23 травня 2018 р.

Увімкніть, будь ласка, Сонце !


Повен щирої радості, глянув Захар на схід і, простягши руки, проговорив піднесеним голосом:

-       Сонце, великий, преясний володарю світу ! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею ! Зглянься на нас ! Бач, ми нападені диким ворогом, що понищив наші хати, зруйнував наш край, порізав тисячі нашого народу. В твоїм імені стали ми з ним до смертельного бою і твоїм світлом кленемось, що не уступимо до остатньої хвилі, до посліднього віддиху нашого. Поможи нам у тім страшнім бою ! Дай нам твердість, і вмілість, і згоду ! Дай нам не злякатися їх многоти і вірити в свою силу ! Дай нам дружністю, і згодою, і розумом побідити нищителів ! Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші тобі поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити !

Іван Франко. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці

         «Що знаємо ми про Сонце ?» – спробуємо перефразувати тут слова відомої пісні «Що знаєш ти про дівчат ?» Найближча зірка, світло від якої приходить до нас за 8 хвилин ? Так. Величезна жовтогаряча куля, діаметр якої більш як у 100 разів перевищує діаметр нашої планети ? Щодо розмірів: так. А от жовтий колір – то лише наслідок атмосферного розсіювання, насправді Сонце … біле !

         Розмовами про глобальне потепління сьогодні вже нікого не подивуєте. Так, проте британські вчені вважають, що від зими 2016-2017 рр. спостерігатимем малий льодовиковий період, з найнижчими температурами 2030 р., коли активність Сонця буде на 60% меншою від звичайної. Мова про загальновідомий 11-річний цикл, який науковці спостерігають ось вже упродовж останніх 4-х століть.

         Нещодавно німецькі дослідники зясували, що цей цикл активності Сонця існує вже близько 300 млн років. Такі висновки зроблено внаслідок аналізу закаменілих залишків прадавнього лісу, знайденого на території міста Хемніц (земля Саксонія, ФРН) ще в середині XVIII ст. Цікаво, що мовою лужицьких сербів назва міста – «камінний струмок».

Справді, зясувалося: товщина кілець у стовбурах велетенської деревоподібної папороті родини Agathoxylon підпорядковується тому ж самому 11-річному періоду активності Сонця. Єдина відмінність полягає в тому, що раніше цей цикл був трішечки коротшим, тобто не 11.2 р., як тепер, а 10.6 р.

         Наостанок запитання: «Чи можна замерзнути поблизу Сонця ?» Думаєте, тут діятиме чарівна солома Морозка з відомої української народної казки «Летючий корабель» ? Але ж відповідь: «Так, якщо перебувати на нічному боці Меркурія».

Температура на нічному та денному боці екватора цієї найгарячішої планети: –175 С та +450 С відповідно. Не забуваймо також, що тривалість ночі на найближчій до Сонця планеті – приблизно 1 меркуріанський рік, а це становить 88 земних діб !


Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

10 міфів про Сонце // Позакласний час. – 2014. – № 4. – С. 6-7.

День Сонця // Позакласний час. – 2014. – № 4. – С. 5.
Запропоновано унікальні дані про найближчу до нас зірку.

Зайцев В. В лучах славы / В.Зайцев // Вокруг света. – 2015. – № 10. – С. 19.
Про прапори сучасних держав світу, де використовується сонячна сфера з променями.

Сергеев А. Можно ли замёрзнуть вблизи Солнца ? / А.Сергеев // Вокруг света. – 2015. – № 8. – С. 81.

Сергеев А. Правитель мира / А.Сергеев // Вокруг света. – 2017. – № 5. – С. 18.
Добірка цікавих фактів до Міжнародного дня Сонця, 3 травня.

Стеценко М. Цикл активности солнца / М.Стеценко // Открытия и гипотезы. – 2017. – № 2. – С. 7.

Українські народні казки: Для мол. та серед. шк. віку. 3-тє вид. / упоряд. та передм. Л.Дунаєвської; мал. В.Мельниченко; худож. оформл. К.Сулими. – К.: Веселка, 1990. – 271 с.: іл.

Шевчук О. Найменший брат у сонячній планетній родині  / О. Шевчук      // Колосок. – 2013. – № 10. – С. 38-45.
Про найближчу до Сонця планету – Меркурій.

17 травня 2018 р.

Анестезія сумління



Моя добра, чесна старенька мати заробляла собі на хліб, доглядаючи хворих. Один із таких хворих помер, лікарі не знали від чого, і мою матір спалили як відьму, а діти мої дивились і плакали. Англійський закон ! Підійміть чарки ! Вип’ємо за милосердний англійський закон, що визволив її з англійського пекла.

Марк Твен. Принц і злидар

Якщо любов вам нічого не коштує – це несправжня любов.

Св. Жанна Беретта Молла (1922-1962)

Альфі Еванс (9 квітня 2016 р. 28 квітня 2018 р.)… Що ми знаємо про цього хлопчика ? Відомо, наприклад, що діагноз йому так і не було встановлено. Батьки помітили недобре ще у шестимісячному віці. Дуже намагалися допомогти, навіть відвідали Папу Римського у Ватикані, де в особі Понтифіка зустріли велике зацікавлення долею їхньої дитини.

У Британії хлопчик був приєднаний до апарату штучної вентиляції легенів. Проте за деякий час медики висунули ультиматум: «Нехай тепер суд вирішує, чи варто лікувати дитину надалі !». Вердикт суду був невблаганний: «Ні. Відєднати від апарату штучного дихання».

Того ж дня італійська держава надала Альфі громадянство, госпіталь  Bambino Gesu (Дитятко Ісус) погодився прийняти його на лікування, і військовий гелікоптер з медперсоналом на борту вирушив з Італії до Британських островів, щоб забрати хлопчика. Дитину не віддали…


Показово: саме в день отримання італійського громадянства Альфі відєднують від апарату штучної вентиляції легень. Порушено святість життя… Дитину не годують упродовж наступних 28 год. А хлопчик живе ще майже тиждень без апарату… Він помирає 28 квітня, саме у день спомину св. Жанни Беретти Молли (1922-1962), італійської мами, що погодилася на смертельну для неї операцію під час пологів, аби врятувати життя своїй дитині.

Антун Лісєц, д-р медицини з Хорватії, який у своїй програмі на католицькому Радіо Марія розповів про Альфі, зазначив також: «Упродовж останніх 20-30 років в Україні кількість дітей, вбитих між моментами зачаття та імплантації (це, як правило, 1-2 тижні) перевищує втрати у війнах за всю історію людства !» Тобто, мати може навіть не знати про те, що була вагітна. Д-р Лісєц застерігає: усі види спіралей, протизаплідні засоби, гормони та антигормони – ці жахливі вигадки сучасної промисловості й нечистого проти народження – вбивають життя !

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Використано матеріали програми «У ваших намірах» (Радіо Марія).

Азаматова Н. Онкологічно хворі діти / Н.Азаматова // Соціальний педагог. – 2018. – № 2. – С. 23-33.
Проблеми адаптації та психоемоційні зміни у дітей з онкологічною патологією.

Гаврик В. Якщо діагноз – безпліддя / В.Гаврик // Сіверщина. – 2013. – 18 лип. – С. 8.
Про причини безпліддя розповідає Тетяна Кирилюк, лікар-гінеколог, зав. Центру планування сімї Чернігівського міського пологового будинку.

Дубина Г. Допомагають педагоги і любов : до Всесвітнього дня зору / Г.Дубина // Деснянська правда. – 2016. – 13 жовт. – С. 6.
Розмова із Надією Мелашич, зав. Чернігівським ДНЗ № 23 для дітей із вадами зору, та Валентиною Стасевич, вихователем-методистом цього закладу.

Йовжик Н. У садочку № 72 усі діти – творчі особистості / Н.Йовжик // Чернігівські відомості. – 2015. – 18 берез. – С. 14.
Про ДНЗ Чернігова, в якому з 12 груп три – для дітей із вадами мовлення. У садочку створено всі умови для творчої та пошуково-пізнавальної діяльності дітей.

Козловський І. Переміг «жіночий майдан» / І.Козловський // Голос України. – 2016. – 8 жовт. (№ 192). – С. 7.
Про проект Комітету «Стоп абортам» у польському сеймі, що передбачає повну заборону переривання вагітності та кримінальну відповідальність для кожного, хто спричинить смерть зачатої дитини, в т.ч. для матері.    

Шаповал Т. Інклюзивна освіта в Україні – уже не проект, а реалії часу / Т.Шаповал // Соціальний педагог. – 2013. – № 6. – С. 4-8.

Розмова з Ольгою Красюковою-Еннз, директором канадсько-українського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» та директором Канадського центру вивчення питань інвалідності.

5 травня 2018 р.

Перша жінка-професор математики в світі



Математика – цариця всіх наук. Її улюблениця – істина, її вбрання – простота і ясність. Палац цієї володарки оточено тернистими заростями, і, щоб досягти його, кожному доводиться пробиратися крізь хащі. Випадковий мандрівник не виявить у палаці нічого привабливого. Краса його відкривається лише розуму, що любить істину і загартований в боротьбі з труднощами, і такому, який свідчить про незвичайну схильність людини до заплутаних, але невичерпних і піднесених розумових насолод.

Ян Снядецький (1756-1830), польський вчений-енциклопедист

Саме так. Професор Стокгольмського університету та член-кореспондент Петербурзької академії наук. Її математичні праці відзначено почесними преміями двох академій наук, а художній рівень літературні критики порівнюють з окремими творами таких класиків, як Іван Тургенєв та Лев Толстой. Художні здобутки перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, японською… Імя цієї жінки, в родоводі якої знаходимо білоруські, німецькі та ромські (прабабуся була циганкою-ворожкою) корені – Софія Ковалевська.

Навіть тепер, у ХХІ ст. математика, визнана королевою наук, лишається доволі незвичним вибором для чарівної статі. Що вже казати про ХІХ ст. ! Далі спробуємо зрозуміти, як маленькій, тендітній Софії вдалося посуватися шляхом таких великих і вагомих здобутків…

На мій погляд, вкрай важливим є той промовистий факт, що прадід Софії, Фрідріх Теодор Шуберт (1758–1825), був знаним німецько-російським астрономом, математиком, академіком Петербурзької академії наук. Богослов за освітою, він самотужки настільки ґрунтовно опанував точні науки, що 1798 р. став першим автором підручника з теоретичної астрономії, відомий також своїми розробками руху Місяця, Марса, Урана…

Неймовірно: перші спроби вивчення математики, зокрема, одного з початкових її розділів – арифметики, були невдалими для Соні. Коли батько, генерал Василь Корвин-Круковський, якось запитав у доньки, чи подобається їй арифметика, то почув відповідь: «Ні, таточку». Проте вже за 4 місяці, на те ж саме питання пролунала цілком впевнена відповідь: «Так, таточку».

Вже доросла Софія у «Спогадах дитинства» напише про своє знайомство з математикою. У розділі, присвяченому дядьку Петру Корвину-Круковському, старшому брату батька, читаємо: «Хотя он математике никогда не обучался, но питал к этой науке глубочайшее уважение. Из разных книг набрался он кое-каких математических сведений и любил пофилософствовать по их поводу, причём ему часто случалось размышлять вслух в моём присутствии.

От него услышала я, например, в первый раз о квадратуре круга, об асимптотах, к которым кривая постоянно приближается, никогда их не достигая, о многих других вещах подобного же рода, – смысла которых я, разумеется, понять ещё не могла, но которые действовали на мою фантазию, внушая мне благоговение к математике как к науке высшей и таинственной, открывающей перед посвящёнными в неё новый чудесный мир, недоступный простым смертным».

Надзвичайно важливою підготовкою для майбутніх змагань Соні з чоловіками-математиками слід вважати час її спільних занять зі старшим кузеном Мішелем. Ось як про це згадуватиме сама Софія у «Спогадах дитинства»: «Хотя Мишель и обнаруживал на словах презрение к математике и уверял, что до сих пор не учился ей потому, что не хотел, одно очевидно было, что те способности и та лёгкость понимания, какие я обнаружила во время наших уроков, всё же ему импонировали, и хотя он по внешности даже усилил некоторую суровость в обращении со мной, чтобы не дать мне зазнаться, однако было ясно, что я всё же значительно выросла в его глазах благодаря этим урокам».

Йосип Малевич, домашній вчитель родини Круковських, у своїх спогадах, написаних 1890 р., коли його учениця була вже добре відомою, зазначав, що доволі часто Соня знаходила свій, власний шлях розвязку задачі, навіть більше: самотужки відтворила перші теореми курсу тригонометрії ! Сталося це під час самостійного опрацювання нею підручника з фізики, подарованого батькові Соні його автором, професором Миколою Тиртовим, викладачем морського корпусу та їхнім добрим сусідом.

Коли згодом професор почув пояснення Соні про те, у який спосіб вона визначила тригонометричні функції, то захоплений вигукнув: «Та ви новий Паскаль !». Так з дитинства, що минуло для Соні у родинному маєтку Палібіно Вітебської губернії (тепер тут Меморіальний музей-садиба Софії Ковалевської) в неї почали формуватися творчі здібності, вкрай важливі для науковця, особливо математика.

Восени 1867 р. в Петербурзі Соня розпочинає вивчення вищої математики в Олександра Страннолюбського (1839–1903) – одного з найосвіченіших педагогів того часу. Показово, що пізніше серед його учнів був і Олексій Крилов (1863–1945) – видатний математик, механік, засновник сучасної школи кораблебудування. Проте навіть найкращі приватні уроки не здатні замінити  університетського курсу…

Пригадаймо: лише 1872 р. в Москві започатковано перші Вищі жіночі курси, а 1878 р. в Петербурзі розпочали свою роботу й Бестужевські. Бачимо: у часі юності Соні двері російських університетів для неї були зачинені, вищу освіту можна було здобути лише в Швейцарії. Проте на цьому шляху виникала несподівана перешкода – потрібен дозвіл на проживання, який незаміжня дівчина отримати взагалі не могла, а для заміжньої жінки відповідна згода надавалася її чоловіком.

Тому 15 вересня 1868 р. Софія Корвин-Круковська бере фіктивний шлюб з Володимиром Ковалевським, що надавало їй як жінці унікальну можливість продовжити математичну освіту в західних університетах. Тут варто прочитати рядки з листа Володимира Ковалевського до свого брата, написані чоловіком Софії ще до шлюбу: 

«… не могу скрывать от тебя, что эта натура в тысячу раз лучше, умнее и талантливее меня. О прилежании я уже и не говорю, как говорят, сидит в деревне по 12 часов, не разгибая спины, и, насколько я видел здесь, способна работать так, как я и понятия не имею. Вообще, это маленький феномен, и за что он мне попался, я не могу сообразить».

Відтоді у подальшому житті Софії формули значно переважатимуть над почуттями. Показово: у день, коли приходить повідомлення про обрання Ковалевської членом Паризького математичного товариства, вона отримує й другу звістку – її колишній чоловік остаточно заплутався в своїх комерційних проектах та позбавив себе життя…


Довідатися більше про унікальну долю цієї видатної жінки-математика запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Рекомендована література

Бахжа Л. Море цифр и пара крох любви / Л.Бахжа // Все для вчителя. – 2011. – № 1. – С. 112, обкл.
Про чотири аксіоми у житті Софії Ковалевської (1850-1891) – сильної жінки та видатного математика.
        
         Ковалевская С. Воспоминания детства; Нигилистка / С.Ковалевская. – М.: Сов. Россия, 1989. – 304 с.
        
Ковалевская Софья Васильевна / А.Бородин, А.Бугай // Выдающиеся математики: Биогр. слов.-справ. 2-е изд., перераб. и доп. – Киев: Рад. шк., 1987. С. 251-252.

Ковалевская Софья Васильевна / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. С. 151-159.        

         Кочина П., Зенкевич И. С.В.Ковалевская: Кн. для учащихся / П.Кочина, И.Зенкевич. – М.: Просвещение, 1986. – 80 с., ил. – Серия «Люди науки».

Кочина П. Карл Вейерштрасс: 1815–1897 / П.Кочина. – М.: Наука, 1985. – 272 с., ил. – Серия «Научно-биографическая литература».
Про найвидатнішого математика ХІХ ст., професора Берлінського університету, наукового керівника Софії Ковалевської.

Матвеев Н. Принцесса науки: Софья Ковалевская. Повесть о жизни / Н.Матвеев. – М.: Мол. гвардия,  1979. – 191 с.: ил.


Софья Васильевна Ковалевская / Сост. А.Савин // Энциклопедический словарь юного математика. 2-е изд., исправ. и доп. – М.: Педагогика, 1989. С. 108.  

18 квітня 2018 р.

Найшанованіша жінка ХХ століття



В муці, в катарзі не просить,
Не плаче, не стогне !
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне !

Тарас Шевченко. Сон

         Сестра милосердя, що відома тепер усьому світові як свята Тереза з Колкати, народилася 27 серпня 1910 р. у місті Скопє, сучасній столиці Македонії, що тоді належало Оттоманській імперії. Правильна дата – 26 серпня, наступного ж дня дівчинку хрестили, тому згодом мати Тереза вважала саме цю дату днем свого народження. Її справжнє імя – Аґнес Ґондже (троянда, що розквітає), прізвище – Бояджіу.

Змалечку вона була доволі активною у житті своєї парафіяльної спільноти: співала в церковному хорі зі старшою сестрою Агатою, разом з усією сімєю щороку здійснювала паломництва до ікони Діви Марії (місто Будва, Чорногорія). Саме там дівчина вперше почула Божий голос, що кликав її, як досягне повноліття, до черничого життя.

         «Кожен день хтось обідав з нами, це були люди, у яких не було нічого», – так згадуватиме мати Тереза пізніше про своє дитинство. І все це після раптової загадкової смерті батька, активного діяча за приєднання міста Скопє до Албанії ! Мати повчала Аґнес: «Дочко, ніколи не бери шматка хліба, якщо не розділиш його з іншими…»

         У 1928 р. випускниця школи в Скопє потрапляє до ірландського католицького монастиря Ратфарнем, де сестри Лоретанської Божої Матері упродовж 6 тижнів готують Аґнес до місіонерської діяльності. А вже 1 грудня того ж року 18-річна послушниця пароплавом «Марча» вирушає до Індії. «Багато сімей живе на вулицях, біля стін будинків, на узбіччях доріг. Усі вони абсолютно голі. У кращому разі в дорослих повязка на стегнах», – такими були перші враження молодої послушниці у країні служіння.

         Аґнес викладає історію та географію у школі св. Анни в Калькутті (після 2001 р. місто офіційно зветься Колката, це ближче до правильної вимови на бенгалі). Чепурна, чудово устаткована школа для дівчат із забезпечених родин, що діє при монастирі лоретанських сестер. Завдяки спільній праці з сестрами індійського походження, Аґнес опановує хінді та бенгалі. 24 травня 1937 р. вона складає чернечі обіти та приймає імя Тереза на честь св. Терези з Лізьє, французької черниці ХІХ ст. Терезу призначають директором бенгальського відділення школи св. Анни. Майже 10 р. тривав її усамітнений спосіб життя в монастирі Лорето в поєднанні з працею в школі для дівчаток.

         10 вересня 1946 р. Тереза вирушає на щорічне Святе Говіння до Дарджилінгу. Саме там, в потязі до цього містечка в передгірї Гімалаїв, вона чує слова Божого Натхнення: «Йди та живи серед бідних, а Я буду з тобою». Згодом, вже в Колкаті, мати-управителька не погоджується з наміром Терези залишити монастир, вкрай вороже сприймають це й сестри. Тереза дуже страждає внаслідок такого ставлення: упродовж кількох днів вона перебуває на межі між життям та смертю.

         У часі хвороби перед Терезою постає Видіння. Ось вона на Небі перед св. Петром, який запитує в неї: «Нащо ти сюди прийшла ? Тут тобі нема чого робити. На Небі нема бідних. Про кого ти піклуватимешся ?» Згодом, коли це розуміє також і архієпископ Колкати, Тереза вже має дозвіл на служіння за межами монастиря і 16 серпня 1948 р. назавжди залишає свою тиху обитель.

         Тереза отримує індійське громадянство, упродовж трьох місяців навчається на курсах американських медичних сестер, згодом стає засновницею школи для бідних, в якій вчить мешканців міських нетрів найпростішим навичкам: доглядати за собою та читати. Зголошуються до активної допомоги три її колишні вихованки зі школи св. Анни.

         7 жовтня 1950 р. папа Пій ХІІ затверджує рішення про створення ордену Милосердя, але кошти на діяльність цього єдиного католицького ордену, заснованого у ХХ ст., Ватиканом не передбачено. Тереза зі своїми послідовницями – це переважно учениці її школи при лоретанському монастирі – наполегливо випробовує усі шляхи допомоги найбіднішим.

         1952 р. у передмісті Колкати мати Тереза відкриває перший будинок для помираючих, які згодом зватимуть хоспісами. На той час у неї вже 26 помічниць, а режим ордену стає суворішим навіть за спартанський: молитва о 4-й ранку, догляд за помираючими триває 16 годин на день, на їжу пропонуються лише овочі та рис, ліжко для нічного спочинку – це соломяний матрац на підлозі, а все особисте майно складається з однієї зміни одягу. Черниці ордену не лише надавали помираючим останній ковток води чи промовляли до них лагідне слово, вкрай важливо, що кожного ховали згідно із приписами його релігії (іслам, індуїзм чи буддизм). Не було й мови про те, щоб навертати цих знедолених у християнство.


         У середині 1950-х рр. поблизу міста Асансол мати Тереза засновує лепрозорій для допомоги хворим на проказу (лепру). З часу земного життя Ісуса Христа памятаємо, що прокажених не лише уникали, як тепер безхатьків, їх виганяли за межі міст, де ці нещасні були приречені на смерть. А от сестри ордену навіть навчили цих знедолених виготовляти сувеніри зі шкаралупи кокосових горіхів !

Якось один журналіст, що з величезним подивом спостерігав, як мати Тереза допомагає прокаженому, торкається його жахливих виразок, вражений вигукнув: «Я не зробив би цього й за мільйон доларів !». «За мільйон доларів і я б не зробила, лише з любовю» – такою була лаконічна відповідь. Мати Тереза часто повторювала: «Не так важливо, що ви робите в своєму житті. Головне – виконувати все це з любовю».

         Трішечки статистики: у 1956 р. в ордені працює 51 сестра, 1957 р. – 71, які навчають 1.5 тис. дітей у своїх школах та доглядають 48 тис. хворих у хоспісах та лікарнях. У 1963 р. нові пагони – засноване братство Милосердя на чолі з о.Андрієм, єзуїтом з Австралії. У 1964 р., після зустрічі з папою Павлом VI, що був вражений діяльністю ордену, Ватикан дозволив відкривати відділення у всьому світі. За стрімкою появою центрів ордену можна вивчати географію: Венесуела (1965 р.) та Італія (1968 р.), Австралія (1968 р.) та Англія (1970 р.), Танзанія (1968 р.) і Куба (1986 р.)…

         Цікаво: на тій зустрічі 1964 р. папа Павло VI подарував матері Терезі розкішний лімузин. Тоді на кошти від продажу машини орденом Милосердя засновано притулок для розумово неповноцінних. Подібні ситуації траплялися й надалі. Якось один з благодійників ордену спорудив для сестер справжнісінький палац: у євростилі з усіма вигодами, висловилися б ми тепер. Зрозуміло, що його очікувала така ж доля, як і лімузин…

         У 1971 р. мати Тереза отримує Ватиканську премію Миру ім. папи Йоанна ХХІІІ та американську нагороду «Добрий самарянин», наступного року – премію індійського уряду ім. Джавахарлала Неру за Міжнародну Згоду, а 17 жовтня 1979 р. стає лауреатом Нобелівської премії миру. Показово, що мати Тереза просто проігнорувала вимогу індійського уряду надати 80% отриманих коштів державі. Натомість на всі 800 тис. шведських крон споруджено нові притулки та лепрозорії.

         На новий жахливий виклик 1980-х рр. мати Тереза реагує доволі швидко: напередодні Різдва 1985 р. у Нью-Йорку було відкрито перший хоспіс для хворих на «чуму ХХ ст.» – СНІД. Світова слава жодним чином не торкається почуття величезного обовязку матері Терези, і вона особисто відкриває нові відділення та місії ордену Милосердя в багатьох країнах, відвідує зони військових конфліктів та катастроф: війна в Лівані, посуха в Ефіопії, землетрус у Ґватемалі, Чорнобильська катастрофа в колишньому Радянському Союзі…

         З перших кроків своєї діяльності мати Тереза рішуче відмовилася від будь-яких розмов про політику. Її справа – це надавати допомогу всім, хто цього потребує. Цікаво, що вона сама завжди приймала допомогу, яку пропонували їй. Спонсорами ордену Милосердя свого часу були і Діана, принцеса Уельська (1961-1997), і … Жан-Клод Дювальє (1951-2014), кривавий диктатор Гаїті.

         Показово, що численні прохання повернути брудні гроші зустрічали незмінну й чітку відмову матері Терези: «Гроші надано від щирого серця не мені, а моїй справі. Я не можу їх повернути». Такою світ запамятав видатну засновницю ордену Милосердя… Неймовірно, але й досі маловідомим лишається факт її ромського походження. З одного боку, мати Тереза започаткувала аскетичну черничу спільноту, в якій єдині особисті речі кожної сестри – то пара сарі, з другого – щорічний бюджет ордену сягає позначок у десятки мільярдів доларів.
  

Вислови матері Терези

Життя – це шанс. Скористайся ним.
Життя – це краса. Милуйся нею.
Життя – це мрія. Здійсни її.
Життя – це виклик. Прийми його.
Життя – це обовязок. Виконай його.
Життя – це гра. Стань гравцем.
Життя – це цінність. Цінуй її.
Життя – це скарб. Бережи його.
Життя – це любов. Насолоджуйся нею.
Життя – це таїна. Пізнай її.
Життя – це долина бід. Перейди її.
Життя – це пісня. Доспівай її.
Життя – це боротьба. Почни її.
Життя – це безодня невідомого. Не бійся, вступи в неї.
Життя – це успіх. Шукай цю мить.
Життя таке чудове – не втрать його.
Це твоє життя. Борони його.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Мать Тереза / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. С. 129-133.      

Мудрость Матери Терезы // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 153-154.

         Практические советы матери Терезы / Подг. текста Е.Яновской. – Минск: Литература, 1998. – 208 с.
         Наведено враження автора від перебування в будинку матері Терези, в лікарні та сирітському притулку ордену Милосердя (Колката, Індія). Запропоновано фрагменти бесід з мати Терезою та її поради.

Хрієнко М. Як Агнес Гонджа стала Матірю Терезою / М.Хрієнко // День. – 2012. – 3 серп. – С. 17, 19.
Про музей Памяті Матері Терези у Скопє.

Шенгер С. Бути сонечком для інших / С.Шенгер // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 25-28.

Сценарій заходу присвячено вихованню почуття взаємодопомоги, доброзичливості, довіри, дружби, симпатії. Наведено вислови Антуана де Сент-Екзюпері, матері Терези та Тараса Шевченка про добро.