«Наша українська Равенна»

 

Григорій Глібов, екстравагантний чернігівський дворянин (будь ласка, не плутати з Леонідом Глібовим, відомим байкарем і видавцем – вони навіть не родичі!), відвідує Париж. «Випадкова» зустріч, романтичні побачення… Проте заможному і поважному поміщику, предводителю повітового дворянства, стає все складніше «просувати» стосунки до законного шлюбу: «дама серця» потребує … замок!

 

І Григорій Миколайович, статський радник, закоханий у Середньовіччя, палкий прихильник лицарства, справді його споруджує, з вежами та баштами, з родовими гербами Глібових та Тарновських на фасаді під дахом. Саме так, адже дружиною Григорія Глібова стає Ольга Тарновська, що походить зі знатного козацького роду.

 

«А як же чарівна француженка?» – запитає уважний читач. Але ж це лише чудова легенда, шановний читачу, одна з багатьох про наше дивовижне місто! «А де ж тоді цей замок, чи зберігся він до нашого часу?» – цілком природно постає друге запитання. Про все це (і не тільки!) – в новій книжці Володимира Пилипенка, відомого екскурсовода, історика і педагога…

 

Липень 2025 р.: усіх зацікавлених ознайомитися з новою книгою Володимира Пилипенка запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Пилипенко В. Чернігів. Невигадані історії старовинного міста / Володимир Пилипенко. – Київ : Віхола, 2025. – 200 с. – (Життя). – 1300 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Нас усіх пам’ятають Соловки, Колима…»

 

Автостоп… Чарівне слово, що нагадує про прості правила словотвору в німецькій мові: авто + стоп. Для Олександра Волощука, відомого чернігівського мандрівника й талановитого письменника, це слово перетворилося на одну зі складових насиченого й неспокійного життя. Особисто для мене: унікальна можливість довідатися якомога більше про свого прадіда о. Ігнатія. Але все послідовно.

 

Майже 20 років тому, у 2006-му, Василь Чепурний, головний редактор газети «Сіверщина», на шпальтах свого видання оголосив про неймовірно цікавий та важливий проєкт, а саме про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», заплановану на 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Того ж літа я зустрівся з Олександром Волощуком, ініціатором та головним виконавцем проєкту. Згодом про позитивний результат пошуків Олександр напише в своїй першій книжці «Автостопом на край світу» (2008 р.), а мені з обласного архіву далекого Магадану надійде лист з додатковими відомостями про мого прадіда, Ігнатія Пічевського, православного священника (с. 71).

 

Важливо зазначити, що на момент арешту, в середині 1930-х рр., Ігнатій Миронович ще тільки співав у церковному хорі с. Жадове (Семенівського р-ну Чернігівщини), і вже це вважалося загрозливим для тодішньої влади. Священником у с. Козилівка (Корюківського р-ну Чернігівської обл.) він стане у 1950-х рр., після повернення з Колими, де упродовж 20 років видобуватиме золото. На відміну від Смока і Малюка, відчайдушних героїв Джека Лондона (збірка оповідань "Смок Беллю"), робитиме він це примусово…

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальну мандрівку самотужки (зрозуміло, автостопом, але віртуально), сторінками захопливої книги Олександра Волощука запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Волощук О. Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

  

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Смолоскип, що запалила вона в темну й глуху ніч галицького загумінку, кинув промінь животворної надії по всій українській землі» : до 170-річчя від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920)

 

«В Галичині на перший план виступає Н. Кобринська, що кладе собі метою розворушити наше жіноцтво, працює не тільки на полі белетристики, але робиться також публіцисткою і піонеркою жіночого руху у нас, організує жіноче товариство, агітує за подавання петицій в ціли розширення жіночої освіти і жіночих прав, нав’язує зносини з жінками інших національностей, з німками та чешками, одним словом, силкується втягти наше жіноцтво в сферу ідей і інтересів передового європейського жіноцтва».

 

Так Іван Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» (1901 р.) визначив суспільну роль Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці й громадської діячки. Важливо: формування цієї видатної особистості розпочинається в родині о. Івана Озаркевича, греко-католицького священника, посла до уряду та віце-маршалка Галичини. На судових засіданнях урядовець Озаркевич допомагає не лише простолюду, він виступає захисником М. Драгоманова, М. Павлика, О. Терлецького, І. Франка…

 

Показово: за вагомий внесок Озаркевичів у справу національного відродження їхню родину (у с. Белелуя Снятинського повіту та м. Болехів, Станіславівщина, тепер – Івано-Франківська обл.) сучасники зватимуть «руськими Афінами».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Наталії Кобринської запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Основні видання творів Наталії Кобринської

 

Кобринська Н. Liebesahnung (Передчуття любові) / Наталія Кобринська ; упоряд. Євген Плясецький ; передм. Галина Пагутяк // Таємна пригода : Антологія української еротичної прози межі ХІХ–ХХ ст. – Київ : Yakaboo Publishing, 2023. – С. 99-104. – (rевізія : перечитай класиків). – 2 тис. пр.

 

Кобринська Н. Душа : Психологічний ескіз. Хмарниця / Наталія Кобринська ; упорядкув. і передм. Юрія Винничука ; худож.-оформлювач О. М. Іванова // Антологія української готичної прози : у 2-х т. Т. 1. – Харків : Фоліо, 2014. – С. 486-509. – 1500 пр.

 

Про Наталію Кобринську

 

Зірка, що світить крізь століття : до 150-річчя від дня народження Н. І. Кобринської (1855–1920) / Авт.-уклад. О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. – № 2. – С. 99-104.

 

Кріль К. Наталія Кобринська в колі побратимів / Катерина Кріль // Дзвін. – 2022. – № 11-12. – С. 216-224 ; 2024. – № 5-6. – С. 232-246.

 

Лишак Г. Конференція, присвячена Наталії Кобринській / Галина Лишак // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 123-124.

Про виїзну всеукраїнську наукову конференцію «Йшла не тільки з духом часу, але й перед ним», проведену Інститутом Івана Франка НАН України 5 червня 2015 р. Урочисте відкриття та секційні засідання відбулися на малій батьківщині письменниці (м. Болехів Івано-Франківської обл.).

 

Швець А. «Найбільша жінка Галицької землі, яка завжди вміла «бути собою» (до 160-ліття від дня народження Наталії Кобринської) / Алла Швець // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 68-75.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Таким «неблагонадійним» особам, як Іван Петрович, була на той час тільки одна дорога – у земську статистику» : до 170-річчя від дня народження Івана Білоконського (1855, Чернігів –1910, Харків)

 

«Становище вчительки в суспільстві схоже на зайця, якого можна травити коли, де і як завгодно. Начальства у них стільки ж, скільки й у чоловіків, і більшість цього начальства претендує на право задавати розпекації. Заняття вчительок величезні, – говоримо про більшість, – це мучениці, а коли б вони не відволікалися дітками, яких навчають і люблять, то їх труд можна було б прирівняти хіба що з каторжною роботою».

 

Так зворушливо напише про умови побуту й праці сільської вчительки Іван Петрович Білоконський (1855–1910), відомий громадський і науковий діяч нашого краю. До 1874 р., початку своєї університетської освіти, Іван встигає попрацювати в сільських школах Чернігівської губ. Проте Білоконський ґрунтовно вивчає також стан народної освіти в імперії до селянської реформи 1861 р.

 

На його думку, цілком чуже «казенне навчання», здатне підготувати лише сільського писарчука або ж помічника землеміра, перетворює школу на грошову повинність, якої селяни прагнуть позбутися в будь-який спосіб. Важливо: сільська громада не має важелів впливу на шкільні справи. Відповідно, вчитель мусить витримати «…незручність у матеріальному відношенні: недостача жалування, бо вчителеві доводилося купувати все, починаючи від хліба до картоплі і, взагалі, різних овочів, не кажучи вже про взуття і одяг…».

 

Іван Білоконський приходить до висновку, що в другій чверті ХІХ ст. робота вчителя (перебуваємо в категорії «розумова праця») оцінюється найнижче: «Отримуючи мізерне жалування, цей сівач на народній ниві виконував масу нелегкого труда, який вимагав перш за все душевного спокою. А чи легко було мати такий спокій при постійному відчутті нужди. Тісно, сиро, холодно і не ситно».

 

Тільки тепер стає зрозумілим, чому в сільській школі викладає недоучка («кинув» своє навчання) або чиновник (втратив свою посаду), писар або навіть … солдат (звільнений з війська).

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Івана Білоконського запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про Івана Білоконського

 

Панченко В. Формування світогляду І. П. Білоконського (1855–1931) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2007. – № 3. – С. 24-28.

 

Панченко В. І. П. Білоконський: суспільно-політична діяльність (1864–1879 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2008. – № 3. – С. 142-152.

 

Панченко В. Іван Петрович Білоконський : біографія (1855–1931 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 70-80.

 

Панченко В. Погляди І. П. Білоконського на проблеми народної освіти / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2014. – № 1-3. – С. 177-183.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів