Українська Соборна Самостійна Держава

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде.

Розпадуться пута віковії –

Прокинуться люди.

Встане славна мати-Україна

Щаслива і вільна.

Від Кубані аж до Сяну-річки –

Одна, нероздільна.

Іван Франко. Переробка народної пісні

         

        Нестор-літописець у своїх «Повістях врем’яних літ» не втомлювався  закликати київських князів до єднання. У численних народних думах та піснях бачимо Україну єдиною, «від Сяну до Дону». За ідею «української Речі Посполитої», як єдиної соборної держави, відбули суворі покарання члени Кирило-Мефодіївського братства, зокрема, видатний поет Тарас Шевченко та відомий історик Микола Костомаров. Могутньою державою «від Сяну до Дону та від Харкова до Ярослава» бачив майбутню Україну митрополит Української Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький.

Головна Руська Рада, перша українська політична організація на теренах Галичини, у маніфесті від 10 травня 1848 р. проголосила єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, що належали на той час двом імперіям: Австрійській та Російській. Єдина неподільна вільна самостійна Україна «від гір карпатських аж по кавказькі» – цей образ, накреслений Миколою Міхновським 1900 р., згодом перетворився на національний символ, підхоплений політиками України від початку ХХ ст. Цікаво, що надалі ідея соборності лишилася єдиним спільним положенням у програмах українського національно-визвольного руху.

        

У часі Першої світової війни українці змагалися на боці ворожих армій, де брат вбивав брата. Згадаймо тут класичний приклад п’яти братів Половців з роману «Вершники» Юрія Яновського. Проте ця війна, яка спричинилася до справжнього параду революцій, сприяла також і відновленню української державності. Справді, головним здобутком Української революції 1917-1921 рр. історики вважають проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. Відповідно, з початком революції 1918 р. в Австро-Угорщині оновилися й надії українців Наддністров’я на об’єднання з Великою Україною в єдиній Соборній Самостійній Державі.

        

18 жовтня 1918 р. у Львові проголошено Українську Національну Раду (УНРаду), яка відразу ж оголосила про свої державотворчі наміри на західноукраїнських землях. Головною метою цих прагнень було входження до єдиної соборної держави, що вже постала на Великій Україні. Так ідея соборності українських земель перетворилася на державну політику.

1 грудня 1918 р. в Фастові (Київщина) ініціаторами Акту Злуки, Українською Національною Радою та Директорією УНР, підписано Предвступний договір, що передбачав об’єднання населення й земель обох утворень в одній державі: «Правительства обох Республік… уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю».

        

3 січня 1919 р. у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) УНРадою прийнято  рішення про злуку та делеговано до Києва повноважних представників для завершення процесу об’єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич підкреслював: «По лінії з’єднання не було між нами двох думок».

        

22 січня 1919 р. в Києві, в першу річницю проголошення IV Універсалу Центральної Ради, було підписано й оприлюднено спеціальний Універсал Директорії УНР, відомий також як Акт Злуки. В ньому, зокрема, йшлося про таке:

        «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

     Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

       Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

       Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового народу».

Акт Соборності підсумував увесь тернистий шлях українців до об’єднання території свого споконвічного проживання в межах єдиної української держави. У буремному 1919 р., коли Україна потрапила у кільце фронтів ворожих армій, УНР не встояла. Проте Акт Злуки 1919 р. надовго закарбувався в історичній пам’яті українського народу, тому впродовж усього ХХ ст. Україну розглядали лише як соборну державу.

Показово, що радянським режимом було накладене табу на Акт Соборності 1919 р. Наприклад, 22 січня 1973 р. в Чорткові на Тернопільщині гурт молоді під керівництвом Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори, за це хлопці отримали відповідні терміни в радянських концтаборах. Але він жив у народній пам’яті, отож, коли 1990 р. на честь його проголошення Народним рухом України утворено живий ланцюг від Києва до Львова, ця подія по-справжньому надихнула українців, змусила повірити у неминучість падіння радянської системи.

День Соборності почали відзначати в Західній Україні вже у 1939 р., за 20 років від доленосної події, а від 1999 р., після відновлення державності ми святкуємо річницю моменту підписання Акту злуки, договору про об’єднання УНР і ЗУНР. Один із творців Акту злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський так висловився про цей день: «Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Слова стали пророчими.

Рекомендована література

З усіма виданнями пропонуємо ознайомитися у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва.

Адреса: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Барський О. Наша соборність / О. Барський // Військо України. – 2014. – № 1. – С. 38-41.

Величко Ю. Акт про злуку / Ю.Величко // Дитяча енциклопедія. Україна. Сторінки історії. – Харків: Ранок, 2008. – С. 99.

Винниченко В. Свято поєднання й «Мертворожденний» / В.Винниченко // Відродження нації. Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.). Частина ІІІ. – К.: Вид-во політ. л-ри України, 1990. – С. 242-244. – Репринт. відтворення вид. 1920 р.

Деркач Н. Незнищенність соборності / Н. Деркач // Літературна Україна. – 2015. – 29 січ. (№ 5). – С. 1, 13.

Дорош Є. Злука: чого нас учить історія / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 20 січ. (№ 3). – С. 2.

Розмова з Едуардом Мондзелевським, директором Фастівського міського музею-вагона Злуки УНР і ЗУНР.

  

Капранови, брати. Соборна УНР. Війна на три фронти: 1919-1920 рр. / Брати Капранови // Мальована історія Незалежності України. – К.: Гамазин, 2013. – С. 58-59.

Омелянчук І. Соборність помислів і душ / І.Омелянчук // Урядовий кур’єр. – 2015. – 22 січ. (№ 11). – С. 3.

Повісті врем’яних літ. Літопис за Іпатським списком / В.Яременко (перекл.) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ-XV століть. Книга перша. – К.: Аконіт, 2002. – С. 460-781.

Повість минулих літ / В.Близнець (перекл.) // Спадщина поколінь. Прадавні українські літературні пам’ятки: Навчальний посібник. – К.: Грамота, 2002. – С. 95-208. – Серія «Шкільна бібліотека».

Сергієнко П. Соборна Україна: від ідеї до життя / П.Сергієнко. – К.: Т-во «Знання» України, 1993. – 64 с.

Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках / В.Сергійчук. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1999. – 416 с.

Уривалкін О. Директорія Української Народної Республіки. Акт злуки / О.Уривалкін // Довідник з історії України. – К.: Дакор, КНТ, 2009. – С. 570-574.

Федосенко Н. Об’єдналися живим ланцюгом ... і встановили рекорд України / Н.Федосенко // Гарт. – 2015. – 29 січ. (№ 5). – С. 5.

Шевченко В. Одна родина – одна Україна / В.Шевченко // Військо України. – 2012. – № 1-2. – С. 80-83.

Яневський Д. Акт Злуки як спроба поєднати «коня» й «трепетну лань» / Д.Яневський // Проект «Україна». Грушевський. Скоропадський. Петлюра. – Харків: Прапор, 2012. – С. 748-751.

Яновський Ю. Вершники / Ю.Яновський // Вершники; Чотири шаблі: для ст. шк. віку. – К.: Школа, 2009. – С. 7-88. – Серія «Б-ка шк. класики».