Чернігівський хлопчина на Арбаті

… И вдруг сквозь контуры этого Арбатского мира стали проступать очертания детства, дом бабушки и дедушки на Черниговщине: мне семь лет и мы приехали к ним на лето… многое, конечно, забылось… и ожила целая вереница полуистершихся образов, некая магия звуков, голосов, заговорили люди, которых не видел и не слышал с тех самых дней…

                        Анатолій Рибаков

Анатолій Рибаков побачив цей світ 1 (14) січня 1911 р. в містечку Держанівка під Черніговом у єврейській родині Наума Борисовича Аронова, інженера ґуральні, та його дружини Діни Абрамівни Рибакової (це друга єврейська родина Держанівки; першою були лікарі). У дитинстві Анатолій жив також певний час у родичів у містечку Сновськ.

З 1919 р. Анатолій вже в Москві, живе на Арбаті, буд. 51. Навчається в Хвостовській гімназії (Кривоарбатський пров.). Разом з ним опановував науки Юрій Домбровський (1909-1978), відомий російський прозаїк, поет, літературний критик. Старші класи (8-й та 9-й) Анатолій відвідує в Дослідно-показовій школі-комуні (вул. Остоженка). Школа ця постала як комуна комсомольців, що повернулися з фронтів громадянської війни. Після закінчення школи Анатолій працює: спочатку на Дорогомилівському хімічному заводі, згодом вантажником, водієм…

З 1930 р. він – студент Московського інституту інженерів транспорту. У листопаді 1933 р. Рибакова заарештовано, засуджено на три роки заслання за ст. 58-10 «Контрреволюційна агітація і пропаганда». Після заслання Анатолій працював там, де не дуже придивлялися до його анкетних даних. Проте з 1938 р. до листопада 1941 р. він вже головний інженер Рязанського обласного управління автотранспорту.

З листопада 1941 р. до 1946 р. служив у Радянській армії в різних автомобільних частинах, з якими подолав шлях від Москви до Берліна. Остання посада — начальник автослужби 4-го Гвардійського Стрілкового корпусу, звання — гвардії інженер-майор. «За отличие в боях с немецко-фашистскими захватчиками» — завдяки цій нагороді було знято колишню судимість.

Повість «Кортик» Рибакова припала до смаку дітям післявоєнного часу. 1954 р. у Чернігові відбувалися зйомки фільму за цим твором. А в містечку Носівці Чернігівщини читач бачить Мишку Полякова, героя «Кортика», бо саме тут жили бабуся й дідусь автора.

          Важкий пісок Сновська

Все прощається. Тим, хто пролив невинну кров, не проститься ніколи.

                                                 Напис на цвинтарі у Сновську (іврит)

Анатолій Рибаков не просто жив у Сновську – він переніс до містечка на Чернігівщині головну частину подій зі свого роману «Важкий пісок». За твором знято фільм (з однойменною назвою), до якого потрапило багато матеріалу саме з цього провінційного містечка. Про причини, що спонукали автора зупинити свій вибір на Сновську, дізнаємося з його мемуарів:

«Перед війною в Рязані мій товариш Роберт Купчик розповів мені історію своїх батьків.

У минулому (тепер уже – позаминулому – В.П.) столітті його дід виїхав із Сімферополя до Швейцарії, закінчив там університет, став відомим лікарем у Цюриху, одружився, старші його сини теж стали лікарями, а коли молодшому прийшов час вступати до університету, батько вирішив звозити його в Росію, показати сину батьківщину предків. Це було в 1909 р.

У Сімферополі молодий швейцарець закохався в юну красуню єврейку, дочку чоботаря, одружився з нею і вивіз до Цюриха. Однак їй там не сподобалося, вона повернулася в Росію, з нею повернувся і чоловік, батько Роберта, і залишився жити в Сімферополі, працював чоботарем, як і його тесть. В 30-х роках його, «підозрілого іноземця», звичайно, посадили...

Після війни я зустрів Роберта. Батька його в сороковому році звільнили, збереглися швейцарські документи, по матері він був німцем, а Сталін дружив тоді з Гітлером. Але в сорок другому році батька і матір Роберта разом з іншими сімферопольськими євреями німці розстріляли, і трупи скинули в загальну могилу по дорозі на Судак. Це він мені розповів».

А.Рибаков згадував, що перші думки про «Важкий пісок» прийшли 1975 р. В основу твору покладено сюжет, про який розповів друг. Але в Сімферополі, де жили батьки Роберта Купчика, все було для автора чуже. Жодних спогадів, уява заснула... «Я вирішив перенести дію роману на батьківщину своїх предків, батьківщину дідуся і бабусі, в сім'ю Рибакових, в місто Сновськ, пізніше – Щорс», – пояснював згодом автор.

А.Рибаков багато почув про Сновськ від тітки Ані, молодшої сестри матері. «Неоціненними, – як зазначав він, – виявилися також спогади колишнього місцевого перукаря. Під час війни він був в евакуації, повернувся відразу після звільнення Щорса. Разом з іншими євреями він ходив дворами, пустирями, дорогами, лісами й полями: збирав у мішки останки вбитих. Трупи зотліли, але деяких перукар вгадував за волоссям...»

«З часом у мене створилася картина того, що відбувалося в Щорсі, я добре пам’ятав своїх дідуся і бабусю, дядьків, ясно уявляв собі Рахіль і Якова (головних героїв твору – В.П.)... Над містом опустилася ніч, я блукав у цьому мороці тими ж вулицями. І тіні замучених йшли поруч зі мною від будинку до будинку».

1960 р. письменника реабілітовано повністю. Помер Анатолій Рибаков 23 грудня 1998 р. у Нью-Йорку. Похований в Москві, на Кунцевському кладовищі. Цікаво: Олексій Макушинський (нар. 1960 р.), поет, прозаїк і есеїст — син Анатолія Рибакова, а Марія Рибакова (нар. 1973 р.), письменниця  — його онука.

Рядки Анатолія Рибакова

Но возможность уехать была. В последние минуты подали эшелоны, люди уезжали, надо было спешить, сразу решать.

Мои родные не решились. Почему? Мать не захотела.

– Я не видела немцев?! – говорила она. – Может быть, не я, а кто-то другой жил в Базеле? Цивилизованный народ, культурная нация, приличные люди. Вы бы посмотрели: как они ходят в свои кирхи, как чтут покойников – каждое воскресенье идут на кладбище в чёрных костюмах, в начищенных штиблетах, в руках чёрный зонтик. Может быть, мне всё это почудилось?

И зачем вам Швейцария? Вот вам Иван Карлович, вот вам Станислава Францевна, тоже немцы; вы можете сказать о них плохое слово? А колонисты? Вас колонист обманул когда-нибудь хотя на копейку? Всё, что о них говорят, – выдумки. Они убивают женщин, стариков, детей? Покажите мне, кого они тронули здесь в восемнадцатом году.

Так говорила моя мать. Её уже нет на белом свете, и не будем судить её слишком строго. К сожалению, так думала не одна она.

Порядок был восстановлен, и график, хотя и с опозданием, снова вошёл в силу, однако с некоторыми коррективами; по плану экзекутируемые должны были аккуратно и плотно ложиться в ров, сверху их расстреливают из автоматов, на этот ряд ложатся другие, и так все. Но из-за их саботажа от этого плана пришлось отказаться: голых людей подгоняли ко рву, стреляли им в спину, люди падали в ров, а тех, кто падал возле рва, сталкивали туда сапогами; на их место подгонялись другие, стреляли и им в спину; не все пули попадали в детей, ведь дети маленькие, детей сталкивали в ров живыми, на них падали убитые, раненые, громадная окровавленная человеческая куча во рву шевелилась – главное, быстрее, быстрее, ещё быстрее!

Менее чем за полгода было уничтожено, расстреляно, погибло, умерло от голода и болезней около четырёх тысяч человек.

      Тяжёлый песок

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Аннинский Л. От бесстрашия к страху : Послесловие / Л.Аннинский // Рыбаков А. Страх (Тридцать пятый и другие годы). Книга вторая: Роман. – М.: Советский писатель, 1990. – С. 310-318.

Ломонос І. Як чернігівські хлопчаки на Арбаті «поселилися» / І.Ломонос // Місто. – 2008. – 28 лют. – С. 15.

Рыбаков А. Тридцать пятый и другие годы / А.Рыбаков. – М.: Известия, 1989. – 384 с., ил.

Рыбаков А. Дети Арбата: Роман / А.Рыбаков. – М.: Советский писатель, 1987. – 480 с.

Рыбаков А. Избранные произведения. В 2-х томах. Т. 2. Водители. Екатерина Воронина. Выстрел / А.Рыбаков. – М.: Худож. лит., 1978. – 557 с.

Рыбаков А. Страх (Тридцать пятый и другие годы). Книга вторая: Роман / А.Рыбаков. – М.: Советский писатель, 1990. – 320 с.

Рыбаков А. Тяжёлый песок : роман / А.Рыбаков. – М.: Эксмо, 2009. – 416 с.

Теракопян Л. Вглядываясь в тридцатые : Послесловие / Л.Теракопян // Рыбаков А. Тридцать пятый и другие годы. – М.: Известия, 1989. – С. 362-383.