Не дай спати ходячому,
Серцем замирати,
І гнилою колодою
По світу валятись,
А дай жити, серцем жити,
І людей любити…
Улюблена
пісня Олександра Русова
У другій
половині ХІХ ст. в Російській імперії запроваджено низку реформ, спрямованих на
перехід до капіталістичного розвитку. Найголовнішими серед них були: селянська
(1861 р.); земська, освітня, судова (1864 р.); міська (1870 р.) та військова
(1874 р.). Земські установи, як органи місцевого самоврядування Російській
імперії, що постали в часі царських реформ 60-70-х рр. ХІХ ст., були вкрай
важливими для соціально-економічного, громадсько-політичного та культурного
поступу суспільства.
Утворення земських установ в нашому
краї сталося на першому засіданні Чернігівського губернського земського
зібрання, що відкрилося 25 вересня 1865 р. в Чернігові у залі Дворянського
зібрання у присутності 69 губернських гласних. Іван Петрункевич, як свідок
урочистостей, згадував: «Учорашні рабовласники та раби, звільнені від кріпацтва,
зібрались як рівні громадяни для вирішення місцевих господарчих та культурних
задач».
Вже за два дні, 27 вересня,
зібранням сформовано річний кошторис для роботи губернської управи: 2000 руб.
складала зарплата голови, по 1500 руб. призначено кожному з шести членів управи,
4000 руб. надано канцелярії управи та
1000 руб. – на додаткові потреби. Наступного дня, 28 вересня, обрано керівний
орган губернського земства: головою управи став К.Є.Троцина (великий
землевласник Ніжинського повіту), членами – П.П.Голіцин (полковник і князь), В.В.Тарновський
(титулярний радник), І.О.Кобеляцький (колезький радник), К.І.Білозерський (губернський
секретар), М.Н.Гужовський (козак) та О.П.Карпінський (лікар).
З цього часу губернська земська
управа мала опікуватись освітою, медициною, продовольством та ветеринарією, утримувати
дороги, покращувати рівень землеробства, промисловості й торгівлі, дбати не
лише про добробут звичайного люду, але й не забувати про жебраків та решту знедолених.
Управу
розміщено в будинку, спорудженому 1814 р. для губернських установ –
двоповерховій споруді з заокругленим кутом у центрі міста (перехрестя вулиць
Шосейної та Богоявленської, тепер: пр. Миру та вул. Шевченка). А на поч. ХХ
ст., у 1908-1910 рр.,
до південної частини приєднано неокласичну триповерхову будівлю.
Список видатних діячів Чернігівського
земства досить вагомий: Леонід Глібов, Олександр Карпінський, Микола
Костянтинович, Михайло Коцюбинський, Олександр Ліндфорс, Іван Петрункевич,
Олександр Русов, Василь Савич. Далі побачимо, чому вкрай важливо долучити до
нього й Петра Червінського.
Бюро і люди
У 2-й пол. ХІХ ст. дані про
господарський та суспільно-економічний стан губерній імперії були вкрай важливі
для стягнення податків державою. З цією метою при земських управах створювали
статистичні відділення. Ситуацію в Чернігівській губернії ускладнювали
неврожайні роки і, відповідно, збільшені продовольчі потреби населення. У 1875
р. Чернігівська губернська земська управа обґрунтовує необхідність статистичних
досліджень свого краю, і вже за рік, у лютому 1876 р., статистичне відділення розпочало
свою діяльність з річним бюджетом 4200 руб.
Спочатку
відділення складалося з двох спеціалістів – П.П.Червінського та В.Є.Варзара. Василь
Єгорович Варзар (1851-1940) – випускник Петербурзького технологічного інституту,
на той час вже встиг видати науково-популярну книгу «Хитра механіка» (1874 р.),
в якій спростував міфи про народницьку спрямованість імперської податкової
системи. Роботі в статистичному відділенні він присвятив 15 років життя, а
згодом, вже у Міністерстві торгівлі й промисловості, опікувався статистичними
дослідженнями усієї промисловості Російської імперії. Саме В.Є.Варзара вважають
засновником промислової статистики.
Уродженець Чернігова Петро
Петрович Червінський (1849-1931) ще під час навчання у Петербурзькому інституті
землеробства долучився до студентських заворушень, за що відбув п’ятирічне
заслання (1870-1875 рр.). У ліберальних часописах відстоював думку про
самостійність економічного поступу імперії, підґрунтям якого вважав общинний
устрій тодішньої Росії. Праці у статистичному відділенні віддав 14 років: 1876-1890
рр.
Найголовніше: саме П.П.Червінському ми завдячуємо тому
особливому типу місцевих статистично-економічних досліджень, виконаних
шляхом виїзду та збору даних безпосередньо на малих територіальних одиницях (межових або земських дачах). Надалі цей
тип обрано за еталон земствами кількох губерній, а земськими статистами його запроваджено
до практики як «територіальний» або «чернігівський».
Головою відділення призначено Миколу
Олександровича Костянтиновича (1844-1889) – ліберала з педагогічною освітою,
який пізніше, під час свого виступу в Чернігівському земському повітовому
зібранні 1880 р., захищав «права місцевого наріччя при викладанні у школі». Як
член губернської управи, М.О.Костянтинович просто не встигав брати участі в
статистичних дослідженнях, тому 5 липня 1876 р. на посаду третього статистика затверджено
О.Русова. Коли наступного, 1877 р., бюджет статистичного відділення збільшився
до 8000 руб., то ще трьох працівників із середньою освітою призначено
помічниками.
О.Русову імпонувала «можливість
наблизитися до народу, досліджувати його економічне і водночас етнографічне
життя. Крім того, вабила і земська служба, в тих часах найбільш незалежна, незасмічена
адміністративним формалізмом і зверхнім гнетом», – так згадувала дружина Софія
Русова в книзі спогадів «Життя українського ідеаліста кінця ХІХ віку Ол. Ол.
Русова».
Вже перші роботи статистичного
відділення викрили неабияке здирництво власників великих наділів землі, оренда якої
коштувала селянинові половини врожаю. І перш ніж забирати з поля свою половину
збіжжя, селянин мусив зібрати, зв’язати в снопи та довезти до клуні другу
половину, призначену господареві землі. Додатково, від селянина вимагались ще й відробітки на полі хазяїна.
Тому матеріали статистичного відділення вкрай стурбували великих землевласників,
які почали чинити опір його діяльності.
Статистики не стояли також осторонь
громадсько-політичного життя Чернігова. Так, ім’я О.Русова бачимо у списку
активної чернігівської інтелігенції, яка на своїх зборах 15 березня 1877 р.
засновувала громадську бібліотеку (що виросла тепер до Чернігівської державної
обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка). Згодом, у
1896-1898 рр. О.Русова обирають секретарем правління бібліотеки, а в 1899 р. –
її головою.
За спогадами Іллі Шрага: «Час
перебування його в уряді бібліотеки був часом найбільш напруженої праці,
найбільшого розцвіту бібліотеки». Справді, О.Русов щиро допомагав: робив
грошові внески, укладав бібліотечні каталоги, готував нарис історії бібліотеки
до її 20-річчя, сприяв проведенню концертів та лекцій на підтримку бібліотеки.
«Взагалі статистичне бюро, – за
книгою спогадів Софії Русової, – було тоді наче культурним центром: ініціатива
у всіх громадських інтелектуально-мистецьких справах виходила від статистиків».
Ці статистичні «відхилення» вкрай хвилювали губернську адміністрацію.
Між лібералами
та консерваторами
Перебіг активної фази діяльності статистичного
відділення при губернській управі виявився недовготривалим: упродовж двох
засідань сесії губернського земського зібрання, 17 і 18 січня 1878 р., доцільність
надання чергової суми в розмірі 8 тис. руб. для роботи відділення викликала
гарячі суперечки. Породжувало їх, у свою чергу, протистояння між лібералами та
консерваторами в Чернігівському земстві, в якому працівники статистичного
відділення стали на бік демократичних, лівих сил.
До цього табору належали Костянтинович,
Карпінський, Петрункевич, Шраг та ін. Їхня позиція полягала в тому, щоб не
зменшувати обсягів того фінансування, що надавалося статистичному відділенню
щороку на збір даних. Провладна ж сторона вважала, що статистики О.О.Русов та
В.Є.Варзар, як політично неблагонадійні працівники відділення, під час
експедицій до повітів не лише збирають статистичні дані, але й поширюють у
повітах народницькі думки.
Як наслідок, перевагою у три
голоси перемогла консервативна більшість: її 39 прихильників голосували проти надання
8 тис. руб. на проведення статистичних робіт. Бачимо, що зупинка роботи
статистичного відділення в 1878 р. зовсім не враховувала його якісних
показників, а лише віддзеркалювала ступінь напруги політичних суперечок всередині
земського зібрання.
Повчальним для
нас у ХХІ ст. є те, що це рішення зовсім не зупинило статистичної діяльності в
Чернігівській губернії: її досить плідно продовжили повітові земства. Справді, статистичним
відділенням за два роки підготовлено й видрукувано два томи «Матеріалів для
оцінки земельних угідь» з описами двох повітів, Чернігівського та Борзенського,
і ці описи «заговорили» своєю мовою.
Так, у Борзенському земстві «побачили»
31.7 тис. десятин неоподаткованої землі, що дозволило безболісно зняти
податкове навантаження на селянські господарства з 8% до 5%. Відповідно, з
метою впорядкування податків, Ніжинське повітове земське зібрання 7 жовтня 1878
р. вирішило провести статистичний опис повіту. Збір даних доручено О.Русову,
який вже в 1879 р., разом зі своїм помічником, відомим народником Л.О.Жебуньовим
обстежив повіт повністю з усіма поселеннями та хуторами.
Цікаво, що коли для завершення робіт
необхідно було опрацювати лише декілька об’єктів у Ніжині, 25 липня 1879 р. до
земської управи надійшла телеграма з вимогою негайно припинити статистичний опис
повіту. Це Чернігівський губернатор А.Л.Шостак діяв за розпорядженням
Харківського генерал-губернатора І.Д.Святополка-Мирського.
Причина проста: доноси. Хоча О.Русов
у своїх розмовах з селянами ніколи не торкався політики й не поширював
народницьких думок, але його віртуозне оперування статистичними даними переконувало
співрозмовників красномовніше за будь-яку ідеологію. І тільки наприкінці року, 3
грудня 1879 р. губернатором дозволено завершити статистичний опис Ніжина та
видати матеріали, зібрані у повіті.
У травні 1880 р. працю О.Русова
видано в Києві. Частину накладу отримали також великі книгарні. Показово, що за
дослідження «Нежинский
уезд. Статистико-экономическое описание с проектами оценки недвижимых имуществ
уезда, таблицами и двумя картами», яке
містило виважений науковий аналіз стану землеволодіння та землекористування
в Ніжинському повіті, Російське Географічне товариство відзначило О.Русова
золотою медаллю.
У Новозибківському повіті для
опису запрошено В.Є.Варзара (з окладом у 1500 руб.), тобто повітові земства вже
самотужки фінансували статистичну діяльність. Бачимо, що за три роки вимушеної
перерви у роботі відділення вийшли з друку описи ще двох повітів, Ніжинського
та Новозибківського.
Проте розвиток імперії вимагав
неперервного потоку даних від губерній, тому в січні 1881 р. губернське земське
зібрання постановило відновити роботу статистичного відділення у складі трьох
працівників та трьох помічників з річним бюджетом 8000 руб. Завідувачем
відділення затверджено П.П.Червінського. Ще 4 роки були потрібні статистичному відділенню для завершення опису
всіх 15 повітів губернії.
Останній, XV том «Матеріалів
для оцінки земельних угідь» надруковано 1887 р. Вченим комітетом Міністерства
державного майна Російської імперії також засвідчено важливість та ґрунтовність
статистичних праць Чернігівського земства – П.П.Червінського відзначено премією
та великою золотою медаллю графа П.Д.Кисельова.
Опис та оцінки промислових підприємств
Наприкінці 1883 р. Чернігівське
губернське земське зібрання ухвалює «провести оцінку міст, промислових і
фабричних закладів», а статистичному відділенню доручає виконання цієї постанови
з виробленням відповідних описових програм.
До цієї роботи П.П.Червінський, завідувач
статистичним відділенням, долучив А.А.Євреїнова і П.П.Гібермана, випускників
Санкт-Петербурзького технологічного інституту, та М.В.Охременка (закінчив
Московське технологічне училище). Додатково, до участі в описах заводів
запрошено Л.Я.Ставровського, що вже мав досвід з оцінки міст, і Г.К.Карамана, технолога
губернської земської управи.
З серпня по
грудень 1885 р. працівниками статистичного відділення виконано описи з оцінками
виробничих площ і обладнання таких промислових підприємств Чернігівської
губернії:
v заводи: винокурні, воскових свічок, дьогтьові, костопальні
(спалювання кісток для очищення цукру), крохмале-патокові, лісопильні,
механічні, миловарні, олійницькі, пивоварні,
салотопні (салганові), свічкові, цегельні, цукрові, чавуноливарні, шкіряні;
v фабрики: сірникові, суконні, тютюнові;
v заклади: возові (стельмашні), воскоробні, клеєварні, коноплетіпальні,
панчішні, рицинові (касторові), рогожані (виготовлення грубих полотняних
тканин), скловарні, щетинні;
v борошномельні
вітряки.
Опис та оцінку виконано для 16
тис. 460 одиниць промисловості, проте з них 13 тис. 900 борошномельних вітряків
(!) формально не можна зараховувати до фабричних чи промислових об’єктів. З решти,
2560 промислових підприємств, було лише декілька по-справжньому великих цукрових
заводів та суконних фабрик, робота на переважній більшості заводів та фабрик виконувалась
не більше, ніж 4-ма працівниками. Зазначено також загальну оцінку вартості промислових
підприємств, яка становила понад 12 млн.
руб. Як бачимо, статистичним відділенням досить докладно накреслено економічний
стан промисловості Чернігівської губернії.
Рекомендована література
Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями
у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для
юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).
Дорошок Н. Діяльність земського статистичного відділення по опису та
оцінках промислових підприємств Чернігівської губернії / Н.Дорошок //
Сіверянський літопис. – 2011. – № 6. – С.103-107. – Бібліогр.: 7 назв.
Дорошок Н. Маловідомі сторінки з історії Чернігівського земства
(кінець 70-х – початок 80-х рр. ХІХ ст.) / Н.Дорошок // Сіверянський літопис. –
2010. – № 1. – С. 50-53. – Бібліогр.: 17 назв.
Леп’явко С. Чернігів. Історія міста. Науково-популярне видання / С.Леп’явко. – К.:
Темпора, 2012. – 432 с., іл.
Рахно О. Голови Чернігівської губернської земської управи: Біобібліографічний
довідник. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – 240 с.
Рахно О. Чернігівські земці (історико-біографічні нариси) /
О.Рахно. – Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. – 352 с.
Чернігівська губернська земська управа / За ред.
А.В.Кудрицького // Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К.: УРЕ ім.
М.П.Бажана, 1990. – С. 870.
Немає коментарів:
Дописати коментар