Поєднані духом мужності: до століття бою під Крутами

Йшли селом, йшли селом партизани,

По землі, українській невільній землі.

І у кожного зброя була за плечами,

І у кожного смуток і біль на чолі.

Біль і смуток за всю Україну,

І за спалені села, за зрубаний сад,

За ту пісню, що чули колись солов’їну,

Але їм вже не було дороги назад.

Бо дорога назад – то неволя,

І ховатися в лісі не будемо ми.

Ми підемо вперед і здобудемо волю,

України своєї ми вірні сини.

Ярослав Нудик. Йшли селом партизани

У лютому 1917 р. впала Російська імперія, а вже в березні в Україні розпочалася національно-демократична революція. Державотворчий процес очолила Центральна Рада. Національна свідомість пробудилася у мільйонів українців, століттями придушених під чоботом то одного, то іншого пана. Третім універсалом Центральної Ради проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Цього ж року розпочалася неоголошена війна Радянської Росії проти УНР: 20-30 тис. більшовицьких загонів прямувало на схід України. Наприкінці грудня 1917 р. радянську владу вже було встановлено в Харківській, Полтавській та  Катеринославській губерніях. Тим часом, кількість війська, прихильного до УНР, зменшилася з 300 тис. до 15 тис. стомлених і здеморалізованих воїнів, адже цілі загони УНР переходили до більшовицького війська під впливом революційних агітаторів. Єдиною надією і опорою Центральної Ради залишалась патріотична студентська молодь Києва.

Найкраще цю ситуацію змальовано Володимиром Винниченком у книзі «Відродження нації»:

«Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Щоправда, вони теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними. Що в селах сільська біднота явно була більшовицька, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас. Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтеліґентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи ту державність так само, як і ми її розуміли».

А 22 січня 1918 р. лунали понад банями київських храмів і дніпровськими кручами слова IV універсалу, що проголошував повну незалежність України:

«Український народе ! Твоєю силою, волею, словом утворилась на українській землі вільна Українська Народна Республіка ! А щоб ні російський, ні якийсь інший уряд не ставив Україні перешкод до жаданого миру, для того, щоб повести свій край до злагоди, творчої праці й волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян: віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу !».

Разом з тим лунав і заклик до боротьби з більшовицькими військами:

«Настав грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному становищі. Треба за будь-яку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Записуйтесь до куреня січових стрільців, який формується із студентів Університету св. Володимира та Українського народного університету, звідки ми будемо розподілені серед українських військових частин для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…».

30 (не 29-го, як вважалося раніше) січня – століття бою під Крутами. А здається, зовсім нещодавно взяв до рук ювілейну монету, щойно викарбовану Національним банком України до 80-річчя цієї події… У 1941 р. Євген Маланюк, видатний український поет і колишній старшина армії УНР занотував такі думки: «Народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – ця найвища земна справедливість, – творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».

         Бій під Крутами – подія з найбільшим міфологічним нашаруванням за всю сучасну українську історію. Чому так ? Бо все ґрунтується лише на спогадах. Нема жодних офіційних документів про чисельність сторін та їхні втрати, склад командування та озброєння… 9 березня 1918 р. Центральна Рада повертається до Києва. Саме тоді вперше пролунали звинувачення від опозиціонерів, хліборобів-демократів та соціалістів-федералістів. Відповідальність за загибель молоді покладали також на Михайла Грушевського та Симона Петлюру. 

Наслідком цього протистояння був нарис Дмитра Дорошенка «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», виданий 1921 р. вже на еміграції. Красномовні рядки: «Як побачили ті офіцери, що діло погане, гукнули на машиніста, щоб рушав на Київ, і утікли, навіть не попередивши своїх вояків. І ті, хто встиг на ходу догнати поїзд, ті врятувались, а хто – ні, тих заскочили вдесятеро численніші й сильніші вороги й замордували – не просто вбили, а звірськи замучили. Отсе й була «трагедія під Крутами». Згодом, у першому томі своєї «Історії України. 1917 – 1923», присвяченому добі Центральної Ради, відомий історик зазначає, що бійці куреня були «напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв». На жаль, дотепер праця Дмитра Дорошенка є головним джерелом суттєво перекрученої інформації про Крути. 

1929 р. надано першу виважену оцінку бою під Крутами. Воєнний історик Б.Монкевич, який в часі революції перебував у Запорізькому корпусі армії УНР, у своєму нарисі «Бій під Крутами» висловив думку: в стратегічному плані бій не мав великого значення, але з морального боку його слід вважати «українським Ватерлоо». Робота історика містить також неупереджену оцінку воєнно-політичної ситуації в Україні наприкінці 1917 р., критику військової політики Центральної Ради: «українська влада більше цікавилася військом не як збройною силою, а лише як сконцентрованою масою людей, яка була добрим ґрунтом до агітаційної праці й насаджування соціалізму».

Лише 1941 р., вже в часі ІІ світової війни, Євген Маланюк першим усвідомив, що бій під Крутами та загибель молоді – це трагічний епізод боротьби за незалежність, а не чийсь недбалий стратегічний розрахунок чи зрада. Далі довгі, але вкрай важливі рядки з його нарису «Крути. Народини нового українця»:

«Військо наше мало тоді характер імпровізований. В українізованих частинах бувшої імперської армії в силу багатьох причин велась комуністична пропаганда, якої не устереглися і новосформовані національні полки. На загрожений напрямок вислані були найпильніші і, може, єдині боєздатні частини: юнаки військової школи ім. Богдана Хмельницького та складений з військових – студентів і гімназистів – т. зв. Студентський курінь, фактично сотня, що перейшла до історії як головний герой Крут.

Керував усім головний сотник Лощенко, що дістав з Києва певне стисле завдання, яке він і виконував як тактичну задачу, – перешкодити рухові ворожих військ на лінії Бахмач – Ніжин (а Бахмач уже був залишений), що вела з-над московського кордону до столиці краю. Затримання ж столиці в руках національного уряду мало величезне політичне значення з огляду на пертрактації з посередніми державами в Бересті, що саме тоді провадились. Завдання своє сотник в міру своїх спроможностей виконував так довго, як міг, цебто аж поки втрати не досягли 50% складу… Все ж завдання було виконане, цебто полковника Муравйова з його військом було зупинено, а їх рухи на Київ були опізнені».

Головний висновок праці Євгена Маланюка: незалежність можна здобути лише шляхом жорстокої та кривавої боротьби. І сьогодні майже чотири роки неоголошеної війни на Сході України знову про це нагадують. А в тому часі, 19 березня 1918 р. рішенням Центральної Ради вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовому цвинтарі в Києві. На церемонії виступив голова УЦР Михайло Грушевський, який назвав вчинок київської молоді героїчним.

Молодий Павло Тичина присвятив героям вірш:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт ! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука ?

Квітне сонце – грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн ?

Боже, покарай !

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Вже тоді загиблих юнаків порівняно зі 300 повстанцями під Фермопілами. Проте й досі у свідомості більшості наших громадян міцно сидить знак рівності між «300 спартанцями під Фермопілами» та «300 студентами під Крутами». Хоча тепер відомо, що чисельність українського війська під Крутами становила не менше 500 бійців, пригадаємо тут давню легенду:

У рік до Різдва Христового перський цар Ксеркс вирішив загарбати благодатну Елладу. Його 150-тис. війську необхідно було пройти вузькою Фермопільською ущелиною. Проти персів виступило 7-тис. грецьке військо, яке очолив спартанський цар Леонід. Здавалось, що численна перська армія відразу переможе порівняно невеликий спартанський загін. Проте упродовж чотирьох днів греки стримували наступ найкращих перських сил.

І ось настала хвилина, коли перські війська відмовилися атакувати. За наказом царя Ксеркса їх гнали до бою батогами. Але зрадник-фессалієць повів персів гірською стежкою в обхід ущелини. Тоді цар Леонід наказав грекам відійти для з’єднання з основними силами, а сам зі 300 спартанцями залишився, щоб загинути в нерівному бою. Згодом нащадки напишуть на пам’ятнику: «О, перехожий ! Скажи там, у Спарті, її громадянам: тут ми всі лежимо, вірні законам батьків і своїй Батьківщині».

         Наприкінці ще про один міф. В багатьох публікаціях наголошуються факти катування студентів. Але без свідків – їх не було. Переповідаються чужі слова. Не здійснювалася й судово-медична експертиза. Варто нагадати, що в армії Муравйова не катували: «класово ворожі елементи» просто розстрілювали без суду, навіть без вагання. У лютому 1918 р. так пішли з життя митрополит Володимир (Богоявленський), генерал Я.Гандзюк, члени УЦР О.Зарудний, І.Пугач… 

         Не забуваймо, що більшість командирів прийшли до радянської армії зі фронтів І світової, де від 1907 р. вже діяла Женевська конвенція з гарантією життя військовополоненим. Бійці армії Муравйова чудово про це знали, але перекреслили все «революційною доцільністю». Отже, ще під Крутами можна побачити перші пагони Голодомору та політичних репресій 1930-х.

        

         

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Антонич Б.-І. У січневе свято. Крутянська пісня / Б.-І.Антонич // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 13-14.

Вірші про бій під Крутами.

Артемчук О. Крути. (Не)засвоєні уроки історії / О.Артемчук // Літературна Україна. – 2017. – 16 лют. – С. 3.

Про вшанування пам’яті молодих хлопців, що загинули століття тому в бою під Крутами, спільно з Українським інститутом національної пам’яті, громадським об’єднанням «Український світ», групою військово-історичної реконструкції «Повстанець» та Київським міським будинком учителя.

Бій за майбутнє України : 29 січня 1918 р. // Позакласний час. – 2018. – № 12. – С. 8.

Про бій під Крутами, що відбувся під час українсько-більшовицької війни, коли близько 300 юнаків Військової школи і студенти київських гімназій затримали більшовицькі війська Михайла Муравйова.

Бойко О. Бій під Крутами: історія вивчення / О.Бойко // Український історичний журнал. – 2008. – № 2. – С. 43-54. – Бібліогр.: 36 назв.

Про відтворення в історіографії події, що набула в Україні символічного значення. Простежено причини створення неправдивих свідчень і трактувань. Подано сучасну оцінку бою під Крутами.

Бутко С. Осип Твердовський, козак з Ніжина / С.Бутко // Голос України. – 2015. – 29 січ. – С. 9.

Про Осипа Твердовського, що народився 1 листопада 1891 р. у Ніжині Чернігівської губернії, героя Крут, фронтовика Армії Української Народної Республіки (УНР), одного із засновників Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Винниченко В. Відродження нації. Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.). Частина ІІІ / В.Винниченко. – К.: Вид-во політ. л-ри України, 1990. – 542 с. – Репринт. відтворення вид. 1920 р.

Гудзь Л. «Понад Крутами вічність у сурми сурмить...» / Л.Гудзь // Виховна робота в школі. – 2012. – № 12. – С. 30-33.

Запропоновано сценарій вечора пам’яті у 9-11 кл.

Зятьєв С. Крути: історія української нескореності / С.Зятьєв // Військо України. – 2015. – № 1. – С. 62-64.

Зятьєв С. Крути: уроки минулого / С.Зятьєв // Військо України. – 2017. – № 1. – С. 44-47.

Каранда Я. Нова книга про бій під Крутами / Я.Каранда // Деснянська правда. – 2014. – 23 січ. – С. 2.

Про чернігівську презентацію книги «Бій під Крутами в національній пам’яті» – науковий збірник документів і матеріалів, видання Українського інституту національної пам’яті.

Ковалець Я. Хрест у Крутах / Я.Ковалець // Деснянська правда. – 2014. – 23 січ. – С. 2.

Вірш про спротив українських патріотів.

Ковалець Я. Як спартанці під Фермопілами... / Я.Ковалець // Деснянська правда. – 2014. – 23 січ. – С. 2.

Про спогади учасника бою під Крутами, нові пошуки й дослідження в цій темі.

Ковтун Ю. Крути, вас не забути / Ю.Ковтун // Чернігівські відомості. – 2015. – 4 лют. – С. 5.

Про вшанування на Чернігівщині пам’яті героїв Крут, чий подвиг порівнюють з «кіборгами» Донецького аеропорту.

Кузьмук А. Згадуючи Крути / А.Кузьмук // Гарт. – 2015. – 5 лют. – С. 3.

Про мітинг на території Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» з нагоди 97-ї річниці подвигу українських юнаків.

Ломоносов М. Про героїв з уст студентів / М.Ломоносов // Деснянська правда. – 2015. – 19 лют. – С. 5.

Про подолання стереотипів довкола бою під Крутами, який незаслужено обізвали поразкою: попри нерівні сили, юнкери та студенти затримали більшовиків майже на дві доби.

Луків М. Крути : вірш / М.Луків // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 13.

Матвіїв М. Крути : вірш / М.Матвіїв // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 14.

Мусієнко Р. Бій під Крутами : Без вигадок і міфів / Р.Мусієнко // Деснянська правда. – 2012. – 7 лют. – С. 3.

Наведено інтерв’ю з істориком Олександром Добрицею.

Нариси історії Української революції 1917 – 1921 років. У двох книгах. Книга перша / Ред. колегія: В.А.Смолій, Г.В.Боряк, В.Ф.Верстюк, С.В.Кульчицький та ін. – К.: Наук. думка, 2011. – 388 с. + VIII – Бібліогр.: 332 назви.

Науменко В. Герої Крут, або Кіборги із давнини / В.Науменко // Деснянська правда. – 2015. – 5 лют. – С. 1, 5.

Про те, як на території меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» вшанували пам’ять вояків, що загинули на Донбасі.

Павленко С. Не брати під козирок перед чужими / С.Павленко // Голос України. – 2015. – 29 січ. – С. 1, 9.

Роздуми відомого історика до Дня пам’яті героїв Крут.

Петренко М. Нев’янучий вінок пам’яті героїв Крут / М.Петренко // Позакласний час. – 2017. – № 12. – С. 8-10.

Запропоновано усний журнал.

Письменний В. Бій під Крутами (уривок з поеми) / В.Письменний // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 14.

Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках / В.Сергійчук. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1999. – 416 с.

Серце зі сталі і дух із граніту // Військо України. – 2012. – № 1-2. – С. 84-87.

Наведено спогади Аверкія Гончаренка, що в бою під Крутами був сотником Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького.

Сіренко А. Двісті літрів кулешу у Крутах з’їли без Порошенка / А.Сіренко  // Вісник Ч. – 2015. – 5 лют. – С. 8.

Про особливості відзначення 97-ї річниці бою під Крутами.

Тичина П. Пам’яті тридцяти / П.Тичина // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 87.

Слова відомого вірша класика української літератури «На Аскольдовій могилі...».

Ткач Л. Крути. Екскурс у минуле / Л.Ткач // Слово Просвіти. – 2018. –  28 черв. – С. 12-13.

Про екскурсійну подорож до Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут», організовану Рівненським міським осередком «Просвіти» для 36 лідерів учнівського самоврядування, просвітян та вчителів історії.

Універсали Української Центральної Ради: етапи державотворення // Позакласний час. – 2008. – № 6. – С. 53-54.

Фіщенко-Савицька Н. Нев’янучий вінок пам’яті Героїв Крут / Н.Фіщенко-Савицька // Позакласний час. – 2015. – № 12. – С. 16-18.

Сценарій патріотичного заходу.

Черкасенко С. Вперед / С.Черкасенко // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 14.

Вірш присвячено героям Крут.

Чорна С. З братами не воюють, або Чому російсько-українські війни – не регіональний конфлікт, а прояв цивілізаційного протистояння / С.Чорна // Голос України. – 2016. – 27 лип. – С. 14.

Про війну 1917-1921 рр., зокрема, про бій під Крутами та руйнування Києва.

Чорна Ю. Духовні предки / Ю.Чорна // Пенсійний кур’єр. – 2015. – 30 січ. – 5 лют. – С. 11.

Правда і міфи про бій під Крутами.

Чорний В. Століття перемог і поразок. Від села до держави / В.Чорний // Літературна Україна. – 2016. – 22 груд. – С. 7.

Наведено уточнення дати бою під Крутами, що відбувся 30 січня 1918 р., а не 29 січня, як стверджували історики тривалий час.

Шкраб’юк, П. Бій під Крутами : вірш / П.Шкраб’юк // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 13.

Яворська О. Повіяв вітер степовий / О.Яворська // Позакласний час. – 2010. – № 12. – С. 13.

Вірш до Дня пам’яті героїв Крут.

Янів В. А кулемет стріляє / В.Янів // Позакласний час. – 2017. – № 12. – С. 8.

Патріотичний вірш до Дня пам’яті героїв Крут.