«Є навіщо жити»: до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів, 11 квітня

   

Ось для чого мушу

Жить на світі, волочити

В неволі кайдани!

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну...

Може, ще я поділюся

Словами-сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами!

Бо немає в мене роду

На всій Україні,

Та все-таки не ті люде,

Що на цій чужині!

Тарас Шевченко. Лічу в неволі дні і ночі...

         Восени 2016 р. мені до рук потрапила книга Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу: психолог у концтаборі». Автор цього тоненького, кишенькового формату видання – психолог зі світовим ім’ям, якому вдалося вижити в роки ІІ-ї світової попри нелюдські умови перебування в нацистських концтаборах Освенцима, Кауферинґа та Тюркхайма (філії Дахау). Мене особисто надзвичайно вразив вже сам початок цієї жахливої історії. Справді, Франкл, відомий психіатр, мав отримати американську імміграційну візу, яка дозволяла залишити окуповану Гітлером Австрію й продовжувати наукову кар’єру в Новому світі… Хто з наших співвітчизників не мріяв про щось подібне !

Проте вдома на його стареньких батьків очікувало неминуче переміщення до концтабору. Тоді Віктор поцікавився у свого батька, що ж написано на вцілілому мармуровому уламку, який той зберігав зі спаленої нацистами найбільшої синагоги Відня. Батько відповів, що на уламку була лише позолочена літера на позначення однієї з Десяти заповідей. Віктор затамував подих: «Якої саме ?». Коли він одержав відповідь: «Шануй батька свого й матір свою, щоб довгими були дні твої на землі», то сприйняв цю Божу заповідь як наказ до виконання: не поїхав до США і згодом, у вересні 1942 р., таки потрапив до концтабору.

       Зусібіч нашу Чернігівську обласну бібліотеку для юнацтва оточують споруди стадіону ім. Юрія Гагаріна. Навіть напис на одному з малюнків, що прикрашають білу муровану огорожу, наполегливо переконує перехожих: «Сила в спорті !». Можливо, більшість футболістів чернігівської «Десни» та їхні численні вболівальники і справді так вважають. А от Франкл в таборах смерті переконався в протилежному: кремезні, міцні, огрядні чоловіки помирали в першу чергу. Такий феномен не міг не зацікавити його як психолога. Врешті-решт, він зрозумів, що в цих надлюдських умовах виживав лише той, хто мав перед собою окреслену життєву мету, тобто чітко усвідомлював і знав, задля чого живе.

         Сенсом життя в умовах концтабору для Франкла було стійке й невгамовне бажання побачити в майбутньому рідних йому людей. Лише після звільнення він довідався, що його батько помер від виснаження в гетто чеського міста Терезін, мати – в газовій камері Освенцима, дружина Тіллі загинула в таборі Берґен-Бельзен… Також, він дуже хотів після війни збагатити новим досвідом свою книгу, рукопис якої було неможливо зберегти, адже жодних особистих речей в’язням мати не дозволялося. Любити своїх рідних і поновити власну книгу – зробити це міг лише він ! Ось що дозволило Віктору дочекатися звільнення.

Зрозуміло, сенс життя теж повинен мати свій сенс, бо інакше нагадуватиме Жозефа Грана, позаштатного працівника мерії, «маленьку людину» роману Альбера Камю «Чума», який упродовж усієї епідемії шліфував одне-однісіньке (перше !) речення майбутнього твору. Проте Гран не спромігся знайти слів втіхи й розради для своєї дружини, і вона залишила його, втомлена безрадісним і безбарвним сімейним життям. Рухаємося далі: вже в таборі Франкл виплекав перші пагони психотерапії (психогігієни), що після війни виросли до рівня справжньої науки – логотерапії, що вивчає як сенс людського існування, так і його пошуки (слово «логос» грецькою означає «сенс»).

У книжці Віктор наводить два приклади, коли він зумів практично запобігти випадкам самогубства серед ув’язнених. Обидва чоловіки казали йому, що вже нічого не очікують від життя. Віктор же переконував їх, що саме життя по-справжньому сподівається на щось вагоме від них. У першому випадку побачитися з батьком мріяла кохана дитина, якій пощастило порятуватися за кордоном. Ніхто, крім нього, не міг замінити їй батька. Другий «пацієнт» – науковець, що вже успішно видав серію книжок у своїй галузі. Праця потребувала завершення, і лише він міг це здійснити… 

        У творчості, в людських стосунках – скрізь людині важливо усвідомлювати і знати, «навіщо» жити, тільки тоді вона здатна витерпіти яке завгодно «як». Кожне людське страждання – це випробування, і воно загартовує нас, робить міцнішими. Лише задля цього сучасникам варто ретельно збирати свідчення всіх тих, хто вижив. Це вкрай важливо для сучасної України, що змушена долати наслідки трьох останніх воєн: німецько-радянської (1939-1945 рр.), афганської (1979-1989 рр.) та неоголошеної російсько-української (поч. 2014 р.). Мова йде про посттравматичний синдром, від якого, наприклад, у США вже загинуло більше вояків, аніж за увесь період їхньої війни у В’єтнамі. Проте сьогодні у мирному житті людина стикається з безліччю викликів, здатних створити справжній екзистенційний вакуум. Прикладом можуть слугувати усі види залежності: алкогольна, наркотична чи комп’ютерна… І кожна з них потребує пошуку справжнього сенсу…

         Останній штрих: Віктор Франкл, що народився 1905 р. та провів три роки в концтаборах, прожив довге й насичене творче життя. Він був професором неврології й психіатрії у медичній школі Віденського університету, почесним професором Гарварду, а також університетів у Піттсбурґу, Сан-Дієго і Далласі. Ще 29 університетів присвоїли йому почесні докторські ступені, він виступав з лекціями в університетах усього світу. Помер у 92-річному віці.

        

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63: поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Глодя К. Остарбайтери з Рівненщини у фашистських концтаборах / К.Глодя // Голос України. – 2013. – 23 трав. (№ 94). – С. 22.

Громенко С. Як українці визволяли Освенцим / С.Громенко // Урядовий кур’єр. – 2015. – 27 січ. (№ 14). – С. 3.

Данилець О. Євгеній Кобитєв таємно малював в'язнів і їхніх катів / О.Данилець // Урядовий кур’єр. – 2013. – 8 трав. (№ 82). – С. 19.

Про фашистський концтабір Хорольська Яма, що існував на Полтавщині.

Камю А. Чума: Роман / А.Камю; переклав А.Перепадя; передмова Д.Наливайка; худож.-оформлювачі Б.Бублик, Л.Киркач-Осипова // Чума: Романи, повість: Пер. з фр. – Харків: Фоліо, 2006. – С. 111-372.

Роман-притча, роман-хроніка видатного французького письменника (1913-1960), лауреата Нобелівської премії 1957 р. Чітко простежуються історичні асоціації з навалою фашизму, що часто називали «коричневою чумою». Явний зміст твору, за висловом самого автора – це боротьба європейського Опору проти фашизму.

Мартыненко О. Человек № 174517. Свидетельство узника Освенцима / О.Мартыненко // Наука и религия. – 2010. – № 4. – С. 26-29.

Нескорені (Свідчення в'язня концтабору Дахау) / Підгот. до друку, передм. та комент. А.Морозової // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 119-127.

Вперше оприлюднені свідчення Володимира Демиденка, уродженця Чернігова, в’язня Дахау 1942-1945 рр.

Овчинникова Н. 7 апреля 1940 г. по приказу Гиммлера основан крупнейший концлагерь Освенцим / Н.Овчинникова // Вокруг света. – 2015. – № 4. – С. 107.

Українські в’язні концтабору Маутгаузен: Свідчення тих, хто вижив / Упоряд. Т.В.Пастушенко, М.Ю.Шевченко та ін. – К: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – 336 с., іл.

Федосенко Н. «У концтаборі над нами проводили досліди» / Н.Федосенко // Гарт. – 2016. – 19 трав. (№ 21). – С. 10.

Наведено спогади Ніни Зубок, голови Чернігівського обласного відділення Української спілки в'язнів – жертв нацизму, про її перебування в концтаборах Німеччини у роки ІІ-ї світової війни.

Франк А. Щоденник / А.Франк. – К : Сфера, 1999. – 279 с.

Щоденник Анни Франк, який ця єврейська дівчинка вела з 12 червня 1942 р. по 1 серпня 1944 р., коли зі своєю сім’єю ховалась від гестапо (Нідерланди). П’ятнадцятирічна Анна загинула в концтаборі Берген-Бель-зені в Люнебург-Гайде. Вона та її сестра Маргот не дожили кількох місяців до звільнення англійськими військами.