«Гроші»

Я не буду панувати, ні ! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю.

Іван Карпенко-Карий. Сто тисяч

Іван Карпович Тобілевич народився 17 (29) вересня 1845 р. в с.Арсенівці Великовисківської волості Ольвіопольського повіту Херсонської губернії (тепер – с.Веселівка Ново-миргородського району Кіровоградської області).

Батько і мати Івана мали сильні й красиві голоси. Крім того, батько був цікавим оповідачем-гумористом. «Його спосіб розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх тих, хто його слухав, аж лягати від реготу. Сам Карпо Адамович, розповідаючи, залишався серйозним, стриманим і навіть трохи суворим. Він ніколи не виявляв своїх почуттів яким-небудь рухом обличчя, навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. Отим умінням артистично розповідати Карпо Адамович наділив і своїх синів – Івана, Миколу й Панаса», – свідчила дружина І.Тобілевича – Софія.

У літературу І.Карпенко-Карий прийшов у зрілому віці, маючи значний досвід активного учасника театрального аматорства на Україні. У його драматургічній спадщині – 18 оригінальних п’єс і кілька переробок.

Щедрий талант сатирика гоголівсько-щедрінського типу І.Карпенко-Карий виявляє в комедіях «Сто тисяч» (1890) і «Хазяїн» (1900). Разом з комедією «Розумний і дурень» вони складають своєрідну трилогію. Жадоба збагачення хитрого і спритного мужика, який в нових суспільних умовах вийшов на історичну арену, є визначальною для головних героїв комедії «Сто тисяч» Герасима Калитки та комедії «Хазяїн» Терентія Пузиря.

«П’єсу «Гроші» Іван Карпович надумався писати ще на хуторі «Надія». Комедія повинна була показати широкому світові пристрасть селянства до «святої земельки» і до нагромадження грошей, щоб було за що її купити. Закінчив він її у 1889 р. Відсилаючи вже готову п’єсу до цензури, Іван Карпович вирішив, що назва «Сто тисяч» буде краще відповідати сюжету п’єси. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхне значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять», – згадувала дружина письменника Софія Тобілевич у книжці спогадів «Мої стежки і зустрічі».

Калитка скуповує землю не тільки у розорених панів, а й у селян, до яких не має милосердя. Свої глитайські почуття і думки він камуфлює святенницькою, псевдоліричною, фарисейською патетикою: «Ох, земелько, свята земелько, – божа ти донечко ! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобретав би тебе без ліку. Легко по своїй землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пашниця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…».

Поруч з Калиткою, основним персонажем п’єси, від початку до кінця ходить його світлотінь – копач Банавентура, колишній шляхтич, що в умовах пореформеної дійсності повністю розорився, але, не зумівши пристосуватись до нових умов, мріє про багатство, яке пов’язує з пошуками скарбів.

Жартівник і фантазер, Банавентура не здатний глянути у вічі правді життя, неспроможний осягнути безвихідь, в якій опинився. Таким контрастом між обома героями І.Карпенко-Карий досягає вражаюче переконливого втілення ідеї твору: капіталізм – це рушійна і водночас руйнівна сила суспільства.

25 липня 1890 р. трупою П.Саксаганського в Ростові-на-Дону вперше виставлено комедію в 4 діях «Сто тисяч». Автор виконував роль Калитки, що увійшла до золотого фонду українського театру. Так розпочалося довготривале, до нинішніх часів, сценічне життя комедії. Вперше надруковано її в журналі «Зоря» у Львові, 1891 р. 

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Бурбач В. Калитка і Пузир. Ява друга… / В.Бурбач // Культура і життя. – 2005. – № 40-41 (19 жовт.). – С. 3.

Голик О. "Один із батьків новочасного українського театру" : І.Карпенко-Карий і розвиток театрального мистецтва в Україні / О.Голик // Українська мова й література в середніх навчальних закладах. – 2011. – № 10. – С. 22-29. – Бібліогр.: 5 назв.

Урок української літератури.

Єна Я. Дворянство до добра не доведе... / Я.Єна // Все для вчителя. – 2012. – № 9-10. – С. 29-30.

Компаративний аналіз п’єс Мольєра та Карпенка-Карого на інтегрованому уроці зарубіжної та української літератури.

Кагал О. "Хазяїн" українського театру. Найдорожчі світлини із життя Івана Карпенка-Карого / О.Кагал // Все для вчителя. – 2012. – № 1-2. – С. 5.

Каратай Н. Смисл життя в розумінні Герасима Калитки / Н.Каратай // Все для вчителя. – 2000. – № 3. – С. 16-18.

Запропоновано урок рольової гри з української літератури.

Карпенко-Карий І. Сто тисяч (Комедія в 4 діях) / І.Карпенко-Карий; худож.-оформлювач А.Ленчик // Хазяїн : Драматичні твори. – Харків: Фоліо, 2008. – С. 57-107. – Серія «Українська класика».

Комар О. Тема. О. де Бальзак "Гобсек" та І. Карпенко-Карий "Хазяїн": фрагменти конспекту інтегрованого уроку з використанням компаративного аналізу з української та зарубіжної літератур / О.Комар // Зарубіжна література в школах України. – 2013. – № 4. – С. 51-52.

До скарбнички дистанційного тренінгу. Наведено типи аналізу художніх творів, адаптованих до шкільної практики.

Малютіна Н. Явище жанрової інтерактивності у драматургії І.Карпенка-Карого / Н.Малютіна // Слово і час. – 2008. – № 1. – С. 53-61. – Бібліогр.: 14 назв.

Матейчук С. І.Карпенко-Карий. «Сто тисяч» / С.Матейчук // Все для вчителя. – 2012. – № 17-18. – С. 77.

Пилипчук Р. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) – виданий і невиданий / Р.Пилипчук // Культура і життя. – 2005. - № 42-43 (2 листоп.). – С. 5.

Проніна Л. Іван Карпенко-Карий. Трагікомедія «Сто тисяч» / Л.Проніна // Все для вчителя. – 2012. – № 17-18 (верес.). – С. 123.

Сафонова А. Дослідницька робота учнів під час вивчення комедії І.Карпенка-Карого «Сто тисяч» / А.Сафонова // Дивослово. – 2000. – № 6. – С. 27-31.

Хутір Надія // Позакласний час. – 2011. – № 6. – С. 82-83.

Про державний музей-заповідник І.Карпенка-Карого (Тобілевича), до якого входять: батьківська хата, будинок, літературно-меморіальний музей, парк-пам'ятка площею 11 га.

Чернецький Є. Тобілевичі / Є.Чернецький // День. – 2012. – 16 листоп. (№ 209-210). – С. 15.

Про Софію Тобілевич (Дитківську) (* 3 (15) жовт. 1860, с.Новоселиця, Жмеринський р-н, Вінницька обл. — † 7 жовт. 1953, Київ) — українську акторку, мемуаристку, перекладача, фольклористку, дружину Івана Карпенка-Карого та племінницю Зиґмунта Сєраковського (одного з лідерів польського повстання 1863 р.).