«Чому мені, Боже, Ти крилець не дав?»: до 75-річчя від дня народження Леоніда Каденюка (28.01.1951, селище Клішківці Чернівецької обл. – 31.01.2018, Київ), першого і єдиного космонавта незалежної України

 

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, Ти крилець не дав ?

Я б землю покинув і в небо злітав.

 

Це рядки з улюбленої пісні Леоніда Каденюка «Дивлюсь я на небо…» (на слова Михайла Петренка)!

 

Майбутній космонавт приходить у цей світ 3/4 століття тому, 28 січня 1951-го, на Буковині, у Клішківцях (найбільшому селищі Чернівецької обл.) у родині сільських вчителів. У дитинстві хлопець дивиться фільм «Повість про справжню людину», пізніше «проковтне» книгу Бориса Польового, за якою і знято стрічку. Справжня, а не вигадана письменником історія (змінено лише одну літеру прізвища головного героя) визначає всю подальшу долю Леоніда: відтепер хлопець мріє про небо…

 

У повісті йдеться про пілота Олексія Мересьєва, якому в 1942 р. після падіння літака (поблизу Кривого Рогу) ампутовано ступні обох ніг. Спочатку Олексій (справжнє прізвище – Маресьєв) вчиться ходити у протезах, далі наважується танцювати, згодом … знову сідає за штурвал військового літака ! Другою подією, що значно посилила мрію 10-річного Леоніда, стає політ Юрія Гагаріна, першого космонавта (12 квітня 1961 р.). Відтепер хлопець думає не просто пілотувати літаки, він мріє стати космонавтом…

 

Цікаво, що в школі у хлопця нема поділу на улюблені (корисні чи «важливі») предмети: Леонід ретельно опановує математику й фізику, історію та літературу. Проте існує пріоритет: географія. А ще хлопець грає в кількох спортивних командах: з баскетболу та волейболу, гандболу та футболу, опановує спецприйоми на секції боротьби…

 

У 1967 р. розпочинає навчання у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ЧВВАУЛ), що в тому часі вважається найкращим на теренах СРСР. Цікава деталь: вступати до училища дозволялося з 17 років, Леоніду ж ще тільки 16… Після розмови з батьками хлопця майор Володимир Міхеєв, начальник одного з відділень училища, сприяє тому, що згідно офіційних паперів Леонід Каденюк упродовж дня «зростає» на цілий рік !

 

У 1971 р. Леонід стає дипломованим пілотом – здійснено перший крок до «космічної» мрії. Каденюк знає, що час від часу до училища прибуває комісія з відбору кандидатів до загону космонавтів. Тож Леонід не просто очікує: упродовж 5 років працює в рідному училищі пілотом-інструктором, старанно навчає молодь.

 

У 1976 р. «космічна» комісія обирає двох кандидатів з ЧВВАУЛ. Як ми тепер розуміємо, одне з прізвищ цього коротенького списку – Каденюк. Необхідно зазначити, що загальна кількість пілотів, бажаючих потрапити до загону космонавтів, становила того року декілька тисяч. Але до Зоряного містечка запрошено … 254 претенденти, ретельно відібрані комісією з усіх льотних училищ СРСР.

 

У 2017 р. у своєму інтерв’ю Чернігівському обласному радіо «Сівер-Центр» Каденюк розповів, наскільки прискіпливо здійснювався подальший відбір. Особисто мене надзвичайно вразило випробування тридобовим (!) «утриманням» від сну. Коли організм претендента намагався задовільнити природну потребу у відпочинку, миттєво реагував відповідний прилад, який і будив кандидата…

 

Отже, ще за два місяці, у серпні 1976 р., список значно скорочується: в ньому тепер 9 кандидатів; а ми бачимо, у який спосіб Леоніда зараховано до цього загону радянських космонавтів…

 

У 1977 р. Леонід потрапляє до Центру підготовки льотчиків-випробувачів, адже вважалося, що саме ця професія є найбільш наближеною до космонавта. Каденюк опановує понад 50 моделей літаків-винищувачів, зокрема, МіГ-25 та МіГ-31; відпрацьовує глісади зниження (методики заходу на посадку) космічного корабля «Буран»; вивчає кораблі «Союз» та «Союз ТМ», орбітальну станцію «Салют» та комплекс «Мир», американський транспортний корабель багаторазового використання «Space Shuttle»…

 

У 1994 р. між Україною та США підписано угоду, згідно з якою нашій країні надається одне «місце» в часі чергового польоту на американському космічному кораблі «Колумбія». Весна 1996 р.: черговий конкурс (близько 30 кандидатів), в якому перемагає, як нам тепер відомо, 45-річний полковник Леонід Каденюк… По-справжньому міжнародним є склад космічної команди з шести осіб: чотири американці (з них – одна жінка: Калпана Чавла, вона походить з Індії), українець і японець.

 

Цікаво: «багаж» кожного космонавта «Колумбії» надзвичайно обмежено, тому дозволяється взяти з собою на корабель лише 1.5 кг, з них 800 г для офіційних атрибутів, решта, 700 г – приватні речі. До офіційної частини у Леоніда Каденюка увійшли, зокрема, три українські прапори та «Кобзар» Шевченка, до приватної – аудіозаписи Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Анатолія Солов’яненка…

 

19 листопада 1997 р. Саме на цей день призначено старт «Колумбії», з космодрому, що на мисі Канаверал (штат Флорида). Леоніда проводжає дружина Віра, але її речі … упаковано: якщо старт буде трагічним (катастрофа), вона вирушить до реабілітаційного центру… Пам’ятаймо, що космос – це не лише здобутки й перемоги, але й місце підвищеної небезпеки.

 

Головне завдання Леоніда в космосі – наукові експерименти з рослинами (мох, ріпа, соя), що перебувають у стані невагомості. Необхідно дослідити вплив цього стану на процес зростання: у планах NASA (Космічної агенції США) передбачено направити людину на Марс, тож отримання додаткового «врожаю» певною мірою дозволить налагодити харчування «марсіан».

 

А ще Каденюк інформує науковців на Землі про той величезний позитивний психологічний вплив, який отримують усі космонавти «Колумбії» від звичайного споглядання отих зелених пагінців… Чому це важливо?

 

Відомо, що тривале перебування постійної групи людей в обмеженому просторі доволі часто спричиняє конфлікти. Не є винятком і команди космічних станцій, що довго працюють на орбіті. Хоча тепер вони проходять необхідну психологічну підготовку на Землі, така космічна підтримка ніколи не буде зайвою…

 

«Довкола світу за 80 днів» – звична з дитинства назва видатного роману Жуля Верна чітко окреслює час, необхідний Філеасу Фоґґу та Паспарту задля здійснення «оберту» довкола нашої планети. «Колумбія» потребувала на це … 90 хвилин.

 

Отже, якщо відняти 8 год обов’язкового сну, екіпаж корабля спостерігав 10-11 сходів-заходів Сонця упродовж одного дня ! Добре відомо, що кожен схід Сонця викликає в нас асоціації про початок чергового робочого дня, відповідно, захід надає сигнал про завершення денної праці… І це лише один приклад з категорії психологічних небезпек на орбіті!

 

Ще зі школи в Леоніда формується стереотип про їжу на орбіті, яку необхідно «видобувати» з тюбиків. Проте у часі польоту «Колумбії» зазнає значних змін і космічна їжа, інгредієнти якої заморожені за –50°С та повністю складаються з натуральних продуктів (без будь-яких ароматизаторів чи підсолоджувачів). Перед вживанням кожен космонавт розігріває свій індивідувальний набір, сформований ще на Землі відповідно до його побажань.

 

5 грудня 1997 р. Цього дня призначено посадку «Колумбії» на військовій базі Едвардс (штат Каліфорнія, США). Цікаво, що посадкова смуга аеродрому бази є найдовшою у світі – 12 км. Важливо: за складних погодних умов приземлення відбуватиметься на одному із запасних аеродромів (Гавайські острови, Іспанія, Сенегал, Японія). Зі 100 польотів, запроєктованих для «Колумбії», до цього часу вже понад 20 було успішно здійснено. Політ Каденюка тривав 15 днів 16 год 35 хв 1 с…

 

У січні 2003 р., коли 28-й політ «Колумбії» наближається до свого завершення, у часі приземлення (за 65 км від Землі) стається вибух: гинуть усі 7 космонавтів… У складі команди: Калпана Чавла – колега і друг Каденюка, з якою здійснили політ 1997 р. День, у який Леонід отримує цю жахливу звістку, стає найтрагічнішим за все його життя.

 

У 2009 р. виходить книга Каденюка «Місія – космос» (видання є в нашій бібліотеці). На її сторінках Леонід погоджується з думками Джона Гленна (1921–2016), першого американського космонавта, що виконав орбітальний космічний політ (20 лют. 1962 р.), та найстаршого космонавта (другий політ – у 77 років !):

 

«Після того, що бачиш в ілюмінаторі, неможливо не повірити в Бога». Каденюк також підкреслює, як саме на орбіті по-особливому відчув, наскільки вразливою є наша планета, тому закликає усіма способами піклуватися про рідну Землю…

 

31 січня 2018 р. під час ранкової пробіжки у столичному парку Леонід Каденюк залишає наш світ… Це стається на 68-му році життя першого та єдиного українського космонавта, що увесь час ретельно підтримував свою спортивну форму, до останньої хвилини готовий летіти знову до зірок …

 

Фото надані Юрієм Сибірцевим

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Леоніда Каденюка запрошуємо до відділів абонемента й читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), від 10-ї до 18-ї год.:

 

Каденюк Л. К. Місія – Космос / Леонід Каденюк. – Київ : Довіра, 2011. – 382 с. : іл.

 

Панасов І. Леонід Каденюк / Ігор Панасов. – Київ : Агенція «Іріо», 2018. – 128 с. : іл. – (Видатні українці).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

Слово про Вчителя : шкільний спогад про Тамару Іванівну Пічик (13.02.1931, Семенівка – 07.01.2026, Корюківка), викладача математики Семенівської школи № 1 Чернігівської обл.

 

45 років тому, недільного січневого дня 1981-го, у нашому помешканні в Семенівці лунає дзвінок. Телефонує Тамара Іванівна, моя вчителька математики. У цей час ми з молодшим чотирирічним братом Юрком вкрай заклопотані буклетом-розмальовкою «Кораблі науки». Проте охоче погоджуюсь на пропозицію вчительки відвідати її, і вже за півгодини опиняюсь у затишній квартирі Тамари Іванівни навпроти нашої школи.

 

Тут відбувається щось неймовірне: вчителька розгортає «Квант», фізико-математичний журнал для школярів! І хоча для мене, учня четвертого класу, він ще доволі складний, вихід є – це розділ “«Квант» для молодших школярів”! Щомісяця тут пропонуються 4-5 задач підвищеної складності, додатково розглядається одна захоплива й цікава тема з математики або фізики! Плюс: третю сторінку обкладинки завжди присвячено шахам (моя улюблена логічна гра).

 

Тож додому тієї неділі повертаюсь з «квантовою» підшивкою минулих років… А вже з січня 1984 р. батьки передплачують «Квант» мені особисто. Думаю, покоління 50+ пам’ятає: грудень–січень у школі – це не лише новорічні свята, а час олімпіад, від шкільних та районних до обласних і республіканських. Моя улюблена вчителька не просто закохана в свій предмет, в неї особливий дар майстерно передати це своїм учням!

 

Так спільними зусиллями (мудре й виважене керівництво Тамари Іванівни + мої наполегливі заняття) у січні 1983 р. мені щастить: у шостому класі виборюю третє місце на обласній олімпіаді з математики. Тут необхідно зазначити, що змагатися зі своїми «просунутими» однолітками з великих міст (за обласними масштабами: Чернігів, Ніжин та Прилуки) було дуже непросто!

 

Неймовірно цікавою (принаймні, для мене) є сама «процедура» участі в обласній олімпіаді. Розпочинається вона суботнього січневого ранку, коли о 05:30 збірна команда учасників – переможців районних олімпіад (а це учні 6–10 класів) новеньким комфортабельним автобусом «Ікарус» вирушає до обласного центру. Як правило, очолює таку групу вчитель математики одного з переможців.

 

Слід зазначити, що Тамару Іванівну увесь час мого навчання в неї обирають до журі обласної олімпіади з математики, відповідно, до Семенівки вона повертається лише наступного недільного вечора, близько 23-ї години (хоча наша команда лише на дві години раніше, о 21-й). Саме тому моя вчителька не супроводжує нашу команду.

 

Нагадаю, що подорож до Чернігова у середині 1980-х рр. триває майже шість годин! Відповідно, ніч з суботи на неділю учасники перебувають у готелі («Десна» або «Україна»), харчуються у їдальні Чернігівської школи № 19, де наступного недільного дня й відбуваються захопливі змагання з математики!

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про математику, унікальну й захопливу науку, запрошуємо до відділів абонемента й читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), від 10-ї до 18-ї год.:

 

Строґац С. Екскурсія математикою : Як через готелі, риб, камінці і пасажирів зрозуміти цю науку /  Стівен Строґац ; пер. з англ. Анастасія Дудченко. – Київ : Наш формат, 2019. – 256 с. – 2.5 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

 

«Він повертається з Клондайку з чотирма доларами, але здобуває багатий літературний матеріал» : до 150-річчя від дня народження Джека Лондона (автонім: Лондон, Джон Гріффіт; 12.01.1876, Сан-Франциско – 22.11.1916, Глен-Еллен), американського письменника

 

 

«Смок не став чекати ранку. Вони з Малюком боялися, що двоє тяжко хворих можуть умерти щохвилини, і негайно подалися до їхньої хатини. У кухлі вони несли картоплину, що коштувала тисячу доларів, потерту і розім’яту разом з лушпинням і піщинками, що прилипли до неї;

 

і цю рідку кашку вони по кілька крапель вливали в страшні чорні діри, що колись були людськими ротами. Усю довгу ніч Смок із другом по черзі давали хворим картопляний сік, утирали його в розпухлі ясна, з розхитаними зубами, і примушували бідолах старанно ковтати кожну краплину дорогоцінного еліксиру».

 

Ці зворушливі рядки доторкають мене найбільше. Вони належать перу Джека Лондона, водночас, йдеться про нього самого. Автор – Смок постає з оповідання «Помилка Господа Бога» («північна» збірка «Смок і Малюк») як відчайдушна, благородна і шляхетна особистість. Разом з товаришем Малюком він рятує від цинги громаду мормонів, «людей пророчиці Лори Сіблі», яка в часі золотої лихоманки «обіцяла привезти їх у таке місце, де вони враз стануть мільйонерами».

 

Ось така спорідненість з автором простежується у кожному рядку Джека Лондона, а найбільше вкладено себе, пройшло через самісіньке серце в його Magnum opus – романі «Мартін Іден», глибоко автобіографічному творі.

 

Головний герой тут досягає успіху, він «робить себе сам», втілює в життя американську мрію, але це завершується розчаруванням і відчуттям порожнечі – що далі? Важливо: ще жоден з письменників США не висловив задоволення щодо реалізації американської мрії…

 

«Північні» збірки приносять Джеку Лондону справжній успіх: оспівування людини, пафос, ностальгія за втраченим світом незайманої американської природи подобаються багатьом у США …

 

У творчості Джека Лондона відчувається вплив різних філософів, наприклад, він намагається поєднати Фрідріха Ніцше (коли вважає англосаксонську расу вищою) та Карла Маркса (захоплюється соціалістичними ідеями).

 

Цікаво: у 1920–1930-х Джек Лондон стає автором № 1 в СРСР, радянська влада бачить у ньому прихильника революційної боротьби. Як це сталося з «Робінзоном Крузо» та романами Чарлза Діккенса, які свого часу писали для дорослих, твори американського класика тепер вважаються надбанням юнацької літератури.

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про видатного американського письменника Джека Лондона, перечитати його повчальні й захопливі романи, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Основні видання творів Джека Лондона

 

Лондон Дж. Біле Ікло / Джек Лондон ; пер. з англ. Вероніки Гладкої та Катерини Корякіної. – Київ : Знання, 2015. – 238 с. – (English Library).

 

Лондон Дж. Біле Ікло. Поклик предків. Жага до життя. Смок та Малюк : збірка оповідань / Джек Лондон ; пер. з англ. І. Л. Базилянської. – Харків : Школа, 2021. – 656 с. – (Бібліотека пригод). – 1 тис. пр.

 

Лондон Дж. Біле Ікло. Пригоди Смока і Малюка : збірка оповідань / Джек Лондон ; пер. з англ. І. Л. Базилянської. – Харків : Школа, 2010. – 528 с. – (Бібліотека пригод).

 

Лондон Дж. Білий зуб : повість / Джек Лондон ; пер. з англ. М. Рябової. – Харків : Фоліо, 2019. – 248 с. – (Зарубіжні авторські зібрання).

 

Лондон Дж. Любов до життя / Джек Лондон ; пер. з англ. – 174 с. – (American Library).

 

Лондон Дж. Мартін Іден : роман / Джек Лондон ; пер. з англ. М. Рябової ; прим. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2024. – 365 с. – (Зарубіжні авторські зібрання). – 1 тис. пр.

 

Лондон Дж. Морський вовк : роман / Джек Лондон ; пер. з англ. Дмитра Лисиченка. – Київ : Юнісофт, 2015. – 413 с. – (Класика жанру).

 

Лондон Дж. Північна Одіссея : новели / Джек Лондон ; пер. з англ. – Харків : Бібколектор, 2013. – 410 с.

 

Лондон Дж. Серця трьох : роман / Джек Лондон ; пер. з англ. М. О. Іванов. – Київ : Школа, 2008. – 367 с. : іл. – (Дитячий світовий бестселер).

 

Лондон Дж. Син Вовка / Джек Лондон ; пер. з англ. – Київ : Знання, 2014. – 206 с. – (English Library).

 

Лондон Дж. Твори. У 12-ти томах. Т. 12 : Серця трьох. Оповідання (посмертні збірки). Листи / Джек Лондон ; пер. з англ. – Київ : Дніпро, 1972. – 592 с.

 

Про Джека Лондона

 

Арабески до роману «Біле Ікло» : 110 років твору Джека Лондона «Біле Ікло» // Шкільна бібліотека. – 2021. – № 4. – С. 105-109.

 

Гіленсон Б. Лондон, Джек / Б. Гіленсон ; за ред. Н. Міхальської та Б. Щавурського // Зарубіжні письменники : Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т. 2: Л–Я. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – С. 63-69.

 

Кухар Л. А. Мандрівник, бунтівник, мрійник : до 125-річчя від дня народження Джека Лондона / Авт.-уклад.: О. В. Булгак, О. О. Гриценко, М. Ф. Дроб’язко, О. Л. Заваліна, Л. А. Кухар та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат 2001. І квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Книжкова палата України, 2000. – С. 34-40.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Більше надії, брати! Місця сумніву нема…» : до 125-річчя від дня народження Василя Чумака (1901, містечко Ічня Борзнянського повіту Чернігівської губернії – 1919, Київ)

 

Зірка цього самобутнього поета спалахнула так само раптово й яскраво, як і згасла: в неповних 19 його розстріляли денікінці в Києві. Звали його Василем Григоровичем Чумаком (з літературних псевдонімів: Вагр – абревіатура, Василь Григорович; Віче – теж абревіатура, Василь Чумак; Гімназист та ін.). Народився Василь у містечку Ічні на Чернігівщині в селянській родині на Різдво Христове, 7 січня 1901 р. (25 грудня 1900 р. за ст. ст. – саме цього дня, як і тепер, в Україні святкували Різдво). За народним повір’ям – це недобрий знак, адже доля готувала Ісусу Христу нестерпні муки та страждання.

 

В історії українського письменства є доволі таких збігів: Василь Симоненко народився на другий день Різдвяних свят (8 січня), Василь Стус – на Різдво (7 січня)… Мати Стуса, Їлина Яківна, у передчутті трагічного майбутнього своєї 4-ї дитини, вирішила схитрувати: записала до метрики інший день народження – 6 січня. Ця свята материнська неправда була марною. В тоталітарній країні, де в пошані більше доноси, аніж вірші, поетам судилася одна страдницька дорога. Короткий шлях відміряла доля й Чумакові.

 

Дитинство Василя спливло у співочому закутку Чернігівщини (так називав Ічню Степан Васильченко, земляк поета). Шестирічним його прийнято до церковно-парафіяльної школи. З першого року хлопчик виявив неабияку обдарованість. Після початкової школи вчився в Ічнянському чотирикласному училищі (1910–1914 рр.) та Городнянській гімназії (1914–1918 рр.), де з класу в клас переходив з похвальними грамотами.

 

Дуже рано у нього прокинувся поетичний хист, можливо, через вроджену пісенну вдачу. «В нього був гарний тенор, і пісень він тих знав, як і всі ми, безліч. Здається, з піснею і вродився…», – згадувала сестра Уляна. Василь багато читає. Улюблені його автори: Тарас Шевченко й Микола Костомаров, Олександр Олесь та Микола Вороний, Микола Некрасов і Олексій Кольцов. Під впливом прочитаного «Василь почав писати вірші ще дуже малим, але не знав, що з ними робити, куди їх надсилати», – розповідали батьки…

 

Чотири гімназійні роки в тихій провінції не минули для юнака намарно. Він багато читає, є найактивнішим учасником гуртка «Любителей изящной словесности», пише російською та українською мовами. В. Л. Марігодов, директор гімназії та літературний наставник молоді, зауважив хлопцеві, що «писати двома мовами важко й недоцільно, краще обрати одну, бо в поета мусить бути великий запас слів». Радив він і Чумакові обрати собі одну якусь мову і докладно ознайомитись з нею: «Даль чи Грінченко ?» За якийсь час Чумак сказав, що Грінченко переміг, і він писатиме українською мовою.

 

Метеорне життя

 

Пробудіться, орли сизі,

Славні козаченьки,

Заверніть колишню славу

України-неньки.

Василь Чумак

 

Таємницю художньої трансформації Василя – перехід від російської поезії до української заховано не в поетичній, а в психологічній площині. Унікальною є мовна ситуація в зрусифікованому чернігівському краю, адже такого «зразкового» й «класичного» суржику, як на півночі Чернігівщини, ймовірно, ви ніде більше не почуєте.

 

Пояснити це легко тривалими мовними впливами сусідів: Росії та Білорусі. На «фабриці чиновників», як називав Василь Городнянську гімназію, зневажалося все українське, рідна мова не викладалась… На такому ґрунті українська поезія Чумака постала як зовнішня форма великого внутрішнього самовизначення поета.

 

Поет рвався з тихої провінції до Києва, до справжньої боротьби:

 

Сонце-злото, сміх і жемчуг

Я знижу в разки намиста,

Для забутих, для «найменших»

Понесу в велике місто.

 

У Києві Чумак заглибився в гущавину революційної та літературної діяльності: працює відповідальним секретарем тижневика «Мистецтво», в бюро пропаганди Всеукрліткому при Наркомосвіті, багато пише. Керує також майстернею, в якій підробляли паспорти та інші документи, необхідні для підпільників… Донос провокатора – арешт, Лук’янівська в’язниця, звільнення, знову підпілля… В ніч на 4 грудня (за іншими джерелами – 21 листопада) 1919 р. Василя схоплено денікінцями і страчено через кілька годин після арешту…

 

Червоний заспів

 

Щось цілковито нове в українській поезії

Василь Еллан-Блакитний

 

Літературний спадок Василя Чумака є невеликим: «Заспів», це перша і єдина збірка, підготовлена до видання ще самим автором, а вийшла друком вже після смерті поета (1920 р.). Це власне книга, а не випадкова збірка. Молодий автор один з перших спробував створити в українській поезії книгу як художнє ціле з певним поступом в тематиці, з висхідною та спадною градацією настроїв, продуманою циклізацією. Цікаво, що надалі цей напрямок розвиватимуть Павло Тичина, Максим Рильський та Василь Симоненко…

 

«Заспів» складається з чотирьох циклів. Починається книга циклом поезій «З ранкових настроїв» з напрочуд ніжною лірикою молодого автора, що не соромиться щирих інтимних переживань. Це імпонувало настроям молоді та утверджувало Чумака як поета, сповненого енергії оновлення.

 

Згодом окремі його рядки покладено на музику композиторами В. Верховинцем («Більше надії, брати !»), П. Козицьким («Червоний заспів»), М. Вериківським («Заклик»), а до «Пісні помсти» музику створено самим народом.

 

Цикл «Мрійновтома» – це не лише «келих востаннє» чи «білий жаль». Поет знаходить найзаповітніші слова, просить у природи найчарівніших барв і звуків, аби відтворити невпинну внутрішню боротьбу, зафіксувати на папері тривожні роздуми і пошуки:

Вимережить пісню – голубині крила,

щоб у ній блакитно далечінь замріла,

щоб у ній заграло шумовиння трав,

я слова таємні у степу збирав.

 

Наступний цикл «Осіннє» відкриває вірш «Волошки» (улюблена квітка поета). Справжня перлина, вірш-шедевр, що достойно може представляти українську лірику в антологіях світової поезії:

… а в стерні – волошки,

сині, синьозорі,

і такі дрібненькі –

слізки росяні.

 

Вірш напрочуд мелодійний, справляє враження дивної краси, гармонії зорових образів і звукосполучень.

 

Думки й рядки Василя Чумака

 

Що ж до життя «Просвіти» – то «процвітає» вона, сердешна, «процвітає» в ковичках. Газет нема. Голови фактично нема… Ажно писать не хочеться.

Лист від 16.11.1917 до М. Л. Балабаєвої, члена «Просвіти»

 

Чи не пора? (На увагу батькам городянських гімназій)

Маємо власну державу. Мусимо мати й власну школу, в якій би проводилось навчання рідній мові, вивчення рідної літератури. Це безперечний факт. Проти цього, здається, нема чого суперечити. А раз нема чого суперечити, треба зробити. Не так думають батьки городянських гімназій. В теорії вони погодились з українізацією. На практиці звели її на нуль…

 

Живемо в Українській державі. Навчаємося російської мови, російського письменства, історії, географії – все російської. Чому не німецької, французької, іспанської? Адже все одно? Ні, не все одно: «столітні» зв’язки, столітні впливи, мовляв, і т.д. і т.д. Нічого не маємо проти культури, чия б вона не була: німецька, французька, іспанська, російська, арабська. Але… де ж наша?

«Черниговская земская газета», 09(22).10.1918

 

Руху !.. Праці !.. Сонця !.. Сяйва !..

Більше руху, більше сил !

Більше віри, що не зайва

Наша праця між могил !

 

Спогади про Василя Чумака та родину

 

Рід Чумаків – співучий рід, веселий, гострий, любив гуляти. Тітка поета, Марта, була цікава, гостра на мову дівчина, в часи дівування повита фльором романтичності. Веселі, співучі парубки, цікава їхня сестра-дівчина – це і спричинилося до того, що коло їхнього двору, де помощена була лавочка, приваблювало молодь до цього двору, завівши тут щось подібне до постійних вечорниць. Обидва брати – батько поетів і дядько співали у церковному хорі, і я часто бачив їх на співках, які в моєму пам’ятку залишились веселими, цікавими вечорницями, де баси на високій ноті гасили голосами лампу. В такому оточенні зріс молодий поет.

Степан Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко; 08.01.1879, Ічня – 11.08.1932, Київ), класик української літератури, земляк Василя Чумака

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Василя Чумака, видатного українського поета, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Про Василя Чумака

 

90 років з дня народження Василя Чумака : 7 січня / Авт.-упоряд.: М. Ф. Дроб’язко, К. В. Камінська, В. М. Лой та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат : І квартал 1991 р. : рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Політвидав України, 1990. – С. 14-17. – 20 тис. пр.

 

Гриценко О. О. Спалахнув, щоб не згасати : до 100-річчя від дня народження В. Г. Чумака / Авт.-уклад.: О. В. Булгак, О. О. Гриценко, М. Ф. Дроб’язко та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат 2001. І квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Книжкова палата України, 2000. – С. 29-33.

 

Гудименко Л. Родинне гніздо Василя Чумака / Лариса Гудименко. – Київ : Щек і Хорив, 2006. – 95 с. – 500 пр.

Запропоновано мемуари про одного з найбільших ліриків України. Авторка, Лариса Гудименко (1929–2018) – племінниця поета, упродовж тривалого часу перебувала в Ічні, в родині батьків Василя Чумака (червень 1941 – серпень 1946, усі шкільні та студентські канікули).

 

Дудко І. Слідами Василя Чумака : до сторіччя від дня народження поета / Іван Дудко. – Городня, 2000. – 31 с. – 300 пр.

 

Єрмоленко О. Чудові разки намиста : до 105-ї річниці Василя Чумака / О. Єрмоленко // Сіверщина. – 2006. – 20 січ. – С. 10.

 

Ільєнко І. Непохитний / Іван Ільєнко // Літературна Україна. – 1991. – 10 січ.

 

Крижанівський С. А. Василь Чумак / Степан Крижанівський // Слово і Час. – 1991. – № 1. – С. 18-23.

 

Крижанівський С. А. Василь Чумак : літературно-критичний нарис / Степан Крижанівський. – Київ : Рад. письменник, 1990. – 153 с. – 6 тис. пр.

 

Маринчик С. «Вгору!.. Щоб мигтіли зіроньки між рук!» : до 100-річчя від дня народження Василя Чумака / Станіслав Маринчик // Деснянська правда. – 2001. – 6 січ.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Священника в церкві можна було замінити, але таку шептуху – ні!» : цього дня 50 років тому приходить у світ українська письменниця Тамара Горіха Зерня (справжнє прізвище – Дуда, 05.01.1976, Київ, дитинство у Глухові, історично у складі Чернігівської губернії, тепер – Сумської обл.)

 

«Дівчина, з горіха зерня» – ці слова з відомого вірша Івана Франка (згодом чудової пісні) здавна в українському народі вважаються еталоном витонченої краси. Неймовірно, але вже перша книга володарки цього вишуканого псевдоніма, роман «Доця», у 2019-му потрапляє до престижного списку як книга року ВВС (Британська телерадіокомпанія), а згодом отримує Шевченківську премію!

 

23 квітня 2025 р., Всесвітній день книги. Переповнена читацька зала нашої Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського. Пані Тамара, письменниця, перекладачка й волонтерка (від 2014 р.!) презентує свій третій роман «Шептуха», твір, більш ніж актуальний, за визначенням авторки: «для жінок і про жінок».

 

Чому так? Надзвичайно захопливий сюжет, головною ідеєю якого постає криза середнього віку, те, що звемо тепер 50+. Важливо: твір майже цілком автобіографічний, навіть дія відбувається в одній з північних громад Сумщини (в минулому – на території Чернігівської губернії), на самісінькому кордоні з рф.

 

Героїня готується до 50-річного ювілею: престижний ресторан, узгодження меню, вибір подарунків – так здавна домовлено в родині… І увесь час маневрування, залагодження гострих кутів, щоб чоловік не «вибухнув». Авторка потрапляє в аварію: швидка допомога, поліція, автомеханік, евакуатор, торт і таксі додому…

 

Ось пані Тамара заходить до свого помешкання, а чоловік … спить! Тоді вона швиденько збирає речі, їде у рідне село на Сумщині, щоб побути самій. І тут з’ясовується, що її бабуся – шептуха, у «сучасних» селах такі люди не просто присутні, це вкрай важлива «установа»: суд, поліція, каральний орган, психолог…

 

Священника в церкві можна було замінити, але таку шептуху – ні! Це передбачало певні навички, вміння, вдачу. Тому громада звертається до героїні з проханням … бути шептухою! Пані Тамара не погоджується, але люди вірять в неї!

 

Що доторкає особисто мене у постаті пані Тамари, мами трьох дітей? Ця успішна авторка ділиться з читачами, що є єдиною жінкою в своєму оточенні, в якої дуже гарні стосунки зі своєю мамою (якій, відповідно, вже 70+!). На мою думку, унікальне явище для нашого часу!

 

Найцікавіше, що перший крок до порозуміння здійснює саме мама авторки: від сьогодні говоритимем тільки про щось хороше: книги, рецепти, уникаємо з’ясування стосунків! Як справедливо зазначає пані Тамара, метод діє, допомагає по-справжньому вийти з глухого кута!

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Тамару Горіха Зерня, сучасну успішну українську письменницю, прочитати її захопливі романи, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Основні видання творів Тамари Горіха Зерня

 

Шептуха : роман / Тамара Горіха Зерня. – Київ : Білка, 2025. – 368 с.

 

Принцип втручання / Тамара Горіха Зерня. – Київ : Білка, 2022. – 288 с.

 

Доця : роман / Тамара Горіха Зерня. – Київ : Білка, 2025. – 304 с.

 

Доця : роман / Тамара Горіха Зерня. – Київ : Білка, 2023. – 304 с.

 

Доця : роман / Тамара Горіха Зерня. – Київ : Білка, 2019. – 288 с.

 

Про Тамару Горіха Зерня

 

Родик К. Містична Україна: «буде тобі, враже, так, як відьма скаже» / Костянтин Родик // Україна молода. – 2025. – 20 серп. – С. 14 : іл.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського