Мужність і співчуття

Урешті він підписав Шиндлерів папірець. Оскар узяв всі розписки, де було позначено, скільки він виграв в Амона, і повернув їх йому. «Тільки дівчинку мені бережи», – сказав Оскар, – доки пора буде нам переїжджати. На своїй кухні Гелена Гірш і не підозрювала, що карти її врятували.

Томас Кініллі. Список Шиндлера

Друга світова війна порушила підвалини європейської культури, варварство спалахнуло в самісінькому серці Європи. Цілком зрозуміло, що ідеологія фашизму відкинула усі моральні засади. Концтабори, створені фашистами, призначалися для знищення людей, і фатальний вирок було винесено саме єврейському народу, який у 1933-1945 рр. і пережив трагедію Голокосту. З 12 млн., знищених у фашистських концтаборах, євреї становили половину – 6 млн., усього ж через ці «фабрики смерті» пройшли 18 млн.

Ще у часі боротьби за владу, нацисти оголосили євреїв головною причиною зла, від якого потерпає усе людство. Расову ненависть, расову перевагу, расові привілеї було закладено Гітлером у підмурівок своєї партійної і державної політики. На вершині расової піраміди опинилася німецька раса як панівна. Далі йшли англо-сакси, визнані неповноцінними, ще нижче опинилися романські раси. В основі піраміди гітлерівці розташували слов’ян, які, згідно з їхнім визначенням, були рабською расою.

Для євреїв на Землі місця вже не лишалося: фашисти проголосили себе захисниками людства від євреїв. Історія, за гітлеризмом, це історія боротьби рас, її закони полягають у пануванні вищих рас над нижчими, винищенні та зникненні нижчих рас. У 1935 р. Спілкою націонал-соціалістичних юристів запропоновано вилучити з німецького цивільного кодексу термін «людина» та замінити його іншим. На думку німецько-фашистських юристів, термін «людина» «викривлює відмінності між співвітчизником, громадянином імперії, іноземцем, євреєм…».

До початку війни на східному фронті у Гітлера вже існував докладний план фізичної ліквідації «нижчих народів»:

«Ми повинні перш за все витіснити і знищити слов’янські народи: росіян, українців, білорусів, поляків, чехів, словаків, болгар. Перед нами постає завдання зменшити чуже населення, а також методично сприяти зростанню чисельності германського населення. Природа жорстока і ми маємо право бути жорстокими. Ніхто не може заперечувати моє право знищувати мільйони людей нижчої раси, котрі розплоджуються, як комахи… Треба знищити 20 млн. чоловік…»

Згідно з таємним наказом Гітлера, виданим перед нападом на Радянський Союз, дозволялися будь-які розправи з населенням. Повністю винищити слов’ян німці вирішили вже після війни. Проте щодо євреїв криваві наміри здійснювались відразу. Винищувалось все єврейське населення. Винятків не існувало: на страту виводили як старих, так і малечу. Дітей, які ще не ходили, паралізованих та дуже хворих несли або підвозили до місця страти.

        

Усі страти здійснювалися за єдиною таємною інструкцією. Нею визначались форма і глибина ями, пояснення для приречених, яким до останньої хвилини не повідомляли справжньої правди щодо їхньої долі. Перебування в гетто, сформованих гітлерівцями на окупованих районах Східної Європи, було короткотривалим. Справді,  з цього місця збору приречених зручніше вести на страту, ліпше контролювати, відокремлювати здатних до спротиву від безпорадних дітей та немічних старих.

                 

Та навіть в цих безнадійних умовах приречені вели боротьбу, чинили спротив. Первинною формою протесту була ідейна боротьба. Німецько-фашистська влада позбавила євреїв, зачинених у гетто, усіх людських прав, прирівняла їх до тварин. Ідейним протестом проти цього зоологічного існування було культурне життя гетто: підпільні лекції, театральні вистави, школи для дітей, що помирали від голоду. Все це стверджувало право пригнічених та принижених залишатися людьми до останнього подиху.

Пригадую свій подив під час огляду гетто чеського концтабору Терезін (60 км від Праги), коли екскурсовод, юнак-чех, повідомив, що в ньому відбувалися вистави єврейського театру. Тиснява була неймовірна: триповерхові дерев’яні нари, а за яку сотню-другу метрів від гетто – крематорій. Проте найбільше мене вразив той факт, що офіцерів табору не просто відвідували чарівні дружини с милими дітьми (у музеї зберігаються відповідні фото): вони тут жили й розважалися, мали свої вистави й музичні вечори… На мій погляд, все, що їх тут оточувало, вони сприймали як ферму, в якій звичних тварин замінено на набагато нижчих за них людей… 

        

Другим ступенем спротиву були численні форми саботажу німецьких розпоряджень, приховування кваліфікованими працівниками своєї спеціальності, корисної для окупантів, шкідництво на підприємствах (коли «несподівано» припиняли роботу верстати та обладнання). Тут варто зацитувати рядки із загальновідомого твору австралійського письменника Томаса Кініллі «Список Шиндлера»: «Одна з причин, через яку Брюннліц пережив усі ті перевірки, була неослабна хитрість кваліфікованих працівників Оскара. Над вимірювальними приладами печей попрацювали електрики. Стрілка лічильника показувала правильну температуру, коли насправді піч усередині була на сотні градусів холодніша».

        

Третім ступенем спротиву була озброєна боротьба: втеча до партизанів або повстання всередині самого гетто. Налічується сотні випадків повстань різної тривалості, від одноденної збройної сутички в Луцьку до найбільшого і найвеличнішого повстання у Варшавському гетто, що перетворилось у сорокаденне протистояння євреїв з танками, артилерією, піхотою та авіацією німців. Усі повстання закінчились загибеллю героїв, які знали про це заздалегідь. Трагічний фінал лише підкреслює усю величність їхньої боротьби.

        

Важливо усвідомлювати, що початкові плани Гітлера щодо євреїв не були такими вкрай радикальними й жорстокими, як згодом. Про це пише, зокрема, вже згадуваний Томас Кініллі в перших розділах свого твору «Список Шиндлера». Усіх євреїв Європи планувалося переселити … на острів Мадагаскар (південно-східна Африка). На мій погляд, мовчазна згода й байдужість європейських народів щодо свого єврейського оточення великою мірою спричинилася до поглиблення трагедії Голокосту.

         

Варто зрозуміти, що відчуження, а подекуди й ненависть до євреїв на європейському континенті виростали упродовж століть. Прослідкувати це можна на прикладі художньої літератури, що часто є досить правдивим віддзеркаленням життя.

        

Звернімося до роману «Айвенго» Вальтера Скотта. З перших сторінок бачимо, що послуг багатого торговця-єврея Ісаака з Йорка постійно потребують навіть короновані особи, проте англійці поводяться з ним аж занадто зверхньо й жорстко, сказати ближче: як з твариною. Його доньку, цілительку Ребекку засуджено до страти як чаклунку… Після визволення відважним лицарем Айвенго цю єврейську родину, батька й доньку, від еміграції не зупиняє навіть те, що король Англії, шляхетний Річард Левове Серце, пропонує їм своє заступництво. Справді, в Англії наприкінці ХІІ ст. євреї не почувалися у цілковитій безпеці.

        

Другим і вкрай негативним прикладом може слугувати злочинець-єврей Фейгін з роману Чарлза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Дія твору відбувається теж в Англії, переважно в Лондоні, проте вже в ХІХ ст. Старий Фейгін, головною справою життя якого було «навчання» та використання підлітків у злочинних намірах, врешті-решт скінчив своє життя на шибениці. Під час ув’язнення розлючений натовп ледь не вбиває старого єврея камінням.

В українській літературі ХІХ ст. знаходимо також чимало прикладів представників єврейського народу як негативних персонажів. Пригадаймо промисловців, управителів, орендарів, лихварів та шинкарів з таких класичних творів: Тарас Шевченко «Гайдамаки», Іван Франко «Борислав сміється», Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», Іван Карпенко-Карий «Хазяїн»… Спробуйте знайти позитивного героя… Показовим є епізод, змальований в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного: Чіпка, головний герой, що опинився на краю прірви, і змушений розпродувати усе майно та збіжжя, відмовляється мати будь-яку справу з євреєм. 

Пам’ятаймо про те, що Оскар Шиндлер, успішний німецький промисловець, мільйонер, запальний гравець, «справжній арієць» … та Праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни, був швидше винятком із загального правила мовчанки й байдужості. Є над чим замислитись усім нам у часі чергової річниці пам’яті жертв Голокосту.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Голокост / Упоряд.: Л.Герасименко, Р.Пилявець // Друга світова війна в історичній пам’яті України. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті. – Київ-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – С. 108-111.

Грабовський С. Тож коли і де розпочався Голокост ? / С.Грабовський // День. – 2016. – 30 верес. – С. 5.

Про ігнорування Ф.-В.Штайнмайєром, міністром закордонних справ ФРН, висновків дослідників із різних країн світу щодо початку Голокосту.

Диккенс Ч. Приключения Оливера Твиста : роман / Ч.Диккенс; пер. с англ. А.Кривцовой; коммент. Е.Ланна. – М.: Высш. шк., 1984. - 431 с.

Кініллі Т. Список Шиндлера / Т.Кініллі; пер. з англ. Г.Яновської. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 432 с.

Кукуста Т. Історико-філологічний вимір Голокосту / Т.Кукуста // Все для вчителя. – 2014. – № 1. – С. 86-88.

Сценарій інтегрованого уроку з новітньої історії з елементами проектної діяльності.

Мартыненко О. Человек № 174517. Свидетельство узника Освенцима / О.Мартыненко // Наука и религия. – 2010. – № 4. – С. 26-29.

Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні ? / П.Мирний; передм. О.Шевченко. – К.: Школа, 2007. – 336 с. – Серія «Б-ка шкіл. класики».

Нахманович В. Голокост як наукова і світоглядна проблема. Погляд з України / О.Лисенко, Т.Вронська, Т.Першина та ін. // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси у двох книгах. Книга друга. – К.: Наукова думка, 2011. – С. 802-863.

Николай Киселёв // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 15.

Про політичного керівника («політрука») партизанського загону «Месник», який понад місяць виводив за лінію фронту 270 євреїв: подолано понад 1.5 тис. км територією окупованої Білорусі та порятовано 218 осіб.

Обпалені навік // Освіта України. – 2017. – 27 лют. – С. 15.

Анотований список літератури до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.

Оскар Шиндлер // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 14.

Про найвідомішого Праведника світу, німецького промисловця, який порятував майже 1300 євреїв на своїх заводах у Польщі та Чехії.

Палатна О. Голокост. Сторінки трагедії / О.Палатна // Все для вчителя. – 2014. – № 1. – С. 106-107.

Методичні рекомендації до уроків з новітньої історії.

Подобєд О. Спокуса пропаганди / О.Подобєд // Історія України. – 2015. – № 15. – С. 1-5 вкл.

Про міжнародний відкритий семінар «Спокуса пропаганди і масові вбивства в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.», присвячений Голодомору, депортації кримських татар та Голокосту.

Рауль Валленберг // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 15.

Про першого секретаря шведського представництва в Будапешті (з липня 1944 р.), який порятував близько 100 тис. євреїв шляхом видачі їм шведських «захисних» паспортів.

«Скорботна свічка пам’яті святої» // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 84-85.

Мітинг-реквієм до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, 27 січня.

Скотт В. Айвенго: Роман / В.Скотт; пер. І.Муращик. – Л.: Видавничий дім «Панорама», 2001. – 384 с.: іл. 9. – Серія «Класика».

Солімчук К. Голокост – лихо століття / К.Солімчук // Виховна робота в школі. – 2015. – № 12. – С. 39-42.

Запропоновано сценарій виховної години. 

Тагути А. Математика сердца / А.Тагути // Будь здоров ! – 2011. – № 2. – С. 82-86.

Про Голокост.

Українські в’язні концтабору Маутгаузен: Свідчення тих, хто вижив / Упоряд. Т.Пастушенко, М.Шевченко та ін. – К: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – 336 с., іл.

Франк А. Щоденник / А.Франк. – К : Сфера, 1999. – 279 с.

Щоденник Анни Франк, який ця єврейська дівчинка вела з 12 червня 1942 р. по 1 серпня 1944 р., коли зі своєю сім’єю ховалась від гестапо (Нідерланди). П’ятнадцятирічна Анна загинула в концтаборі Берген-Бельзені в Люнебург-Гайде. Вона та її сестра Маргот не дожили кількох місяців до звільнення англійськими військами.

Холокост – трагедия Вселенной // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 13.

Про місця масового знищення євреїв у роки ІІ світової війни. Наведено оцінки кількості євреїв, страчених фашистами у країнах Європи.

Це страшне слово «Голокост» // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 81-83.

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, 27 січня.

Чёрная книга. О злодейском повсеместном убийстве евреев немецко-фашистскими захватчиками во временно оккупированных районах Советского Союза и в лагерях Польши во время войны 1941-1945 гг. / Сост. Под ред. В.Гроссмана, И.Эренбурга. – К.: Оберіг, 1991. – ХХІІ, 560 с. – Библиогр.: с. ХХІІ.

Щербина О. Голокост в поезії Пауля Целана «Фуга смерті» / О.Щербина // Все для вчителя. – 2011. – № 13-14. – С. 20-21.

Сценарій уроку зарубіжної літератури.

Якименко М. Край не забуває синів Ізраїлю / М.Якименко // Голос України. – 2015. – 28 січ. – С. 5.

Про трагедію євреїв на Волині.