«Гумор його інтелігентний, стриманий, відсортований»: до 90-річчя від дня народження Олега ЧОРНОГУЗА (15.04.1936, с. Іванів Калинівського р-ну Вінницької обл. – 08.10.2022, Вінниця), українського письменника і журналіста, автора численних книжок гумору та сатири

Моє знайомство з цим дивовижним автором відбувається на початку 2000-х рр., коли у програмі «Театр перед мікрофоном» на Українському радіо лунають перші рядки неперевершеного “«Аристократа» із Вапнярки”.

 

Оте загадкове схрещення ондатри з їжаком, виконане ще півстоліття тому «науковцями» «Фіндіпошу», тепер стає вкрай актуальним у контексті нашого панічного несприйняття продуктів з ГМО!

 

На перший погляд, роман, завершений 1977 р., видається таким собі косметичним рихтуванням радянської системи, викриттям окремих недоліків, що заважають загальному переможному поступу соціалізму.

 

Проте засадничу ідею Олег Чорногуз дбайливо зберігає до кінця твору. Ось головний герой, Сідалко, він же Євграф Сідалковський, отримує телеграму:

 

«Мама! Померла мама! – Сідалковський схопився за голову. – Я так і не знайшов часу для неї. Я так і не знайшов! Я мав час на поради, на промови, на вилазки до лісу, на ходіння по ресторанах. Я мав час на коханок і фіктивні шлюби.

 

Я вибрав час навіть на лови їжаків та ондатр. Я знаходив час для дивацтв, яких і так багато на світі. Але я так і не відвідав матір, поки вона була ще жива. Я не знайшов часу для матері, – кричав він до неба, кричав до лісу, кричав до безвісті – і тільки грім, що прокотився зовсім близько, відповів йому».

 

Вибрані рядки з творів Олега Чорногуза

 

Ми не вмієм ставать на коліна,

Дух козацький цього нам не дасть.

Відбудуємо знов Україну,

Відженемо московську напасть.

 

Ми як Фенікс, і нам не звикати

До руїн і смертей на війні.

Ми – спартанці. Орда має знати

Ми воюєм під сміх і пісні.

Дружнєє посланіє

---

Епохальні відкриття, як землетруси, трапляються рідко. Але якщо землетруси потрясають землю, то епохальні відкриття – світ. Принаймні учений. Отож, щоб ви зрозуміли, з якою метою прибули до нашої столиці міжнародні делегації, скажем одразу: у «Фіндіпоші» колишні селекціонери за покликанням, а тепер соціологи за фахом несподівано навіть для себе вперше в світі, можна сказати, в домашніх умовах, схрестили північноамериканську ондатру (Ondatra zibethica) з українським звичайним їжаком (Erinaceus europaeus) і цим самим довели, що у світі немає нічого неможливого.

 

На честь цієї епохальної події «Фіндіпош» негайно замовив значки-сувеніри у вигляді сріблястих довгохвостих ондатр і безхвостих їжаків, а кращий учень і послідовник Чарльза Дарвіна і Жана Ламарка, молодий, але перспективний науковець Михайло Танасович Ховрашкевич за цей потрясаючий експеримент був удостоєний фіндіпошівської премії «Золотий їжак та голуба ондатра».

 

Стратон Стратонович Ковбик, вручаючи преміальні, премію і значок, образно назвав цей селекційний подвиг Ховрашкевича «восьмим чудом світу» і вніс пропозицію зареєструвати його як «третю теорію Ховрашкевича», в якій він уперше не тільки теоретично, а й практично довів можливість подолання несхрещуваності порід при абсолютно віддаленій гібридизації і спрямував перетворення природи живих організмів у бажаному для споживача напрямку.

«Аристократ» із Вапнярки

---

Сідалковський чекав Ію, з якою вирішив розійтися мирним шляхом. Він серйозно задумався над своїм буттям. Відчував, що страшенно стомився, хотілося чогось особливого й конкретного. Але чого саме – він не знав. Постійне невдоволення собою, якась невизначеність…

 

Євграф навіть думав, що в усьому винні «Фіндіпош» і Ковбик. Якби не ота нікому не потрібна контора, що подає себе як науковий центр, йому, можливо, довелося б десь серйозно працювати, серйозно взятися за себе, за свій розум і дати йому справжній напрямок і вихід.

 

Він так і думав – і сам не вірив у це. Він чогось шукав і не знаходив. Іноді заздрив людям, які мали перед собою певну мету і йшли до неї, але ніколи не намагався їх наслідувати. Він нагадував вітрильник, що, втративши штурвал і вітрила, плив за течією життя, за попутними вітрами, не знаючи, де й коли йому доведеться кинути якір. І чи взагалі доведеться…

Претенденти на папаху

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Олега Чорногуза, перечитати його гумористичні рядки, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Олега Чорногуза

 

«Аристократ» із Вапнярки : сатиричний роман / Олег Чорногуз. – Київ : Радянський письменник, 1979. – 390 с. – 35 тис. пр.

 

Вавілон на Гудзоні : сатирико-публіцистичний роман / Олег Чорногуз. – Київ : Молодь, 1985. – 304 с. – 65 тис. пр.

«Результат» відвідин автором США у 1984 р. (як делегата від України на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН).

 

Веселі поради : сатира і гумор / Олег Чорногуз. – Київ : Мистецтво, 1991. – 248 с. – 35 тис. пр.

Запропоновано «рекомендації» від простих (як поводитися в кіно чи як приборкати сусіда) до складніших (як вибрати наречену чи як писати мемуари).

 

Дружнєє посланіє : вірш / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2022. – № 5-6. – С. 7.

Поетичне звернення до Європи на початку повномасштабного вторгнення рф до України.

 

Претенденти на папаху : сатиричний роман / Олег Чорногуз ; іл. художника Р. Багаутдінова. – Київ : Рад. письменник, 1983. – 406 с., 8 л. іл. – 115 тис. пр.

Друга частина ділогії. Діють персонажі, вже дуже добре знайомі з першої частини, «Аристократ із Вапнярки»: Євграф Сідалковський, Стратон Стратонович Ковбик, Євмен Грак, Михайло Ховрашкевич та ін. «фіндіпошівці».

 

Сєргєй… Грозний – оприч ш/ник грандіозний!, або Дещо із генетичної пам’яті Московської імперії / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2017. – № 1. – С. 158-163.

 

Польщо, Польщо… / Олег Чорногуз // Дзвін. – 2017. – № 2. – С. 152-153.

Про чергову провокацію Москви: українсько-польську «війну пам’ятників».

 

Про Олега Чорногуза

 

Абліцов В. Людина, що сміється крізь сльози : Олег Чорногуз відзначає своє 75-ліття / Віталій Абліцов // Березіль. – 2011. – № 3-4. – С. 172-179.

 

Михайлин І. Як Олег Чорногуз двічі хотів до моря : нотатки до ювілею письменника / Ігор Михайлин // Березіль. – 2016. – № 4-6. – С. 158-170.

 

Різник Л. Через лінзу сатирика : до 80-річчя Олега Чорногуза / Левко Різник // Дзвін. – 2016. – № 4. – С. 202-212.

 

Чорногуз Олег Федорович / Головна редкол.: Бажан М. П. (гол. ред., голова редкол.), Гончар О. Т., Патон Б. Є., Шинкарук В. І. та ін. // Українська Радянська Енциклопедія. Т. 12 : Фітогормони – ь. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1985. – С. 338. – 50 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

Фото: Ріта Денисенко

На гостину до поета: до 85-річчя від дня народження Леоніда ГОРЛАЧА (Коваленка; 1941), українського поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2013)

 

Ах, ця дорога в гості до поета,

До цих старих чернігівських глибин!

Стоїть музична голуба планета

Отут, де обрій підпирає тин.

Леонід Горлач

 

Поетові шляхи розпочалися з містечка Ріпки на Чернігівщині (де він народився 4 квітня 1941 р.), а «коні крилаті Ніжина», які у вірші про Самокиша крешуть копитами та розганяють (розгинають) лабіринти доріг, певною мірою визначать його подальший напрямок у житті та творчості.

 

Справжнє прізвище поета – Коваленко. А Горлач – поетичний псевдонім, який віднайти поетові було неважко, адже саме таке дівоче прізвище його матері. Це щоб читачі не плутали його з відомим свого часу літературним критиком Леонідом Коваленком.

 

Ніжинська вища школа, що явила світові цілу плеяду видатних літературних імен, відкриває всі можливості для творчого зростання і становлення молодого поета. Згодом Леонід Горлач напише: «Тільки з літами починаєш розуміти, що у світі не стільки й багато святинь, які ніколи не полишають твою душу, бо вони стали часткою твого життя.

 

Такою святинею є для мене наш ніжинський вуз, під вічним крилом якого проминули мої чи не найкращі літа». Філологічними знаннями і життєвим досвідом діляться зі студентами такі яскраві особистості, як Григорій Аврахов, Леся Коцюба, Дмитро Наливайко…

 

З Ніжина починається для поета справжнє відкриття української України. Щораз поет повертається туди, де «чорний жур переораних нив, збитих стерень розпластана вохра», де «розлилася широко Десна», де «пахощі незбираного меду хлюпнули за обрії гречки». Мотивом отчої землі перейнята уся творчість Горлача:

 

Десна – і все. І годі слів.

Десна сама за себе скаже,

Бусинки з клекоту буслів

На пам’яті своїй зав’яже.

 

А космічна краса у віршах поета сповнена атрибутики рідного краю:

 

Памороззю сяє Андромеда,

Та тепліше сяють зір свічки.

І здається, космос пахне медом,

Мов і там є бджоли і гречки.

 

Космос поезії Леоніда Горлача багатовимірний. Ліричну стихію позначено потужним епічним струменем. З-під пера письменника виходять: історична поема «Ніч у Вишгороді», романи у віршах «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Мазепа». Добре відомі також його вірші для дітей, книги публіцистики, літературознавчі студії.

 

Вибрані рядки з творів Леоніда Горлача

 

Не говори мені, не говори.

Вже сонце волохате спить на сіні

І крізь прозорі сутінкові тіні

шумлять, шумлять чернігівські бори.

Шумлять чернігівські бори

 

Ох, Україно, за які гріхи

вготоване тобі тяжке прокляття?

Тебе чужі розпорюють на шмаття,

свої ж для них вимощують шляхи.

Руїна, або Життя і трагедія Івана Мазепи

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Леоніда Горлача, перечитати його поетичні рядки, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Леоніда Горлача

 

Афоризми і фрази / Л. Горлач // Наука і суспільство. – 2025. – № 11. – С. 58.

 

Гартуй меча для оборони слова : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 138-140.

 

Графський сад і осінній курник : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 5 лип. – С. 10.

 

Дим графського саду : вірш / Л. Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 29 листоп. – С. 1.

 

Епічно про епос / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 11. — С. 41.

Про монографію Валентини Біляцької "Український роман у віршах постколоніальної доби".

 

З осінніх гнізд : поезія / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 1. – С. 14-15 : портр.

 

Знак розбитого ярма : вірші, поеми / Л. Горлач ; передм. Михайла Слабошпицького. – Київ : Ярославів Вал, 2012. – 176 с. – (Сучасна поезія).

 

Із моря житейського / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2025. – № 9. – С. 45 : іл.

Про книгу есеїв відомого українського поета Анатолія Шкуліпи "Над рівнем моря".

 

І повернулася Покрова… : поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 3-9.

 

 – Кому себе прожив? – Я в осені питаю... / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2011. – 20 жовт. – С. 8.

Поезії: Смерть олігарха, Одеський подвиг, Даль, Місячна ніч, Спинилась мить.

 

Ми у світі : поезії / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1984. – 120 с.

 

Обрії душі : вибрана лірика / Л. Горлач. – Київ : Щек, 2006. – 386 с.

 

Озонова діра : поема / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2007. – № 4. – С. 3-9.

 

Орда / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2016. – 27 жовт. – С. 10.

Патріотичний вірш.

 

Поезії / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 25-29.

 

Поезія / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2009. – № 4. – С. 3-10.

 

Проценки Любомудрівські, рід козацький : художньо-документальна оповідь / Л. Горлач. – Київ : СПД Павленко, 2016. – 384 с. : іл. – 300 пр.

 

Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи) : історичний роман у віршах / Л. Горлач (Коваленко) ; мал. Василя Лопати. – Київ : Бібліотека українця, 2004. – 255 с. – 3 тис. пр.

 

Світовид : вірші та поеми / Л. Горлач. – Київ : Молодь, 1980. – 112 с.

 

Сівач на рідному полі / Л. Горлач // Українська літературна газета. – 2024. – № 7. – С. 31 : іл.

Про книгу Анатолія Шкуліпи "Навстіж – як небеса".

 

Слід копита : лірика проминулих років / Л. Горлач. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – 136 с.

 

Слов’янський острів : історичний роман / Л. Горлач ; післямова Д. Наливайка. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 238 с.

 

У саду : розділ з віршованого роману «Мамай» / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 4. – С. 19-26.

 

У село Піски : добірка віршів поетів Чернігівщини, присвячених пам'яті П. Тичини / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 16.

 

Українці : поети про Україну. Леонід Горлач, Василь Симоненко, Микола Адаменко та ін. / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 13.

 

Через терни до зірок / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 171-175.

Нарис про проф. Дмитра Наливайка, наставника поета у Ніжинському державному педагогічному інституті ім. Миколи Гоголя.

 

Човен невтоплий : лірика / Л. Горлач. – Київ : Український письменник, 2001. – 142 с. – (Сучасна українська література). – 1 тис. пр.

 

Шумлять чернігівські бори / Л. Горлач ; уклала В. Солонікова ; відп. за вип. П. Грищенко // «Замало пензля, а тим більш пера, щоб Придесення відтворить картини…» : вірші. – Чернігів: Деснянська правда, 2006. – С. 75-76.

 

Що записане в душі / Л. Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 3. – С. 179-180.

Рецензія на книгу О. Забарного «Стежина пам’яті моєї».

 

Я двічі вмер, щоб нині втретє жити : вірші / Л. Горлач // Гарт. – 2011. – 7 квіт. – С. 12.

 

Про Леоніда Горлача

 

Маринчик С. Виразник національних ідей / С. Маринчик // Деснянська правда. – 2016. – 7 квіт. – С. 7.

Про Леоніда Горлача – видатного українського поета, відомого серіалами патріотичних романів у віршах: «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай».

 

Маринчик С. Роман у віршах про Мазепу : історичний роман у віршах «Руїна» Л. Горлача / С. Маринчик // Гарт. – 2005. – 3 лют. – С. 8.

 

Олійник О. «Я так давно у житі не лежав…» : 4 квітня виповнюється 65 років від дня народження Л. Горлача / О. Олійник // Сіверщина. – 2006. – 31 берез. – С. 9.

 

Палажченко В. Під знаком розбитого ярма / В. Палажченко // Літературний Чернігів. – 2013. – № 2. – С. 169-176.

Про ювілейну 50-ту книжку Леоніда Горлача, відомого поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

 

Тютюнник Є. Лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач: «У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть» / Є. Тютюнник // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 черв. – С. 18.

Розмова з поетом, публіцистом, прозаїком, головним редактором газети «Отчий поріг».

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

“Cogito ergo sum” («Я мислю, отже я існую», лат.): до 430-річчя від дня народження Рене ДЕКАРТА (1596 – 1650), математика і філософа, засновника класичного раціоналізму

 

Рене Декарт приходить у цей світ 31 березня 1596 р. в містечку Лае (перейменоване: Лае-Декарт у 1802 р. та Декарт у 1967 р.). Навесні 1606 р. хлопець розпочинає навчання в Коледжі єзуїтів міста Ля Флеш. Католицький орден єзуїтів свого часу зазнає вигнання з Франції, проте король Генріх IV не лише повертає орден до країни, але й надає єзуїтам вагому підтримку.

         

Коледжем Ля Флеш Генріх IV опікується ґрунтовно: передає ще й перебудовує власний палац для навчальних потреб. Король також заповідає поховати своє серце в каплиці Коледжа – це станеться 1610 р., на п’ятому році навчання Рене. Варто зазначити, що система навчання ордену єзуїтів є найкращою для тогочасної Європи: багато вчених та письменників Франції XVII ст. є випускниками єзуїтських коледжів.

 

1618 – 1628 рр. Це десятиліття усі біографи Декарта одностайно визначають як час мандрів. Якщо спочатку (1618 р.) Рене … йде добровольцем до протестантського війська, що веде збройну боротьбу проти австро-іспанської коаліції – спільного ворога Голландії та Франції, то вже наступного, 1619 р., бачимо його в Німечччині у складі католицької армії герцога Баварського… У 1620 р. Декарт залишає військові справи: подорожує країнами Європи (Італія, Франція) й поглиблено вивчає науки (астрономія, математика, оптика).

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Рене Декарта, видатного французького математика і філософа, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Рене Декарта

 

Декарт Р. Метафізичні розмисли / Рене Декарт ; пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського. – Київ:  Юніверс, 2000. – 304 с. – Парал. тит. арк. фр.

 

Про Рене Декарта

 

Гусєв В. І. Філософія Нового і Новітнього часів на тлі освіти і науки. Філософія Нового часу на фоні наукових і освітніх проблем XVI – XVIII ст. Біля витоків новочасної освіти та філософії: Фр. Бекон і Р. Декарт / В. І. Гусєв, Ю. О. Федів ; за ред. Г. І. Волинки // Історія філософії в її зв’язку з освітою : підручник / за ред. Г. І. Волинки. – Київ : Каравела, 2006. – С. 256-259.

 

Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Найвидатніші філософи світу та України. Декарт Рене (1596 – 1650) / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль // Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Філософія : підручник. – Київ : Академвидав, 2009. – С. 551. – (Альма-матер).

 

Тофтул М. Г. З історії логіки. Логіка Нового часу. Рене Декарт (1596 – 1650) / М. Г. Тофтул // Тофтул М. Г. Логіка : посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ : Академія, 2003. – С. 354-355. – (Альма-матер).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Україно моя люба, ріднесенька нене, болить, болить, униває серденько за тебе»: до 185-річчя від дня народження Марусі ВОЛЬВАЧІВНИ (справжні ім’я та прізвище – Марія Вольвач; 29.03.1841, село Черемушна Валківського повіту Харківської губернії – між 1905-м та 1910-м рр., дата смерті ще остаточно не встановлена), української поетеси, письменниці, громадсько-культурної діячки

 

Що мене особисто надзвичайно доторкає у творчості Марусі Вольвачівни: цнотливе благородство! Інколи навіть неймовірно боязко брати до рук твори сучасної української літератури: застосування нецензурної лексики вважається аксіомою! Зветься це тепер «гендерне світосприйняття»…

 

Пані Марія ставиться до почуттів з повагою і дуже обережно. Доволі часто її герої – неосвічені й «неотесані» селяни, проте навіть у гуморесках їх змальовано щиро, з тонкою іронією:

 

Ой ви хлопці, ой ви дівки,

Не бачили моєї жінки?

Моя жінка знакомита,

Заляпана ззаду свита.

 

Та й на ніжку прилягає

І на спині горбик має.

Вона хоч п’є, не проп’ється,

З білих ніжок не зіб’ється,

Як зачує в голові,

Ляга спати у рові.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Марусю Вольвачівну, досі маловідому українську письменницю, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Марусі Вольвачівни

 

Вольвачівна М. Кажи жінці правду, та не всю : Вибрані твори / Маруся Вольвачівна ; вступ. стаття, ред., упоряд., прим. Івана Лисенка. – Київ : Наш час, 2007. – 376 с.

 

Про Марусю Вольвачівну

 

Бойко А. Тіні забутих поетів: Маруся Вольвачівна / Алла Бойко // Дзеркало тижня. – 2007. – № 42-43. – С. 25.

 

Бохан О. І. Повернута із забуття : до 170-річчя від дня народження Марусі Вольвачівни / О. І. Бохан // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2011. – № 1. – С. 122-130.

 

Вольвачівна Маруся / гол. редкол.: М. П. Бажан (гол. ред.), І. П. Крип’якевич, Л. М. Ревуцький, П. Г. Тичина та ін. // Українська Радянська Енциклопедія : Т. 3: Волочіння – Данія. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1960. – С. 7. – 100 тис. пр.

 

Лисенко І. М. Вольвачівна Маруся / Іван Лисенко ; гол. редкол.: М. П. Бажан (гол. ред., голова редкол.), О. Т. Гончар, Б. Є. Патон, В. І. Шинкарук та ін. // Українська Радянська Енциклопедія : Т. 2: Боронування – Гергелі. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1978. – С. 384. – 50 тис. пр.

 

Лисенко І. Маруся Вольвачівна / Іван Лисенко // Пам'ять століть. Україна. – 2006. – № 2. – С. 125-128. – (З українського роду). – 1 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

«Талановитий письменник, пристрасний мисливець і горда, відважна людина»: до 135-річчя від дня народження Олекси Слісаренка (справжнє прізвище – Сніцар; 28.03.1891, хутір Конівцов Шатовської (Щотоватської) волості Вовчанського повіту, Харківщина – 03.11.1937, урочище Сандармох, Карелія), поета і прозаїка, одного з найдіяльніших літераторів 1920-х рр.

 

«Виглядав Олекса Андрійович напрочуд солідно: директор банку, дипломат у ранзі посла, метрдотель у ресторані найвищого класу, взагалі – персона ґрата з розжалуваних, але до часу ще не знищених революцією колишніх можновладців.

 

Особливо ж дратували його недругів вусики – маленькі, піжонські, як тоді казали, вусики під самісіньким носом – щось на кшталт вусиків Чарлі Чапліна в створеному ним образі маленької людини.

 

Крім того, з весни до осені Олекса Андрійович носив на голові плескатий солом’яний капелюшок «канотьє» – «крик моди» від кінця ХІХ ст. до Першої світової війни. Вдягався Олекса Андрійович вишукано й франтувато, костюми мав від найкращого кравця й віртуозно відпрасовані, а галстук («краватку» – за тодішньою термінологією) пов’язував найчастіше метеликом…

 

Всі ці атрибути надзвичайно іритували критиків його літературної творчості – і поетичної, і прозової, а надто публіцистичної, бо ж були то часи, коли галстук поцінувався як відзнака буржуазного походження, а конотьє, подібно до циліндра на головах мальованих на плакатах буржуїв, підкидало думку про капіталістів і потребу поглиблення класової боротьби».

 

Таку вишукану характеристику надає своєму літературному вчителю і старшому товаришу письменник Юрій Смолич у книзі «Розповіді про неспокій немає кінця».

 

Особисто мене доторкає доволі сумна сторінка у творчій та життєвій біографії Олекси Андрійовича: громадський обвинувач на процесі СВУ (Спілка визволення України). На лаві підсудних опиняються 45 видатних особистостей, зокрема:

 

академіки Сергій Єфремов, Михайло Слабченко; професор Олександр Черняхівський; мовознавці Всеволод Ганцов, Григорій Голоскевич, Михайло Кривинюк, Григорій Холодний, Вадим Шарко; письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, теолог Володимир Чехівський…

 

Нам, у теперішньому часі, дуже легко засудити Олексу Слісаренка, але не робімо цього: невідомо, як би ми самі поводилися в його ситуації, тож вважатимем обрану активну звинувачувальну позицію письменника невдалою спробою самозахисту.

 

Та не так сталося, як гадалося: 29 квітня 1934 р. самого Олексу Слісаренка заарештовано за приналежність до підпільної контрреволюційної організації, що планує повалити радянську владу! Далі «відпрацьована» схема: 19 березня 1935 р. Олекса Андрійович «отримує» 10 років позбавлення волі (Соловки).

 

Але вже за 2.5 роки, 9 жовтня 1937 р. окрема «трійка» УНКВД СРСР по Ленінградській обл. переглядає справу письменника: стратити! Відповідно, 3 листопада 1937 р., до 20-ї річниці жовтневої «революції», Олексу Слісаренка розстріляно в урочищі Сандармох у Карелії.

 

Упродовж тривалого часу влада наполягає: Олекса Андрійович Слісаренко помер 5 березня 1943 р. Підстава: свідоцтво про смерть, видане РАГСом Жданівського р-ну Ленінграда (насправді цей документ сфабриковано).

 

19 вересня 1957 р. Олексу Слісаренка реабілітовано Воєнною колегією Верховного суду СРСР, з відповідною довідкою від 4 жовтня 1957 р. можна ознайомитися в особовому фонді письменника у ЦДАМЛМ (Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва) України.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Олексу Слісаренка запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Видання творів Олекси Слісаренка

 

Поезії ; Надія. Горе. Князь Барціла : оповідання / Олекса Слісаренко // Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / Упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2019. – С. 340-358. – 3 тис. пр.

 

Тварина / Олекса Слісаренко // Соловецький етап : антологія / Упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 281-293. – (Великий науковий проєкт). – 2 тис. пр.

 

Про Олексу Слісаренка

 

Агеєва В. П. Олекса Слісаренко : до 100-річчя від дня народження / Віра Агеєва. – Київ : Товариство «Знання», 1990. – 48 с. – (Духовний світ людини). – 7440 пр.

 

Іванова Н. Модель авторської репрезентації в небелетристичних текстах Олекси Слісаренка / Наталя Іванова // Слово і Час. – 2006. – № 6. – С. 42-52. – 1150 пр.

 

Ковалів Ю. Олекса Слісаренко (1891–1937) / Юрій Ковалів // Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. : підручник : у 10 т. Т. 3 : У сподіваннях і трагічних зламах. – Київ : Академія, 2014. – С. 85-87. – (Альма-матер).

 

Констанкевич І. Автобіографізм прози Олекси Слісаренка / Ірина Констанкевич // Слово і Час. – 2014. – № 12. – С. 32-38. – 1 тис. пр.

 

Лаврісюк Ю. Реалізм чи неореалізм? (Спроба стильової ідентифікації прози О. Слісаренка) / Юлія Лаврісюк // Київська старовина. – 2005. – № 6. – С. 96-106. – 1 тис. пр.

 

Українська інтелігенція на Соловках. Українські науковці і митці : Олекса Слісаренко // Соловецький етап : антологія / упоряд. та передм. Ю. П. Винничука ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 95-99. – (Великий науковий проєкт). – 2 тис. пр.

 

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років / Мирослав Шкандрій ; пер. з англ. Тараса Цимбала. – Київ : Ніка-Центр, 2015. – 384 с. – 1 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

Фото: О. А. Слісаренко. Б/д. ЦДАМЛМ України, ф. 996, оп. 1, од. зб. 22, арк. 2.