Літературне обличчя Чернігівщини

Микола Адаменко

На холоднім Уралі

Туга давить на груди.

Рідні маряться далі,

Рідні маряться люди.

Відшукав горобину,

Задивився на неї,

Заспівав про калину

З України моєї…

Микола Адаменко

Микола Адаменко прийшов у цей світ 20 грудня 1931 р. у с. Загребеллі Сосницького р-ну Чернігівщини в селянській родині. Під час ІІ світової війни нацисти вивезли його батька до Чернігова, де розстріляли:

Мій батько не бачив, як я підростав

Під стомлений шерхіт пожовклих отав.

Не бачив ось цих сумовитих садів,

Бо я їх опісля, без нього садив.

Миколі разом з матір’ю і сестричкою вдалося врятуватися, але спогади про трагедію дитинства залишилися в його серці на все життя…

18 січня 1953 р., у день арешту, Адаменко вже здолав 2.5 роки університетського навчання. Попереду залишилося стільки ж студентського шляху. А потім ? Можливо, вчителювання. Або й щось інше. Все ж таки мріяв про літературну діяльність, варився в соку університетської літстудії…

«Доля, певно, добряче поміркувавши, якось натякнула емдебістам, що, мовляв, отой селюк репаний починає ставити під сумнів несхитні соціалістичні істини, підкинула їм (руками університетських стукачів) кілька десятків моїх, м’яко кажучи, не дуже лояльних віршів, шепнула (теж вустами тих же стукачів), що я вишукую щось там то у Винниченка, то у Грушевського – цього було досить служивим дядькам із Міністерства Державної Безпеки», – згадував письменник у передмові до роману «Закон – тайга».

Коли в країні змінився соціальний клімат, Микола Адаменко, відбувши в неволі 4 роки з 10, був нарешті звільнений. Уже в добу горбачовського потепління Сергій Павленко (редактор «Гарту») запропонував йому написати про тюремно-табірні пригоди. З’явилась автобіографічна книга «За законами тайги» (зі справжніми прізвищами працівників МДБ), яку цензор (головліт) передав «органам» Чернігова, а ті – до Києва. І вже хтось над повістю ретельно попрацював… Вилетіло ряд найгостріших місць…

Після того й виникла ідея: на біографічній основі створити художній твір. «Отож і з’явився образ Дмитра Четвертака, який став дивитися на світ моїми очима і ступати моїми життєвими стежками», – продовжує автор у передмові до 1-ї частини. Так було написано роман «Закон – тайга»…

Добрий учитель

Потяглись до сонця віти,

Сіє музику дзвінок.

Починаймо, любі діти,

Мови рідної урок.

Микола Адаменко. Рідна мова

Вчительська дорога Миколи Адаменка була нетиповою. Розпочав вчителювати у 34 роки. Передували цьому 2.5-річні курси філфаку Київського університету, статус політв’язня (1953-65 рр.), потім звільненого політв’язня без реабілітації, реабілітація (1964 р.), поновлення навчання в університеті.

«Запорукою мого успішного становлення як учителя було те, що люди сприйняли мене як свого, і те, що я готовий був віддати всього себе тим милим для мене людям і передати їхнім дітям усе, що в мене було за душею», – згадує педагог. Ставився він до своєї роботи дуже серйозно, і не лише до викладання української мови та літератури (ті уроки учням російської школи стали раптом цікаві й бажані), а й до викладання музики та співів, які до того проходили абияк.

Усе це сприяло тому, що учні Адаменка, навіть на уроках співів, були сумлінними і дисциплінованими. Він прагнув уникати штампів, багато уваги надавав розвитку зв’язного мовлення, особливо колективному складанню казок, оповідань на різні теми, часто організовував екскурсії до лісу, після того, звичайно, проводилися письмові роботи, розповідав вихованцям багато різних цікавинок… Робив усе, щоб уроки не були нудними.

Водночас продовжував шліфувати власну методику викладання української мови та літератури. Розробив методику проведення уроків у музеї (на прикладі кімнати-музею Олександра Довженка), удосконалив методику написання колективних творів і мініатюр на граматичні теми у 4-6-х класах, використання елементів лялькової гри у 4-5-х класах. Для уроків і позаурочних заходів поет написав чимало віршів на граматичні теми:

Перед а, але, гляди,

кома ставиться завжди.

Ось або, слівце мале,

дуже схоже на але.

Тут не квапся, почекай,

коми згарячу не пхай.

Ось, наприклад, скажем так:

«Льон посієм або мак».

Льон – не мак, а мак – не льон.

Кому геть – такий закон.

         Щоб донести до учнів ідейний зміст поетичного твору, обов’язково читав його напам’ять. Навіть позапрограмні твори вчив напам’ять, не шкодував на це часу…

Рядки Миколи Адаменка

Мабуть, у рідну мову, діти,

Якоїсь музики налито –

Весняної, бродильної,

Живої, молодильної.

Колись її, шовковую,

Калічили підковами,

Вожді та генерали

Із неї лика драли.

Гули вітри зловіснії –

Вона ж врунилась піснею,

І думою крилатою

Ширяла понад хатою,

Над ворогом сміялася,

Нікому не скорялася.

У світі цім ніщо не вічне

(Щось початкове, щось останнє),

Голубим щастя синтетичне,

Вважаючи його за справжнє.

На струнах космічних граємо,

Предковічні розвіюєм чари ми,

І чим більше розуму здобуваємо,

Тим більше його втрачаємо.

Життя – це споконвічне

Поле бою,

То з ворогом воюєм,

То з собою.

Є серед нас крутом’язі каліки,

Закохані в сльози без міри.

Від усіх хвороб найсильніші ліки –

Цілюща віра.

Бувають замисли у Бога

Нам незбагненні, мов дива:

Часом святкують перемогу

Ті, хто її не здобував.

На старість мудрість нам дарує

Кожна мить.

Чим більш мудрішаєш,

Тим менш душа болить.

 Спогади про Миколу Адаменка

Отож з 5-го свого класу Авдіївської школи, коли я вперше опублікувався в районній газеті, я й знаю Миколу Петровича. Потім він листом «розгромив» мої недолугі писання, завдяки чому я й став сяким-таким журналістом, а не пішов штовхатися у письменники.

Як зараз пам’ятаю: в моєму оповіданні Микола Петрович виловив фальш: «Червінцями залилися щоки». І пояснив, що червінцями є гроші. Більше я не став ладнатися у письменницькі і так тісні ряди. Зате став поважати Слово.

Василь Чепурний, головний редактор газети «Сіверщина» (Чернігів)

Того дня ми дізналися, що Микола Петрович – наш класний керівник – уродженець сусіднього села, що закінчив нашу ж школу. І хоча тоді перший урок навчального року за вказівкою згори присвячувався політичній темі, учитель провів його так, що ми по-справжньому відчули себе дітьми України і кожен усвідомив свій високий обов’язок перед країною, перед школою, перед батьками і самим учителем.

З цього першого уроку ми полюбили Миколу Петровича і тому намагалися ретельно готуватися до кожного заняття, хоча він не любив ставити двійок. Новий учитель, якого ми невдовзі почали називати «нашим татом», навчав нас не лише свого предмета – він учив нас бути людьми.

Наталія Шевченко (Холодна), контролер автопарку (Київ)

Уроки Миколи Петровича були надзвичайно цікавими і ми йшли на них, як на свято. Він прагнув якнайширше познайомити нас із творчістю українських письменників, майстерно переказував ті твори, яких не було в бібліотеці, часто читав вірші напам’ять. Кожну тему пояснював так дохідливо, що вдома підручник можна було і не читати.

Успішність учнів оцінював за їхніми знаннями, а не за посадою батьків. Не було випадку, щоб він підвищив голос, зробив нетактовне зауваження. На його уроках була тиша і порядок. Це теж заслуга вчителя, Педагога з великої літери, як кажуть, від Бога.

Олександра Роздерій (Андрєєва), начальник архівного відділу райдержадміністрації (Сосниця)

Семен Бельман

Шинкарка в шинку напої носить,

Дає горілки, та ще й вина.

Не пийте, хлопці, Вкраїна просить, 

Не пийте, діти, я в вас одна !  

Степан Пушик. Козак гуляє

11 квітня та 6 червня 2019 р. брав участь у важливій події культурного життя нашого Чернігова: презентації нової книги Семена Бельмана, голови єврейської громади Чернігівщини, віце-президента Єврейської ради України, члена Генеральної ради Євроазійського єврейського конгресу та заслуженого працівника культури України.

Моє загальне враження від книги Семена Григоровича «Продолжая разговор…» можна порівняти з відчуттями кінця 1980-х – початку 1990-х рр., коли для широкого загалу було відкрито досі маловідомі та ретельно приховані сторінки історії України. Тільки тут це вже українсько-єврейські стосунки ХІХ – ХХ ст., складні й напружені водночас.

Наведу близький мені приклад. У творах класичної української літератури ХІХ ст. бачимо представників єврейського народу переважно як негативних персонажів: управителів та орендарів, лихварів та шинкарів … Як наслідок, у випускника школи формується чіткий стереотип єврея – пригноблювача й експлуататора  українського народу.

Порушив це питання у своїй публікації «Відчайдушний спротив на тлі байдужості, або Чому людство «прийшло» до Голокосту» (Єврейські вісті. – 2019. – № 4-5). Неймовірно, але стаття «Евреи в Российской империи, год 1881 (По материалам Черниговской комиссии по еврейскому вопросу)» з книги Семена Бельмана виважено й послідовно руйнує цей стереотип !

Це доповідь автора книги на ХІ Міжнародному науковому семінарі «Євреї Лівобережної України: історія і культура», що відбувся у квітні 2016 р. в Чернігові. Семен Бельман докладно розглядає Звіт Чернігівської губернської комісії з єврейського питання (а це 208 стор. !), яка розпочала свою роботу 21 вересня 1881 р.

Показово: приводом до скликання таких комісій у всіх 8 українських губерніях смуги осілості був той факт, що під час організації вбивства імператора Олесандра ІІ конспіративну квартиру народовольцям надала … єврейка Геся Гельфман. Як тут не пригадати запис у щоденнику 14-річної єврейської дівчинки Анни Франк, зроблений нею за понад півстоліття після цього теракту, проте від того не менш актуального:

«Понеділок, 22 травня 1944 р. Ох, як сумно, як гірко вже вкотре переконуватися в істинності давнього прислів’я: «Коли завинить християнин, то відповідати мусить він сам, а коли завинить єврей, то відповідати мусять усі євреї». Але ж як це прислів’я перегукується із завданням комісії, зобов’язаної у двомісячний термін «лише зазначити засоби боротьби з єврейським злом».

Не забуваймо також, що площа Чернігівської губернії на той час перевищувала  50 тис. кв. км, це понад півтори території сучасної Чернігівщини (третє місце серед областей України за площею), а подібні звіти складалися також в інших 7 українських губерніях «черты постояной еврейской осёдлости» (у межах Російської імперії).

Семен Григорович наводить рядки з ІІІ глави звіту Комісії «О деятельности евреев в сёлах», зокрема, цитує розділ «Выделка хлебного вина и связанные с продажей водки занятия»: «Право винокурения принадлежало исключительно лицам, имевшим право владения населёнными имениями. Евреи же не имели право даже арендовать винокуренные заводы».

Запровадження акцизної системи змінює ситуацію: «С введением акцизной системы Правительство нашло возможным допустить евреев к арендованию винокуренных заводов и производства винокурения (Высочайше утверждённое мнение Государственного Совета 18 марта 1863 г.) и затем разрешило евреям устраивать заводы на своё имя (Высочайшее утверждение Государственного Совета 14 октября 1868 г.)».

Семен Бельман ретельно фіксує переконливі факти: «(В период 1863-64 гг. – В.П.) в Черниговской губернии действующих заводов было 249, из коих два завода принадлежали евреям в их собственность и 54 были у них в аренде. В период винокурения 1873-74 гг. из 122 действующих заводов 9 принадлежали в собственности евреев и 29 арендуются ими. В период винокурения 1880-81 гг. из 79 действующих заводов 13 принадлежат в собственности евреев и 23 арендуются ими».

Автор продовжує болючу тему й торкається питання шинкування: «До 1863 г. продажа вина евреями в сёлах, деревнях и местечках не была повсеместно разрешена. Самое жительство их вне городов было ограниченно. Так было воспрещено им жительство в сёлах, населённых казёнными крестьянами, и раскольничьих посадах и городах, и, если дозволялось проживать и даже заниматься продажею вина в помещичьих имениях, то право это подвергалось постоянным ограничениям и нередко изменениям, которые не давали возможности укореняться евреям среди сельского населения. С 1863 г., вскоре после обнародования ныне действующего акцизного устава, законодательство наше стремится расширить права евреев вообще и в торговле вином в особенности».

1874 р. приносить нові обмеження… Шинкувати євреям можна лише у власних будинках, а от у межах «крестьянской усадебной осёдлости, раздробительная продажа питей разрешается только по приговорам обществ».

Неймовірно, але висновки Комісії з цього питання цілком заперечують наведені нею ж факти й надовго формують в українському суспільстві «звичні» стереотипи: «Вино в руках еврея-шинкаря из предмета торговли превращается в средство эксплуатации сельского населения. Пользуясь своим умственным превосходством и слабостью населения, он спаивает систематически крестьян и кредитом держит их в постоянной зависимости».

Як можна коментувати це тепер ? Ми були свідками народження міфу… Жодної мови про заборону чи вилучення класичних творів української літератури ХІХ ст.  Проте чим більш віддаленими є від нас події того часу, тим важливішими стають ґрунтовні й виважені наукові коментарі до цих творів, особливо у шкільних хрестоматіях. І стаття Семена Бельмана з його нової книги може слугувати чудовим прикладом подолання таких задавнених українсько-єврейських стереотипів.

Леонід Горлач

Ах, ця дорога в гості до поета,

До цих старих чернігівських глибин !

Стоїть музична голуба планета

Отут, де обрій підпирає тин.

Леонід Горлач

Поетові шляхи розпочалися з містечка Ріпки на Чернігівщині (де він народився 4 квітня 1941 р.), а «коні крилаті Ніжина», які у вірші про Самокиша крешуть копитами та розганяють (розгинають) лабіринти доріг, певною мірою визначать його подальший напрямок у житті та творчості. Справжнє прізвище поета – Коваленко. А Горлач – поетичний псевдонім, який віднайти поетові було неважко, адже саме таке дівоче прізвище його матері. Це щоб читачі не плутали його з відомим свого часу літературним критиком Леонідом Коваленком.

Ніжинська вища школа, що явила світові цілу плеяду видатних літературних імен, відкрила всі можливості для творчого зростання і становлення молодого поета. Згодом Леонід Горлач напише: «Тільки з літами починаєш розуміти, що у світі не стільки й багато святинь, які ніколи не полишають твою душу, бо вони стали часткою твого життя. Такою святинею є для мене наш ніжинський вуз, під вічним крилом якого проминули мої чи не найкращі літа». Філологічними знаннями і життєвим досвідом ділилися зі студентами такі яскраві особистості, як Григорій Аврахов, Леся Коцюба, Дмитро Наливайко…

З Ніжина почалося для поета справжнє відкриття української України. Потім земні орбіти змережать далекі й найдальші обрії, прийдуть вірші про Двіну і Хатинь, юрмальські сосни і ульканський зимник. Але щораз поет повертатиметься туди, де «чорний жур переораних нив, збитих стерень розпластана вохра», де «розлилася широко Десна», де «пахощі незбираного меду хлюпнули за обрії гречки». Мотивом отчої землі перейнята уся творчість Горлача:

Десна – і все. І годі слів.

Десна сама за себе скаже,

Бусинки з клекоту буслів

На пам’яті своїй зав’яже.

А космічна краса у віршах поета сповнена атрибутики рідного краю:

Памороззю сяє Андромеда,

Та тепліше сяють зір свічки.

І здається, космос пахне медом,

Мов і там є бджоли і гречки.

Космос поезії Леоніда Горлача багатовимірний. Ліричну стихію позначено потужним епічним струменем. З-під пера письменника виходять: історична поема «Ніч у Вишгороді», романи у віршах «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Мазепа». Добре відомі також його вірші для дітей, книги публіцистики, літературознавчі студії.

Гуситська революція

Король мечем ударив:

– Знов гусити ?

Хто смів огонь у Празі розпалить ?

Негайно кляте полум’я згасити,

а ні – то кров’ю неслухів залить !..

Леонід Горлач

У романі у віршах «Слов’янський острів» Горлач звернувся до славетних подій історії чеського народу – до гуситського руху, який у першій половині XV ст. струсонув усю Європу. Його резонанс і дія поширилися на весь континент, зокрема, й на східнослов’янський світ. Грандіозний народний рух містив такі взаємопов’язані моменти як національно-визвольний та антикатолицький, що закладав міцний підмурівок Реформації. У другій половині XIV – на початку XV ст. в Чехії зросло засилля німецьких феодалів і патриціату в містах. Продовжувалась німецька феодальна агресія на слов’янській землі, що набувала форм «мирної» колонізації.

         Проте «Слов’янський острів» – це сучасна епічна поема, в якій не побачимо також і відмежування від героїчних часів минулого. Відчуваємо постійне прагнення автора наблизити і актуалізувати це минуле, перетворити його на предмет пристрасних роздумів і ліричного переживання. Ідею вже опрацьовано в українській літературі, вона прозвучала в поемі Шевченка «Єретик», присвяченій Яну Гусу. В ній Кобзар закликав до того,

…щоб усі слав’яне стали

Добрими братами

І синами правди сонця

І єретиками,

Отакими як Констанцький Єретик великий !

         Горлач застосовує цю шевченківську традицію до конкретного історичного матеріалу з участі східних слов’ян у визвольній боротьбі чеського народу. 

         В основу сюжетної лінії поеми закладено змалювання походу Сигізмунда Корибута, князя новгород-сіверського, до Чехії. Пригадуємо, що Корибут походив з литовського князівського роду Ольгердовичів, проте відомий вчений-славіст Йосип Первольф визнавав його русичем за вихованням, мовою та культурою. Також  батько, князь Дмитро Корибут, мав руське ім’я. Вибір автором Сигізмунда Корибута як героя, що втілює ідею єдності слов’янських народів у боротьбі з наступом німецьких феодалів, цілком логічний:

– О вогне святий, ти мені не чужа чужаниця,

запалений тут, освітив мою праведну Русь, –

сказав Корибут. – Поєднали нас доля і криця.

Візьми ж і мене, я до чехів навік пригорнусь…

Хоча й Корибута в романі зображено з суттєвою часткою творчого домислу, мусимо визнати: поет має на це право, за умови, що цей домисел не розходиться із загальною історичною правдою. 

Вибрані рядки з творів Леоніда Горлача

Не говори мені, не говори.

Вже сонце волохате спить на сіні

І крізь прозорі сутінкові тіні

шумлять, шумлять чернігівські бори.

Шумлять чернігівські бори

Ох, Україно, за які гріхи

вготоване тобі тяжке прокляття ?

Тебе чужі розпорюють на шмаття,

свої ж для них вимощують шляхи.

Руїна, або Життя і трагедія Івана Мазепи

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Адаменко М. Байки / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2006. – № 2. – С. 192-197.

Адаменко М. В поезію ховаюсь, як у кокон / М.Адаменко // Гарт. – 2006. – 22 груд. – С. 18.

Адаменко М. Володар казкових скарбів (слідами Ю.Виноградського) / М.Адаменко. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2013. – 288 с.

Нова книга Миколи Адаменка, присвячена Юрію Виноградському (1873- 1965), краєзнавцю, діалектологу, засновнику Сосницького краєзнавчого музею.

Адаменко М. Взаємопроникнення двох стихій. Спроба самоаналізу / М.Адаменко // Дивослово. – 2002. – № 12. – С. 57-58.

Адаменко М. Закон – тайга: новели, оповідання, роман (частина перша – «За етапом етап») / М.Адаменко; ред. С.Реп’ях. – Чернігів: ДКПРВВ, 2001. – 214 с.

Адаменко М. Закон – тайга – роман, частина друга – «Рідна чужина», частина третя – «Ланцюг» / М.Адаменко; ред. С.Реп’ях. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2003. – 240 с.

Адаменко М. Закон – тайга. Роман. Частина четверта / М.Адаменко. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. – 152 с.

Адаменко М. Запрагла душа любові / М.Адаменко // Гарт. – 2011. – 22 груд. – С. 12.

Наведено вірші: «Матері», «Слова» та «Смак правди і брехні...»

Адаменко М. Знак доби. Поема (зі скороченням) / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 23-35.

Адаменко М. Історична та передісторична основа повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна» / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 124-127.

Адаменко М. Коронація любові. Лірична поема / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2007. – № 3. – С. 48-53.

Адаменко М. Молитва. Вірші / М.Адаменко // Сіверщина. – 2006. – 15 груд. – С. 15.

Адаменко М. Новий спалах на літературному обрії / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 133-136. – Рец. на кн.: Крисанова Т. Графинюшка: роман / Т.Крисанова. – Чернігів: КП «Чернігівські обереги», 2003. – 320 с. 

Адаменко М. Передмайданні та майданні мотиви / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2014. – № 2. – С. 3-10.

Запропоновано добірку патріотичних віршів.

Адаменко М. Плата за життя. Звичайна полеміка / М.Адаменко; ред.: С.Реп’ях та С.Дзюба // Чернігівський шлях: Антологія прози сьогоднішньої Чернігівщини. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2004. – 304 с.

Адаменко М. Повінь / М.Адаменко. – К.: Рад. письменник, 1986. – 106 с.

Адаменко М. Поезії / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 1993-1994. – № 1. – С. 3-10.

Адаменко М. Поезія / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 4. – С. 3-8.

Адаменко М. Прагнення неба: Поезії / М.Адаменко. – Чернігів, 1995. – 104 с.

Адаменко М. Прямий і зворотній зв’язок / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2009. – № 3. – С. 178-182.

Адаменко М. Скільки раз, Україно, в кривавім маєві… : Поети про Україну / М.Адаменко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 14.

Адаменко М. У центрі кола. Катрени / М.Адаменко. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – 144 с.

Адаменко М. Я знаю: мова мамина – свята... / М.Адаменко // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 14.

Наведено вірш про рідну мову.

         Антоненко П. Бабине літо: Книга прози / П.Антоненко. – Чернігів:  «Просвіта», 1994. – 108 с.

Антоненко П. Стріла: проза, поезія / П.Антоненко. – Житомир: ТОВ "Бук-друк", 2017. – 226 с.

Бельман С. Пам’яті загиблих сінті та рома / С.Бельман // Деснянська правда. – 2013. – 20 черв. – С. 5.

У квітні 2013 р. автор на запрошення Берлінського меморіального центру "Будинок Ванзейської конференції" взяв участь у семінарі "Геноцид європейських євреїв – історія та пам’ять".

Бельман С. Продолжая разговор...: / С.Бельман. – Чернігів: Издатель Дозовой В.М., 2018. – 640 с.

         Брик О. А дерева мовчали…: Роман / О.Брик. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2008. – 304 с.

Брик О. Всі хочуть жити : Роман / О.Брик. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2002. – 320 с.

Брик О. Диво-жінка: Житейські історії / О.Брик. – Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2000. – 208 с.

Брик О. Епіцентр Миколи Адаменка / О.Брик // Деснянська правда. – 2015. – 19 берез. – С. 7.

Про життєвий і творчий шлях письменника, поета, громадського діяча зі Сосниччини Чернігівської обл.

Брик О. Життєве кредо поета Василя Буденного / О.Брик // Деснянська правда. – 2015. – 4 черв. – С. 8.

Про самобутнього поета, доцента кафедри української мови та літератури Чернігівського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка.

Брик О. Кохана, де ти ? : вірш / О.Брик // Літературна Україна. – 2015. – 21 трав. – С. 8.

Брик О. Не схили чола: Роман / О.Брик. – Чернігів: РВК "Деснянська правда",  2001. – 416 с.

Брик О. Незабутнє кохання / О.Брик // Деснянська правда. – 2016. – 18 серп. – С. 8.

Наведено слова ліричної пісні, створеної Олексієм Бриком у співавторстві з Володимиром Горленком, знаним чернігівським композитором.

Брик О. Спадкоємиця мудрих: Науково-фантастичний роман / О.Брик. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2003. – 288 с.

Брик О. Таємниця амулета: Роман / О.Брик. – Ніжин: Аспект-Поліграф,  2005. – 304 с.

Брик О. У зашморзі часу : Роман / О.Брик. – Ніжин: НДУ ім. Миколи Гоголя, 2012. – 416 с.

Буденний В. Вдома, в школі і в дворі... / В.Буденний. – Житомир: ТОВ "Бук-друк", 2017. – 94 с.

Буденний В. Весняне...: вірші / В.Буденний // Гарт. – 2013. – 25 квіт. – С. 12.

Буденний В. Душі моєї обмолот: поезії 2007–2012 рр.: / В.Буденний. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – 112 с.

Буденний В. Живиця жнивного тепла: Поезії / В.Буденний. – Чернігів: Десна Поліграф, 1991. – 95 с.

Буденний В. Запраглося цей світ зацілувать: вірші / В.Буденний // Гарт. – 2012. – 20 верес. – С. 12.

Буденний В. Орбіта зернини: Поезії / В.Буденний. – Київ: Молодь, 1985. – 46 с.

Буденний В. Пожнивна меса: Вибране / В.Буденний. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2005. – 248 с.

Буденний В. "Сніговиця моя білолиця..." : добірка ліричних віршів / В.Буденний // Деснянська правда. – 2015. – 5 лют. – С. 8.

Буденний В. Третє повернення: Поезії / В.Буденний. – Київ: Рад. письменник,  1990. – 119 с.

Буденний В. Уже, з дощами вклавши мирову... : вірш про літо / В.Буденний // Літературна Україна. – 2015. – 21 трав. – С. 8.

Горлач Л. Гартуй меча для оборони слова. Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 138-140.

Горлач Л. Графський сад і осінній курник : вірш / Л.Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 5 лип. – С. 10.

Горлач Л. Дим графського саду : вірш / Л.Горлач // Деснянська правда. – 2012. – 29 листоп. – С. 1.

Горлач Л. І повернулася Покрова… Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2004. – № 4. – С. 3-9.

Горлач Л. – Кому себе прожив ? – Я в осені питаю... / Л.Горлач // Літературна Україна. – 2011. – 20 жовт. – С. 8.

Поезії: Смерть олігарха, Одеський подвиг, Даль, Місячна ніч, Спинилась мить.

Горлач Л. Ми у світі: Поезії. – Київ: Молодь, 1984. – 120 с.

Горлач Л. Обрії душі : вибрана лірика / Л.Горлач. – Київ: Щек, 2006. – 386 с.

Горлач Л. Озонова діра. Поема / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2007. – № 4. – С. 3-9.

Горлач Л. Орда / Л.Горлач // Літературна Україна. – 2016. – 27 жовт. – С. 10.

Патріотичний вірш.

Горлач. Л. Поезії / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2003. – № 2. – С. 25-29.

Горлач. Л. Поезія / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2009. – № 4. – С. 3-10.

Горлач (Коваленко) Л. Світовид: Вірші та поеми. – Київ: Молодь, 1980. – 112 с.

Горлач Л. Слід копита: Лірика проминулих років. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. – 136 с.

Горлач Л. Слов’янський острів : істор. роман / Л.Горлач; післямова Д.Наливайка. – Київ: Рад. письменник, 1986. – 238 с.

Горлач Л. У саду. Розділ з віршованого роману «Мамай» / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 4. – С. 19-26.

Горлач Л. У село Піски : добірка віршів поетів Чернігівщини, присвячених пам'яті П.Тичини / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 16.

Горлач Л. Українці : Поети про Україну. Леонід Горлач, Василь Симоненко, Микола Адаменко та ін. / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2011. – № 2. – С. 13.

Горлач Л. Через терни до зірок / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2005. – № 1. – С. 171-175.

Нарис про проф. Дмитра Наливайка, наставника поета у Ніжинському державному педагогічному інституті ім. Миколи Гоголя.

Горлач Л. Човен невтоплий: Лірика. – Київ: Укр. письменник, 2001. – 142 с.

Горлач Л. Шумлять чернігівські бори / Л.Горлач; уклала В.Солонікова; відп. за вип. П.Грищенко // «Замало пензля, а тим більш пера, щоб Придесення відтворить картини…» : Вірші. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – С. 75-76.

Горлач Л. Що записане в душі / Л.Горлач // Літературний Чернігів. – 2010. – № 3. – С. 179-180.

Рецензія на книгу О.Забарного «Стежина пам’яті моєї».

Горлач Л. Я двічі вмер, щоб нині втретє жити : вірші / Л.Горлач // Гарт. – 2011. – 7 квіт. – С. 12.

Лобановська В. Чернігівський письменник Олексій Брик – із новою книгою "Таємниці Всесвіту" / В.Лобановська // Чернігівські відомості. – 2015. – 15 квіт. – С. 16.

Про науково-фантастичний роман, написаний із використанням міфів та легенд народів світу, наукових матеріалів видатних астрофізиків та позиції прожитих років автора.

Маринчик С. Виразник національних ідей / С.Маринчик // Деснянська правда. – 2016. – 7 квіт. – С. 7.

Про Леоніда Горлача – видатного українського поета, відомого циклами патріотичних романів у віршах: «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай».

Маринчик С. Роман у віршах про Мазепу : історичний роман у віршах «Руїна» Л.Горлача / С.Маринчик // Гарт. – 2005. – 3 лют. – С. 8.

Мусієнко О. Такий він, Микола Адаменко / О.Мусієнко // Літературна Україна. – 1994. – 19 трав. – С. 8.

Мусієнко Р. Сяйво людини на тлі сяйва полярного / Р.Мусієнко // Деснянська правда. – 2011. – 20 груд. – С. 1.

Про складну долю Миколи Адаменка, талановитого автора глибоких історичних розвідок.

Нова книга Олексія Брика // Світ-інфо. – 2020. – 6 лют. – С. 3.

Про презентацію книги чернігівця Олексія Брика "Дороги життя", що відбулася  в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. В.Короленка.

Олійник О. «Я так давно у житі не лежав…» : 4 квітня виповнюється 65 років від дня народження Л.Горлача / О.Олійник // Сіверщина. – 2006. – 31 берез. – С. 9.

Осипчук Н. «У цьому світі я ще треба…» / Н.Осипчук // Демократична Україна. – 2006. – 27 січ. – С. 9.

Палажченко В. Під знаком розбитого ярма / В.Палажченко // Літературний Чернігів. – 2013. – № 2. – С. 169-176.

Про ювілейну 50-ту книжку Леоніда Горлача, відомого поета, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Пархоменко Л. "Живу, аби писати. Пишу, щоби жити. Й увічнювати життя" / Л.Пархоменко // Деснянська правда. – 2018. – 18 жовт. – С. 9.

Про презентацію чернігівського письменника Олексія Брика, що відбулась  нещодавно у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського.

Реп’ях С. Миколі Адаменкові – 60 / С.Реп’ях // Літературна Україна. – 1992. – 28 січ.

Решодько Н. Кипить у ньому правди сила / Н.Решодько // Дивослово. – 2002. – № 12. – С. 55-57.

Про Миколу Адаменка.

Сапон В. Микола Адаменко: «Поет – довірена особа Бога» / В.Сапон // Гарт. – 2011. – 22 груд. – С. 12.

Про Майстра слова, що не втрачає оптимізму.

Сапон В. Мужній, мудрий і ніжний: Миколі Адаменку – 75 / В.Сапон // Деснянська правда. – 2006. – 21 груд. – С. 8.

Сапон В. Неспалимість добра / В.Сапон // Деснянська правда. – 2013. – 18 квіт. – С. 6.

Про нову книгу Миколи Адаменка, присвячену Юрію Виноградському (1873- 1965), краєзнавцю, діалектологу, засновнику Сосницького краєзнавчого музею.

Ткач М. Літературний лицар і творець різножанрових романів : до 80-річчя від дня народження / М.Ткач // Деснянська правда. – 2015. – 21 трав. – С. 7.

Життєвий і творчий шлях Олексія Брика – відомого прозаїка, талановитого педагога, інтелектуала, знавця людських душ, автора близько 20 книг.

Тютюнник Є. Лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач: «У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть» / Є.Тютюнник // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 черв. – С. 18.

Розмова з поетом, публіцистом, прозаїком, головним редактором газети «Отчий поріг».

Фтомова І. Микола Адаменко – письменник із глибинки / І.Фтомова // Сіверщина. – 2011. – 22 груд. – С. 3.

Про краєзнавця і правозахисника, поета і прозаїка.

Фтомова І. Слово зупинятись не дає / І.Фтомова // Гарт. – 2014. – 27 лют. – С. 6.

Розмова з сосницьким письменником Миколою Адаменком.

Чепурний В. «Я член СПУ і козячий пастух»: До 75-річчя поета, просвітянина, вчителя і колишнього політв’язня Миколи Адаменка / В.Чепурний // Сіверщина. – 2006. – 15 груд. – С. 15.

Шевченко Н. Довженкова слава, наче пісня, іде в безсмертя літ ясних / Н.Шевченко // Все для вчителя. – 2011. – № 34-36. – С. 19-22.

Запропоновано сценарій уроку української літератури за творчістю Миколи Адаменка.