Олександр Тищинський приходить у
цей світ 5 липня 1835 р. в Голубичах Городнянського повіту (тепер це село у
складі Ріпкинського р-ну Чернігівщини). У 1856 р., після VI
кл. Чернігівської губернської гімназії, хлопець вирушає до Харкова з
наміром вступити до університету. Вдалою є друга спроба: влітку 1857 р.
Олександра прийнято на медичний факультет Харківського університету.
Проте вже у квітні 1858 р. юнака разом
з іншими студентами переводять до Київського університету св. Володимира. Причина:
участь Олександра у студентських заворушеннях.
На початку 1860 р. розглядається
справа Харківського студентського товариства, відповідно, студента Тищинського
ув’язнено в Петропавлівській фортеці. Але суттєвої провини в
діях Олександра жандармське слідство не знаходить, тому Тищинському
пропонується завершити навчання в іншому університеті імперії.
Третім університетом Олександра стає
Дерптський (тепер Тартуський, Естонія). Наглядають за ним також з потрійною
силою: адміністрація університету, поліція і жандарми. Активно діє
університетське студентське згромадження (бібліотека, каса, недільна школа для
дівчат), в якому Тищинський – найрадикальніший учасник.
Останньою краплею для Олександра стає …
борода, від якої він не згоден відмовитися, попри розпорядження проректора. Не
забуваймо, що у 1860-х рр. борода – яскрава зовнішня ознака нігіліста. Карцер,
університетський суд, заключний висновок міністра народної освіти: «исключить Тищинского за дерзкие
поступки из университета с тем, чтобы его не принимать ни в один из
университетов в империи».
Так на початку 1862 р. Олександр
Тищинський вже працює домашнім учителем у родині поміщика Чичеріна (Макишине Городнянського
повіту Чернігівської губернії). Починається співпраця з журналом «Основа» та газетою
Леоніда Глібова «Черниговский листок».
Під час перебування в Чернігові Л.Глібова
дуже цікавить видавнича справа, яка надає йому можливість втілення своїх творчих
задумів. Отож 12 березня 1861 р. Л.Глібов, учитель Чернігівської гімназії, звертається
до Є.Гудими, директора гімназії і шкіл Чернігівської губернії, з проханням надати
дозвіл на видавництво щотижневої газети «Черниговский листок».
Відповідно, Є.Гудима, згідно з
правилами, спрямовує лист до М.Пирогова, попечителя Київського навчального
округу, а також до цензурного комітету, який, зі свого боку, звертається до
С.Голіцина, Чернігівського губернатора. Вже за місяць, 14 квітня 1861 р.
чернігівський губернатор повідомляє цензурний комітет, що «виданню в
м.Чернігові вчителем тутешньої губернської гімназії Глібовим щотижневої газети
під назвою «Черниговский листок» він зі свого боку не бачить жодних перепон».
Л.Глібов робить повідомлення про
майбутнє видання нової газети у «Чернігівських губернських відомостях» та в
«Основі» (1861. – № 6. – С. 172). Зі свого боку, редакція, не лише друкує
оголошення, але й підтримує це починання: бажає успіху цьому прекрасному заходу
й висловлює упевненість, що «під редакцією Л.Глібова «Черниговский листок» здобуде
співчуття громадськості і знайде собі послідовників і в інших місцях». На той
час у редакції «Основи» працюють П.Куліш, М.Костомаров, В.Білозерський, які знають
Л.Глібова і хочуть підтримати це російсько-українське мовне видання.
Л.Глібов
чітко окреслює мету свого видання, яка полягає не лише в тому, щоб жителі
Чернігова мали ще один друкований періодичний орган, а щоб інформувати їх про
громадське та культурне життя, побут і традиції, залучати до читання
літературних творів та наукових праць, ознайомлювати з фольклорними матеріалами,
театральними постановками та різнохарактерними подіями, які відбуваються в
місті. Б.Шевелів, який уперше звертається до аналізу глібовського видання,
зазначає, що «Черниговский листок» більше схожий на літературний часопис, ніж
газету.
Унаслідок
фінансових та організаційно-видавничих проблем газета друкується упродовж трьох
років хаотично: у 1861 р. – 11 номерів, 1862 р. – 36, а 1863 р. – 14. Перший
номер виходить 12 липня 1861 р., а останній, 61-й – 6 серпня 1863 р. Як згодом
згадуватиме Л.Глібов, видання поширюється не лише у Чернігові, є передплатники
по всій губернії, у Криму й на Кавказі, в Казані й Симбірську, Херсоні й
Петербурзі, навіть у Польщі, що входить тоді до складу Російської імперії.
Для Л.Глібова видання газети
ускладнюється тим, що він не має штатних працівників та й місця, відповідного
до видавничих занять. Все відбувається у нього на квартирі. Л.Глібов вважається
редактором, коректором, фінансистом, поширювачем видання…
Однак видання потребує дописувачів.
Назвемо найголовніших: П.Куліш, О.Кониський (Переходовець), Номис (М.Симонов),
О.Лазаревський, П.Єфименко, Х.Кир’яков, Г.Кузьменко, М.Білокопитний
(Вербицький), І.Лашнюков, О.Маркович, О.Тищинський,
М.Александрович, І.Андрущенко.
Дотепер невідомі всі публікації
Олександра Тищинського в «Черниговском листке». Ймовірно, вагому частину дописів
розміщено анонімно (у розділі «Новости, вести и слухи»).
Зазначимо статті, авторство яких Тищинського
безсумнівне: «Седневская
Ильинская ярмарка: Письмо в ред[акцию]»
(1862. – № 19. – С. 147-148); «Образец
заботливости охранения лесов в Черниг[овском]
уезде» (1862. – № 35/36. – С. 273-274); «З понадснів’янського
села» (1863. – № 2. – С. 11-13); «Из села Макишина Городн[ицкого] уезда»
(1863. – № 3. – С. 18-19); «Мысль
об устройстве сельских почт» (1863. – № 4. – С. 27-28).
Після закриття в жовтні 1862 р. петербурзького
часопису «Основа» П.Куліша, «Черниговский листок» залишається єдиним
україномовним виданням на теренах величезної імперії !
31 липня 1863 р. губернатор
Голіцин у листі на ім’я
міністра внутрішніх справ доводить, що «собственно малороссийского языка нет, а есть только
несколько местных наречий оттеняющих столько же одно от другого, сколько и от
соседних великороссийских идиомов… Навязать народу понятие об его каком-то
резком и совершенном отличии от великорусского и облегчить не обучение, а
национальный сепаратизм».
Тому надзвичайно показовою є
україномовна стаття Тищинського «З понадснів’янського
села» (1863), в якій автор розповідає про історію та сьогодення Макишина. Тут
варто нагадати, що за два роки, у лютому 1861-го, Пантелеймон Куліш, великий
шанувальник української, пише до Олександра Кониського (першого наукового
біографа Тараса Шевченка і автора Духовного гімну України): «По-украински я Вам не пишу по
недостатку времени. Ведь там иногда минуту продумаешь, как выразиться
по-народному о предметах, чуждых народу покамест».
28 березня 1877 р. у
Чернігові розпочинає роботу громадська бібліотека, одним із
засновників якої вважається Олександр Тищинський (тепер Чернігівська
обласна універсальна наукова бібліотека імені В.Короленка). Нагадаємо,
що на початку це просто «газетна читальня».
Проте
18 лютого 1878 р. при читальнi засновники вiдкривають бiблiотеку, для якої
Олександр Тищинський, Степан Нiс, подружжя Русових дарують власні книгозбірні. Так
упродовж першого року бібліотечний фонд зростає до 564 книг.
У 1895
р. бібліотека отримує перше власне приміщення (окремий будинок) на вул.
Преображенській. До правління залучено Михайла Коцюбинського, Миколу Вороного…
Активно допомагають «Громада» і «Просвіта»: влаштовують концерти, лекції,
читання.
Цікаво,
що саме перу Тищинського належить перша біографія Леоніда Глібова. Також
завдяки піклуванню Тищинського Глібов (уже сліпий наприкінці життя !) пише свої
«Загадки» для дітей…
Надзвичайно
поталанило Тищинському в родинному житті: з дружиною Дельмас виховують 7 (!)
дітей. Наймолодша донька – Любочка, згодом стане видатною оперною співачкою Андреєвою-Дельмас
(1884-1969). Найкращою партією Любові Олександрівни вважається Кармен з
однойменної опери Ж.Бізе.
28
січня 1896 р. Олександр Тищинський помирає.
Поховано справжнього українця (так звуть його сучасники) на цвинтарі Воскресенської
церкви. Могилу видатного чернігівця впорядковано
і доглянуто.
У
2016 р. вул. Кропив’янського в Чернігові перейменовано
на вул. Олександра Тищинського.
Довідатися більше про Олександра Тищинського запрошуємо у відділах
читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва
(вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):
Рекомендована література
Дудко В. «Раннiй» Олександр Тищинський: сторiнки життя i
творчостi / В.Дудко // Сiверянський лiтопис. — 2006. — № 6. — С. 76-83. —
Бібліогр.: 59 назв.
Самойленко Г. Газета «Черниговский
листок» Л.Глібова і її кореспонденти / Г.Самойленко // Літературний
Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 111-125; № 2. – С. 148-158.
Олександр
Тищинський належав до кола найголовніших кореспондентів часопису Леоніда
Глібова (разом з Пантелеймоном Кулішем, Олександром Кониським, Опанасом
Марковичем).
Немає коментарів:
Дописати коментар