На гостину до поета: до 85-річчя від дня народження Леоніда ГОРЛАЧА (Коваленка; 1941), українського поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2013)

 

Ах, ця дорога в гості до поета,

До цих старих чернігівських глибин!

Стоїть музична голуба планета

Отут, де обрій підпирає тин.

Леонід Горлач

 

Поетові шляхи розпочалися з містечка Ріпки на Чернігівщині (де він народився 4 квітня 1941 р.), а «коні крилаті Ніжина», які у вірші про Самокиша крешуть копитами та розганяють (розгинають) лабіринти доріг, певною мірою визначать його подальший напрямок у житті та творчості.

 

Справжнє прізвище поета – Коваленко. А Горлач – поетичний псевдонім, який віднайти поетові було неважко, адже саме таке дівоче прізвище його матері. Це щоб читачі не плутали його з відомим свого часу літературним критиком Леонідом Коваленком.

 

Ніжинська вища школа, що явила світові цілу плеяду видатних літературних імен, відкриває всі можливості для творчого зростання і становлення молодого поета. Згодом Леонід Горлач напише: «Тільки з літами починаєш розуміти, що у світі не стільки й багато святинь, які ніколи не полишають твою душу, бо вони стали часткою твого життя.

 

Такою святинею є для мене наш ніжинський вуз, під вічним крилом якого проминули мої чи не найкращі літа». Філологічними знаннями і життєвим досвідом діляться зі студентами такі яскраві особистості, як Григорій Аврахов, Леся Коцюба, Дмитро Наливайко…

 

З Ніжина починається для поета справжнє відкриття української України. Щораз поет повертається туди, де «чорний жур переораних нив, збитих стерень розпластана вохра», де «розлилася широко Десна», де «пахощі незбираного меду хлюпнули за обрії гречки». Мотивом отчої землі перейнята уся творчість Горлача:

 

Десна – і все. І годі слів.

Десна сама за себе скаже,

Бусинки з клекоту буслів

На пам’яті своїй зав’яже.

 

А космічна краса у віршах поета сповнена атрибутики рідного краю:

 

Памороззю сяє Андромеда,

Та тепліше сяють зір свічки.

І здається, космос пахне медом,

Мов і там є бджоли і гречки.

 

Космос поезії Леоніда Горлача багатовимірний. Ліричну стихію позначено потужним епічним струменем. З-під пера письменника виходять: історична поема «Ніч у Вишгороді», романи у віршах «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Мазепа». Добре відомі також його вірші для дітей, книги публіцистики, літературознавчі студії.

 

Вибрані рядки з творів Леоніда Горлача

 

Не говори мені, не говори.

Вже сонце волохате спить на сіні

І крізь прозорі сутінкові тіні

шумлять, шумлять чернігівські бори.

Шумлять чернігівські бори

 

Ох, Україно, за які гріхи

вготоване тобі тяжке прокляття?

Тебе чужі розпорюють на шмаття,

свої ж для них вимощують шляхи.

Руїна, або Життя і трагедія Івана Мазепи

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Леоніда Горлача, перечитати його поетичні рядки, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Леоніда Горлача

 

Афоризми і фрази / Л. Горлач // Наука і суспільство. – 2025. – № 11. – С. 58.

 

Гартуй меча для оборони слова : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 138-140.

 

Графський сад і осінній курник : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 5 лип. – С. 10.

 

Дим графського саду : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 29 листоп. – С. 1.

 

Епічно про епос / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 11. — С. 41.

Про монографію Валентини Біляцької "Український роман у віршах постколоніальної доби".

 

З осінніх гнізд : поезія / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 1. – С. 14-15 : портр.

 

Знак розбитого ярма : вірші, поеми / Л. Горлач ; передм. Михайла Слабошпицького. – Київ : Ярославів Вал, 2012. – 176 с. – (Сучасна поезія).

 

Із моря житейського / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2025. – № 9. – С. 45 : іл.

Про книгу есеїв відомого українського поета Анатолія Шкуліпи "Над рівнем моря".

 

І повернулася Покрова… : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 3-9.

 

 – Кому себе прожив? – Я в осені питаю... / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2011. – 20 жовт. – С. 8.

Поезії: Смерть олігарха, Одеський подвиг, Даль, Місячна ніч, Спинилась мить.

 

Ми у світі : поезії / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1984. – 120 с.

 

Обрії душі : вибрана лірика / Л. Горлач. – Київ : Щек, 2006. – 386 с.

 

Озонова діра : поема / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2007. – № 4. – С. 3-9.

 

Орда / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2016. – 27 жовт. – С. 10.

Патріотичний вірш.

 

Поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 25-29.

 

Поезія / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2009. – № 4. – С. 3-10.

 

Проценки Любомудрівські, рід козацький : художньо-документальна оповідь / Л. Горлач. – Київ : СПД Павленко, 2016. – 384 с. : іл. – 300 пр.

 

Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи) : історичний роман у віршах / Л. Горлач (Коваленко) ; мал. Василя Лопати. – Київ : Бібліотека українця, 2004. – 255 с. – 3 тис. пр.

 

Світовид : вірші та поеми / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1980. – 112 с.

 

Сівач на рідному полі / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 7. – С. 31 : іл.

Про книгу Анатолія Шкуліпи "Навстіж – як небеса".

 

Слід копита : лірика проминулих років / Л. Горлач. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – 136 с.

 

Слов’янський острів : історичний роман / Л. Горлач ; післямова Д. Наливайка. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 238 с.

 

У саду : розділ з віршованого роману «Мамай» / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 4. – С. 19-26.

 

У село Піски : добірка віршів поетів Чернігівщини, присвячених пам'яті П. Тичини / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 16.

 

Українці : поети про Україну. Леонід Горлач, Василь Симоненко, Микола Адаменко та ін. / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 13.

 

Через терни до зірок / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 171-175.

Нарис про проф. Дмитра Наливайка, наставника поета у Ніжинському державному педагогічному інституті ім. Миколи Гоголя.

 

Човен невтоплий : лірика / Л. Горлач. – Київ : Український письменник, 2001. – 142 с. – (Сучасна українська література). – 1 тис. пр.

 

Шумлять чернігівські бори / Л. Горлач ; уклала В. Солонікова ; відп. за вип. П. Грищенко // «Замало пензля, а тим більш пера, щоб Придесення відтворить картини…» : вірші. – Чернігів: Деснянська правда, 2006. – С. 75-76.

 

Що записане в душі / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 3. – С. 179-180.

Рецензія на книгу О. Забарного «Стежина пам’яті моєї».

 

Я двічі вмер, щоб нині втретє жити : вірші / Л. Горлач // Гарт. – 2011. – 7 квіт. – С. 12.

 

Про Леоніда Горлача

 

Маринчик С. Виразник національних ідей / С. Маринчик // Деснянська правда. – 2016. – 7 квіт. – С. 7.

Про Леоніда Горлача – видатного українського поета, відомого серіалами патріотичних романів у віршах: «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай».

 

Маринчик С. Роман у віршах про Мазепу : історичний роман у віршах «Руїна» Л. Горлача / С. Маринчик // Гарт. – 2005. – 3 лют. – С. 8.

 

Олійник О. «Я так давно у житі не лежав…» : 4 квітня виповнюється 65 років від дня народження Л. Горлача / О. Олійник // Сіверщина. – 2006. – 31 берез. – С. 9.

 

Палажченко В. Під знаком розбитого ярма / В. Палажченко // Літературний Чернігів. – 2013. – № 2. – С. 169-176.

Про ювілейну 50-ту книжку Леоніда Горлача, відомого поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

 

Тютюнник Є. Лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач: «У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть» / Є. Тютюнник // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 черв. – С. 18.

Розмова з поетом, публіцистом, прозаїком, головним редактором газети «Отчий поріг».

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

“Cogito ergo sum” («Я мислю, отже я існую», лат.): до 430-річчя від дня народження Рене ДЕКАРТА (1596 – 1650), математика і філософа, засновника класичного раціоналізму

 

Рене Декарт приходить у цей світ 31 березня 1596 р. в містечку Лае (перейменоване: Лае-Декарт у 1802 р. та Декарт у 1967 р.). Навесні 1606 р. хлопець розпочинає навчання в Коледжі єзуїтів міста Ля Флеш. Католицький орден єзуїтів свого часу зазнає вигнання з Франції, проте король Генріх IV не лише повертає орден до країни, але й надає єзуїтам вагому підтримку.

         

Коледжем Ля Флеш Генріх IV опікується ґрунтовно: передає ще й перебудовує власний палац для навчальних потреб. Король також заповідає поховати своє серце в каплиці Коледжа – це станеться 1610 р., на п’ятому році навчання Рене. Варто зазначити, що система навчання ордену єзуїтів є найкращою для тогочасної Європи: багато вчених та письменників Франції XVII ст. є випускниками єзуїтських коледжів.

 

1618 – 1628 рр. Це десятиліття усі біографи Декарта одностайно визначають як час мандрів. Якщо спочатку (1618 р.) Рене … йде добровольцем до протестантського війська, що веде збройну боротьбу проти австро-іспанської коаліції – спільного ворога Голландії та Франції, то вже наступного, 1619 р., бачимо його в Німечччині у складі католицької армії герцога Баварського… У 1620 р. Декарт залишає військові справи: подорожує країнами Європи (Італія, Франція) й поглиблено вивчає науки (астрономія, математика, оптика).

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Рене Декарта, видатного французького математика і філософа, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Рене Декарта

 

Декарт Р. Метафізичні розмисли / Рене Декарт ; пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського. – Київ:  Юніверс, 2000. – 304 с. – Парал. тит. арк. фр.

 

Про Рене Декарта

 

Гусєв В. І. Філософія Нового і Новітнього часів на тлі освіти і науки. Філософія Нового часу на фоні наукових і освітніх проблем XVI – XVIII ст. Біля витоків новочасної освіти та філософії: Фр. Бекон і Р. Декарт / В. І. Гусєв, Ю. О. Федів ; за ред. Г. І. Волинки // Історія філософії в її зв’язку з освітою : підручник / за ред. Г. І. Волинки. – Київ : Каравела, 2006. – С. 256-259.

 

Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Найвидатніші філософи світу та України. Декарт Рене (1596 – 1650) / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль // Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Філософія : підручник. – Київ : Академвидав, 2009. – С. 551. – (Альма-матер).

 

Тофтул М. Г. З історії логіки. Логіка Нового часу. Рене Декарт (1596 – 1650) / М. Г. Тофтул // Тофтул М. Г. Логіка : посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ : Академія, 2003. – С. 354-355. – (Альма-матер).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Україно моя люба, ріднесенька нене, болить, болить, униває серденько за тебе»: до 185-річчя від дня народження Марусі ВОЛЬВАЧІВНИ (справжні ім’я та прізвище – Марія Вольвач; 29.03.1841, село Черемушна Валківського повіту Харківської губернії – між 1905-м та 1910-м рр., дата смерті ще остаточно не встановлена), української поетеси, письменниці, громадсько-культурної діячки

 

Що мене особисто надзвичайно доторкає у творчості Марусі Вольвачівни: цнотливе благородство! Інколи навіть неймовірно боязко брати до рук твори сучасної української літератури: застосування нецензурної лексики вважається аксіомою! Зветься це тепер «гендерне світосприйняття»…

 

Пані Марія ставиться до почуттів з повагою і дуже обережно. Доволі часто її герої – неосвічені й «неотесані» селяни, проте навіть у гуморесках їх змальовано щиро, з тонкою іронією:

 

Ой ви хлопці, ой ви дівки,

Не бачили моєї жінки?

Моя жінка знакомита,

Заляпана ззаду свита.

 

Та й на ніжку прилягає

І на спині горбик має.

Вона хоч п’є, не проп’ється,

З білих ніжок не зіб’ється,

Як зачує в голові,

Ляга спати у рові.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Марусю Вольвачівну, досі маловідому українську письменницю, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Марусі Вольвачівни

 

Вольвачівна М. Кажи жінці правду, та не всю : Вибрані твори / Маруся Вольвачівна ; вступ. стаття, ред., упоряд., прим. Івана Лисенка. – Київ : Наш час, 2007. – 376 с.

 

Про Марусю Вольвачівну

 

Бойко А. Тіні забутих поетів: Маруся Вольвачівна / Алла Бойко // Дзеркало тижня. – 2007. – № 42-43. – С. 25.

 

Бохан О. І. Повернута із забуття : до 170-річчя від дня народження Марусі Вольвачівни / О. І. Бохан // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2011. – № 1. – С. 122-130.

 

Вольвачівна Маруся / гол. редкол.: М. П. Бажан (гол. ред.), І. П. Крип’якевич, Л. М. Ревуцький, П. Г. Тичина та ін. // Українська Радянська Енциклопедія : Т. 3: Волочіння – Данія. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1960. – С. 7. – 100 тис. пр.

 

Лисенко І. М. Вольвачівна Маруся / Іван Лисенко ; гол. редкол.: М. П. Бажан (гол. ред., голова редкол.), О. Т. Гончар, Б. Є. Патон, В. І. Шинкарук та ін. // Українська Радянська Енциклопедія : Т. 2: Боронування – Гергелі. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1978. – С. 384. – 50 тис. пр.

 

Лисенко І. Маруся Вольвачівна / Іван Лисенко // Пам'ять століть. Україна. – 2006. – № 2. – С. 125-128. – (З українського роду). – 1 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

«Талановитий письменник, пристрасний мисливець і горда, відважна людина»: до 135-річчя від дня народження Олекси Слісаренка (справжнє прізвище – Сніцар; 28.03.1891, хутір Конівцов Шатовської (Щотоватської) волості Вовчанського повіту, Харківщина – 03.11.1937, урочище Сандармох, Карелія), поета і прозаїка, одного з найдіяльніших літераторів 1920-х рр.

 

«Виглядав Олекса Андрійович напрочуд солідно: директор банку, дипломат у ранзі посла, метрдотель у ресторані найвищого класу, взагалі – персона ґрата з розжалуваних, але до часу ще не знищених революцією колишніх можновладців.

 

Особливо ж дратували його недругів вусики – маленькі, піжонські, як тоді казали, вусики під самісіньким носом – щось на кшталт вусиків Чарлі Чапліна в створеному ним образі маленької людини.

 

Крім того, з весни до осені Олекса Андрійович носив на голові плескатий солом’яний капелюшок «канотьє» – «крик моди» від кінця ХІХ ст. до Першої світової війни. Вдягався Олекса Андрійович вишукано й франтувато, костюми мав від найкращого кравця й віртуозно відпрасовані, а галстук («краватку» – за тодішньою термінологією) пов’язував найчастіше метеликом…

 

Всі ці атрибути надзвичайно іритували критиків його літературної творчості – і поетичної, і прозової, а надто публіцистичної, бо ж були то часи, коли галстук поцінувався як відзнака буржуазного походження, а конотьє, подібно до циліндра на головах мальованих на плакатах буржуїв, підкидало думку про капіталістів і потребу поглиблення класової боротьби».

 

Таку вишукану характеристику надає своєму літературному вчителю і старшому товаришу письменник Юрій Смолич у книзі «Розповіді про неспокій немає кінця».

 

Особисто мене доторкає доволі сумна сторінка у творчій та життєвій біографії Олекси Андрійовича: громадський обвинувач на процесі СВУ (Спілка визволення України). На лаві підсудних опиняються 45 видатних особистостей, зокрема:

 

академіки Сергій Єфремов, Михайло Слабченко; професор Олександр Черняхівський; мовознавці Всеволод Ганцов, Григорій Голоскевич, Михайло Кривинюк, Григорій Холодний, Вадим Шарко; письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, теолог Володимир Чехівський…

 

Нам, у теперішньому часі, дуже легко засудити Олексу Слісаренка, але не робімо цього: невідомо, як би ми самі поводилися в його ситуації, тож вважатимем обрану активну звинувачувальну позицію письменника невдалою спробою самозахисту.

 

Та не так сталося, як гадалося: 29 квітня 1934 р. самого Олексу Слісаренка заарештовано за приналежність до підпільної контрреволюційної організації, що планує повалити радянську владу! Далі «відпрацьована» схема: 19 березня 1935 р. Олекса Андрійович «отримує» 10 років позбавлення волі (Соловки).

 

Але вже за 2.5 роки, 9 жовтня 1937 р. окрема «трійка» УНКВД СРСР по Ленінградській обл. переглядає справу письменника: стратити! Відповідно, 3 листопада 1937 р., до 20-ї річниці жовтневої «революції», Олексу Слісаренка розстріляно в урочищі Сандармох у Карелії.

 

Упродовж тривалого часу влада наполягає: Олекса Андрійович Слісаренко помер 5 березня 1943 р. Підстава: свідоцтво про смерть, видане РАГСом Жданівського р-ну Ленінграда (насправді цей документ сфабриковано).

 

19 вересня 1957 р. Олексу Слісаренка реабілітовано Воєнною колегією Верховного суду СРСР, з відповідною довідкою від 4 жовтня 1957 р. можна ознайомитися в особовому фонді письменника у ЦДАМЛМ (Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва) України.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Олексу Слісаренка запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Олекси Слісаренка

 

Поезії ; Надія. Горе. Князь Барціла : оповідання / Олекса Слісаренко // Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / Упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2019. – С. 340-358. – 3 тис. пр.

 

Тварина / Олекса Слісаренко // Соловецький етап : антологія / Упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 281-293. – (Великий науковий проєкт). – 2 тис. пр.

 

Про Олексу Слісаренка

 

Агеєва В. П. Олекса Слісаренко : до 100-річчя від дня народження / Віра Агеєва. – Київ : Товариство «Знання», 1990. – 48 с. – (Духовний світ людини). – 7440 пр.

 

Іванова Н. Модель авторської репрезентації в небелетристичних текстах Олекси Слісаренка / Наталя Іванова // Слово і Час. – 2006. – № 6. – С. 42-52. – 1150 пр.

 

Ковалів Ю. Олекса Слісаренко (1891–1937) / Юрій Ковалів // Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. : підручник : у 10 т. Т. 3 : У сподіваннях і трагічних зламах. – Київ : Академія, 2014. – С. 85-87. – (Альма-матер).

 

Констанкевич І. Автобіографізм прози Олекси Слісаренка / Ірина Констанкевич // Слово і Час. – 2014. – № 12. – С. 32-38. – 1 тис. пр.

 

Лаврісюк Ю. Реалізм чи неореалізм? (Спроба стильової ідентифікації прози О. Слісаренка) / Юлія Лаврісюк // Київська старовина. – 2005. – № 6. – С. 96-106. – 1 тис. пр.

 

Українська інтелігенція на Соловках. Українські науковці і митці : Олекса Слісаренко // Соловецький етап : антологія / упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 95-99. – (Великий науковий проєкт). – 2 тис. пр.

 

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років / Мирослав Шкандрій ; пер. з англ. Тараса Цимбала. – Київ : Ніка-Центр, 2015. – 384 с. – 1 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

Фото: О. А. Слісаренко. Б/д. ЦДАМЛМ України, ф. 996, оп. 1, од. зб. 22, арк. 2.

  

 

«Алісо, казку збережи тих днів до сивини» : театр + бібліотека

 

«Нема, здається, у світі сумніших міст, як наші повітові міста. Життя не то що громадського, але й трохи похожого на людське, нема. Все те дальше своєї хати, далі свого городу, далі свого поля не баче, не знає і знати не хоче; чутно одні господарські та хатні турботи та клопоти і другого питання не чутно.

 

Все, що виходе з цього життям обведеного кола, не має тута ніякої ваги, лічиться за не знать що, за те, що тут кажуть, ум за розум заходе… Нудно живеться!»

 

Цей початок незавершеного оповідання Панаса Мирного «На охоті» перегукується з фінальною фразою у «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» Миколи Гоголя: «Нудно на цьому світі, панове!»

 

Не варто вважати, що нудьга – то лише український «феномен». Ось рядки з класичного роману Стендаля «Червоне і чорне» (дія відбувається в тому ж ХІХ ст., тільки вже в Парижі):

 

«А мені ж тільки 19 років! – думала вона (Матильда, мадемуазель де Ла-Моль – В. П.), – це найкращі літа, як кажуть усі ті дурні в книгах із золотим обрізом».

 

Вона дивилась на стосик з восьми чи десяти книжок нових поезій, що зібралися на поличці у вітальні за час її подорожі в Прованс. На своє лихо, вона була набагато розумніша, ніж усі ці пани де Круазнуа, де Кейлюс, де Люз та інші її приятелі.

 

Вона наперед уявляла собі все, що вони казатимуть їй про чудове небо Прованса, поезію, про південь і таке інше.

 

Її прекрасні очі, в яких застигла глибока нудьга і навіть гірше – зневіра знайти будь-яку втіху, – спинились на Жульєнові. Він принаймні відрізняється від усіх інших».

 

Світ дорослих, відповідно, знаходить своє віддзеркалення у дитячих вподобаннях, і вже ми бачимо, як головну героїню казки Льюїса Керрола «Алісині пригоди в Дивокраї» нудить від захопливого й неперевершеного (на мою думку!) твору Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Так розпочинається дивовижна прем’єрна вистава Молодіжного театру Чернігова «Аліса в Країні Див».

 

Зауважу, що сценарій не є копією твору, письменник ніде не згадує Марка Твена!

 

Пригадую, як у другій половині 1980-х рр. у відомому науково-популярному фізико-математичному журналі «Квант» для школярів друкуються по-справжньому «олімпіадні» задачі, що виникають після вдумливого прочитання однойменної книги. Тому примітка «для глядачів від 5 до 105 (років)» тут більш ніж доречна!

 

Восени 2025 р. встигаю двічі (!) переглянути виставу в Молодіжному, варто відзначити чудову, злагоджену гру акторів театру:

 

Аліса – Анастасія Лютова

Білий Кролик – Павло Коморний

Капелюшник – Сергій Тимощук

Чеширський Кіт – Ярослав Сінчук

Чирвова Королева – Інна Атрощенко

Гусінь (квазі) – Ольга Руденко

 

Фото: Білий Кролик (ліворуч), Валерій Помаз, Капелюшник, Чеширський Кіт (після денної вистави 31.10.2025 у Молодіжному театрі)

 

Перечитати улюблену з дитинства казку про Алісу та її пригоди в Дивокраї запрошуємо у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського (вул. Княжа, 22, м. Чернігів), також у всіх дитячих бібліотеках-філіях нашої ЦБС. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.:

 

Основні видання казки Льюїса Керрола «Алісині пригоди в Дивокраї»

(повний список містить 14 найменувань, наведено видання лише останніх років):

 

Пригоди Аліси в Дивокраї / Льюїс Керрол ; пер. з англ. О. Мокровольський ; худож. М. Пелузо. – Київ : КМ-Букс, 2021. – 160 с. : іл.

 

Аліса в Дивокраї / Льюїс Керрол; пер. з англ. В. Наріжна; худож. О. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2019. – 122 с. – (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

 

Пригоди Аліси в Дивокраї / Л. Керрол ; пер. з англ. – Харків : Віват, 2018. – 128 с. : іл. – (Світ чарівних казок).

 

Аліса в Дивокраї = Alice's Adventure in Wonderland / Льюїс Керролл = Levis Carrol ; пер. з англ. В. Г. Наріжна; худож. О. Ю. Багрова. – Харків : Фоліо, 2017. – 159 с. : іл. – (Видання з паралельним текстом). – Англ. та укр. мовами.

 

Алісині пригоди у Дивокраї ; Аліса у Задзеркаллі / Льюїс Керрол ; пер. з англ. Валентина Корнієнка. – Київ : Знання, 2017. – 270 с. – (English Library).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Люди, які були в трамваях, машинах, гинули, не встигнувши зрозуміти, що сталося» : до 65-річчя пам’яті жертв Куренівської катастрофи (13.03.1961, Бабин Яр, Київ)

 

"Люди, які були в трамваях, машинах, гинули, мабуть, не встигнувши зрозуміти, що сталося. З в'язкої трясовини, що рухається, виринути або видертися було неможливо".

 

Так згадуватиме про перші хвилини Куренівської трагедії Анатолій Кузнєцов (1929–1979), український письменник, автор біографічного роману-документа "Бабин Яр".

 

О 8 год. 30 хв. 13 березня 1961 р. пульпа (суміш води, глини, ґрунту, піску – В. П.) руйнує внутрішні дамби та захисну греблю на площі понад 30 га від Подільського узвозу до Куренівського парку.

 

Шалена хвиля висотою 8-10 м обвалюється на Кирилівську вулицю, перевертає автобуси і трамваї, ховає людей (під багнюкою завтовшки до 4 м), житлові будинки і гуртожитки, трамвайне депо і спортивні споруди стадіону "Спартак"...

 

16 березня Українське радіо повідомляє: 53 загиблих, 18 березня кількість жертв трагедії зростає до 72, нарешті 31 березня Урядова комісія оголошує остаточну цифру: 145. Важливо: вказано кількість жертв, знайдених рятівними бригадами.

 

В Києві поширюються чутки: насправді загинуло 2 тис. осіб. Називають навіть більшу цифру: 5 тис. Проте не існує жодних документів на підтвердження таких даних.

 

Спробуємо ретельніше проаналізувати офіційні цифри. Ось рядки зі Звіту спеціальної комісії Держбуду УРСР з нагляду за станом Бабиного Яру: "Вивезено з району затоплення 326 тис. м3 ґрунту, іншу частину ґрунту в обсязі 324 тис. м3 перелопатили екскаваторами". Тобто, останки жертв трагедії також "лопатили"!

 

Тому й за 65 років після Куренівської трагедії кількість її жертв залишається невідомою.

 

Варто підкреслити, що трагедію було «запрограмовано» ще у 1950-х рр., коли компартійна влада УРСР вирішує знищити (на фізичному та духовному рівнях) Бабин Яр, що красномовно свідчив про масові розстріли нацистами євреїв під час окупації Києва.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Куренівську катастрофу запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Кузнєцов А. Бабин Яр : роман-документ / Анатолій Кузнєцов. – Київ : Самміт-Книга, 2012. – 352 с. : іл. – 2 тис. пр.

 

Левітас І. Праведники Бабиного Яру / Ілля Левітас ; пер. з рос. Світлани Герус. – Київ : Етнос, 2008. – 368 с. : іл. – 1 тис. пр.

 

Юсов С. Л. Куренівська катастрофа / С. Л. Юсов ; гол. редкол.: І. М. Дзюба (співголова), М. Г. Железняк (відповід. секретар) та ін. // Енциклопедія Сучасної України : Т. 16: Куз – Лев. – Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – С. 200-201 : іл. – 10 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського