Союз Великого князівства Литовського та Королівства Польського: до 450-річчя укладення Люблінської унії

         Коли руські землі потрапили під владу Литви, відбулася заміна правлячої верхівки: замість давньоруських князів прийшли Гедиміновичі. Незмінними залишилися: права власності, загальна система органів влади і управління, територіальна автономія.

        

         Головна ознака Великого князівства Литовського – дві гілки християнства в одній державі. Як наслідок, норми церковного та світського права діяли паралельно, проте верховенство залишалося за державною владою, особливо у справах православної церкви.

         На думку історика і журналіста Данила Яневського, тут не слід повторювати помилкові висновки багатьох дослідників ВКЛ про те, що в XVI ст. в цій державі виник конфлікт між православними та католиками, українцями та поляками, селянством та шляхтою…

         Головна суперечка у ВКЛ проходила по лінії: правляча еліта (магнати) – шляхта. Ця остання вимагала виняткових прав на володіння землею, прагнула участі у місцевих та центральних органах влади. Існувало лише два мирні шляхи подолання цього конфлікту.

         Перший: запровадити зміни до Першого або Старого Литовського Статуту, ухваленого 1529 р. на соймі у Вільні. Це була справжня конституція ВКЛ, один з найкращих кодексів права того часу. Другий шлях, обраний правлячою верхівкою, передбачав ухвалення нового Статуту.

         Так розпочала свою роботу підготовча комісія, що складалася з 5 православних та 5 католицьких правників. У 1563 р. нею вироблено перший документ – королівський привілей, що надавав однакові права православним та католицьким шляхтичам; наступний, 1564 р., позначено Більським привілеєм, згідно з яким і для правлячої верхівки, і для шляхтичів запроваджувалися спільні виборні суди польського зразка; у 1565 р. Віленським привілеєм задекларовано створення повітових сеймиків…

У 1566 р. ухвалено Другий Литовський Статут, що містив у собі норми адміністративного, військового, державного, земельного, кримінального, судового та цивільного права. Головна ідея цього документа полягала в проголошенні повної демократії для панівного стану, консолідації його прав і свобод.

У другій половині XVI ст. зерно ідеї поєднання православної та католицької церков потрапляє на родючий ґрунт: у 1569 р., на Люблінському сеймі, укладається союз Великого князівства Литовського та Королівства Польського.

         Це перетворило Річ Посполиту на доволі велику за площею державу – майже 700 тис. кв. км (для порівняння: територія сучасної України трохи більша за 600 тис. кв. км), хоча етнічно польські землі становили в ній 22 %, литовські – 10 %, білоруські – 17 %, а українські – ½ (!).

         В новоутвореній державі поляки переважали українців за чисельністю (3 та 2.5 млн. жителів відповідно), білорусів було 1 млн., литовців – ½ млн. Нагадаємо, що до Люблінської унії частка поляків в Україні становила лише 2-3 % (міщани й військові), і магнатів серед них небагато, адже їхні права у ВКЛ було обмежено. 

         Водночас виникла потреба уніфікації польського та литовського законодавства: у 1588 р. Третій Литовський Статут було затверджено Жигмонтом ІІІ Вазою, польським королем і великим князем литовським. Неймовірно: упродовж понад трьох століть цей Статут був діючим законом на теренах сучасної України, а його вплив (переважно в галузі сімейного права) на території Чернігівської та Полтавської губерній можна простежити до 1925 р.

Рекомендована література

Зацікавлених темою історії Української Церкви та держави запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Катрій Ю. Пізнай свій обряд / Ю.Катрій // Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004. – 472 с.

Цикл статей про історію, зміст і практику церковно-літургійного року. Автор: о. Юліян Яків Катрій (1912-2000), священик УГКЦ, що душпастирював у Німеччині, Канаді та США.

Машіка В. Історія у порівняннях, 8-й клас : 1. Спільні та відмінні ознаки укладення, змісту й наслідків для українського народу Берестейської та Люблінської уній / В.Машіка // Історія України. – 2015. – № 18. – С. 9-10.

Огієнко І. (митрополит Іларіон). Ідеологія Української церкви: богословські студії / І.Огієнко; упоряд., авт. передмови та коментарів М.Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2013. – 456 с. – Бібліотечна серія Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнка) «Запізніле вороття». Серія 2 «Зарубіжні першодруки». Том 11.

Римо-католицька церква в період підготовки і проведення Берестейської унії / За ред. П.Яроцького // Історія релігії в Україні: у 10-ти т. Т.4. Католицизм. – К.: Світ знань, 2001. – С. 64-79.

Яневський Д. Правові системи на руських землях: Статути Великого князівства Литовського / В.Яневський, худож.-оформлювач І.Осіпов // Загублена історія втраченої держави. – Харків: Фоліо, 2016. – С. 208-219.