«Більше надії, брати! Місця сумніву нема…» : до 125-річчя від дня народження Василя Чумака (1901, містечко Ічня Борзнянського повіту Чернігівської губернії – 1919, Київ)

 

Зірка цього самобутнього поета спалахнула так само раптово й яскраво, як і згасла: в неповних 19 його розстріляли денікінці в Києві. Звали його Василем Григоровичем Чумаком (з літературних псевдонімів: Вагр – абревіатура, Василь Григорович; Віче – теж абревіатура, Василь Чумак; Гімназист та ін.). Народився Василь у містечку Ічні на Чернігівщині в селянській родині на Різдво Христове, 7 січня 1901 р. (25 грудня 1900 р. за ст. ст. – саме цього дня, як і тепер, в Україні святкували Різдво). За народним повір’ям – це недобрий знак, адже доля готувала Ісусу Христу нестерпні муки та страждання.

 

В історії українського письменства є доволі таких збігів: Василь Симоненко народився на другий день Різдвяних свят (8 січня), Василь Стус – на Різдво (7 січня)… Мати Стуса, Їлина Яківна, у передчутті трагічного майбутнього своєї 4-ї дитини, вирішила схитрувати: записала до метрики інший день народження – 6 січня. Ця свята материнська неправда була марною. В тоталітарній країні, де в пошані більше доноси, аніж вірші, поетам судилася одна страдницька дорога. Короткий шлях відміряла доля й Чумакові.

 

Дитинство Василя спливло у співочому закутку Чернігівщини (так називав Ічню Степан Васильченко, земляк поета). Шестирічним його прийнято до церковно-парафіяльної школи. З першого року хлопчик виявив неабияку обдарованість. Після початкової школи вчився в Ічнянському чотирикласному училищі (1910–1914 рр.) та Городнянській гімназії (1914–1918 рр.), де з класу в клас переходив з похвальними грамотами.

 

Дуже рано у нього прокинувся поетичний хист, можливо, через вроджену пісенну вдачу. «В нього був гарний тенор, і пісень він тих знав, як і всі ми, безліч. Здається, з піснею і вродився…», – згадувала сестра Уляна. Василь багато читає. Улюблені його автори: Тарас Шевченко й Микола Костомаров, Олександр Олесь та Микола Вороний, Микола Некрасов і Олексій Кольцов. Під впливом прочитаного «Василь почав писати вірші ще дуже малим, але не знав, що з ними робити, куди їх надсилати», – розповідали батьки…

 

Чотири гімназійні роки в тихій провінції не минули для юнака намарно. Він багато читає, є найактивнішим учасником гуртка «Любителей изящной словесности», пише російською та українською мовами. В. Л. Марігодов, директор гімназії та літературний наставник молоді, зауважив хлопцеві, що «писати двома мовами важко й недоцільно, краще обрати одну, бо в поета мусить бути великий запас слів». Радив він і Чумакові обрати собі одну якусь мову і докладно ознайомитись з нею: «Даль чи Грінченко ?» За якийсь час Чумак сказав, що Грінченко переміг, і він писатиме українською мовою.

 

Метеорне життя

 

Пробудіться, орли сизі,

Славні козаченьки,

Заверніть колишню славу

України-неньки.

Василь Чумак

 

Таємницю художньої трансформації Василя – перехід від російської поезії до української заховано не в поетичній, а в психологічній площині. Унікальною є мовна ситуація в зрусифікованому чернігівському краю, адже такого «зразкового» й «класичного» суржику, як на півночі Чернігівщини, ймовірно, ви ніде більше не почуєте.

 

Пояснити це легко тривалими мовними впливами сусідів: Росії та Білорусі. На «фабриці чиновників», як називав Василь Городнянську гімназію, зневажалося все українське, рідна мова не викладалась… На такому ґрунті українська поезія Чумака постала як зовнішня форма великого внутрішнього самовизначення поета.

 

Поет рвався з тихої провінції до Києва, до справжньої боротьби:

 

Сонце-злото, сміх і жемчуг

Я знижу в разки намиста,

Для забутих, для «найменших»

Понесу в велике місто.

 

У Києві Чумак заглибився в гущавину революційної та літературної діяльності: працює відповідальним секретарем тижневика «Мистецтво», в бюро пропаганди Всеукрліткому при Наркомосвіті, багато пише. Керує також майстернею, в якій підробляли паспорти та інші документи, необхідні для підпільників… Донос провокатора – арешт, Лук’янівська в’язниця, звільнення, знову підпілля… В ніч на 4 грудня (за іншими джерелами – 21 листопада) 1919 р. Василя схоплено денікінцями і страчено через кілька годин після арешту…

 

Червоний заспів

 

Щось цілковито нове в українській поезії

Василь Еллан-Блакитний

 

Літературний спадок Василя Чумака є невеликим: «Заспів», це перша і єдина збірка, підготовлена до видання ще самим автором, а вийшла друком вже після смерті поета (1920 р.). Це власне книга, а не випадкова збірка. Молодий автор один з перших спробував створити в українській поезії книгу як художнє ціле з певним поступом в тематиці, з висхідною та спадною градацією настроїв, продуманою циклізацією. Цікаво, що надалі цей напрямок розвиватимуть Павло Тичина, Максим Рильський та Василь Симоненко…

 

«Заспів» складається з чотирьох циклів. Починається книга циклом поезій «З ранкових настроїв» з напрочуд ніжною лірикою молодого автора, що не соромиться щирих інтимних переживань. Це імпонувало настроям молоді та утверджувало Чумака як поета, сповненого енергії оновлення.

 

Згодом окремі його рядки покладено на музику композиторами В. Верховинцем («Більше надії, брати !»), П. Козицьким («Червоний заспів»), М. Вериківським («Заклик»), а до «Пісні помсти» музику створено самим народом.

 

Цикл «Мрійновтома» – це не лише «келих востаннє» чи «білий жаль». Поет знаходить найзаповітніші слова, просить у природи найчарівніших барв і звуків, аби відтворити невпинну внутрішню боротьбу, зафіксувати на папері тривожні роздуми і пошуки:

Вимережить пісню – голубині крила,

щоб у ній блакитно далечінь замріла,

щоб у ній заграло шумовиння трав,

я слова таємні у степу збирав.

 

Наступний цикл «Осіннє» відкриває вірш «Волошки» (улюблена квітка поета). Справжня перлина, вірш-шедевр, що достойно може представляти українську лірику в антологіях світової поезії:

… а в стерні – волошки,

сині, синьозорі,

і такі дрібненькі –

слізки росяні.

 

Вірш напрочуд мелодійний, справляє враження дивної краси, гармонії зорових образів і звукосполучень.

 

Думки й рядки Василя Чумака

 

Що ж до життя «Просвіти» – то «процвітає» вона, сердешна, «процвітає» в ковичках. Газет нема. Голови фактично нема… Ажно писать не хочеться.

Лист від 16.11.1917 до М. Л. Балабаєвої, члена «Просвіти»

 

Чи не пора? (На увагу батькам городянських гімназій)

Маємо власну державу. Мусимо мати й власну школу, в якій би проводилось навчання рідній мові, вивчення рідної літератури. Це безперечний факт. Проти цього, здається, нема чого суперечити. А раз нема чого суперечити, треба зробити. Не так думають батьки городянських гімназій. В теорії вони погодились з українізацією. На практиці звели її на нуль…

 

Живемо в Українській державі. Навчаємося російської мови, російського письменства, історії, географії – все російської. Чому не німецької, французької, іспанської? Адже все одно? Ні, не все одно: «столітні» зв’язки, столітні впливи, мовляв, і т.д. і т.д. Нічого не маємо проти культури, чия б вона не була: німецька, французька, іспанська, російська, арабська. Але… де ж наша?

«Черниговская земская газета», 09(22).10.1918

 

Руху !.. Праці !.. Сонця !.. Сяйва !..

Більше руху, більше сил !

Більше віри, що не зайва

Наша праця між могил !

 

Спогади про Василя Чумака та родину

 

Рід Чумаків – співучий рід, веселий, гострий, любив гуляти. Тітка поета, Марта, була цікава, гостра на мову дівчина, в часи дівування повита фльором романтичності. Веселі, співучі парубки, цікава їхня сестра-дівчина – це і спричинилося до того, що коло їхнього двору, де помощена була лавочка, приваблювало молодь до цього двору, завівши тут щось подібне до постійних вечорниць. Обидва брати – батько поетів і дядько співали у церковному хорі, і я часто бачив їх на співках, які в моєму пам’ятку залишились веселими, цікавими вечорницями, де баси на високій ноті гасили голосами лампу. В такому оточенні зріс молодий поет.

Степан Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко; 08.01.1879, Ічня – 11.08.1932, Київ), класик української літератури, земляк Василя Чумака

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про Василя Чумака, видатного українського поета, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.

 

Про Василя Чумака

 

90 років з дня народження Василя Чумака : 7 січня / Авт.-упоряд.: М. Ф. Дроб’язко, К. В. Камінська, В. М. Лой та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат : І квартал 1991 р. : рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Політвидав України, 1990. – С. 14-17. – 20 тис. пр.

 

Гриценко О. О. Спалахнув, щоб не згасати : до 100-річчя від дня народження В. Г. Чумака / Авт.-уклад.: О. В. Булгак, О. О. Гриценко, М. Ф. Дроб’язко та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат 2001. І квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – Київ : Книжкова палата України, 2000. – С. 29-33.

 

Гудименко Л. Родинне гніздо Василя Чумака / Лариса Гудименко. – Київ : Щек і Хорив, 2006. – 95 с. – 500 пр.

Запропоновано мемуари про одного з найбільших ліриків України. Авторка, Лариса Гудименко (1929–2018) – племінниця поета, упродовж тривалого часу перебувала в Ічні, в родині батьків Василя Чумака (червень 1941 – серпень 1946, усі шкільні та студентські канікули).

 

Дудко І. Слідами Василя Чумака : до сторіччя від дня народження поета / Іван Дудко. – Городня, 2000. – 31 с. – 300 пр.

 

Єрмоленко О. Чудові разки намиста : до 105-ї річниці Василя Чумака / О. Єрмоленко // Сіверщина. – 2006. – 20 січ. – С. 10.

 

Ільєнко І. Непохитний / Іван Ільєнко // Літературна Україна. – 1991. – 10 січ.

 

Крижанівський С. А. Василь Чумак / Степан Крижанівський // Слово і Час. – 1991. – № 1. – С. 18-23.

 

Крижанівський С. А. Василь Чумак : літературно-критичний нарис / Степан Крижанівський. – Київ : Рад. письменник, 1990. – 153 с. – 6 тис. пр.

 

Маринчик С. «Вгору!.. Щоб мигтіли зіроньки між рук!» : до 100-річчя від дня народження Василя Чумака / Станіслав Маринчик // Деснянська правда. – 2001. – 6 січ.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського