«Письменником можна стати тоді, коли ти без цього не зможеш жити…»:

до 105-річчя від дня народження Григорія Тютюнника

         

Григорій довго мовчав, так довго, що я встиг обидитися на ту його мовчанку й хотів уже «гордо піти», як він сказав:

«Ремарка я теж читав і шаную його… Може, комусь (він таки добре натис на «комусь») навіть хотілося б полоскотати нерви інтелігентній публіці, дати її інтелекту калорійну поживу… – Тут він зробив довгу паузу. – Тільки хто ж буде писати для оцих людей? – і кивнув на село. – Для них і про них. Ремарк?» 

Григір Тютюнник. Коріння. Спогади про автора роману «Вир» Григорія Михайловича Тютюнника

 

Григорій Тютюнник (06.05.1920–29.08.1961), широковідомий автор роману «Вир» – одного з найкращих про українське село 1930–1940-х рр., відзначений Державною премією України (1963). Знову Григорій (літературне ім’я Григір) Тютюнник (05.12.1931–06.03.1980) добре вгадуваний як унікальний, талановитий український письменник, класик і майстер новелістики.

 

Про «непорозуміння» з однаковими іменами двох братів-літераторів доволі яскраво напише молодший, Григір, у своїй біографічній повісті «Коріння. Спогади про автора роману «Вир» Григорія Михайловича Тютюнника»:

 

«Коли народився Григорій – це було 6 травня 1920 року, – його вирішили назвати Георгієм, або ж, як у нас кажуть, Ігором. Назвали. І послали Федота Йосиповича Буденного, Григорієвого діда по матері, записати онука в сільраду. Випивши на радощах удома – онук! – дід вирушив до сільської ради.

 

Коли ж нарешті доплуганився туди, куди його було послано, то вже не тямив, як звелено йому записати онука. Став пригадувати – не пригадується, то сказав секретареві: «Пиши Грицьком. Воно мо’, й не так, як казали, зате просто, по-нашому!» І став Георгій Тютюнник, якого навіть мати не розучилася й досі називати Горею, – Григорієм. Про дідову витівку довідалися аж тоді, коли 1935 року брали у райзагсі довідку про народження, щоб хлопець міг учитися в Зіньківській десятирічці».

 

Стосунки між братами спочатку доволі гострі й напружені... Григір пише про це відвертіше: «Сходитися ми почали аж тоді, коли я служив на Далекому Сході. Туди прийшов мені перший лист од Григорія. Він писав, що ми брати й повинні спілкуватися, не забувати один одного.

 

Я пишу «почали сходитися», бо відразу не зійшлися. Надто вже довго були чужі. Григорієві листи здавалися мені фальшивощирими. Чому він не помічав мене раніше, а тільки тепер, як уже я й сам не пропаду? – так думав. А тут раптом одержую зі Львова лист, вкинутий у Владивостоці, не лист, а записочку – з запитанням про те, як мені живеться, суху, коротку, без щирості! Прочитав і з коментарями на полях – вони здавалися мені дотепними – одіслав назад… Через місяць прийшла вбивча відповідь».

 

У своєму листі від 6 січня 1954 року Григорій (старший) намагається послідовно й виважено розбудувати стосунки: «Те, що ти прислав мого листа назад зі своїми помітками… свідчить про те, що в тобі немає такту культурної людини, а, навпаки, є трохи хамства і кволих спроб стати в позу… Ти це кинь. Будь скромним і знай, що хвастунів я органічно не переношу».

 

У відповіді Григора відчуваємо, наскільки складним є для нього шлях порозуміння: «Я сів і написав, що… я не хам. У формі протесту. І заявив про розрив стосунків. Але ж на превеликий подив, відчув після цього, що Григорій – мій брат, справжній старший брат! Я завжди був сам. І коли бачив, як мого товариша скубе за віщось старший його брат, заздрив… молодшому. Хотілося брата. І от він об’явився й поскуб!»

 

А вже взимку 1960 року у Кам’янці-Бузькій (в цьому місті за 40 км від Львова живе тоді старший брат з дружиною Оленою) Григорій завзято допомагає Григору редагувати його оповідання: «Ми зсунули стільці, притулилися голова до голови, і Григорій прочитав перше речення… До півночі оповідання було прочитано. По реченню. Ми встали з-за столу радісні, схвильовані, як розгарячені коні, ходили один за одним кругом столу, і Григорій гув натхненним баском…».

 

Цієї ж творчої ночі Григір отримує ще дві вкрай важливі поради від Григорія, а саме, як потрібно писати (кредо письменника) та якою мовою: «Писати треба так, наче пишеш останню свою річ у житті. Викладайся весь: слово, настрій, образ – все віддай, що виплекав.

 

От ти пишеш по-російськи… Ну що ж, як воно вже так склалося, пиши. Тільки знай, братику, мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу не через їхню мову, сиріч душу? Ти обов’язково зайдеш у цей тупик і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу. Тоді згадаєш мене!»

 

Так поступово, у рідній Шилівці на Полтавщині (тепер у складі Зіньківської міської громади), творча співпраця переростає у щирі, теплі стосунки між братами: «Тоді ми вмовилися не розлучатися до світанку і зустріти зорю посеред мосту, де не раз простоювали, злігши грудьми на перила, до самої півночі. Потім прощалися, і Григорій казав: «Ходімо вже, Грицьку, проведу тебе до кінця мосту, та й по домівках».

 

У кінці мосту знову прощалися, і вже я казав йому: «Ходімо ж, тепер проведу і я тебе до кінця мосту». І так, бувало, довгенько проводжаємося. Тоді засміємося зі своїх витівок і почимчикуємо у протилежні від мосту боки: він до своєї хати, я до своєї. А то сказали собі: стоятимемо до ранку, поки люди в селі заворушаться.»

 

Наостанку Григір приходить до найважливішого висновку: «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові». 

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених унікальною постаттю Григорія Тютюнника запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Неживий О. «І бажаю всіх благ» : із життєпису Григорія і Григора Тютюнників / О. Неживий // Слово і Час. – 2017. – № 2. – С. 77-83.

Запропоновано лист та листівку Григорія Тютюнника (старшого) до Людмили Тютюнник (Корецької), дружини брата Григора, від 14.01.1959 та 26.01.1960 відповідно.

 

Рожнятовська О. А. І сурмитиме недоспівана пісня. До 80-річчя від дня народження Г. М. Тютюнника (1920–1961) / О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам’ятних дат 2000. ІІ квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – 2000. – № 2. – С. 40-44.

 

Тютюнник Г. Облога : Вибрані твори / Григір Тютюнник ; передм., упоряд. та приміт. В. Дончика. – Київ : Пульсари, 2005. – 832 с.  

Автобіографія ; Коріння. Спогади про автора роману «Вир» Григорія Михайловича Тютюнника ; Листування між Григорієм та Григором Тютюнниками.

 

Тютюнник Г. Вир : роман / Григорій Тютюнник. – Київ : Укр. Центр духовної культури, 1998. – 592 с. – (Укр. іст. роман).

 

Тютюнник Г. Вир : роман / Григорій Тютюнник. – Київ : Дніпро, 1995. – 565 с.

  

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів