Поет й борець за незалежну Україну: до 140-річчя від дня народження Григорія Чупринки

  

Я не гнусь, мов раб, під гнітом,

Доле, мачухо лиха,

Знай – з тобою, з цілим світом

Я, поб’юсь з лицем одкритим

Проти злості і гріха

Смерті в очі я загляну,

Жах могильний я стерплю:

Всеодно я маю рану

Нестерпучу, нездоланну –

Рану смертного жалю.

Григорій Чупринка. Перемога

         Григорій Оврамович Чупринка прийшов у цей світ 15 (27) листопада 1879 р. у містечку Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії в родині козаків.

До української поезії Григорій Чупринка немов залетів разом з вітром та бурею, з солов’їною піснею та ритмом життя:

Дрижать, біжать живі акорди

І настрій серцеві новий

Дає то поклик їхній гордий,

То жаль минулий життєвий.

Звуки

         На думку Сергія Єфремова, видатного українського літературознавця, сила Чупринки полягає саме в багатстві його звуків. Проте якщо поета буквально розпирають звуки, то його образи напрочуд бідні.

         «І тут виявляється у Чупринки, поза зовнішнім громом та ефектами, така вбогість мови, що кроку він не може зробити, не взявши чи то москалізму, чи якогось суто-газетного виразу або навіть недоладного новотвору»:

Смілим іспитом (!) смертельним,

Димом, полум’ям пекельним

                   Подихну

Вгору, вгору

                   Без розбору –

Серед степу, серед бору

В полі, в морі,

                   На просторі,

Всі устої, всі підпори

                   Зворухну.

                                     Ураган

         Чупринка може залишатися самим собою, бути надзвичайно щирим у своєму показі величезних запасів життєвої сили. Поет переконливо свідчить, що останній звук його ліри

Не буде криком безпорадним,

Не буде стогоном зневіри,

А гімном радісно принадним

Того співця, що лине в мрії

Перед морозом повновладним.

                                      Останній звук

         До творчості Чупринки можна застосувати увесь спектр літературної критики: від неймовірного захоплення до нищівних пародій. Найбільш виваженою оцінкою, ймовірно, слід вважати вірш Миколи Вороного «Грицькові Чупринці» (1911):

Для віри ще потрібна дія.

Се ти найкраще зрозумів –

І весь свій пал, і весь свій гнів,

І що дала в розпуці мрія,

Ти – саможертва, самодія –

Вложив у свій натхненний спів,

                            як Єремія.

         Існує дві версії про смерть Чупринки. Почнемо з офіційної. У Холодному Яру (тому самому, оспіваному) має відбутися засідання Всеукраїнського повстанського комітету, на яке запрошено й Чупринку (літописцем-поетом).

         До Холодного Яру «контрреволюціонер» Чупринка не їде… Байдуже, але усіх сто членів повстанкому засуджено до страти. Чому Чупринку також ? «Не доніс» органам… Такий момент: в особовій справі Чупринки нема підтвердження виконання вироку, відсутні будь-які повідомлення влади про це.

         Версія про смерть поета як керівника «протирадянського опору» набуває шаленої популярності у патріотичних колах української діаспори: «батько Чупринка», «отаман Чупринка». Проте дотепер невідомо, хто ж саме входив до складу його загону; всі його 425 віршів витримують радянську цензуру…

         Основою неофіційної версії є спогади Ганни Запорожець, що працює на той час разом з Чупринкою в одному з київських радянських часописів. Поет відвідує батьків у Гоголеві, а коли недільного дня повертається з Гоголева до столиці, то в Броварському лісі потрапляє до рук чекістів.

         «Хлопці» проводять чергову спецоперацію, тому висловлюють «законний» намір оглянути вміст торб Чупринки. Реакція поета, що везе харчі до голодного Києва, настільки бурхлива, що його застрелюють на місці. Згодом «справу» Чупринки долучають до Чернігівського контрреволюційного повстанкому. Згідно цієї версії, поет помирає 29 серпня (11 вересня) 1921 р.

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Григорій Чупринка (27.ХІ.1879–11.ІХ.1921) / Упоряд., фах. ред. та біобібліогр. довідки проф. В.Яременка // Українське слово в чотирьох книгах: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. Перша книга: Культурно-історична епоха модернізму. Ранній модернізм: від «Зів’ялого листя» (1896) І.Франка до «В космічному оркестрі» (1921) П.Тичини. Видання друге, змінене, доопрацьоване, доповнене. – К.: Аконіт, 2001. – С. 214-224.

Єфремов С. Грицько Чупринка / С.Єфремов; фах. ред. і передмова проф. М.Наєнка; худож. оформл. В.Штогрина // Історія українського письменства. – К.: «Феміна», 1995. – С. 587-589.

Жулинський М. Григорій Чупринка. Поетичний метеор на українському видноколі / М.Жулинський // Українська література: творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – К.: Либідь, 2011. – С. 265-288.

Осьмак Н. Особливості художньої трансформації образу пісні в поезії Олександра Олеся та Грицька Чупринки / Н.Осьмак // Дивослово. – 2009. – № 11. – С. 57-60.