Таких невтомних, завзятих
діячів, борців громадських, якого ми в особі Бориса Грінченка загубили, в
пантеоні українських письменників зазначити можна дуже небагато… Великий хист,
незвичайна витривалість у роботі скрашені великою любов’ю до рідного краю.
Микола Лисенко,
український композитор
Борис Грінченко… Цього видатного українського письменника та
вченого, критика, мовознавця, освітнього та громадського діяча кінця ХІХ –
початку ХХ ст. шанували Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка,
Іван Франко та інші видатні сучасники.
Цікаво: Яків Васильович, дід письменника й сотник Сумського
полку, був одружений з двоюрідною сестрою великого українського письменника Григорія
Квітки-Основ’яненка та мав віддалені родинні зв’язки зі славетним
художником-мариністом Іваном Айвазовським.
Борис Грінченко прийшов у цей світ 27 листопада (9 грудня)
1863 р. на хуторі Вільховий Яр, тепер це Харківщина. У п’ять років хлопчина пише
й читає, з цього віку він з шаленою швидкістю поглинає твори класиків світової
літератури з величезної батьківської книгозбірні: Джорджа Байрона, Миколи Гоголя,
Віктора Гюго, Олексія Кольцова, Миколи Некрасова, Вальтера Скотта, Олександра Пушкіна…
Для хлопця запроваджено сувору заборону спілкуватися
«по-мужицькому» (українською), Бориса ж тягнуло до рідного слова. Поезії Тараса
Шевченка так вплинули на юнака, що той починає писати українською: вірші,
драми, повісті, саморобні журнали для шкільних
товаришів, з Бориса не лише глузують, але й суворо карають. У 1879 р. за
зв’язок з гуртком революціонерів-народників, читання і розповсюдження
забороненої літератури Бориса Грінченка заарештовано та виключено із 5 класу Харківської
реальної середньої школи.
Під час обшуку у Бориса вилучено такі видання: «Про
багатство і бідність», «Про гроші», «Як наша земля стала не наша»… У 15-річному
віці Грінченко потрапляє до в’язниці, втрачає право отримати не лише вищу, навіть
середню освіту. Розпочалися домашні «університети»: доволі швидко до вільного
володіння італійською, польською та чеською, долучаються ґрунтовні знання з німецької
та французької мов.
На початку 1881 р. Грінченка прийнято на роботу писарчуком до
Казенної палати в Харкові, перший час без платні. Заробіток майбутнього
письменника: уроки, переписування та шевство, якому Борис встиг навчитися в
чоботаря (винаймав у нього куток). Того ж 1881 р. Грінченко успішно складає
іспит на народного вчителя при Харківському Університеті. Так почалася його
педагогічна практика…
Народний вчитель
Село
Введенське Зміївського повіту; село Нижня Сироватка (тепер Сумщина); село Олексіївка
(поблизу Алчевська на Луганщині)… Це лише неповна географія місць педагогічної
праці Бориса Дмитровича. Поряд була Марія Миколаївна – дружина і вірний друг,
співробітник та помічник на все життя.
Вона
була дочкою російського купця і мала педагогічну освіту; а з Борисом
познайомилася на курсах підвищення фахового рівня вчителів. Одружилися у 1884
р. Школа в селі Олексіївка Слов’яносербського повіту (тепер Луганської області)
була першим спільним місцем роботи для Бориса Дмитровича й Марії Миколаївни. Сюди
подружжя переїхало на запрошення Христини Алчевської, засновниці школи, знаної
української меценатки. Саме тут Борис Грінченко з дружиною почали викладати
українською мовою.
Друк
українських книжок у тому часі було заборонено, тому Марія Миколаївна укладає
саморобні, Борис Дмитрович співпрацює зі Львівською «Просвітою». Від 1889 р. він
пише «Граматику української мови», у 1890-1891 рр. – «Настину читанку», щоб спочатку
навчити читати українською власну доньку, «Українську граматику до науки
читання і писання»... Сільським вчителем Борис Грінченко був від 1881 до 1893
р. (з перервами).
Внесок у практичну педагогіку
11 років вчительської практики дали Борису Грінченку багатий
матеріал для роздумів та узагальнень. У своїх численних публіцистичних творах
на педагогічні теми він критикує стан народної освіти, її схоластичність,
систему зазубрювання, засилля релігії, засуджує фізичні покарання. У праці «Народні
вчителі і українська школа» педагог обстоює створення народних шкіл з
викладанням рідною мовою. Борис Дмитрович, як вчитель, усупереч царській
забороні, починає нелегально проводити навчання українською мовою.
Відсутність українських підручників – букварів, читанок,
граматик – спонукали Бориса Грінченка, як свого часу й великих просвітителів: Тараса
Шевченка, Пантелеймона Куліша, Костянтина Ушинського, писати навчальні книжки
для дітей: «Українську граматку» (1888), «Рідне слово» (1889), укладати
саморобні книжки для навчання (з власними ілюстраціями). 1888 р. вийшов буквар
«Українська граматка до науки читання й писання», який пізніше було надруковано
в Києві, а 1917 р. перевидано без жодних змін.
Грінченко усебічно обґрунтував у своїх педагогічних працях
думку про те, що навчання і виховання в Україні слід здійснювати українською
мовою. Свій досвід педагога-практика Грінченко втілив у працях, виданих
окремими книжками. У творі «На беспросветном пути. Об украинской школе», який
вийшов друком 1905 р. на сторінках петербурзького журналу «Русское багатство»,
він пише про потребу навчати дітей рідною мовою. Окремою книжкою цей твір було
перевидано в Києві 1906 р. Бажання донести своє слово до якомога ширшої
читацької аудиторії, змусило автора писати російською мовою, він гармонійно поєднав
легкий, зрозумілий публіцистичний стиль викладу з глибоким науковим
висвітленням суті питання.
У
цій праці Грінченка наведено численні посилання на погляди вітчизняних та
зарубіжних педагогів щодо рідномовного навчання, конкретні факти з історії
боротьби українців за національну школу, величезний перелік трагікомічних випадків
мовних непорозумінь між учнями-українцями та вчителями-росіянами, аргументовані
докази непридатності тогочасних російських підручників для нормального навчання
українських дітей.
Культурницька місія
Сенсом життя для великого трударя була самовіддана праця.
Працював багато й жертовно, проте, завжди залишався скромним, свідомим того, що
велика частина тієї буденної, рутинної, чорнової роботи буде забута. Ось як це
змалював його товариш Д.Пісочинець: «Він далекий був од того, щоб колись
висувати ту роботу на очі громадянства, далекий і від того, щоб хотіти й чекати
якоїсь подяки за свою працю. Він вірив, що «праця єдина з недолі нас вирве», і
працював, не покладаючи рук, уперто, завзято. Ні на кого не покладаючись,
упевнено йшов він до своєї мети. Тією метою була йому краща будучина рідного
народу; шляхом до неї був вільний розвиток усіх його розумових сил, а єдиним
способом – національна освіта. Певний у тому, він ні від кого не сподівався ні
вказівок, ні подяки, а уперто й завзято робив своє діло».
По-справжньому подвижницьку діяльність розгортає у цей час
Борис Грінченко на Східній Україні. В умовах фактичної заборони української
книжки він обходить цензуру та ціною неймовірних зусиль домагається свого:
видає цілу серію україномовних книжечок для просвіти своїх бідних земляків.
Цю
працю Грінченко розпочав ще на Слобожанщині, де вчителював, але найактивніше продовжив
у Чернігові в 1890-х рр., де світ побачило 45 видань. До коштів мецената Івана Череватенка Грінченко долучав
також власні, хоч не був достатньо заможною людиною, жив порівняно бідно,
заощаджував на елементарних побутових речах. Через однодумців і товаришів
поширював ці книжки серед сільського населення Чернігівщини, Київщини,
Слобожанщини…
Ніхто
інший за тих часів не налагодив такої просвітянської праці в Україні. Селяни з
величезним захопленням прийняли вихід книжок рідною мовою, це спонукало Грінченка
продовжувати розпочату справу. В умовах суворої цензури, суцільних заборон і
переслідувань усього українського, Борис Грінченко видав цілу низку книжок
рідною мовою, зокрема, популярні нариси про українських письменників – Євгена Гребінку,
Григорія Квітку-Основ’яненка, Івана Котляревського…
Розбудова бібліотек
Великого значення Борис Грінченко надавав розбудові народних
та шкільних бібліотек. Заповітною його мрією було створення такої народної
бібліотеки, яка б стала рідною домівкою для селянина. Як зазначає П.І.Рогова,
«Провідні освітяни Російської імперії у другій половині ХІХ ст. наголошували на
необхідності заснування спеціальних бібліотек для вчителів. Наприкінці ХІХ
століття відомі українські письменники Б.Грінченко, І.Франко обґрунтували
необхідність розвитку народної освіти в Україні, національної школи, формування
фондів бібліотек національною книгою».
П.І.Рогова
підкреслює, що в цей період набув розвитку рух зі створення бібліотек для
земських службовців і, зокрема, вчителів при губернських і повітових земських
управах, і вказує на значну роль Бориса Грінченка у формуванні шкільних та
вчительських бібліотек, створенні для них каталогів з метою формування фондів.
У своїй статті «Борис Грінченко і вкраїнська школа»
Г.Шерстюк зазначав: «Школа сама не може задовольнити всіх потреб зворушеного
нею дитячого розуму і дати стілько, скілько той розум може збагнути. То нема
чого й казати про те, яке значіння може мати добра бібліотека при нашій школі.
Значіння такої бібліотеки дуже добре розумів Б.Грінченко і свою діяльність на
ниві народної освіти роспочав з бібліотеки».
Подружжя
Грінченків в часі перебування в Чернігові (1894-1902) сприяло також діяльності Чернігівської громадської
бібліотеки, започаткованої 1877 р. зусиллями І.Шрага, О.Тищинського і подружжя
Русових (тепер це Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім.
В.Г.Короленка).
Багатогранна
діяльність Бориса Грінченка спонукала його до того, щоб у 1906 р. стати
засновником і головою (до 19 травня 1909 р.) культурно-освітнього товариства
«Просвіта» у Києві. Своїм головним завданням київська «Просвіта» вбачала
формування й виховання освічених, національно свідомих громадян. Найбільш
дієвим інструментом реалізації своїх намірів Борис Грінченко та його колеги –
діячі «Просвіти» вважали друковане слово, зосереджене в книжках для найширших
народних мас та бібліотеках. Саме цей напрям діяльності став провідним у праці
«просвітян».
Упродовж
чотирьох років своєї діяльності київська «Просвіта» видала чимало
науково-популярних книжок, організувала багато народних читань у Києві та за
його межами, літературно-музичних вечорів, укомплектувала українські
бібліотеки. Під керівництвом Бориса Грінченка «Просвіта» сформувала також
багатотисячну бібліотеку не лише українських видань, але й документів, що
видавалися іншими мовами про Україну та її народ. Книгозбірня київської
«Просвіти» є унікальним явищем в історії вітчизняної бібліотечної справи ХХ ст.
Вона була першою та найбільшою бібліотекою української літератури не лише в
Києві, а й узагалі на теренах царської Росії.
Фольклористична діяльність
Фольклористичний доробок Бориса Грінченка – це збирання й
систематизація першоджерел, їх публікація, дослідження фольклору, бібліографія,
рецензії, огляди, використання фольклорних жанрів у власній художній творчості.
Його чотиритомне видання «Этнографические материалы, собранные в
Черниговской и соседних с ней губерниях» (1895, 1896, 1899), «Из уст народа»
(1900) на межі ХІХ-ХХ ст. посіло
чільне місце, було «до певної міри аналогічним «Трудам…» П.Чубинського (з
переважанням, однак, саме зразків народної творчості)».
Іван Франко одним з перших відгукнувся на вихід пісенного
збірника Бориса Грінченка «Этнографические материалы, собранные в
Черниговской и соседних с ней губерниях» (Чернігів, 1899.
– Т.3), опублікованого на сторінках «Літературно-наукового вісника» (1899. –
Т.6. – № 5. – С. 121-122). В рецензії підкреслено унікальність народних пісень:
«в значній части доси ніде не друкованих, а врешті відмінних від тих, які були
друковані доси».
Іван Франко також дав високу оцінку бібліографічній праці Бориса
Грінченка «Литература украинского фольклора (1777-1900)» (Чернігів, 1901): «Зібрати
і впорядкувати суцільно все, що було доси опубліковане з нашого народного
словесного скарбу і що було писане з приводу його – се один із дезидератів не
тілько українського патріотизму, але загалом слов’янської науки».
Створення сучасного українського правопису
У 1902 р. Борису Грінченку запропонували долучитися до
створення Словника української мови, який вирішила видати редакція журналу
«Киевская старина» (К., 1882-1906). Укладення словника української мови було
мрією таких видатних діячів української культури, як Пантелеймон Куліш та Іван Нечуй-Левицький.
Хоча
частина словника вже була зібрана, весь тягар підготовки видання ліг на плечі
Бориса і Марії Грінченків. Завдяки їхній працелюбності, наполегливості,
невтомності у 5-річний термін було здійснено роботу наукової установи. Використовувалися
як журнальні, так і власні матеріали. За цілковитої згоди редакції «Киевской
старины», Борис Грінченко не лише
упорядковує запропоновані матеріали, а додає тисячі нових слів з ґрунтовними
коментарями.
«Словарь української мови» у 4-х томах побачив світ
1907-1909 рр., а потім неодноразово перевидавався. Словник містить близько 68
тис. слів української літературної і народної мови ХІХ ст., перекладених або
витлумачених російською. Видання насичене відповідним українським ілюстративним
матеріалом із найрізноманітніших джерел з усієї території України: фольклорних
та етнографічних збірок, літературних творів, словників, розмовної народної
мови.
На
той час це було найбільше зібрання лексичних фондів української мови, що
засвідчило європейський рівень культури українського народу, його тисячолітню
історію. У 1906 р. Російська академія наук відзначила «Словарь української
мови» другою премією ім. Миколи Костомарова. Запроваджену в словнику
орфографічну систему було покладено в основу правопису української мови.
Літературний доробок
11 років учителювання надали Борису Грінченку величезний
матеріал для роздумів та узагальнень, покладених в основу його художніх творів.
В оповіданнях з життя школи («Дзвоник», «Екзамен», «Непокірний», «Украла»)
читач бачить її «керманичів». Ось Куценко, член шкільної ради, шахрай і
пройдисвіт, що спекуляціями склав капітал та вважав своїм правом втручатися в
справу народної освіти («Екзамен»). Перед читачем постають сільські голови, які
виживають учителя з села тільки за те, що він вимагав для школи
найнеобхіднішого.
Письменник
свідчить, що заборона рідної мови у школі не розвиває, а притупляє учнів («Дзвоник»,
«Екзамен»). Вчитель в оповіданнях Грінченка постає справжнім подвижником та мучеником.
Також це людина великої душі, яка співчутливо ставиться до незагартованого ще
душевного світу дитини («Украла»). Всього Грінченком написано понад 40
оповідань.
Літературна
творчість слугувала Борису Грінченку засобом пробудження національної
свідомості народу, поширення ідей народної освіти й виховання. У повістях
«Соняшний промінь» (1890), «На розпутті» (1891), «Під тихими вербами» (1901) письменник
малює сцени з народного побуту, життя та діяльності української інтелігенції.
Він прагне створити позитивні образи її представників, які присвятили себе
просвітництву: заснуванню шкіл, навчанню селян рідною мовою, пропагуванню
прогресивних художніх творів, зокрема, «Кобзаря» Шевченка.
За
висновками Сергія Єфремова (стаття «Грінченко», 1925), у творах письменника присутні
«учительність, дидактичність». Грінченко «не просто малює, що бачить і
переживає, – він малює з певною метою – навчити читача, і свого часу таки
справді вчив його».
Не
забував Борис Грінченко і про наймолодших своїх читачів, для яких написав близько
сотні віршів, створив серію казок, як от: «Два морози», «Снігурка» та ін., на
яких виховане вже не одне покоління свідомих українців.
Рекомендована література
Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями
у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для
юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).
150 років від дня народження Бориса Грінченка : висловлювання
видатних людей про письменника // Позакласний час. – 2013. – № 21-22. – С. 67.
Антончик Л. Талановитий поет і
повістяр : виховний захід до 150-річчя від дня народження Бориса Грінченка /
Л.Антончик // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 125-127.
Бондар
Є. Борис Грінченко. Оповідання «Каторжна» / Є.Бондар // Все
для вчителя. – 2012. – № 17-18. – С. 133.
Вересенко Л. Борис Грінченко – відоме та невідоме: до 100-річчя з дня
смерті / Л.Вересенко // Літературний Чернігів. – 2010. – № 2. – С. 145-150. – Бібліогр.:
8 назв.
Гаєвська Н. «Ставав на всяке
жниво» : інтелектуальна гра за творчістю Б.Грінченка / Н.Гаєвська, С.Дем’яненко //
Дивослово. – 2013. – № 12. – С. 28-35.
Гордієнко О. Грінченкознавці :
фрагмент гри-вікторини / О.Гордієнко // Позакласний час. – 2013. – № 5-6. – С.
37.
Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) [Образотворчий матеріал] //
Все для вчителя. – 2013. – № 10. – С. 1 обкл.
Дорош
Є. Сівач доброго та вічного / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2011.
– 2 верес. – С. 14.
Дорошенко Д. Борис Грінченко.
Дещо з моїх споминів : з архіву української діаспори / Д.Дорошенко //
Літературна Україна. – 2013. – 26 верес. – С. 6.
Наведено спогади відомого
популяризатора, публіциста, етнографа, белетриста, поета і драматурга.
Дунаєва Л. Безкомпромісний лицар національної ідеї: до дня
вшанування пам’яті Бориса Грінченка / Л.Дунаєва // Рідна школа. – 2011. – № 3.
– С. 55-60. – Бібліогр.: 17 назв.
Євтушенко С. Борис
Грінченко – перекладач / С.Євтушенко // Зарубіжна література в школах України. – 2011. – № 1. – С. 58-62.
Єсипенко Д. Ливанський кедр на
вітрах історії : літературна творчість Бориса Грінченка у критиці ХХ ст. /
Д.Єсипенко // Дивослово. – 2014. – № 1. – С. 40-43. – Бібліогр.: 38 назв.
Єсипенко
Д. Повість Бориса Грінченка «Під тихими вербами»: історія
створення, перші публікації / Д.Єсипенко // Сіверянський літопис. – 2012. – № 3-4. – С. 146-160.
Катеринич
Н. Немає чужих дітей...: урок української літератури за
творами Б.Грінченка / Н.Катеринич // Все для вчителя. – 2012. – № 17-18. – С. 176-177.
Кирилюк
З. Епізод з історії української культури у спогадах
літературознавця й фольклориста В.Данилова / З.Кирилюк // Слово і Час. – 2012. – № 6. – С. 50-59. – Бібліогр.: 13
назв.
Козар Л. «Лицарі духа». Фольклористична діяльність Бориса
Грінченка в оцінці Івана Франка / Л.Козар // Слово і Час. – 2006. – № 9. – С.
10-13. – Бібліогр.: 12 назв.
Колкунова
Ю. Вартовий рідного слова: вечір, присвячений Борису Грінченку / Ю.Колкунова // Позакласний час. – 2011. – № 4. – С. 56-57.
Корнієнко О. «Казки, казки... у
світі їх багато...» : урок-гра «Ліга казок» з української літератури /
О.Корнієнко // Дивослово. – 2016. – № 6. – С. 10-14.
Запропоновано розробки
двох уроків позакласного читання для 5 класу за українськими народними та літературними
казками Бориса Грінченка.
Кузьменко В. «Більше працював,
ніж жив...» : літературознавча розвідка до 150-річчя від дня народження Бориса
Грінченка / В.Кузьменко // Літературний Чернігів. – 2014. – № 1. – С. 157-164.
– Бібліогр.: 12 назв.
Проаналізовано
теоретичні розробки Бориса Грінченка щодо пропозицій та вимог до видання дитячої
літератури: книг, журналів та підручників з читання для молодших школярів.
Кузьменко
Н. «Українська
граматика» Б.Грінченка – один із перших
шкільних підручників з читання на національній основі / Н.Кузьменко //
Початкова школа. – 2012. – № 12. – С. 56-57.
Мовчун
А. Борис Грінченко: феномен великого трударя / А.Мовчун // Дивослово. – 2010. – № 5. – С. 44-49.
Мовчун
А. «Кожна річ має в
собі частинку мого Я...» / А.Мовчун // Дивослово. – 2011. – № 9. – С. 58-61.
Поліщук Я. Культурницька місія Бориса Грінченка / Я.Поліщук //
Дивослово. – 2007. – № 7. – С. 45-48. – Бібліогр.: 12 назв.
Стріха М. Перекладацька
діяльність родини Бориса Грінченка / М.Стріха, М.Альошина // Слово і Час. –
2013. – № 7. – С. 94-100.
Ходом шахового коня [Образотворчий матеріал] // Позакласний
час. – 2013. – № 21-22. – С. 69.
Запропоновано чайнворд до уроку з української
літератури, складений за назвами байок Бориса Грінченка.
Чайнворд «Грінченкознавці» [Образотворчий матеріал] : до уроку з
української літератури // Позакласний час. – 2013. – № 21-22. – С. 68.
Чиренко Н. Народний учитель і патріот / Н.Чиренко // Шкільний світ.
– 2009. – № 6. – С. 23.
Наведено коротку біографію Бориса
Грінченка.
Шершель Л. Візьмімо собі все
гарне, правдиве, високе і людяне... : до 150-річчя від дня народження українського
письменника Б.Грінченка / Л.Шершель // Демократична Україна. – 2013. – 6 груд.
– С. 8.
Юносова В. Варіантні
закінчення іменників у «Словарі...» Б.Грінченка і сучасні нормативні процеси /
В.Юносова // Дивослово. – 2009. – № 11. – С. 39-44.
Немає коментарів:
Дописати коментар