«Зело добру справу ви робите, коли допомагаєте мені
працювати. Є в мене передчуття, що ми з Вами залишимо після себе гарну пам’ять». У такий
чудернацький спосіб Пантелеймон Куліш висловлює свою подяку Василю
Тарновському-старшому. За що? Тисячу карбованців сріблом отримує майбутній
класик української літератури на видання своєї етнографічної збірки «Записки
про Південну Русь».
Панько Куліш –
неперевершений майстер прохати й залучати фінансову підтримку, відповідні
фрагменти з його листів вражають у саме серце: «в мене лише одна пара одягу…». Купує
хутір під Лубнами, знову скарга: жити доведеться в звичайній хаті-мазанці…
Зустрічаємо і прямолінійні рядки: «висилайте гроші». Тому закономірно, що в
1857 р. коштом Тарновського-старшого побачить світ і перший український
історичний роман-хроніка «Чорна рада».
Цілком протилежно у «грошових» питаннях поводиться Опанас
Маркович, видатний етнограф. «Опанас Васильович займався в Качанівці
здебільшого збиранням народних пісень і прислів’їв, а не статистикою, проводячи
цілісінькі дні біля млина з помольцями», – читаємо у спогадах
Тарновського-молодшого. Але ж тоді, у серпні 1854 р. Тарновський-старший
запрошує Марковича «для статистичного опису».
Упродовж двох місяців родина Марковичів (з дружиною
Марією, вона ж відома письменниця Марко Вовчок, та сином Богданом) перебуває в
гостинного господаря Качанівки. Врешті-решт Маркович починає розуміти, що йому
запропоновано не «службу», а непомітну фінансову допомогу, про що дружина
напише так: «Опанас визнав, що йому, не маючи майже ніякої роботи, брати гроші
задарма не годиться, а тому ми й поїхали в Київ».
«Нехай ліва рука твоя не знає, що робить права» (Матвія
6:3). Особисто мене надзвичайно вражає, як Василь Васильович живе й помирає у
повній згоді з цим євангельським приписом. На жаль, доля відміряла цьому вкрай
скромному меценату лише 56: вкрай напружена й виснажлива робота в Редакційній
комісії з підготовки та подальшого впровадження земельної реформи 1861 р.
(звільнення селян з кріпацтва) спричиняє передчасний смертельний «нервовий
удар»…
Рекомендована література
Усіх зацікавлених
довідатися більше про унікальну постать Василя Тарновського-старшого запрошуємо
ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента
Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:
Про Василя
Тарновського-старшого
Берегова Н. Місцями пам’яті: 27 липня
минуло 200 років від дня народження Василя Тарновського-старшого / Наталія
Берегова // Наталія Берегова // Біла хата. – 2010. – 29 лип.
Помилково
зазначено дату народження Тарновського-старшого, правильно: 26 червня (14 – за
ст. ст.) 1810 р.
Донік О. М. Тарновські / О.
М. Донік ; редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. // Енциклопедія історії
України : У 10 т. Т. 10 : Т – Я. – Київ : Наук. думка. – 2013. – С. 35-36.
Панченко В. Качанівський
ідальго / Володимир Панченко // Гарт. – 2009. – 21 серп. – С. 13.
Петренко Г. Меценат землі
Чернігівської: до 200-річчя Василя Тарновського-старшого (1810–1866) / Григорій
Петренко // Сіверщина. – 2010. – 10 черв. – С. 6.
Слабошпицький М.
Ф. Українські меценати : нариси з історії укр. культури / М. Ф. Слабошпицький. – Київ : Ярославів Вал, 2001. – 327 с.
Товстоляк Н.
Суспільно-політична діяльність Василя Васильовича Тарновського (старшого) у
30-40 роки ХІХ століття / Н. Товстоляк // Сіверянський літопис. – 2004. – № 1.
– С. 47-53.
Товстоляк Н. «Практикуючий
поміщик»: життя, громадська та наукова діяльність В. В. Тарновського-старшого наприкінці 40-х – у
першій половині 50-х років ХІХ століття / Н. Товстоляк // Сіверянський літопис.
– 2005. – № 2-3. – С. 43-49.
Туровська Л. Тарновські: три
непересічні постаті української історії / Леся Туровська // Наука і
суспільство. – 2024. – № 12. – С. 40-47.
Хорунжий Ю. М. Українські
меценати: Доброчинність – наша риса / Ю. М. Хорунжий. – Київ : КМ Академія, 2001.
– 137 с.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів
Немає коментарів:
Дописати коментар