Батьківщину
люблять не за те, що вона велика й широка, а за те, що вона рідна й своя.
Максим Берлинський, перший біограф Києва
Ісаак Прохорович Мазепа народився 28 (16-го за ст. стилем) серпня 1884 р. в родині хліборобів козацького походження. Сталося це
недалеко від моєї малої батьківщини – у селі Костобобр Новгород-Сіверського
повіту Чернігівської губернії, за сучасним адміністративним поділом це село
Костобобрів Семенівського району Чернігівської області.
Навчався хлопець спочатку в
Новгород-Сіверській повітовій бурсі, згодом у Чернігівській духовній семінарії.
Екзамени за гімназійний курс Ісаак складає екстерном – для семінаристів це було
необхідною передумовою здобуття вищої освіти, а вже восени 1904 р. стає
студентом факультету природничих наук Санкт-Петербурзького університету. Тут
він долучається до діяльності Української студентської громади, а згодом стає
членом Революційної Української Партії (РУП).
1905 р. Ісаак вступає до лав
Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії (УСДРП), лідером якої він
стане пізніше. У Санкт-Петербурзі доля зводить Ісаака з Симоном Петлюрою, тут
він знайомиться також з майбутньою дружиною, студенткою Медичного жіночого інституту
Наталією Сингалевич. У березні 1907 р. петербурзька організація УСДРП делегує Мазепу
на з’їзд партії до Києва.
1910 р. Мазепа закінчує навчання в
університеті. Згодом, за відрядженням Міністерства землеробства Росії, з метою
подальшого вивчення агробіології, він вирушає до Австро-Угорщини, Німеччини,
Данії та Швеції. Від 1912 р. Мазепа працює агрономом у Нижньогородському губернському
земстві, а під час Першої світової війни – на Північному Кавказі (це звалося
тоді «мобілізований агроном»).
1915 р. він повертається до України,
осідає в Катеринославі (тепер Дніпро). У часі Української революції, після
утворення Центральної Ради, багато робить для розгортання діяльності
українських партій та організацій, зокрема, разом з Панасом Феденком видає
газету «Наше слово».
На ІІ Всеукраїнському з’їзді
Рад, що відбувся 17-19 березня 1918 р. в Катеринославі, Мазепа очолив фракцію
українських соціалістів, до якої увійшли представники УСДРП та праві українські
есери. Не забуваймо, що слово «соціаліст» було в тому часі надзвичайно популярним,
як от тепер «євро», і його треба було обов’язково
«тулити» до назви партії чи фракції, бо інакше виборці не голосуватимуть «правильно».
У квітні 1918 р., коли радянські
війська залишили Катеринослав, Мазепа очолив Губернську революційну раду – орган
місцевої політичної влади того часу. А 5 квітня 1919 р. його призначили
міністром внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. На цій посаді Мазепа
організовував допомогу жертвам єврейських погромів, направляв підлеглих
урядовців на місця для припинення антисемітської агітації, виїздив на фронт,
брав участь у нарадах з головним отаманом Симоном Петлюрою. Взагалі,
Мазепа вважав, що армія без політичного контролю стане неминуче знаряддям усіх
авантюристів.
У серпні 1919 р. Мазепа стає
головою уряду Директорії. Фактично, він перебував на цій посаді до 28 травня
1920 р., але упродовж цього періоду не мав можливості контролювати все те, що
робилося від імені УНР. Зокрема, Мазепа дуже критично поставився до
Варшавського договору, підписаного у квітні 1920 р. Симоном Петлюрою. Власне, укладання
цієї ганебної, на його переконання, угоди і стало причиною його добровільної
відставки.
Ще близько місяця Мазепа працює на
посаді міністра земельних справ, 5 липня 1920 р. вирушає до Львова на
конференцію УСДРП Галичини, а далі – просто емігрує до Чехословаччини. Працює
доцентом Української господарської академії в Подебрадах, згодом – доцентом
Українського технічно-господарського інституту. Заняття агроботанікою, як от
дослідження флори полонин Карпатської України, він вдало поєднує з
політологією: 1931 р. на правничому факультеті Українського вільного
університету в Празі Мазепа успішно захищає докторську дисертацію.
Політичні та публіцистичні праці
того часу Мазепа оприлюднює в журналі УСДРП «Соціал-демократ». Так, 1922 р. у
Львові побачила світ його книга «Большевизм і окупація України», за рік у
Берліні виходить її переклад німецькою. ЦК УСДРП здійснює аналіз голоду
1921-1922 рр., відповідно, 1923 р. німецькою та англійською мовами видається
книга Мазепи «Голод на Україні», в якій політику компартії названо головною
причиною жахливої трагедії нашого народу.
Слід також відзначити, що Мазепа
заперечував націоналізм Донцова, натомість пропагував здоровий патріотизм,
обстоював національні традиції та цінності. Він дуже довго (аж до жовтня 1941
р.) працював над найвидатнішим своїм твором – тритомником «Україна в огні й
бурі революції». Пояснити це можна тим, що в роботі автор застосовував науковий
метод відтворюваних процесів: щоденникові записи, з ретельно занотованими
подіями та фактами; документи, що часто бачив лише він; стенографічні нотатки
промов та виступів діячів УНР на різних зібраннях…
Отже, Мазепа не поспішав
оприлюднювати власні думки та вкрай критично ставився до матеріалів інших
учасників революції: «До цього мене спонукає також те, що багато з наших
визначніших діячів тої доби, на мою думку, в своїх спогадах дають оцінку
революційних подій тих часів на підставі занадто суб’єктивного
неісторичного підходу до справи. Взагалі мені здається, що наші мемуаристи
чомусь занадто вже віддаються гіперкритиці й за дрібним повсякденним намулом
тих бурхливих часів не бачать величі самих змагань українського народу».
Для сучасного науковця Ісаак
Мазепа впевнено посідає чільне місце серед найвидатніших істориків доби
Українських Визвольних змагань. Головну його працю – тритомник «Україна в огні
й бурі революції 1917-1921 рр.» – видано у Празі 1942-1943 рр., згодом, вже по
ІІ світовій війні, перевидано 1951 р. в Мюнхені та 2001-2002 рр. у
Дніпрі.
Рекомендована література
Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у
відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул.
Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):
Використано матеріали програми
Юрія Шаповала «Мить історії» (Українське радіо).
Гаврик В. Ісаак Мазепа: перші кроки у великій політиці / В.Гаврик //
Сіверянський літопис. – 2012. – № 1-2. – С. 106-111.
Мазепа І.П. Україна в огні й бурі революції. 1917-1921: ІІ. Зимовий
похід. ІІІ. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УНР /
І.П.Мазепа. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. – 334 с.
Наведено заключний розділ з 2-ї частини та 3-я частина спогадів видатного
українського державного діяча про події Української революції 1917-1921 рр.
Запропоновано також розділ «Додатки і документи», що містить 3 додатки та 20
документів, зокрема, додаток про голод на Україні в рр. 1921-1922 та Декларацію
Правительства І.Мазепи в справі об’єднання
Української Галицької Армії з Армією Наддніпряською.
Солдатенко В. «Ми хочемо самі порядкувати своїм життям» (Ісаак
Прохорович Мазепа) / В.Солдатенко // Проект «Україна». 1917-1920 рр. Постаті. –
Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – С. 445-462.
Немає коментарів:
Дописати коментар