"Мене не цікавлять щасливі. Мені нудно там, де
радіють. Мужики своїм плачем вивергають із себе найліпше, весь прибитий буднем
цвіт своїх душ. У минуту трагедії людина є направду великою. Тогди вона не
гнеться до землі. Горе приближує її до неба. Чистить душі".
Степан Процюк.
Троянда ритуального болю
Українською Кассандрою називає видатного письменника
Василя Стефаника Степан Процюк на сторінках свого унікального
психобіографічного роману «Троянда ритуального болю», присвяченого дослідженню
внутрішнього світу класика української літератури.
Кассандра… Ця донька подружжя троянського царя Пріама і
цариці Гекуби наважується відмовити самому богу Аполлону! Отже, на пророчицю
чекає жахлива кара: бог-красень позбавляє її здатності передбачати радість і
втіху, натомість посилює вміння бачити лише страждання і нещастя, горе і
смерть…
В одному з листів Василя Стефаника до Ольги Кобилянської
прочитаємо: «Про себе я нічо не годен писати. Як Вам показувати чоловіка, що
ходить коло великої мармурової брили? Ходить коло неї, потім падає на ню, потім
нігтями єї рве, – а брила мертва. Потім сльози падають на камінь, ще потім душа
прожерла би камінь – і раниться».
На думку Степана Процюка така заглибленість Василя у
межові психічні стани виникає внаслідок авторитаризму батька Семена. Устами
свого головного героя Процюк продовжує: «Мене переважно цікавлять лише трагічні
уламки ідеального раю, яким мало би бути наше життя: батько, що топить свою
дочку, звірства і глум над людською гідністю, порожнеча і безпросвітність
рутини. Мені чогось здається, що такі історії мають потрясати читальника,
очищувати і оздоровлювати його. Інакше література – лише афішування і
комедіянство».
Важливо: явища, так яскраво змальовані у новелах
Стефаника, у реальному житті кінця ХІХ – початку ХХ ст. є надзвичайними, дуже
далекими від загальних правил, тому картина побуту селян Покуття, написана за
творами видатного класика, перебуває доволі далеко від справжньої…
Можливо, єдиний виняток: еміґрація, що дотепер лишається
пекучою раною на тілі України. Від самого початку навчання на медичному
факультеті Краківського університету (осінь 1892 р.) Василь часто відвідує
двірець (залізничний вокзал, діал. – В.П.). Хто помічає цього вишукано
вдягненого красеня-юнака, напевно, вважає, що він чекає тут на свою дівчину;
Василь же шукає і знаходить зовсім інше: «... жінки родя діти під клоаками
желізниці, на лавках ІІІ класи, вони жовті, як віск, зелені, як трава,
здихають, як мухи...»
У квітні 1899 р. у листі до Ольги Кобилянської Василь
Стефаник напише: «Через Краків переїзджають заєдно наші емігранти. Йду
щовечора, аби їх здибати... Виджу їх, як дубів, тих мужиків, що їх вода
підмиває, корінь підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на
залізниці і везуть, як дерево на опал. Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться
між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх жаль і муку. І виджу банду
опришків, що виганяють їх з землі».
Думки про Василя Стефаника
Він стане лікарем, щоб хоч трохи пом’якшувати людські
страждання. Як не зможе вилікувати тіло, то йме лічити душу. Восени 1892 р. він
стає студентом медицини Краківського університету. Біля трупів у анатомічці
його однокашники часто курили і реготали, щипаючи дівчат. Регіт наповнював
анатомічку. Заморожені трупи байдуже споглядали на свинство живих. У цьому
світі не було місця для співпережиття і гримас душевного болю.
Лікар мусить бути достатньо нечутливим, бо зіпсує свою
психіку. Той, хто рятує, повинен володіти рукою і серцем так, щоб вони не
дрижали. Він не раз чув, як після складних операцій розказувалися низькі
брутальні анекдоти. Він міг се оправдати, але сам таким не хотів стати нізащо.
Ясно розумів, що вибір його професії був невдалим.
Степан Процюк.
Троянда ритуального болю
---
Стефаник представив мужика або, ліпше сказати, його душу,
так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним. Стефаник пише так сильно, що
словом, як електричним струмом, вражає у саме серце.
Іван Труш, український
художник. Василь Стефаник
---
Навпаки, у багатьох із його оповідань віє сильний дух
енергії, ініціативи, а у всіх бачимо велику любов до життя й до природи, речі
зовсім суперечні песимізмові. Певно, що коли когось болить, то він кричить, але
хіба ж се песимізм?
Іван Франко
---
Між слова Ваші там… тиснулися великі сльози, мов перли.
Страшно сильно пишете Ви… Ми всі не варт коло Вас нічо. Я можу Вам хіба зелений
вінок слабою рукою подати, щоб Ви єго там де в ноги того мармурового, смутного
пам’ятника уклали… Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша… котру не можна
забути. І все хочеться її пити…
Ольга
Кобилянська. З листа до Василя Стефаника (відгук на його новелу «Камінний
хрест»)
---
Стосунки між талановитими письменниками рідко бувають
дружніми і теплими. Стефаника і Кобилянську провідав спалах духовної
близькості. Можливо, Ольга Кобилянська пережила закоханість до нього. А вже
відтак до його творчості. Він подобався жінкам. У них були короткі зустрічі,
імпресіоністичні кавалки листів, лілеї і троянди. Були її сподівання гна щось
більше, ніж епістолярна дружба, і його романтичний холодок споглядальника.
Була старшою на 8 років. Була письменницею. Любити
мисткиню йому було понад силу. Він хворів любов’ю до своєї богині Євгенії
Гаморак. Євгенії Калитовської. Євгенії ІІ. Євгенії над всіма жінками.
Багато людей любили і поважали його. Він володів
харизмою. Харизма – це рівновеликий дар і тягар. За харизму смертній людині
доводиться розплачуватися. Різним – розладнаними нервами, випробуваннями долі,
гримасами таланту. Бо харизма – це завжди великий талант.
Вже на початку ХХ віку Василь Стефаник став літературною
зіркою. Тому сприяли, окрім таланту, і життя у Кракові як одному із тогочасних
європейських центрів, і специфіка короткого жанру, і харизма автора. Можливо,
жоден з українських класиків не мав такого раннього визнання, як він.
У радикальній партії він завжди був рядовим вояком. Він
був її представником у віденському парламенті. Він, можливо, і розчаровувався в
її переродженні, але не міняв партій, як рукавички. Він був консерватором у
своїх уподобаннях, в тім числі і політичних. Найбільше його хвилювали проблеми,
які пізніше філософи назвали екзистенційними.
Степан Процюк.
Троянда ритуального болю
---
Рядки з листів та творів Василя Стефаника
Він читав ті лиця і велику пісню бою на них. З їх губів
злизав слова, з чолів вичитував мислі, а з сердець виссав почування. А як сонце
родилося в крові і цілувало поміж довгі вії їх очі, то в його серці породилася
пісня. Розспівалася в його душі, як буря, розколисалася, як мамине слово. І
став сильний і гордий.
«Дорога» (1901)
---
Я тутки з ніким не сходжуся, часом з яким соціалістом,
але я їх не люблю. Всі вони виглядають на людей, що карієру собі кують – з
патосом, з недолею людською на язиці.
З листа до
Вацлава Морачевського, польського та українського медика
---
Євгенія Бачинська – моя біла (перша) любов.
«Серце» (1926)
---
А я все буду питатися: чи з любові, чи на сухоти? І се
питанє буде мене мучити, і ніколи ніхто мені не дасть відповіді на него. А люде?
Вони будуть двояко говорити. Ліпші скажуть: подлий, бо загнав дівчину у гріб! А
гірші будуть говорити: вона гадала, що зараз таки за доктора піде, ой…
З листа до Ольги
Гаморак
---
…Підемо світами і розвіємося на старість, як лист по
полі. Бог знає, як з нами буде… а я хочу з тобов перед цими нашими людьми
віпрощитися. Так, як слюб-сим перед ними брали, та так хочу перед ними
віпрощитися з тобов на смерть.
Може тебе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може,
мене кинуть, що ти немеш видіти, та прости ми, стара, що-м ти не раз догорив,
що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій
раз.
«Камінний хрест»
(1900)
---
Усіх зацікавлених
ознайомитися докладніше з творчістю видатного українського новеліста Василя
Стефаника запрошуємо до читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім.
Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім
неділі), з 10-ї до 18-ї год.
Література про
Василя Стефаника
Україна. Верховна
Рада. Про відзначення 150-річчя з дня народження Василя Стефаника: Постанова
Верховної Ради України № 732–ІХ від 18 червня 2020 р. // Голос України. – 2020.
– 25 черв. – С. 14.
Україна. Верховна
Рада. Про відзначення 150-річчя з дня народження Василя Стефаника: Постанова
Верховної Ради України № 732–ІХ від 18 червня 2020 р. // Урядовий кур’єр. –
2020. – 25 черв. – С. 6.
Варчук В. Василь Стефаник
"Городчик до Бога ридав...": до проблеми вибору основного тексту / В.
Варчук // Слово і час. – 2011. – № 6. – С. 71-81.
Варчук В. Творча історія
поезії у прозі Василя Стефаника "Самому собі" / В. Варчук // Слово і
час. – 2010. – № 4. – С. 103-113.
Горак Р. Василь Стефаник
: Біографія / Роман Горак. – Львів : Апріорі, 2020. – 368 с. – 1 тис. пр.
Горак Р. Кров на чорній
ріллі : Есе-біографія Василя Стефаника / Роман Горак. – Київ : Академія, 2010.
– 608 с.
Горболіс Л.
Кінематографічний арсенал "Камінного хреста" / Л. Горболіс // Слово і
час. – 2014. – № 6. – С. 32-39. – Бібліогр.: 14 назв.
На матеріалі
відомої новели Василя Стефаника продемонстровано ефективність застосування
кінематографічних прийомів для моделювання складного психосвіту українця.
Крижанівський С. Стефаникові сини
/ Степан Крижанівський // Дзвін. – 1994. – № 4. – С. 130-136.
Лепкий Б. Із спогадів.
"Василь Стефаник" / Богдан Лепкий // Дивослово. – 1996. – № 9. – С.
3-5.
Лесин В. М. Василь Стефаник
: Життя і творчість / В. М. Лесин. – Київ : Дніпро, 1981. – (Літературні
портрети). – 40 тис. пр.
Лобарчук О. Як живеться,
Стефаники? / О .Лобарчук // Урядовий кур’єр. – 2011. – 14 трав. – С. 1, 18.
Про
літературно-меморіальний музей Василя Стефаника у селі Русові (тепер
Івано-Франківської обл.), створеному на місці народження видатного українського
новеліста і громадського діяча.
Піхманець Р. «У своїм
царстві» : уривок / Роман Піхманець // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 26-27.
Запропоновано
фрагмент з однойменного роману автора про художньо-творчу сутність Василя
Стефаника.
Погребенник Ф. Без цензурних
купюр / Ф. Погребенник // Вітчизна. – 1991. – № 5. – С. 149-166.
Наведено
коментарі та документальні фото до автобіографічної новели "Серце"
Василя Стефаника, присвяченої рідним та друзям письменника. Повний текст новели
вперше публікується на с. 2-3 цього часопису.
Погребенник Ф. Сторінки життя і
творчості В. Стефаника / Ф. Погребенник. – Київ : Дніпро, 1980. – 12 тис. пр.
Процюк С. Троянда
ритуального болю : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. – Київ :
Академія, 2010. – 184 с. – (Автографи часу).
Процюк С. «Троянда
ритуального болю» : уривок з роману про Василя Стефаника / Степан Процюк //
Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 27-29.
Сізова К. Модерне
переосмислення фольклорних традицій портретування у новелістиці Василя
Стефаника / К. Сізова // Дивослово. – 2010. – № 2. – С. 52-54. – Бібліогр.: 8
назв.
Василь Стефаник у
критиці та спогадах : Статті, висловлювання, мемуари / Упоряд., вступ. ст.
та приміт. Ф. Погребенника. – Київ : Дніпро, 1970. – 483 с. – 9 тис. пр.
Токарик М. Новели Василя
Стефаника як експресіоністичне відображення дійсності / М. Токарик // Дивослово.
– 2008. – № 2. – С. 28-33.
Шкраб’юк П. Катря
Гриневичева. Дорога додому : до 140-річчя видатної письменниці й просвітянки /
П. Шкраб’юк // Слово Просвіти. – 2016. – 28 лип.–3 серп. – С. 14-15.
Про Катрю
Гриневичеву (Банах Катажину), вихованку вчительської семінарії у Кракові, яка
завдяки Василю Стефанику повернулася до свого українського коріння, авторку
романтичних, піднесених романів з княжої доби: "Шоломи в сонці"
(1929), "Шестикрилець" (1935), що після поразки Визвольних змагань
закликали молодь до нового чину.
Твори Василя
Стефаника
І чого ти, серце моє... : Вибране / В. Стефаник. – Київ :
Академія, 2015. – 272 с. – (In crudo).
Кленові листки : Оповідання / В. Стефаник ; передм. М.
Нечиталюка ; іл. худож. Г. Якутовича. – Київ : Дніпро, 1987. – 237 с., іл. –
(Бібліотека української класики “Дніпро”).
Моє слово : Новели, оповідання, автобіографічні та
критичні матеріали, витяги з листів / В. Стефаник ; упоряд., передм. і приміт.
Людмили Дем’янівської ; іл. Івана Литвина. – Київ : Веселка, 2001. – 319 с. :
іл. – (Шкільна бібліотека). – 5 тис. пр.
Серце : Новела / В. Стефаник // Вітчизна. – 1991. – № 5.
– С. 2-3.
Вперше в повному
обсязі публікується автобіографічна новела "Серце". На с. 149-166
цього часопису запропоновано коментар і документальні фото Федора Погребенника
"Без цензурних купюр".
Твори / В. Стефаник. – Львів : Піраміда, 2015. – 320 с. –
(Приватна колекція).
Валерій Помаз,
редактор Центральної
бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського
Немає коментарів:
Дописати коментар