«Українські студії» Михайла Драгоманова

Дорога, котру ми радимо свідомим українцям, зовсім не нова. Вона ясно була показана ще в програмі Кирило-Мефодіївського товариства... Чим більш рішуче підуть українці по цій дорозі, тим скоріше й тим у більшій пропорції осягнуть своєї мети – вільність і автономію української людності.

       Михайло Драгоманов. Чудацькі думки про українську національну справу

         Михайло Драгоманов (1841–1895) – історик та етнограф, літератор і публіцист – в українській суспільній думці справедливо посідає друге місце після Тараса Шевченка. Соборну, єдину й вільну Україну Драгоманов бачив суспільством громадівського соціалізму, з широким волевиявленням інтересів громади й особистості. Зокрема, у своєму «Проекте оснований устава украинского общества «Вольный Союз» – «Вільна Спілка» Драгоманов пропонував передати законодавчу владу Земському або Державному собору.

         Драгоманов був налаштований рішуче проти возвеличення історії українських козаків, як це бачимо у Володимира Антоновича. З другого боку, він заперечував підхід Пантелеймона Куліша, для якого козацтво часто поставало синонімом розбишацтва. Його мірою була золота середина: «зложити правдивий суд над усіма ваганнями цих всіх справ у нашій історії можна, тільки рівняючи її з історією других народів Європи. Тільки таким же способом можна сказати правдивий суд і почастно над нашим козацтвом, над його вартістю й хибами, над причинами його смерті… і над тим, що воно залишило по собі цінного в нашому народі, котре може ще дати свій плід, а що в ньому є такого, котре треба просто «здати в архів» і признати навіть шкідливим для поступу».

         Послідовний прихильник української самобутності та національного відродження, Драгоманов зазначав, що «національності я признаю, а тільки противлюсь націоналізмові, тобто примусу держатися звісних почуттів і думок (політичних і культурних) по тій причині, що вони національні або (частіше) вважаються за такі».

         Драгоманов рішуче відкидав «національство», яке, на його думку, «зовсім уже не таке мирне. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люди про москалів, поляків, жидів, і подумайте, що б сталося з тими сусідами нашими на Україні, коли б удалось нашим національникам взяти уряд на Україні в свої руки. Яке б вони їм «обукраїнення» приписали ! А поки що таке людиноненависне національство шкодить тим, що будить до нас ворожі спочуття й у наших сусідів, тоді як тепер навіть на війні, треба вменшувати ненависть проміж людьми хоч би так, як робить це всесвітнє товариство «Червоного хреста» на своїм полі. А найголовніше – наука, правда ніколи не пошкодить, а тільки поможе».

         Замислимося над тим, як широко розумів соборність Драгоманов: «сама по собі думка про національність ще не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядкування навіть державних справ. Треба пошукати чогось іншого, такого, що б стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти другої. Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям».

        

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Голобородько Я. Інтелектуальні портали Михайла Драгоманова / Я.Голобородько // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 3-15.

Розглянуто аспекти трансформаційного мислення М.Драгоманова.

Денискіна Г. Функціонування потенційних слів у наукових працях Михайла Драгоманова / Г.Денискіна // Дивослово. – 2008. – № 3. – С. 33-35.

Виклад матеріалу здійснено за працею вченого-енциклопедиста «Чудацькі думки про українську національну справу».

Дзюба Т. «... І дослідач, і публіцист, і переводчик, і коректор, і редактор, і експедитор !» / Т.Дзюба // Сіверянський літопис. – 2008. – № 2. – С. 120-123. – Бібліогр.: 15 назв.

Про Женевські видання Михайла Драгоманова – з погляду суспільно-політичного та пресознавчого.

Дзюба Т. Знакова постать в українській культурі (штрихи до наукової біографії Михайла Драгоманова) / Т.Дзюба // Сіверянський літопис. – 2008. – № 3. – С. 157-166. – Бібліогр.: 41 назва.

Коляда І. «...виходив з педагогічного правила: починати до звісного щоб іти до незвісного...» : / І.Коляда, Д.Ніколайчук // Історія в школі. – 2015. – № 3-4. – С. 8-12.

Про методичні новації Михайла Драгоманова.

Коляда І. Михайло Драгоманов – апостол правди і науки / І. Коляда        // Історія в школі. – 2015. – № 9-10. – С. 1-6.

Запропоновано біографічний науково-популярний нарис до 150-річчя наукової діяльності М.Драгоманова та 180-річчя заснування Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.

Куца О. «Свідомий європеєць і не менш свідомий українець» / О.Куца        // Дивослово. – 2012. – № 8. – С. 40-45. – Бібліогр.: 13 назв.

Про Михайла Драгоманова.

Ліпницька І. Духовна спадкоємність: М.Драгоманов і С.Єфремов / І.Ліпницька // Дивослово. – 2008. – № 8. – С. 53-55.

Матвіїшин В. Родина Косачів-Драгоманових та європейське красне письменство / В.Матвіїшин // Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 5. – С. 15-21. – Бібліогр.: 31 назва.

Панченко В. «Тут у мене багато є роботи» / В.Панченко // День. – 2016. – 8-9 лип. – С. 20.

Про перебування Лесі Українки в родині Драгоманових у Болгарії (1894-1895 рр.).

Перший український політолог : до 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова, 18 вересня // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 8. – С. 16.

Третяченко Т. Портрети Михайла Драгоманова / Т.Третяченко // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 15-17. – Бібліогр.: 5 назв.

Про історію відомих фотопортретів М. Драгоманова.

«Чудацькі думки великого Українця» : до 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова // Урядовий кур’єр. – 2016. – 10 верес. – С. 11.

Друге народження мого діда

Сяє дивний жовтий мак, синя хвиля грає,

Запорозький козак двічі не вмирає !

Степан Литвин. Запорозький козак двічі не вмирає

15 р. тому, 23 січня 2004-го, вдруге помер мій дід, Новомлинець Сава Пилипович. А вперше він зустрівся зі смертю 75 р. тому, 2 грудня 1943 р. Саме про це свідчить запис на с. 227 у 8-му томі «Книги пам’яті України»:

Новомлинец Савва Филиппович, 1925 г., с.Ольховка, украинец, рядовой. Проходил службу в 1343 сп 399 сд. Погиб 02.12.43 г. Похоронен д.Майское, Жлобинский р-н, Гомельская обл., в Беларуси.

Зрозуміло: запис помилковий. Дід не лише повернувся з війни живим: 1 січня 1946 р. він ще встиг одружитися з моєю бабусею Марією, у них народилося дві доньки… Неправильним є рік народження, треба: 1923. А Вільхівка ніколи не була селом, з часу заснування це хутір, якого, на жаль, вже не існує на адміністративних картах Чернігівщини та України…

Дід прожив довге й насичене працею життя: 80 р. Ніколи не розповідав мені про війну, скільки я його не прохав… У квітні 1952 р. завербувався на Далекий Схід: працював упродовж 5 р. у порту Находка (Владивосток – «сусідній» порт). На той час вербовка дозволяла врятуватися від колгоспу, але не від податків, які треба було сплачувати за дружину та батьків. 

У добу дротового радіо улюбленою програмою діда був «Театр перед мікрофоном». Безпомилково міг вгадати за голосом кожного артиста, а найкращими виставами Сава Пилипович вважав «Мартина Борулю» (за драмою Івана Карпенка-Карого) та «Кайдашеву сім’ю» (за повістю Івана Нечуя-Левицького).

Рекомендована література

Зацікавлених темою ІІ світової війни запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Від Рейхстагу до Іводзими. У полум’ї війни. Україна та українці у Другій світовій / Під заг. ред. Примаченко Я. – Харків: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2016. – 351 с. – Серія «Історія без цензури».

Власенко С. Органи влади на території військової зони України в період нацистської окупації: організація, підбір кадрів, функціонування (1941 – 1943 рр.) / С.Власенко // Сіверянський літопис. – 2015. – № 2. – С. 60-69. – Бібліогр.: 33 назви.

Еткіна І. Понорницький край Чернігівщини на початку німецької окупації (за щоденником Дмитра Захаровича Браженка) / І.Еткіна // Сіверянський літопис. – 2013. – № 2. – С. 71-89.

Кам’яний господар : поліська легенда XХ ст. // Позакласний час. – 2012. –  № 1-2. – С. 50-51.

Про те, як під час окупації Кам’яний господар (порівняємо Господиню мідної гори Бажова) перешкодив видобутку та вивезенню до Німеччини коростишівських гранітів.

Книга памяти Украины. Черниговская область. 8 том. – Киев: Поисково-издательское агенство «Книга памяти Украины», 1997. – С. 227.

Коропатник М. Україна у двох війнах – з гітлерівською Німеччиною та путінською Росією: історичні паралелі / М.Коропатник // Сіверянський літопис. – 2015. – № 1. – С. 49-60. – Бібліогр.: 39 назв.

Рідковець Л. Пам’ять серця / Л.Рідковець // Деснянська правда. – 2017. – 4 трав. – С. 4.

Наведено спогади про те, як пережили роки окупації (1941-1943) мешканці села Хмільниця Чернігівського району.

Україна в другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Кн. 1. – К: Наукова думка, 2011. – 732 с.

Україна в другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Кн. 2. – К: Наукова думка, 2011. – 940 с.

Цвіліховський В. Селяни сито наїлися... у війну / В.Цвіліховський // Урядовий кур’єр. – 2016. – 26 серп. – С. 3.

Про життя українських селян за німецької окупації (на матеріалах спогадів та творів української літератури).

Ціна перемоги : до Дня визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, 6 листопада // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 9.

Про окупаційний режим у столиці України та співвідношення сил під час боїв за Київ.

Злет і занепад української ідеї в Галичині: гурток «Руська трійця»

Вказуючи виразно єдність малоруського народу на Україні і в Галичині і признаючи свою цілковиту солідарність з тим новим рухом, котрий там розпочався враз із видавництвом збірників народних пісень та з виступленням літературним Квітки, Максимовича і Метлинського, («Русалка Дністрова» – В.П.) підносить другий протест – проти розполовинення одного народу між дві держави.

Іван Франко

У розвиток ідеї соборності вагомим є внесок «Руської трійці» – Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Якова Головацького (1814-1888), Івана Вагилевича (1811-1866) – гуртка студентів Львівської греко-католицької духовної семінарії (1833-1837). У 1834 р. у трьох семінаристів виник задум видання народної збірки «Зоря» на зразок «Малоросійських пісень» Михайла Максимовича (1827).

Через заборону Львівської консисторії збірка «Русалка Дністрова» (попередню назву було змінено) побачила світ у Пешті (тепер частина Будапешту, угорської столиці), де цензурний тиск був слабшим. На думку Івана Франка, ця невеличка малоруська книжечка не тільки своїм світським змістом, а й правописом встала проти літературно-церковного авторитету, гнітючого абсолютизму, за свободну всеслов’янську федерацію.

Михайло Павлик (1853-1915), відомий український письменник і громадський діяч, вважав, «що заходи «Руської трійці» – се була перша в Галичині революція против загалу руського духовенства, особливо вищого, у которого й переклади з св. письма на мову мужицьку були ділом безбожним. То саме значили ті заходи й для польської шляхти та й полякуючого тоді цісарського правительства».

Неймовірно, проте після смерті М.Шашкевича саме його побратими зрадили українську національну ідею. У 1848 р. І.Вагилевич очолює львівський «Дневник руський» – часопис полонізованих українців, покликаний до єднання поляків та українців як єдиного народу в складі Польщі. Після революції «весни народів» 1848 р. Я.Головацький, професор катедри руської (української) словесности у Львівському університеті, опиняється в таборі москвофілів.

         Показово, що в часі революції 1848 р. Я.Головацький ще лишається  символом українства, а його стаття «Становище русинів у Галичині» (1846), надрукована під псевдонімом Гаврило Русин, по-справжньому надихає: «Передусім бракує руському народові здібних керівників і проводирів, центру і органічного зв’язку окремих частин, а освіченим русинам – необхідної моральної сили, знання справи, любови до батьківщини і самопожертвування».

         Після революції «весни народів» запанувала контрреволюція, що, за висловом Івана Франка «зламала, зістарила нашу Русь, що з гарячих молодців та борців 1848 року зробила похилих дідів». Одним з індикаторів цієї зневіри може слугувати мова. Від 1851 р. Я.Головацький на катедрі української мови Львівського університету викладає … «язичієм», тобто переходить на суміш, що складається переважно з церковнослов’янської та староукраїнської мов.

         У 1866 р. Я.Головацький розпочинає збір пожертв «на поддержку русского дела в Галиции». Це спричинило його звільнення з університету, в якому він свого часу був і деканом, і ректором. Так втрачено унікальні можливості щодо розвитку української мови.

         За висловом Кирила Студинського, «Робота Головацького була нещастєм для галицької Руси. Серед його страшних промахів не лише розстрій між руською суспільностию в Галичині, не лише знеохочували ся і деморалізували ся люди, але й упадала руська справа, а галицька суспільність тратила права та привілеї, якими наділено її в 1848 і пізнійших роках».

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Бернакевич Л. Роковини Маркіяна / Л.Бернакевич // Літературна Україна. – 2013. – 18 лип. – С. 1-2.

Про першого Подвижника нашого Відродження, його дотичність до Богдана Лепкого та Богдана Ігоря-Антонича.

Іваничук Р. Феномен «Руської Трійці» / Р.Іваничук // Літературна Україна. – 2011. –27 жовт. – С. 6-7.

Про унікальний подвиг «Руської Трійці», коли три юнаки – Іван Вагилевич, Яків Головацький, Маркіян Шашкевич – дали початок новій сторінці в історії України.

Ільницький М. Маркіян Шашкевич у поетичних текстах Івана Франка / М.Ільницький // Слово і час. – 2011. – № 10. – С. 60-64. – Бібліогр.: 3 назви.

Виявлено подібність характеристики одного з персонажів «Нового життя» з оцінкою М.Шашкевича в наукових статтях І.Франка.

Лобарчук О. «Я проклятий стражденник із серцем метушливим...» / О.Лобарчук // Урядовий кур’єр. – 2011. – 27 жовт. – С. 10.

Присвячено постаті Івана Вагилевича, галицького літератора та одного з перших дослідників історії української літератури, етнографа та співзасновника «Руської трійці».

Микитюк В. Галицький бандурист : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / В. Микитюк // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 60-64. – Бібліогр.: 12 назв.

Про великого романтика й будителя, літературо- й мовотворця, пастора і пастиря... Але передусім – поета.

Науменко К. Провісник незалежності Соборної України : до 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича / К.Науменко // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2011. – № 4. – С. 83-92.

Павличко Д. Маркіян Шашкевич і сучасна Україна / Д.Павличко // Літературна Україна. – 2011. – 8 груд. – С. 6-7.

Про Шашкевича, що за рівнем свого політичного мислення дорівнював геніальному сучаснику Тарасу Шевченку.

Салига Т. «...Живий мотор, що прилучив Галичину до всеукраїнського руху...» : до 200-річчя Маркіяна Шашкевича / Т.Салига // Дивослово. – 2011. – № 11. – С. 57-59. – Бібліогр.: 18 назв.

У найзагальніших рисах окреслено портрет письменника.

Український пророк // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 10. – С. 35.

До 205-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича.

Фаріон І. Яків Головацький: «Відки такий наглий упадок ?» (І.Франко) : з нагоди 170-ліття заснування катедри руської словесності у Львівському університеті / І.Фаріон // Слово Просвіти. – 2018. – 29 листоп. – С. 12-13. – Бібліогр.: 17 назв.

Про еволюцію суспільно-політичних поглядів Якова Головацького (17.10.1814 – 13.05.1888), одного з членів легендарної Руської трійці (1837 р.), ровесника Тараса Шевченка: від служіння українській («руській») ідеї до агресивного москвофільства.

Шпак В. Будитель Галичини : до 200-річчя з дня народження / В.Шпак // Урядовий кур’єр. – 2011. – 5 листоп. – С. 19.

Про Маркіяна Семеновича Шашкевича (06.11.1811 – 07.06.1843), українського письменника і зачинателя нової української літератури в Галичині, священика УГКЦ і речника відродження західноукраїнських земель, очільника «Руської трійці» та ініціатора видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), поборника рівноправності української та польської мов.

Щоб народ не був німим : до 200-річчя від дня народження І.М.Вагилевича (1811–1866) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2011. – № 3. – С. 94-103.

Розвиток ідеї соборності України учасниками Кирило-Мефодіївського братства

Знаймо добре, що ми в себе вдома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі.

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.) – важлива віха української історії. Добре відомі імена його організаторів: Микола Костомаров, викладач Київського університету Св. Володимира; Василь Білозерський, студент цього ж університету та Микола Гулак, чиновник канцелярії генерал-губернатора.  

Учасниками товариства були: Тарас Шевченко, поет і художник; Пантелеймон Куліш, письменник; Дмитро Пильчиков, вчитель; Микола Савич, поміщик, а також Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посада, Олександр Тулуб – усі студенти Київського університету Св. Володимира.

Важливою метою товариства (братства) проголошувалось об’єднання всіх слов’ян у федеративну республіку на засадах суверенності. Зокрема, братчики зазначали, що для вирішення цих питань «повинен існувати загальний Слов’янський собор з представників усіх племен… Оскільки слов’янські племена тепер додержуються різних віросповідань і мають упередженість одне до одного, братство буде дбати про знищення будь-якої племінної і релігійної ворожнечі між ними і поширювати ідеї про можливість примирення розходжень у християнських церквах…».

Визволення українського народу братчики бачили соборно, разом з усіма слов’янськими народами: «…Встане Україна зі своєї могили і знову озоветься до братів слов’ян, і почують заклик її, і повстане Слов’янщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні селянина, ні холопа – ні у Великій Росії, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан (пращурів словенців – В.П.), ні в сербів, ні у болгар».

Ідеї цього християнського соціалізму братчиків чітко окреслено у їхній «Книзі буття українського народу» (або «Законі Божому»), що має форму біблійного оповідання. Кирило-мефодіївські братчики також читали лекції, поширювали прокламації, видавали навчальну, художню й публіцистичну літературу…

У відозвах «Брати українці !» та «Брати великороси і поляки !» пролунали заклики до всіх слов’ян об’єднатися у добровільний союз-федерацію, в якому кожен народ матиме свою державу-республіку, свій громадський устрій, мову, літературу. Пропонувалося також обміркувати, як боротися за слов’янський союз, загальну рівність, братерство і мир.

Проте офіційні кола тогочасної царської Росії розуміли соборність інакше.

Ось рядки з циркуляра міністра народної освіти графа Уварова щодо  заходів з «коригування» діяльності слов’янофілів та українофілів: «Святая Русь бедствовала и страдала одна, одна проливала кровь свою за престол и веру, одна подвигалась твёрдым и быстрым шагом на поприще гражданского своего развития, одна ополчалась против двадцати народов, вторгнувшихся в её пределы с огнём и мечом в руках».

Далі висловлено таке, про що кожен свідомий українець добре поінформований з сучасних ЗМІ: «Всё, что имеем мы на Руси, принадлежит нам одним, без участия других славянских народов, ныне простирающих к нам руки и молящих о покровительстве, не столько по внушению братской любви, как по расчётам мелкого и не всегда бескорыстного эгоизма».

Наказ царського міністра народної освіти окреслено доволі чітко: «Преподаватели, следуя видам и направлению правительства и научая вверенное им юношество тому или иному предмету, да поучают его и впредь по-русски мыслить и чувствовать: только этим способом будущие члены общества составят одну великую семью с одинаковыми мыслями, с одинаковою волею, с одинаковым чувством».

Українцям не слід забувати, що ось вже понад 170 років на цих засадах побудовано мовну політику Російської імперії, згодом Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.

Рекомендована література

Булгакова О. Кирило-Мефодіївське братство: 170 років від дня заснування / О.Булгакова // Історія України. – 2015. – № 20. – С. 3.

Про першу таємну політичну організацію на українських землях, провідну роль в якій грали історик Микола Костомаров, поет Тарас Шевченко, письменник Пантелеймон Куліш...

Гаврик В. Мрія Костомарова, якій судилося справдитися / В.Гаврик // Деснянська правда. – 2017. – 25 трав. – С. 1, 5.

Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Костомарова, що відбулося на місці майбутнього музею одного з натхненників Кирило-Мефодіївського братства, в Дідівцях, неподалік Прилук, на Чернігівщині.

Іщук Є. Український національний рух наприкінці 40 рр. ХІХ ст. / Є.Іщук // Все для вчителя. – 2011. –№ 4-5. – С. 45-50.

Урок-суд з історії України.

Калинчук А. Василь Білозерський і кирило-мефодіївці / А.Калинчук // Дивослово. – 2016. – № 5. – С. 49-52. – Бібліогр.: 18 назв.

Розглянуто участь Василя Білозерського в Кирило-Мефодіївському братстві, його арешт, проаналізовано документи та матеріали слідчої справи.

Коляда І. Методика організації та проведення уроку на тему: «Кирило-Мефодієвське братство» (Історія України, 9 кл.) / І.Коляда // Історія в школі. – 2012. – № 2. – С. 27-31.

Луняк Є. Кирило-Мефодієвське товариство: проблема дефініції / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2003. – № 4. – С. 97-100.

Луняк Є. Олексій Петров: історія одного доносу / Є.Луняк // Сіверянський літопис. – 2004. – № 4. – С. 43-53.

Про студента Київського університету Св. Володимира Олексія Петрова, який в українській історії обрав собі ганебну роль зрадника Кирило-Мефодіївського товариства.

Орленко Л. Утворення Кирило-Мефодіївського братства / Л.Орленко // Все для вчителя. – 2014. –№ 1. – С. 101-105.

Запропоновано інтегрований урок з історії України.

Половець В. Василь Михайлович Білозерський (до 190-х роковин від дня народження) / В.Половець // Сіверянський літопис. – 2016. – № 4. – С. 196-202. – Бібліогр.: 14 назв.

Запропоновано розвідку про одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства.

Харчук Р. Українська історія в Кирило-Мефодіївському братстві / Р.Харчук // Дивослово. – 2015. – № 12. – С. 32-40.

Чадюк М. Вільне братерство слов’ян: ілюзії та реалії (на прикладі реалізації ідей Кирило-Мефодієвського товариства) / М.Чадюк // День. – 2016. – 4-5 листоп. – С. 21.