«Шляхи мої неміряні, гори мої неважені»: до 130-річчя від дня народження Тодося Осьмачки (1895–1962)

 

Тому, минувши всякі перешкоди,

звертаюся до тебе, Краю мій,

я з вірою, що ти у час свободи

мене згадаєш, як найтяжчий біль,

що виграли тобі твої походи

на полі духу і живих надій,

І скажеш: «Це не помилка й провина,

а голос вірного мойого сина!»

Тодось Осьмачка. Поет

 Якщо на початку 1930-х рр. вдавати із себе хворого і божевільного допомогло Тодосеві уникнути неминучого арешту й подальших таборів або навіть розстрілу в Україні, то вже наприкінці 1940-х рр. вдавана хвороба «наздоганяє» Осьмачку в США: в нього справжнісінька манія переслідування!

 

В еміграції Тодося Осьмачку найкраще знає Марія Кейван (1914–2002), письменниця і лікарка. Ось вагомий підсумок з її спогадів про поета-втікача: «Можна дивуватись, що людина з психічною хворобою зробила такий колосальний вклад у культуру, а до того стала прикладом по-геройськи безкомпромісового життя».

 

А от Людмила Коваленко (1898–1969), письменниця і радіожурналістка, у своїх спогадах про письменника немов читає його думки, згідно з якими «вороги напускають на нього цю хворобу якимись незнаними йому способами… Це давало Осьмачці певне звільнення від хвороби, певний катарсис: він був переможцем, обдурював ворогів, тікав від них до нового міста и нового приміщення, і там уже – цілком вільний від усякого напуску хвороби – міг вільно творити… аж доки вороги не відшукували його й там. Ця концепція, що хвороба не є його, а надіслана комуністами і гепеушниками та їхніми слугами, давала Осьмачці певність, що сам він здоровий, що він може і мусить працювати, бо світ чекає від нього творів, які тільки він може дати!».

 

На превеликий жаль, це не рятує Поета від самого себе, і про фінальні дні Осьмачки на цьому світі яскраво і зворушено напише Іван Багряний (1906–1963), відомий український письменник і публіцист: «Останній раз я бачив його в лікарні в Мюнхені, розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку, витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого… І я тоді мало не заломився в моїй вірі в українську людину, для якої і найкращі сини нації – порожнеча».

 

В мене відразу виникає цілком слушна аналогія: Джон Неш-молодший (1928–2015), американський математик, який за свій внесок до теорії ігор отримав Нобелівську премію з економіки (1994), тривалий час хворів на шизофренію. Головна відмінність між ним і Осьмачкою: Джон вилікувався, а от Тодосеві не судилося… Причину, на мою думку, слід шукати в стартових умовах: Неш зростає у вільному світі, Осьмачка – в радянському мороці пропаганди й брехні.

 

На завершення: відгук Юрія Шереха-Шевельова (1908–2002), українського історика, професора Гарвардського та Колумбійського університетів, про творчість Тодося Осьмачки: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Тодося Осьмачки запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Власенко І. Утікач Тодось / І. Власенко ; худож.-оформл. М. С. Мендор. – Харків : Фоліо, 2022. – 158 с. – (Мистецькі біографії).

 

Коваленко В. «Українським елементам не дають вільно жити» : Політика Тодося Осьмачки щодо української національної культури / В. Коваленко // Слово Просвіти. – 2025. – 20-26 берез. – С. 7.

Проаналізовано матеріали двох кримінальних справ щодо Теодосія Осьмачки (1933 і 1934 рр.), які зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.

 

Маценко Г. Живе відчуття доби. Славетні гості Львова : Тодось Осьмачка / Г. Маценко // Дзвін. – 2023. - № 1-2. – С. 255-256.

Наведено спогади Ю. Стефаника, письменника і громадського діяча, про короткочасне перебування Тодося Осьмачки у Львові у 1942 р.

 

Осьмачка Т. Із-під світу : поетичні твори / Теодосій Осьмачка ; літ. ред. Ю. Шереха-Шевельова. – Нью-Йорк : Укр. Вільна Акад. Наук у США, 1954. – 317 с.

 

Осьмачка Т. Пісня з півночі : лірична поема. Україна : вірш / Т. Осьмачка ; упорядкув. і передм. Шкляра В. І. // Шляхи сподівань : Укр. л-ра кінця XVIII – початку ХХ століття. – Київ : Грамота, 2006. – С. 497-505. – (Шк. б-ка).

 

Осьмачка Т. Поезії / Т. Осьмачка // Вітчизна. – 2003. – № 7-8. – С. 120-132.

 

Осьмачка Т. Поезії. Повісті : Старший боярин ; Ротонда душогубців / Т. Осьмачка. – Київ : Наукова думка, 2002. – 424 с. – (Б-ка школяра).

 

Осьмачка Т. С. Старший боярин ; План до двору : Романи / Т. С. Осьмачка. – Київ : Укр. письменник, 1998. – 239 с.

 

Поет знеможеної душі : до 110-річчя від дня народження Тодося Осьмачки / Авт.-упоряд. Кононенко В. О. (кер.), Гриценко О. О., Заморіна Т. М. та ін. // Знаменні дати. Календар 2005 : щорічник. – Київ : Україна, 2005. – С. 83-87.

 

Процюк С. Мучеництво (Тодось Осьмачка) / С. Процюк // Відкинуті і воскреслі : Есе про письменників і суспільство. – Брустурів : Дискурсус, 2021. – С. 55-57.

 

Слабошпицький М. Поет із пекла (Тодось Осьмачка) : роман-біографія / М. Слабошпицький // Київ. – 2003. - № 4. – С. 18-45.

 

Сповідуючи правду : 125 років від дня народження Тодося Осьмачки // Шкільна бібліотека. – 2020. – № 4. – С. 29.

 

Токмань Г. Мотив самотності в поезії Тодося Осьмачки: екзистенціально-діалогічна інтерпретація / Г. Токмань // Слово і Час. – 2020. – № 5. – С. 75-95.

 

Чернюк С. Образ духовної України в творчості Тодося Осьмачки / С. Чернюк // Слово і Час. – 2001. – № 3. – С. 65-72.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Хто спинився – той служить тьмі. Хто в поході – звитяжить він»: до 125-річчя від дня народження Юрія Липи

 

Особисто для мене постать Юрія Липи (05.05.1900–20.08.1944) є унікальною: історик, лікар, письменник… Найголовніше: у кожній із цих, на перший погляд, дуже віддалених одна від одної сфер, Юрій доходить до самих витоків, найпотаємніших глибин. У «співпраці» Липи-поета та Липи-науковця народжується вірш «Призначення» та трактат «Призначення України».

 

Попри те, що в обох творах яскраво бачимо відлуння концепції Григорія Сковороди про самопізнання, далі у вірші «Народи» Юрій Липа підкреслює важливість лишитися собою, відкинути меншовартість, не застосовувати до себе критеріїв іншого:

 

Глянь, проходить Француз, той, що має сто мислей на мить…

Ось Германець, люнатик у знаках і маршах…

Ось і ти став і дивишся гнівно. Пізнай їх.

Кожен з них є собою, а ти – Українець.

 

З іншого боку, у втечі від «світу» та «природному спрощенні», активно й послідовно пропагованих Г. Сковородою, Ю. Липа бачить зародки згубної філософії протесту проти самих себе: «Ніяка ідея не викликала понуріших наслідків, ніякий ворожий похід проти України та її земель не дав таких спустошень, як ідея обниження українства, підложжя пораженства».

 

Головний аргумент Ю. Липи: з негативного ніколи не народиться щось по-справжньому вартісне й позитивне. Відповідно, лише до національного «пораженства» приведуть ідеї Миколи Костомарова (неспроможність українців розбудувати власну державу) та Пантелеймона Куліша («делегування» державності північному сусіду).

 

Селянство – найголовніший державотворчий елемент. Це твердження Ю. Липи цілком узгоджується з висновком митрополита Андрея Шептицького, висловленим у часі розмови з Іваном Липою, батьком Юрія: «Найрізніших і часто найздібніших людей має в собі українське селянство».

 

Селянський консерватизм гарантуватиме стабільність і самозбереження української нації (поезія «Селяни»):

 

…Коли ж надійде день Страшного Суду

І велику огняну стіну утворять херувими,

І архангели, трублячи в труби, –

Встануть селяни, як тучі, і заповнять рівнини,

І промовить кожен із дивним спокоєм:

– Господи, був я і злодієм, і героєм, –

Я ж бо ріжним голосам внемлю,

Але дав ти мені, Боже, землю,

То не пустив я нікого,

І не віддав нікому

Аж до блиску і грому

Страшного Суду Твойого!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Юрія Липи запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Ковалів Ю. Юрій Липа / Ю. Ковалів // Слово і Час. – 2019. – № 5. – С. 82-89.

Запропоновано ґрунтовний аналіз ліричних збірок Юрія Липи.

 

Липа Ю. Козаки в Московії. Роман із XVII століття : 4-те видання / Ю. Липа. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги ; журнал «Дніпро», 2000. – 176 с.

 

Липа Ю. Ліки під ногами : Про лікування рослинами / Ю. Липа. – Київ : Україна, 1996. – 107 с. : іл. – 5 тис. пр.

Запропоновано 114 найважливіших рослин для застосування в домашніх і амбулаторних умовах. Передрук видання 1943 р.

 

Липа Ю. І. Твори : В 10 т. Том 1 : Поезія / Ю. І. Липа ; худож. оформл. І. Б. Шутурми. – Львів : Каменяр, 2005. – 543 с. : портр.

 

Мартиненко Ю. В. Лікар людських душ і тіл : до 160-річчя від дня народження І. Л. Липи (1865–1923) / Ю. В. Мартиненко // Календар знаменних і пам’ятних дат 2025. І квартал. – 2025. – № 1. – С. 47-55.

Про батька Юрія Липи – Івана Львовича, талановитого письменника, співзасновника таємного товариства «Братство тарасівців», лікаря і мандрівника. Подружжя Івана та Марії не мало дітей, у лютому 1910 р. всиновили Григорія Геращенка («нове» ім’я – Юрій), похресника Івана Липи.

 

Погребенник Ф. П. Лицар слова і чину : до 100-річчя від дня народження Юрія Липи / Ф. П. Погребенник // Календар знаменних і пам’ятних дат 2000. ІІ квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – 2000. – № 2. – С. 71-74.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів