- Чого ви так погано розмовляєте ? Вам що, слів бракує ? –
грубо запитав Харлан і йому стало соромно за свій тон. Купер болісно
почервонів:
- Я не дуже добре володію єдиною міжчасовою мовою.
- Чому ? Скільки ви вже вчитеся ?
- Менше як рік, сер.
- Менше як рік ? Заради часу, скільки ж вам років ?
- 24 біороки, сер.
Харлан здивовано витріщився на юнака.
Айзек
Азімов. Кінець вічності
Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на
театрі «Дні Турбіних» – я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це
ж така розкіш…
Микола Куліш. Мина Мазайло
У 1928 р. комедія Миколи Куліша «Мина
Мазайло» постала першим відгуком на драму Михайла Булгакова «Дні Турбіних»,
резонанс якої в Україні був досить відчутний. Українські письменники навіть
вимагали заборонити постановку цієї п’єси.
Справді, 12 лютого 1929 р.
відбулася зустріч Генерального секретаря ЦК ВКП(б) з українськими
письменниками, які прибули на тиждень (9-16 лютого) української літератури в
Москві. У складі делегації були: А.Петренко-Левченко, начальник Головмистецтва
України; А.Хвиля, завідувач Агітпрому ЦК ВКП(б)У; І.Кулик, керівник Всеукраїнського
союзу пролетарських письменників, Союзу письменників України; О.Десняк
(Руденко) та І.Микитенко, письменники. Одним із гострих питань того обговорення
саме й було ставлення до п’єси Михайла
Булгакова.
Висловлювали й таку думку: чому
артисти, що доволі вправно розмовляють німецькою, вважають цілком припустимим
перекручувати українську мову та знущатися над нею ? В російському театрі стало
недоброю традицією показувати українців дурнями чи бандитами. Письменники
України рано зрозуміли вплив такої великодержавної політики, що остаточно ствердилася
вже пізніше, в 1940-х рр. (а за 10 років, у 1930-х, з цієї групи майже ніхто не
вцілів).
Про комедію «Мина Мазайло», написану 1928
р., сам автор висловився так: «Вона про міщанство і українізацію». Власне,
українізація, що почалася з ініціативи М.Скрипника та О.Шумського в 1923 р. й
коштувала їм дуже дорого, рентгенівськими
променями висвітлила дражливу політичну тему: як і наскільки суспільство було
готове й хотіло бути українським.
Дружина
письменника зазначала у спогадах, що в часі роботи над чернеткою комедії, Куліш
якось завітав до загсу, де й ознайомився зі списком змінених прізвищ. Між
іншими там зазначалося: Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило,
що він вирішив залучити цей факт до п’єси.
Перед першою виставою комедії до нього прийшов відвідувач і відрекомендувався
як доктор Алмазов. З’ясувалося, що це й був той самий недавній Гімненко, якому
стало недобре від того, що публіка зі сцени почує про його проблему. Він просив
Куліша замінити ці прізвища іншими. Драматург ледве стримувався від сміху, але вперто
не погоджувався: на його думку, в цьому епізоді й було приховано всю родзинку
п’єси.
Величезна
кількість сучасних українських прізвищ народжувалась на Запорозькій Січі, бо
там виникала справжня потреба офіційної реєстрації численного люду й залучення
кожного новобранця до певного козацького куреня. Ось як яскраво змальовує
козацький літописець Дмитро Яворницький ритуал прийняття новоприбулого до
війська:
Чоловік
записувався в один із 38 січових куренів, й тут же міняв своє прізвище на якесь
нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зовнішнього чи
внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле
новоприйнятих у Січ. Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в
Січі якогось Іванова чи Войновича, запорозький кіш відповідав, що таких осіб на
Січі немає, а є Задерихвіст чи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків
приблизно в той час, про який запитують московські чи польські люди.
В
Російській імперії (а значна частина України була саме в її складі) зміна
прізвища та імені була складною юридичною процедурою. Часто це відбувалося із
втручанням монаршої особи, тому за звичайних обставин здійснювалося дуже рідко.
Спеціальна комісія і персонально високопоставлений чиновник, який ставив свій
підпис під дозволом, відповідали за прийняте рішення.
Після
жовтневого перевороту 1917 р. виникли дуже сприятливі обставини для змін
прізвищ у масовому порядку: більшовицька влада пропагувала й заохочувала
мішанину націй, і для зміни прізвища чи імені достатньо було подати заяву до
органів загсу та сплатити визначену суму. Дрібний пристосуванець Мина Мазайло,
на свою безмежну радість, отримав «повне необмежене право» змінити прізвище.
Письменники
завжди ставляться дуже відповідально до вибору імен своїх героїв. Ім’я та прізвище –
Мина і Мазайло якнайкраще пасують одне одному. У прізвищі збережена внутрішня
форма слова мазати, яка ніби застерігає, що його носій може «промазати», тобто
схибити, помилитися. Ім’я Мина
походить від грецького men
– місяць (буквально: Мина – місячний). За давньою традицією ім’я визначало,
продукувало характер і долю його носія. Вдача Мини – типово місячна,
супутникова – вона однозначно вторинна і залежна.
Місячність Мини, зауважує відомий
літературознавець М.Наєнко, «походить від мертвих бажань і ідеалів, а
шляхетство, яке він вбачає в тому, що зміною прізвища доб’ється й національного
переродження в бік вивищення – ілюзорне». Власного світла (гідності,
самоповаги, самодостатності) Мина не має, як і не має свого центру тяжіння: він
у полоні чужої гравітації, національно ворожого притягання.
За
нинішніми законами, людина може змінювати ім’я чи прізвище яку завгодно
кількість разів, але щоразу від неї вимагається письмове обґрунтування такого
рішення. Узаконений дозвіл на зміну імені й прізвища виявив, що в Україні досі
не перевелися мазайли за способом мислення: вже є Буш (президент), Кіплінг (письменник), Романов
(цар), Шварценеґґер (губернатор), Шумахер (спортсмен).
Отже, ім’я та прізвище потребує
серйозного ставлення до себе, і про це не можна забувати, а комедія Миколи
Куліша вчить нас, що безпідставне або користолюбне відречення від родового
імені, яким є прізвище, в народі однозначно розцінюється як зрада близьких та
далеких предків і самої нації.
Рекомендована література
Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями
у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул.
Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):
Баранова Т. М.Куліш «Мина Мазайло» / Т.Баранова // Вивчаємо
українську мову та літературу. – 2004. – № 30. – С. 11-13.
Гладченко О. Відображення історичних процесів у творчості М.Г.Куліша / О.Гладченко // Все для вчителя. –
2012. – № 17-18. – С.
173-175.
Голобородько Я. Архітектонічна культура комедії М.Куліша «Мина Мазайло» /
Я.Голобородько // Дивослово. – 2002. – № 4. – С. 2-5.
Голобородько Я. Микола Куліш: сучасний погляд / Я.Голобородько. – Х.:
Вид. група «Основа», 2004. – 144 с. – Серія «Бібліотека журналу “Вивчаємо українську мову та літературу”», вип. 2.
Драматург світового масштабу: до 120-річчя від дня народження
Миколи Куліша // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2012. – № 4. – С. 82-92.
Жила С. Аналіз п’єси Миколи Куліша "Мина Мазайло" / С.Жила // Всесвітня
література та культура в навчальних закладах України. – 2006. - № 9. – С. 28-34. – Бібліогр.: 7 назв.
Куліш М. П’єси / М.Куліш. – К.: Наук. думка, 1998. – 304
с. – Серія «Б-ка школяра».
Матющенко А. У тіні Куліша: риси експресіонізму в українській
драматургії 1920-х років / А.Матющенко // Слово і час. – 2008. – № 12. – С.
14-19.
Панченко В. "Блакитні й червоні мрії мої..." / В.Панченко
// День. – 2012. – 21 груд. – С. 21.
До 120-річчя від
дня народження Миколи Куліша.
Свербілова Т.
Микола Гурович Куліш (1892-1937) /
Т.Свербілова // Дивослово. – 2012. – № 12. – С. 52-57.
Свербілова Т.
Російська культура як "інший"
у спадщині Миколи Хвильового та модель подолання окциденталізму у проекті
Миколи Куліша / Т.Свербілова // Слово і час. – 2010. – № 1. – С. 3-17. – Бібліогр.: 24 назви.
Сюндюков И. Украинофобия под скальпелем сатирика / И.Сюндюков
// Дзеркало тижня. – 2010. – 12-13 лют. – С. 11.
Комедія "Мина Мазайло" в контексті сьогодення.
Чешуріна Т. Художнє відтворення проблеми українізації в п’єсі Миколи Куліша
"Мина Мазайло" / Т.Чешуріна // Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2006. - № 9. – С. 35-37.
Немає коментарів:
Дописати коментар