10 вересня 2019 р.

Приклад для нащадків : до 200-річчя від дня народження Григорія Ґалаґана



Бажаю почати корисну справу, не відкладаючи, насамперед, влаштувавши що-небудь міцне і нове в сфері громадської освіти. Мій син зупинився на шляху своєї освіти з повним до нього завзяттям і з щирою любовю до ближнього, хай же інші, які не мають коштів, продовжують те, чого не судилося докінчити йому. Я докладаю складений мною проект підстави загальноосвітнього закладу для молодих людей, у яких бракує коштів для закінчення курсу наук.

З листа Григорія Ґалаґана до Михайла Юзефовича від 15 трав. 1869 р.

         Григорій Ґалаґан прийшов у цей світ 27 серпня 1819 р. у с.Сокиринці Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер – у складі Срібнянського району Чернігівської обл.) в заможній родині. Ф.Чижов, знаний словянофіл та адюнкт математики, був для Григорія домашнім учителем та добрим другом, готував його до вступу в університет.

         У 1840 р. Григорій завершує навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету й повертається до родового маєтку, де починає цікавитися життєвими проблемами своїх селян, допомагає їм матеріально. Від грудня 1843 р. – у Чернігівській палаті держмайна складає звіти про селян, потерпілих внаслідок неврожаю.

         Етнографія. Це окрема сторінка у житті Григорія Ґалаґана. Упродовж 1854-1882 рр. побачили світ такі його праці: збірка «Южнорусские песни с голосами», «Сборник этнографических материалов, касающихся Малороссии», «О склонении малороссийских имён», «Подробное описание малороссийской вертепной драмы в таком виде, в каком она сохранилась в с.Сокиренцах».

         Наприкінці 1850-х рр. Григорій Ґалаґан відгукнувся на заклик уряду до підготовки селянської реформи, що ставила за мету скасування кріпацтва. У 1858 р. він входить до Чернігівського комітету з розробки проекту «Про поліпшення та влаштування побуту поміщицьких селян», наступного, 1859 р. стає членом-експертом «Редакционной комиссии для приведения в порядок работ губернских комитетов».

         Скасування кріпацтва 1861 р. викликало рух в усіх аспектах життя: починають відкриватися недільні школи, утворюються Громади (національні обєднання). Проте вже наступного, 1862 р., недільні школи закривають, а Валуєвським циркуляром 1863 р. заборонено книговидання та навчання українською мовою.

         Григорій Ґалаґан вважається засновником кредитної кооперації в Україні – 26 жовтня 1869 р. він відкриває Сокиринецьке ощадно-позикове товариство ім. П. Ґалаґана, яке суттєво допомагало селянським господарствам. Визнане це й на урядовому рівні: Григорія Павловича обрано Головою державної комісії у справах кредитної кооперації при Міністерстві фінансів.

         На Великодні свята того ж 1869 р. стається надзвичайна подія, що кардинально змінює усе подальше життя Григорія Ґалаґана: 27 квітня від епідемічного тифу помирає єдиний 15-річний син Павло... Григорій Павлович вирішує створити закритий навчально-виховний заклад для 16-20-річних юнаків.


         У серпні 1869 р. Г. Ґалаґан купує в Києві садибу площею близько одного гектара з великим двоповерховим будинком, 6 червня 1870 р. імператором Олександром ІІ затверджено статут Колегії ім. Павла Ґалаґана, а в жовтні 1871 р. відбулося її офіційне відкриття.

         Григорій Павлович зібрав у стінах закладу унікальний педагогічний склад: І. Анненський – майбутній поет і драматург; П. Житецький – філолог, член-кореспондент Петербурзької Академії наук; Я. Колубовський – філософ, М. Мурашко і М. Пимоненко – художники; філософ; В. Науменко – історик літератури; А. Степович – літературознавець.


         Варто назвати видатних випускників Колегії ім. Павла Ґалаґана: С. Бердяєв – поет і перекладач; В. Грабар та І. Малиновський – юристи; М. Драй-Хмара, Б. Лазаревський, П. Филипович – письменники; А. Кримський – історик-сходознавець; В. Липський – ботанік; Д. Петрушевський – історик…

         На утримання Колегії подружжя Ґалаґанів витратило 1 млн (!) 120 тис. руб., зокрема, кілька великих маєтків у Чернігівській та Полтавській губерніях. Неймовірно: на кошти однієї родини заклад існував майже 50 років: формально Колегію закрито у червні 1920 р. згідно з наказом радянської влади про ліквідацію гімназій.

         25 вересня 1888 р. Григорій Павлович відійшов у вічність. Поховано видатного мецената в Сокиринцях. Чернігівському обласному художньому музею, відкритому 40 років тому саме на основі колекції Григорія Ґалаґана, було повернуто імя його відомого фундатора.

Рекомендована література

Зацікавлених цією ювілейною сторінкою української історії запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Массовер Г. 15 серпня. Освіта – майбутнє держави : до 195-річчя від дня народження Г.П.Галагана (15.08.1819 – 25.09.1888) / Г.Массовер // Календар знаменних і памятних дат. – 2014. – № 3. – С. 69-78.
Про громадського діяча, відомого українського мецената, засновника Колегії Павла Галагана в Києві.

         Слабошпицький М. «Друже мій єдиний…» (Г.Ґалаґан) / М.Слабошпицький // Українські меценати: Нариси з історії української культури. 2-ге вид., доп. – К.: Вид-во М.П.Коць; Ярославів Вал, 2006. – С. 107-119.

         Тимошенко А. Громадська і благодійна діяльність Г.Галагана / А.Тимошенко // Сіверянський літопис. – 2006. – № 5. – С. 82-90. – Бібліогр.: 24 назви.

Тимошенко А. Стан переробної промисловості у маєтках Г.П.Галагана (40-60 рр. ХІХ ст.) / А.Тимошенко // Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. – С. 52-59. – Бібліогр.: 24 назви.

Тимошенко А. Участь Г.Галагана у реалізації селянської реформи 1861 р. на Чернігівщині / А.Тимошенко // Сіверянський літопис. – 2004. – № 4. – С. 36-42. – Бібліогр.: 18 назв.



22 серпня 2019 р.

«Жив іще ненаписаним» : до 80-річчя від дня народження Володимира Дрозда


Останнім часом усе частіше приходжу до думки, як важливо для людини, яка прагне щось зробити в літературі, прискіпливо вивчати самого себе. Можливо, так зване вивчення життя, наближення письменника до життя і є, в першу чергу, заглиблення в самого себе.

Володимир Дрозд. Щоденник (грудень 1962 р.)

          Володимир Дрозд прийшов у цей світ 25 серпня 1939 р. у с.Петрушин Чернігівського району.

         Письменник вважається творцем «химерної прози», майстром перевтілення, поєднання умовного з реальним, оживлення довкілля. Вже в перших творах В.Дрозд намагається зрозуміти причини деградації людської особистості, втрату нею духовних орієнтирів, коріння свого роду.

         У новелі «Білий кінь Шептало» (1969 р.) письменник алегорично змальовує процес перетворення Системою неординарної особистості у байдужого виконавця. Автор порушує проблеми знеособлення людини в суспільстві, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

У романі «Катастрофа», вперше надрукованому в лютневому номері журналу «Вітчизна» у 1968 р. (з подальшою 20-річною забороною видання !), В.Дрозд торкається питання внутрішнього роздвоєння особистості, втрати людиною сенсу життя за радянського режиму.

У романі «Вовкулака» («Самотній вовк», 1968 р.) перед очима читача постає жахливий процес деградації людини, що й спричиняє втрату її власної душі.

Наполегливо й послідовно письменник відстежує усі стадії розкладу суспільства «розвиненого соціалізму»: оповідання «Колесо» (1961 р.) повість «Балада про Сластьона» (1982 р.) – роман «Спектакль» (1985 р.) – роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» (1992 р.) – роман «Злий дух. Із житієм» (1995 р.).

У романі «Листя життя», вперше надрукованому в журналі «Вітчизна» у 1989 р., автор веде читача складними шляхами своїх героїв – українців, що страждають, дозрівають, самовдосконалюються заради спасіння душі. У 1992 р. за цей твір В.Дрозду присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка.

У романах «Острів у Вічності» та «Книга отця Йосипа», що друкувалися в журналі «Березіль» у 2001 та 2003 рр., письменник визначає власне життя на цій Землі як «прелюдію справжнього життя душі», що триватиме у товаристві інших душ у складі Всесвітньої Душі.
        
         А зі сторінок останнього роману «Острів у Вічності» лунають до читача слова заповіту Володимира Дрозда: «За будь-яких умов бути мужніми, мислити – ось єдине, що нам залишається в житті, це стрибок у безсмертя, стрибок без крил, але з надією на вічність».

Рекомендована література

Зацікавлених цією ювілейною сторінкою української літератури запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Брагінець С. "Листя землі" – геніальний роман Володимира Дрозда / С.Брагінець // Деснянська правда. – 2016. – 9 черв. – С. 7.
Про творчість видатного українського письменника, Шевченківського лауреата.

Дзюба С. Володимир Дрозд і пес Жульєн / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2014. – 26 черв. – С. 6.
Спогади про письменника – лауреата практично всіх найпрестижніших в Україні літературних премій.

Дрозд В. Білий кінь Шептало : оповідання / В.Дрозд // Шкільна бібліотека. – 2013. – № 17-18. – С. 76-77.
Про проблеми знеособлення людини в суспільстві, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.


Дрозд В. Вибрані твори: У 2 т. Т. 1: Оповідання. Романи / В.Дрозд. – К.: Рад. письменник, 1989. – 462 с.
Оповідання: «Білий кінь Шептало», «Кінь Шептало на молочарні» та ін. Романи: «Катастрофа», «Вовкулака» («Самотній вовк»).

Дрозд В. Вибрані твори: У 2 т. Т. 2: Повісті, романи / В.Дрозд. – К.: Рад. письменник, 1989. – 552 с.
Повісті: «Ирій», «Балада про Сластьона». Романи: «Земля під копитами», «Спектакль».

Дрозд В. Злий Дух. Із житієм; Пришестя : романи / В.Дрозд. – К.: Укр. письменник, 1999. – 311 с. – Серія «Сучасна укр. л-ра».
Роман «Злий Дух…» – про життя злочинного світу в Україні 1990-х рр.
Роман «Пришестя» – автобіографічний: про повоєнне дитинство покоління шістдесятників.

Дрозд В. Инна Сиверская, судья: роман / В.Дрозд; пер. с укр. Н.Высоцкой; предисл. Н.Жулинского. – К.: Молодь, 1986. – 216 с.

Дрозд В. Листя землі: роман / В.Дрозд. – К.: Укр. письменник, 1992. – 559 с.
Своєрідна книга буття українського народу, творця і жертви глибокого соціального досвіду.

Дрозд В. Листя землі: У двох кн. Книга І / В.Дрозд; упоряд. І.Жиленко; передм. М.Жулинського. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 703 с. – Серія «Бібліотека Шевченківського комітету».

Дрозд В. Листя землі: У двох кн. Книга ІІ / В.Дрозд; упоряд. І.Жиленко; передм. М.Жулинського. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 622 с. – Серія «Бібліотека Шевченківського комітету».
Запропоновано нові книги однойменного роману, «народної Біблії» українців. У 1992 р. твір здобув Державну премію України ім. Тараса Шевченка.

Дрозд В. Подих чудесного: оповідання, роман / В.Дрозд. – К.: Молодь, 1988. – 296 с.
Запропоновано два цикли оповідань «Що ми знаємо про любов ?» та «Подих чудесного», гостросоціальний роман «Катастрофа».

Дрозд В. Убивство за сто тисяч американських доларів: роман, оповідання / В.Дрозд. – К.: Укр. письменник, 2003. – 255 с.

Жулинський М. Дрозд Володимир Григорович / М.Жулинський // Енциклопедія Сучасної України. Т. 8: Дл – Дя. Дод.: А – Ґ. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. – С. 417-418.

Ісаєва О. Володимир Дрозд "Білий кінь Шептало". Проблема людини в суспільстві, її знеособлення / О.Ісаєва // Дивослово. – 2012. – № 4. – С. 16-19.
Запропоновано урок української літератури.

Ревчук С. Проблема знеособлення людини в суспільстві / С.Ревчук // Дивослово. – 2013. – № 9. – С. 18-21.
Наведено урок української літератури за оповіданням Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало".


Сивокінь Г. Дрозд Володимир Григорович / Г.Сивокінь; редкол.: І.Дзеверін (відп. ред.) та ін. // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. Т. 2: Д – К. – К.: «Українська Літературна Енциклопедія» ім. М.Бажана, 1990. – С. 112-113.

7 серпня 2019 р.

«Не забудеш мене, моя нене, Вкраїно…» : до 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша



Уся Європа не діждеться такого працьовитого і многостороннього ученого чоловіка… І стілько він напрацював… А при тім і столяр, і пахар, і маляр, і переплетчик, і гальванопластику знав, і грав на флейті, скрипці – і се в минути відпочинку. А таких всестороннє освічених людей треба для молодшого покоління показувать із кожного боку.

З листа Ганни Барвінок до Іллі Шрага, 16 лют. 1898 р.
  
         Народився майбутній письменник на хуторі поблизу містечка Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер: Шосткинського р-ну Сумської обл.). Пантелеймону Кулішу належить першість у багатьох аспектах нашого життя.

Почнемо з Букваря. Його «Граматка», видана 1857 р., найближче відтворювала фонетичні особливості української мови. Хто тепер памятає про «гатцуківку», «драгоманівку», «желехівку», «максимовичівку» ? А от «кулішівкою» пишемо й дотепер. У 1930-х рр. з Кулішевої абетки вилучено літеру ґ, проте тепер вона знову з нами.

16-річний Панько мав великі амбіції: вирішив стати першим поетом України. Так і сталося, але після смерті Шевченка. Поема «Україна» – перший віршований історичний твір – побачила світ одночасно з «Кобзарем». Куліш переконався, що він лише другий, тому й не віршував упродовж майже двох десятиліть. Помирає Кобзар, а наступного, 1862 р., виходить Кулішева збірка «Досвітки», визнана Іваном Франком найкращою українською віршованою книгою того часу.  

         Перша українська приватна друкарня ХІХ ст. також належала Кулішеві. Його задуми вражають: «Енциклопедія фольклору та етнографії» у 12 томах ! У 1856-1857 рр. виходять перші два томи під загальною назвою «Записки о Южной Руси». У 1861-1862 рр. Куліш видає перший український літературно-художній і громадсько-політичний журнал «Основа».

         Пантелеймон Куліш – автор першого українського історичного роману «Чорна Рада». У 1857 р. в епілозі до першого видання цього видатного твору він формулює питання: «Об отношении Малороссийской словесности к общерусской».

Проблема полягала в тому, що важливо було визначити: вчителі української літератури – російські чи європейські ? За 10 років до Куліша це питання хвилювало також Шевченка: «У них народ і слово, і в нас народ і слово». Взагалі, над питанням «Об отношении Малороссийской словесности к общерусской» дискутували Борис Грінченко, Михайло Драгоманов, Агатангел Кримський, Іван Франко…

Куліш активно сполучав українську та світову культури. Так, наприклад, перший переклад 13 драм Шекспіра належить йому. Найважливіше: у 1903 р., вже після смерті Куліша, у Відні виходить його перший повний переклад Біблії сучасною українською мовою…


          Перший повний український переклад Біблії

         В історії світової літератури доволі часто траплялося так, що переклад Святого Письма рідною мовою надавав вагомий поштовх розвитку цієї мови. Складними й довгими є шляхи українських перекладів Біблії. Зрозуміло: найважливішими серед них будуть повні, виконані з оригінальних мов та визнані канонічно.

Маловідомим є той факт, що перший переклад Нового Заповіту тогочасною українською літературною мовою здійснив 1860 р. Пилип Морачевський, інспектор Ніжинської гімназії вищих наук, уродженець Чернігівщини.

         Заборону друку, що надійшла від Синоду Російської православної церкви, можна пояснити ще й тим, що перший переклад Біблії російською літературною мовою виконано лише 1876 р.
        
         У 1811-1834 рр. Маркіян Шашкевич, лідер «Руської трійці», перекладав Євангеліє та Псалми. Результат його праці був суттєво коротшим за оригінал, отож нагадував більше перекази, навіть сонети. У своєму щирому намірі донести зміст до галицького читача Шашкевич вживає відповідну мову: наприклад, пише про «віру тверду, як Бескид».

         Сумно, але обидва переклади, Пилипа Морачевського та Маркіяна Шашкевича, не побачили світу за життя авторів. Третя спроба мала більший успіх: 1877 р. накладом 20 примірників виходить «Книга Іова, на малоруську мову переложена». Щоб створити український варіант цієї біблійної історії, Володимир Александрович, письменник і фольклорист, військовий лікар і генерал, у 53 (!) роки розпочав вивчення старо-єврейської мови…

          У 1864-1867 рр., у часі праці чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві, у Пантелеймона Куліша виникає ідея українського перекладу Біблії. А вже 1869 р. в додатку до львівського літературного журналу «Правда» побачило світ пятикнижжя Мойсея: «Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. Пять книг Мусієвих».

У Відні Пантелеймон Куліш знайомиться з Іваном Пулюєм, фізиком і винахідником, чудовим знавцем грецької. Співпраця над українським перекладом Біблії виявилася доволі плідною: у 1871 р. до Лондонської штаб-квартири Британського і закордонного Біблійного товариства передано 4 Євангелія Нового Заповіту. Мета: офіційне видання Біблії українською мовою.

Але Франц Міклошевич, відомий віденський славіст і головний рецензент перекладу Куліша, того року був налаштований вкрай рішуче: «переклад досить віддалений від грецького оригіналу і не може бути прийнятий до друку під патронатом Британського і закордонного Біблійного товариства».
        
         Куліш засмучений, його фінансове становище теж доволі складне, пожежа на хуторі Мотронівка забрала багато матеріалів перекладу, проте пряма відмова друку не зупиняє його: упродовж наступних 14 років він працює над змінами й доповненнями до перекладу. Нарешті сталося: 1885 р. Біблійне товариство купує в Куліша переклад Нового Завіту, яке згодом двічі видає у Відні, у 1887 та 1892 рр.

         Куліш мріє про видання вже повного перекладу Біблії на Батьківщині… У 1897 р. він помирає, багаторічну працю не завершено. Тоді Ганна Барвінок, дружина, передає цей переклад до колекції українських старожитностей Василя Тарновського (молодшого). У 1899 р. помирає і він, але перед смертю встигає домовитися з Іваном Нечуєм-Левицьким про завершення перекладу й навіть оплачує цьому відомому письменнику його працю…

Так наприкінці 1903 р. у Відні побачило світ «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П.О.Куліша, І.С.Левицького і І.Пулюя». Сталося це після тривалих перемовин Івана Пулюя з Британським і закордонним Біблійним товариством, яке й нарешті дозволило друк.

Це видання не можна вважати канонічним: хоча над своєю часткою Пантелеймон Куліш і працював упродовж 30 років, перекладав він доволі вільно, зі значними відхиленнями від оригінального тексту… Проте це був перший повний переклад Біблії на українську мову.

Рекомендована література

Андрусенко В. П.Кулиш. Повесть «Чёрная рада» // В.Андрусенко. 50 знаменитых украинских книг. – Харьков: Фолио, 2004. – С. 55-64.

Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну. («Тарас Бульба» М.Гоголя і «Чорна рада» П.Куліша в світлі історичної романістики В.Скотта) : Літературно-критичний нарис / Р.Багрій; пер. з англ. Л.Шарінової. – К.: Ред. журн. «Всесвіт», 1993. – 296 с.
Унікальна праця проф. Романи Багрій (Йоркський університет, Канада). Простежено вплив Вальтера Скотта на Миколу Гоголя й Пантелеймона Куліша, проаналізовано їхні видатні твори «Тарас Бульба» й «Чорна рада».

Бандура О. Вивчення роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада. Хроніка 1663 року» / О.Бандура // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 11-12. – С. 21-25.

Бенцал С. «Чорна рада» Пантелеймона Куліша – перший історичний роман в українській літературі : урок у 9 класі / С.Бенцал // Дивослово. – 2011. – № 8. – С. 43-46.

Блоха Ю. На "прощу" до "Ганниної Пустині"... / Ю.Блоха // Деснянська правда. – 2012. – 15 трав. – С. 3.
Про садибу дворян Білозерських, а нині обласний історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша (Мотронівка Чернігівської обл.).

Боронь О. Чарльз Діккенс в епістолярії та прозі Пантелеймона Куліша 1840-х – першої половини 1850-х рр. / О.Боронь // Слово і час. – 2012. – № 2. – С. 84-88.

Бублик С. Пантелеймон Куліш. Життєвий і творчий шлях / С.Бублик // Все для вчителя. – 2011. – № 34-36. – С. 42-43.

Гончарук П. Апостол української ментальності : до 190-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша / П.Гончарук, О.Путро // Київська старовина. – 2008. – № 3. – С. 3-20.

Гурдуз А. «Чорна рада» Куліша: роман як знакова система / А.Гурдуз // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2008. – № 1. – С. 15. – Бібліогр.: 3 назви.

Даниленко А. "Пиши, як мовиш...", або чому Пантелеймон Куліш не став творцем сучасного українського правопису / А.Даниленко // Мовознавство. – 2012. – № 4. – С. 37-54. – Бібліогр.: 96 назв.
Про внесок Пантелеймона Куліша в розвиток українського правопису.

Доленосна подія : до 355-річчя Чорної ради // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 5. – С. 76-77.
Про козацьку раду, що розпочалася 27 червня 1663 року на околиці Ніжина, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького, кандидата царського уряду Московії.

Жежера В. Життєва поема, що звалася Кулішами : Ганна Барвінок і Пантелеймон Куліш / В.Жежера // Деснянська правда. – 2011. – 3 верес. – С. 3.

Камінчук О. Поезія Пантелеймона Куліша 80-90-х рр. ХІХ ст.: художня традиція і нові естетичні тенденції доби / О.Камінчук // Дивослово. – 2010. – № 1. – С. 51.

Ковальчук О. Історіософські пошуки П.Куліша: особливості моделювання історії / О.Ковальчук // Київська старовина. – 1999. – № 6. – С. 116-123.

Корсак І. Перстень Ганни Барвінок: уривок з роману / І.Корсак // Літературна Україна. – 2015. – 29 січ. – С. 8-9.
Про кохання Пантелеймона Куліша та Олександри Білозерської.

Кралюк П. "Усі будемо рівні" / П.Кралюк // День. – 2018. – 7-8 верес. – С. 21.
         Про "Чорну раду" Пантелеймона Куліша як твір-попередження.

Куліш П. Поезія : вірші про Україну / П.Куліш // Літературний Чернігів. – 2012. – № 3. – С. 29-32.

         Куліш П. Твори : В 2 т. Т. 1. Прозові твори. Поетичні твори. Переспіви та переклади / П.Куліш; упоряд. і приміт. Є.Нахліка; ред. тому М.Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1994. - 752 с.: портр. (в опр.). – Серія «Б-ка укр. літ. Укр. нова літ.».

Куліш П. Твори : В 2 т. Т. 2. Поеми. Драматичні твори / П.Куліш; упоряд. і приміт. В.Івашкова; ред. тому М.Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1994. - 768 с.: портр. (в опр.). – Серія «Б-ка укр. літ. Укр. нова літ.».

Куліш П. Чорна рада : роман / П.Куліш; передм. Л.Яхно. – К.: ВАТ «Вид-во «Київ. правда», 2003. – 184 с.

Куліш П. Чорна рада. Хроніка 1663 року / П.Куліш; передм. М.Стріхи. – К.: Котигорошко, 1993. – 160 с.

Кумеда О. Пантелеймон Куліш: письменник, етнограф, мовознавець / О.Кумеда // Дивослово. – 2016. – № 3. – С. 42-46. – Бібліогр.: 16 назв.

Пиріг П. Про політичне становище України за доби Руїни / П.Пиріг // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 12-26. – Бібліогр.: 58 назв.

Пятаченко С. Елементи регіональної етнокультури в ранній романтичній прозі Пантелеймона Куліша / С.Пятаченко // Народна творчість та етнографія. – 2012. – № 1. – С. 38-42.

Семчук Д. П.Куліш «Чорна рада» : вікторина / Д.Семчук // Позакласний час. – 2010. – № 10. – С. 92-93.


Сєдіна Д. «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Українська та російська версії: відмінності й подібності / Д.Сєдіна // Слово і час. – 2004. – № 7. – С. 3-12.

Слабошпицький М. Рятівниця Пантелеймона Куліша / М.Слабошпицький // День. – 2015. – 3-4 лип. – С. 22.
         Про новий роман Івана Корсака "Перстень Ганни Барвінок".

Слободяник Н. Екстралінгвістичний аспект російської редакції роману П.Куліша «Чорна рада» / Н.Слободяник // Сіверянський літопис. – 2003. – № 5-6. – С. 165-169.

Слоньовська О. «Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали…». Аналіз роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» / О.Слоньовська // Дивослово. – 1994. – № 12. – С. 11-16.

Слюсар А. Чи знаєш ти роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» ? / А.Слюсар // Дивослово. – 2012. – № 4. – С. 20-24. – Бібліогр.: 15 назв.
Запропоновано сценарій уроку-конкурсу з української літератури у 9 класі.

Смолій В. Українська національна революція 1648-1676 рр. крізь призму століть / В.Смолій, В.Степанков // Український історичний журнал. – 1998. – № 2. – С. 3-25; № 3. – С. 3-12.

Сорока Ю. Чорна рада / Ю.Сорока; худож.-оформлювач П.Риженко. – К.: Інтер проект, 2012. – 120 с.

Тимошик М. Як Святе Письмо ставало українським / М.Тимошик // Слово Просвіти. – 2018. – 26 квіт. – С. 6-7.
Простежено історію перекладів Біблії на українську мову: Пантелеймона Куліша, Івана Огієнка, Івана Хоменка.

Тимошко В. «Дух Куліша красивий» / В.Тимошко // Вісник Ч. – 2015. – 6 серп. – С. 16.
Наведено розмову з Аллою Богдан, науковим працівником меморіального музею-заповідника Пантелеймона Куліша, що у Мотронівці Борзнянського району Чернігівщини.

Тімофєєва К. Михайло Лермонтов та Пантелеймон Куліш крізь призму епістолярію / К.Тімофєєва // Київська старовина. – 2012. – № 2. – С. 134-140.

Тютюнник О. Філософська спадщина П.Куліша: спроба методологічної конотації / О.Тютюнник // Сіверянський літопис. – 2003. – № 4. – С.143-148.

Ходарева Н. Урок – рольова гра «Твій вибір, Україно !» За мотивами роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада. Хроніка 1663 року» / Н.Ходарева // Рідна школа. – 2005. – № 3. – С. 62-64.

Янковська Ж. Стильові та стилістично-естетичні аспекти фольклоризму роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» / Ж.Янковська // Київська старовина. – 2012. – № 3. – С. 109-117.Бібліогр.: 16 назв.

Яременко В. Борис Грінченко в обороні спадщини Пантелеймона Куліша / В.Яременко // Слово Просвіти. – 2019. – 7-13 берез. – С. 9; 14-20 берез. – С. 8-9.

Про перше застосування наукової методології до явища «Пантелеймон Куліш», здійснене Борисом Грінченком. Про те, що в десятках випадків нашого культурного, літературного, наукового життя біля імені Пантелеймона Куліша маємо поставити епітет – перший.