«Те, що було потім, чотири чи п’ять день, Рафалович згадує, як якийсь страшний обридливий
сон. Стальський мучив кота найрізнішими способами: бив його в мішку наосліп,
вішав за шию, прищемивши хвіст розколеним з одного кінця поліном, виривав
пазури, випікав очі, колов шилом, напихав у ніс товченого перцю і скла.
М’явкіт, жалібний
писк нещасного кота чути було здалека, хоча Стальський робив свої катівські
операції в садівницькій будці, що стояла серед широкого саду, далеко від
людських хат. Рафалович ще раз здригнувся, пригадавши собі, як він усі ті ночі,
чуючи далекий той м’явкіт, не міг заснути і як одного вечора зі сльозами
цілував руки Стальського, просячи, щоби дарував життя котові».
У такий несподівано жорсткий спосіб класик української
літератури Іван Франко вже у другому розділі знайомить читача з двома головними
героями своєї повісті «Перехресні стежки»: Євгенієм Рафаловичем, адвокатом,
який нещодавно прибув до одного з провінційних міст у Галичині, та Валеріаном
Стальським, офіціалом (нижчим чиновником) при помічнім уряді цього ж міста.
Жахлива історія з котом відбувається за 25 років до
основної дії повісті, тоді Євгеній – гімназист другого класу, а Валеріан – його
домашній інструктор.
Далі виникає класичний трикутник: Євгеній Рафалович – панна
Регіна Твардовська – Валеріан Стальський; проте Регіна, студентське кохання Євгенія,
за «сприяння» своєї тітки, стає дружиною Стальського.
Не дивно: офіціал переносить до свого сімейного «вогнища»
принципи, що закарбувалися в пам’яті малого
Євгенія в момент «приборкання» кота. Відповідно, кінець життя цього дрібного
урядовця дуже схожий на останні хвилини його безневинної жертви юнацьких літ
(«провина» кота – крадіжка ковбаси):
«Чому лише чотири стуки?
«А більше не треба, – мовить у її (Регіни – В. П.) нутрі грубий, брутальний голос. –
Чотири вистарчить».
Тихо. Вона простується, сміло йде до стола, легенько
прикладає вістря сікача до тім’я Стальського – рука її не тремтить, підносить
праву з молотком – і швидко щосили чотири рази б’є по тупім краю сікача.
Сікач, широкий, на добру долоню, весь, аж по тупий край,
затонув у мізку».
Важливо: «трикутник» – не єдина сюжетна лінія повісті,
паралельно проходить ще одна: активна громадська діяльність адвоката
Рафаловича, зокрема, скликання ним першого народного віча (і численні перешкоди
місцевої влади на цьому шляху):
«У Євгенія радувалося серце, коли дивився на ті купи
селян, у яких видно було хоч невисоку інтелігенцію, але щире зацікавлення тим
новим, нечуваним досі явищем, яке відтепер мало зробитися важним чинником у їх
житті.
Політичний рух, само думання про ширші політичні справи,
читання політичних газет, а далі політична організація і боротьба – все це були
речі, досі чужі селянству, незрозумілі для нього, адже ж його давніші опікуни
малювали йому все те яко речі далекі, недоступні для хлопського розуму, а не
раз навіть попросту заборонені.
А тепер перший раз інтелігенти бралися говорити селянам
про ту таємну політику. Що то буде? Як то воно піде? Чи справді уряд позволить
на се? Не диво, що всі присутні, не виключаючи священиків та й самого Євгенія,
з деякою тривогою ждали, як то воно піде».
Усіх зацікавлених
перечитати повість Івана Франка «Перехресні стежки» запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної
бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:
Франко І. Я. Перехресні стежки.
Лірика / Іван Франко ; худож. А. Печенізький. – Харків : Клуб Сімейного
Дозвілля, 2009. – 368 с. : іл. – (Шедеври на всі часи). – 10 тис. пр.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського
Немає коментарів:
Дописати коментар