Третя гілка

Людина рятує душу не через церкву, а через віру.

Мартін Лютер

Словом «реформація» (латиною: «оновлення», «виправлення») історики звуть релігійний та соціально-політичний рух XVI-XVII ст., під впливом якого перебувала  в тому часі більшість країн Західної та Центральної Європи. Початкове оновлення незабаром вже заперечувало головні засади побудови та діяльності усієї Католицької Церкви. Взагалі, Реформація настільки переглянула канони та догмати католицизму, що спричинилася до виникнення третьої гілки християнства — протестантизму.

Початок Реформації припадає на час розквіту торгівлі індульгенціями, що охопила усю Європу. Взагалі, гроші призначалися на спорудження нового собору Святого Петра в Римі. Проте витрачалися вони на підтримку розкішного життя Папи Римського Лева Х, що повсякчас потребував коштів. Боротьба з цими зловживаннями всередині Церкви й була для Мартіна Лютера, ченця-августинця та професора університету Віттенберга, головною метою написання своїх 95 тез. Сперечатися з Папою Римським, засновувати власну Церкву – про це й думки не було.

Відповідно, 31 жовтня 1517 р. Лютер зовсім не прибивав свої тези до воріт церкви у Віттенберзі (легенди та перекази тут помиляються), а просто надіслав друзям «для обговорення». Справді, Йоганн Агрікола, послідовник реформатора Церкви, згодом писав: «Лютер запропонував до обговорення за старою університетською традицією кілька тез, але зробив це скромно, не бажаючи будь-кого очорнити чи звинуватити». Філіпп Меланхтон, інший соратник Лютера, у передмові до ІІ тому творів свого вчителя, виданими вже після смерті головного реформатора Церкви, першим згадав про це.

Для нас важливо те, що тези, написані латиною, доволі швидко витримали кілька видань німецькою мовою, здобули величезну популярність і перетворили звичайного ченця, стурбованого зловживаннями у Церкві, на справжнього революціонера, який буквально перевернув середньовічний світ догори дриґом. Папа Римський Лев Х, виголосив анафему і відлучив від Церкви ініціатора Реформації. Уникнути гніву Понтифіка допоміг саксонський курфюрст Фрідріх ІІІ Мудрий: він сховав Лютера у Вартбурзькому замку, де реформатор наполегливо перекладав Євангеліє з давньогрецької на рідну німецьку.

Перший наклад Нового Заповіту, перекладеного Мартіном Лютером, побачив світ у вересні 1522 р. Показово: усі три тисячі примірників розкупили тієї ж осені на Лейпцизькому ярмарку упродовж трьох днів. Грудень 1522 р. – другий наклад. Взагалі, до лютого 1546 р., коли помирає Мартін Лютер, перекладене ним Євангеліє видається мільйонним накладом, нечуваним для того часу. Важливо, що письменних німців тоді теж було приблизно мільйон. І саме з цього мільйону було започатковано реформацію католицького суспільства в Європі.

Згадаймо: раніше переклад Святого Письма вже здійснили англієць Джон Уїкліф і чех Ян Гус. Проте в той час, у XIV – на початку XV ст., людство все ще переписувало книги. У 1450 р. Йоганн Гутенберг винаходить друкарський верстат, а вже за два роки видає латиною першу Біблію. Друковані літери, чудові гравюри забезпечили цьому виданню, хоч і латиномовному, фантастичний попит у всій Європі. Так нові технології спричинилися до поширення ідей Лютера. Взагалі, історики вважають Реформацію наслідком науково-технічної революції і зародження нових капіталістичних відносин у Європі на початку XVI ст.

Лютер проповідував, що Католицька Церква порушила заповіти Христа, а у своїх творах («Про свободу християнина», «Різниці між Законом і Євангелієм»)  доводив, що людина здатна до самостійного усвідомлення своєї гріховності. Тоді приходить сором, спрямований проти власного духовного падіння. І людина вже готова зазнати кари як звільнення від гріха. У цьому полягає сутність вчення Лютера sola fide (очищення лише вірою), що відкидає посередництво Церкви між людиною і Богом. Тепер для спасіння душі найголовнішими стають щирість віри та релігійного переконання.

Подальші ідеї Лютера, висловлені у праці «До християнського дворянства німецької нації», були підтримані аристократією. Справді, 19 квітня 1529 р. у рейхстазі швейцарського міста Шпаєр 6 німецьких князів, зокрема, Йоганн Твердий, курфюрст Саксонії і брат Фрідріха ІІІ Мудрого, та 14 вільних міст Священної Римської імперії, як відповідь на постанови Папи Римського Лева Х щодо Мартіна Лютера і його вчення, підписали «Шпаєрську протестацію». Згодом, від назви цього ключового документа й було поширено назву «протестантизм» на позначення нової віри.

Нова течія упродовж кількох років цілком охопила Німеччину. Філіпп Меланхтон, учень Лютера, попрацював над головними положеннями протестантської віри, згодом схваленими його вчителем. 25 червня 1530 р. у рейхстазі міста Аугсбурга положення нового вчення були запропоновані Карлу V, імператору Священної Римської імперії, який не лише відхилив представлені положення нового віросповідання, а й оголосив війну новому рухові. У відповідь протестанти згуртувалися в оборонний союз – Шмалькальденську лігу.

Марними були численні спроби порозуміння між католиками і протестантами: 1546-й увійшов до історії як рік початку жахливої Шмалькальденської війни, у якій для імператора Карла V перемоги чергувалися з поразками. Врешті-решт, за 9 років, 25 вересня 1555 р., між католиками і протестантами укладено Аугсбурзьку релігійну угоду, що гарантувала свободу віросповідання кожному громадянину Священної Римської імперії.

Практично це означало вільний перехід з католицької віри у протестантизм та навпаки. Відповідно, кожен володар самостійно визначав віросповідання у своїх землях згідно з латинським принципом «Сuius regio, eius religio», тобто: «Чия влада, того і релігія». Це означало, що доба домінування Церкви над світською владою минула: правителі набули всю повноту земної влади. Церкві ж пропонувалося навчити людину рухатися шляхом духовного самовдосконалення.

Протестантизм стрімко поширювався Європою та Північною Америкою: Реформація по-справжньому сприяла розвитку світської культури. Біблія видавалася  рідними мовами, відповідно, це формувало й національні культури. Людина почала більше покладатися на власний розум та сповна використовувати надану новим вченням свободу вибору.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Використано матеріали циклу програм «Історія християнської Церкви» (Українське радіо).

95 тез Лютера // День. – 2015. – 4-5 груд. (№ 222-223). – С. 20.

Дятлов В. Від «Свободи» до «Порядку»: соціальні гасла і міфи Реформації ХVI ст. / В.Дятлов // Сіверянський літопис. – 2010. – № 6. – С. 72-86.

Косуха П. Лютер (Luther) Мартін / П.Косуха; гол. ред., голова редколегії М.Бажан // Українська Радянська Енциклопедія. Т. 6. Вид. друге. Куликів – Мікроклімат. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1981. –  С. 259.

Лютер (Luther) Мартин / Ф.Брокгауз, И.Ефрон // Мировая история. Иллюстрированный биографический словарь: Современная версия. – М.: Эксмо, 2008. – С. 466.

Манн Г. Молодые годы короля Генриха IV: Роман / Г.Манн; пер с нем. В.Станевич; послесл. Н.Копосова; прим. И.Генс; ил. Ю.Гершковича. – М.: Дет. лит., 1991. – 589 с.: ил.

Перший роман дилогії про французького короля Генріха ІV, присвячений найдраматичнішим сторінкам французької історії – релігійним війнам між католиками та протестантами у добу Реформації. Докладно змальовано Варфоломіївську ніч (24 серпня 1572 р.) та її наслідки.

Манн Г. Літа зрілості короля Генріха ІV: Роман / Г.Манн; з нім. перекл. Ю.Лісняк; передм. і приміт. К.Шахової. – К.: Дніпро, 1985. – 748 с. – Серія «Вершини світового письменства», том 54.

Машіка В. Спільні та відмінні ознаки вчень та діяльності Яна Гуса і Мартіна Лютера / В.Машіка // Історія України. – 2015. – Жовт. (№ 20). – С. 6.

Методичні рекомендації з історії середніх віків та нової історії у 8 класі.

Машіка В. Спільні та відмінні ознаки Реформації і Контрреформації у Франції та Німеччині / В.Машіка // Історія України. – 2015. – Жовт. (№ 20). – С. 10-11.

Соловьёв В.С. Три разговора о войне, прогрессе и конце всемирной истории, со включением краткой повести об Антихристе и с приложениями / В.С.Соловьёв; общ. ред. и сост. А.В.Гулыги, А.Ф.Лосева; примеч. С.Л.Кравца и др. // Сочинения в 2 т. 2-е изд. Т. 2. – М.: Мысль, 1990. – С. 635-762. – Серия «Филос. Наследие», том 111.

Наведено думки відомого російського філософа, родича Григорія Сковороди й учня Памфіла Юркевича, про друге пришестя Христа. У передбаченні, що ґрунтується на біблійних пророцтвах книги Апокаліпсису, йдеться, зокрема, про остаточне поєднання трьох гілок християнства: православ’я, католицизму та протестантизму.

Україна. Президент. Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації : Указ Президента України від 23 серпня 2016 р. № 357/2016. – Офіц. вид. // Урядовий кур’єр. – 2016. – № 161. – С. 4.