«Живучи і творячи на теренах далеких і чужих, він залишався все ж таки українцем, який мріяв про незалежну Україну і багато зробив для цього» : до 125-річчя від дня народження Олександра Савченка-Більського (06.12.1900, містечко Олишівка Чернігівської губернії – 1991, Париж)

 

«Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Всі цивілізовані народи світу беруть участь. Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі.

 

Ми хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи».

 

У такий спосіб українська громада Чикаго закликає співвітчизників до участі у Міжнародній виставці «Століття прогресу», що проходить у 1933–1934 рр. у рамках «Чиказького світового ярмарку». Не забуваймо, що саме в цей час на європейському континенті нас намагаються знищити Голодомором.

 

Як свідчить Марія Климчак, кураторка Українського національного музею Чикаго, Олександр Савченко-Більський успішно представляє на виставці свої роботи разом з іншими українськими художниками із Франції (Михайло Андрієнко-Нечитайло,  Микола Кричевський, Василь Перебийніс, Климентій Редько, Олександр Третяків).

 

Справді, український павільйон тоді приймає близько 1 млн. 800 тис. відвідувачів, мерія Чикаго навіть проголошує Український тиждень, а 19 серпня – Українським днем! Цікавий факт: для учасників у вишиванках – вхід на виставку вільний!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать видатного українського та французького художника-графіка Олександра Савченка-Більського запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Вакуленко А. Французький дизайнер із Чернігівщини / Анна Вакуленко, Олеся Пупиніні // День. – 2011. – 22-23 лип. – С. 24.

Запропоновано кольорові фоторепродукції картин Олександра Савченка-Більського.

 

Ральченко І. Паризькі таємниці чернігівського митця / Ірина Ральченко // Чернігівські відомості. – 2006. – 17 трав. – С. 18.

 

Олександр Савченко-Більський. Чернігівський слід на паризькому Монпарнасі : альбом-каталог творів Олександра Савченка-Більського у зібранні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана / автор-упоряд. Ірина Ральченко ; фотографії Ярослава Розмарішина ; пер. фр. мовою Юлії Свириденко. – Чернігів, 2020. – 99 с. : іл.

  

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

ХIV «Розумовські зустрічі»: Міжнародна науково-практична конференція (27-28.11.2025, Чернігів)

  

Лунає «Маленька нічна серенада» Вольфганга Амадея Моцарта – у такий спосіб Розумовські зустрічали своїх гостей. Тепер, у наш час, 27 листопада 2025 р. у чудовому виконанні творчого колективу Чернігівського фахового музичного коледжу ім. Левка Ревуцького цією чарівною музикою відкриваються XIV «Розумовські зустрічі»:

 

Міжнародна науково-практична конференція за участі науково-педагогічних працівників та експертів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, журналістів та представників громадськості з України, Німеччини та Польщі. У конференції взяв участь Валерій Помаз – редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського (Чернігів).

 

Організатори: Сіверський інститут регіональних досліджень та Сіверський центр післядипломної освіти за підтримки Фонду Ганнса Зайделя (Баварія, ФРН).

 

Учасникам запропоновано 5 тем для панельних дискусій:

 

Питання трансформації українських владних еліт: кейс Розумовських;

 

Національний опір і безпека: місцевий, регіональний та національний рівні;

 

Українське суспільство та ветерани російсько-української війни;

 

Управління публічними інвестиціями та розвиток територій;

 

Штучний інтелект у державному управлінні: нові можливості та ризики.

 

В рамках першої панельної дискусії мене найбільше доторкнув виступ Ганни Бондар, народного депутата України, заслуженого архітектора України. Дистанційно, з Києва, пані Ганна надзвичайно емоційно, фахово і ґрунтовно розповідає про Покорщину – найдавнішу панську садибу на Лівобережжі, пов’язану з родиною Розумовських (розташована в Козельці).

 

Хоча вже виготовлено всю проєктну документацію на відновлення садиби, на часі – рятівні роботи (консервація, вже згодом – реставрація). У 2024 р. проводиться три толоки, в яких активну участь беруть волонтери не лише зі столиці та Чернігова, а також іноземні громадяни!

 

Величезне пожвавлення і зацікавлення викликає участь у п’ятій панельній дискусії, присвяченій штучному інтелекту (ШІ). Тут варто відзначити важливу доповідь Романа Єршова, кандидата технічних наук, старшого викладача кафедри електроніки, автоматики, робототехніки та електроніки (ЕАРтаМ) Національного університету «Чернігівська політехніка».

 

Пан Роман пояснює, що в основі побудови ШІ закладено чотири технології: штучні нейронні мережі, системи нечіткої логіки (працюють за правилами теорії ймовірностей), генетичні та «мурашині» алгоритми.

 

Роман Єршов докладно зупиняється на великих мовних моделях, що працюють з текстом. Науковець наводить три приклади невдалого застосування ШІ студентами, тобто мова про три генерації: програмного коду для лабораторних робіт, тексту перекладу та розв’язків математичних задач. Справді, наприклад, для ШІ результат: 5 + 2 = 8 є «нормою»!

 

Пан Роман з сумом констатує наслідки «сліпого» застосування ШІ: у студентів втрачається процес мислення, вони стають нездатними щось зробити руками, не можуть сформулювати головну думку, нівелюється досвід батьків (нема переходу думки від тата до сина), відсутні амбітні бажання: мені «трієчки» (за старою п’ятибальною системою) вистачить!

 

Вагомим методом протидії негативному «наступу» ШІ Роман Єршов вважає повернення до системи вимірювання знань, зокрема, усних іспитів. Головний висновок науковця: ШІ є вкрай шкідливим для несформованого мислення підлітків!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про «Розумовські зустрічі» та ознайомитися зі збірниками наукових праць цієї конференції запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Розумовські зустрічі : збірник наукових праць / Сіверський центр післядипломної освіти ; Сіверський центр регіональних досліджень. – Чернігів : Сіверський центр післядипломної освіти, 2025. – № 12. – 218 с. – 100 пр.

У фонді бібліотеки також є попередні випуски збірника.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Роман «В степу безкраїм за Уралом» і досі широко популярний завдяки високохудожньому зображенню складної та величної постаті нашого геніального Кобзаря: мислителя, художника, гуманіста» : до 135-річчя від дня народження Зінаїди Тулуб (28.11.1890, Київ – 26.09.1964, Ірпінь)

  

«Після бесіди з Вернером (Томасом, засудженим польським студентом-геологом – В. П.) Шевченко повеселішав. Томас дав йому прочитати свою геологію, і Тарас Григорович мало не вивчив її напам’ять.

 

Мозок його так зголоднів в Орську без розумової поживи, що жадібно всмоктував кожну краплину знання, як пересохла земля – несподіваний дощ. Якось, роздумуючи про подоланий шлях, Шевченко сказав Вернеру:

 

Якщо золото завжди супроводить кварц, чом би не пошукати його на підступах до Каракумів? А що, коли там виявиться друге Ельдорадо?

 

Вернер замислився.

А ти маєш рацію, – не одразу відповів він, – з тебе вийшов би хороший геолог».

 

Ось таким несподіваним дослідником зі сторінок історичного роману-хроніки Зінаїди Тулуб «В степу безкраїм за Уралом» постає перед нами Тарас Григорович – художник Аральської описової експедиції 1848–1849 рр.

 

Унікальний твір талановитої української письменниці охоплює найскладніший час життя Тараса Шевченка: перший період заслання, від 9 червня 1847 р. до 23 квітня 1850 р.

 

Надзвичайно цікавою є історія, що стає поштовхом до написання роману. Взимку 1948–1949 рр. (100 років потому!) Зінаїда Тулуб «опиняється» у с. Узин-Агач Джамбульського району Алмаатинської області Казахської РСР, куди її вислано у 1947 р. після відбуття 10-річного строку покарання.

 

Тут знайомиться зі старим казахом Ісхаковим, який згадує, «що коли він був «бала», тобто хлопчиком, то бачив в Орську аскера (солдата) з України, якого звали Тарасом. 

 

Він був акином (тобто поетом-співцем) і кобзарем, той аскер, – додав старий».

 

Так у романі з’являється друга сюжетна лінія, казахська, в рамках якої Т. Шевченко «сприяє» весіллю Жайсака і Кульжан (ім’я дівчини збережено!). Більше: Кобзар присутній на шлюбній церемонії:

 

«Мулла поставив перед собою чашу, повну води, благословив її, відпив ковток, і передав її, щоб наречена й наречений відпили з неї, а за ними й усі присутні. Потім він вийшов з чоловіками і, коли б в аулі була мечеть, прочитав у ній шлюбні молитви.

 

Але ж мечеті в аулі не було, тому мулла рушив до гостьової юрти Джантемир-бая (батька Кульжан – В. П.), а жінки тим часом накинулися на наречену, яку марно намагалися захистити її подружки, і занесли її в одну з батькових юрт.

 

Звідти вже старша сваха, що приготувала в юрті молодого подружжя постіль, привела наречену в її нове житло й пішла по Жайсака.

 

Лише тепер Жайсак і Кульжан відчули, що нарешті всі перешкоди пройдено і віднині вони належать одне одному».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать талановитої української письменниці Зінаїди Тулуб та прочитати її захопливі романи запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 9. Мистецька спадщина. Живопис і графіка. 1847–1850 / Тарас Шевченко ; редколегія: М. Г. Жулинський (голова), С. А. Гальченко, Г. А. Скрипник (заст. голови) ; упоряд.: М. А. Корнійчук, Д. В. Степовик. – Київ : Наукова думка, 2013. – 542 с. : іл. – 2.5 тис. пр.

 

Основні видання творів Зінаїди Тулуб

 

Тулуб З. П. В степу безкраїм за Уралом : Роман / Зінаїда Тулуб. – Київ : Дніпро, 1984. – 509 с. : іл. – 100 тис. пр.

Історичний роман-хроніка про найскладніший час життя Тараса Шевченка: перший період заслання, від 9 червня 1847 р. до 23 квітня 1850 р.

 

Тулуб З. П. Людолови : Історичний роман. Т. 1 / Зінаїда Тулуб. – Київ : Дніпро, 1986. – 470 с. – 115 тис. пр.

 

Тулуб З. П. Людолови : Історичний роман. Т. 2 / Зінаїда Тулуб. – Київ : Дніпро, 1986. – 571 с. – 115 тис. пр.

 

Про Зінаїду Тулуб  

 

100 років з дня народження З. П. Тулуб: 28 листопада (1890–1964) / авт.-упоряд.: М. Ф. Дроб’язко, К. В. Камінська, В. М. Лой та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат : IV кв. 1990 р. : Рек. бібліогр. довідник. – Київ : Політвидав України, 1990. – 79 с. – 52 тис. пр.

 

Аврахов Т. Г. Столітній ювілей Зінаїди Тулуб: уроки історії / Т. Г. Аврахов // Українська мова і література в школі. – 1990. - № 11. – С. 67-69.

 

Вронська Т. В. Сталінські повторники : на прикладі репресування письменниці Зінаїди Тулуб / Т. В. Вронська // Український історичний журнал. – 2016. – № 4. – С. 72-88.

 

Дзюба І. Славетна епопея Зінаїди Тулуб / Іван Дзюба // Слово і Час. – 1990. – № 11. – С. 43-46.

 

Жулинський М. Зінаїда Тулуб (1890–1964). Митець драматичної долі / Микола Жулинський // Жулинський М. Українська література: творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – Київ : Либідь, 2011. – С. 349-364.

 

Костюк Г. Хресний шлях Зінаїди Тулуб (до 95-річчя від дня народження письменниці) / Григорій Костюк // Дивослово. – 1995. – № 7. – С. 9-11.

Передрук з книги спогадів: Григорій Костюк. Зустрічі і прощання, виданої 1987 р. в канадському Едмонтоні.

 

Кравченко А. Зінаїда Тулуб / Андрій Кравченко // Слово і Час. – 1995. - № 11-12. – С. 27-31.

 

«Хресна хода сильної жінки» : до 130-річчя від дня народження З. П. Тулуб. 28 листопада (1890–1964) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2020. – № 4. – С. 60-68.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Піднести чоло свого народу, віками гнобленого, віками деморалізованого і винищуваного різними зайдами, на своїй землі, землі предків, перетвореного у слугу могутніх завойовників. Внести в нього віру» : до 150-річчя від дня народження Катрі Гриневичевої (Катерина Гриневич, уроджена Банах: 19.11.1875, підльвівські Винники, Австро-Угорщина – 25.12.1947, Бергтесґаден, Австрія)

 

«Тільки мова серця, тільки любов дає володіння дитячими душами. Без любові немає творчості для дітей. Мертвою, без любові творчістю заганяємо в могилу дитячі душі. Власне, велика, люб’яча душа, благодатна, ясна, далі ж – розум високий, глибоке знання й жива поетична уява-фантазія – ось що потрібне дитячому письменникові.

 

Ним зробитись не можна, ним треба народитись. Дитячий письменник – покликання, Богом дане. Писати для дітей – священна служба, що до неї треба вкладати на себе ризи».

 

У цих промовистих рядках – кредо Катрі Гриневичевої, талановитої української письменниці (літературна спадщина якої ще чекає на докладне вивчення) й редакторки «Дзвінка» (1909–1912), львівського журналу (двотижневика!) для дітей та молоді, голос якого упродовж чверті століття (1890–1914) лунає по всіх українських землях, доходить і до Наддніпрянської України.

 

Часопис друкує твори Тараса Шевченка й Олександра Кониського, Олени Пчілки та Лесі Українки, історичні поезії Бориса Грінченка й оповідання Михайла Коцюбинського, поезії Агатангела Кримського та віршовані казки Івана Франка (зокрема, так на його сторінках опиняється неперевершений «Лис Микита»).

 

«Загадки і жарти дідуся Кенира» – таку захопливу назву має постійна рубрика журналу, в якій виходять байки та віршовані казки Леоніда Глібова.

 

У «Дзвінку» вперше побачать світ історичні оповідання і Катрі Гриневичевої: «Перед похороном князя Романа», «Ярослав Осьмомисл», «Княжичі» – попередники двох її історичних повістей: «Шестикрилець» та «Шоломи в сонці», що вважаються вершинами творчості письменниці.

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать української письменниці Катрі Гриневичевої запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Основні видання творів Катрі Гриневичевої

 

Гриневичева К. Непоборні : Повість, оповідання, новели / Катерина Гриневичева ; упоряд., автор вступ. ст. і приміт. Ф. П. Погребенник. – Львів : Каменяр, 2004. – 359 с., 1 арк. портр., 2 арк. іл.

Увійшли вибрані оповідання й новели, повість «Шестикрилець».

 

Гриневичева К. Шоломи в сонці : Історичний роман з княжих часів / Катря Гриневичева // Дзвін. – 1990. – № 2. – С. 22-77. – (Історична бібліотека «Дзвона»).

 

Про Катрю Гриневичеву

 

Горак Р. Покута Катрі Гриневичевої / Роман Горак // Дзвін. – 1990. - № 2. – С. 77-81.

 

«…з повноти погідного серця» (з листів Катрі Гриневичевої до Василя Стефаника) / Вступ. слово, підготовка тексту й коментарі Федора Погребенника // Слово і Час. – 1997. - № 7. – С. 30-32.

 

Камінська К. В. Повернення Катрі Гриневичевої : до 125-річчя від дня народження / Автори-укладачі: О. В. Булгак, О. Л. Заваліна, К. В. Камінська та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат ’2000. IV квартал. – Київ : Національна парламентська бібліотека України, 2000. – С. 83-87.

 

Лебедівна Л. Стильові особливості історичної прози Катрі Гриневичевої / Лариса Лебедівна // Слово і Час. – 2006. – № 11. – С. 30-37.       

 

Савка М. Екзистенційний дискурс творчості Катрі Гриневичевої (за збіркою оповідань «Непоборні») / Марія Савка // Слово і Час. – 2013. - № 7. – С. 77-82.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

 

«Може тішитися наше місто, що дістало такого блискучого оборонця»: до 125-річчя виходу з друку повісті Івана Франка «Перехресні стежки»

 

«Те, що було потім, чотири чи п’ять день, Рафалович згадує, як якийсь страшний обридливий сон. Стальський мучив кота найрізнішими способами: бив його в мішку наосліп, вішав за шию, прищемивши хвіст розколеним з одного кінця поліном, виривав пазури, випікав очі, колов шилом, напихав у ніс товченого перцю і скла.

 

М’явкіт, жалібний писк нещасного кота чути було здалека, хоча Стальський робив свої катівські операції в садівницькій будці, що стояла серед широкого саду, далеко від людських хат. Рафалович ще раз здригнувся, пригадавши собі, як він усі ті ночі, чуючи далекий той м’явкіт, не міг заснути і як одного вечора зі сльозами цілував руки Стальського, просячи, щоби дарував життя котові».

 

У такий несподівано жорсткий спосіб класик української літератури Іван Франко вже у другому розділі знайомить читача з двома головними героями своєї повісті «Перехресні стежки»: Євгенієм Рафаловичем, адвокатом, який нещодавно прибув до одного з провінційних міст у Галичині, та Валеріаном Стальським, офіціалом (нижчим чиновником) при помічнім уряді цього ж міста.

 

Жахлива історія з котом відбувається за 25 років до основної дії повісті, тоді Євгеній – гімназист другого класу, а Валеріан – його домашній інструктор.

 

Далі виникає класичний трикутник: Євгеній Рафалович – панна Регіна Твардовська – Валеріан Стальський; проте Регіна, студентське кохання Євгенія, за «сприяння» своєї тітки, стає дружиною Стальського.

 

Не дивно: офіціал переносить до свого сімейного «вогнища» принципи, що закарбувалися в пам’яті малого Євгенія в момент «приборкання» кота. Відповідно, кінець життя цього дрібного урядовця дуже схожий на останні хвилини його безневинної жертви юнацьких літ («провина» кота – крадіжка ковбаси):

 

«Чому лише чотири стуки?

 

«А більше не треба, – мовить у її (Регіни – В. П.) нутрі грубий, брутальний голос. – Чотири вистарчить».

 

Тихо. Вона простується, сміло йде до стола, легенько прикладає вістря сікача до тім’я Стальського – рука її не тремтить, підносить праву з молотком – і швидко щосили чотири рази б’є по тупім краю сікача. 

 

Сікач, широкий, на добру долоню, весь, аж по тупий край, затонув у мізку».

 

Важливо: «трикутник» – не єдина сюжетна лінія повісті, паралельно проходить ще одна: активна громадська діяльність адвоката Рафаловича, зокрема, скликання ним першого народного віча (і численні перешкоди місцевої влади на цьому шляху):

 

«У Євгенія радувалося серце, коли дивився на ті купи селян, у яких видно було хоч невисоку інтелігенцію, але щире зацікавлення тим новим, нечуваним досі явищем, яке відтепер мало зробитися важним чинником у їх житті.

 

Політичний рух, само думання про ширші політичні справи, читання політичних газет, а далі політична організація і боротьба – все це були речі, досі чужі селянству, незрозумілі для нього, адже ж його давніші опікуни малювали йому все те яко речі далекі, недоступні для хлопського розуму, а не раз навіть попросту заборонені.

 

А тепер перший раз інтелігенти бралися говорити селянам про ту таємну політику. Що то буде? Як то воно піде? Чи справді уряд позволить на се? Не диво, що всі присутні, не виключаючи священиків та й самого Євгенія, з деякою тривогою ждали, як то воно піде».

 

Усіх зацікавлених перечитати повість Івана Франка «Перехресні стежки» запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

Франко І. Я. Перехресні стежки. Лірика / Іван Франко ; худож. А. Печенізький. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2009. – 368 с. : іл. – (Шедеври на всі часи). – 10 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Я відчувала себе щасливою, що маю такого достойного друга, чоловіка…»: до 165-річчя від дня народження Софії Тобілевич (15.10.1860, с. Новоселиця Браїлівської волості Вінницького повіту Подільської губернії, тепер у Жмеринському районі Вінницької обл. – 07.10.1953, Київ)

 

«Тільки через багато років після того, коли й без документів сини Карпа Адамовича повиходили на «дворянську лінію» і коли давня залежність та бідність згадувались як тяжкий сон, Іван (Карпенко-Карий – В. П.) прочитав батькові свою комедію «Мартин Боруля». Старий слухав, слухав, а потім з німим докором погрозив синові пальцем, а в очах було повно сліз…

 

У цій комедії він упізнав себе, своє колишнє горе. В ній вилилась уся трагікомедія душі бідного мужика-шляхтича Карпа Тобілевича – Борулі, його безпросвітне тодішнє становище і вся безнадійність боротьби з гордим паном Красовським за свої права людини. Згадка про це колишнє лихо і через сорок років викликала у Карпа Адамовича сльози жалю й образи…»

 

Так напише у своїх мемуарах про чоловіка Івана («Мої стежки і зустрічі», 1957) Софія Тобілевич, акторка й фольклористка, письменниця та перекладачка.

 

Маловідомо: вже за чверть століття після смерті Софії, у 1982 р. вийде у світ величезний том: «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич», як підсумок етнографічних експедицій невтомної фольклористки на теренах Чернігівщини й Київщини, Полтавщини й  Херсонщини, навіть Галичини!

 

Софія Тобілевич активно перекладає казки: арабські й перські, індійські та китайські, а також романи Генріка Сенкевича.

 

Цікаво: найвидатнішою роллю Софії є Терпилиха, мати Наталки (вистава «Наталка Полтавка» за відомим класичним твором Івана Котляревського).

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Софії Тобілевич запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Тобілевич С. Із мемуарів «Мої стежки і зустрічі» / Софія Тобілевич ; упоряд., вступ. ст., приміт. Р. Я. Пилипчука // Спогади про Івана Карпенка-Карого : збірник. – Київ : Мистецтво, 1987. – С. 50-155 : іл. – 6 тис. пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

«Його мистецтво своїм прикладом несе людям світло й радість» : про концерт академічного симфонічного оркестру «Філармонія»

 

Варіації на тему французького романсу «La gentille et jeune Lisette» («Чарівна та юна Лізетта», фр.) відчувають досвідчені слухачі у другій частині 85-ї симфонії Йозефа Гайдна («La rein» («Королева», фр.), сі-бемоль мажор, 1785–1786).

 

Саме так: мова про чудовий концерт академічного симфонічного оркестру «Філармонія»: ця унікальна подія відбувається 4 жовтня 2025 р. у Чернігівському обласному філармонійному центрі фестивалів і концертних програм.

 

Під орудою Андрія Шевчуковського, заслуженого артиста України, віртуозно виконуються три симфонії (№№ 82, 85, 86) Йозефа Гайдна (1732–1809), видатного австрійського композитора, автора національного гімну.

 

У 1785–1786 рр. Гайдн створює шість симфоній (№№ 82-87) для паризьких «Концертів олімпійської ложі», тому згодом ці твори так і зватимуть «паризькими» з  французькими назвами, як от «L’ours» («Ведмідь», до мажор, 1786).

 

Рекомендована література

 

Словник музичних термінів : довідкове видання / уклад.: Василь Тимків, Олена Подручна. – Київ : Видавець Карпенко В. М., 2017. – 312 с. : іл.

Наведено понад 5 тис. музичних термінів. У додатках: музичні терміни іноземними мовами; окремі нотні знаки; основні рухи українського народного танцю.                                                          

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про українських та зарубіжних композиторів, зокрема, про Йозефа Гайдна, запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського