«Безбородьків дарунок – білим лебедем звуть» : до 270-річчя від дня народження графа Іллі Безбородька (27.02.1756, Стольне, Гетьманщина – 15.06.1815, Санкт-Петербург, Російська імперія)

 

"…у зв'язку з тим, що окрім заповідних сум покійного брата мого призначаються інші від мене пожертвування, причому і місце, і пропозиція училища іде від мене: тож, щоб це не витерлось з часом із пам'яті нащадків, справедливість вимагає, щоб було додано до слів "Гімназія князя Безбородька" ще: "заснована по смерті братом його графом Безбородьком" бо для мене найвдячніше, щоб пам'ять про цей мій подвиг залишилася в нащадках".

 

Так напише граф Ілля Андрійович Безбородько, дійсний таємний радник та сенатор, у своїй "Записці" на ім'я міністра народної освіти від 20 серпня 1805 р. Цьому передуватимуть:

 

Смерть (17 квітня 1799 р.) князя Олександра Безбородька, канцлера Російської імперії. Ілля Безбородько – молодший брат і єдиний спадкоємець. Олександр Андрійович заповідає витратити увесь свій спадок на благодійність.

 

Звернення графа Іллі Безбородька від 19 липня 1805 р. до імператора Олександра І з проханням про відкриття навчального закладу у місті Ніжин, на своїх землях (садиба з парком і садом). У свою чергу, Ілля Андрійович зобов'язується й надалі утримувати  гімназію (його щорічний внесок – 150 тис. карбованців).

 

Постанова сенату від 25 липня 1805 р. про будівництво Гімназії вищих наук князя Безбородька в Ніжині.

 

Відповідний указ царя Олександра І від 29 липня 1805 р. Самого графа Іллю Безбородька за такий патріотичний вчинок нагороджено орденом Володимира І ступеня.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Ніжинський Державний Університет ім. Миколи Гоголя та його засновника, графа Іллю Безбородька, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Пінчук Т. Д. Білим лебедем звуть… : фотоальбом / Т. Д. Пінчук. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2003. – 68 с. : іл. – 1 тис. пр.

Про історію одного з найстаріших ВНЗ України – Ніжинський державний педагогічний університет ім. Миколи Гоголя.

 

Слабошпицький М. Ф. Канцлер імперії (О. Безбородько) / М. Ф. Слабошпицький ; худ. О. Тернавська // Українські меценати : нариси з історії української культури. – Київ : Ярославів Вал, 2001. – С. 92-99.

 

Храм науки і знань у Ніжині (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / ред. рада вид. : В. Г. Кремень (гол.) та ін. ; редкол. тому : М. О. Носко (гол.) та ін. // Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Чернігівська обл. – Київ : Знання України, 2012. – С. 273-326. – 1050 пр.

 

Шаповал Ю. І. «Правду говорити дуже важко не лише в політиці, але й в історії» / Юрій Шаповал // Торкнутись історії / Юрій Шаповал. – Київ : Парламентське видавництво, 2017. – С. 370-376. – 2015 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

"Дитина й дідусь війни": на добру згадку про мого тата, Помаза Леоніда Григоровича (22.04.1940, Погорільці Холминського (тепер – Новгород-Сіверського) р-ну Чернігівської обл. – 12.02.2026, Семенівка Новгород-Сіверського р-ну)

Тато любив людей, природу, книжки... Головне літературне уподобання – казки. Часто я замислювався, тоді й тепер, чому саме цей жанр? Можливо, це підсвідома спроба повернутися до дитинства, що не відбулось, адже упродовж 1940-х рр. тато втрачає свого тата, а мого дідуся, Григорія Павловича, і двох маленьких братів, Анатолія і Олександра?

 

У часі мого дитинства було таке потужне бажання читати казки в нас обох (в мене й тата), воно виникало одночасно, синхронно, тому мама одного разу навіть купує нам два однакові примірники "Українських народних казок"!

 

Читав тато як українські народні, так і казки народів світу, від болгарських до японських. Мені запам'яталась чеська авторка Божена Немцова. Дуже полюбляв перечитувати ті ж самі казки, але з 4-5-річним інтервалом, не частіше!

 

Перечитати улюблені з дитинства казки запрошуємо у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського (вул. Княжа, 22, м. Чернігів), також у всіх дитячих бібліотеках-філіях нашої ЦБС. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.:

 

Українські народні казки:

 

100 казок. Найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників. Т. 1 / ред. Іван Малкович ; іл. Владислав Єрко. – Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2023. – 130 с. : іл.

 

100 казок. Найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників. Т. 2 / ред. Іван Малкович ; іл. Владислав Єрко, Кость Лавро, Катерина Штанко. – Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2022. – 126 с. : іл.

 

100 казок. Найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників. Т. 3 / ред. Іван Малкович ; іл. Владислав Єрко, Кость Лавро, Катерина Штанко. – Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2022. – 126 с. : іл.

 

Казки народів світу:

 

Грузинські народні казки, приказки та прислів'я /  упоряд., пер. з груз. Р. Чілачава. – Київ : Техніка, 2005. – 176 с.

 

Заремба В. В. Чеські народні казки / В. В. Заремба. – Київ : Агенство по розповсюдженню друку, 2013. – 88 с. : іл.

 

Золотоволоска та інші чеські казки / зібрав і опрацював К. Ербен. – Львів : Астролябія, 2014. – 160 с.

 

Момотаро та інші японські казки / пер. з яп. – Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2016. – 43 с. : іл.

 

Немцова Б. Чеські казки / Божена Немцова ; упоряд. О. О. Микитенко. – Київ : УкрНДІСВД, 2015. – 128 с. : іл.

 

Норвезькі народні казки / упоряд. О. Сенюк. – Київ : Веселка, 2017. – 159 с. – (Казки народів світу).

 

"Подорож Синбада" та інші арабські казки / пер. з араб. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 184 с.

 

Тисяча і одна ніч : арабські казки /  худож. Олександр Лебедев. – Київ : Махаон-Україна. – 96 с. : іл. – (Казка за казкою).

 

Угорські казки / упоряд. та пер. з угор. Л. Г. Мушкетик ; худож. К. С. Шалварова. – Київ : УкрНДІСВД, 2015. – 128 с. : іл.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«З приблизно десяти тисяч євреїв, які залишалися в Чернігові на початку окупації, врятувалися тільки 260 людей» : до Міжнародного дня книгодарування, 14 лютого

 

Такі жахливі дані повідомляє на чернігівських сторінках путівника «Єврейські адреси України» їхній упорядник – Семен Бельман, голова Чернігівської обласної єврейської громади, член Спілки краєзнавців України, заслужений працівник культури України (тепер проживає в Ізраїлі).

 

Погроми (1905 та 1918 рр.), масові розстріли євреїв (листопад 1941 р.)… Проте є й оптимістичні рядки. Вони про Ніжин, один з духовних центрів хасидизму в Україні у ХІХ – поч. ХХ ст. Саме в цьому місті діяли три рабини зі славетного роду Шнеєрсонів: Дов Бер бен Шнеур Зелман, Ісраель Ноах бен Менахем Мендл та Менахем Ноах бен Дов Бер.

 

Важливо: корисний глосарій (наприкінці видання), чудовий крейдяний папір, якісні насичені фото…

 

Усіх зацікавлених ознайомитися з путівником «Єврейські адреси України» запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів.

 

Книгу передано до бібліотеки автором цього допису в рамках акції «Подаруй бібліотеці книгу» (за два тижні вона буде доступною для наших читачів). Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.:

 

Єврейські адреси України : путівник / упоряд. Маргарита Єгорченко, за участі Ірини Берлянд та Ігоря Винокурова. – Київ : Дух і Літера, 2020. – 656 с. : іл.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

Фото: Олена Куннова, Валерій Помаз

«Hace calor hoy… (Спекотно сьогодні)» : до 198-річниці від дня народження Жуля Верна (8 лютого 1828 р.) та Міжнародного дня книгодарування (14 лютого)

 

«… Степан (Семенюк – В. П.) кивком голови запросив робітника (електрика-індіанця – В. П.) попити мате. Той неспішно підійшов, сів поруч, витер платком спітніле чоло і взяв матеру. Зробив кілька ковтків, почекав поки по жилах розіллється приємний еліксир, і поки Степан доливав у сосуд гарячу воду, ще раз обтерся платком.

 

Hace calor hoy… (Спекотно сьогодні) – промовив до індіанця Степан».

 

Зворушливі рядки з історичного роману «Парагвайське щастя». Автор: Олександр Волощук, відомий чернігівський письменник і мандрівник. Його роман є унікальним у багатьох вимірах.

 

Це перший твір в українській художній літературі про еміграцію наших співвітчизників (зі своїх етнічних земель) до Парагваю, далекої південноамериканської країни. Тиждень тому мав приємну можливість переконатися, наскільки глибоко Олександр перебуває в темі роману: 

 

особисто для мене досвідчений мандрівник проводить майстер-клас з приготування (і споживання!) чаю мате – етнічного напою індіанців. Зорові та смакові враження автора цих рядків просто неперевершені!

 

Як засвідчують сучасні дослідження, мате підтримує баланс Вашої нервової системи: «просвітлює» розум та зменшує тривожність. Важливо: за умови системного споживання зміцнюється Ваша імунна система та знижується апетит (тому напій можна також рекомендувати як засіб для поміркованого схуднення).

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальні мандрівки самотужки (автостопом або віртуально), також прочитати захопливі книги Олександра Волощука про подорожі країнами світу, запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), від 10-ї ранку до 6-ї вечора:

 

Основні видання творів Олександра Волощука

 

Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Північна одісея / Олександр Волощук. – Чернігів : Чернігівські обереги, 2009. – 304 с. : іл.

Про експедицію «Сибір–Північ», здійснену автором у 2007 р. з метою: проходження 501-ї будови ГУЛАГу – «мертвої» залізниці Салехард-Надим-Ігарка; укладання списків чернігівців, репресованих на цих територіях; вивчення життя сучасних українців на Півночі; ознайомлення з культурою та побутом корінних північних народів – комі, мансі, ненців, хантів.  

 

Назустріч сонцю / Олександр Волощук. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2010. – 312 с. : іл.

Про 161-денну журналістсько-дослідницьку експедицію «Назустріч сонцю», здійснену автором у 2008 р. з метою: досягнення могили видатного данського мореплавця Вітуса Беринга (1681–1741) (Командорські острови, Тихий океан); дослідження залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та в Якутії; вивчення життя сучасних українців на Півночі.

 

Сорок чотири дні / Олександр Волощук ; передм. Сергія Шевченка. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2012. – 216 с.

Про кохання автора-автостопника – вперше і автобіографічно.

 

Парагвайське щастя : історичний роман / Олександр Волощук. – Мена : Домінант, 2021. – 216 с.

Про історію української діаспори в Парагваї (на прикладі збірного образу – родини Семенюків с. Лудин, що на кордоні волинських і холмських земель, на той час у складі Польщі): від переселення з України у 1937 р. й дотепер. Про наполегливе і складне формування власної України в Парагваї зі збереженням свого національного коріння.

 

Під сузір’ям Південного Хреста / Олександр Волощук ; худож. Валерія Андросович. – Чернігів : Десна Поліграф, 2024. – 216 с.

Захопливо про дивовижну мандрівку країнами Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія, Перу, Чилі), здійснену автором упродовж дев’яти місяців 2018 р. Окремий розділ присвячено проходженню автором 37-ї паралелі, складним шляхом героїв роману Жуля Верна «Діти капітана Гранта» (1864 р.).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

Фото: Олена Куннова, Олександр Волощук 

«Євреї, цигани й негри не вважаються людськими істотами» : до 81-ї річниці пам’яті жертв Голокосту

 

 

 

«Рабі (в’язень-єврей Аушвіцу, паталогоанатом – В. П.) здригнувся й підняв на нього очі, повні болю.

 

Мета вивчення близнюків полягає не в тому, щоб спостерігати за ними в житті, а в тому, щоб аналізувати їх за допомогою порівняльного розтину, – промовив він на одному диханні.

…

Мені довелося робити їх багато, мій гер. Також на дітях, які вже були при смерті…

Тобто, ще живих? …

 

Експерименти на тваринах заборонено, – поправив його (детектива-німця Гуго Фішера – В. П.) Рабі. – Тут дозволено все. Євреї, цигани й негри не вважаються людськими істотами».

 

На перший погляд здається, що про нацистський концтабір Аушвіц написано й досліджено все. Чим доторкає мене ще одна книга про «пекло на землі»? На мою думку, італійська авторка доволі ґрунтовно пояснює причини виникнення Голокосту, доходить до самого зародку цього жахливого явища:

 

«Тієї миті він (Гуго Фішер – В. П.) зрозумів, із чого все почалося: з дрібних і звичайних речей, з банальності повсякденних дій, з відсутності усвідомлення небезпеки.

 

Це почалося, щойно він прочитав у газеті про напади на Курфюстендамм (вулиця в Берліні – В. П.), коли група нацистів безладно накидалася на всіх, хто був схожий на єврея, і камінням розбивала вітрини магазинів, але ніхто не надав цьому значення, ніхто не обурився публічно: поодинока, майже незначна акція, яку всі недооцінили та яка, саме тому, що її недооцінили, заклала коріння майбутнього божевілля».

 

Важливо, що за магазинами в черзі постають книжки й … танці:

 

«Дехто намагався заплющити очі на спалення книжок на Опернплац (площа в Берліні – В. П.) і вважав вимогу бойкотувати єврейські магазини дивною, та особливо вони не переймалися».

 

«Потім настала черга клубів любителів свінгу (танець – В. П.), які Гуго часто відвідував. Але навіть епізод надзвичайного насильства, який торкнувся його особисто, не переконав його, що щось піде не так:

 

Гітлеру потрібна брутальна, безстрашна й жорстока молодь, яка змусить світ тремтіти, і, можливо, він мав рацію, можливо, саме таких людей потребувала Німеччина, а не молоді, яка танцює свінг».

 

Фото Олени Куннової

 

Усіх зацікавлених ознайомитися з книгою Оріани Рамунно «Дитина, яка малювала тіні» запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Книгу передано до бібліотеки автором цього допису в рамках акції «Подаруй бібліотеці книгу» (за два тижні вона буде доступною для наших читачів). Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.:

 

Рамунно О. Дитина, яка малювала тіні / Оріана Рамунно ; пер. з італ. Олени Даниленко. – Київ : Книголав, 2025. – 296 с. – (Полиця бестселер).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Чому мені, Боже, Ти крилець не дав?»: до 75-річчя від дня народження Леоніда Каденюка (28.01.1951, селище Клішківці Чернівецької обл. – 31.01.2018, Київ), першого і єдиного космонавта незалежної України

 

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, Ти крилець не дав ?

Я б землю покинув і в небо злітав.

 

Це рядки з улюбленої пісні Леоніда Каденюка «Дивлюсь я на небо…» (на слова Михайла Петренка)!

 

Майбутній космонавт приходить у цей світ 3/4 століття тому, 28 січня 1951-го, на Буковині, у Клішківцях (найбільшому селищі Чернівецької обл.) у родині сільських вчителів. У дитинстві хлопець дивиться фільм «Повість про справжню людину», пізніше «проковтне» книгу Бориса Польового, за якою і знято стрічку. Справжня, а не вигадана письменником історія (змінено лише одну літеру прізвища головного героя) визначає всю подальшу долю Леоніда: відтепер хлопець мріє про небо…

 

У повісті йдеться про пілота Олексія Мересьєва, якому в 1942 р. після падіння літака (поблизу Кривого Рогу) ампутовано ступні обох ніг. Спочатку Олексій (справжнє прізвище – Маресьєв) вчиться ходити у протезах, далі наважується танцювати, згодом … знову сідає за штурвал військового літака ! Другою подією, що значно посилила мрію 10-річного Леоніда, стає політ Юрія Гагаріна, першого космонавта (12 квітня 1961 р.). Відтепер хлопець думає не просто пілотувати літаки, він мріє стати космонавтом…

 

Цікаво, що в школі у хлопця нема поділу на улюблені (корисні чи «важливі») предмети: Леонід ретельно опановує математику й фізику, історію та літературу. Проте існує пріоритет: географія. А ще хлопець грає в кількох спортивних командах: з баскетболу та волейболу, гандболу та футболу, опановує спецприйоми на секції боротьби…

 

У 1967 р. розпочинає навчання у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ЧВВАУЛ), що в тому часі вважається найкращим на теренах СРСР. Цікава деталь: вступати до училища дозволялося з 17 років, Леоніду ж ще тільки 16… Після розмови з батьками хлопця майор Володимир Міхеєв, начальник одного з відділень училища, сприяє тому, що згідно офіційних паперів Леонід Каденюк упродовж дня «зростає» на цілий рік !

 

У 1971 р. Леонід стає дипломованим пілотом – здійснено перший крок до «космічної» мрії. Каденюк знає, що час від часу до училища прибуває комісія з відбору кандидатів до загону космонавтів. Тож Леонід не просто очікує: упродовж 5 років працює в рідному училищі пілотом-інструктором, старанно навчає молодь.

 

У 1976 р. «космічна» комісія обирає двох кандидатів з ЧВВАУЛ. Як ми тепер розуміємо, одне з прізвищ цього коротенького списку – Каденюк. Необхідно зазначити, що загальна кількість пілотів, бажаючих потрапити до загону космонавтів, становила того року декілька тисяч. Але до Зоряного містечка запрошено … 254 претенденти, ретельно відібрані комісією з усіх льотних училищ СРСР.

 

У 2017 р. у своєму інтерв’ю Чернігівському обласному радіо «Сівер-Центр» Каденюк розповів, наскільки прискіпливо здійснювався подальший відбір. Особисто мене надзвичайно вразило випробування тридобовим (!) «утриманням» від сну. Коли організм претендента намагався задовільнити природну потребу у відпочинку, миттєво реагував відповідний прилад, який і будив кандидата…

 

Отже, ще за два місяці, у серпні 1976 р., список значно скорочується: в ньому тепер 9 кандидатів; а ми бачимо, у який спосіб Леоніда зараховано до цього загону радянських космонавтів…

 

У 1977 р. Леонід потрапляє до Центру підготовки льотчиків-випробувачів, адже вважалося, що саме ця професія є найбільш наближеною до космонавта. Каденюк опановує понад 50 моделей літаків-винищувачів, зокрема, МіГ-25 та МіГ-31; відпрацьовує глісади зниження (методики заходу на посадку) космічного корабля «Буран»; вивчає кораблі «Союз» та «Союз ТМ», орбітальну станцію «Салют» та комплекс «Мир», американський транспортний корабель багаторазового використання «Space Shuttle»…

 

У 1994 р. між Україною та США підписано угоду, згідно з якою нашій країні надається одне «місце» в часі чергового польоту на американському космічному кораблі «Колумбія». Весна 1996 р.: черговий конкурс (близько 30 кандидатів), в якому перемагає, як нам тепер відомо, 45-річний полковник Леонід Каденюк… По-справжньому міжнародним є склад космічної команди з шести осіб: чотири американці (з них – одна жінка: Калпана Чавла, вона походить з Індії), українець і японець.

 

Цікаво: «багаж» кожного космонавта «Колумбії» надзвичайно обмежено, тому дозволяється взяти з собою на корабель лише 1.5 кг, з них 800 г для офіційних атрибутів, решта, 700 г – приватні речі. До офіційної частини у Леоніда Каденюка увійшли, зокрема, три українські прапори та «Кобзар» Шевченка, до приватної – аудіозаписи Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Анатолія Солов’яненка…

 

19 листопада 1997 р. Саме на цей день призначено старт «Колумбії», з космодрому, що на мисі Канаверал (штат Флорида). Леоніда проводжає дружина Віра, але її речі … упаковано: якщо старт буде трагічним (катастрофа), вона вирушить до реабілітаційного центру… Пам’ятаймо, що космос – це не лише здобутки й перемоги, але й місце підвищеної небезпеки.

 

Головне завдання Леоніда в космосі – наукові експерименти з рослинами (мох, ріпа, соя), що перебувають у стані невагомості. Необхідно дослідити вплив цього стану на процес зростання: у планах NASA (Космічної агенції США) передбачено направити людину на Марс, тож отримання додаткового «врожаю» певною мірою дозволить налагодити харчування «марсіан».

 

А ще Каденюк інформує науковців на Землі про той величезний позитивний психологічний вплив, який отримують усі космонавти «Колумбії» від звичайного споглядання отих зелених пагінців… Чому це важливо?

 

Відомо, що тривале перебування постійної групи людей в обмеженому просторі доволі часто спричиняє конфлікти. Не є винятком і команди космічних станцій, що довго працюють на орбіті. Хоча тепер вони проходять необхідну психологічну підготовку на Землі, така космічна підтримка ніколи не буде зайвою…

 

«Довкола світу за 80 днів» – звична з дитинства назва видатного роману Жуля Верна чітко окреслює час, необхідний Філеасу Фоґґу та Паспарту задля здійснення «оберту» довкола нашої планети. «Колумбія» потребувала на це … 90 хвилин.

 

Отже, якщо відняти 8 год обов’язкового сну, екіпаж корабля спостерігав 10-11 сходів-заходів Сонця упродовж одного дня ! Добре відомо, що кожен схід Сонця викликає в нас асоціації про початок чергового робочого дня, відповідно, захід надає сигнал про завершення денної праці… І це лише один приклад з категорії психологічних небезпек на орбіті!

 

Ще зі школи в Леоніда формується стереотип про їжу на орбіті, яку необхідно «видобувати» з тюбиків. Проте у часі польоту «Колумбії» зазнає значних змін і космічна їжа, інгредієнти якої заморожені за –50°С та повністю складаються з натуральних продуктів (без будь-яких ароматизаторів чи підсолоджувачів). Перед вживанням кожен космонавт розігріває свій індивідувальний набір, сформований ще на Землі відповідно до його побажань.

 

5 грудня 1997 р. Цього дня призначено посадку «Колумбії» на військовій базі Едвардс (штат Каліфорнія, США). Цікаво, що посадкова смуга аеродрому бази є найдовшою у світі – 12 км. Важливо: за складних погодних умов приземлення відбуватиметься на одному із запасних аеродромів (Гавайські острови, Іспанія, Сенегал, Японія). Зі 100 польотів, запроєктованих для «Колумбії», до цього часу вже понад 20 було успішно здійснено. Політ Каденюка тривав 15 днів 16 год 35 хв 1 с…

 

У січні 2003 р., коли 28-й політ «Колумбії» наближається до свого завершення, у часі приземлення (за 65 км від Землі) стається вибух: гинуть усі 7 космонавтів… У складі команди: Калпана Чавла – колега і друг Каденюка, з якою здійснили політ 1997 р. День, у який Леонід отримує цю жахливу звістку, стає найтрагічнішим за все його життя.

 

У 2009 р. виходить книга Каденюка «Місія – космос» (видання є в нашій бібліотеці). На її сторінках Леонід погоджується з думками Джона Гленна (1921–2016), першого американського космонавта, що виконав орбітальний космічний політ (20 лют. 1962 р.), та найстаршого космонавта (другий політ – у 77 років !):

 

«Після того, що бачиш в ілюмінаторі, неможливо не повірити в Бога». Каденюк також підкреслює, як саме на орбіті по-особливому відчув, наскільки вразливою є наша планета, тому закликає усіма способами піклуватися про рідну Землю…

 

31 січня 2018 р. під час ранкової пробіжки у столичному парку Леонід Каденюк залишає наш світ… Це стається на 68-му році життя першого та єдиного українського космонавта, що увесь час ретельно підтримував свою спортивну форму, до останньої хвилини готовий летіти знову до зірок …

 

Фото надані Юрієм Сибірцевим

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Леоніда Каденюка запрошуємо до відділів абонемента й читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), від 10-ї до 18-ї год.:

 

Каденюк Л. К. Місія – Космос / Леонід Каденюк. – Київ : Довіра, 2011. – 382 с. : іл.

 

Панасов І. Леонід Каденюк / Ігор Панасов. – Київ : Агенція «Іріо», 2018. – 128 с. : іл. – (Видатні українці).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

Слово про Вчителя : шкільний спогад про Тамару Іванівну Пічик (13.02.1931, Семенівка – 07.01.2026, Корюківка), викладача математики Семенівської школи № 1 Чернігівської обл.

 

45 років тому, недільного січневого дня 1981-го, у нашому помешканні в Семенівці лунає дзвінок. Телефонує Тамара Іванівна, моя вчителька математики. У цей час ми з молодшим чотирирічним братом Юрком вкрай заклопотані буклетом-розмальовкою «Кораблі науки». Проте охоче погоджуюсь на пропозицію вчительки відвідати її, і вже за півгодини опиняюсь у затишній квартирі Тамари Іванівни навпроти нашої школи.

 

Тут відбувається щось неймовірне: вчителька розгортає «Квант», фізико-математичний журнал для школярів! І хоча для мене, учня четвертого класу, він ще доволі складний, вихід є – це розділ “«Квант» для молодших школярів”! Щомісяця тут пропонуються 4-5 задач підвищеної складності, додатково розглядається одна захоплива й цікава тема з математики або фізики! Плюс: третю сторінку обкладинки завжди присвячено шахам (моя улюблена логічна гра).

 

Тож додому тієї неділі повертаюсь з «квантовою» підшивкою минулих років… А вже з січня 1984 р. батьки передплачують «Квант» мені особисто. Думаю, покоління 50+ пам’ятає: грудень–січень у школі – це не лише новорічні свята, а час олімпіад, від шкільних та районних до обласних і республіканських. Моя улюблена вчителька не просто закохана в свій предмет, в неї особливий дар майстерно передати це своїм учням!

 

Так спільними зусиллями (мудре й виважене керівництво Тамари Іванівни + мої наполегливі заняття) у січні 1983 р. мені щастить: у шостому класі виборюю третє місце на обласній олімпіаді з математики. Тут необхідно зазначити, що змагатися зі своїми «просунутими» однолітками з великих міст (за обласними масштабами: Чернігів, Ніжин та Прилуки) було дуже непросто!

 

Неймовірно цікавою (принаймні, для мене) є сама «процедура» участі в обласній олімпіаді. Розпочинається вона суботнього січневого ранку, коли о 05:30 збірна команда учасників – переможців районних олімпіад (а це учні 6–10 класів) новеньким комфортабельним автобусом «Ікарус» вирушає до обласного центру. Як правило, очолює таку групу вчитель математики одного з переможців.

 

Слід зазначити, що Тамару Іванівну увесь час мого навчання в неї обирають до журі обласної олімпіади з математики, відповідно, до Семенівки вона повертається лише наступного недільного вечора, близько 23-ї години (хоча наша команда лише на дві години раніше, о 21-й). Саме тому моя вчителька не супроводжує нашу команду.

 

Нагадаю, що подорож до Чернігова у середині 1980-х рр. триває майже шість годин! Відповідно, ніч з суботи на неділю учасники перебувають у готелі («Десна» або «Україна»), харчуються у їдальні Чернігівської школи № 19, де наступного недільного дня й відбуваються захопливі змагання з математики!

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про математику, унікальну й захопливу науку, запрошуємо до відділів абонемента й читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), від 10-ї до 18-ї год.:

 

Строґац С. Екскурсія математикою : Як через готелі, риб, камінці і пасажирів зрозуміти цю науку /  Стівен Строґац ; пер. з англ. Анастасія Дудченко. – Київ : Наш формат, 2019. – 256 с. – 2.5 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів