Багатовекторна політика Дмитра Вишневецького

На службі у Івана Грозного

        У XVI ст. запеклу боротьбу з татарами провадили не лише прикордонні староства Великого князівства Литовського. Від Кримського ханства потерпали й землі Московської держави. Її володар, Іван IV Грозний від 1540-х рр. перебував у стані війні з татарами.

         Справді, Казанське ханство, як держава-побратим Кримського, у першій половині XVI ст. постійно воювала з Московським князівством. Відбулося близько сорока походів казанських ханів на московські землі, а саме до Владимира, В’ятки, Костроми, Мурома, Галича, Вологди і Нижнього Новгорода. «Від Криму і від Казані до півземлі порожньо було», – такими були наслідки татарських набігів згідно зі спогадами самого Івана Грозного. Намарне намагався він відшукати мирних засобів щодо врегулювання конфлікту, отож врешті-решт змушений був вдатися до активних дій для усунення казанської загрози. У 1552 р. третій великий похід московського війська  було успішно завершено захопленням столиці Казанського ханства та його приєднанням до Московської держави.

         Сусідом нещодавно підкорених земель було Астраханське ханство, яке також виступало союзником кримського хана і спільно з ним утримувало пониззя Волги. Перший похід проти цього ханства здійснено 1554 р. У битві біля Чорного Острова московське військо вщент розбило головний ханський загін і взяло Астрахань без бою. Внаслідок другого походу 1556 р., Астраханське ханство було вже цілком підпорядковане Москві й припинило своє існування як незалежна держава, так само, як 4 роки до нього Казанське ханство.

Вступ Дмитра Вишневецького з козаками на царську службу історики датують  1556 р. У цей час не припинялося жорстке протистояння татар з Іваном Грозним. Отож посланців Дмитра Вишневецького щедро обдаровано небаченими милостями, князя й козаків негайно прийнято на царську службу. Варто зазначити, що подальші активні військові дії князя Вишневецького на пониззі Дніпра дуже наблизили розгром Кримського ханства. Не забуваймо тут, що Вишневецький бився у спілці з Іваном Грозним, який щойно підкорив Казанське й Астраханське ханства.

У Вишневецького були, якщо висловити це сучасною термінологією, багатовекторні наміри: він планує й надалі служити королю й одночасно не розривати угоди з Іваном Грозним. Проте незабаром хід історії змусить князя змінити ці плани: протистояння між Московською державою і Лівонським орденом, тобто конфлікт Москви з Великим князівством Литовським та Польщею, переросло у 25-річну Лівонську війну. Московське царство розпочало бойові дії 17 січня 1558 р. Упродовж весняно-осінньої кампанії 1558 р. царські війська захопили 20 фортець, зокрема, Ригу, Нарву, Тарту, … На території Прибалтики тривала давня суперечка між Литвою й Москвою про те, кому господарювати на півночі та сході Європи.

Гетьман Вишневецький постав перед вибором, здійснити який козацькому ватажкові «допоміг» … сам Іван Грозний. Ще у листопаді 1557 р. князь отримав у подарунок від царя досить великі маєтності колишнього удільного Бєлєвського князівства, що існувало неподалік від Тули. Неймовірно, проте цьому передувала висилка до Вологди колишнього бєлєвського князя. І хоча Іван Грозний був вкрай скупий, коли справа доходила до дарування державних земель, проте він чітко усвідомлював значення своєї спілки з Вишневецьким.

      Отож навесні 1558 р., на початку Лівонської війни, Іван Грозний наказує Вишневецькому вирушити до Криму. Метою цього походу було попередити ймовірний виступ кримського хана проти Москви на польсько-литовському боці. Таким чином, козаки Дмитра Вишневецького і не воювали на півночі ! А в новому 1559 р. цар спрямовує Вишневецького на потужну турецьку фортецю Азов.

Облога Азова

      Азов – військовий форпост Високої Порти у степах Причорномор’я, важливий пункт стародавнього торговельного шляху, що пролягав до Астрахані й прямував далі до Туркестану. У XVI ст. мури цієї турецької фортеці були 30 м заввишки та 7 м завтовшки, рів – від 5 до 12 м. Південним захистом фортеці слугувала річка Дон, для решти сторін споруджено три лінії оборони. Перша – земляний вал, підсилений артилерійськими редутами, друга – зірчастий форт, третьою лінією оборони й цитаделлю була кам’яна фортеця з 10 вежами, з яких здійснювався артилерійський та мушкетний обстріл. В азовському гарнізоні перебувало 400 яничар та кілька сотен воїнів допоміжного війська.

     Усі ці укріплення не перешкодили намірам Дмитра Вишневецького вдертися до володінь непереможної Осяйної Порти з метою захоплення Азова. Записи турецьких архівів засвідчують, що відбити перший штурм міста допомогли ногайці й турецька ескадра, що складалася з 6 галер та кількох десятків менших суден. Варто зауважити, що Азов був відповідальним за продовольче забезпечення Стамбула, тобто регулярне надходження пшениці, проса, ячменю, олії та сухофруктів. Коли козаки відступилися  від фортеці, то вона, разом з суміжними землями Ногайської орди, що між Доном та Волгою, зазнала справжнього голоду.

         Якщо покладатися на записи турецьких архівів, відбулося три походи Дмитра Вишневецького на Азов. Перший датується весною 1559 р., другий – літом того ж року, третій відбувся у червні 1560 р. Азовський комендант оцінював кількість козацького війська у 80 тис. Цифра цілком може бути перебільшеною, проте інші оцінки вказують на те, що кількість армії Дмитра Вишневецького та його черкеських спільників в той час перевищувала 70 тис.

Показово, що до армії, на яку покладався захист Азову і Криму від «Дмитрашки», як прозвали турки князя, залучено сипахів, тобто елітну османську кавалерію. За військовим значенням їх уподібнювали до польських гусарів, блискавичного удару яких наприкінці бою часто було достатньо для перемоги. Посилити кримського хана повинні були й кількадесят гармат від султана.

      Проте коли у червні 1560 р. Дмитро Вишневецький здійснив третю спробу заволодіти Азовом, йому перешкодила турецька ескадра. Намір князя перепливти Таманську протоку, потрапити до Криму й атакувати Кафу також зазнав невдачі. Шпигуни кримського хана попередили турків, і їхня друга ескадра відбила напад. Вишневецький повернувся до України.

Розрив стосунків з царем

       Подальші походи Вишневецького на татар і турків могли накликати лихо на Московську державу й спричинитися до її війни з Польщею і Литвою. Не забуваймо, що велику силу війська Іван Грозний спрямував проти Лівонського ордену. Відповідно, він вже не міг на повну силу продовжувати війну з Кримським ханством, союзником Сигізмунда Августа. Отже, Дмитру Вишневецькому повідомили, що те, задля чого його власне й прикликали, вже не потрібно Івану Грозному. Служба у Московського царя втратила для князя свій сенс.

      Другою причиною охолодження стосунків князя Вишневецького й Івана Грозного була опричнина, виникнення якої більшість дослідників пов’язує з Лівонською війною. Спустошення Московської держави, викликані посухою і голодом, епідеміями чуми, кримськотатарськими набігами, польсько-литовськими рейдами й морською блокадою з боку Польщі та Швеції спонукали бояр виступити проти царя із запереченням подальшої боротьби за вихід до Балтики.

       У 1565 р. цар відповів на виступи бояр запровадженням опричнини. Уся країна складалася тепер з двох частин – «опричнини» і «земщини». До опричнини увійшли  особливі загони стрільців, вірні цареві бояри, до неї набрали також близько тисячі князів і дворян з Москви та інших міст. Утримувалась опричнина коштом 20 міст і 2 волостей. Оця сила була здатна на виконання будь-якого наказу Івана Грозного та придушення щонайменшого спротиву. Тисячі людей з усіх прошарків суспільства: бояри, духовні особи, міщани і простолюд були страчені за наказом тирана. Потрапити у немилість можна було за найдрібнішу провину. Офіційно опричнина веде свій відлік  від 1565 р., коли Дмитро Вишневецький вже від’їхав до України, проте це не применшує небезпеки для князя.

      Ще 1560 р. Іван Грозний кидає до підземелля свого улюбленця – окольничого Олексія Адашева, а наступного 1561 р. туди потрапляють двоюрідний дядько тирана – князь Глинський та голова боярської думи Іван Бєльський. Дуже незалежний у своїх думках та вчинках Вишневецький чітко зрозумів ці сигнали і встиг повернутися на Батьківщину. З тогочасного листування Івана Грозного з кримським ханом відомо про суворе переслідування усіх причетних до погіршення стосунків цих двох володарів. Проте схопити, закатувати і скарати Дмитра Вишневецького цар вже не міг, лише під час чергового спалаху гніву пролунала його «вдячна» оцінка князеві: «Прийшов як собака, і пішов, як собака, а мені, царю, й державі моїй шкоди не заподіяв».

У боротьбі за молдавську корону

    Молдавське князівство, що виникло на південному сході Європи в середині XIV ст., бачило в своїй історії багато завойовників, ласих до її загарбання. Власне до Молдови було долучено також Бессарабію і Буковину. До утворення Молдавського князівства нею володіла Угорщина. Внаслідок повстання проти угорського панування під проводом воєводи Богдана, що розпочалося 1359 р., Молдавія здобула незалежність 1365 р. А вже від 1387 р. Молдавське князівство було перетворено на васала Польщі, що примушувало його брати участь в усіх військових операціях свого сюзерена.

Проте 1456 р. сюзеренітет над Молдавським князівством переходить до впливового турецького султана, що вимагав сплати данини. Це не перешкоджало Молдавії жити за власними законами, бути незалежною у стосунках з іноземними державами, обирати господаря, вживати молдавську мову в церковних службах та шкільній освіті. Обов’язком Осяйної Порти був захист кордонів Молдавського князівства. Можливо, що саме цей фактор і був причиною досить тривалого перебування Молдавії під владою цього сюзерена – до 1711 р.

   У XV-XVII ст. сусіди, особливо козаки, неодноразово залучали Молдавське князівство до сфери своєї зовнішньої політики. Як побачимо далі, Дмитра Вишневецького це привело до турецького полону й жорстокої страти. Які ж причини  спонукали князя залишити Україну задля корони молдавського господаря ? Думки дослідників щодо подій під Сучавою влітку 1563 р. розходяться.

   Як стверджує більшість українських істориків, Дмитро Вишневецький просто відгукнувся на пропозицію молдавських бояр. На думку Олени Апанович, князь Вишневецький мав наміри вивести Молдавію з-під влади Осяйної Порти. Володимир Антонович вважав, що поновлення князівської влади над цією маленькою країною стало б певною компенсацією для Дмитра Вишневецького, який після розриву з Іваном Грозним втратив «московські» князівські регалії. А згідно з висновками Володимира Голобуцького, князь Вишневецький після повернення з царської служби обрав саме Молдавію для продовження боротьби проти Османської імперії. Цьому неабиякою мірою сприяло й розташування цього невеличкого князівства між Україною та Осяйною Портою.

        Любомир Винар, відомий український історик-емігрант, відзначав факт проживання великої кількості українців у тодішній Молдавії. Це дозволяло Дмитру Вишневецькому, якщо висловлюватися сучасною термінологією, утворити свою коаліцію для боротьби з Османською імперією. Л.Винар вважав Молдавію, як і Крим, «лицарською школою для українського козацтва». Вишневецький, вже як молдавський господар, незалежний від Османської імперії, був би цілком спроможний вберегти від татарських нападів Таврію, Брацлавщину, Поділля…

       Володарем у Молдавії був тоді боярин Стефан Томша: йому присягнуло військо й бояри. Проти виступали Габсбурги й Османська імперія. Їхнім висуванцем був Іоанн Гераклід, грецький найманець, який вже встиг взяти участь в багатьох військових конфліктах Європи. Гераклід був протестантом, що пізніше погіршило його стосунки з православними у Молдавії.

   Що відбувалося в Молдавії після приходу туди корпуса Дмитра Вишневецького ? Дуже швидко всі претенденти на молдавський трон заплуталися в павутинні інтриг Стефана Томші. Справді, Вишневецькому він обіцяв корону в обмін на підтримку проти Геракліда. В той же час боярин скаржився греку-найманцю на козаків князя, які нібито спричинилися до погромів і руйнувань його краю, через це пропонував спільно вийти на Вишневецького.

    Внаслідок інтриг за Стефана Томші виступило величезне військо, з яким він подужав і Геракліда, і Вишневецького. Як писав польський хроніст Мартин Бєльський, Стефан Томша домовився з князем зустрітися біля річки Серет, де молдавські бояри мали б присягнути Вишневецькому. Князь довірився зрадливому бояринові, тому й переправився через річку з невеликим загоном козаків. Напад Томші був таким несподіваним, що козаки не встигли організувати опір: Вишневецького було підступно захоплено в полон.

Рекомендована література

         Зазначені видання чекають на свого читача у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Аркас М. Князь Дмитро Вишневецький-Байда / М.Аркас // Історія України-Русі. 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк., 1993. – С. 122-125.

Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Т. 7. Козацькі часи до р. 1625 / М.Грушевський. – К.: Наук. думка, 1995. – 628 с. – Серія «Пам’ятки історичної думки України».

Гуржій О., Чухліб Т. Князь Байда-Вишневецький – Великий воїн / О.Гуржій, Т.Чухліб // Історія козацтва. Держава – військо – битви. – К.: Арій, 2012. – С. 10-13.

Журавльов Д. «Гетьман-кондотьєр», або Про Байду і «байдування» (Д.Вишневецький) / Д.Журавльов // Усі гетьмани України. – К.: Гетьман, 2012. – С. 22-42.

Журавльов Д. Дмитро Байда-Вишневецький / Д.Журавльов; худож. А.Єрьоміна // Хто є хто в українській історії. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – С. 66-70.

Куліш П. Байда, князь Вишневецький. Драма (1553-1564) / П.Куліш // Твори: В 2 т. Т. 2. Поеми. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1994. – С. 265-372. – Серія «Б-ка укр. літ-ри. Укр. нова літ-ра».

Лемерсьє-Келькеже Ш. Особисто знаний для ворогів / Дмитро Вишневецький (Байда): Худож.-док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку. – К.: Веселка, 1995. – С. 56-67. – Серія «Гетьмани України».

Запропоновано новий, видобутий з османських архівів, матеріал і свіжий, європейський погляд на українське козацтво, особливо на князя Дмитра Вишневецького.

Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський : Історичні романи / І.Нечуй-Левицький; упоряд., післям. та прим. Р.Міщук. – К.: Дніпро, 1991. – 511 с. – Серія «Б-ка укр. прози».

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук. – К.: Україна, 2003. – 192 с.: іл. – Серія «Українські державники».

Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.Сергійчук; передм. В.Смолій // Володарі гетьманської булави. – К.: Варта, 1995. – С. 6-25.

Сушинський Б. Дмитро Вишневецький / Б.Сушинський // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х томах. Том І. – Одеса: «ВМВ», 2004. – С. 41-53.

Яворницький Д. Історія запорізьких козаків у 3-х т. Том ІІ / Д.Яворницький; І.Сварник (пер. з рос.). – Львів: Світ, 1991. – 392 с.: іл. – Бібліогр. в підряд. приміт.