Український народ: випробування голодом (до 85-х роковин Голодомору)

Так добре, як в СРСР, ще ніде не обідав.

Бернард Шоу, ірландський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури (вислів 1933 р.)

         Почнемо зі статистики: у березні 1930 р. в СРСР зафіксовано 6528 масових селянських виступів, з яких 2945, тобто 45%, майже половина – в Україні ! Пам’ятаймо, що тоді українці становили лише 1/5 (20%) від загального населення Радянського Союзу. Це змусило режим відступити: у другій половині березня 1930 р. рівень колективізації знижується до 70% (від найвищого досягнутого показника), у жовтні того ж року він вже менший за 30%.

         Проте в наступному, 1931 р., колективізація триває, не так жорстко, але досягає 70%. Настає 1932 р., протести селян не подолано, і Сталін розуміє, що з Україною треба щось робити. Недарма в одному з листів до Кагановича він пише: «Україну ми можемо втратити». За перші 7 міс. 1932 р. відбулося понад 900 масових виступів, менше, ніж 1930 р., але це 56% усіх протестів у Радянському Союзі !

         Саме тому варто відкоригувати хронологічні межі Української революції. Це швидше [1917; 1933] рр., а встановлювати рамки [1917; 1921] рр. – некоректно, адже протести тривали і 1922 р., і надалі… Не припинялися вони й після того, як у селян вилучили усю зброю. Не забуваймо також, що Україна – це кордон із Заходом, і Сталіну потрібне було тут лояльне населення. У 1930-х СРСР вперто готувався до війни, започатковано широку танкову програму…

         Якими методами це досягалось ? Від 1929 р. Західний світ потерпав від Великої депресії, відповідно, був вкрай заглиблений у свої внутрішні проблеми. У Радянському Союзі тоді бачили привабливого економічного партнера, що купує обладнання, машини, технології, продає збіжжя… Результат ? Найбільше про Голодомор писали в нацистській Німеччині.

         Едуард Еріо, прем’єр-міністр Франції, впливовий політик того часу. Саме до нього зверталася українська діаспора із запитами: «Чи це правда, що в Україні від голоду помирають люди ?». Еріо мав можливість неодноразово мандрувати Радянською Україною. Відвідав Суми, Харків, Дніпропетровськ (тепер Дніпро), багато сіл. Усе складалося так, ніби він сам обирав, куди їхати, проте увесь маршрут було ретельно опрацьовано радянськими чекістами.

У селах на Еріо чекали величезні довгі столи, за якими смачно пили та їли (!) усміхнені люди в гарних українських костюмах. Прем’єр подорожував потягом, а довкола бачив радісних та безтурботних пасажирів. Це все були актори… Результат ? ЗМІ авторитетно й послідовно наполягали, що міф про голод в Радянській Україні вигадали в нацистській Італії та Німеччині.

         Гаррес Річард ван Джонс, журналіст. У березні 1933 р. його публікації про ситуацію в Україні потрапили до багатьох видань, зокрема, The Manchester Guardian та The New York Evening Post, згодом до The New York Times – найстарішої та дуже впливової щоденної газети США, що вважається взірцем друкованого слова. Джонс мандрував Україною без дозволу радянської влади, тому оприлюднені ним сенсаційні та жахливі матеріали про страшний голод були негайно ж заперечені тоталітарною владою. Історія вчить, що в тій інформаційній війні радянський режим переміг.

         Польський священик Міхал Бранкевич, що досить тривалий час проводив пасторську роботу серед колишніх в’язнів нацистських концтаборів, згадує, як його вразив постійний страх голодної смерті, притаманний цим людям. Він засвідчує, як ті, що дивом порятувалися від газової камери, створювали справжні харчові склади…

         Схожу поведінку демонстрували українці, що пережили 1933-й. Наприклад, моїй бабусі Марії тоді було лише 7 років, але упродовж усього часу, скільки її пам’ятав (бабуся померла у 2004 р.), вона хвилювалася, що не стане чого їсти. Так і прожила все життя на невеличкому хуторі на півночі Чернігівщини, якого вже не існує на адміністративній карті України…

         Віддалені наслідки Голодомору Україна відчуватиме ще тривалий час. Виявом цього, зокрема, є стрімке поширення в нашій країні діабету ІІ типу, що, як відомо, спричинений у першу чергу порушенням обміну речовин.

         Не можна не торкнутися тут і питання батьківства. Справді, у сучасній Україні 3/5 родин – неповні, нема голови сім’ї. Тобто, фізично тато в дитини може й є, але батьки, наприклад, розлучені, не живуть разом. Думаю, що ця тенденція зберігається не просто від Голодомору 1932-1933 рр., вона триває вже понад століття, від початку Української революції…

Чому ? Бо тоді годувальник, у першу чергу, вирушав на заробітки чи пошуки хліба для родини. Не завжди повертався. Чим це загрожує Україні в глобальному вимірі ? Відомо: як у людини побудовано стосунки з батьком, так буде в неї з Богом. Коли нема батька ? Тоді нема й Бога… «Якщо Бога нема, то все дозволене», – пригадаймо тут Федора Достоєвського.

Це багато чого пояснить щодо реалій нашого сьогодення. Дитина, що виросла без батька, на все життя лишається інфантильною, тобто реалізує «дитячі» мрії. Така людина залюбки читає казки, занадто довірлива (до всіх, майже без винятку), неперервно змінює життєві плани та уподобання, повсякчас скаржиться рідним на те, як її пригнічує та ображає оточення… Пам’ятаймо про це.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

        

         Використано матеріали програм Тетяни Калініченко «Історичні діалоги» та Сергія Іваницького «У ваших намірах» (Радіо Марія).

Агапова Д. У майбутньому буде тільки краще, якщо пережили таку біду / Д.Агапова // Країна. – 2017. – № 11. – С. 8-10.

Канадська історична драма «Гіркі жнива» – перший англомовний художній фільм про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Наведено враження кінокритиків від перегляду картини.

Галущак І. Стефан Романів: «Світ має визнати Голодомор геноцидом українського народу» / І.Галущак // Слово Просвіти. – 2018. – 26 квіт. – С. 3.

Про зустріч у Львові «Україна пам’ятає – світ визнає», в якій взяв участь Стефан Романів, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конгресу Українців, президент Союзу українських організацій Австралії.

Дорош Є. «Моя тема в літературі – любов до людини» / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 12 трав. – С. 11.

До 105-річчя (11 травня) від дня народження Михайла Стельмаха, видатного українського письменника, першого, хто згадав про Голодомор в радянській літературі («Гуси-лебеді летять») та першого, хто ще 1952 р. спробував правдиво написати про діяльність ОУН-УПА («Над Черемошем»).

Клименко О. Я сам був свідком того... / О.Клименко // Літературна Україна. – 2016. – 8 груд. – С. 14.

Наведено спогади та вірш про Голодомор 85-річного читача «ЛУ».

Лук’янчук Г. 1933: «І чого ви ще живі ?» / Г.Лук’янчук // Літературна Україна. – 2016. – 1 груд. – С. 5.

Про книгу усних історій живих свідків Голодомору, підготовлену в Інституті історії України НАНУ.

Мусієнко Р. Таки діагноз... / Р.Мусієнко // Сіверщина. – 2017. – 14 груд. – С. 7.

Про недоречність безвідповідального вживання слів «геноцид» та «голодомор» заради посилення емоційного впливу на аудиторію. Таке використання нівелює терміни та є наругою над пам'яттю невинно убієнних.

Неживий О. «Війнуло земним, неповторним, як сама юність...» / О.Неживий // Слово Просвіти. – 2018. – 29 берез. – С. 8-9.

Про Олеся Гончара як штатного працівника газети «Розгорнутим фронтом» (1933 р.), органу Бригадирівського райпарткому та райвиконкому Харківської обл. (тепер у складі Козельщинського району Полтавської обл.).

Овчаренко Е. Свідки великого злочину / Е.Овчаренко // Слово Просвіти. – 2018. – 26 квіт. – С. 3.

Про виставку «Сторожові правди», відкриту в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору», що пропонує 10 історій від живих свідків Голодомору 1932-1933 рр.

Орел М. Він перший розповів про Голодомор : до Дня пам’яті жертв Голодоморів / М.Орел // Пенсійний кур’єр. – 2016. – 25 листоп. – С. 2.

Про Джеймса Мейса (James Mace), американського дослідника українського Голодомору.

Панченко В. Василь Барка був чесний із собою : до 110-річчя від дня народження письменника / В.Панченко // Слово Просвіти. – 2018. – 19-25 липня. – С. 12.

Про видатного українського письменника – Василя Барку (Очерета, 1908-2003), лауреата Всеамериканського конкурсу малої преси та міжнародної премії Фундації Антоновичів (США), автора першого у світовій літературі прозового твору про Голодомор 1932-1933 рр. («Жовтий князь», 1962).

Прокопенко М. Нестримний «Голод до правди» / М.Прокопенко // День. – 2017. – 19-20 трав. – С. 18-19.

Про документальний фільм, що розповідає про Ріа Клайман (Rea Clyman), канадську журналістку, яка упродовж чотирьох років працювала в СРСР та правдиво розповідала про геноцид українців 1932-1933 рр.