Коло діяльності Центральної Ради

Необхідно щось важливе зробити для людей, тільки тоді ти людина.

Микола Миклухо-Маклай, видатний український вчений та мандрівник

100 років тому, 17 березня 1917 р. (4 березня за ст. стилем) в Києві постала Центральна Рада – перший український парламент, що згодом очолив національно-визвольний рух. Пізніше відомий письменник і громадський діяч Василь Королів-Старий так пояснював вибір назви: «В кожному селі є рада, а тут, у Києві, має бути Центральна !». Власне, «рада» – питоме українське слово, що не викликало тоді жодних дискусій. А от якою вона повинна бути: головною, народною, об’єднаною ? Врешті, усі погодилися, що у слові «центральна» закладено справжню суть нового органу. Неймовірно, але питання мови тоді навіть не дискутувалося: єдиною державною визнано українську.

Проте Королів-Старий лишив ще набагато цікавіші спогади, про які відомий історик Михайло Ковальчук повідомив у своїй праці «Битва двох революцій. Перша війна УНР з Радянською Росією 1917-1918 рр. Т. 1». Максим Синицький, активний учасник березневих зібрань 1917 р. та директор видавництва «Час» – єдиного українського на той період – дуже добре бачив, що згоди серед українства нема й домовленості не буде: хоча молодь і активно закликає, проте старші бояться, бо ще свіжі в пам’яті царські репресії.

Тоді знаний видавець робить унікальний хід на випередження: увечері, 16 березня 1917 р., подає до газети «Киевская мысль» (російськомовної, але доволі прихильної до українських справ) повідомлення про створення Української Центральної Ради… Отак постав перший український парламент. Пригадаймо: діаспора лишила стоси спогадів про події, набагато менш важливіші. Тут: жоден зі 100 чоловік, «присутніх» на зборах, не написав про це й рядка. Бо такого зібрання того вечора просто не було.

      Голову обрали відразу: Михайла Грушевського. Часто чуємо, як відомого українського історика й політика називають також першим президентом України. Така назва може існувати лише як почесна. Підкреслимо, що такої посади в березні 1917 р. – квітні 1918 р. не було: Михайло Грушевський очолював у цей час Центральну Раду  (законотворчий орган). Починали з 25-ти (5 – ТУП, 5 – соціалісти, 5 – студенти …), остаточно, Рада складалася зі 150 членів. Цікаво, що за весь час існування (1 рік і 1 міс.) її членами-депутатами перебуло майже тисяча чол.

        З усіх членів Центральної Ради найстаршим виступав її 50-річний голова – Михайло Грушевський. Решта депутатів перебували у віці від 20 до 30 років, старших за 30 було дуже мало. Тепер нам, 100 років по тому, дуже легко нарікати: такі молоді, енергійні, а чому не створили армію, чому не проголосили державну самостійність одразу, чому … ? Відповідь перша: суспільство ще не було готове. Це все одно, що запитувати сьогодні: чому Україна й досі не входить до НАТО ? Відповідь друга: гроші, гроші, гроші… Адже навіть бюджету Центральна Рада тоді не мала.

       Проте в царині освіти її діяльність була досить успішною: відкрито першу українську гімназію, а згодом і україномовні школи по всій Україні, навчальна література та книжки для дітей теж друкувалися рідною українською мовою. Не забуваймо, що в Російській імперії культура й освіта перебували під тотальною забороною, а українських шкіл просто не існувало. Отож, після Лютневої революції відкрилися нові можливості для пригноблених народів. Так, на початку березня 1917 р. Київська міська управа схвалила клопотання київської інтелігенції про відкриття першої української школи, а вже 17 березня розпочалися навчання рідною мовою в гімназії ім. Тараса Шевченка.

        Пізніше постає гімназія ім. Кирило-Мефодіївського братства, а влітку 1917 р. україномовні навчальні заклади відкривають навіть у селах ! Показово, що за час діяльності Центральної Ради таких закладів з’явилося близько 180. Та повернемося до Першої гімназії (ім. Тараса Шевченка). У ній викладали найкращі педагоги того часу, академіки, що навчали дітей української еліти. Показово, що згодом практично всіх її учнів були заарештовано, розстріляно, мало хто вижив. Варто відзначити, що учні саме цієї гімназії брали активну участь у бою під Крутами. Взагалі, ця сторінка української історії майже не досліджена.

       У цей час активно видається українська книга. Що вражає: в такий важкий період дитячі видання становлять приблизно половину. Усі – чудово ілюстровані. Виходить багато перекладів: «Мауглі» Редьярда Кіплінга, казки Ганса Крістіана Андерсена… Цікавим прикладом для сьогодення може слугувати видання журналу «Просвітянин-кооператор». Ідея полягала в тому, що кооператори, які мали гроші, половину сторінок надавали просвітянам для опису культурних та освітніх подій, а у другій половині розглядали свої економічні питання.

         Український театр під керівництвом Леся Курбаса теж розпочав нову еру. Треба зазначити, що від 1907 р., коли Микола Садовський заснував власний театр, в ньому лунало українське слово. Прем’єрою «Молодого театру» Леся Курбаса у 1917 р. була вистава «Чорна Пантера і Білий Медвідь» за однойменним твором Володимира Винниченка, написаним 1911 р. Чому саме цю п’єсу обрано Курбасом для прем’єри ? Не можна сказати, щоб видатний режисер захоплювався творчістю Володимира Винниченка, проте тоді твори цього письменника (і політика !) були вкрай популярними, викликали широкий резонанс у суспільстві. Але не варто зосереджуватись лише на матеріальних чинниках, адже тема «Художник і суспільство» завжди хвилювала Леся Курбаса, неодноразово він повертатиметься до неї. З новітньої літератури того часу слід відзначити також драму Лесі Українки «У пущі», що вперше отримала своє сценічне втілення саме в «Молодому театрі».

Рекомендована література

         Зазначені видання очікують на свого читача в читальній залі Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Використано матеріали програм:

–      Тетяни Сергійчук «Первинний код» (Українське радіо)

–      Тетяни Калініченко «Історичні діалоги» (Радіо Марія).

Бевз Т. Фракція українських есерів у Центральній Раді і генеральному секретаріаті: між конструктивністю й опозицією / Т.Бевз // Український історичний журнал. – 2009. – № 2. – С. 110-123.

Боліла А. 25 лютого: «Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба». До 125-річчя від дня народження Л.Курбаса (1887-1937) / А.Боліла та ін. (уклад.) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2012. – № 1. – С. 98-107. – Бібліогр.: 3 с.

Про фундатора та реформатора театральної культури в Україні, славетного режисера театру і кіно, талановитого актора, драматурга, народного артиста України (1925), публіциста, перекладача, педагога, якого називали чарівником сцени, творцем образів нечуваної виразності, режисером з великої літери і навіть цілим театральним інститутом.

Верстюк В. Українська Центральна Рада й українізація військових частин російської армії / В.Верстюк // Український історичний журнал. – 2012. – № 3. – С. 4-27.

Змальовано зусилля Української Центральної Ради з українізації частин російської армії у 1917 р. та наголошено на причинах, що гальмували цей процес. 

Голубка С. Фінансова політика національного державотворення за часів Центральної Ради / С.Голубка // Фінанси України. – 2011. – № 12. – С. 111-117.

Ковальчук М. Участь вояків-українців у спробах ліквідувати більшовицький переворот 1917 р. / М.Ковальчук // Український історичний журнал. – 2009. – № 1. – С. 116-128.

Кульчицький С. Володимир Винниченко / С.Кульчицький, В.Солдатенко. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 376 с.; іл. – Серія «Особистість і доба».

Перша політична біографія видатного українського революціонера й великого письменника.

Нариси історії Української революції 1917 – 1921 років. У двох книгах. Книга перша / Ред. колегія: В.А.Смолій, Г.В.Боряк, В.Ф.Верстюк, С.В.Кульчицький та ін. – К.: Наук. думка, 2011. – 388 с. + VIII – Бібліогр.: 332 назви.

Паливода Т. Культивування ігрового інстинкту в драмі Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» / Т.Паливода // Дивослово. – 2013. – № 5. – С. 18-27.

Солдатенко В. Проект «Україна». 1917-1920 рр. Постаті / В.Солдатенко. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – 511 с.

Запропоновано цикл статей про натхненників та учасників Української революції 1917-1921 рр. – Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Миколу Міхновського, Дмитра Дорошенка та ін. До кожної статті наведено перелік праць революціонера і додаткову літературу про нього.

Тагліна Ю. Михайло Грушевський / Ю.Тагліна. – Київ: ТОВ «КЕТС», 2013. – 128 с.

Універсали Української Центральної Ради: етапи державотворення // Позакласний час. – 2008. – № 6. – С. 53-54.

Яремчук В. Українська революція як консолідуючий фактор зміцнення партійної системи Західної України (1917-1918 рр.) / В.Яремчук // Київська старовина. – 2012. – № 2. – С. 68-76.