Іван Білоконський: освітянин і громадський діяч (до 165-річчя від дня народження)

Історичні постаті є продуктом епохи і середовища.

Михайло Грушевський

         Іван Білоконський приходить у цей світ 6 червня (25 травня за старим стилем) 1855 р. в Чернігові. Батько – головний лікар Новозибківської земської лікарні Чернігівської губернії (тепер у складі Брянської обл. РФ).

         У старших класах Новозибківського повітового училища історію та географію викладає Е.Чарторийський, який формує з хлопця «крайнього нігіліста». Далі – Чернігівська гімназія, де під впливом Миколи Вербицького, вчителя літератури (і автора майбутнього Гімну України), значно зростає зацікавлення Івана літературною і громадською діяльністю.

         У гімназійний період шлях з Чернігова до Новозибкова завжди пролягає для хлопця через Седнів, де живе його бабуся. Її сусід – Дмитро Андрійович, спадкоємець садиби відомого роду Лизогубів, для навчання сина запрошує Василя Штильке, свого друга.

Так молодший Лизогуб та гімназист Білоконський опиняються в «комуні». Саме таким словом називає Іван уроки вчителя Штильке, на яких той завзято «просуває» селянську революцію як засіб до повалення царату. Молодий Білоконський намагається наслідувати Дмитра Писарева, третього, після Чернишевського і Добролюбова, російського критика-шестидесятника; він у захваті від роману Миколи Чернишевського «Что делать ?»

         Коли про «діяльність» комуни довідується старший Білоконський, то негайно забирає сина додому, до Новозибкова. Мрія батьків про вступ Івана до Казанського університету (в Казані помічником прокурора працює старший брат) також не здійснюється: світогляди братів є цілком протилежними, тож старший просто «рекомендує» молодшому залишити місто.

У 1874, 1877-1878 рр. Білоконський – вільний слухач Київського університету. Перед студентом постає увесь спектр революційного життя, від агітаторів до заколотників. Іван стає членом «жовтого інтернаціоналу» – групи, керує якою Людмила Волненштейн, дружина київського лікаря. Збори відбуваються в помешканні Федора Вовка, видатного антрополога (і випускника Ніжинського ліцею). До кола зацікавлень вченого не належать революційні зміни, науковець перебуває «в полоні» археології та  етнографії, тому й плата за таку «безтурботність» доволі висока: понад 1/4 століття (до 1905 р.) вимушеної еміграції.

         Першим публіцистичним доробком Білоконського вважається стаття «Борьба за существование в сфере народного образования», надрукована 1875 р. у громадсько-політичній літературній газеті «Киевский телеграф».

         1876 р. – літературний дебют: окремою книжечкою видано дитяче оповідання Білоконського «Оля».

         1877 р. – переїзд до Одеси. Тут Іван відвідує лекції у Новоросійському університеті, надсилає свої матеріали до газет «Голос», «Неделя», «Новости», «Одесский вестник». Білоконський не забуває про дітей: цього ж року виходить оповідання «Ванька Острожник».

         1879 р. Білоконський вирушає за кордон, цього ж року його заарештовано (після повернення).

Довідатися більше про Івана Білоконського запрошуємо у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Рекомендована література

Панченко С. Іван Петрович Білоконський: біографія (1855-1931 рр.) / В.Панченко // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 70-80. – Бібліогр.: 16 назв.

Про Івана Білоконського – письменника і науковця, земського діяча та  учасника народницького руху.

Шинкарук В. Білоконський Іван Петрович / В.Шинкарук // Енциклопедія Сучасної України. Т. 2: Б – Біо. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. – С. 814. – 872 с.