Барвиста веселка в кожній краплині роси

Це край, де я родилась і живу,

Де все для мене рідне — не байдуже,

Де зірка з неба впала у траву,

Щоб ти мене побачив, милий друже.

Це край моєї втіхи і сльози,

Із рідним словом, з рідними піснями.

Тулюся до вкраїнської краси,

Бо це взяла від батька і від мами.

Вадим Крищенко. Це мій рідний край (Вдалині за річкою ....)

На свято Василя (Старий Новий рік за юліанським календарем), 14 січня 1937 р. на Вінниччині у селі Старий Животів побачив цей світ Євген Гуцало. Його батьки були вчителями, тож у домашній бібліотеці було чимало української й зарубіжної класики. Прочитав усе, що було вдома, тоді «проковтнув» те, що знайшов у сільській бібліотеці, потім їздив до райцентру Калинівка… Саме книжки виробили у майбутнього письменника смак до слова, розуміння справжньої літератури.

І все ж найбільшим учителем Євгена Гуцала було навколишнє життя і чудова подільська природа. Лише людина з особливо загостреною увагою може побачити у звичайних речах красу й розповісти про неї іншим. Разом з маленькими героями Євгена Гуцала мандруємо лісовими стежками й занурюємося у світ, де кожна пташка має свій неповторний голос, і в кожній краплині роси відбивається барвиста веселка.

У 1954 р. блискуче закінчує середню школу і вирушає до Києва, маючи намір стати студентом Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. Конкурс до цього найпрестижнішого в Україні вишу був величезний – 15 осіб на місце ! З усіх предметів Євген отримав п’ятірки, а на останньому іспиті з географії його просто «завалили», поставили четвірку: він не набрав потрібної кількості балів. Найбільше вразливого хлопця образила несправедливість, адже географію він знав чудово.

Повернувшись до села, Євген якийсь час навіть не виходив на вулицю – не хотів відповідати на здивовані запитання, чому він, найкращий учень школи, зазнав невдачі. Уже через багато років стало відомо, що за таємним розпорядженням тодішньої влади було заборонено приймати до столичних вишів тих молодих людей, які під час війни залишалися на окупованій німцями території, і батьки яких не евакуювалися.

Понад усе Євген хотів здобути освіту, тож 1955 р. він вступає на філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту ім. Миколи Гоголя, який успішно закінчує 1959 р. Можливо, під впливом особливої атмосфери цього закладу, колишньої колегії Павла Ґалаґана, в якій навчався геніальний Микола Гоголь, Євген відвідує літературну студію, пише недосконалі, але самобутні й щирі поезії, пробує свої сили у малій прозі. «Я писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку, писав у старому – ще князя Безбородька – саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але звідти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні», – з гіркотою зізнавався Євген Пилипович уже через багато років.

Аж ось наприкінці 1950-х – початку 1960-х рр. в українських газетах і журналах починають з’являтися перші оповідання й новели Євгена Гуцала, які одразу ж були помічені видатними українськими письменниками Миколою Бажаном, Максимом Рильським, Михайлом Стельмахом, Павлом Загребельним. Одна за одною виходять книжки поезій, новел та повістей: «Зелена радість конвалій» (1961), «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Олень Август» (1965), «Пролетіли коні» (1966), «У лелечому селі» (1969), «З горіха зерня» (1977)…

         Євген Гуцало був перший серед українських письменників, хто зміг так проникливо, правдиво й просто написати про долю дітей, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. В долі однієї дівчинки з незвичним іменем Калина відбивається доля тисяч дітей, яких було вивезено із зони радіоактивного зараження і які мусили боротися за життя, долаючи зовсім не дитячі проблеми…

         Природа в оповіданнях письменника – жива, і людина є частиною цього складного й прекрасного світу. Світу дерев, трав і квітів. Щоправда, часто люди хочуть підкорити, підпорядкувати собі природу, і тоді ми усвідомлюємо, яка вона тендітна й беззахисна…

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)

Горболіс Л. Проза Євгена Гуцала 90-х рр. як застереження від розпусти й духовного виродження / Л.Горболіс // Слово і час. – 2011. – № 11. – С. 3-14. – Бібліогр.: 16 назв.

Малодосліджені повісті письменника осмислюються як ліки проти духовного руйнування українця, родини, роду, нації.

Горлач Л. Далеке сяяння молодості / Л.Горлач // Літературна Україна. – 2017. – 19 січ. – С. 5.

Наведено спогади про Євгена Гуцала.

Гуцало Є. Сім’я дикої качки: для мол. та серед. шк. віку / Є.Гуцало; упоряд. та передм. Л.Вороніної. – К.: Школа, 2007. – 218 с.: іл.

Гуцало Є. Пролетіли коні: оповідання та повісті / Є.Гуцало; вступ. слово Л.Вороніної. – К.: Вид-во гуманіт. л-ри, 2008. – 384 с.: портр. – (Б-ка Шевченк. ком-ту).

Дорош Є. "Здається, я писав завжди" : / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 13 січ. – С. 11.

До 80-річчя від дня народження видатного українського письменника Євгена Гуцала (14 січня).

Поліщук О. Естетичний вимір "настроєвої" прози Євгена Гуцала 1960-х рр. / О.Поліщук // Дивослово. – 2012. – № 1. – С. 47-50. – Бібліогр.: 8 назв.

Тимошенко Л. Про людину і світ крізь призму морально-етичних проблем / Л.Тимошенко // Українська мова й література в середніх навчальних закладах. – 2011. – № 10. – С. 18-21.

Сценарій заняття з української літератури у 7 класі за оповіданням Євгена Гуцала "Сім’я дикої качки".