«І все, що писав, – мене боліло»: до 155-річчя від дня народження Василя СТЕФАНИКА (1871–1936), видатного українського письменника, Майстра психологічної новели, учасника делегації для підписання Акта злуки УНР і ЗУНР

 

"Мене не цікавлять щасливі. Мені нудно там, де радіють. Мужики своїм плачем вивергають із себе найліпше, весь прибитий буднем цвіт своїх душ. У минуту трагедії людина є направду великою. Тогди вона не гнеться до землі. Горе приближує її до неба. Чистить душі".

Степан Процюк. Троянда ритуального болю

 

Українською Кассандрою називає видатного письменника Василя Стефаника Степан Процюк на сторінках свого унікального психобіографічного роману «Троянда ритуального болю», присвяченого дослідженню внутрішнього світу класика української літератури.

 

Кассандра… Ця донька подружжя троянського царя Пріама і цариці Гекуби наважується відмовити самому богу Аполлону! Отже, на пророчицю чекає жахлива кара: бог-красень позбавляє її здатності передбачати радість і втіху, натомість посилює вміння бачити лише страждання і нещастя, горе і смерть…

 

В одному з листів Василя Стефаника до Ольги Кобилянської прочитаємо: «Про себе я нічо не годен писати. Як Вам показувати чоловіка, що ходить коло великої мармурової брили? Ходить коло неї, потім падає на ню, потім нігтями єї рве, – а брила мертва. Потім сльози падають на камінь, ще потім душа прожерла би камінь – і раниться».

 

На думку Степана Процюка така заглибленість Василя у межові психічні стани виникає внаслідок авторитаризму батька Семена. Устами свого головного героя Процюк продовжує: «Мене переважно цікавлять лише трагічні уламки ідеального раю, яким мало би бути наше життя: батько, що топить свою дочку, звірства і глум над людською гідністю, порожнеча і безпросвітність рутини. Мені чогось здається, що такі історії мають потрясати читальника, очищувати і оздоровлювати його. Інакше література – лише афішування і комедіянство».

 

Важливо: явища, так яскраво змальовані у новелах Стефаника, у реальному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст. є надзвичайними, дуже далекими від загальних правил, тому картина побуту селян Покуття, написана за творами видатного класика, перебуває доволі далеко від справжньої…

 

Можливо, єдиний виняток: еміграція, що дотепер лишається пекучою раною на тілі України. Від самого початку навчання на медичному факультеті Краківського університету (осінь 1892 р.) Василь часто відвідує двірець (залізничний вокзал, діал. – В.П.). Хто помічає цього вишукано вдягненого красеня-юнака, напевно, вважає, що він чекає тут на свою дівчину; Василь же шукає і знаходить зовсім інше: «... жінки родя діти під клоаками желізниці, на лавках ІІІ класи, вони жовті, як віск, зелені, як трава, здихають, як мухи...»

 

У квітні 1899 р. у листі до Ольги Кобилянської Василь Стефаник напише: «Через Краків переїзджають заєдно наші емігранти. Йду щовечора, аби їх здибати... Виджу їх, як дубів, тих мужиків, що їх вода підмиває, корінь підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на залізниці і везуть, як дерево на опал. Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх жаль і муку. І виджу банду опришків, що виганяють їх з землі».

 

Думки про Василя Стефаника

 

Він стане лікарем, щоб хоч трохи пом’якшувати людські страждання. Як не зможе вилікувати тіло, то йме лічити душу. Восени 1892 р. він стає студентом медицини Краківського університету. Біля трупів у анатомічці його однокашники часто курили і реготали, щипаючи дівчат. Регіт наповнював анатомічку. Заморожені трупи байдуже споглядали на свинство живих. У цьому світі не було місця для співпережиття і гримас душевного болю.

 

Лікар мусить бути достатньо нечутливим, бо зіпсує свою психіку. Той, хто рятує, повинен володіти рукою і серцем так, щоб вони не дрижали. Він не раз чув, як після складних операцій розказувалися низькі брутальні анекдоти. Він міг се оправдати, але сам таким не хотів стати нізащо. Ясно розумів, що вибір його професії був невдалим.

Степан Процюк. Троянда ритуального болю

---

Стефаник представив мужика або, ліпше сказати, його душу, так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним. Стефаник пише так сильно, що словом, як електричним струмом, вражає у саме серце.

Іван Труш, український художник. Василь Стефаник

---

Навпаки, у багатьох із його оповідань віє сильний дух енергії, ініціативи, а у всіх бачимо велику любов до життя й до природи, речі зовсім суперечні песимізмові. Певно, що коли когось болить, то він кричить, але хіба ж се песимізм?

Іван Франко

---

Між слова Ваші там… тиснулися великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви… Ми всі не варт коло Вас нічо. Я можу Вам хіба зелений вінок слабою рукою подати, щоб Ви єго там де в ноги того мармурового, смутного пам’ятника уклали… Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша… котру не можна забути. І все хочеться її пити…

Ольга Кобилянська. З листа до Василя Стефаника (відгук на його новелу «Камінний хрест»)

---

Стосунки між талановитими письменниками рідко бувають дружніми і теплими. Стефаника і Кобилянську провідав спалах духовної близькості. Можливо, Ольга Кобилянська пережила закоханість до нього. А вже відтак до його творчості. Він подобався жінкам. У них були короткі зустрічі, імпресіоністичні кавалки листів, лілеї і троянди. Були її сподівання на щось більше, ніж епістолярна дружба, і його романтичний холодок споглядальника.

 

Була старшою на 8 років. Була письменницею. Любити мисткиню йому було понад силу. Він хворів любов’ю до своєї богині Євгенії Гаморак. Євгенії Калитовської. Євгенії ІІ. Євгенії над всіма жінками.

 

Багато людей любили і поважали його. Він володів харизмою. Харизма – це рівновеликий дар і тягар. За харизму смертній людині доводиться розплачуватися. Різним – розладнаними нервами, випробуваннями долі, гримасами таланту. Бо харизма – це завжди великий талант.

 

Вже на початку ХХ віку Василь Стефаник став літературною зіркою. Тому сприяли, окрім таланту, і життя у Кракові як одному із тогочасних європейських центрів, і специфіка короткого жанру, і харизма автора. Можливо, жоден з українських класиків не мав такого раннього визнання, як він.

 

У радикальній партії він завжди був рядовим вояком. Він був її представником у віденському парламенті. Він, можливо, і розчаровувався в її переродженні, але не міняв партій, як рукавички. Він був консерватором у своїх уподобаннях, в тім числі і політичних. Найбільше його хвилювали проблеми, які пізніше філософи назвали екзистенційними.

Степан Процюк. Троянда ритуального болю

---

Рядки з листів та творів Василя Стефаника

 

Він читав ті лиця і велику пісню бою на них. З їх губів злизав слова, з чолів вичитував мислі, а з сердець виссав почування. А як сонце родилося в крові і цілувало поміж довгі вії їх очі, то в його серці породилася пісня. Розспівалася в його душі, як буря, розколисалася, як мамине слово. І став сильний і гордий.

«Дорога» (1901)

---

Я тутки з ніким не сходжуся, часом з яким соціалістом, але я їх не люблю. Всі вони виглядають на людей, що карієру собі кують – з патосом, з недолею людською на язиці.

З листа до Вацлава Морачевського, польського та українського медика

---

Євгенія Бачинська – моя біла (перша) любов.

«Серце» (1926)

---

А я все буду питатися: чи з любові, чи на сухоти? І се питанє буде мене мучити, і ніколи ніхто мені не дасть відповіді на него. А люде? Вони будуть двояко говорити. Ліпші скажуть: подлий, бо загнав дівчину у гріб! А гірші будуть говорити: вона гадала, що зараз таки за доктора піде, ой…

З листа до Ольги Гаморак

---

…Підемо світами і розвіємося на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде… а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощитися. Так, як слюб-сим перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитися з тобов на смерть.

 

Може тебе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може, мене кинуть, що ти немеш видіти, та прости ми, стара, що-м ти не раз догорив, що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій раз.

«Камінний хрест» (1900)

---

Усіх зацікавлених ознайомитися докладніше з творчістю видатного українського новеліста Василя Стефаника запрошуємо до читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Література про Василя Стефаника

 

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 150-річчя з дня народження Василя Стефаника: Постанова Верховної Ради України № 732–ІХ від 18 червня 2020 р. // Голос України. – 2020. – 25 черв. – С. 14.

 

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 150-річчя з дня народження Василя Стефаника: Постанова Верховної Ради України № 732–ІХ від 18 червня 2020 р. // Урядовий кур’єр. – 2020. – 25 черв. – С. 6.

 

Варчук В. Василь Стефаник "Городчик до Бога ридав...": до проблеми вибору основного тексту / В. Варчук // Слово і час. – 2011. – № 6. – С. 71-81.

 

Варчук В. Творча історія поезії у прозі Василя Стефаника "Самому собі" / В. Варчук // Слово і час. – 2010. – № 4. – С. 103-113.

  

Горак Р. Василь Стефаник : Біографія / Роман Горак. – Львів : Апріорі, 2020. – 368 с. – 1 тис. пр.

 

Горак Р. Кров на чорній ріллі : Есе-біографія Василя Стефаника / Роман Горак. – Київ : Академія, 2010. – 608 с.

 

Горболіс Л. Кінематографічний арсенал "Камінного хреста" / Л. Горболіс // Слово і час. – 2014. – № 6. – С. 32-39. – Бібліогр.: 14 назв.

На матеріалі відомої новели Василя Стефаника продемонстровано ефективність застосування кінематографічних прийомів для моделювання складного психосвіту українця.

 

Крижанівський С. Стефаникові сини / Степан Крижанівський // Дзвін. – 1994. – № 4. – С. 130-136.

 

Лепкий Б. Із спогадів. "Василь Стефаник" / Богдан Лепкий // Дивослово. – 1996. – № 9. – С. 3-5.

 

Лесин В. М. Василь Стефаник : Життя і творчість / В. М. Лесин. – Київ : Дніпро, 1981. – (Літературні портрети). – 40 тис. пр.

 

Лобарчук О. Як живеться, Стефаники? / О. Лобарчук // Урядовий кур’єр. – 2011. – 14 трав. – С. 1, 18.

Про літературно-меморіальний музей Василя Стефаника у селі Русові (тепер Івано-Франківської обл.), створеному на місці народження видатного українського новеліста і громадського діяча.

 

Піхманець Р. «У своїм царстві» : уривок / Роман Піхманець // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 26-27.

Запропоновано фрагмент з однойменного роману автора про художньо-творчу сутність Василя Стефаника.

 

Погребенник Ф. Без цензурних купюр / Ф. Погребенник // Вітчизна. – 1991. – № 5. – С. 149-166.

Наведено коментарі та документальні фото до автобіографічної новели "Серце" Василя Стефаника, присвяченої рідним та друзям письменника. Повний текст новели вперше публікується на с. 2-3 цього часопису.

 

Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості В. Стефаника / Ф. Погребенник. – Київ : Дніпро, 1980. – 12 тис. пр.

 

Процюк С. Троянда ритуального болю : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. – Київ : Академія, 2010. – 184 с. – (Автографи часу).

 

Процюк С. «Троянда ритуального болю» : уривок з роману про Василя Стефаника / Степан Процюк // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 27-29.

 

Сізова К. Модерне переосмислення фольклорних традицій портретування у новелістиці Василя Стефаника / К. Сізова // Дивослово. – 2010. – № 2. – С. 52-54. – Бібліогр.: 8 назв.

 

Василь Стефаник у критиці та спогадах : Статті, висловлювання, мемуари / Упоряд., вступ. ст. та приміт. Ф. Погребенника. – Київ : Дніпро, 1970. – 483 с. – 9 тис. пр.

 

Токарик М. Новели Василя Стефаника як експресіоністичне відображення дійсності / М. Токарик // Дивослово. – 2008. – № 2. – С. 28-33.

 

Шкраб’юк П. Катря Гриневичева. Дорога додому : до 140-річчя видатної письменниці й просвітянки / П. Шкраб’юк // Слово Просвіти. – 2016. – 28 лип.–3 серп. – С. 14-15.

Про Катрю Гриневичеву (Банах Катажину), вихованку вчительської семінарії у Кракові, яка завдяки Василю Стефанику повернулася до свого українського коріння, авторку романтичних, піднесених романів з княжої доби: "Шоломи в сонці" (1929), "Шестикрилець" (1935), що після поразки Визвольних змагань закликали молодь до нового чину.

 

Твори Василя Стефаника

 

І чого ти, серце моє... : Вибране / В. Стефаник. – Київ : Академія, 2015. – 272 с. – (In crudo).

 

Кленові листки : Оповідання / В. Стефаник ; передм. М. Нечиталюка ; іл. худож. Г. Якутовича. – Київ : Дніпро, 1987. – 237 с., іл. – (Бібліотека української класики “Дніпро”).

 

Моє слово : Новели, оповідання, автобіографічні та критичні матеріали, витяги з листів / В. Стефаник ; упоряд., передм. і приміт. Людмили Дем’янівської ; іл. Івана Литвина. – Київ : Веселка, 2001. – 319 с. : іл. – (Шкільна бібліотека). – 5 тис. пр.

 

Серце : Новела / В. Стефаник // Вітчизна. – 1991. – № 5. – С. 2-3.

Вперше в повному обсязі публікується автобіографічна новела "Серце". На с. 149-166 цього часопису запропоновано коментар і документальні фото Федора Погребенника "Без цензурних купюр".

 

Твори / В. Стефаник. – Львів : Піраміда, 2015. – 320 с. – (Приватна колекція).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Найпопулярніший польський письменник у світі»: до 180-річчя від дня народження Генріка СЕНКЕВИЧА (1846 – 1916), польського письменника, культурно-громадського діяча, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури (1905)

 

«Після грізних і немилосердних слів Криспа Петрові слова були присутнім немов бальзам. Замість Божого страху в їхніх душах запанувала Божа любов. Ці люди знову віднайшли такого Христа, якого знали й полюбили з апостольських оповідей, – не безжального суддю, а лагідного й терплячого Агнця, чиє милосердя стократ перевершувало людську злобу.

 

Відчуття полегкости огорнуло душі усіх, бадьорість і вдячність апостолові переповнили їхні серця. З різних боків залунали голоси: «Ми вівці твої, паси нас!»

 

З цим унікальним твором ознайомився вперше у 2008 р., під час роботи у Зоні відчуження ЧАЕС. Вдруге перечитував на евакуації, коли жив і працював у Хмельницькому (2024 р.). Мова про роман Генріка Сенкевича «Quo vadis» («Куди йдеш»), що яскраво змальовує поступовий занепад Римської імперії часів імператора Нерона.

 

Цікаво, що мій друг і колега Юрій Мартиненко (тепер воїн ЗСУ) вважає цей роман найкращим художнім твором, прочитаним упродовж всього свого життя!

 

Сюжет роману обертається довкола чистого й щирого почуття закоханих: римлянина Вініція та християнки Лігії. Внаслідок вкрай напруженої духовної боротьби Вініцій стає переконаним християнином і справжнім чоловіком для своєї коханої Лігії.

 

Тут важливо спростувати один з міфів про одного з найпопулярніших польських письменників як у самій Польщі, так і всьому світі. Нобелівську премію у галузі літератури Генрік Сенкевич отримує за весь творчий доробок, а не лише за уславлений роман «Quo vadis» (як стверджує «усталена» думка).

 

Справді, висновок Шведської Академії: «за його видатні заслуги як епічного письменника» не залишає місця для довільних тлумачень і перекручень. Неймовірно, але того знаменного 1905-го серед суперників Генріка Сенкевича були такі потужні літературні постаті як Редьярд Кіплінг і Сельма Лаґерльоф!

 

Усіх зацікавлених перечитати захопливі й повчальні романи Генріка Сенкевича запрошуємо до читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Основні видання творів Генріка Сенкевича

 

Quo vadis : роман / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. В. С. Бойка ; передм. Р. П. Радишевського ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2023. – 507 с. – (Бібліотека світової літератури). – 1.5 тис. пр.

 

Вогнем і мечем : роман : у 2-х т. Т. 1 / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 544 с. – (Світовий історичний роман). 

 

Вогнем і мечем : роман : у 2-х т. Т. 2 / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 480 с. – (Світовий історичний роман). 

 

Пан Володийовський : роман / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 672 с. – (Світовий історичний роман).

 

Потоп : роман : у 3-х т. Т. 1 / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 512 с. – (Світовий історичний роман). 

 

Потоп : роман : у 3-х т. Т. 2 / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 624 с. – (Світовий історичний роман).

 

Потоп : роман : у 3-х т. Т. 3 / Генрік Сенкевич ; пер. з пол. Євгена Литвиненка. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2023. – 480 с. – (Світовий історичний роман).

 

Про Генріка Сенкевича

 

Горбуліна Є. Сенкевич, Генрік / Є. Горбуліна // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 2 : Л – Я / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006.  – С. 508-510.

 

Мілош Ч. Історія польської літератури до 1939 року / Чеслав Мілош ; з пол. пер. Андрій Шкраб’юк ; передм., поясн. та додатки Станіслав Стемпєнь. – Перемишль : Південно-Східний Науковий Інститут, 2021. – 716 с. – 600 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

«Гумор його інтелігентний, стриманий, відсортований»: до 90-річчя від дня народження Олега ЧОРНОГУЗА (15.04.1936, с. Іванів Калинівського р-ну Вінницької обл. – 08.10.2022, Вінниця), українського письменника і журналіста, автора численних книжок гумору та сатири

Моє знайомство з цим дивовижним автором відбувається на початку 2000-х рр., коли у програмі «Театр перед мікрофоном» на Українському радіо лунають перші рядки неперевершеного “«Аристократа» із Вапнярки”.

 

Оте загадкове схрещення ондатри з їжаком, виконане ще півстоліття тому «науковцями» «Фіндіпошу», тепер стає вкрай актуальним у контексті нашого панічного несприйняття продуктів з ГМО!

 

На перший погляд, роман, завершений 1977 р., видається таким собі косметичним рихтуванням радянської системи, викриттям окремих недоліків, що заважають загальному переможному поступу соціалізму.

 

Проте засадничу ідею Олег Чорногуз дбайливо зберігає до кінця твору. Ось головний герой, Сідалко, він же Євграф Сідалковський, отримує телеграму:

 

«Мама! Померла мама! – Сідалковський схопився за голову. – Я так і не знайшов часу для неї. Я так і не знайшов! Я мав час на поради, на промови, на вилазки до лісу, на ходіння по ресторанах. Я мав час на коханок і фіктивні шлюби.

 

Я вибрав час навіть на лови їжаків та ондатр. Я знаходив час для дивацтв, яких і так багато на світі. Але я так і не відвідав матір, поки вона була ще жива. Я не знайшов часу для матері, – кричав він до неба, кричав до лісу, кричав до безвісті – і тільки грім, що прокотився зовсім близько, відповів йому».

 

Вибрані рядки з творів Олега Чорногуза

 

Ми не вмієм ставать на коліна,

Дух козацький цього нам не дасть.

Відбудуємо знов Україну,

Відженемо московську напасть.

 

Ми як Фенікс, і нам не звикати

До руїн і смертей на війні.

Ми – спартанці. Орда має знати

Ми воюєм під сміх і пісні.

Дружнєє посланіє

---

Епохальні відкриття, як землетруси, трапляються рідко. Але якщо землетруси потрясають землю, то епохальні відкриття – світ. Принаймні учений. Отож, щоб ви зрозуміли, з якою метою прибули до нашої столиці міжнародні делегації, скажем одразу: у «Фіндіпоші» колишні селекціонери за покликанням, а тепер соціологи за фахом несподівано навіть для себе вперше в світі, можна сказати, в домашніх умовах, схрестили північноамериканську ондатру (Ondatra zibethica) з українським звичайним їжаком (Erinaceus europaeus) і цим самим довели, що у світі немає нічого неможливого.

 

На честь цієї епохальної події «Фіндіпош» негайно замовив значки-сувеніри у вигляді сріблястих довгохвостих ондатр і безхвостих їжаків, а кращий учень і послідовник Чарльза Дарвіна і Жана Ламарка, молодий, але перспективний науковець Михайло Танасович Ховрашкевич за цей потрясаючий експеримент був удостоєний фіндіпошівської премії «Золотий їжак та голуба ондатра».

 

Стратон Стратонович Ковбик, вручаючи преміальні, премію і значок, образно назвав цей селекційний подвиг Ховрашкевича «восьмим чудом світу» і вніс пропозицію зареєструвати його як «третю теорію Ховрашкевича», в якій він уперше не тільки теоретично, а й практично довів можливість подолання несхрещуваності порід при абсолютно віддаленій гібридизації і спрямував перетворення природи живих організмів у бажаному для споживача напрямку.

«Аристократ» із Вапнярки

---

Сідалковський чекав Ію, з якою вирішив розійтися мирним шляхом. Він серйозно задумався над своїм буттям. Відчував, що страшенно стомився, хотілося чогось особливого й конкретного. Але чого саме – він не знав. Постійне невдоволення собою, якась невизначеність…

 

Євграф навіть думав, що в усьому винні «Фіндіпош» і Ковбик. Якби не ота нікому не потрібна контора, що подає себе як науковий центр, йому, можливо, довелося б десь серйозно працювати, серйозно взятися за себе, за свій розум і дати йому справжній напрямок і вихід.

 

Він так і думав – і сам не вірив у це. Він чогось шукав і не знаходив. Іноді заздрив людям, які мали перед собою певну мету і йшли до неї, але ніколи не намагався їх наслідувати. Він нагадував вітрильник, що, втративши штурвал і вітрила, плив за течією життя, за попутними вітрами, не знаючи, де й коли йому доведеться кинути якір. І чи взагалі доведеться…

Претенденти на папаху

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Олега Чорногуза, перечитати його гумористичні рядки, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Олега Чорногуза

 

«Аристократ» із Вапнярки : сатиричний роман / Олег Чорногуз. – Київ : Радянський письменник, 1979. – 390 с. – 35 тис. пр.

 

Вавілон на Гудзоні : сатирико-публіцистичний роман / Олег Чорногуз. – Київ : Молодь, 1985. – 304 с. – 65 тис. пр.

«Результат» відвідин автором США у 1984 р. (як делегата від України на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН).

 

Веселі поради : сатира і гумор / Олег Чорногуз. – Київ : Мистецтво, 1991. – 248 с. – 35 тис. пр.

Запропоновано «рекомендації» від простих (як поводитися в кіно чи як приборкати сусіда) до складніших (як вибрати наречену чи як писати мемуари).

 

Дружнєє посланіє : вірш / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2022. – № 5-6. – С. 7.

Поетичне звернення до Європи на початку повномасштабного вторгнення рф до України.

 

Претенденти на папаху : сатиричний роман / Олег Чорногуз ; іл. художника Р. Багаутдінова. – Київ : Рад. письменник, 1983. – 406 с., 8 л. іл. – 115 тис. пр.

Друга частина ділогії. Діють персонажі, вже дуже добре знайомі з першої частини, «Аристократ із Вапнярки»: Євграф Сідалковський, Стратон Стратонович Ковбик, Євмен Грак, Михайло Ховрашкевич та ін. «фіндіпошівці».

 

Сєргєй… Грозний – оприч ш/ник грандіозний!, або Дещо із генетичної пам’яті Московської імперії / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2017. – № 1. – С. 158-163.

 

Польщо, Польщо… / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2017. – № 2. – С. 152-153.

Про чергову провокацію Москви: українсько-польську «війну пам’ятників».

 

Про Олега Чорногуза

 

Абліцов В. Людина, що сміється крізь сльози : Олег Чорногуз відзначає своє 75-ліття / Віталій Абліцов // Березіль. – 2011. – № 3-4. – С. 172-179.

 

Михайлин І. Як Олег Чорногуз двічі хотів до моря : нотатки до ювілею письменника / Ігор Михайлин // Березіль. – 2016. – № 4-6. – С. 158-170.

 

Різник Л. Через лінзу сатирика : до 80-річчя Олега Чорногуза / Левко Різник // Дзвін. – 2016. – № 4. – С. 202-212.

 

Чорногуз Олег Федорович / Головна редкол.: Бажан М. П. (гол. ред., голова редкол.), Гончар О. Т., Патон Б. Є., Шинкарук В. І. та ін. // Українська Радянська Енциклопедія. Т. 12 : Фітогормони – ь. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1985. – С. 338. – 50 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

Фото: Ріта Денисенко

На гостину до поета: до 85-річчя від дня народження Леоніда ГОРЛАЧА (Коваленка; 1941), українського поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2013)

 

Ах, ця дорога в гості до поета,

До цих старих чернігівських глибин!

Стоїть музична голуба планета

Отут, де обрій підпирає тин.

Леонід Горлач

 

Поетові шляхи розпочалися з містечка Ріпки на Чернігівщині (де він народився 4 квітня 1941 р.), а «коні крилаті Ніжина», які у вірші про Самокиша крешуть копитами та розганяють (розгинають) лабіринти доріг, певною мірою визначать його подальший напрямок у житті та творчості.

 

Справжнє прізвище поета – Коваленко. А Горлач – поетичний псевдонім, який віднайти поетові було неважко, адже саме таке дівоче прізвище його матері. Це щоб читачі не плутали його з відомим свого часу літературним критиком Леонідом Коваленком.

 

Ніжинська вища школа, що явила світові цілу плеяду видатних літературних імен, відкриває всі можливості для творчого зростання і становлення молодого поета. Згодом Леонід Горлач напише: «Тільки з літами починаєш розуміти, що у світі не стільки й багато святинь, які ніколи не полишають твою душу, бо вони стали часткою твого життя.

 

Такою святинею є для мене наш ніжинський вуз, під вічним крилом якого проминули мої чи не найкращі літа». Філологічними знаннями і життєвим досвідом діляться зі студентами такі яскраві особистості, як Григорій Аврахов, Леся Коцюба, Дмитро Наливайко…

 

З Ніжина починається для поета справжнє відкриття української України. Щораз поет повертається туди, де «чорний жур переораних нив, збитих стерень розпластана вохра», де «розлилася широко Десна», де «пахощі незбираного меду хлюпнули за обрії гречки». Мотивом отчої землі перейнята уся творчість Горлача:

 

Десна – і все. І годі слів.

Десна сама за себе скаже,

Бусинки з клекоту буслів

На пам’яті своїй зав’яже.

 

А космічна краса у віршах поета сповнена атрибутики рідного краю:

 

Памороззю сяє Андромеда,

Та тепліше сяють зір свічки.

І здається, космос пахне медом,

Мов і там є бджоли і гречки.

 

Космос поезії Леоніда Горлача багатовимірний. Ліричну стихію позначено потужним епічним струменем. З-під пера письменника виходять: історична поема «Ніч у Вишгороді», романи у віршах «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Мазепа». Добре відомі також його вірші для дітей, книги публіцистики, літературознавчі студії.

 

Вибрані рядки з творів Леоніда Горлача

 

Не говори мені, не говори.

Вже сонце волохате спить на сіні

І крізь прозорі сутінкові тіні

шумлять, шумлять чернігівські бори.

Шумлять чернігівські бори

 

Ох, Україно, за які гріхи

вготоване тобі тяжке прокляття?

Тебе чужі розпорюють на шмаття,

свої ж для них вимощують шляхи.

Руїна, або Життя і трагедія Івана Мазепи

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Леоніда Горлача, перечитати його поетичні рядки, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Леоніда Горлача

 

Афоризми і фрази / Л. Горлач // Наука і суспільство. – 2025. – № 11. – С. 58.

 

Гартуй меча для оборони слова : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 138-140.

 

Графський сад і осінній курник : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 5 лип. – С. 10.

 

Дим графського саду : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 29 листоп. – С. 1.

 

Епічно про епос / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 11. — С. 41.

Про монографію Валентини Біляцької "Український роман у віршах постколоніальної доби".

 

З осінніх гнізд : поезія / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 1. – С. 14-15 : портр.

 

Знак розбитого ярма : вірші, поеми / Л. Горлач ; передм. Михайла Слабошпицького. – Київ : Ярославів Вал, 2012. – 176 с. – (Сучасна поезія).

 

Із моря житейського / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2025. – № 9. – С. 45 : іл.

Про книгу есеїв відомого українського поета Анатолія Шкуліпи "Над рівнем моря".

 

І повернулася Покрова… : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 3-9.

 

 – Кому себе прожив? – Я в осені питаю... / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2011. – 20 жовт. – С. 8.

Поезії: Смерть олігарха, Одеський подвиг, Даль, Місячна ніч, Спинилась мить.

 

Ми у світі : поезії / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1984. – 120 с.

 

Обрії душі : вибрана лірика / Л. Горлач. – Київ : Щек, 2006. – 386 с.

 

Озонова діра : поема / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2007. – № 4. – С. 3-9.

 

Орда / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2016. – 27 жовт. – С. 10.

Патріотичний вірш.

 

Поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 25-29.

 

Поезія / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2009. – № 4. – С. 3-10.

 

Проценки Любомудрівські, рід козацький : художньо-документальна оповідь / Л. Горлач. – Київ : СПД Павленко, 2016. – 384 с. : іл. – 300 пр.

 

Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи) : історичний роман у віршах / Л. Горлач (Коваленко) ; мал. Василя Лопати. – Київ : Бібліотека українця, 2004. – 255 с. – 3 тис. пр.

 

Світовид : вірші та поеми / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1980. – 112 с.

 

Сівач на рідному полі / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 7. – С. 31 : іл.

Про книгу Анатолія Шкуліпи "Навстіж – як небеса".

 

Слід копита : лірика проминулих років / Л. Горлач. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – 136 с.

 

Слов’янський острів : історичний роман / Л. Горлач ; післямова Д. Наливайка. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 238 с.

 

У саду : розділ з віршованого роману «Мамай» / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 4. – С. 19-26.

 

У село Піски : добірка віршів поетів Чернігівщини, присвячених пам'яті П. Тичини / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 16.

 

Українці : поети про Україну. Леонід Горлач, Василь Симоненко, Микола Адаменко та ін. / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 13.

 

Через терни до зірок / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 171-175.

Нарис про проф. Дмитра Наливайка, наставника поета у Ніжинському державному педагогічному інституті ім. Миколи Гоголя.

 

Човен невтоплий : лірика / Л. Горлач. – Київ : Український письменник, 2001. – 142 с. – (Сучасна українська література). – 1 тис. пр.

 

Шумлять чернігівські бори / Л. Горлач ; уклала В. Солонікова ; відп. за вип. П. Грищенко // «Замало пензля, а тим більш пера, щоб Придесення відтворить картини…» : вірші. – Чернігів: Деснянська правда, 2006. – С. 75-76.

 

Що записане в душі / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 3. – С. 179-180.

Рецензія на книгу О. Забарного «Стежина пам’яті моєї».

 

Я двічі вмер, щоб нині втретє жити : вірші / Л. Горлач // Гарт. – 2011. – 7 квіт. – С. 12.

 

Про Леоніда Горлача

 

Маринчик С. Виразник національних ідей / С. Маринчик // Деснянська правда. – 2016. – 7 квіт. – С. 7.

Про Леоніда Горлача – видатного українського поета, відомого серіалами патріотичних романів у віршах: «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай».

 

Маринчик С. Роман у віршах про Мазепу : історичний роман у віршах «Руїна» Л. Горлача / С. Маринчик // Гарт. – 2005. – 3 лют. – С. 8.

 

Олійник О. «Я так давно у житі не лежав…» : 4 квітня виповнюється 65 років від дня народження Л. Горлача / О. Олійник // Сіверщина. – 2006. – 31 берез. – С. 9.

 

Палажченко В. Під знаком розбитого ярма / В. Палажченко // Літературний Чернігів. – 2013. – № 2. – С. 169-176.

Про ювілейну 50-ту книжку Леоніда Горлача, відомого поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

 

Тютюнник Є. Лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач: «У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть» / Є. Тютюнник // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 черв. – С. 18.

Розмова з поетом, публіцистом, прозаїком, головним редактором газети «Отчий поріг».

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського