Василь Васильович Тарновський (молодший)
приходить у цей світ 20 березня (1 квітня) 1838 р. у Антонівці Пирятинського
повіту Полтавської губернії (це село тепер у Варвинському районі Чернігівщини).
Разом з ім’ям син «успадковує» і
батьківське ставлення до Шевченка, якого, за власними спогадами, вперше побачить
у 7-річному віці.
Ось як він змальовує свою другу
зустріч з Кобзарем у серпні 1859 р.: «…коли чоловік у парусиновому кобеняку
назвав себе Шевченком, обидва кинулись один одному в обійми. Для Шевченка ця
зустріч з юнаком, якого він колись знав дитиною, була не менш радісною: вона
нагадала йому минуле, як і взагалі, мабуть, сам приїзд його до Качанівки
пояснюється потребою його душі після сильних потрясінь побачити знайомі місця,
озирнутися на пройдений шлях і воскресити в пам’яті дні з іншої, світлішої пори
його життя…»
У родині Тарновських
підтримується справжнісінький культ Кобзаря в кращому розумінні цього слова. У серпні 1859 р. кількома офортами, подарованими самим Тарасом
Григоровичем, закладено підмурівок Шевченкіани, що за 40 років нараховувала вже
понад тисячу експонатів, зокрема, близько 400 акварелей, гравюр, картин,
малюнків… Саме завдяки цьому Шевченка визнано видатним художником! А ще: автографи заборонених творів, як от
«Неофіти», листування, рукописи, особисті речі, щоденник…
Надзвичайно допомагає Василь
Тарновський (молодший) справі упорядкування та збереження Кобзаревої могили. Початок
цій історії покладено у 1882 р. телеграмою Василя Гнилосирова, педагога та
письменника, фольклориста і вірного хранителя Шевченкової могили: «Канів, 25
жовтня. Могила поета України Т. Г. Шевченка являє собою в даний момент
красномовні руїни. Могильний хрест днями звалився до Дніпра, розбившись на два
шматки нижче вінця та біля основи. Залишки палять підлітки-пастухи, гріючись
від холоду біля насипу могили».
Незабаром газета «Заря», в якій
надруковано цю телеграму, в своєму номері від 2 грудня пропонує відповідь від Василя
Тарновського: «Вважаю своїм моральним обов’язком, по-перше, як друг покійного, а особливо як гарячий прихильник
його таланту, повністю прийняти на себе обов’язок впорядкування дорогої могили до належного стану».
Знаний меценат не лише надає одну
тис. руб. на пам’ятник-хрест, він прикрашає його
власним мистецьким твором – барельєфом Тараса Шевченка, а до дошки на хресті
обирає такі слова поета:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Показово, що саме за ці слова київська
поліція конфіскує дошку та хрест, арешт триває понад півроку! «Звільнити» хрест
допомагає лише спільне клопотання Василя Тарновського, Василя Гнилосирова,
Володимира Антоновича, Миколи Лисенка…
Ось як ділиться своїми
враженнями після відвідин могили Т. Шевченка в Каневі видатний український
письменник Михайло Коцюбинський. Читаємо у його нарисі «Шевченкова могила» (1890,
минає 6 років після встановлення пам’ятника):
«На горі, попри повітку та хату
сторожа, вхід на маленьку площину, огороджену штахетами. Посередині того
плацика, засадженого молодими щепами, зеленіє вкрита травою висока могила.
Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці, а на могилі в чавунній посрібленій
огорожі здіймається хороший чавунний хрест, помальований білою фарбою. Кінці
хреста злучає широкий обід.
Від східець блищить на хресті позолочуваними
буквами напись: «Шевченко», а нижче на табличці: «Родився 25 лютого р. б. 1814.
Почив 25 лютого р. б. 1861». З противного боку хреста (лице могили) – така сама
позолочувана напись: «Шевченко», а нижче, на підставі, медальон з головою
Шевченка (профіль, без шапки), зроблений горорізьбою і позолочений. На огорожі
понаписувані прізвища тих, що звиджували могилу».
Зауваження: дату смерті (25 за
ст. ст.) письменник подає неправильно, це просто описка в першодруку та
рукописі, на табличці відлито 26. А барельєф побронзовано до такої міри якісно,
що він видається багатьом позолоченим! Згідно зі свідченнями паломників, хрест
видно на відстані 20 км!
Сумна доля спіткає пам’ятник-хрест на могилі Кобзаря, до встановлення якого
найбільше зусиль докладає саме Василь Тарновський (молодший): дає кошти на
хрест, замовляє проект та виготовлення, власноруч створює барельєф поета…
Справді, білий хрест, що сяє на цілу Україну упродовж
майже 40 років, у 1923-му, часі ствердження радянської влади, скинуто та
скочено до Меланчиного потоку, його уламки тривалий час лежать біля Чернечої
гори…
Про те, що стається далі, читаємо в Олекси Кобця:
«Замість чудового пам’ятника
– того високого білого хреста, большевики поставили на могилі … бюст-погруддя
поета в шапці, якого за три кроки від могили вже не було видно».
Письменник продовжує думку: цей «білий високий-високий хрест
був символом тієї безмежної любові, якою все життя пломеніло страдницьке серце
нашого Пророка, символом хресних страждань, яких зазнав він за нас, і за вас і
за весь український народ – на Україні й поза Україною сущий»…
Усіх зацікавлених доторкнутися до творів нашого Кобзаря,
довідатися більше про вшанування його пам’яті, запрошуємо до читальної зали та
абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м.
Чернігів. Чекаємо на Вас щодня (крім неділі), з 10-ї до 18-ї год.
Єлісєєва
М. «Чорний ангел» Марія Тарновська / М. Єлісєєва //
Чернігівські відомості. – 2017. – 8 берез. – С. 15.
Про дружину Василя
Тарновського (молодшого) – Марію, батько якої, граф Микола О’Рурк, мав кровну
спорідненість з ірландськими королями династії Стюарт.
Журавльова Т. Нащадки
мецената / Т. Журавльова // Родовід. – 1996. – № 14. – С. 24-27.
Наведено найяскравіші
епізоди зі спогадів Тетяни Василівни Тарновської (1898–1994), онуки Василя
Васильовича Тарновського (молодшого).
Коцюбинський М. Шевченкова могила / Михайло Коцюбинський // Коцюбинський
М. Твори в семи томах. Т. 4: Статті та нариси. Інші редакції. Нотатки.
Переклади. Фольклорні записи. – Київ : Наукова думка, 1975. – С. 7-9. – 60 тис.
пр.
Населевець Н. Родина
Тарновських / Н. Населевець // Родовід. – 1996. – № 14. – С. 17-23. –
Бібліогр.: 59 назв.
Половнікова С. Відомі чернігівці –
батькові Тарасу : до 200-річного ювілею Кобзаря / С. Половнікова // Деснянська
правда. – 2014. – 20 лют. – С. 6.
Про
людей, котрі щиро любили поета й допомогли зберегти пам’ять про нього: Василя
Васильовича Тарновського, збирача української старовини та шевченківської
спадщини; Михайла Коцюбинського, письменника; Андрія Петуся, художника.
Половнікова С. І знову про
Тарновських... / С. Половнікова // Деснянська правда. – 2015. – 14 трав. – С.
7.
Про родинний архів
М. В. Тарновського, племінника В. В. Тарновського, який 2015 р. надійшов до
Чернігівського історичного музею.
Савченко С. 1 квітня. Невтомний
збирач духовних скарбів: до 175-річчя від дня народження Василя Васильовича Тарновського
(молодшого) (1837–1899) / С. Савченко // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2012. – № 2. – С. 27-35.
Про Мецената,
збирача музею українських старожитностей, знавця садово-паркового мистецтва,
естета, що залишив яскравий слід у розвитку української культури. Рік народження зазначено помилково. Правильно: 1838-й,
згідно з даними фондів Чернігівського історичного музею ім. Василя
Тарновського.
Слабошпицький М. Творці
Качанівського Едему (Тарновські) / М. Слабошпицький // Українські меценати:
Нариси з історії української культури. – Київ : Ярославів Вал, 2006. – С.
126-143.
Тарахан-Береза З. Василь
Тарновський та пам’ятник-хрест
на Шевченковій могилі / З. Тарахан-Береза // Родовід. – 1996. – № 14. – С. 65-75.
– Бібліогр.: 40 назв.
Докладно простежено
працю Василя Васильовича Тарновського (молодшого) з упорядкування та збереження
могили Кобзаря.
Шевченко і Тарновські. Штрихи до взаємин: до 200-річчя від дня
народження Кобзаря // Гарт. – 2014. – 13 берез. – С. 6.
Шевченко
Т. Заповіт / Тарас Шевченко ; комент. С. А. Гальченка //
Шевченко Т. Пророк. Поеми. Поезії. – Харків : КСД, 2010. – С. 192-193. –
(Шедеври на всі часи). – 7 тис. пр.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла
Коцюбинського
Немає коментарів:
Дописати коментар