18 січня 2019 р.

Злет і занепад української ідеї в Галичині: гурток «Руська трійця»



Вказуючи виразно єдність малоруського народу на Україні і в Галичині і признаючи свою цілковиту солідарність з тим новим рухом, котрий там розпочався враз із видавництвом збірників народних пісень та з виступленням літературним Квітки, Максимовича і Метлинського, («Русалка Дністрова» – В.П.) підносить другий протест – проти розполовинення одного народу між дві держави.

Іван Франко

У розвиток ідеї соборності вагомим є внесок «Руської трійці» – Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Якова Головацького (1814-1888), Івана Вагилевича (1811-1866) – гуртка студентів Львівської греко-католицької духовної семінарії (1833-1837). У 1834 р. у трьох семінаристів виник задум видання народної збірки «Зоря» на зразок «Малоросійських пісень» Михайла Максимовича (1827).

Через заборону Львівської консисторії збірка «Русалка Дністрова» (попередню назву було змінено) побачила світ у Пешті (тепер частина Будапешту, угорської столиці), де цензурний тиск був слабшим. На думку Івана Франка, ця невеличка малоруська книжечка не тільки своїм світським змістом, а й правописом встала проти літературно-церковного авторитету, гнітючого абсолютизму, за свободну всесловянську федерацію.


Михайло Павлик (1853-1915), відомий український письменник і громадський діяч, вважав, «що заходи «Руської трійці» се була перша в Галичині революція против загалу руського духовенства, особливо вищого, у которого й переклади з св. письма на мову мужицьку були ділом безбожним. То саме значили ті заходи й для польської шляхти та й полякуючого тоді цісарського правительства».

Неймовірно, проте після смерті М.Шашкевича саме його побратими зрадили українську національну ідею. У 1848 р. І.Вагилевич очолює львівський «Дневник руський» часопис полонізованих українців, покликаний до єднання поляків та українців як єдиного народу в складі Польщі. Після революції «весни народів» 1848 р. Я.Головацький, професор катедри руської (української) словесности у Львівському університеті, опиняється в таборі москвофілів.

         Показово, що в часі революції 1848 р. Я.Головацький ще лишається  символом українства, а його стаття «Становище русинів у Галичині» (1846), надрукована під псевдонімом Гаврило Русин, по-справжньому надихає: «Передусім бракує руському народові здібних керівників і проводирів, центру і органічного звязку окремих частин, а освіченим русинам – необхідної моральної сили, знання справи, любови до батьківщини і самопожертвування».

         Після революції «весни народів» запанувала контрреволюція, що, за висловом Івана Франка «зламала, зістарила нашу Русь, що з гарячих молодців та борців 1848 року зробила похилих дідів». Одним з індикаторів цієї зневіри може слугувати мова. Від 1851 р. Я.Головацький на катедрі української мови Львівського університету викладає … «язичієм», тобто переходить на суміш, що складається переважно з церковнословянської та староукраїнської мов.

         У 1866 р. Я.Головацький розпочинає збір пожертв «на поддержку русского дела в Галиции». Це спричинило його звільнення з університету, в якому він свого часу був і деканом, і ректором. Так втрачено унікальні можливості щодо розвитку української мови.

         За висловом Кирила Студинського, «Робота Головацького була нещастєм для галицької Руси. Серед його страшних промахів не лише розстрій між руською суспільностию в Галичині, не лише знеохочували ся і деморалізували ся люди, але й упадала руська справа, а галицька суспільність тратила права та привілеї, якими наділено її в 1848 і пізнійших роках».


Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Бернакевич Л. Роковини Маркіяна / Л.Бернакевич // Літературна Україна. – 2013. – 18 лип. – С. 1-2.
Про першого Подвижника нашого Відродження, його дотичність до Богдана Лепкого та Богдана Ігоря-Антонича.

Іваничук Р. Феномен «Руської Трійці» / Р.Іваничук // Літературна Україна. – 2011. –27 жовт. – С. 6-7.
Про унікальний подвиг «Руської Трійці», коли три юнаки – Іван Вагилевич, Яків Головацький, Маркіян Шашкевич – дали початок новій сторінці в історії України.

Ільницький М. Маркіян Шашкевич у поетичних текстах Івана Франка / М.Ільницький // Слово і час. – 2011. – № 10. – С. 60-64. – Бібліогр.: 3 назви.
Виявлено подібність характеристики одного з персонажів «Нового життя» з оцінкою М.Шашкевича в наукових статтях І.Франка.

Лобарчук О. «Я проклятий стражденник із серцем метушливим...» / О.Лобарчук // Урядовий курєр. – 2011. – 27 жовт. – С. 10.
Присвячено постаті Івана Вагилевича, галицького літератора та одного з перших дослідників історії української літератури, етнографа та співзасновника «Руської трійці».

Микитюк В. Галицький бандурист : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / В. Микитюк // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 60-64. – Бібліогр.: 12 назв.
Про великого романтика й будителя, літературо- й мовотворця, пастора і пастиря... Але передусім – поета.

Науменко К. Провісник незалежності Соборної України : до 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича / К.Науменко // Календар знаменних і памятних дат. – 2011. – № 4. – С. 83-92.

Павличко Д. Маркіян Шашкевич і сучасна Україна / Д.Павличко // Літературна Україна. – 2011. – 8 груд. – С. 6-7.
Про Шашкевича, що за рівнем свого політичного мислення дорівнював геніальному сучаснику Тарасу Шевченку.

Салига Т. «...Живий мотор, що прилучив Галичину до всеукраїнського руху...» : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / Т.Салига // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 57-59. – Бібліогр.: 18 назв.
У найзагальніших рисах окреслено портрет письменника.

Український пророк // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 10. – С. 35.
До 205-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича.

Фаріон І. Яків Головацький: «Відки такий наглий упадок ?» (І.Франко) : з нагоди 170-ліття заснування катедри руської словесності у Львівському університеті / І.Фаріон // Слово Просвіти. – 2018. – 29 листоп. – С. 12-13. – Бібліогр.: 17 назв.
Про еволюцію суспільно-політичних поглядів Якова Головацького (17.10.1814 – 13.05.1888), одного з членів легендарної Руської трійці (1837 р.), ровесника Тараса Шевченка: від служіння українській («руській») ідеї до агресивного москвофільства.

Шпак В. Будитель Галичини : до 200-річчя з дня народження / В.Шпак // Урядовий курєр. – 2011. – 5 листоп. – С. 19.
Про Маркіяна Семеновича Шашкевича (06.11.1811 – 07.06.1843), українського письменника і зачинателя нової української літератури в Галичині, священика УГКЦ і речника відродження західноукраїнських земель, очільника «Руської трійці» та ініціатора видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), поборника рівноправності української та польської мов.


Щоб народ не був німим : до 200-річчя від дня народження І.М.Вагилевича (1811–1866) // Календар знаменних і памятних дат. – 2011. – № 3. – С. 94-103.

15 січня 2019 р.

Розвиток ідеї соборності України учасниками Кирило-Мефодіївського братства



Знаймо добре, що ми в себе вдома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.) – важлива віха української історії. Добре відомі імена його організаторів: Микола Костомаров, викладач Київського університету Св. Володимира; Василь Білозерський, студент цього ж університету та Микола Гулак, чиновник канцелярії генерал-губернатора.  

Учасниками товариства були: Тарас Шевченко, поет і художник; Пантелеймон Куліш, письменник; Дмитро Пильчиков, вчитель; Микола Савич, поміщик, а також Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посада, Олександр Тулуб – усі студенти Київського університету Св. Володимира.

Важливою метою товариства (братства) проголошувалось обєднання всіх словян у федеративну республіку на засадах суверенності. Зокрема, братчики зазначали, що для вирішення цих питань «повинен існувати загальний Словянський собор з представників усіх племен… Оскільки словянські племена тепер додержуються різних віросповідань і мають упередженість одне до одного, братство буде дбати про знищення будь-якої племінної і релігійної ворожнечі між ними і поширювати ідеї про можливість примирення розходжень у християнських церквах…».

Визволення українського народу братчики бачили соборно, разом з усіма словянськими народами: «…Встане Україна зі своєї могили і знову озоветься до братів словян, і почують заклик її, і повстане Словянщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні селянина, ні холопа – ні у Великій Росії, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан (пращурів словенців – В.П.), ні в сербів, ні у болгар».

Ідеї цього християнського соціалізму братчиків чітко окреслено у їхній «Книзі буття українського народу» (або «Законі Божому»), що має форму біблійного оповідання. Кирило-мефодіївські братчики також читали лекції, поширювали прокламації, видавали навчальну, художню й публіцистичну літературу…


У відозвах «Брати українці !» та «Брати великороси і поляки !» пролунали заклики до всіх словян обєднатися у добровільний союз-федерацію, в якому кожен народ матиме свою державу-республіку, свій громадський устрій, мову, літературу. Пропонувалося також обміркувати, як боротися за словянський союз, загальну рівність, братерство і мир.

Проте офіційні кола тогочасної царської Росії розуміли соборність інакше.

Ось рядки з циркуляра міністра народної освіти графа Уварова щодо  заходів з «коригування» діяльності словянофілів та українофілів: «Святая Русь бедствовала и страдала одна, одна проливала кровь свою за престол и веру, одна подвигалась твёрдым и быстрым шагом на поприще гражданского своего развития, одна ополчалась против двадцати народов, вторгнувшихся в её пределы с огнём и мечом в руках».

Далі висловлено таке, про що кожен свідомий українець добре поінформований з сучасних ЗМІ: «Всё, что имеем мы на Руси, принадлежит нам одним, без участия других славянских народов, ныне простирающих к нам руки и молящих о покровительстве, не столько по внушению братской любви, как по расчётам мелкого и не всегда бескорыстного эгоизма».

Наказ царського міністра народної освіти окреслено доволі чітко: «Преподаватели, следуя видам и направлению правительства и научая вверенное им юношество тому или иному предмету, да поучают его и впредь по-русски мыслить и чувствовать: только этим способом будущие члены общества составят одну великую семью с одинаковыми мыслями, с одинаковою волею, с одинаковым чувством».

Українцям не слід забувати, що ось вже понад 170 років на цих засадах побудовано мовну політику Російської імперії, згодом Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.

Рекомендована література

Булгакова О. Кирило-Мефодіївське братство: 170 років від дня заснування / О.Булгакова // Історія України. – 2015. – № 20. – С. 3.
Про першу таємну політичну організацію на українських землях, провідну роль в якій грали історик Микола Костомаров, поет Тарас Шевченко, письменник Пантелеймон Куліш...

Гаврик В. Мрія Костомарова, якій судилося справдитися / В.Гаврик // Деснянська правда. – 2017. – 25 трав. – С. 1, 5.
Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Костомарова, що відбулося на місці майбутнього музею одного з натхненників Кирило-Мефодіївського братства, в Дідівцях, неподалік Прилук, на Чернігівщині.

Іщук Є. Український національний рух наприкінці 40 рр. ХІХ ст. / Є.Іщук // Все для вчителя. – 2011. –№ 4-5. – С. 45-50.
Урок-суд з історії України.

Калинчук А. Василь Білозерський і кирило-мефодіївці / А.Калинчук // Дивослово. – 2016. – № 5. – С. 49-52. – Бібліогр.: 18 назв.
Розглянуто участь Василя Білозерського в Кирило-Мефодіївському братстві, його арешт, проаналізовано документи та матеріали слідчої справи.

Коляда І. Методика організації та проведення уроку на тему: «Кирило-Мефодієвське братство» (Історія України, 9 кл.) / І.Коляда // Історія в школі. – 2012. – № 2. – С. 27-31.

Луняк Є. Кирило-Мефодієвське товариство: проблема дефініції / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2003. – № 4. – С. 97-100.

Луняк Є. Олексій Петров: історія одного доносу / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2004. – № 4. – С. 43-53.
Про студента Київського університету Св. Володимира Олексія Петрова, який в українській історії обрав собі ганебну роль зрадника Кирило-Мефодіївського товариства.

Орленко Л. Утворення Кирило-Мефодіївського братства / Л.Орленко // Все для вчителя. – 2014. –№ 1. – С. 101-105.
Запропоновано інтегрований урок з історії України.

Половець В. Василь Михайлович Білозерський (до 190-х роковин від дня народження) / В.Половець // Сіверянський літопис. – 2016. – № 4. – С. 196-202. – Бібліогр.: 14 назв.
Запропоновано розвідку про одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства.

Харчук Р. Українська історія в Кирило-Мефодіївському братстві / Р.Харчук // Дивослово. – 2015. – № 12. – С. 32-40.


Чадюк М. Вільне братерство словян: ілюзії та реалії (на прикладі реалізації ідей Кирило-Мефодієвського товариства) / М.Чадюк // День. – 2016. – 4-5 листоп. – С. 21.

14 січня 2019 р.

«Від Кубані аж до Сяну-річки – одна, нероздільна !»



Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.

Олена Теліга (1906-1942)
              
Нестор-літописець у своїх «Повістях времяних літ» не втомлювався закликати київських князів до єднання. У численних народних думах та піснях бачимо Україну єдиною, «від Сяну до Дону». За ідею «української Речі Посполитої», як єдиної соборної держави, відбули суворі покарання члени Кирило-Мефодіївського братства, зокрема, видатний поет Тарас Шевченко та відомий історик Микола Костомаров. Могутньою державою «від Сяну до Дону та від Харкова до Ярослава» бачив майбутню Україну митрополит Української Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький.

Головна Руська Рада, перша українська політична організація на теренах Галичини, у маніфесті від 10 травня 1848 р. проголосила єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, що належали на той час двом імперіям: Австрійській та Російській. Єдина неподільна вільна самостійна Україна «від гір карпатських аж по кавказькі» – цей образ, накреслений Миколою Міхновським 1900 р., згодом перетворився на національний символ, підхоплений політиками України від початку ХХ ст. Цікаво, що надалі ідея соборності лишилася єдиним спільним положенням у програмах українського національно-визвольного руху.
        
У часі Першої світової війни українці змагалися на боці ворожих армій, де брат вбивав брата. Згадаймо тут класичний приклад пяти братів Половців з роману «Вершники» Юрія Яновського. Проте ця війна, яка спричинилася до справжнього параду революцій, сприяла також і відновленню української державності. Справді, головним здобутком Української революції 1917-1921 рр. історики вважають проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. Відповідно, з початком революції 1918 р. в Австро-Угорщині оновилися й надії українців Наддністровя на обєднання з Великою Україною в єдиній Соборній Самостійній Державі.
        
18 жовтня 1918 р. у Львові проголошено Українську Національну Раду (УНРаду), яка відразу ж оголосила про свої державотворчі наміри на західноукраїнських землях. Головною метою цих прагнень було входження до єдиної соборної держави, що вже постала на Великій Україні. Так ідея соборності українських земель перетворилася на державну політику.

1 грудня 1918 р. в Фастові (Київщина) ініціаторами Акту Злуки, Українською Національною Радою та Директорією УНР, підписано Предвступний договір, що передбачав обєднання населення й земель обох утворень в одній державі: «Правительства обох Республік… уважають себе посполу зобовязаними цю державну злуку перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю».
        
3 січня 1919 р. у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) УНРадою прийнято  рішення про злуку та делеговано до Києва повноважних представників для завершення процесу обєднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич підкреслював: «По лінії зєднання не було між нами двох думок».
        
22 січня 1919 р. в Києві, в першу річницю проголошення IV Універсалу Центральної Ради, було підписано й оприлюднено спеціальний Універсал Директорії УНР, відомий також як Акт Злуки. В ньому, зокрема, йшлося про таке:


         «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

         Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

         Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

         Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу обєднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового народу».

Акт Соборності підсумував увесь тернистий шлях українців до обєднання території свого споконвічного проживання в межах єдиної української держави. У буремному 1919 р., коли Україна потрапила у кільце фронтів ворожих армій, УНР не встояла. Проте Акт Злуки 1919 р. надовго закарбувався в історичній памяті українського народу, тому впродовж усього ХХ ст. Україну розглядали лише як соборну державу.

Показово, що радянським режимом було накладене табу на Акт Соборності 1919 р. Наприклад, 22 січня 1973 р. в Чорткові на Тернопільщині гурт молоді під керівництвом Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори, за це хлопці отримали відповідні терміни в радянських концтаборах. Але він жив у народній памяті, отож, коли 1990 р. на честь його проголошення Народним рухом України утворено живий ланцюг від Києва до Львова, ця подія по-справжньому надихнула українців, змусила повірити у неминучість падіння радянської системи.


День Соборності почали відзначати в Західній Україні вже у 1939 р., за 20 років від доленосної події, а від 1999 р., після відновлення державності ми святкуємо річницю моменту підписання Акту злуки, договору про об’єднання УНР і ЗУНР. Один із творців Акту злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський так висловився про цей день: «Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Слова стали пророчими.

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

22 січня – День Соборності України // Барвінок. – 2017. – № 1. – С. 2-4.

Андрієнко С. Естафета поколінь: від діда-прадіда / С.Андрієнко // Позакласний час. – 2015. – №  12. – С. 8-9.
         Сценарій патріотичного заходу.

Баннова І. Аналіз проблем соборності України на студентських науково-практичних конференціях / І.Баннова // Історія в школі. – 2012. – № 7-8. – С. 43-45. – Бібліогр.: 4 назви.
Методичні рекомендації з історії України, в основу яких покладено досвід роботи комісії суспільних дисциплін Гірничого технікуму Криворізького національного університету.

Барський О. Наша соборність / О. Барський // Військо України. – 2014. – № 1. – С. 38-41.

Важлива віха в історії України : до Дня Соборності, 22 січня // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 64-67.

Васильчук С. Воєдино навіки : до Дня Соборності України / С.Васильчук // Військо України. – 2017. – № 1. – С. 40-43.

Вахнюк О. Розквітай, моя ти Україно ! / О.Вахнюк // Позакласний час. – 2011. – № 12. – С. 14-17.
Виховний захід до Дня Соборності України, 22 січня.

Величко Ю. Акт про злуку / Ю.Величко // Дитяча енциклопедія. Україна. Сторінки історії. – Харків: Ранок, 2008. – С. 99.

Верстюк В. День Соборності України / В.Верстюк // Шкільна бібліотека +. – 2015. – № 1-2. – С. 19-22.

Винниченко В. Свято поєднання й «Мертворожденний» / В.Винниченко // Відродження нації. Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.). Частина ІІІ. – К.: Вид-во політ. л-ри України, 1990. – С. 242-244. – Репринт. відтворення вид. 1920 р.

Вікторина до Дня Соборності України // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 12. – С. 49-50.

Данилюк А. Моя соборна, суверенна... / А.Данилюк // Позакласний час. – 2013. – № 23-24. – С. 92-93.
Сценарій свята до Дня Соборності України.

Дацюк В. Соборній Україні – слава, нині і повік ! / В.Дацюк // Все для вчителя. – 2014. – № 1. – С. 70-72.
Методичні рекомендації до Дня Соборності України, 22 січня.

День Соборності України // Позакласний час. – 2013. – № 23-24. – С. 55.
Сценарій патріотичного заходу.

Деркач Н. Незнищенність соборності / Н.Деркач // Літературна Україна. – 2015. – 29 січ. – С. 1, 13.
Про презентацію нових видань Історичного клубу «Холодний Яр»: боротьба за Українську державу в 1914-1930 рр.

Дорош Є. Злука: чого нас учить історія / Є.Дорош // Пенсійний курєр. – 2017. – 20 січ. – С. 2.
Розмова з Едуардом Мондзелевським, директором Фастівського міського музею-вагона Злуки УНР і ЗУНР.

Капранови, брати. Соборна УНР. Війна на три фронти: 1919-1920 рр. / Брати Капранови // Мальована історія Незалежності України. – К.: Гамазин, 2013. – С. 58-59.

Медуниця Ю. Наша найбільша боротьба ще попереду / Ю.Медуниця // Урядовий курєр. – 2017. – 24 січ. – С. 2.
Про урочистості з нагоди святкування Дня Соборності України у 2017 р.

Мить єднання : до Дня Соборності України, 22 січня // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 12. – С. 49.
Про договір, що увійшов до новітньої історії України як «Акт злуки» та був оприлюднений 100 р. тому, 22 січня 1919-го.

Олесь О. Живи, Україно ! / О.Олесь // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 12. – С. 50.
Наведено вірш до Дня Соборності, 22 січня.

Омелянчук І. Соборність помислів і душ / І.Омелянчук // Урядовий курєр. – 2015. – 22 січ. – С. 3.

Петренко М. Розквітай, моя Україно ! / М.Петренко // Позакласний час. – 2017. – № 12. – С. 6-7.
Запропоновано сценарій патріотичного заходу до Дня Соборності України, 22 січня.

Плужник С. Україна є, була і буде... / С.Плужник // Позакласний час. – 2012. – № 23-24. – С. 104-105.
Виховний захід до Дня Соборності України, 22 січня.

Повісті времяних літ. Літопис за Іпатським списком / В.Яременко (перекл.) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ-XV століть. Книга перша. – К.: Аконіт, 2002. – С. 460-781.

Повість минулих літ / В.Близнець (перекл.) // Спадщина поколінь. Прадавні українські літературні пам’ятки: Навчальний посібник. – К.: Грамота, 2002. – С. 95-208. – Серія «Шкільна бібліотека».

Полєжаєва Т. Задзвеніли срібні дзвони в Україні / Т.Полєжаєва // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 8-10.
         Запропоновано сценарій виховного заходу до Дня Соборності України.

Самойленко О. Моя Батьківщина – це будні й свята, і неба безмежного шир / О.Самойленко // Позакласний час. – 2011. – № 12. – С. 11-13.
Виховний захід до Дня Соборності України, 22 січня.

Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках / В.Сергійчук. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1999. – 416 с.

Соборна моя Україна // Шкільна бібліотека +. – 2015. –№ 1-2. – С. 23-26.
Сценарій патріотичного заходу до Дня соборності України.

Уривалкін О. Директорія Української Народної Республіки. Акт злуки / О.Уривалкін // Довідник з історії України. – К.: Дакор, КНТ, 2009. – С. 570-574.

Федосенко Н. Обєдналися живим ланцюгом ... і встановили рекорд України / Н.Федосенко // Гарт. – 2015. – 29 січ. – С. 5.
Про патріотичні акції до Дня Соборності України, що відбулися в Чернігові 22 січня 2015 р.

Фесюк Г. Впродовж віків історію держави... / Г.Фесюк // Позакласний час. – 2011. – № 12. – С. 18.
Ліричні рядки до Дня соборності України, 22 січня.

Храплива Л. Майдан Софії / Л.Храплива // Позакласний час. – 2011. – № 12. – С. 18.
Наведено вірш до Дня соборності України, 22 січня.

Шевченко В. Одна родина одна Україна / В.Шевченко // Військо України. – 2012. – № 1-2. – С. 80-83.

Ще на нашій Україні піснь гучна розляже // Позакласний час. – 2011. – № 12. – С. 97-98.
Сценарій тематичного вечора до Дня соборності України.

Яневський Д. Акт Злуки як спроба поєднати «коня» й «трепетну лань» / Д.Яневський // Проект «Україна». Грушевський. Скоропадський. Петлюра. – Харків: Прапор, 2012. – С. 748-751.

Яновський Ю. Вершники / Ю.Яновський // Вершники; Чотири шаблі: для ст. шк. віку. – К.: Школа, 2009. – С. 7-88. – Серія «Б-ка шк. класики».