверянський літопис. – 2015. – № 4. – С. 18-32. – Бібліогр.: 52
назв.
Лунін
С. Іван Самойлович / С.Лунін. – Харків: ТОВ "Пет",
2013. – 128 с.
Мицик
Ю. З нових
документів до історії Сіверщини (друга половина XVII – XVIII ст.) (частина 4) /
Ю.Мицик // Сіверянський літопис. – 2016. – № 5. – С. 67-89. – Бібліогр.:
5 назв.
Запропоновано документи гетьманів України (Павла Тетері,
Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Данила Апостола),
генеральної старшини, полковників, керівників антипольського повстання...
Саєнко
Н. Скарбниця
гетьмана Івана Самойловича / Н.Саєнко // Світ-інфо: Чернігівська обласна
інформаційно-аналітична газета. – 2020. – 20 лют. – С. 13.
Сушинський Б. Іван Самойлович, полковник
чернігівський, генеральний суддя, гетьман України / Б.Сушинський; оформл.
О.Чередниченка // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів
та полководців XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х т. Т. ІІ. Друге, доповнене
видання. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 133-136. – 584 с.: іл.
Таїрова-Яковлева Т. Повсякдення,
дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини: 2-е вид. / Т.Таїрова-Яковлева;
пер. з рос. Т.Кришталовської. – Київ: ТОВ “Видавництво
«КЛІО»”, 2018. – 184 с.: іл.
Чорна
С. З братами не
воюють, або Чому російсько-українські війни – не регіональний конфлікт, а прояв
цивілізаційного протистояння / С.Чорна // Голос України. – 2016. – 13
лип. – С. 14.
Продовження. Початок: "ГУ" за 18, 25 травня, 1,
8, 15 червня, 6 липня 2016 р. Про невдалу спробу гетьмана Петра Дорошенка
укласти військово-політичний союз з Портою та російсько-українські війни 1674
та 1676 рр.
Чухліб Т. Іван Самойлович / Т.Чухліб; кер.
авт. кол. В.Горобець // Історія України в особах: Козаччина. – Київ: Україна,
2013. – С. 161-170. – 304 с.: іл.
Чухліб Т. Політика І.Самойловича та
І.Мазепи й роль Москви / О.Гуржій, Т.Чухліб // Гетьманська Україна: 1676 –
1764. – Київ: Арій, 2016. – С. 204-211. – 320 с.: іл. – Серія «Таємниці історії».
Чухліб Т. Хитромудрий політик
(І.Самойлович, 1672-1687 рр.) / Т.Чухліб // Гетьмани України: війна, політика,
кохання. – Київ: Арій, 2016. – С. 280-303. – 480 с.: іл..
Немає коментарів:
Дописати коментар